Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 31 березня 2014 р.

31.03.2014р. Б. / «Україна сьогодні потребує людей, які мають нове серце…» – владика Богдан (Дзюрах) на Майдані

Cьогодні ми, діти однієї Матері-України, почуваємося об’єднаними в цій жалобі. Прагнемо, щоб родини героїв Небесної сотні знали і бачили, що ми разом із ними, бо ми є тут, у Києві, де наші герої зустріли не смерть, а Господа, який дає життя. Він їм дав повноту життя, бо прийняв їх у свої вічні батьківські обійми.

Про це сказав владика Богдан (Дзюрах), Адміністратор Патріаршої курії УГКЦ, 30 березня на Майдані в Києві під час народного віче і поминальної молитви в сороковий день пам’яті героїв Небесної сотні.

На молитві за героями Майдану були також Архиєпископ Петро Мальчук, який очолює Київсько-Житомирську дієцезію РКЦ,  владика Володимир Черпак, Єпископ Вишгородський і Подільський УАПЦ, духовенство УПЦ і УПЦ КП.

«Ви дали зі своїх родин найдорожчих і отримали їх як героїв, котрі не вмирають, – продовжив владика Богдан. – Віримо, що сьогодні вони втішаються Божою славою, бо поповнили ряди безчисленних праведників, як про це говорить Святе Письмо».

Єпископ закликав молитися за героїв Небесної сотні і  думати про те багатство й спадок, які вони нам передали, – Україну. «Україна сьогодні потребує людей, які мають нове серце, очищене від егоїзму, владо- і грошолюбства. Ми повинні їх вимолити. Молімося і видаймо зі себе нових і чесних провідників нашої держави», – закликав промовець.

Наприкінці владика Богдан заохотив усіх «ставати новими переміненими людьми, які прагнуть будувати Україну на основі Божого закону». Тоді єпископ продекламував вірші прикутого до інвалідного візка київського поета Юрія Тітова, присвячені загиблим героям Майдану.

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

31.03.2014р. Б. / Роздуми про сучасний світ

Роздуми про сучасний світ"Так бо Бог полюбив світ,
що дав Сина Свого Єдинородного,
щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув,
але мав життя вічне." ( Євангеліє від Іоанна 3:16)

2000 років тому Бог послав у світ Свого єдинородного Сина, щоб ним спасти людство. Відбулася велика жертва на хресті, Христос помер щоб відкупити нас з неволі гріха. Віддав Своє життя щоб ми жили. "Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих."(Римлянам 5:6)

Пройшло вже багато років від хресної смерті Ісуса, але Христос є актуальний вчора, сьогодні і завтра. "Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!"( Євреям 13:8). Що ж робить людство сьогодні? Чи дякує Богові за Його любов та доброту? Гріх заполонив світ, людина забуває про свого Небесного Отця. Ми є свідками, що коїться у сучасному світі: у США хочуть прийняти закон про аборти, у Бельгії прийняти евтаназію, за минулий рік загинуло 70 тис. християн. 

Та не потрібно далеко йти, подивімося, що відбувається у 21 столітті у нашій рідній Україні. Серця людей затверділи, «мають вуха та не чують» (....), не чують голосу Божого. І не тільки позакладало вуха, а й позакладало душі. Людина хоче керувати світом, хоче зайняти місце Бога. З історії Святого Писання знаємо хто хотів бути як Бог – Люцифер і що з ним сталося. Він був скинений у пекло.

Спостерігаючи за подіями сьогодення, бачимо, що нелегкі є часи. Світ потопає у безодні гріха. Христос впав під хрестом три рази, а ми кидаємо Його додолу кожного дня і з кожним днем все важче і важче. Розпинаємо Ісуса до нині нашими гріхами. Людина не хоче чути правди і не хоче впустити Господа у своє серце. Наша віра мертвіє.... Потрібно її оживляти і воскрешати. Відновлювати і відновлюватись з Христом Богом нашим. Просити у Бога міцної віри, надії на краще та любові. Як нам бракує любові сьогодні, дуже бракує. Любові до Бога, до ближнього та своєї Батьківщини. Маємо приклад досконалої любові – Христа. "Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!"(Євангеліє від Іоанна 13:34). Він взірець для наслідування, тільки потрібно захотіти і відкрити двері свого серця для Христа, який є любов`ю. Безмежною любов`ю, яка охоплює увесь світ. 

У цей нелегкий час для нашої держави молімося за мир, спокій, любов у нашому народі. Воздаймо хвалу Небесному Отцеві нашому та піднесімо наші молитви до Творця за Україну. І не втрачаймо віри, Бог нам усім допоможе, бо молитва врятує світ і змінить наше життя на краще.... «Нічим не журіться, але в усьому молитвою і благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові» (Фил. 4:6).

бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ

Джерело: КІРІОС

неділя, 30 березня 2014 р.

30.03.2014р. Б. / Цими днями Україна поминає Небесну сотню

Відеокліп зробила Христина Черепанин, учениця 6 гімназійного класу школи-гімназії ім. Маркіяна Шашкевича, с. Дуліби Стрийського району Львівської області.



Джерело:   КРЕДО

субота, 29 березня 2014 р.

29.03.2014р. Б. / Блаженніший Святослав: «Агресивні кроки «русского мира» і є реакцією на будівництво українського світу, яке відбувається дуже успішно»

Сьогодні Церква перебуває в епіцентрі подій. Люди шукають церковної присутності. Вони її потребують. Чи відповідає Церква на цей суспільний запит? Про це Юрій Чорноморець розмовляє з Главою Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішим Святославом.

У мене особисто створилося враження, що Папа Римський дуже мало і дуже обережно говорить про Україну. Він боїться гніву Росії? Чи в мене хибне враження?

Гадаю, у вас хибне враження. Чому? Папа достатньо багато сказав про Україну. Але очевидно, що він говорить так, як личить Вселенському Архиєреєві. Він не може давати оцінку певним конкретним діям влади, уряду. Він висловлюється як Пастир Церкви, від імені Божого народу і Божого люду. Востаннє він говорив дуже чітко і конкретно, якщо пригадати собі передостаннє його слово на молитві "Ангел Господній", він дуже чітко охарактеризував, у чому полягав внутрішній конфлікт в Україні: що це був конфлікт між владою і громадянським суспільством. Думаю, що Папа дав дуже відважний і чіткий аналіз тих всіх подій, які ми пов’язували з Майданом. А, з другого боку, Папа закінчив свій виступ поняттям спільного блага, яке є ключовим поняттям соціальної доктрини Католицької Церкви. І думаю, якщо ми всі разом справді почули б слова Папи, то, можливо, було б легко уникнути багатьох помилок, зокрема й сьогоднішніх.

УГКЦ не просто одна з 22 унійних Церков. УГКЦ давно існує як повноцінний унійний патріархат, більший та кращий за інші чинні п’ять таких патріархатів. Я розумію, що бояться реакції Росії, але в нас загинули сотні людей, Росія у своїй агресивності стає безнадійним православним Іраном. Нам визнання патріархату чекати на Пасху чи П’ятдесятницю цього року? Чи ще пролитої крові мало?

Ну, чекаємо на Пасху, а потім на П’ятдесятницю.

Однозначно, що питання патріархату — це питання часу. Очевидно, що Господь Бог є Той, хто встановлює час.

Але патріархат хтось не дарує зверху. Патріархат будується. І ті події, які ми пережили і переживаємо, однозначно є будуючими для церковної свідомості, зокрема, коли мова йде про самоорганізацію УГКЦ. Тому ми вже діємо як патріарша Церква.

Я б не хотів пов’язувати питання патріархату винятково з політично-історичними обставинами. Вони, звісно, впливають, але не є вирішальними. І визнання патріархату не пов’язане з політичними або кон’юнктурними обставинами чи дипломатичними моментами. Патріархат — це знак зрілості помісної Церкви, зокрема східної візантійської традиції. Ну і ми дозріваємо. Я б сказав, ми сьогодні більше зрілі, ніж кілька років тому.

Коли вас обрали Главою УГКЦ, ви говорили про завдання розбудови «українського світу». Натомість ми майже стали частиною «русского мира», і лише чудо рятує нас учора і сьогодні. Чому ми згаяли кілька років?

Ми не згаяли кілька років. Я думаю, що такі дуже агресивні кроки «русского мира» і є реакцією на будівництво українського світу, яке відбувалося дуже активно й успішно, — як на рідних землях, так і в цілому світі. Тому час, на мою думку, був дуже добре використаний. Згадаємо хоча б освячення Патріаршого собору в столиці, яке стало історичною подією в організації українського світу. Пригадаємо, скільки тисяч паломників приїхали до Києва з усього світу, яка присутність світової церковної спільноти відзначила цю подію. Отож я дякую, що український світ розвивається, організовується. Час ми намагаємося не втрачати, незважаючи на обставини, що на нас можуть чекати в майбутньому.

Патріарх Кирило і Синод РПЦ відмовилися засудити агресію Росії в Україні. Це мовчання є невеликим гріхом чи поворотним пунктом в історії християнства?

Думаю, що це ознака певної слабкості. Бо завжди, коли Церква надзвичайно близько опиняється біля певної владної структури, коли симфонія державно-церковних стосунків перетворюється на своєрідне домінування одного над іншим, тоді, очевидно, Церква стає нездатною сказати правду в усій її повноті в певних історичних обставинах. І тому, я думаю, що це саме те, що ми зараз бачимо.

Я б дуже хотів, щоб Православна Церква Московського Патріархату, Руська Православна Церква справді віддихнула на повні легені в усій еклезіальній повноті. Тоді вона зможе бути повноцінним свідком Христової істини без будь-яких кон’юнктурних інтересів, пов’язаних із ідеологією тієї чи іншої влади.

Чому УГКЦ в останні роки так мало свідчить про християнське соціальне вчення? Можливо, ми перетворили християнство на магічний засіб самозахисту, а правда Євангелія та наше життя все більше розходяться, і УГКЦ із цим мириться?

Я не погоджуюсь із вами. Наша Церква, якщо взяти, наприклад, останні десять років, можливо чи не найбільше сказала в різних посланнях, повчаннях про засади суспільного будівництва, які випливають із Христового Євангелія. Не було жодних виборів, чи то президентських, чи то парламентських, де б ми не видавали якогось звернення.

Згадаймо лише вчення нашої Церкви, дане минулого року, пов’язане з усім комплексом питань і проблем українсько-польських відносин, що були згадані під назвою "Волинська трагедія", і всіх тих правил розуміння патріотизму і національного будівництва, які наша Церква намагалася посвідчити, зокрема в той час.

Якщо прочитати ці звернення, відгуки і навіть прямі засудження, які лунали з нашого боку упродовж останніх місяців, то я наберуся сміливості сказати, що ми ніколи не мовчали на жодне зло, на жодну неправду.

Очевидно, що сьогодні саме голос Церкви стає зрозумілий і цікавий через її соціальну доктрину. Бо коли Церква говорить про конкретні речі, які стосуються безпосереднього життя, то тоді загальні євангельські істини стають більш зрозумілими, тому що вони можуть бути втілені в реальному житті.

Наприклад, коли відбувалися сумні події швидкого засудження учасників мирних протестів, я окремим словом звернувся до суддів із проханням і закликом до них згадати, чому до них звертаються «Ваша честь»: щоб вони не втрачали честі та виносили справедливі рішення. І хочу вам сказати, що хоча для багатьох то було непросто, але той голос був почутий.

Отож Церква не мовчала і не мовчить.

Очевидно, ніколи не є забагато. Тому-то апостол Павло каже Тимотеєві: «Проповідуй слово, утверджуй вчасно й невчасно, картай, погрожуй, напоумляй із усією терпеливістю та наукою». Особливо коли відбуваються надзвичайні події чи соціально-політичні потрясіння, тоді свідчення Церкви потрібне набагато більше, ніж у такий спокійний, мирний час. Але ми будемо повчати народ, свідчити вчення Католицької Церкви, зокрема її соціальну доктрину.

Ви відчуваєте хвилю нової секуляризації в Україні? Я знаю, що в деяких львівських парафіях УГКЦ, де раніше було по п’ять Літургій, вже служать лише по три. Вас такі тенденції турбують?

Я не знаю таких випадків. Навпаки, ми збільшуємо кількість Літургій. Зокрема, в Києві, у нашому Патріаршому соборі, ми вже служимо три Літургії. Якщо це святковий день у будні, то навіть є вечірня Літургія для тих, хто працює.

Очевидно, секуляризація не минає Україну. Процес, коли релігійне життя виносять на маргінеси, є присутнім.

Але Майдан засвідчив і щось інше. Я пригадую зустріч богословів, які намагалися роздумувати на тему богослов’я на Майдані. І дуже цікаво було наголошено, що саме ці події такі, під час яких суспільство відчинило двері перед Церквою, як ніколи готове слухати її учительський голос. І сьогодні всі Церкви мають замислитися над тим, як відповісти на це запрошення, переступити поріг, котрий сьогодні перед нами відкриває суспільство. Я цілком свідомий того, що якщо ми сьогодні не зможемо адекватно в ті відчинені двері увійти, то завтра ми спостерігатимемо зовсім протилежне. Ці двері можуть зачинитися. І тоді процес секуляризації буде значно жорсткішим та агресивнішим.

Богу дякувати, що сьогодні Церква в епіцентрі подій і не лише наша, усі: і православні, і протестантські... Люди шукають церковної присутності, про неї просять. Якщо десь немає видимого знаку присутності — люди починають запитувати: чому Церкви немає, чому Церква мовчить?

Для того щоб відповісти сьогодні на це запрошення, усі Церкви мають продумати модель присутності в суспільстві, щоб адекватно можна було супроводжувати наших людей, наш народ у його теперішньому історичному розвитку.

Наші політики занадто «брудні», а політика занадто «хвора», що УГКЦ не вірить у можливість дійсної християнської демократії в Україні?

УГКЦ вірить у можливість християнської демократії, але ніколи не стане частиною політичного процесу. Ми вже не один раз говорили, що не підтримуємо жодної політичної партії чи окремого політика. Але ми намагаємося виховати християн, які були б здатні до чесної політики.

Можливо, коли ви зачепили це питання, я б хотів згадати про такі два моменти.

Сьогодні багато говорять, вживаючи слово «люстрація». Я з великою тривогою спостерігаю, як дискутують цю тему в суспільстві. На жаль, є тенденція перетворити люстрацію на банальне зведення рахунків.

Для того щоб говорити про чесну люстрацію моральної позиції певного політика чи чиновника, необхідно створити моральні правила, критерії, за якими це повинно відбуватися. Інакше люстрація може перетворитися на інструмент безоглядного приниження людини.

І тут, я вважаю, Церква має сказати своє слово. Ми сьогодні роздумуємо і працюємо над тим, щоб запропонувати моральні засади для вироблення закону про люстрацію. Наприклад, потрібно вивчити досвід інших країн, зокрема Польщі. Ми чітко бачимо, що в її способі проведення люстрації було допущено багато помилок, ми можемо їх врахувати. І можемо справді створити певні правила, які б, з одного боку, захищали гідність людської особи, а з іншого — допомогли будувати політичне суспільство на чесності, прозорості і відкритості, не перетворюючи очищення на безоглядне стихійне «полювання на відьом».

Другий момент. Сьогодні ми бачимо, що нова влада намагається проводити свою кадрову політику. Усі Церкви та релігійні організації підтримали оновлену владу, легітимізували з церковно-морального боку наш уряд. Я б сьогодні назвав його урядом національного порятунку. Де-факто він має надзвичайно важке завдання врятувати Українську державу, вивести її на новий рівень, забезпечити функціонування всіх державних органів, які, як ми бачимо, було зруйновано. Наприклад, стоїть завдання наново створити українську армію, наново творити інші елементи державної структури.

Але влада робить багато помилок, зокрема кадрових, може, це теж пов’язано з попереднім питанням люстрації. Я спілкуюся з багатьма людьми, які мені сигналізують, що часом кадрові зміни відбуваються, не зважаючи на конкретних людей. Церква завжди захищає особу. І потрібно дуже делікатно підходити до оцінки діяльності, зокрема, держслужбовців, суддів. Як вони діяли в той критичний час? Бо ми всі були свідками системи, що когось навмисно змушували робити порушення чи злочин, щоб тримати у своїх руках. Отож людина ставала заручником злочинної системи, ставала співучасником злочину. Проте є дуже багато чесних людей, які навіть у такі критичні моменти не здалися. Думаю, для того щоб сьогодні оновити наше суспільство, треба знайти тих чесних людей. А вони є.

