Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 1 березня 2012 р.

01.03.2012р. Б. / Ми мусимо повернутися до реальності!



Великий Піст є ідеальним часом, щоб застановитися над своєю ситуацією, ще раз оцінити свої цінності, переглянути життєві пріоритети, стати і поглянути на напрямок руху свого життя, на своє місце у туземних колотнечах.

Християнина з поміж інших вирізняє одна суттєва річ – він екзистенціально є прочанином. «Батьківщина наша – на небесах!» (Фил. 3, 20) Саме туди прямує дорога нашого життя. Схибити з цього напрямку означало би приректи себе на вічну поразку поза ціллю життя, поза спільністю з Богом, Його ангелами і святими. Тобто, кажучи відкритим текстом, – не потрапити в ціль у цьому випадку означає потрапити до пекла.

Ми не покликані блукати цим світом, як безголові мухи, а йти до зовсім зрозумілої і чіткої цілі – до нашої Небесної Батьківщини.

На шляху туземного життя багато є того, що збиває нас з орієнтирів, за якими ми мали би рухатися. Тому час від часу потрібно стати і ще раз звірити відповідність своїх орієнтирів з орієнтирами Божими.

І якщо на якомусь особистому рівні принаймні невеличка частина християн сяк-так старається якось приготуватися до Великодня, відшукавши хоча б основні життєві орієнтири,  то суспільний аспект такого приготування для багатьох залишається поза увагою.

А суспільний аспект для нас, українських католиків у Краї, не на Поселеннях, виглядає, як стан загострення хвороби у шизофреника. Ми готові протирати до крові коліна, полірувати пучками пальців до блиску зернятка вервичок і чоток, але ми зовсім не готові у щоденному житті жити християнським життям. Ну і про суспільне життя за християнськими стандартами годі й думати. А де вже про просування в суспільстві норм католицької моралі, католицької соціальної доктрини!

Ми радо бавимося у чистунство, не пропонуючи зовсім ніякої альтернативи. Ми радо нарікаємо і скаржимося на ситуацію, але зовсім не стараємось докласти навіть мінімуму зусиль, щоб цю ситуацію змінити.

Радо втікаємо в історичні та інші міфи, частенько й самі займаючись міфотворством, стараючись не помічати, що зона нашого життєвого комфорту скорочується до меж, які обмежують ззовні нашу черепну коробку.  Ми – наркомани! Наркомани історичних міфів, втрачених ілюзій, створених нами віртуальних світів. Впритул не помічаємо не лише своїх ближніх і того, що з ними відбувається, а й не хочемо і не збираємось помічати того, що відбувається з нами. А той, хто намагається нас повернути до притомного стану, ризикує «нарватися» на неприємності…

Ми дивимось на світ, на свій народ, на самих себе, на свою Церкву, на Бога широко заплющеними очима.

Однак ми мусимо повернутися до реальності. Не до «реального» світу кабінетного богослів‘я і такого ж кабінетного душпастирства, не до «реального» світу ЗМІ. Ми мусимо помаленьку почати розплющувати очі, бо розплющивши їх широко після широкого заплющення ми просто ризикуємо втрати зір.

Маємо добрий рецепт для цього, який нам дав Ісус: «Спізнаєте істину, і вона вас визволить» (Ів. 8, 32). І ще: «Раджу тобі купити від Мене золото прочищене огнем, щоб ти збагатів, і одежу білу, щоб зодягнувся, і не видно було сором наготи твоєї, і мастю очною помаж свої очі, щоб бачити міг. Я, кого люблю, тих доганюю і караю. Тож будь ревний і покайся. От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною. Переможному дам сісти зо Мною при престолі моїм, як і Я переміг і сів з Отцем моїм на престолі його. Хто має вухо, нехай слухає, що Дух говорить Церквам» (Одкр. 3, 18 – 22).


о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар