Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 30 листопада 2015 р.

30.11.2015р. Б. / Блаженніший Святослав закликав владу не перекладати тягар проблем на плечі найслабших (+VIDEO)

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав закликав владу України не перекладати тягар нинішніх проблем на плечі найслабших і найбільш незахищених верств населення.

У недільній проповіді 29 листопада під час Архиєрейської Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового Предстоятель УГКЦ зокрема зазначив: «У цих днях у скорботі згадуємо страшний голод – геноцид українського народу, який знаний у всьому світі як Голодомор 1932-1933 років. Безумний злочинний правитель саме тоді, коли земля вродила достатком, забрав у людей усе, забрав їжу, а в кінці забрав життя».

«Ми бачимо, – відзначив Блаженніший Святослав, – що в історії ще раз і ще раз відтворюється притча про безумного правителя. Але сьогодні, згадуючи мільйони жертв цього великого злочину, молячись за них перед Божим престолом, пильнуймо, щоб такі злочини не повторювалися на нашій землі. Бо безумних правителів є дуже багато й сьогодні».

У зв'язку з цим Глава Церкви звернувся «до всіх наших законодавців, які цими днями вирішуватимуть питання про бюджет на наступний рік, про реформу Податкового кодексу». «Не забирайте в людей останнього! – закликав він. – Не перекладайте тяжкі тягарі нашого сучасного життя на плечі найслабших, на плечі тих, хто сьогодні не має за що жити».

Церква як мати і наставниця, наголосив Глава УГКЦ, кличе сьогодні захистити найбільш незахищених і убогих. «Слухаймо голосу Божої мудрості, який учить правильно управляти тою землею, яку дано нам сьогодні як обітовану для нашого посідання, – сказав він. – А до всіх, хто з тривогою думає, як переживемо цю зиму, як виживемо у час економічної скрути й розрухи в нашій державі, звертаюся зі словом утіхи й надії: Бог продовжує дбати про нас, навіть коли безумці не знають, як правильно управляти Божою землею. Всемудрий Господь як джерело нашого життя – разом з нами».



30.11.2015р. Б. / Глава УГКЦ узяв участь у церемонії вшанування пам’яті жертв Голодомору

Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, узяв участь у церемонії вшанування пам’яті невинно убієнних голодом українців у 1932-1933 роках, яка відбулася у Національному музеї «Меморіал пам’яті жертв Голодомору в Україні».

У церемонії біля Меморіалу пам’яті жертв голодоморів також взяли участь Глави та офіційні представники Церков і релігійних організацій, пРезидент України Петро Порошенко з дружиною, Глава Уряду Арсеній Яценюк, урядовці, представники дипломатичного корпусу, представники громадськості, свідки Голодомору-геноциду 1932-1933 років.

пРезидент лицемірно звернувся до нації зі своїм словом: «Ми мусимо собі і всьому світові сказати – не забудемо злочинів Голодомору-геноциду та його винуватців; не зрадимо ідеалів Революції гідності; зробимо все для національного, політичного, економічного відродження України, для її входження в європейську сім’ю вільних народів».

пРезидент із дружиною пройшли на чолі колони скорботної ходи до скульптури «Гірка пам’ять дитинства», де встановили композиції з колосків та вшанували пам'ять загиблих біля меморіального знаку «Свіча пам’яті».

У парк біля Меморіалу прийшло багато людей. Присутні тримали в руках державні прапори, свічки з траурними стрічками.

Предстоятелі українських Церков спільно відслужили Панахиду за померлими від голоду 1932-1933 років, по закінченню якої виступив очевидець Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні Микола Онищенко.

«Люди, це все було, я все це бачив… Я чув крики дітей. Це було страшно. У людей відбирали хліб. А хліб – це було життя. Люди вмирали. Їх вбивав радянський режим. Ми маємо пам’ятати горе нашого народу. Вічна пам’ять загиблим. Вони нас єднають. Ми вас будемо пам’ятати і будемо берегти Україну», - повідав пан Микола та нагадав сумну пісеньку того часу: «Нема хліба, нема сала, бо совєтська власть забрала».

Після виступу пРезидента була оголошена загальнонаціональна хвилина мовчання, по закінченні якої розпочалася всеукраїнська акція «Запали свічку!»

«Голодомор 1932-1933 років – це не був перший і останній голод, який пережила Україна і український народ. Але він відрізняється від інших подібних сумних випадків в Україні і всьому світі, саме своєю цинічною спланованістю. Саме факт, що цей Голодомор був штучно створений, ставить його поруч з іншими прикладами масового вбивства людей», – сказав у коментарі для Департаменту інформації Глава УГКЦ.

Блаженніший Святослав зазначив, що сьогодні на основі тих даних, які ми маємо, про Голодомор ми з сумом говоримо, як про найдешевшу зброю масового знищення, яка не перебирала вік, стать, клас. Але була скерована насамперед проти українців, які переважали серед населення на цих теренах.

субота, 28 листопада 2015 р.

28.11.2015р. Б. / УГКЦ ініціює загальноцерковний рух протидії корупції

Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, чергова сесія якого відбулася 24-25 листопада, визнав суспільну недугу корупції гріхом, відповідальність за який є особистою. Тому владики УГКЦ вирішили ініціювати створення загальноцерковного руху протидії цьому гріхові, сформувавши відповідну робочу групу. Її першим завданням є опрацювання програми душпастирства у сфері протидії корупції. 

Питання протидії корупції було головною темою цієї сесії Синоду. Аналізуючи витоки цієї суспільної недуги, члени Синоду заслухали доповідь про суспільні очікування від Церкви щодо подолання корупції в Україні, яку виголосив пан Мирослава Маринович, президент Інституту релігії та суспільства і проректор із питань призначення та місії УКУ, а також доповідь про практичні заходи щодо подолання корупції, яку виголосив пан Сергій Гула, координатор Національного руху «Ні хабарництву! Я не беру і не даю хабарів».

Синод Верховного Архиєпископства висловив підтримку всім громадським організаціям та ініціативам, які борються зі суспільною хворобою корупції. Синод наказує вірним УГКЦ долучити молитву за зцілення від гріха корупції до молитов у щомісячний день молитви за зцілення узалежнених та їхніх рідних.

На цій сесії Синоду відбувся розгляд та затвердження в першому читанні з внесеними поправками та доповненнями Пастирського листа Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства щодо хвороби корупції. Документ буде доопрацьований і оприлюднений наступного року.

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

пʼятниця, 27 листопада 2015 р.

27.11.2015р. Б. / Салезіяни запрошують молодь та молодіжні спільноти, в кожну останню п'ятницю місяця, до Духовно-Відпустового центру УГКЦ

Салезіяни запрошують молодь та молодіжні спільноти, в кожну  останню п'ятницю місяця, до Духовно-Відпустового центру УГКЦ: Святе, чудотворне джерело с. НОВОСІЛКА, на Молодіжні, молитовні, нічні чування:

"Господь силу людям своїм дасть,
  Господь поблагословить народ свій миром"
(Пс 28,11)

Щоб разом молитися і благати Бога за мир і спокій в Україні, за наших воїнів, та за кращу долю нашого народу.

Зі Львова їдуть маршрутки з зупинки на перехресті вулиць Стрийська-Наукова. 
Перша маршрутка з с. Новосілки до Львова в суботу вранці о 7.30

Молодіжні чування розпочнуться в п'ятницю 27 листопада о 21.00 і завершаться в суботу 28 листопда о 7.00.

Телефон для довідки: 0989596930.

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 26 листопада 2015 р.

26.11.2015р. Б. / Урочистою молитовною академією завершився Тиждень Митрополита Андрея Шептицького у Полтаві

У Полтаві пройшов тиждень присвячений пам’яті Митрополита Андрея Шептицького з нагоди 150-річчя від дня його народження.
19-20 листопада у стінах Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка відбулася вже вп’яте Всеукраїнська наукова конференція “Держава і церква в новітній історії України”.
У рамках конференції проведено круглий стіл «Митрополит Андрей Шептицький в історії УГКЦ за участю екзарха Харківського УГКЦ Василія (Тучапця).

За підтримки Управління культури облдержадміністрації видано збірник наукових статей, який містить 57 матеріалів учасників конференції.

Завершувала цей тиждень урочиста молитовна академія з назвою “Як будувати рідну хату” на прославу Митрополита Андрея Шептицького. Участь у заході взяли архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ (о) Ігор (Ісіченко), екзарх Харківський УГКЦ Василій (Тучапець), архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір (Бубнюк), керівництво Управління культури облдержадміністрації, громадськість. Глядачам представлено основні віхи життя видатного митрополита, його здобутки у різних сферах суспільного життя. Свої виступи глядачам запропонували аматорські колективи парафії Пресвятої Трійці УГКЦ м.Полтава. 

Начальник Управління культури Г.І.Фасій вручив пароху цієї парафії отцю Юрію Кролевському Грамоту Полтавської облдержадміністрації за значний внесок у розвиток культури і духовності Полтавської громади, активну роботу з патріотичного виховання молоді.


середа, 25 листопада 2015 р.

25.11.2015р. Б. / Звернення Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України з нагоди річничі Голодомору

Дорогі Брати у Священстві!
Богопосвячені особи! 
Возлюблені Брати і Сестри!

У цьому році 28 листопада відзначаємо День пам’яті жертв голодоморів в Україні. 

Багато сучасників не пам’ятає трагічних подій 1921–1922, 1932–1933, 1946–1947 років. Незважаючи на це, історичні факти, а перш за все жертви голодоморів закликають нас до вдячності за хліб насущний, який щоденно споживаємо.

Дякуймо Богу за те, що маємо хліб і до хліба… Дякуймо, бо маємо доброго люблячого Небесного Отця, який дбає про наші потреби. Дякуймо, бо вдячність є чеснотою яка нас звеличує.

Перепрошуймо Бога за зло, яке поширювалося через комуністичну ідеологію, що спричинила голод, а тим самим принижувала людську гідність тих, хто піддався брехні і знущався над іншими.

Просімо теж Господа, щоб ми з вірою і довірою відносилися до Нього, Творця і Подателя матеріальних і духовних благ. Просімо теж за тих, хто на землі терпів голод і переступив поріг вічності через голодну смерть, щоб вони у небі разом зі Спасителем раділи на трапезі Агнця.

З Господнім благословенням

+ Мечислав Мокшицький
Львівський Римсько-Католицький Митрополит
Голова Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України

Львів, 25 листопада 2015 року
N 50/2015

вівторок, 24 листопада 2015 р.

24.11.2015р. Б. / Спроба погляду на постмайданні українські реалії через християнську призму

Минулий тиждень закінчився  для України відзначанням річниці Майдану і черговими конфліктами суспільства і влади. Основною причиною цих конфліктів є те, що влада так і не виконала основних вимог суспільства, які призвели до майданного зриву 2013–2014. Особливо це стосується вимоги справедливості.

В Україні суди і надалі несправедливі; злочинці, які вбивали людей на Майдані, які розвалювали країну, так і не покарані; злочинці, які у неймовірних масштабах обкрадали суспільство, все ще його обкрадають; злочинці, які своїм недбальством спричинили тисячі смертей військових, залишилися непокараними. Зате влада докладає усіх зусиль, щоб покарати тих, хто боронив власну країну і народ перед московитською агресією.

Тобто справедливість як реальність, яка прагне надати кожному те, що йому належить (див. ККЦ 1807), а яка є необхідною передумовою нормального функціонування суспільства, усе ще залишається бажаною, а не реальною реальністю українського щоденного життя. Влада, яка не задовольняє вимоги справедливості, які має суспільство, сама стає найбільшим і найпотужнішим дестабілізатором, і суспільства, і самої себе.

Але суспільну справедливість можна осягнути лише через повагу до гідності людини (див. ККЦ 1929), а «без такої поваги до особи влада може спиратися лише на силу і насильство, щоб домогтися послуху підлеглих» (ККЦ 1930). В Україні ж, не зважаючи на задекларовану Революцію Гідності, гідність людини усе ще не є нормою суспільного співжиття. Більше того, влада саму ідею людської гідності ідеологічно відкинула, ввівши в українське законодавство гендерну ідеологію, яка руйнує саме поняття людськості. Тобто теперішня влада в Україні є фундаментально нездатною задовольнити навіть фундаментальні вимоги суспільної справедливості.

Більше того, влада тільки імітує боротьбу з корупцією, і взагалі не докладає зусиль для переформатування чи навіть, якщо буде потреба, ліквідації тих державних чи суспільних структур, які являючись структурами гріха (див. ККЦ 1869), спонукають своїх жертв до гріха. Тобто не руйнуючи корупційні схеми, влада сама породжує корупцію в суспільстві.   

Окрім цього, у значної частини українського суспільства є поважна недовіра до того, що влада дбає про загальне добро суспільства. А «влада законна тільки тоді, коли вона дбає про загальне добро» (ККЦ 1903). Українська влада в очах переважної більшості українського суспільства є нелегітимною.

Можна стверджувати, що постмайданне українське суспільство опинилося у ситуації, коли влада стала дестабілізатором українського суспільства і джерелом суспільного невдоволення. Такий стан є надзвичайно загрозливим не тільки для виживання держави Україна та українського суспільства, але й для самого фізичного виживання народу. Влада уже неодноразово продемонструвала, що вона нездатна змінитися, ані під тиском суспільства, ані під тиском міжнародним. Такий стан невідворотно веде до дестабілізації суспільства, що може виллятись або у масові протести, або навіть у масовий бунт на зразок Коліївщини.

Єдиним безкровним виходом з цієї ситуації є дострокові перевибори влади за справедливими виборчими законами під посиленим моніторингом суспільства і міжнародної спільноти.  

Нам же, християнам, слід не тільки молитися за добре і мирне вирішення української ситуації, але також докладати усіх зусиль, щоб дати суспільству можливість почути і зрозуміти рецепти вирішення суспільної кризи, які Католицька Церква напрацювала за два тисячоліття своєї історії.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 23 листопада 2015 р.

23.11.2015р. Б. / В Дніпропетровську на місці пам'ятника одному з організаторів Голодомору хочуть встановити каплицю

Близько трьох десятків активістів молебнем та мітингом вшанували жертв Голодомору 1932-1933 років. Панихиду провів священик УПЦ КП Дмитро Поворотний.

Учасники акції одноголосно підтримали петицію до міської ради з вимогою якнайшвидше зняти монумент Петровському, що розташований на місці поховання жертв Голодомору біля Дніпропетровського залізничного вокзалу. На його місці встановити капличку, для вшанування загиблих. 

Відповідно до історичних довідок, Дніпропетровськ названий саме на честь Григорія Петровського. За даними Інституту національної пам'яті, він був одним з ініціаторів створення ВЧК та організацїі Голодомору. 

неділя, 22 листопада 2015 р.

22.11.2015р. Б. / В Патріаршому соборі будуть виставленні мощі Свято Священомученика Йосафата

В днях 22-29 листопада 2015 року, в Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві, для почитання будуть виставленні мощі Свято Священномученика Йосафата Архиєпископа Полоцького.

Зазначимо, що 25 листопада в Нашій Церкві вшановуємо пам'ять цього Святого.

Протягом цього тижня усі бажаючі матимуть змогу приклонитись до святих мощей і просити Бога за заступництвом Святого Йосафата миру для України і цілого світу, а також молитись за здоров’я, зцілення від недуги та в різних приватних наміренні за себе та близьких.

Довідка: Йосафат Кунцевич (1580-1623), хресне ім’я – Іван, народився в родині міщан у Володимирі-Волинському.

1604 року прийняв василіанський хабіт і монаше ім’я Йосафат, а згодом був висвячений на священика.

З дитинства відзначався великою любов’ю до богослужіння, яке стало для нього джерелом духовної втіхи та пізнання віри. Будучи монахом у монастирі Пресвятої Трійці – Він ніколи не пропускав Божественної Літургії, а ставши 1614 року архимандритом, сам перший будив братів до молитви, перший ішов до храму, дзвонив на Утреню, читав Псалтир і співав.

Йосафат своїми науками, добрими словами, милостинею «притягав» до Церкви багатьох людей. Вороги, бачачи великі успіхи святого чоловіка, різними способами намагалися знайти в ньому якусь провину чи недолік, а не знайшовши нічого, дали йому назву душехват.

Уже в 38 років Йосафат став архиєпископом Полоцьким, раніше, в 1613 році, був поставлений на ігумена Битенського монастиря.

В 1618 році після смерті старенького архиєпископа Гедеона, Йосафат переймає архиєпископство у свої руки.

У неділю 25 листопада 1623 Йосафат Кунцевич був убитий. Його вбили на сходах дому, а тіло після знущань вкинули у ріку Двіну.

Папа Урбан VIII 16 травня 1643 року причислює священномученика Йосафата Кунцевича до числа блаженних, а вже за рік, у Римі відбулося перше святкування празника священномученика Йосафата Кунцевича.

Сьогодні тіло Святого преребуває в Базиліці Святих Апостолів Петра та Павла у Ватикані.

29 червня 1867 року, папа Пій ІХ урочистою буллою вписав святого священномученика Йосафата Кунцевича до числа святих мучеників.

Зображається у вбранні єпископа східного обряду, його атрибут – сокира.

МОЛИТВА ДО СВ. ЙОСАФАТА (КУНЦЕВИЧА)

Великий мученику Христовий, Йосафате, чудовий взоре християнської досконалості і непереможний апостоле з'єднання Церков! Ти з любові до Бога не відказався ні від яких праць і трудів, і навіть радо пролляв кров і віддав своє життя.

Благаємо тебе, святий покровителю й отче, заступайся за нас і випроси нам непохитності у святій католицькій вірі й ревності за спасіння наших власних душ, душ наших родин, знайомих і всіх людей.

Святий сященномученику Йосафате, згадай, що ти брат наш із крові й кості, тому заступайся в Бога за народ, з якого ти вийшов. Вчини, наш святий покровителю, своїми могутніми молитвами, щоб у всьому українському народі настала єдність у святій вірі, щоб усі стали дітьми одної Христової Церкви та щоб наш народ, збагачений дочасним й вічним благословенням, прославляв Бога, Який нагородив тебе нев'янучим  вінком слави у Своєму Небесному Царстві, Якому належить слава, честь і поклін. Отцю і Сину і Святому Духові, нині і повсяк час, і на віки вічні. Амінь.

субота, 21 листопада 2015 р.

21.11.2015р. Б. / Звернення Конференції римо-католицьких єпископів з нагоди Дня гідності та свободи

Гідність людини була суттю подій, які два роки тому відбувалися не лише на Майдані, але по всій території України. Можна сказати, що тоді ми інтуїтивно відчули біблійну правду про себе: гідність людини настільки безцінна, що Бог не лише створив нас на свою подобу, але і Сам не осоромився стати людиною.

За цю гідність сьогодні багато людей продовжують боротися, проте інші впали в розчарування, або в скептицизм. Дійсно, забезпечення свободи і гідних умов життя має бути основним завданням керівників нашої Держави. За його виконання відповідатимуть перед Господом.

З іншого боку, восени 2013 року ми відчули, що самі здатні виборювати гідне життя для себе і свого народу. Хто з нас не пам’ятає, як ми пишались своїм народом, коли бачили що відповідали один за одного і за наше спільне майбутнє! Це той шлях, який приведе нас до розвитку нашого суспільства.

У цей день хочемо згадати тих, які особисто чи через різні організації і структури, відстоюють нашу гідність і свободу. Особливу пошану висловлюємо героям, які віддали своє життя за гідне майбутнє для України, і тим, хто нині обороняє нашу Державу від зовнішньої агресії і окупації. За них і за їх близьких усі римо-католики в Україні сьогодні возносимо до Бога нашу молитву.

Пресвята Діво Маріє, молись за нас!

Львів 21 листопада 2105 року
№ 48/2015


Конференція Римсько-Католицьких Єпископів в Україні

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятниця, 20 листопада 2015 р.

20.11.2015р. Б. / У Полтаві відбувся круглий стіл на тему “Митрополит Андрей Шептицький в історії УГКЦ”

“У постаті митрополита Андрея, ми можемо віднайти відповіді на найактуальніші питання церковного, суспільного та громадського життя” – владика Василій (Тучапець) під час круглого столу у Полтаві.

19 листопада у Полтаві при національному педагогічному університеті імені В.Г Короленка у рамках Всеукраїнської наукової конференції “Держава і Церква в новітній історії України” до 150-ліття від дня народження Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького відбувся круглий стіл “Митрополит Андрей Шептицький в історії УГКЦ”.

У науковому заході взяли участь Владика Василій (Тучапець), екзарх Харківський, духовенство Харківського екзархату, представники державної влади, громадськості, вченні-історики та релігієзнавці з різних куточків України.

На початку, до усіх учасників з привітальним словом звернувся Владика Василій (Тучапець), екзарх Харківський. Коротко охарактеризувавши життєвий шлях митрополита, єпископ заторкнув чіткі особистісні риси владики Андрея, розповів про важливість історичної постаті цього визначного релігійного та громадського діяча для цілого українського народу. “Сьогодні у постаті митрополита Андрея, – зауважив владика Василій, – ми можемо, справді, віднайти відповіді на найактуальніші питання церковного, суспільного, громадського життя, а відтак будівництва міжнаціонального та міжцерковного діалогу”.

Отець Тарас Бублик, асистент кафедри церковної історії УКУ, заторкнув тему діяльності митрополита Андрея Шептицького та духовенства Львівської архиєпархії в умовах радянської влади (1939-1941), а п. Людмила Бабенко, професор кафедри історії України ПНПУ ім. В. Г. Короленка, розповіла про стосунки митрополита з радянською владою у світлі документів органів державної безпеки (1944 рік).

С. Юліяна Андрусів, зі Згромадження сестер Милосердя святого Вікентія, з допомогою слайдів розповіла про роль та значення постаті митрополита Андрея Шептицького у процесі заснування згромадження сестер, становлення їхнього монашого життя та соціального служіння, яке вони здійснюють і по сьогоднішній день, зокрема і на Полтавщині.

До діалогу долучилося і духовенство УГКЦ: отець Юрій Кролевський, настоятель парафії Пресвятої Тройці (м. Полтава), отець Максим Кролевський, координатор Стратегії розвитку УГКЦ у Харківському екзархаті, с. Неоніла Варениця та с. Григорія Костів, зі Згромадження сестер св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії.

У ході круглого столу були обговорені і такі напрямки: історія УГКЦ і постать митрополита Андрея Шептицького, духовна спадщина митрополита та її морально-цілісні виміри в українському суспільстві та постать митрополита Андрея у контексті сучасного державотворення в Україні.

Після наукового заходу, відбулася коцертно-культурна програма за участю студентів Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г Короленка. А згодом, усі учасники круглого столу зустрілися за трапезою, де мали можливість більше поспілкуватися у близькій, домашній атмосфері.

Прес-служба парафії Пресвятої Тройці УГКЦ м. Полтави

четвер, 19 листопада 2015 р.

19.11.2015р. Б. / З 27 на 28 листопада у Патріаршому соборі відбудуться нічні чування за мир

З 27 на 28 листопада в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві проводитимуться нічні чування за мир та зцілення українського народу від гріховних ран. 

Початок о 22.00.

У програмі чувань передбачені: посилена молитва про Зішестя Святого Духа, Божественна Літургія, Утреня, Молитва на вервиці, Акафіст, Ісусова молитва, духовні науки та пісні, молитви за різні потреби

Участь у молитві можуть взяти всі охочі.

19.11.2015р. Б. / Війна і мир. Як лишитися людиною на війні? – о. Андрій Зелінський (VIDEO)

Про служіння і завдання капеланів для програми Юрія Макарова та Євгена Степаненко «Війна і мир» розповідає о. Андрій Зелінський.



Джерело:   Воїни Христа Царя

19.11.2015р. Б. / Коментар Директора Радіо Ватикану щодо повідомлень, які стосуються душпастирства в Криму

У зв’язку з двозначною реакцією деяких ЗМІ на новини Радіо Ватикану, які стосуються душпастирства в Криму, о. Федеріко Ломбарді, Генеральний Директор Радіо Ватикану, зробив наступний коментар:

«Російськомовною редакцією Радіо Ватикану 13 листопада цього року було поширено новину про діяльність Душпастирського округу Римо-Католицької Церкви в Криму та місті Севастополі.

Щодо цього, з метою уникнути будь-якої полеміки територіального типу, можна наголосити на тому, що звичайною практикою Церкви є дбання про душпастирські потреби її вірних, де б вони не перебували. Само собою зрозуміло, що це передбачає також вирішення питань адміністративно-технічного характеру, які, однак, жодним чином не включають зайняття позицій політичного або територіального характеру. Крім того, Святий Престіл, зважаючи на роль, яку відіграє у міжнародній спільноті, не має звичаю безпосередньо втручатися у питання такого характеру, підпорядковуючись, радше, рішенням міжнародної спільноти в цих справах та залишаючи за собою право вказувати на етичні принципи, якими повинні надихатися стосунки між державами. Отож, у тому, що стосується України, позиція Святого Престолу чітко та регулярно наголошується під час прилюдних виступів і сьогодні залишається незмінною».

середа, 18 листопада 2015 р.

18.11.2015р. Б. / В Івано-Франківську вшанували пам’ять страчених українських націоналістів

У вівторок, 17 листопада,  на вулиці Страчених націоналістів, 7 відбулося скорботне віче на вшанування пам’яті розстріляних у 1943 році німецькою окупаційною владою українських націоналістів.

В Івано-Франківську вшанували пам’ять страчених націоналістів
В заході брали участь духовенство на чолі з Єпископом помічником Івано-Франківським Владикою Йосафатом, представники влади та громадськість. 

Розпочався захід з гімну України у виконанні Івано-Франківського Муніципильного оркестру духової музики під керівництвом Єднака Богдана Степановича. Після чого розпочалася поминальна панахида, яку провадив Владика Йосафат, спільно зі священнослужителями міста.

У віче також взяли участь голова Всеукраїнського братства ОУН-УПА Богдан Борович, дочка розстріляного патріота Олекси Маланюка Оксана Маланюк та очевидець тих трагічних подій Степан Костюк.

«Думала, що це наше минуле і ніколи не думала, що знову буде війна і наші хлопці віддаватимуть своє життя за нашу землю», – поділилась своїми думками п. Оксана Маланюк.

Учасники скорботного віче поклали квіти до підніжжя пам’ятника страченим націоналістам та запалили свічки пам’яті. Після чого пролунав гімн України.
В Івано-Франківську вшанували пам’ять страчених націоналістів

вівторок, 17 листопада 2015 р.

17.11.2015р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (09.11-15.11)

Починаючи з минулого тижня Блаженніший Святослав перебував з душпастирським візитом у США. Головна мета його подорожі: участь в урочистій церемонії відкриття Меморіалу жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні неподалік від Капітолію 7 листопада. Глава УГКЦ відслужив Божественну Літургію в каплиці семінарії Святого Йосафата та взяв участь в офіційному відкритті пам’ятних днів вшанування жертв Голодомору у США. Також в п'ятницю, 13 листопада,  Блаженніший Святослав завітав до парафії Святого Миколая УГКЦ в Мінерсвілле, США, щоб привітати дітей, які йдуть до української школи.

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав відвідає округи Скайлкілл, Нортумберленд і Колумбія в США, перебуватиме в парафії Cвятих апостолів Петра й Павла в Бриджпорті (Пенсильванія), парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Калагірії (Пенсильванія), парафії Святого Михаїла в Шенандоа (Пенсильванія), парафії Святого Івана Хрестителя в Мейзвелл (Пенсильванія) та в парафії Святого Михаїла, що у Фреквіллі (Пенсильванія).  Супроводжує Блаженнішого Святослава владика Стефан (Сорока), Архиєпископ і Митрополит Філадельфійський.

В понеділок, 9 листопада,  в Національному прес-клубі у Вашингтоні (США) відбулася прес-конференція за участю представників Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій України (ВРЦіРО). Головний рабин України Яків Дов Блайх, Глава УПЦ КП Патріарх Філарет (Денисенко) та Глава УГКЦ Блаженніший Святослав обговорили поточну гуманітарну кризу в Україні та написали Звернення до Президента США з тією метою, щоб Національна програма охорони та партнерства заради миру  надала важливі гуманітарні постачання в Україну для зимового сезону.

В Болоньї (Італія) в місцевій архієпископській семінарії розпочалися душпастирські збори під головуванням Владики Діонісія Ляховича, Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії. На зустріч прибули 45  священиків з цілої Італії. Темою зборів є "Жива парафія".

У вівторок, 10 листопада 2015 року,  у Києві розпочався щорічний з'їзд в’язничних капеланів Української Греко-Католицької Церкви. З'їзд розпочався з Божественної Літургії, яку очолив преосвященніший Михаїл Колтун, єпископ Сокальсько-Жовківський, керівник Департаменту УГКЦ з душпастирства у силових структурах України. З привітальним словом до капеланів звернувся Віталій Хведчук, заступник начальника управління соціально-виховної та психологічної роботи апарату Державної пенітенціарної служби України. 

