Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 23 жовтня 2017 р.

23.10.2017р. Б. / Глава УГКЦ у Манчестері: «Україна вкотре відчуває себе в лабетах смерті і нікому не потрібною»

Україна сьогодні спливає кров'ю. Десятки тисяч вдів і матерів оплакують своїх синів. Вкотре знову Україна відчуває себе в лабетах смерті. І нікому не потрібною, ні Заходу, ні Сходу. Усі бачать нас як проблему, до якої не знають як знайти вирішення. Але сьогодні Христос мовить до нас: Не плачте! Вставайте! Я є вашим виходом і надією! Боротися і перемагати – це є наш вихід.

Про це сказав учора, 22 жовтня 2017 року, Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Манчестері, де на запрошення владики Гліба (Лончини), Єпарха єпархії Пресвятої родини в Лондоні, перебуває з офіційним душпастирським візитом до Великої Британії.

Співслужили з Главою Церкви владика Гліб (Лончина) та владика Григорій (Комар).

Насамперед Блаженніший Святослав привітав з 60-річчям створення екзархату та єпархії Пресвятої родини УГКЦ у Великій Британії. «Ми бачимо, що тих 60 років були непростими. Проте ці роки були досвідом того, що Господь Бог є з нами в кожній, навіть найважчій хвилині нашого буття: церковного і національного, Він навідався до народу свого. Він був, є і буде з нами!» – сказав Предстоятель і відзначив, що в цей святковий день, у цю урочисту хвилину тут, у Манчестері, у славному храмі Пресвятої Богородиці ми і сьогодні чуємо Божий голос, який сповіщає нам голос Божественного Євангелія.

Предстоятель УГКЦ зазначив, що переміна сліз у радість, про які ми чуємо у недільному Євангелії, сьогоднішньому пасхальному благовісті, знайоме кожному з нас. Скільки разів ми з вами потрапляємо в ситуації, які, здавалося б, є безнадійними.

«Ми, – зауважив проповідник, – часом відчуваємо себе заручниками обставин, часто почуваємося в ситуації, коли немає виходу. Але сьогодні добра новина скерована до кожного з нас – Христос є нашим виходом. Він є нашою Пасхою, Він приходить до мене і до нас тут, зараз, у цій Божественній Літургії. І каже кожному з нас: Встань, зі своєї розпуки, зі своєї безнадії, зневіри, ось Я з тобою, вставай, йдемо! Йдемо і будуймо життя там, де хтось сьогодні сіє смерть».

Духовний лідер українських греко-католиків провів паралель біблійної історії міста Наїн з історією нашої громади у Великій Британії. «Історією, яка була, є і історією, яка повториться ще не раз… Після Другої Світової війни, будучи заручниками війни, яка несла смерть, багато синів і дочок нашої землі потрапили на цей туманний Альбіон... Хто мав їм допомогти? Мені розповідали, що наші люди були змушені раз на тиждень іти до поліції отримувати печатку в документи, здається, аж до 67 року. Наших людей навіть не називали українцями, бо казали, що такої держави як Україна не існує», – розповів Блаженніший Святослав.

Ті бійці, продовжив Предстоятель, за вільну незалежну Україну, здавалося б, втратили будь-яку надію на волю, на сповнення того, за що вони платили своєю кров'ю, за що померли у нерівній боротьбі сотні синів і дочок нашої української землі. «Але, гадаю, гуртуючись довкола своїх українських церков, вони чули цей голос: Не плач! Кажу тобі встань! І вони встали, вони жили, творили і залишили нам сьогодні у спадок чудові храми, культуру, витвори мистецтва, залишили своїх нащадків і залишили нам свою мрію про вільну незалежну Україну. Воскреслий Христос нам її подарував. Наші українці в Британії співали: Христос воскрес, воскресне й Україна. І так воно сталося», – відзначив проповідник.

«Нехай буде благословен Господь, який для нашого народу тут об'явив себе як вихід з безвиході, рукою допомоги там, де ніхто з людей тої допомоги не хотів дати», – сказав Архиєрей.

Глава Церкви передав сердечний привіт від братів і сестер з України, від матірної землі. «Святкуючи цей ювілей, ми відчуваємо, що Бог навідався до народу свого. Він є сьогодні з нами і буде повіки», – наголосив на завершення Глава Церкви.

Нагадаємо, офіційний візит Глави УГКЦ до Великої Британії триває з 19 по 31 жовтня 2017 року. Більше про програму візиту читайте за цим посиланням: news.ugcc.ua.

неділя, 22 жовтня 2017 р.

22.10.2017р. Б. / Хелловін

Вже зовсім скоро Україна порине на цілу ніч у вир сатанізму, поганства і хаосу. Мова йде не багато не мало -  про Хелловін. На думку багатьох дослідників, Хелловін є християнізованим святом, що походить від кельтських святкувань жнив та днів мертвих, тобто має язичницькі корені, зокрема від шотландського Савину (Самайну).

Також існують припущення, що Хелловін розвинувся незалежно від Савину та має християнське підґрунтя. Все це так, але Християни святкують свято всіх святих, поминають своїх померлих і це воістину велике свято, адже люди згадують про своє коріння.

Але для сатаністів і поган Хелловін це ще більше свято. Якщо порівнювати по важливості з якимось Християнським святом, то для прибічників темної сторони це як Великдень чи Різдво. У культурі багатьох народів, які перебували у тіні поганства та ідолопоклонства було вірування, що саме у цю ніч стирається межа між світом живих і світом мертвих, саме у цю ніч світ наповнювали жахіття потойбіччя.

Святкування цього свята не обходилось без людських жертвоприношень, сексуальних оргій та найрізноманітніших язичницько-сатаністичних обрядів. Деякі народи британського півострова називали це свято "Самайн", адже вірили, що у цю ніч демон самайн виривається зі своєї темниці і пожирає всіх, хто не відзначений кров'ю. Вони обмащували свої лиця кров'ю, одягали страхітливі маски для того, щоб самайн прийняв їх за своїх і не шкодив їм. Ось істинні корені Хелловіна. Я ніколи не мав нічого проти переодягань, маскарадів та костюмованих вечірок, але коли свято бере початок від погансько-язичницьких шабашів і біснувань, то думаю, що кожен адекватний і здоровий християнин повинен не те що ігнорувати це свято, а навпаки всіма можливими силами протистояти цій культурно-демонічній експансії на наших теренах.

Якщо ж хтось свідомо і добровільно старається довести, що переодягання у всіляку нечисть це християнське свято, то постає питання: "А що та людина взагалі знає про Християнство?".

Дамян Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

четвер, 19 жовтня 2017 р.

19.10.2017р. Б. / У Святоуспенській Унівській Лаврі відбудуться реколекції для хлопців

Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» Йо.1,46

10 - 12 листопада 2017 р. Б.  у Святоуспенській Унівській Лаврі відбудуться реколекції для хлопців

Запрошуємо юнаків віком 16 - 30 років
тема: Студійське Монашество

Протягом реколекцій: участь у Церковному Правилі, духовні повчання, особиста розмова, Сповідь за бажанням.

Початок: п’ятниця, 10 листопада, 17:00.
Закінчення: неділя, 12 листопада, 15:00.
Із собою мати Святе Письмо, молитовник.

Для участі необхідно записатися!

Контактний телефон: 098-689-71-20 (ієромонах Аліпій).

Розклад руху маршрутних таксі:
Львів – Унів: Місце відправлення: м. Львів, вул. Личаківська, 150. Час відправлення: 7:20, 10:45, 14:25, 17:40, 20:55.
Унів – Львів: Час відправлення: 5:45, 8:40, 11:50, 15:40, 18:50.

середа, 18 жовтня 2017 р.

18.10.2017р. Б. / Мощі Блаженного Василія Величковського привезуть в Патріарший собор

12 листопада в Патріарший собор Воскресіння Христового привезуть мощі Блаженного священномученика Василія Величковського.

Захід з вшанування пам’яті Блаженного відбудеться по завершенні Божественної Літургії, об 11.00 год.

Вірні та гості собору зможуть дізнатись про життя Блаженного Василія в часи підпілля, його нескореність режиму тогочасній владі, подивитись сценку з в’язничного перебування священномученика, а також надихнутись духовним співом гурту «МетаНоя». Особливим моментом заходу буде свідчення родини Блаженного Василія – п. Ірини Коломієць та Корнелія Петришина.