Очевидно, перед урядом національного порятунку стоїть завдання не лише врятувати державу, а й добрих людей та службовців; врятувати ті здорові сили, які є моральним твердим капіталом нашого суспільства. Покладаючись на людей такого типу, потрібно відбудовувати державні органи і державні структури. Не спішімо огульно когось засуджувати. Треба дуже делікатно й виважено підходити до кожної людини, коли виносять рішення.

Ви відчуваєте, що на християнах України є провина за пролиту кров і майбутню можливу кров? Я хочу сказати: це були наші діти, брати і сестри, а чи зробили ми все можливе і неможливе, щоб вони не загинули? Чи ми сьогодні робимо все можливе і неможливе заради України?

Якщо виділяти слово «провина», то і відповідальність за всі події, які пережила Україна, лежить на всіх нас, зокрема й на християнах. Ми маємо зробити собі глибокий іспит сумління, чи ми все зробили для того, щоб не допустити пролиття крові. Ми, предстоятелі Церков, багато разів намагалися переконати в успішності мирного спротиву, необхідності в певні моменти остудити гарячі голови, аби не було кровопролиття. Чи це нам вдалося? Мабуть, ні, тому що кров пролилася. Чи прислухалися християни до нашого голосу? Мабуть, ні.

І сьогодні, може, панують деякі настрої, які радше б вибирали насильницькі методи, ніж мирний спосіб вирішення суспільних чи навіть політичних питань. І це величезне завдання перед духовними лідерами — справді завдання особистого покаяння, завдання пошуку найбільш переконливих слів для того, щоб повести за собою уми й серця людей.

Думаю, що ніхто ніколи не може у своєму сумлінні сказати, що ми все зробили. Бо завжди можливо було ще щось зробити. Можливо, ми б могли ще щось зробити, щось докласти, ще якусь акцію запропонувати. Нам Господь Бог дав ті часи і рамки, в яких ми  могли б діяти. Я пригадую слова Мирослава Дочинця, торішнього лауреата Шевченківської премії. У своїй книжці «Горянин» він каже: «Ми не можемо додати днів до нашого життя, але можемо додати життя до наших днів». І якраз саме це саме ми повинні зробити — зберегти життя. Тоді наші дні будуть живими, діяльними, носіями надій на майбутнє, а не носіями смерті, розрухи, вбивств...

Чи ми робимо все можливе і неможливе заради України? Підсумовуючи кожен день, ми маємо робити іспит сумління і запитувати себе: чи я все зробив, що міг зробити для України, для свого народу і для своєї Церкви? Такий іспит повинен робити кожний. Бо ми сьогодні дуже спішимо контролювати владу. Це треба робити. Але часом не контролюємо себе. Якщо б ми сьогодні хотіли запитали себе, як я маю послужити Україні, то кожен мав би робити все досконало на своєму місці. Лікар — лікуючи хворих, правоохоронець — борючись із злочинами, політик — служачи своєму народові, церковний діяч — переживаючи глибоко те Боже Слово, яке він проповідує іншим. Тоді кожний на своєму місці, будучи передусім стовідсотково вимогливим до себе, буде мати моральне право вимагати щось від іншого. Тоді, думаю, ми разом у солідарності, яку тепер бачимо, будемо дуже добрими будівничими для нашого майбутнього. Але оцінку сьогоднішнім нашим діям дасть колись історія. І відповідь на це запитання — чи ми сьогодні зробили все можливе й неможливе заради України,— скажуть колись наші нащадки.

Молодий Андрей Шептицький за три роки після інтронізації на Львівського митрополита видав програмне послання «Про соціальне питання». Коли буде ваше аналогічне велике послання?