Пропонуємо до Вашої уваги:
Блаженніший Святослав про внесення депутатами Верховної Ради антидискримінаційної норми в трудове законодавство: http://catholicnews.org.ua/blazhennishiy-svyatoslav-pro-vnesennya-deputatami-verhovnoyi-radi-antidiskriminaciynoyi-normi-v

Глава УГКЦ: ристиянська совість повинна орієнтуватися на цей глас Божий" - інтерв'ю Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава, яке він дав 26 жовтня російському виданню «Трибуна» під час свого перебування у Римі: http://catholicnews.org.ua/glava-ugkc-hristiyanska-sovist-povinna-oriientuvatisya-na-cey-glas-bozhiy

Архиєпископ Ігор (Ісіченко) розповів, на яких засадах Харківсько-Полтавська архиєпархія УПАЦ єднається з УГКЦ: http://catholicnews.org.ua/arhiiepiskop-igor-isichenko-rozpoviv-na-yakih-zasadah-harkivsko-poltavska-ieparhiya-uapc-iednaietsya

Милосердна уява Греко-Католицької Церкви в Галичині у міжвоєнний період і в сучасності (д-р Любов Дердзяк): http://catholicnews.org.ua/miloserdna-uyava-greko-katolickoyi-cerkvi-v-galichini-u-mizhvoienniy-period-i-v-suchasnosti

Звернення Ради єпископів Львова до співгромадян напередодні виборів міського голови: http://catholicnews.org.ua/zvernennya-radi-iepiskopiv-lvova-do-spivgromadyan-naperedodni-viboriv-miskogo-golovi

15 листопада в Римі відбулась презентація видань про Патріарха Йосифа Сліпого та митрополита Андрея Шептицького: книги Ярослава Пелікана «Ісповідник між Сходом і Заходом” та антології літературних творів про Праведного Митрополита Андрея Шептицького «Покликаний»: http://catholicnews.org.ua/u-rimi-prezentuvali-vidannya-pro-patriarha-yosifa-slipogo-ta-mitropolita-andreya-sheptickogo

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 16 листопада 2015 р.

16.11.2015р. Б. / “Проблема України залишається відкритою”, - висновок спеціальної комісії Ради єпископських конференцій Європи

Спеціальна комісія Ради єпископських конференцій Європи “Caritas in Veritate” опублікувала звіт про актуальну ситуацію в Європі. Конфлікт в Україні європейські єпископи назвали невирішеним та відкритим.

Говорячи про стосунки між окремими державами, автори документа передусім згадують про ситуацію в Україні: “Велика стурбованість стосовно невирішеного конфлікту в Україні, -  надзвичайно важливій частині європейського континенту та культурі між Сходом і Заходом”.

Висловлюється також стурбованість з приводу конфліктів, які, здавалося б, вже давно зникли, “виникають нові страхи і протистояння, які мали місце в минулих епохах”. Саме тому єпископи закликають держави створити нові форми міжнародного захисту та безпеки.

У документі також порушуються інші проблеми сучасної Європи. Ідеться, зокрема, про виклики міграції, збереження духовної та культурної ідентичності Європи та форми сучасних ідеологій.

Додамо, що Рада єпископських конференцій Європи представлена 33-ма країнами. До її складу входять представники єпископських конференції та Синодів різних європейських країн.

неділя, 15 листопада 2015 р.

15.11.2015р. Б. / Роль і завдання мирян у світі та Церкві

Роль і завдання мирян у світі та Церкві

            Святий Павло дуже добре зрозумів правду про Церкву, яка є живим організмом і в якій кожний її член отримав відповідне завдання до виконання. Читаємо: “Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів, і всі члени тіла, хоч є їх багато, становлять одне тіло, так як і Христос. Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом.

            Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з багатьох. Коли б нога сказала: »Я не рука, отже не входжу у склад тіла«, то хіба через те не належала б до тіла? І коли б вухо сказало: »Я не око, отже не входжу у склад тіла«, - то хіба через те воно не належало б до тіла? Якби все тіло було оком, де ж тоді був би слух? Якби все воно було вухом, де був би нюх? Тож Бог розподілив члени — кожного з них - у тілі, як хотів. Якби все було б одним членом, де було б тіло? Тепер же членів є багато, але одне лише тіло. Не може око руці сказати: »Ти мені непотрібна!« Чи голова ногам: »Ви мені непотрібні!« Бож члени тіла, що слабшими здаються є найпотрібніші; і тим членам, що здаються непочесними у тілі, ми, власне, даємо більше чести, і наші непристойні члени зазнають більшої пошани; ті ж, що у нас пристойні, її не потребують. Та Бог так уклав тіло, що дав більше чести нижчому членові, щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени.

            Ви ж — Христове тіло, і члени кожний зокрема. І деяких поставив Бог у Церкві: по-перше — апостолів, по-друге — пророків, по-третє — учителів, потім — дари чудес, потім дари зціляти, допомагати, управляти й говорити різними мовами. Чи ж усі апостоли? Чи ж усі пророки? Чи всі учителі? Чи ж усі чудотворці? Чи ж усі мають дар ізціляти? Чи ж усі мовами говорять? Чи ж усі тлумачать? Дбайте пильно про ліпші дари. Я ж показую вам путь куди значнішу” (1Кор 12, 12-31)

            Перш за все нам слід усвідомити фундаментальну правду, яка випливає з об'явленого тексту, що Церква - це живий організм, який складається з багатьох членів-органів, він також має свою голову і душу [див. 7, 9]. Кожний член-орган має своє завдання до виконання, свою роль [див. 11, 1229-1230]. Церква, яка живе в історії і не відриваючись від неї постійно і наново пропонує членам Містичного Тіла Ісуса Христа, щоб вони зайнялися своїми обов'язками, які випливають з їхнього стану [4, 43]. Виконуючи їх вірно, усі без винятку, мають можливість стати членами святими, стати “видимими знаками вірної любові Ісуса”. Своїм стилем жити Ісусом Христом, Його волею і місією, яку визначено учням Господнім вони мають статися також учителями для сучасного світу [пор. 15, 19].

            Зауважмо, що сьогоднішній світ стає байдужим не лише до іншої людини, до її недолі, а й до Бога, до релігійності [див. 13, 18-19]. Християни покликані, щоб у такому світі долати той страшний гріх затверділих сердець, які відкидають Бога [пор. 6, 30], і відновлювати все в Христі Господі [пор. 3, 7]. Розуміння тієї правди має допомогти християнам XXI ст. відкрити, що їхнім завданням є повернутися до такого способу мислення, коли людина була відкрита на Бога і Його дію у своєму житті та у світі. Сучасний християнин має стати людиною живої віри й свідком Бога в тому секуляризованому світі [пор. 12, 144], тобто має його освячувати через свою вірність Богові.

            Отже, перше фундаментальне завдання мирян у світі й Церкві полягає в тому, що вони всіма справами мають керувати відповідно до задуму Христа. Усе, чим займаються мають від оживляти зсередини [2, 15], тобто віддавати Богові, підпорядковувати Йому, Його святій волі.

            Перш ніж точніше вкажемо на роль і завдання мирян у Церкві, яка існує в конкретній історичній реальності, у цьому світі, задумаймося, що означає бути людиною світською, тобто мирянином. Згідно із вченням ІІ Ватиканського Собору мирянами називають усіх тих людей, які не є членами священичого чи монашого стану. Однак завдяки прийнятому таїнству Хрещення вони вщеплені в Ісуса Христа [5, 31], тобто разом із Ним становлять містичне Його Тіло.

            У широкому розумінні цього слова світськими, тобто мирянами, є усі люди, без винятку, які живуть у цьому світі. Це є задум нашого небесного Отця, щоб люди жили на землі, у цьому світі. Він нас призначив, щоб ми не лише жили в ньому, а й керували ним згідно з Його задумом [див. 5, 31]. Таке доручення вже отримала перша людина, яка була головою всього людства [пор. 18, 26], а в ній також усі люди, що покликані до того, щоб жити в цьому світі і займатися справами світу, тобто дочасними справами [див. 3, 2].

            Отже, людину, яка живе не можна відділити від світу, від середовища в якому вона живе. Зрештою, варто пригадати, що цей прекрасний світ обладнав для людини сам Господь Бог — Творець неба, землі, людини... Він ретельно працював над тим, щоб створити відповідні умови для проживання людини. І тільки після того, коли усе було готове до прийняття найпрекраснішого Його творіння — чоловіка і його жінки, створив їх. Людина у світі є невід'ємною частиною. Тому сам Господь ствердив: “воно було дуже добре” (Бут 1,31). Отже, цей прекрасний світ є для людини передусім місцем зустрічі із Творцем, тому що для людини наближання до Бога, зустріч із Ним є “найбільшим добром” [пор. 18, 40].

            Оскільки людина має можливість зустрічатися із Найсвятішим у цьому світі, вона тим самим освячується, приймає від Нього дар святості. Звідси виникає нове покликання людини, особливо християн - освячувати світ, який є навколо нас [див. 5, 31]. Звичайно, насамперед маємо пам'ятати, що тим “дочасним світом є ми самі” і маємо його освячувати. Істинне ж освячення відбувається тоді, коли все, що є наше, і ми самі стаємо “більш Божими”. Отже, все що людське, “тіло, дух, розум, воля і серце, треба освятити і надати йому вищого значення” [19, 189-190].

Пресвята Богородиця — взірець мирянина

            Як бачимо, людина отримала велике завдання, однак не позбавлена Божої допомоги у його виконанні, а також має перед собою багато прекрасних прикладів великих “світських” людей, які працювали над освяченням себе, світу, Церкви. Найбільш визначним і найпрекраснішим взірцем для життя світських людей є Пресвята Богородиця. Вона показує, як треба жити у світі, щоб чути голос Бога і, незважаючи на жодні перешкоди, виконувати волю Творця, яка є найсвятіша і найпотрібніша для осягнення правдивої святості. Зауважмо, що Святий Дух, який прийшов до Неї, щоб зробити діло Втілення Другої Божої Особи не натрапив на “жодні перешкоди” [див. 18, 53]. Вона дозволила Йому без решти проникнути свою душу, серце й тіло. Тим самим стала Божа Мати носієм Святого, як стверджує Євангеліст: “Святе,  що народиться, назветься Син Божий” (Лк 1, 35).