Програму заходу розробили Тетяна та Олег Чихарівські, подружжя зі Львова, які займаються поширенням набожності до Блаженного Василія, спільно з сестрами-редемптористками МНІ і братами Київської Трьохсвятительської духовної семінарії.

понеділок, 16 жовтня 2017 р.

16.10.2017р. Б. / У Караганді відкрили і освятили пам’ятник депортованим українцям

На території української церкви Покрови Пресвятої Богородиці в Караганді відкрили і освятили пам’ятник депортованим українцям. Спорудження пам'ятного хреста з рушником відбулося з нагоди відзначення 70-тих роковин депортації українців у Казахстан.

Чин освячення пам’ятника здійснили владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський, владика Йосафат Говера, екзарх Луцький, Апостольський нунцій в Казахстані, Таджикистані і Киргизії Френсіс Ассізі Чуллікатт у співслужінні зі священиками з України, Казахстану і Росії.

Автори проекту – скульптори Олесь Сидорук і Борис Крилов. Хрест виготовили в Казахстані, рушник - в Україні.

“Ми привезли матеріальну річ – дуже важку - бронзовий вишитий рушник. Нехай він залишиться тут, на казахській землі, символом невмирущості нашої віри, нашої любові, нашої надії. Бо вишиваний рушник, який кожна людина, що відправляється в далеку дорогу, бере собі на згадку, ставить його на ікону, не просто пригадує рідну землю, він уприсутнює рідну землю, - підкреслив владика Теодор. - Дорогі брати і сестри, нехай цей розп’ятий рушник як символ депортації наших батьків і прадідів тут, стане тим клаптиком рідної землі, щоби ви, коли будете приходити до рідного храму, споглядаючи на цей рушник, одразу собі мали на думці: я стою на українській землі”.

Участь у церемонії відкриття пам’ятника взяли представники посольства України у Казахстані на чолі з Уповноваженим у справах України у Республіці Казахстан Володимиром Джиджорою, який відзначив, що бронзовий рушник був доставлений у Караганду спільними зусиллями МЗС України, посольства і УГКЦ.

“Цей рушник завжди буде нагадувати тут, в Караганді, про те, заради кого він тут знаходиться, чому люди сюди потрапили. Потрапили насильно, тому що були українці. Ці люди з Україною в серці і з Богом в душі несли нашу традицію і культуру по всьому світу і донесли сюди, - нехай і невільно. І зберегли. Там є Україна - де є наші традиції, де зберігають історію і культуру, де діти розмовляють українською мовою”, - зазначив Посол.

Скульптори відзначають, що пам’ятник символізує трагедію всіх депортованих в Казахстан українців, незалежно від часу та регіону.

Відкриття та освячення пам’ятника депортованим українцям відбулося в рамках Форуму українців Східної Європи та Азії, який Пасторально-міграційний відділ УГКЦ проводив у Казахстані 13-14 жовтня.

неділя, 15 жовтня 2017 р.

15.10.2017р. Б. / Глава УГКЦ: «Прошу усіх вас молитися за Українське військо, яке ціною власної крові відстоює наш мир»

Ми сьогодні відчуваємо, що в усіх наших болях і стражданнях ніхто не є самотній, бо є наша Мати, наша Богородиця, яка добре розуміє і знає все те, що ми переживаємо і сьогодні над нами розпростирає свій небесний Покров. Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді у Києві в монастирі сестер Пресвятої Родини на свято Покрови Пресвятої Богородиці. Цього дня у храмі відбулися дияконські свячення.

Як зазначив проповідник, свято Покрови стало слов'янським, київським святом, бо знаємо, що благовірний князь Ярослав Мудрий посвятив під Покров Пречистої Діви Марії свій народ, свою державу і своє військо.

Блаженніший Святослав розповів, що приїхав з молитви разом з Президентом, з командуванням нашого війська з Собору Святої Софії. «І кілька годин перед тим, стоячи на тому місці, дивлячись на Оранту, я десь міг відчути, що переживав князь Ярослав Мудрий. Зокрема, він бачив велику тривогу свого народу, бо кажуть, що будував цей храм і цю Оранту, дякуючи Господу Богу за перемогу над печенігами. Але у храмі, мабуть, дивлячись на Київську Оранту, під її Покров посвятив свій народ. І свято Покрови стало не тільки церковним, не тільки релігійним, а й національним святом», – сказав Предстоятель УГКЦ.

Тому, відзначив Глава УГКЦ, сьогодні, в цей день, ми святкуємо День українського війська.

Блаженніший Святослав розповів, що буквально цими днями відбулася зустріч Всеукраїнської ради Церков з дружинами і дітьми наших військовослужбовців, які зараз перебувають у полоні. «Було дуже зворушливо і боляче бачити сльози жінок і матерів, які просили в церковних очільників нашого народу допомоги. Це була молитва заступництва. Ми зі свого боку зробимо все, що можемо. Але Мати, яка найкраще розуміє, що сьогодні переживає українська мати, син якої воює на фронті, або син якої перебуває в полоні, найкраще розуміє сьогодні вона – Богородиця», – вважає Глава Церкви.

Глава Церкви також відзначив, що саме в ці дні, 75 років тому на Волині створилася Українська повстанська армія. «Як армія заступництва, єдиний захист і самооборона нашого народу. Бо оборонятися – це є природнє право кожного народу, кожної людини», – підкреслив проповідник.

Предстоятель пригадав, що коли почалася війна у 2014 році, наша Церква урочисто по цілому світу відновила посвяту Українського народу і Української держави під Покров Пречистої Діви Марії. І сьогодні багато хто може сказати, що вона чуває своїм Покровом над усіма нами.

«Хочу побажати усім нам, з одного боку, навчитися такої глибокої молитви в Богородиці за нашу державу, за наш Український народ. Хочу запросити усіх вас молитися за Українське військо, за наших синів і дочок, які ціною власної крові відстоюють наш мир, нашу свободу і наше майбутнє. Але ми сьогодні молимося з певністю, що жодна наша молитва, жодна праця, жодна сльоза, жодна крапля поту не є даремною. Тому що з нами разом і серед нас молиться сама Мати Божа», – просить задуматися всіх і кожного Глава УГКЦ і запевнив, що так, як колись вистояв наш народ, вистоїмо ми і сьогодні, бо стоїмо сьогодні разом з нею у молитві.

Фото: бр. Іпатій Сеньківський, ЧСВВ

субота, 14 жовтня 2017 р.

14.10.2017р. Б. / Вітаю зі святом Покрови Пресвятої Богородиці

Вітаю зі святом Покрови Пресвятої Богородиці

Слава Ісусу Христу! - Слава навіки!
Слава Україні! - Слава Героям України!

Дорогі побратими і подруги по боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу, від Сяну по Кавказ!

Вітаю всіх Вас з потрійним святом:

Вітаю Вас зі святом Покрови Пресвятої Богородиці, нашої Небесної заступниці, Цариці і любої Матінки, яка своїм, Святим Покровом, охороняє Україну-Русь понад тисячоліття, оберігає від підступних хитрощів лукавого і провадить всіх, бажаючих спасіння, до Царства Сина свого і Бога нашого, Ісуса Христа!

Вітаю Вас з Днем Українського Козацтва, святом всіх представників славетного лицарського роду, гідних нащадків великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча козацька кров і живе дух наших героїчних запорожців.

Вітаю Вас з 75-річчям створення Української Повстанської Армії, наших славних попередників, приклад яких, ми намагаємося наслідувати у своїй нинішній боротьбі за УССД!

Вітаю Вас з 24-річчям створення ВО "ТРИЗУБ" ім. Степана Бандери, організації, яка підхопила естафету боротьби за УССД від славних вояків УПА, борців за волю і кращу долю української нації, на своїй, Богом даній, нам українцям, землі!

Бажаю всім Вам витривалості і наснаги у носінні щоденних хрестів вслід за Господом нашим, Ісусом Христом, щоб через боротьбу за здобуття земної Батьківщини, Ви осягнули й Небесну, в Царстві вічного Блаженства і Буття!

Ми переможемо, бо ми з Богом і з нами Бог!

З повагою, любов'ю і молитовним благословенням,
сл.Б. Леонід.

пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.