О, дуже дякую! Я думаю, що митрополит Андрей Шептицький справді був дуже чутливий до соціального питання, бо він був емпатичний щодо життя своїх людей. Він бачив, у яких обставинах жила Галичина, зокрема напередодні Першої світової війни. Бачив, як потрібно було з церковного боку заповнити пустку в різних соціальних умовах, показати економічні можливості, щоб українські селяни справді могли гідно розвиватися на своїй землі. І якраз були часи, коли починалася масова еміграція українців. Відповідаючи на тодішні питання, митрополит Андрей написав своє велике послання.

Коли буде моє послання? Думаю, що воно буде. Але сьогодні настільки швидко міняються соціальні обставини, що я особисто і наш Синод намагаємося реагувати на окремі питання і потреби. А осмисленого загального панорамного викладу позиції Церкви, думаю, потрібно ще трошки почекати, коли ми справді будемо бачити якусь нову хвилю або новий етап розвитку нашого суспільства. Бо бачимо, що те, що ми могли сказати минулого року, вже є неактуальним, ми живемо в інших обставинах. Але, вважаю, щодо питання соціального — наша Церква завжди буде чутлива. І чи про це буде потрібно писати послання, чи потрібно проповідувати соціальну доктрину Католицької Церкви в інший спосіб — це вже другорядне, але голос Церкви звучав і буде звучати.

Для сучасного католицизму характерний євангелізм, особливо це стосується останніх Пап, для яких Євангеліє було і є відповіддю на всі питання, а євангелізація була і є альтернативою щодо секуляризації, релігійного фундаменталізму, імперіалізму. Чому УГКЦ так мало має цього духу католицького євангелізму?

Я знову ж таки не погоджуюся з цією оцінкою. Мабуть, ви мало знаєте, яким чином наша Церква це переживає.

Очевидно, що питання вірності духу Євангелія — це велике завдання перед кожним з нас, перед кожним душпастирем, перед кожним християнином, перед кожним єпископом. Думаю, якщо ми побачимо, в який  спосіб переживає і проповідує Боже Слово Блаженніший Любомир, ми на його прикладі можемо побачити католицький євангелізм у дії.  Яким чином ми будемо це далі звершувати — це наше питання, на яке ми постійно шукаємо відповідь.

Сьогодні наша Церква, зокрема, розуміє, що тільки говорити про Євангеліє для сучасної людини замало. Необхідні певні діла, певні кроки, певні жести. І ми намагаємося це розвивати, наскільки нам це вдається. Ми намагаємося дбати про людину в різних обставинах її життя.

Сьогодні, якщо говорити про якусь таку загальну стратегію чи напрям такого католицького євангелізму, у нас ця стратегія називається «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом». Ми поставили собі за завдання, щоб таким осердям того справжнього свідчення Доброї новини була кожна наша парафія, кожна наша спільнота. Якщо подивитися, яким чином тим євангелізмом перейняті наші священики, наприклад у центральній, східній, південній Україні, то можна побачити, що вони часом живуть за межею бідності, разом із родинами,  але при тому до кінця віддають себе своїм ближнім, парафіянам, усім потребуючим.

Отож, думаю, що наша Церква свідчить Христове Євангеліє. Чи достатньо вона це робить? Думаю, що ні. Ми повинні постійно хотіти більшого. І тоді ми, як Церква, будемо більш автентичною, справжньою, до якої тягнутимуться люди.

Ви усвідомлюєте, що українські Церкви, а особливо УГКЦ, — це наша остання барикада, бо все інше або вже програно і прогнило (як держава), або не діє і виснажене (як громадянське суспільство). Чому не підставити плече державі й суспільству прямо і відкрито, рятуючи націю за прикладом Андрея Шептицького та Петра Могили?

Я б трошки поміняв образ. Ви говорите про останню барикаду, так нібито ми були в стані облоги і ось лишалась остання перешкода перед остаточною навалою. У медицині є таке поняття, як «базальний шар», тобто такий шар клітин, які дають клітини для іншого. Наприклад, є базальний шар у шкірі, де народжуються клітини, що можуть вийти на поверхню і стати тим захисним шаром, яким є шкіра. Я б сказав, що завжди Церква була базальним шаром суспільстві.