            Тим самим Марія з Назарету не тільки для себе черпала святість зі святості самого Бога, який оселився під Її серцем. В Ній почало бити джерело святості, яке розливалося всюди там, де вона була і куди йшла. Можна сказати, що Вона так глибоко замислювалася над кожним словом Бога, так тісно була з'єднана з Ним у своєму дівочому серці, що Воно стало в Її лоні Тілом і завдяки тому оселилося між нами (див. Ів 1,14). Марія стала храмом Бога (див. 1Кор 3,16), в якому Він з радістю замешкав. Це велика і велична таємниця, яка стала реальною в житті Пресвятої Богородиці. Однак Господь Ісус хоче не лише свою “світську” Маму обдарувати таким невимовним даром. Він прагне, щоб кожна людина буз винятку стала таким Його храмом, таким Його носієм у цьому світі. Це, ніби дає Богові новий шанс освячувати створений Ним світ і робити його місцем зустрічі із Ним.

            Отже, завданням мирян-християн у цьому світі - стати новими євангельськими людьми, які живуть Благою вістю нашого Господа і тим самим освячують своє щоденне буття. Однак світські християни не тільки самі мають жити Євангелієм Ісуса Христа, вони також покликані до того, щоб відігравати важливу роль у поширюванні його в серцях та розумах інших людей. Ту місію, яку доручив їм сам Бог вони виконують найперше  свідченням власного життя про Ісуса Христа, а також словесним свідченням про Нього [пор. 2, 21].

Таїнство хрещення

            Поміркуймо про наше покликання до Церкви і обдарування, яке отримуємо від Бога разом з ним. Знаємо, що у таїнстві Хрещення людина отримує невимовний дар Ісуса Христа [див. 18, 21]. Бог у ньому не лише людину визволяє від гріха* [18, 46], Він одночасно огортає її “міццю свого Відкуплення” [див. 18, 27-28], щоб вона без перешкод могла виконувати доручення Бога керувати світом та будувати Церкву і тим самим освячувати їх. Як уже було сказано, людина у Хрещенні стає храмом самого Бога, Бог у ній живе і через неї впливає на світ, а в ньому й на цілу Церкву.

            Зауважмо, що через таїнство Хрещення ми не перестаємо бути світськими людьми. Християни залишаються жити в цьому світі. Однак стиль їхнього життя свідчить про те, що вони до цього світу не належать: живучи надприродним життям, перемінюють той матеріальний світ, у якому Бог їх поселив. Однак це отримане святе Таїнство зобов'язує  нас, “розвивати ласки хрещення у святості життя” [8, 191]. Отже, святість має стати гербом і гаслом кожного християнина, тому що усі християни є покликані жити у вірі й любові до Ісуса Христа. А це і є святість: у своїх щоденних обов'язках, без галасу навколо себе в усьому довіряти Ісусові і любити Його над усе. Святий Дух піклується не тільки про те, щоб у Церкві були великі святі, Йому ще більше залежить на тому, щоб у Церкві було багато “щоденних святих” [15, 19]. Варто пам'ятати, що у таїнстві Хрещення ми отримали “зародок” освячення, тобто з одного боку ми вже є освячені, а з іншого - покликані до святості [див. 10, 77].

Християнин — носій Бога

            Фундаментальна правда говорить, що християни є хрещені в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Це означає, що кожна хрещена людина отримує частку в житті самого Бога, що у таїнстві Хрещення ми отримали покликання до того, щоб отримати гідність Божих дітей. А тим самим Бог занурює нас, як своїх дітей, у своїй Троїстій любові, і це зобов'язує нас до того, щоб ми були свідками у світі того незвичайного обдарування, яке ми отримали. Завдяки дарові Святого Духа-Любові ми маємо силу визволятися від егоїзму, зауважувати духовні цінності у світі, в іншій людині і шанувати її гідність [див. 18, 57] - це будує спільноту Церкви!

            Тому кожний християнин, обдарований такою великою величчю Божого дитинства, має жити свідомістю, що він є “носієм” Пресвятої Трійці [19, 206]. Та свідомість матиме вплив на стиль його життя. Якщо я хрещений і в мені живе Пресвята Трійця, то також мої хрещені побратими мають у собі Бога. Таке усвідомлення спричиняється до зміни міжлюдських стосунків. Якщо ми з такою пошаною ставимося до сина директора, начальника, власника, то як ми маємо ставитися до сина Божого - до такого ж, як і я, члена Церкви? Якщо впливові люди користуються повагою і в усьому намагаються захистити своїх дітей, то чи Господь Бог не візьме під захист свого сина, якого я кривджу? Отже, стаючи синами Божими ми отримуємо особливе покликання до святості, яке є завданням на ціле  наше християнське життя [див. 5, 32].

Завдання освячення

            Однак варто пригадати, що через прийняття таїнства Хрещення людина не стає автоматично святою. Звичайно, вона отримує від Бога прощення і потрібну ласку, щоб порвати зв'язки з гріхом і його спонукачем — сатаною. Але людині потрібно також працювати над собою, прийняти на себе тягар “переміни серця”, тобто внутрішнього навернення [див. 18, 32]. Воно полягає в тому, що людина перш за все вірить Ісусові Христові, який визволяє її з гріха. Отже, два елементи: віра в Бога й усвідомлення власної гріховності - є підвалинами для впровадження в суспільне життя (також у життя суспільства, яким є Церква) взаєморозуміння та ладу, а також внутрішнього миру в особисте життя [див. 18, 37]. Інакше кажучи, лад у суспільстві, у церковній спільноті треба запроваджувати, починаючи від власного серця. Особливо християнин кожну реформу має розпочинати від себе [пор. там само].

            Бути християнином, бути світським членом святої Церкви - це не лише привілей, це — завдання й обов'язок освячуватися, бо кожен отримує потрібне світло та ласку від Господа Бога [пор. 8, 191], яка допомагає реалізувати бажання Божого серця: “Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт 5,48). Бути досконалим рівнозначне з бути святим. Це означає, що ми маємо наслідувати у святості самого Бога. Звичайно, це нелегко, однак Господь не вимагає від людей неможливого. Треба пам'ятати, що наша святість - це передусім дар від Бога, але також вона є “обов'язком перед іншими людьми” [10, 78] - дітьми Пресвятого Бога.

            Варто пригадати, що освячення — це є процес, який треба розпочати свідомо й добровільно і від якого християнинові не можна відступати в жодній ділянці життя. Найперше цей процес необхідно впровадити у свій спосіб мислення [див. 9, 143] (пор. Рим 12,2). Людина має його започаткувати скеровуючи своє мислення на Бога, який є джерелом святості і тієї святості від нас вимагає: “Святими ви мусите бути, бо Я — святий, Господь, Бог ваш” (Лев 19,2). Отже, людина передусім має замислюватися над Божою святістю, щоб зрозуміти її сутність [пор. 17, 128] і її вплив на наше освячення.

            Окрім прийняття у своє мислення і серце Божого Слова, прийняття дару Таїнства Хрещення, Господь Бог дає людині ще один засіб, завдяки якому вона може виконати доручене завдання освячення. Тим засобом є молитва.

            Правдива молитва — це розмова з Ісусом Христом, який перший звертається до нас й очікує на нашу відповідь. На молитві з Богом ми також вчимося правильних взаємин з людьми, з нашими близькими. Ми вчимося слухати. На молитві, насамперед, ми маємо вслухатися у слово Бога, яке Він промовляє у святому Писанні, у проповіді, в Літургії Церкви [див. 18, 41-42]. Отже, Слово Бога - це наша впевненість, що на молитві я справді слухаю Бога, я з Ним спілкуюся [пор. 15, 147]. На молитві входжу в безпосередній контакт з Богом, чиє ім'я є Святе (див. Іс 6,3) і яким ми освячуємося. Ісус Христос навчив нас найбільш досконалої молитви в якій звертаємося до Небесного Отця словами: “нехай святиться Твоє ім'я” (Мт 6,9). Це є ім'я, яке має силу і владу освячувати, однак ми маємо Його прикликати і тим самим відкривати своє серце на Його дію.

            Молитва - це також акт волі, через який людина “пристосовується до спасительної волі Бога” [14, 100]. Через цей акт людина входить у взаємини приязні з Богом. Особи, які дружать, які живуть у приязні, намагаються часто спілкуватися, ділитися своїм досвідом, переживаннями, радощами та смутком [див. 15, 147]. Приязнь внутрішньо нас перемінює [див. 19, 222], вона уподібнює приятелів. Отже, ми освячуємося через молитву, бо стаємо подібними до Бога, з яким спілкуємося в любові [див. 16, 618-619].

            Отже, миряни мають таке ж саме завдання в Церкві, як і у світі — освячувати її. Звичайно, Церква вже є свята, про що говорить її прикмета - одна, свята, вселенська, апостольська. Джерелом її святості є Її Засновник — Ісус Христос, є Святий Дух, який Нею керує [див. 7, 60]. Однак Ісус Христос покликаючи нас до тієї святої спільноти, прагне, щоб ми не лише використовували задану нам святість, Він прагне, щоб ми піклувалися про наше особисте освячення і тим самим примножували святість Його Містичного Тіла.

            Часто поняття “роль” чи “завдання” ми розуміємо, як якусь зовнішню активність, інколи як належність до якоїсь церковної спільноти чи як харитативну діяльність. І   водночас забуваємо про те, що є найсуттєвіше в нашому християнському покликанні — бути святими! Таку місію призначив Бог людині від самого початку і того заміру не відкликав.

            Отже, у Церкві, яка є Містичним Тілом Ісуса Христа, де ми всі становимо разом з Ним один організм, йдеться про внутрішню активність, яка пов'язана із функцією освячення. Особиста святість завжди примножує святість цілого Тіла. Кожний святий член організму є здоровий, бо не інфікований гріхом, - тим самим робить тіло більш справним, здоровим, а грішний, хворий послаблює функцію також здорових. Кожний гріх членів Церкви робить її менш святою і більш світською, підданою впливам світу разом з його гріховністю.