13.10.2017р. Б. / “Капелани: чотири роки від початку війни”, – тема чергової програми “Відкрита Церква”

У суботу, 14 жовтня, на свято Покрову Пресвятої Богородиці та з нагоди Дня захисника України в ефірі 5 телеканалу вийде програма «Відкрита Церква» з військовим капеланом УГКЦ отцем Любомиром Яворським, заступником керівника Департаменту ПК УГКЦ у справах душпастирства силових структур України.

Тема програми – “Капелани: чотири роки від початку війни”.

Про капеланів УГКЦ на передовій та в тилу дивіться у суботу, 14 жовтня, о 14:10 на 5 каналі.

Ведучий Роман Коляда.

За матеріалaми zhyve.tv

четвер, 12 жовтня 2017 р.

12.10.2017р. Б. / Покрова, як свято українського війська

Поміж Богородичними празниками церковного року на особливу увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. В Україні його відзначають 14 жовтня як свято релігійне, національне, родинне. У народі цей празник ще носить назву Третя Пречиста. Встановлений він був як подяка за заступництво Богородиці над Царгородом. Також 14 жовтня мало особливе значення для запорозьких козаків, бійців армії УНР – українських повстанців-націоналістів.

З‘явлення Богородиці

Головний мотив встановлення цього празника – це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби, повсюди в місті панувала тривога. В храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах, де переховували Її ризу, відправляли всенічну, храм був переповнений. Саме тоді після відправи св. Андрій Юродивий та його учень Епіфан мали видіння: від царських дверей (так раніше називали головні двері церкви, через які входили до храму) йшла світлом осяяна Богородиця у супроводі Івана Христителя та Івана Богослова, при співі великого хору святих. Богородиця підійшла до престолу, вклякла, довго молилася і плакала. Після цього, як бачив св. Андрій, Вона зняла зі своєї голови хустку-покров-омофор і широко простягла її над народом у церкві. Коли видіння зникло, св. Андрій та Епіфан зрозуміли, що Богородиця прийшла, щоб врятувати місто.
Після відправи св. Андрій Юродивий та його учень Епіфан мали видіння: від царських дверей (так раніше називали головні двері церкви, через які входили до храму) йшла світлом осяяна Богородиця у супроводі Івана Христителя та Івана Богослова, при співі великого хору святих. Богородиця підійшла до престолу, вклякла, довго молилася і плакала.
Це чудесне з‘явлення Богородиці було прославлене присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їх боротьбі із загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів, а Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

За іншим переказом довідуємося, що під стінами Константинополя стояло військо русичів-язичників. Коли грецькі священики на чолі з патріархом занурили у води Чорного моря святиню – ризу Цариці Небесної, човни поган стали із громом та тріском битися один об одного. Налякані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а їх провідники князі Аскольд і Дір, вражені таким чудом, що перевищувало людські можливості й розуміння, прийняли хрещення. Від часу чудесного з‘явлення Богородиці у Влахернському храмі, вістка про цю подію поширилась по всьому Константинополі, з тих пір було встановлено празник Покрова Пресвятої Богородиці 14 жовтня за новим стилем (1 жовтня за старим). Уславлення празника яскраво відображено у піснеспівах, в яких Богородиця звеличується як повновладна владарка, якій поклоняються і на небі і на землі.

Історики не можуть дати чіткої відповіді, коли жив св. Андрій, і коли відбулося чудо заступництва Богородиці над Царгородом. Одні дослідники стверджують, що св. Андрій жив при імператорі Леві I Великому (457-474 рр.). Тобто, у V столітті, інші, яких більшість, час життя св. Андрія відносять до часів імператора Лева VI Мудрого (886-911 рр.) – на початок Х століття.

Зазначимо, що у Візантії після падіння Константинополя у 1453 році празник Покрова Пресвятої Богоматері перестав святкуватися, але в Україні-Русі став одним із найбільш шанованих. До Богородиці прибігали українські князі, козаки й гетьмани, славні запорожці мали на Січі церкву в честь Покрова Пресвятої Богородиці, а століттями пізніше Українська Повстантська Армія проголосила празник Покрова своїм офіційним святом. Тож християни завжди вважали Богородицю своєю вірною і невтомною заступницею і дотепер просять у Цариці Небесної допомоги і захисту, водночас прославляючи Її велич та милосердя.
Деякі українські князі на своїх печатках використовували іконки Божої Матері або молитви до Неї.
Культ Богородиці як Заступниці і Покровительки широко розвинувся і серед українського народу: українські князі, королі, військо, козаки та гетьмани обирали Богородицю  своєю Покровителькою та Опікункою.

Князь Ярослав Мудрий 1036 р. розбиває печенігів і з вдячності будує в Києві храм Благовіщення на Золотих Воротах. В церкві 1037 р. він віддає увесь народ під опіку Божої Матері. Князь Мстислав, в поході проти черкесів обіцяє збудувати церкву в честь Божої Матері, якщо Вона допоможе йому перемогти ворога. Він перемагає і виконує свою обітницю. Князь Володимир Мономах у своїх споминах каже, що перемогу над половцями здобув завдяки Богові і Пречистій Діві Марії. Наші князі і їхнє військо йдучи в похід проти половців 1103 р., складали обіти Богові і Пречистій Діві Марії. Князь Ігор Святославович, герой епосу “Слово о полку Ігоревім”, після своєї втечі з полону, йде з поклоном до чудотворної ікони Божої Матері, щоб їй подякувати за поміч і порятунок. Галицький король Данило після успішного походу на Чехію спішить з подякою до ікони Пречистої Діви Марії в Холмі та з поклоном складає Їй багаті дари. Деякі українські князі на своїх печатках використовували іконки Божої Матері або молитви до Неї.

Покровителька козаків

Запорізькі козаки мали на Січі церкву в честь Покрова Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова.

Ікона ПокроваЗапорізькі козаки мали на Січі церкву в честь Покрова Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова.

На іконі понад Пречистою був надпис: “Ізбавлю і покрию люди моя.. “, а від запорожців, що під іконою, простягнена стрічка вгору до Божої Матері з написом: “Молим, покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбави нас от всякого зла”. Вибираючись в похід на ворога, козаки проводили молебень до своєї Покровительки. Повернувшись щасливо з походу, складали Їй подяку.

У новому січовому таборі козаки найперше будували Покровську церкву, а для воєнних походів використовували її похідний варіант з іконою Пресвятої Покрови. Перед важливою подією чи походом козаки завжди молилися своїй святій покровительці. У покровські  дні запорожці обирали нового отамана.

Чи не більшість церков у козацькій державі зводили на честь Богородиці. Їх будували у селах, на слободах, у центрах паланок, на всіх річках. Навіть в урочищі Кагальник, де Дон упадає в Азовське море, була похідна церква Покрови. Звичайно, що все робилося руками й коштами козаків: теслярські й малярські роботи дорогоцінні ризи, ікони, бані й дзвони. Зодчі церков мали найбільшу шану в січовому товаристві, вирізняючись побожністю й мудрістю.

Січові церкви підпорядковувалися тільки Києво-Межигірському Спасо-Преображенському монастиреві, який “постачав” козакам духівників, натомість вояки, доживши до старості, заповідали своє добро монастирю, а самі часто йшли туди послушниками.

День УПА

Військовий символізм свята взяли собі на озброєння бійці армії УНР в 1917-1920 роках.

А в 1940-х Покрову стали вважати своєю бійці Української повстанської армії.

“14-го жовтня 1942 року в лісах Полісся з окремих збройних груп повстала Українська Повстанська Армія”, – стверджує пропагандистська листівка ОУН, випущена в 1947 році.

“Слава про УПА сьогодні лунає не тільки в Україні, не тільки в СССР, а в цілому світі, – йдеться далі в документі, доступному на сайті Архіву визвольного руху – Всі з подивом дивляться на боротьбу УПА, на героїзм її бійців і командирів, які не визнають капітуляції , які воліють самі заподіяти собі смерть, ніж перейти до ворога”.

“Для ознаменування історичної дати творення Української Повстанчої Армії день 14-го жовтня проголошений Святом УПА”, – сказано в листівці.

Далі читачеві нагадують, що Свято УПА збігається з козацьким Святом Покрови, що свідчить про “неперервність збройної боротьби українського народу на протязі нашої історії”.

А Українська Повстанська Армія 30 травня 1947 р. проголосила празник Покрова своїм офіційним святом.

Свято Українського воїнства

З 2015 року 14 жовтня в Україні на державному рівні почали відзначати День Захисника Вітчизни.
Покрови УПАУкраїнська Повстанська Армія 30 травня 1947 р. проголосила празник Покрова своїм офіціальним святом.

“Сучасна Українська держава є історичним та політичним спадкоємцем Русі, козацтва, визвольного руху та тисячолітньої християнської традиції. День захисника України, призначений на свято Покрови, стане важливим свідченням цієї спадковості та відмежування нашої держави від радянського тоталітаризму”, – вважає Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті.

“Гадаю, це абсолютно невипадково, що саме на Покрову ми святкуємо свято Українського воїнства. Ще в козацькі часи, як відомо, на Січі стояла церква Покрови Пречистої Діви Марії. Бо козаки знали, що вони воюють, але перемогу дає Бог. Вони знали, перебуваючи часто на межі життя і смерті, що захисту, якого вони потребують, у людей не випросиш. Вони прибігали під Покров Пречистої Діви Марії”, – сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у храмі Покрови Пресвятої Богородиці у Вінниці під час проповіді до вірних, – сказав у проповіді на свято Покрови у 2016 році Блаженніший Святослав.

Свято Покрови – це свято такого виду безпеки, яке можна втратити лише через зневіру. Хто вірить у Покров Пречистої Діви Марії, того вона ніколи не покине, – додав він.

Народні Звичаї на Покрови

Свято Покрови увібрало й чимало народних звичаїв. Вважається, що до Покрови слід завершити усі польові роботи, коли зібраний і засипаний у комори урожай, а поля засіяні озиминою. Учні саме тоді вперше йшли до школи, беручи горщик пшоняної каші, щоб наука не йшла в ліс”.

За станом погоди на Покрову дехто “передбачав”, якою буде зима: якщо вітер з півночі, то зима буде холодною, якщо з півдня – теплою. Коли не випаде сніг, то не буде його і в листопаді, якщо журавлі ще не відлетіли у вирій, то холод притримається. Покрова багата й на прислів’я і приказки: хто лежить до Покрови, то продасть усі корови; до Покрови молока давали корови, а після Покрови пішло молоко в роги корові; хто сіє по Покрові, той буде виводити взимі по корові.
Вважалося, що оселя, утеплена до Покрови, краще зберігатиме тепло взимку.
У цю пору всі масово одружувалися. Після 14 вересня починалися сватання, й після всіх обрядових дійств молоді, попросивши благословення Богородиці ставали на шлюбний рушничок. Неодружені дівчата на Покрову особливо старанно просили Богородицю про омріяне заміжжя: “Свята Мати, Покровонько, накрий мою головоньку хоч ганчіркою, аби не залишалась дівкою”, “Свята Мати, Покровонько, покрий землю сніжком, а мене, молодую, хустиною”. Заміжні ж просили ласки у своєї заступниці, аби подружнє життя було щасливим.

По Покрові – то і по теплові. У цей день традиційно вперше затоплювали у печі. Використовували дрова з вишні чи яблуні Водночас приказувалии “Свята Покрова, покрий нашу хату теплом, а господаря добром”.
Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а прийде Покрова – зареве дівка, як корова
Вважалося, що оселя, утеплена до Покрови, краще зберігатиме тепло взимку. Тому господині до свята підмазували та підбілювали свої хати, а вдосвіта робили перше пропалювання печі, бо тоді протягом холодів тепло буде добре триматися в печі оселі. Щоб хата не була вогкою, то в ночі ритуально спалювали кізяка, а по кутках горища клали шматки дернини (вирізаної трави з землею) корінням догори. З тих же мотивів, щоб Покрова опікувалася домом, в цей день освячували оселі свяченою водою та празниковою свічкою, а також вселялися в нову хату й справляли новосілля.

Для того, щоб усі домочадці були протягом року здоровими, старша господиня брала вишитого рушника з-над Богородичної ікони й розвішувала його над вхідними дверима.

Тоді як попередній період від Пречистої до Покрови був часом сватання, то з 14 жовтня наставала весільна пора. В народі жартували: “Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а прийде Покрова – зареве дівка, як корова”. Пора одружень в українських селах тривала практично аж до початку Різдвяного посту.

середа, 11 жовтня 2017 р.

11.10.2017р. Б. / Папа затвердив декрети про героїчність чеснот двох уродженців України

Приймаючи на приватній аудієнції кардинала Анджело Амато, Префекта Конгрегації у справах святих, у понеділок 9 жовтня 2017 р.,  Папа Франциск затвердив декрети цього відомства, які стосуються визнання мучеництва двох Слуг Божих, відкриваючи шлях до їхньої беатифікації, а також визнання геройського виміру чеснот інших семи Слуг Божих, серед них двох уродженців України – отця Серафима Кашуби та матері Єлизавети Рози Чацької.

Йдеться про мученицьку смерть у Гватемалі 1981 священика Тулліо Маруццо з Ордену Братів Менших Францисканців та катехита Луіса Обдуліо Арройо Наварро, що належав до мирянської вітки Ордену святого Франциска.

Підтверджений геройський вимір чеснот бразилійського дієцезального священика Донізетті Тавареса де Ліма, що помер 1961 року; іспанського священика Махіна Морера-і-Фейхас із Згромадження Пресвятої Родини Ісуса, Марії та Йосифа, який відійшов по вічну нагороду 1984 року; Сестри Марії Лоренци Рекенсес-ін-Лонґо з Іспанії, засновниці лікарні для невиліковно хворих в Неаполі та Згромадження монахинь-капуцинок, що жила у ХVІ сторіччі; Сестри Франчески від Святого Духа, засновниці Інституту Третього Францисканського Ордену з Монпельє, що жила у Франції в ХІХ сторіччі; італійського мирянина Франческо Паоло Ґравіна, засновника Згромадження Сестер Милосердя Святого Вінкентія в Палермо, і, як було згадано, також і двох уродженців України – отця Серафима Кашуби та матері Єлизавети Рози Чацької.

О. Серафим Кашуба (світське ім’я Алоїз-Казимир), священик Ордену Братів Менших Капуцинів, все своє священицьке життя трудився на території Радянського Союзу. Він народився 1910 на передмісті Львова – Замарстинові, душпастирював у Польщі, на Волині, Поділлі, в Криму, відвідував римо-католицькі громади в Білорусі, Естонії, Литві, Центральній Україні, Росії, включаючи Сибір, та Казахстані. Помер у Львові 1977 року.

Мати Єлизавета Роза Чацька, засновниця Згромадження Сестер Францисканок Слугинь Хреста, народилась 1876 року в Білій Церкві а померла 1961 року, в Польщі. В 22 роки вона втратила зір. Заснувала Товариство опіки над незрячими, а згодом – Згромадження Францисканок Слугинь Хреста, які опікуються навчанням та вихованням незрячих дітей і молоді. Сестри цього Згромадження, крім Польщі, трудяться в Італії, Індії, Африці та Україні.

вівторок, 10 жовтня 2017 р.

10.10.2017р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (02.10 – 08.10)

У Херсоні в монастирі Св. Володимира Чину Св. Василія Великого 29-30 вересня 2017 року проходив семінар для духовенства і мирян про соціум, проблему кримінального правосуддя і післанництво Церкви у в'язничному служінні. З благословення владики Михаїла Бубнія, Екзарха Одеського, його зорганізував Відділ Курії УГКЦ з душпастирства у пенітенціарній системі України.

У понеділок, 2 жовтня 2017 р., з парафіяльної каплиці св. Луїджі Оріоне, що у Львові по вул. Лінкольна, 12, невідомі зловмисники викрали з престолу кивот. Він містив у собі невелику кількість освячених Євхаристійних Частиць, призначених для уділення Святого Причастя хворим парафії. Викрадення сталося у пообідній час між 14.00 та 18.00.

З 2 по 5 жовтня, за ініціативи владики Михаїла (Бубнія), у м. Скадовську, проводилися курси постійної формації для духовенства Одеського і Кримського екзархатів УГКЦ. Теми цьогорічних зустрічей є: сповідництво та проповідництво – як невід’ємні складові душпастирського служіння.