            Варто часто пригадувати собі, у контексті роздумів про роль і завдань мирян у Церкві, Архиєрейську молитву нашого Відкупителя, у якій заступається за членами свого Містичного Тіла перед Небесним Отцем: “Не від світу бо вони, так само, як і Я не від світу. Не молю, щоб Ти їх узяв від світу, лише — щоб зберіг їх від лихого. Вони не від світу, як і Я не від світу. Освяти їх у твоїй істині: слово твоє — істина. Як послав єси мене у світ, так послав і Я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині” (Ів 17, 14-19). Отже, Ісус Христос поклав своє життя за своїх учнів, за члени свого Містичного Тіла, щоб їх освятити і щоб вони тією святістю, яку отримали від Нього, освітлювали темряву світу. Це завдання не тільки окремих членів Церкви - вона загалом, як живий організм, покликана до того, щоб освячувати. З цією метою Господь склав у Ній усі засоби і знаряддя освячення спершу для Її членів, а далі й для всіх, хто Його шукає і прагне наблизитися до Нього. Дивлячись на промінчики Його святості, дійдуть і до самого Джерела Освячення.

д-р Любов Дердзяк

Бібліографія
  1. Святе Писання Старого та Нового Завіту, Повний переклад за оригінальними єврейськими, арамейськими та грецькими текстами. Під час Другого Ватиканського Вселенського Собору, 1990.
Документи Вчительського Уряду Церкви
  1. Ad gentes, Декрет про місійну діяльність Церкви // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети, декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 265-301.
  2. Apostolicam actuositatem, Декрет про апостолят мирян // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети, декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 227-252.
  3. Gaudium et spes, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети, декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c.  334-413.
  4. Lumen Gentium, Догматична конституція про Церкву // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965). Конституції, декрети, декларації. Коментирі, український текст, „Свічадо”, Львів 2014, c. 55-116.
  5. Jan Paweł II, Encyklika Dominum et Vivifacantem Ojca świętego Jana Pawła II o Duchu Świętym w życiu Kościoła i świata, Wrocławska Księgarnia Archidiecezjalna, 1994.
  6. Jan Paweł II, Wierzę w Kościół jeden, święty, powszechny i apostolski, tekst polski: Watykan 1996.
Література предмету
  1. Паренте П., Христологія, переклад з італійської М. І. Любачівського, т. ІІ, Львів 1993.
  2. Рацінгер Й., Цінності в часи перемін. Долання майбутніх викликів, переклад О. Конкевич, «Місіонер», Львів 2006.
  3. Салій Я., Церква, яку люблю,  переклад з польської Г. Зібарової, Кайрос, Київ 1998.
 Autobiografia św. Teresy od Dzieciątka Jezus // Liturgia godzin. Codzienna modlitwa Ludu Bożego, т. IV, Pallottinum, Poznań, 1988, с. 1229-1230.
  1. Benedykr XVI w rozmowie z Peterem Seewaldem, Światłość świata. Papież, Kościół i znaki czasu, переклад P. Napiwodzki, Wydawnictwo Znak, Kraków 2011
  2. Cisło M., Duch, który budzi z uśpienia. Homilia wygłoszona 28.08.1998 r. w kościele akademickim KUL // Duch Święty w posłudze Kościoła wobec świata, Materiały z Duszpasterskich Wykładów Akademickich w Katolickim Uniwersytecie Lubelskim 27-28 sierpnia 1998, red. J. Nagórny, Jerzy Gocko, Lublin 1999, c. 17-22.
  3. Congar Y., Kościół, jaki kocham, Cerf-Kairos Wydawnictwo M-Znak, 1997.
  4. Quoist M., Chrystus zawsze żyje, Paris 1974.
  5. Oliwvier B., Cnota miłości, w: Wprowadzenie do zagadnień teologicznych. Teologia moralna, Praca zbiorowa, Księgarnia św. Wojciecha, Poznań-Warszawa-Lublin, 1967, s. 577-657.
  6. Raport o stanie wiary, Z Ks. Kardynałem Josefem Ratzingerem rozmawia Vittorio Messori, переклад Zyta Oryszyn, Michalineum, Kraków-Warszawa-Struga, 1986.
  7. Santorski A., Tajemnica naszego Chrztu, Wydawnictwo Archidiecezji Warszawskiej, Warszawa 1996.
  8. Wyszyński S. Kardynał, Miłość na co dzień. Rozważania, Księgarnia Świętego Wojciecha, Poznań 1980.
*    “Гріх — це пляма на душі, це серце в якому висохла любов, це розум в якому висохло пізнання правди”.

Джерело:   Воїни Христа Царя

субота, 14 листопада 2015 р.

14.11.2015р. Б. / Блаженніший Святослав про внесення депутатами Верховної Ради антидискримінаційної норми в трудове законодавство

Глава УГКЦ поділився думками про «антидискримінаційну» поправку до трудового кодексу.

Ваше Блаженство! Під час Вашого пастирського візиту до Сполучених Штатів український парламент прийняв так звану «антидискримінаційну» поправку до трудового кодексу. З цього приводу дехто називав непоступливу позицію Церков щодо питання ґендеру та сексуальної орієнтації мало не перешкоджанням безвізовому режиму з ЄС та підігруванням «руському міру». Як Ви це прокоментуєте?

На моє глибоке переконання закиди релігійному середовищу в перешкоджанні євроінтеграції України є цілком безпідставні. Тут слід пригадати спільну заяву ВРЦ і РО про підтримку євро інтеграційних прагнень українського народу та справжніх європейських вартостей з якою ми відвідували Брюссель ще в вересні 2013 року. Насправді «рускому міру» та ідеології Москви підіграє той, хто виставляє європейське прагнення як узаконення неморальності, настроює віруючих України проти християнського заходу та робить Росію єдиною захисницею традиційних моральних цінностей. Хочу пригадати що саме Божі закони, захист гідності людської особи, протест проти корупції та брутального насильства вивів нас на Революцію гідності та показав справні демократичні цінності які на християнських засадах і збудували європейську цивілізацію.

Чи критикуючи поправку у такій формі як вона була прийнята Церкви не ризикують наразитися на небезпеку бути звинуваченими у потуранні дискримінації?

Святе Писання, Божий Закон і засади християнської моралі нікого не дискримінують. Навпаки, Боже слово і Його заповіді є визволяючими, є дороговказом до істинної свободи і стоять на варті гідності людської особи. Небезпека полягає в тому, що насправді терміни «гендерна ідентичність та сексуальна орієнтація» належать до так званої ідеології ґендеру і стають небезпечним прецедентом для українського законодавства. Може зроблено крок вперед в технічній процедурі отримання безвізового режиму, і то ще невідомо про його плоди, але внесено термінологічну дезорієнтацію в саме законодавство.

З нашого боку була пропозиція говорячи про заборону дискримінації відмовитись від цих ідеологічних штампів та вживати вислів «ставлення до статевості», який відповідає християнській антропології. Отож насправді тут зроблений вибір не на користь свободи, недискримінації та Європи, а вибір на користь нової антилюдської та дискриміантивної ідеології ґендеру, яку однодушно засудили католицькі єпископи на останньому папському Синоді.

Мені видається що в Кодексі законів про працю, насамперед, потрібно було захистити від дискримінації батьківство і материнство. Ми бачимо як в наших умовах дикого капіталізму вагітність жінки часом може бути причиною втрати роботи, а агресивний бізнес-час та низька платня не лишають батькам часу для сім`ї і дітей.

Чим такий вибір може зашкодити українському суспільству?

До кінця це важко передбачити. Однак вже можна побачити ілюзію що європейськість означає «звільнення» від правил моралі і церковної присутності у суспільному дискурсі. Ми це явище називаємо секуляризацією. Сподіваюся що такий законодавчий вибір парламентарів стане початком широкої суспільної дискусії про справжню дискримінацію, істинну свободу і відповідальність. У свою чергу релігійне середовище України повинне бути готовим до глибокого, всестороннього і відкритого діалогу для того щоби пояснити християнське вчення про статевість не ображаючи нікого і шануючи та служачи кожному.

пʼятниця, 13 листопада 2015 р.

13.11.2015р. Б. / Капелани зустріли бійців 24-ї механізованої бригади, які повернулись з т. зв. «зони АТО» (РУВ)

У четвер, 12 листопада 2015 року, на Львівщину з фронту РУВ повернулись понад 400 військовослужбовців 1-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади ім. Данила Галицького (Яворів). Сьогодні їх зустрічали із квітами, короваєм, кульками, словами вдячності та молитвою на устах.

Зокрема, зустріти наших захисників приїхали військове командування бригади, родичі, друзі, побратими, волонтери, школярі із с. Добросин (Жовківський р-н), представники Яворівської та Жовківської районних рад, а також капелани Центру Військового Капеланства ЛА УГКЦ – о. Андрій Сіданич та бр. Юрій Балух. Відтак, о. Андрій звернувся до оборонців зі словами вдячності та привітання. Спільно з присутніми військовий душпастир помолився за мир в Україні, військо, наш нарід, усіх, хто поранений, полонений, перебуває на фронті та благословив і окропив свяченою водою.

Як відомо, бійці 24-ї механізованої бригади виконували свої завдання на передовій фронту РУВ з березня минулого року.

четвер, 12 листопада 2015 р.

12.11.2015р. Б. / ЛМГО «Українська молодь – Христові» запрошує на концерт

ЛМГО «Українська молодь – Христові» запрошує на  концерт з нагоди 150-ліття від дня народження митрополита Андрея Шептицького та 25-ліття від дня відновлення діяльності молодіжної організації. 

Будемо раді вітати всіх 15 листопада 2015 р Б. о 17.00 год.,в кінопалаці ім. Довженка (просп. Червоної Калини 81) У концерті візьмуть участь: 
Тарас Курчик, етно-гурт “ЖИВА”, 
Вокальний колектив осередку УМХ (с. Солонка), 
гурт “Хочу ЩЕ”, 
гурт “RIZUPS”. 

з 14.00 до 17.00 в холі кінопалацу Довженка, члени організації, талановиті аніматори проведуть для дітей віком 5-11 років акцію “Веселі забавляночки”. Цікаві та пізнавальні конкурси та розваги, майстер-класи. Організатори: ЛМГО "Українська молодь - Христові", ЛМР, ЛОДА.

 Контактні особи:  Роман Ковалів 0671978822 
                                 Христина Кутнів 0676075684

Джерело:   Воїни Христа Царя

середа, 11 листопада 2015 р.

11.11.2015р. Б. / Повний текст листа Бенедикта XVI до атеїста Одіфредді

Повний текст листа, який написав Папа Бенедикт XVI знаменитому італійському математику атеїстові Одіфредді у відповідь на його книгу. В ній автор полемізує з думками Рацінгера, викладеними у праці «Вступ до християнства».

П'єрджорджо Одіфредді отримав листа 3 вересня 2013 року, він передав уривки тексту журналістам газети «La Repubblica», де вони вийшли друком 24 вересня. Згодом математик опублікував лист повністю як додаток до нового видання своєї книги.

Отож, Папа пише:

«Вельмишановний пане професоре Одіфредді,
Насамперед я мушу просити вибачення, що тільки сьогодні дякую Вам за те, що Ви надіслали мені свою книгу «Дорогий Папа, я пишу тобі», а також за люб'язні рядки, скеровані Вами з цієї нагоди через Архиєпископа Гансвайна побічно і до мене. Я не хотів писати до того, поки прочитаю книгу, а оскільки дотепер мене обтяжували різні обов'язки, я закінчив читання тільки зараз.

Отже, сьогодні я хотів би нарешті подякувати Вам за те, що Ви так детально намагалися помірятися силами з моєю книгою і, тим самим, з моєю вірою; саме це я мав на увазі у своїй промові до Римської Курії з нагоди Різдва 2009 року. Повинен також подякувати за лояльність, з якою Ви підійшли до мого тексту, щиро намагаючись віддати йому за справедливістю.

Проте на загал моя думка про Вашу книгу досить неоднозначна. Місцями я прочитав її із задоволенням і користю. Інші частини, навпаки, здивували мене якоюсь агресивністю і необачністю аргументації.

Я був би радий відповісти послідовно на кожну главу, але для цього, на жаль, мені не вистачить сил. Обираю тому кілька пунктів, які здаються мені особливо важливими.

І. Мене дивує, передусім, що на 25-й сторінці мій вибір вийти за межі чуттєвого сприйняття, щоб побачити реальність у всій її величі, Ви інтерпретуєте як «недвозначне заперечення принципу реальності» або як «містичний психоз», тим часом, як я мав на увазі саме те, що потім, на 29 сторінці, Ви описуєте як метод природничих наук: «подолати обмеження сенсорної чутливості людини». Отож, я повністю згоден з тим, що Ви пишете на 40-й сторінці: «... математика демонструє глибоку спорідненість з релігією». Тому в цьому питанні я не бачу жодних суперечностей поміж Вашим підходом і моїм. Якщо на 49-й сторінці Ви пояснюєте, що «справжня релігійність ... сьогодні є, радше, в науці, ніж у філософії», то з цим твердженням, звичайно, можна було б посперечатися, тим не менш, я задоволений, що Ви дбаєте тут про те, щоб представити Вашу роботу як «справжню релігійність». Тут, як і на с. 65, і потім знову в главі «Його і моє Credo», Ви підкреслюєте, що відмова від «антропоморфізму» Бога, що розуміється як особистість, і поклоніння раціональності нібито складають релігійність істинну. Відповідно на 182 сторінці своєї книги Ви заявляєте вельми різко, що «математика і наука є єдиною справжньою релігією, все інше – марновірство».

Звичайно, я розумію, що під антропоморфною концепцією первинного та творчого Розуму Ви маєте на увазі Особистість, що володіє власним «Я»; і це здається редукуванням незбагненної для нас величі Логосу. Тринітарна віра Церкви (те, як вона представлена в моїй книзі, Ви передаєте досить об'єктивно), висловлює в якомусь плані зовсім інший, таємничий аспект Бога, те, про що ми можемо тільки смутно здогадуватися. Тут я хотів би нагадати твердження так званого Псевдо-Діонісія Ареопагіта, який одного разу сказав, що філософські уми, без сумніву, відчувають свого роду відторгнення від вигляду біблійних антропоморфізмів, вважаючи їх неадекватними.

Однак ці освічені особистості ризикують в підсумку зачислити свою філософську концепцію Бога до адекватних і забути, що їх філософські ідеї теж залишаються нескінченно далекі від реальності «абсолютно Іншого». Так що ці антропоморфізми необхідні, щоб подолати пиху мислення; я б сказав навпаки, в певному аспекті антропоморфізми сильніше наближаються до реальності Бога, ніж чисті концепти. Втім, як і раніше, залишається в силі те, що сказав 1215 року Четвертий Латеранский Собор, а саме – всяке судження про Бога можна зробити лише за аналогією і його невідповідність правдивому Богові завжди нескінченно більша, ніж подібність.

Все ж, враховуючи це, необхідно сказати, що божественний Логос повинен бути також свідомістю і в цьому сенсі Суб'єктом і Особистістю. Наявність об'єктивного розуму завжди передбачає суб'єкта, свідомий себе розум. На 53 сторінці своєї книги Ви кажете, що таке розрізнення в 1968 році ще могло здатися виправданим, але сьогодні, в умовах існування штучних інтелектів, більше не обґрунтовано. Тут Ви мене не переконали абсолютно. Очевидно, що штучний інтелект – це насправді здатність мислення, передана від мислячих суб'єктів, розум, поміщений в апарат. Зрозуміло, де він бере початок, а саме: в розумі людей, що створили це обладнання.

Нарешті, нам з Вами зовсім не по дорозі, якщо в якості першопричини ви берете не Логос з великої літери, а математичний логос з маленької (стор. 85).

Логос споконвічний – воістину Логос понад усі логоси. Звичайно, перехід від логосів до Логосу, доконаний християнською вірою спільно з великими грецькими філософами, це стрибок, який неможливо виразити простими словами: він веде від емпірії до метафізики і тим самим на інший рівень мислення і реальності. Але цей стрибок щонайменше настільки ж логічний, як і його оспорювання. Я думаю також, що той, хто не може зробити його, повинен як мінімум, серйозно поставитися до цього питання. Це вирішальний момент в нашій з Вами бесіді, і я ще повернуся до нього наприкінці: сподіваюся, що той, хто всерйоз задається питанням, визнає, у всякому разі, це «може бути» про яке, слідом за Мартіном Бубером, я говорив у початку моєї книги. Обидва співрозмовники повинні перебувати в пошуку. Мені, проте, здається, що Ви, навпаки, перериваєте пошук у вельми догматичній манері і більше не питаєте, але претендуєте на те, щоб повчати мене.

II. Вищевикладений роздум, на мій погляд, є ключовим пунктом справжнього діалогу між Вашою «науковою» вірою і вірою християн. Все інше, в порівнянні з цим, другорядне. Тому дозвольте мені бути небагатослівним щодо еволюції. Перш за все, хочу зауважити, що жоден серйозний теолог не заперечує, що вся сукупність «древа життя» є носієм живого внутрішнього зв'язку, для якої слово еволюція цілком підходить. Так само як жоден серйозний теолог не допускає думки, що Бог, Творець, на проміжних рівнях повинен втручатися повторно, майже вручну, в процес розвитку. У цьому сенсі багато нападок на теологію з приводу еволюції безпідставні. З іншого боку, прогресу пізнання пішло б на користь, якби й представники природничих наук більш відкрито продемонстрували розуміння проблем і почали висловлюватися чіткіше, які питання в такій перспективі залишаються відкритими.

Щодо цього я завжди вважав зразковою роботу Жака Моно, який без натяків визнає, що в кінцевому рахунку ми не знаємо, як раз за разом формуються нові ДНК, сповнені змістом. Отже, я відхиляю Вашу тезу на стор. 129, що чотири типології, що їх розвиває Дарвін, чудово пояснюють все, що стосується еволюції рослин і тварин, включаючи людину. З іншого боку, я не хотів би залишити без уваги той факт, що в цьому таборі багато наукової фантастики, далі я скажу про це. Крім того, у своїй книзі «Prinzip Menschlichkeit» («Принцип людського розуму», Гамбург, 2007) вчений медик Йоахім Бауер з Фрайбурга вражаюче проілюстрував проблеми соціального дарвінізму, про що теж не слід було б замовчувати.

Результати «Long Term-evolution experiment» (довгострокового еволюційного експерименту), про який Ви говорите на 121 сторінці, аж ніяк не є вичерпними. Спроба стиснення часу в кінцевому підсумку виявляється фікцією, і мутації досягають скромних розмірів. Але головним чином людині на правах деміурга доводиться постійно втручатися, а це саме те, що у разі еволюції ми прагнемо виключити. Крім того, я вважаю дуже важливим, що і Ви у своїй «релігії» все ж визнаєте три «таємниці»: проблему походження універсуму, виникнення життя і зародження розуму розвиненіших живих істот. Звичайно, і тут ви вважаєте людину різновидом мавпи, і цим суттєво ставите під сумнів людську гідність, але як би там не було, зародження розуму залишається питанням для Вас відкритим (стор. 182).

III. Ви неодноразово вказуєте мені, що теологія – це до певної міри наукова фантастика. У такому випадку мене дивує, що Ви, тим не менш, удостоїли мою книгу настільки докладним аналізом.

Дозвольте мені в цьому випадку позначити чотири пункти:

1. Стверджувати, що «наука» у вузькому сенсі слова це тільки математика – справедливо, однак я вже навчений Вами, що і тут слід розрізняти між арифметикою і геометрією. У всіх спеціальних питаннях науковість приймає кожен раз власну форму відповідно до особливостей предмета. Головне, що вона застосовує метод, який піддається перевірці, виключає свавілля і гарантує раціональність, згідно з досліджуваними властивостями.

2. Вам слід було б принаймні визнати, що в історичній області та у сфері філософської думки теологія домоглася значних успіхів.

3. Важлива роль теології – підтримувати зв'язок релігії з розумом і розуму з релігією. Обидві ці функції мають принципову важливість для людства. У своєму діалозі з Хабермасом я показав, що існують патології релігії нарівні з не менш небезпечними патологіями розуму. Розум і релігія потребують один одного, і підтримувати їхній постійний зв'язок – актуальне завдання теології.