З 2 по 5 жовтня ц.р., у центрально-італійському місті Лукка, в реколекційному центрі San Cerbone відбулися загальні піврічні збори душпастирів УГКЦ в Італії. Провідна тема зборів була - «Стратегічне планування та проповідь в контексті душпастирства мігрантів

Комісією УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я УГКЦ була проведена реабілітація для священнослужителів, які перебували у військових госпіталях. Дане розвантаження відбувалося на Буковелі  з 2 по 5 жовтня 2017 р . Адже капелан – це особа, яка страждає найбільше на втому від співчуття. Це висока ціна надання допомоги людям, що страждають від наслідків травматичних подій. Для того аби допомогти собі самому необхідно задіяти і дух, і душу, і тіло.  Тільки усвідомивши власні потреби, переосмисливши обставини та ситуації, очистившись, отримавши заступництво від Бога у молитві, застосувавши різні психологічні техніки, які дозволяють набути психологічної стійкості, зняти емоційне вигорання, відновивши фізичні навантаження – капелан знову зможе приступити до своєї праці.

Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви прийняв зречення з уряду адміністратора Патріаршої курії УГКЦ владики Богдана (Дзюраха) і призначив нового адміністратора отця Андрія Максимовича. Про це 3 жовтня  повідомив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у присутності працівників Патріаршої курії, які працюють у Києві та Львові. 

У середу, 4 жовтня 2017 року, в місті Ірпінь відбулося відкриття та освячення пам’ятної таблиці загиблому герою Олександрові Єрощенку. Молитву освячення таблиці а також панахиду за героїв України на міському кладовищі очолив отець Віталій Воєца, військово-медичний капелан УГКЦ та друг родини загиблого.

У четвер, 5 жовтня, у Патріаршому соборі УГКЦ відбулася передача частини пам’ятника депортованим українцям, який встановлять у Казахстані. Спорудження пам'ятного хреста з рушником відбудеться з нагоди відзначення 70-тих роковин депортації українців у Казахстан.

В п’ятницю, 6 жовтня 2017 року в Патріарших палатах у Києві відбулася Друга сесія Синоду Єпископів Києво-Галицької митрополії УГКЦ. У синодальних засіданнях брали участь усі єпископи Києво-Галицької митрополії: владика Степан (Меньок), Екзарх Донецький, владика Йосафат (Говера), Екзарх Луцький, владика Михайло (Бубній), Екзарх Одеський і Адміністратор Кримський, владика Василь (Тучапець), Екзарх Харківський, владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, і владика Богдан (Дзюрах), єпископ Курії Верховного Архиєпископа. Третю сесію Синоду Єпископів Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви вирішено провести у січні 2018 року.

В суботу, 7 жовтня 2017 року, в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, відбувся VIII З’їзд вівтарних дружин Стрийської єпархії. Учасниками заходу, організованого Катехитичною комісією Стрийської єпархії, стали 250 хлопців шкільного віку, які прислуговують у храмах єпархії.

Пропонуємо до Вашої уваги:

Анонси:
9-12 жовтня Блаженніший Святослав перебуватиме у Ватикані для участі в пленарній сесії Конгрегації для Східних Церков з нагоди ювілею її 100-річчя та 25-річчя Кодексу канонів Східних Церков. У рамках свого візиту Глава УГКЦ разом з іншими Предстоятелями Східних Католицьких Церков зустрінеться із Святішим Отцем Франциском.

Зустріч Патріархів та Верховних Архиєпископів зі Святішим Отцем відбудеться у понеділок, 9 жовтня. На аудієнції з Папою Франциском Предстоятелі Східних Католицьких Церков матимуть нагоду розповісти Його Святості про ситуацію в їхніх Церквах та країнах походження.

У середу, 11 жовтня, члени пленарної сесії та працівники Конгрегації візьмуть участь у загальній аудієнції зі Святішим Отцем на площі Святого Петра у Ватикані.

11 жовтня Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, разом з представниками польського єпископату очолить молитву на гробі св. папи Івана Павла ІІ. Богослужіння відбудеться з нагоди вшанування 30-ї річниці зустрічі представників Польської Єпископської Конференції та Синоду Української Греко-Католицької Церкви, під час якої було проголошено декларацію про польсько-українське прощення та примирення.

Молитва розпочнеться о 07:30 в соборі Святого Петра у Ватикані біля гробу св. Івана Павла ІІ. О 12:00 у прес-центрі радіо Ватикан заплановано прес-конференцію. О 16:00 в Українській папській колегії св. Йосафата відбудеться міжнародна конференція на тему «Kатолицька Церква в процесі діалогу i польсько-українського примирення».

12 жовтня, о 18:30, в колегії св. Йосафата відбудеться вручення Нагороди примирення Капітули польсько-українського поєднання. Цьогорічними лауреатами стали Конгрегація для Східних Церков і редакція Ватиканського радіо (польська, українська та словацька секції). В урочистості візьмуть участь Блаженніший Святослав та Кардинал Леонардо Сандрі, Префект Конгрегації для Східних Церков.

11 жовтня о 12:00 в приміщенні вінницького iHUB (вул. Пушкіна, 11) відбудеться презентація мобільного додатку «Цитати Любомира Гузара» за участю його безпосередніх розробників - отця Ігоря Яціва, речника УГКЦ і колишнього прес-секретаря Блаженнішого Любомира Гузара, та радника міського голови Андрія Юсова.

12 жовтня в Римі відбудеться вручення Нагороди примирення Капітули польсько-українського поєднання. Цьогорічними лауреатами стали Конгрегація для Східних Церков і Редакція Ватиканського радіо (польська, українська та словацька секції). В урочистості візьмуть участь Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, і кардинал Леонардо Сандрі, префект Конгрегації для Східних Церков.

14 жовтня 2017 р. Б. о 19:00 год. Національний театр імені Марії Заньковецької запрошує парафіян та прихожан Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла ЛА УГКЦ відвідати Благодійний концерт із циклу "Музичні династії", одним із завдань якого буде збір коштів на ремонтно-реставраційні роботи храму. У програмі концерту звучатимуть наступні твори Гайдна Йозефа та Гайдна Міхаеля. Солуватимуть Петро Січко (труба) та Михайло Масляк (гобой). Диригент оркестру Національного театру ім. М. Заньковецької заслужений артист України Богдан Мочурад.

На урочистій Літургії, що відбудеться 15 жовтня на площі святого Петра у Римі, з нагоди канонізації чотирьох мучеників та чотирьох святих, буде присутня для публічного почитання вірними з цілого світу копія чудотворної ікони Зарваницької Матері Божої. Святіший Отець Франциск, Папа Римський, благословить корони, що будуть почіплені на ікону, і це стане знаком чергового визнання та потвердження її чудодійної сили. Варто відзначити, що коронація самої Зарваницької ікони відбулася рівно 150 років тому, і тоді це дійство звершив Святіший Отець Пій IX.

20-22 жовтня 2017 року, відбудеться проща до Зарваниці «Три Z – стежками Патріархів». Дане паломництво має на меті вшанувати Патріархів УГКЦ – Йосифа Сліпого та Любомира Гузара, а також просити Богородицю миру для України та цілого світу. Маршрут прощі пролягатиме з Києва до Тернополя, відтак до Завалова, Заздрості та Зарваниці.

17-19 листопада цього року в Студійській Лаврі у Львові відбудеться міжнародна наукова конференція  на тему: засновники і монахи свято-іванівської лаври студійського уставу УГКЦ (1927-1946 рр.)



Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 9 жовтня 2017 р.

09.10.2017р. Б. / Глава УГКЦ у Броварах: «Як ми відроджуємо Церкву на своїх історичних теренах, так відродимо нашу Україну» (+VIDEO)

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 8 жовтня 2017 року освятив у місті Бровари греко-католицький храм Трьох Святителів.

Співсвятителями були владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, та владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії.

Помолитися з нагоди освячення храму прийшло кілька сотень вірних.

У своїй проповіді до вірних Глава Церкви відзначив, що, освячуючи цей храм, маємо подякувати Богові, що Він є присутній з нами: «Що через наші людські зусилля Він продовжує збирати людей і дарувати їм життя вічне, подібно як рибальська сіть збирає рибу і виводить їх із глибини. Глибини, можливо, темряви, розпуки, незнання, болю, страждання і підносить їх до іншої дійсності, до життя вічного, того життя, яке тут, з того освяченого престолу, сьогодні починає бити ключем світла і живої води. Нехай буде Господь Бог благословен за те, що ми сьогодні бачимо тут, у Броварах, плоди чудесної молитви, його сили і благодаті, Його присутності між нами», − сказав проповідник.