4. З іншого боку, фантастика має місце в області багатьох наук. Те, що ви викладаєте про теорії початку і кінця світу у Гейзенберга, Шредінгера та ін., я визначив би як наукову фантастику в хорошому сенсі: ці погляди і антиципації допомагають досягти істинного пізнання, але вони насправді лише фантазії, за допомогою яких ми намагаємося наблизитися до реальності. Існує, нарешті, фантастика глобальна, у тому числі всередині еволюційної теорії. «Ген егоїста» Річарда Докінза (Dawkins) це класичний приклад наукової фантастики. Великий Жак Моно (Monod) написав кілька фраз, які потім включив у свою роботу, безумовно, як наукову фантастику. Цитую: «Причиною появи хребетних чотириногих ... служить той факт, що первісна риба «вибирає» обстежити сушу, де вона нездатна пересуватися інакше ніж незграбними стрибками, створюючи, таким чином (як наслідок модифікації поведінки) селективну дію, завдяки якій змогли розвинутися потужні кінцівки чотириногих. Серед родичів цього зухвалого дослідника, цього Магеллана еволюції, деякі можуть бігти зі швидкістю, що перевищує 70 км на годину ... » (цитата за італійським виданням «Випадок і необхідність», Мілан 2001, стор. 117).

IV. У всьому, що обговорювалося досі, ще можна говорити про серйозний діалог, за який, як не раз було сказано, я вдячний. Справа приймає інший напрямок в главі про священика і католицьку мораль, а також главах про Ісуса. Те, що Ви говорите про зловживання відносно неповнолітніх з боку священиків, я можу, як Ви знаєте, лише взяти до відома з глибокою пригніченістю. Ніколи я не намагався приховувати ці речі. Те, що влада зла до такої міри проникла у внутрішній світ віри, є для нас стражданням, яке, з одного боку, ми повинні переносити, а з іншого, зобов'язані зробити все можливе, щоб подібні речі не повторилися. Немає нічого втішного в усвідомленні того, що за соціологічними дослідженнями відсоток священиків, винних у подібних злочинах не більший, ніж цей же відсоток в інших схожих професійних групах. У будь-якому разі не слід підкреслено представляти цю девіацію так, ніби йдеться про специфічний бруд католицизму.

Якщо не личить замовчувати зло в Церкві, не слід, однак, обходити мовчанням і той величезний слід сяючою доброти і чистоти, який християнська віра залишила у віках. Згадаймо великі і чисті фігури, породжені вірою, починаючи від Бенедикта Нурсійського і його сестри Схоластики, до Франциска і Клари Ассизьких, Терези Авільської та Івана Хрестителя, до великих Святих милосердя, як Вінсент де Поль і Камілл де Лелліс, аж до Матері Терези Калькутської і численних благородних постатей з Турину XIX-го сторіччя. Це правда, що і сьогодні віра спонукає багатьох людей до безкорисливої любові, до служіння на благо інших, до щирості та справедливості. І Ви не можете не знати, скільки форм безкорисливої допомоги стражденним людям реалізується через служіння Церкви і вірних. Якщо скасувати все, що було зроблено з цих спонукань, виникне широкомасштабний соціальний колапс. Нарешті, не можна також мовчати про красу мистецтва, яку віра подарувала світові, ніде цього не видно краще, ніж в Італії. Знову ж, подумайте про музику, натхненну вірою, починаючи з григоріанського співу до Палестріни, Баха, Моцарта, Гайдена, Бетховена, Брукнера, Брамса та інших.

V. Те, що Ви говорите про особу Ісуса, негідне Вашого вченого титулу. Якщо ви ставите питання так, ніби про Ісуса взагалі нічого невідомо і для Вас Він як історична постать непереконливий, в такому випадку я можу лише рішуче закликати вас трохи набратися компетентності з історії. Перш за все, рекомендую Вам для цього чотиритомник Мартіна Хенгело (Martin Hengel) (екзегета протестантського богословського факультету в Тюбінгені), опублікований ним спільно з Марією Швемер (Schwemer): це чудовий приклад історичної точності й джерело історичної інформації. У світлі цього, Ваші слова про Ісуса –  вельми необачний вислів, повторювати який не потрібно.

А що екзегетами написано і безліч речей несерйозних, це, на жаль, незаперечний факт. Американський семінар про Ісуса, процитований Вами на 105 сторінці відзначає лише те, що Альберт Швейцер характеризував як «Leben-Jesu-Forschung» (Вишукування про життя Ісуса), тобто так званого «історичного Ісуса», і для Швейцера воно було, радше, відзеркаленням ідей тих авторів. Однак такі зразки невдалої наукової роботи насправді не компрометують важливості серйозного історичного дослідження, що приводить нас до справжнього і достовірного пізнання в тому, що стосується вістки і особи Ісуса.

На сторінці 104 Ви доходите до того, що ставите питання: а чи не був Ісус одним з безлічі шарлатанів, які обманюють за допомогою магії і трюків неосвічений народ. І навіть якщо це сказано лише в питальній формі і, слава Богу, не виглядає тезою, повага до того, що для інших є священною реальністю, має утримати Вас від подібних образ (див. також вираз «шокуюче шарлатанство» на стор. 104) . Крім того, я повинен категорично відкинути Вашу заяву (на стор. 126), ніби я називаю науково-критичну екзегезу інструментом антихриста. Обговорюючи розповідь про спокуси Ісуса, я лише повторив тезу Соловйова, що науково-критичною екзегезою може скористатися і антихрист – а це незаперечний факт. Водночас я чітко дав зрозуміти, особливо в передмові до першого тому моєї книги «Ісус з Назарету», що науково-критична екзегеза необхідна для віри, яка не підміняє історії міфами, але наполягає на справжній історичності, і яка повинна тому пред'являти історичну реальність своїх тверджень, в тому числі науковими методами. І абсолютно некоректно з Вашого боку говорити, нібито я цікавлюся тільки метаісторією –  якраз навпаки, всі мої зусилля мали своєю метою показати, що Ісус, описаний в Євангеліях, є також реальний історичний Ісус, що йдеться про історію, що сталася в дійсності.

Тут я хотів би зауважити, що Ваше тлумачення «crede ut intellegas» («віруй, щоб розуміти», прикл. пер.) Не відповідає августинскому способу мислення, на який я орієнтуюся: за Августином «crede ut intellegas» і «intellege ut credas» («розумій, щоб вірити») в своїй специфіці невіддільні одне від одного. У зв’язку з цим хотів би послатися на статтю Юджина Теселле (Eugene TeSelle) «crede ut intellegas» в «Augustinus-Lexikon» (ред. C. Mayer), vol. 2, Basel 1996-2002, coll. 116–119.

Дозволю собі зауважити, що торкаючись матеріалу наукових інтересів теології та її джерел, Вам слід було б з більшою обережністю вдаватися до сміливих тверджень. Наведу лише один приклад. На 109 сторінці Ви повідомляєте нам, що преображення вод Нілу на кров (Вих. 7, 17) відповідає в Євангелії від Івана преображенню води на вино на весіллі в Кані Галилейській. Зрозуміло, це – нонсенс. Преображення вод Нілу на кров це кара, що забирає в людей на деякий час життєво важливий елемент – воду, щоб пом'якшити серце фараона. Преображення води на вино в Кані – це навпаки дар шлюбної радості, яку Бог удосталь підносить людям, це знак преображення води Тори в вишукане вино Євангелії. Так, в Євангелії від Івана існує типологія Мойсея, але не в цьому уривку.

VI. З 19-го розділу Вашої книги ми повертаємося до позитивних аспектів Вашого діалогу з моєю думкою. Перед тим, однак, я дозволю собі виправити ще одну невелику помилку з Вашого боку. У своїй книзі я базуюсь не на «Symbolum Nicaeno-Constantinopolitanum» (Нікео-Константинопольському Символі віри), текст якого Ви найдостойнішим чином повідомляєте читачеві, але на так званому «Symbolum Apostolicum» (Апостольському Символі віри). Він базується на ядрі сповідування віри міста Риму, яке потім, починаючи з III століття, все більше поширюється на Заході з невеликими варіаціями.

Починаючи з IV століття, текст вважають відредагованим самими Апостолами. На Сході, тим не менш, він залишився невідомий. Але повернемося тепер до Вашої 19-ї глави: хоча Ваша інтерпретація Ін. 1,1 дуже далека від того, що хотів сказати євангелист, тут проглядається важлива конвергенція (зближення). Якщо Ви все ж хочете підмінити Бога «Природою», залишається питання, ким або чим є ця природа. Ви ніде не даєте їй визначення, тому це виглядає як ірраціональна божественність, яка нічого не пояснює. Я б хотів, однак, звернути вашу увагу, що у Вашій математичній релігії три фундаментальні теми людського буття залишаються неврахованими: свобода, любов і зло. Мене дивує, як ви одним махом розправляєтеся зі свободою, яка була і залишається провідною цінністю сучасної епохи.

Любов у Вашій книзі не з'являється, про зло теж немає ніякої інформації. Що б не говорила нейробіологія про свободу, в реальній драмі нашої історії вона присутня як визначальна реальність і її треба взяти до уваги. Але Ваша математична релігія не дає відповідей на питання про свободу, не визнає любові і нічого не повідомляє про зло. Релігія, яка ігнорує настільки фундаментальні проблеми, безплідна.

Шановний пане професоре, моя критика Вашої книги місцями сувора. Але діалогові притаманна відвертість; тільки так може зрости розуміння. Ви були надзвичайно відверті і викликали, таким чином, відвертість з мого боку. У кожному разі, я оцінюю дуже позитивно той факт, що Ви, змагаючись з моїм «Вступом в християнство», почали шукати настільки відкритого діалогу з вірою Католицької Церкви і що, не зважаючи на всі розбіжності, деяке зближення таки має місце.

З сердечним привітом і побажанням усього найкращого у Вашій роботі,
Ваш, Бенедикт XVI
30 серпня 2013