«Пливіть на глибину і закиньте ваші сіті». «Гадаю, ці слова сьогодні звернені до кожного з нас, хто слухає це Боже Слово. Тому що храм Господній отці Церкви дуже часто порівнювали до рибальського човна. Човен не має змісту сам у собі. Цей храм не є освячений для того, щоб закритися і тішитися своєю внутрішньою славою і величчю. Цей храм, цей човен є для того, щоб з нього закидати сіті у широке море міста Бровари або й поза його межами», − вважає Блаженніший Святослав.

«Господь Бог сьогодні каже вам, − продовжив духовний лідер греко-католиків, − броварська громадо, випливайте на глибину. Не закривайтеся в цьому храмі, виходьте назовні до тих людей, які ще, можливо, не знають дороги до Нього. Закидайте ваші сіті, сіті людських стосунків, своїх знайомств, людського спілкування, шукайте тих людей, які ще сьогодні не знають Бога, але живуть поруч з вами. Шукайте тих людей, які ще не пізнали силу Божого слова, яке може бути діяльним у їхньому житті. Шукайте тих людей, які ще не є охрещені, не прийняли дару життя вічного, тому що до вас сьогодні, отці і миряни, Христос каже: Вас я хочу зробити рибалками людей».

За словами Глави Церкви, притча про рибалок є іконою і завданням для нас з вами проголошувати Боже Слово, проповідувати Христове Євангеліє з кафедри цього храму сучасній Україні, Україні, яка так потребує Божого світла. Яка так потребує слова надії, Божої сили, яка б зробила успішною нашу працю, нашу боротьбу, навіть наші страждання і кров.

«Бо часом нам здається, що ми обертаємося у порожнечі. Ми діємо, боремося, вмираємо за свою Батьківщину, а нічого не міняється. Та, гадаю, Ісус сьогодні нам каже: Не розчаровуйтеся. Бо розчаровуються лише люди, які не вірять у Бога. Не падайте в розпуку, бо в розпуку падають лише ті, які не знають, де взяти сили Божої, щоб досягнути успіху не власним зусиллям, але Його світлом і силою. Сьогодні Господь Бог хоче, щоб ми підчинили Божому Слову, Його силі все те, що робимо. І будьте певні, що так, як ми збудували цей храм, цю громаду, як відроджуємо нашу Церкву на наших історичних теренах, так ми оновимо, відродимо і зробимо успішною нашу Україну. Тільки не біймося у нашому зусиллі, у нашій праці пливти на глибини. Не біймося ставати перед великими викликами у нашому житті, бо Господь Бог, даючи нам завдання, дає нам і себе, свою силу, своє слово, аби досягнути успіху, до якого Він нас веде», − переконує Предстоятель.
«Нехай ці три святителі: Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий, − побажав Блаженніший Святослав, − яким ми посвячуємо цей храм, будуть вашими учителями, вашими небесними заступниками і допоможуть вам звершити чудесну ловитву у вашому житті, у наших Броварах і у вільній незалежній Україні.

На завершення богослужіння Глава УГКЦ подякував будівничим храму, жертводавцям і усім парафіянам. Особи, які упродовж років своїми молитвами, талантами, матеріальними і духовними дарами спричинилися до зведення Божого дому, отримали Патріарші грамоти.


неділя, 8 жовтня 2017 р.

08.10.2017р. Б. / Любов до грішників, ненависть до гріха і боротьба з рухом ЛГБТ

Справедливо розмежовуючи грішника і гріх, християнство рахується з тим, що в умовах земної недосконалості часто доводиться не лише засуджувати гріх, але й карати самого грішника. При цьому покарання має бути не плодом злоби того, хто карає, а інструментом, спрямованим на досягнення блага: блага самого грішника, блага осіб, яким було завдано шкоди, блага Церкви чи світського суспільства/держави. Таке різноманіття завдань диктує специфіку покарань у різних сферах земного існування людини. Одними є церковні кари, іншими — кари, які накладає світське суспільство на усіх його рівнях (від сім'ї, де примус та покарання так чи інакше супроводжують виховання дітей, до держави).

На неминучість і цінність покарання вказує не лише здоровий глузд, але й Об'явлення. Святе Письмо говорить про покарання грішників як про одну з основних функцій держави. У знаменитій 13-й главі Послання до римлян апостол Павло пише, що державна влада “недаремно меч носить” і є “месником у гніві злочинцеві”. У цій іпостасі вона є “Божим слугою”, що існує на добро людям. Зрозуміла річ, держава має карати не за будь-які гріхи (це не тільки недоречно, але й неможливо), а лише за деякі, найбільші з них. Тома Аквінський пише з цього приводу: “Людський закон створений для множини людей, більшість із яких далека від досконалості у чеснотах. Тому людські закони не забороняють усі пороки, від яких утримуються благочестиві, але тільки найтяжчі з пороків — від яких може утримуватися більшість” (S.Th. 2-1,96,2). Інакшими словами, завдання держави — підтримувати базові моральні норми, особливо ж ті, нівелювання яких несе відчутний виклик усьому суспільству, його групам чи окремим особам. Як приклад найбазовіших норм, які охороняє держава, можемо назвати “Не вбивай” і “Не кради”.

Содомія та інші сексуальні збочення якраз відносяться до найтяжчих пороків. Адже у їхньому випадку йдеться про гріх проти самої природи на її фізичному рівні. Іван Златоустий у коментарі на Послання до римлян писав, що гомосексуалізм гірший за вбивство: “вбивця відділяє душу від тіла”, натомість гомосексуаліст “убиває душу разом із тілом”. Златоустий зазначає: “Якби содоміти усвідомили те, що чинять, то радше прийняли б безліч смертей, аніж піддалися цьому гріхові”. Закон Мойсея зачисляє гомосексуалізм до злочинів, за які необхідно карати смертю. Новозавітні тексти, на відміну від П'ятикнижжя, не містять норм прямої юридичної дії. Одначе з виникненням християнських держав стало очевидним, що гомосексуальна поведінка має каратися так само, як і інші особливо тяжкі гріхи. У Римській імперії смертна кара за гомосексуалізм була запроваджена 342 року, тобто невдовзі після проголошення християнства державною релігією. Такий підхід характерний для більшості християнських держав часів Середньовіччя. Збереження кримінальної відповідальності принаймні за чоловічий гомосексуалізм спостерігалося аж до XX ст. Лише під впливом секуляризації і політичних перемог лівих сил гомосексуалізм був декриміналізований спершу у радянській Росії (з 1934 р. знову криміналізований), а потім і на Заході.

Кримінальний статус гомосексуалізму мав на меті не так покарання самих содомітів (вони, зрештою, самі себе карають своєю поведінкою), як свідчення моральної істини, підкреслення різниці між нормою і жахливою патологією. Покарання гомосексуалістів, чий спосіб життя через розгнузданість ставав явним, застерігало інших людей від радикального морального падіння.

Подібну мету переслідувало часте нагадування Церкви про недопустимість вільної пропаганди того, що нищить духовні і моральні підвалини суспільства.

Проти прикритої вивіскою “свободи слова” деструктивної пропаганди Церква особливо активно боролася упродовж XIX ст. Так, Папа Лев XIII зазначав у енцикліці “Immortale Dei” (1885): “Все, що суперечить чесноті й істині, не має права виставлятися немов спокуса перед людськими очима, а тим паче — підтримуватися прихильністю і захистом закону. Добре прожите життя — єдиний шлях до Неба, до якого ми всі покликані, й у зв'язку з цим держава, що потурає вседозволеності думок і дій відводити уми від істини і душі, діє проти законів та імперативів природи” (Immortale Dei, 32). У XX ст. Церква зберегла подібний підхід. Присвячений засобам масової комунікації декрет Другого Ватиканського собору наголошує на недопустимості зловживання свободою слова коштом морального здоров'я суспільства: “Державна влада, яка слушно вважає добробут громадян своєю найголовнішою турботою, зобов'язана через проголошення і дбайливе виконання законів пильно та безсторонньо дбати про те, щоб лукаве використання мас-медій не завдавало серйозної шкоди громадській моралі й суспільному розвитку. (...) Особливих запобіжним заходів треба вжити для того, аби захистити неповнолітніх” (Inter mirifica, 12). Нарешті, 2003 року Папа Іван Павло II затвердив підготовлений Конгрегацією віровчення документ щодо проектів правової легалізації союзів між гомосексуальними особами. В цьому документі, з-поміж іншого, наголошувалося на потребі “нагадати владі про необхідність стримувати явище [гомосексуалізму] у певних межах — так, щоб воно не ставило під загрозу суспільну мораль і, передусім, не штовхало молодше покоління у бік хибної концепції статі і шлюбу, що мого б позбавити його необхідного захисту і, крім того, сприяло б розширенню цього явища”.

Сучасні масштаби секуляризованості українського та інших європейських суспільств, а також пов'язана з ними моральна криза піддають сумніву можливість і потребу повноцінного відродженні кримінальної відповідальності за гомосексуалізм. Тим не менше, для християн та інших людей доброї волі не втратила актуальності боротьба за впровадження кримінальної відповідальності саме за пропаганду “нормальності” гомосексуалізму (незалежно від того, хто нею займається: гомосексуалісти чи люди з природною сексуальністю).

Поєднаний зі щойно згаданою кризою декриміналізований статус гомосексуалізму робить особливо бажаними зусилля, спрямовані на те, аби допомогти гомосексуалістам добровільно стати на шлях психічного і духовного оздоровлення. Водночас, допоки держава не виконує належної їй функцій і, більше того, сама приймає і нав'язує суспільству ідеологію ЛГБТ, добропорядні громадяни мають повне право вдаватися до активного протистояння цьому нав'язуванню включно з силовим спротивом (скажімо, вдаватися до фізичного недопущення гей-парадів або інших пропагандистських заходів ЛГБТ). Адже у міру того, наскільки держава перестає карати злочинців і приєднується до здійснення злочинів, вона перестає бути державою, втрачає легітимність, перетворюється із Богом установленого інституту у “зграю розбійників”. За таких умов, аби суспільство менше страждало від дій державної влади та тих, кого вона підтримує, мають знаходитися сміливці, готові взяти до рук “меч” і стати “месниками у гніві злочинцеві”.

Інакше кажучи, сьогодні дуже важливо розрізняти самих осіб, хворих на гомосексуальність, та ЛГБТ як добре організований політичний рух, ідеологію якого поділяє все більше число держав. Якщо першим необхідно пропонувати допомогу, то рух ЛГБТ має принципово поборюватися усіма дієвими засобами.

Джерело:  Воїни Христа Царя

субота, 7 жовтня 2017 р.

07.10.2017р. Б. / Отець Марко Семеген: «Патріарх Йосиф був великим знаряддям у руках Божих»

2017-й рік на церковному та державному рівнях був приурочений вшануванню 125-літтю з дня народження нашого великого земляка, вірного сина Церкви та народу Патріарха Йосифа Сліпого, На пастирському гербі блаженнішого Йосифа, красується пророчий вислів філософа-стоїка Сенеки латинською мовою:  «Крізь терни до зірок». Ці слова пронизують усе стражденне і подвижницьке життя великого сина України, відважного борця та ісповідника Української Греко-Католицької Церкви на рідних землях та усвіті. Приклад життя і жертовності Йосифа Сліпого у час воєнного лихоліття вселяє у серця українців віру в те, що після випробувань та страждань, зневіри і відчаю, наступить Господній день радості і благополуччя, миру і спокою. Головне усердно вчитися, працювати і достойно виконувати свій обов’язок, незважаючи ні на які лиха та небезпеку.

Здавалося б, що з часу виходу УГКЦ з підпілля постать та справи  Патріарха Йосифа відомі широкому загалу. Однак є чимало недосліджених білих плям, небагатьом відоме його «Завіщання, та й неможливо оцінити його спадщину у сфері збереження ідентичності нашої Церкви, установ, зокрема Товариства «Свята Софія». Саме його нинішній Президент, а також настоятель собору Свята Софія у Римі отець Марко-Ярослав Семеген, розповідає про продовження справи, започаткованої Патріархом Йосифом.

 - Всечесний отче, вже тривалий час у Вічному місті Ви душпастирюєте на парафії, яку заснував  і був будівничим собору Патріарх Йосиф, а також очолюєте товариство «Свята Софія». Розкажіть, чим для Вас особисто є постать Патріарха Йосифа?

 - Я душпастирюю в Римі з квітня 2009 року. До 2014 року був віце-парохом парафії Жировицької Богородиці та святих Сергія і Вакха. Цю парафію засновав Патріарх Йосиф. Згодом, блаженніший Святослав покликав мене, після обрання Президентом Товариства Свята Софія, до служіння у Соборі Святої Софії, який є прокатедральним храмом Глави Церкви і Меншою Базилікою. Собор, з канонічної сторони не носить титулу парафії, а ректорії, хоча повністю виконує ту ж саму роль – збирає на молитву вірних у неділі та свята, тут  уділяються Таїнства Хрещення, Миропомазання, Вінчання та інші богослужіння.

Говорячи про постать Патріарха Йосифа, ми часто вживаємо до певної міри традиційні слова: величава постать, велика людина тощо, Я хотів би оминути таку риторику, а Ваше запитання зорієнтувати в іншому напрямку. Нам сьогодні потрібно вдивлятись у постать Патріарха Йосифа і вивчати його спадщину. І це мало б стати суспільним завданням, але особливим для мешканців Тернопілля. Бо  особа кир Сліпого, є настільки багатогранною,  що тільки з перспективи часу зможемо оцінити його «блаженство» в повному розумінні. Сьогодні ще живуть кілька близьких співпрацівників і учнів Блаженнішого Йосифа і вони можуть досить хронологічно і до певної міри критично для загалу говорити про його постать. Я можу сказати тільки одне: він був великим знаряддям у руках Божих і співпрацівником Божого провидіння. Любов до своєї Церкви і народу освітлювала його розум, так, що він бачив значно більше, ніж інші,  ніжлогіка чи прагматичні міркування  можуть дозволити у природній спосіб. І ми, що сьогодні служимо та працюємо у Римі в його надбаннях ,можемо про це сміло говорити.

 - Боже провидіння сприяло що із сибірської тундри, після 18 років заслання та каторги до столиці верховного апостола Петра прийшов український ісповідник віри Йосиф Сліпий. Він став «совістю Ватикану» і розпочав новий етап історії нашої Церкви». Розкажіть про його діяльність того періоду.

 - Про цей період я, як і багато моїх однолітків передусім довідалися з книг. Тільки згодом, під час навчання у Римі вдалося «доторкнутися до звершеного Сліпим». У час моїх студентських років ці структури були острівками українства. Якщо говорити про Рим, то праця кир Йосифа і його співпрацівників була титанічною. І відбувалася  у складних умовах. Перші спроби консолідації української діаспори та ієрархії по-різному були сприйняті як своїми так і чужими. Але це, мабуть, у житті звикла річ. Ніхто не любить, коли хтось втручається у вже усталений порядок, у якому, інколи з великим процентом фальшивого підходу, «але все таки комфортно». Консолідація, мотивована великою любов'ю до свого народу і Церкви, була рушійною силою двигуна Патріарха Йосифа, незважаючи на досить таки підірване «сибірськими подорожами » здоров'я.

У Римі блаженніший Йосиф повернув українській Церкві втрачений через певні історичні перипетії храм Жировицької Богородиці та мучеників Сергія і Вакха, а також будинок, котрий подарував Папа Урбан VIII у 1641 році, як осідок Прокураторів унійної церкви при Апостольському Престолі та паломницький дім.

Згодом була будова споруди Українського Католицького університету ім. Климента Папи Римського та організація його діяльності, заснування Студіону (монастир студитів у Маріно, неподалік Риму) та будова собору Святої Софії Премудрості Божої – перлини візантійського стилю і мозаїчного оформлення. Цей список можна продовжувати та деталізувати, але кожний з цих етапів потребував би окремої розмови.

 - Отче, чому Патріарх Йосиф для забудови у Римі обрав покровителькою Святу Софію? Чи може це пов'язано із тим, що символом нашої Церкви є Софія Київська?

 - Римський храм Святої Софії можна сміливо назвати «третьою Софією», збудованою у ХХ-му столітті. Патріарх, споруджуючи собор  у Римі, бажав створити духовний зв'язок між першою, збудованою Імператором Юстиніяном у Константинополі в IV столітті, та другою Київською Софією, зведеною Ярославом Мудрим у XI  сторіччі. Перша, безумовно, для нас є матірною.

 Звідти прийшов величний візантійський обряд до Київської Русі і вона стала архітектурним взірцем для побудови інших храмів  у землях, куди приходив обряд «Великої Церкви». Друга, є вершиною українського сакрального архітектурного мистецтва, котру митрополит Йосиф, проїжджаючи через Київ 12 квітня 1945 року,  бачив востаннє. Очевидно, що київська Софія послужила взірцем для побудови храму у Римі і стала відповіддю на ситуацію українського народу у вигнанні. Збудувавши храм Святої Софії у Римі, Блаженніший Йосиф говорив про неї словами з книги Приповідок (9,1): «Мудрость (sofia) созда себі дом», тобто будівля символізує і вшановує Божественну Мудрість, що перевершила людську думку й слово, але наділила людський рід розумом. Храм збудований у неовізантійському стилі та покритий мозаїкою.

 Однак, на відміну від типового внутрішнього оздоблення візантійського храму, має кілька тонких деталей у іконографічній програмі, а саме святих західної Церкви та персонажі української історії від «Повісті временних літ» - до єпископів-мучеників за віру. Патріарх Йосиф часто називав цей храм місцем,  «що збирає в розсіянні сущих»  та у своєму Заповіті пише про нього так:  «А коли дивитиметеся на собор Святої Софії і будете здійснювати паломництво до нього, як до рідної святині, і молитву приноситимете у ньому, пам'ятайте, що цей собор залишаю вам як знак і символ знищених та збезчещених українських храмів Божих... А над усе, нехай собор Святої Софії буде для вас знаком і свідком собору Живих Українських Душ, святим місцем та літургійної  Жертви за померлих, живих і ненароджених. Благаю Бога, щоб він охороняв собор Душ Прийдешніх Українських Поколінь. «Третя» Софія є найменшою за розмірами, однак вона єдина функціонує як християнський храм, а не музей.

 - Що сьогодні собою являє острівок духовності і українства у Римі -  собор Святої Софії?

 - Від моменту освячення собору у вересні 1979 року до сьогодні цей собор збирає українство у «розсіянні суще». До 1996 року до святині приїжджали в основному представники європейської та заокеанської діаспор. Сьогодні  він  є одним із трьох осередків душпастирства нашої еміграції у Римі. Окрім літургійного життя,  при соборі діє українська недільна школа, танцювальний гурток та організовується театр. Цього року з громади маємо двох семінаристів: один поступив до Тернопільської семінарії, а інший до Івано-Франківської. Протягом року відбуваються різні наукові, формативні та культурні заходи для української громади Рима - «Свято Матері», виставки, презентації фільмів, книг науково-просвітницькі конференції, вшанування пам'ятних дат. Є багато заходів соціального характеру. Спектр діяльності доволі широкий, але основою усієї діяльності є спільний християнський шлях усіх прихожан та збереження національно-патріотичної спадщини.

 - Як постало релігійне товариство для українців католиків «Свята Софія»?

- Товариство Свята Софія, за задумом Блаженнішого Йосифа, засноване у 1970 році декретом кардинала Вікарія Святішого Отця для єпархії Риму Анджело Дель Аква, а вже у 1972-му була визнана урядом Італійської Республіки, як юридична особа. Після повернення Блаженнішого з вигнання, українська церква у Римі не мала жодного церковно-юридичного організму. Очевидно., існували монаші чини та згромадження з власними осідками, але це були їх представництва. Інший, можливо маловідомий факт, це громадянство кир Сліпого. Він помер з паспортом громадянина УРСр. Надія на повернення в Україну ніколи не полишала Патріарха Йосифа. Однак він був безпосереднім свідком втрати нашою Церквою усіх надбань, тому існувало певне застереження. Тим паче, що Італія завжди славилася своєю прихильністю до комунізму. Щоб забезпечити юридичний статус усіх дібр та не допустити їх втрати, окрім завдань окреслених статутом, товариство  стало власником усіх патріарших надбань і це дозволяє адмініструвати їх у законний спосіб. З того періоду розпочинається діяльність товариства «Свята Софія» для українців-католиків. Першим її головою був Блаженіший Йосиф, згодом товариство урізних роках очолювали нині вже покійні кир Іван Хома, Блаженніший Любомир, а також кир Гліб Лончина, сьогоднішній єпископ Лондонської єпархії. Я змінив отця-доктора Івана Дацька у листопаді 2013 року.

Згодом дочірні товариства появилися у Філадельфії (США), Лондоні (Велика Британія) та Генку (Бельгія).

 - Розкажіть  про структуру вашого товариства.

 - На сьогодні воно налічує 19 членів: Блаженніший Святослав та 4 єпископи, 7 священиків і 7 світських осіб. Усі разом - це загальна асамблея товариства.  Адмініструє поточні справи управа  котра складається з президента, секретаря (о. Іван Кулик), скарбника (кир Гліб Лончина) та радника ( отець-доктор. Богдан Прах.) До компетенції управи належить поточне адміністрування товариства. Товариство адмініструється згідно з італійським законодавством. Відповідно дочірні товариства адмініструються згідно з державними законами країн їхнього існування. Між кожним із них існує моральна єдність у напрямках діяльності. Однак кожне з товариств має певну специфіку своєї діяльності.

 - Як часто відбуваються ваші зустрічі і що на них вирішується?

 - Загальні збори товариства скликаються раз на рік. На них заслуховуються звіти за поточну діяльність, обговорюється важливі питання та приймаються рішення на наступний рік. Загальні збори посвячують багато часу для пошуку виходу із складних ситуацій та опрацюванням візії майбутності. Управа засідає 5-7 разів на рік у Римі або через сучасні засоби комунікації та обговорює поточні справи, серед яких - адміністрування патріарших дібр, реалізація різних проектів: видавничих, релігійно-наукових, збереження спадщини Патріарха Йосифа та служіння й Церкві.

 - Якою є діяльність товариства в Україні?

 -  Наш юридичний осідок в Італії і там здійснюється статутна діяльність. Там товариство поширює інформації про Україну, українську Церкву та культуру. Цього року розповсюдило 12 тисяч примірників «Заповітів» Блаженнішого Йосифа. Готується до виходу у світ аудіодиск з цим же «Заповітом». Видали електронну бібліотеку усіх богословських праць Ісповідника віри, розіслали понад 30 комплектів книг кардинала Сліпого до бібліотек різних вишів і монастирів. Не бракує також  проектів соціального характеру. Американське товариство провадить безпосередню діяльність у Україні і опікується музейно- меморіальним комплексом у Заздрості та докладає зусиль до його популяризації, проводить англомовні літні школи для дітей з малозабезпечених родин. Бельгійське товариство має ряд соціально харитативних проектів, Лондонське також. Тобто усі «Софії» є членами нашої Церкви та підтримують діяльність Глави та її структур.

 - За волею Провидіння Ви є продовжувачем  справи Патріарха Йосифа. Для Вас це благословення чи обов’язок?

 - На той момент Римське товариство мало певні проблеми. Але я вдячний Богу за можливість такого служіння у специфічних умовах. Було чимало нових викликів та нових сторінок для гортання, але Господь благословив мене силою і добрими співпрацівниками. Тому обов'язок є благословенний.

  - Наскільки актуальним для сучасників є «Заповіт» патріарха Йосифа?

 - «Заповіт» Патріарха Йосифа є актуальним для сьогодення та вимагає більшого зосередження і вивчення. Цим «Батьківським і Пастирським» завіщанням Патріарх закликає свій народ уберегтися від зневіри, утвердити віру в Бога та базувати взаємини на християнській любові. Ісповідник Віри у своєму «Заповіті» закликає до збереження християнської родини та її здорового будування на євангельських цінностях, говорить про здорове виховання, збереження національних цінностей, любов до народу, церкви та ненастанний труд у розбудові патріархального устрою. Сучасник знайде у цьому тексті добрі дороговкази та відповіді на суспільні виклики. Усі вони є аргументовані словами Христа з євангелій, що додає тексту «Заповіту» великої духовної вартості та робить його «рецептом» на хвороби сьогодення.

Розмовляла Надія ШПОДАРУНОК

Для довідки:
Отець Марко Ярослав Семеген є- випускник Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого. Після її закінчення здобув ступінь ліценціата Папського орієнтального інституту  (Рим) у галузі літургійних наук та є докторантом цього ж вишу. У 2009 році його призначено віце-парохом української парафії Святих Сергія та Вакха в Римі, а в 2011-муі - пасторальним координатором для українців-греко-католиків Італії. Із січня 2014 р. о. Марко-Ярослав Семеген - президент релігійного товариства українців-католиків «Свята Софія».