Поки існує Церква — існує здоровий фундамент у суспільстві. Церква зі свого середовища видає ті інші клітини суспільному організму. Чи це будуть громадські діячі, чи то політики, науковці та мислителі, чи то будуть діячі інших сфер культури. Саме так бачив місце Церкви у суспільстві митрополит Шептицький. Тоді Церква залишиться Церквою, але вона буде генератором здорових сил суспільства.

Я розумію, що коли сьогодні ми бачимо, що певні державні структури є захитані чи прямо скорумповані, тобто знищені, — все повертається знову ж таки до базального шару. Видайте нам нових людей! Покажіть, хто може це зробити! І я бачу в такий спосіб можливість для Церкви підставити своє плече для сучасного суспільства. І таких людей є чимало. Очевидно, що ми не хочемо ні для кого творити окремої протекції, але і в наших спільнотах є дуже багато добрих християн, які справді можуть перебирати багато функцій у суспільстві. Без того, щоб священнослужителі чи єпископи самі перебирали ті функції. Церква має залишитися Церквою, матір’ю і вчителькою, тим «базальним шаром», фундаментом суспільства, на якому буде рости міцна будівля, та хата, про яку писав митрополит.

У неділю до українських храмів ходить набагато більше вірних, ніж до храмів на території Росії. Коли Католицька Церква перестане орієнтуватися на думку Росії, думати про її потенціал, і зверне увагу на Україну, цю другу Польщу чи навіть другу Німеччину Європи?

Я не знаю, чи можна взагалі порівнювати Україну з Росією. Можливо, є така звичка: дивитися на сусіда і бачити, чи в мене краще чи гірше. Я б не сказав, що Ватикан дивиться на Росію. Католицька Церква дивиться на себе, дивиться, наскільки активним є християнське життя в тій чи іншій країні.

Якщо говорити про Україну, то нам не потрібно заспокоюватись, навіть якщо наші храми зараз переповнені й у нас досі недостатньо храмів. Усе ж не кожен, хто себе вважає віруючим, кожної неділі є в храмі. Якби всі наші охрещені люди кожної неділі приходили до храмів, ми б побачили, що нам тих храмів, що сьогодні є, явно бракує.

У нас, в УГКЦ, за найоптимістичнішими мірками, десь чверть охрещених людей які приходить до храмів, є воцерковлені. Тому ми маємо величезне завдання, щоб три четверті осягнути своєю пастирською активністю, своїм служінням, і зробити їх активними християнами. І тут я говорю не лише про УГКЦ. Можливо, в інших Церквах відсотки будуть трошки іншими. Але всі ми в Україні повинні цілковито по-іншому відкрити для себе поняття Церкви. Бо для багатьох людей у пострадянських країнах церква — це є храм. І бути віруючим означає час від часу звершити якийсь релігійний ритуал. Але таке ритуальне християнство — це тільки імітація справжнього християнського життя. Для християнина участь у Божественній Літургії стає джерелом його сили та енергії на весь тиждень. Ранні християни говорили — без недільної Євхаристії ми просто не можемо жити. Я б хотів, щоби кожен християнин розумів своє християнське життя і свою участь у Божественній Літургії, участь у святому Причасті саме так, як це розуміли перші християни.

Коли у храмах УГКЦ в Галичині повністю заборонять священикам використовувати знаменитий вислів: «Православний — це москаль»?

Я не знаю, де ви таке почули.

У Галичині минулого тижня.

Це нічого не має спільного з церковною проповіддю. Якщо щось подібне діється в храмах чи звучить з церковних амвонів, то це  ганебно.

Часом трапляються стереотипи на побутовому рівні, але на рівні церковному це успішно долається. Я б не сказав, що це цілком подолано.

Сьогодні свідомість наших вірних, зокрема духовенства, сягає того, що ми повинні шукати те, що нас єднає з нашими братами, зокрема — з православними, ніж наголошувати на тому, що нас роз’єднує, є певним пріоритетом.

Богу дякувати, що етап протистояння, який був, можливо, на початках свободи, сьогодні справді переходить у такий момент відкритості, розуміння й співпраці. Я сподіваюся, що це буде той процес, який йтиме далі. І ніхто з жодного боку — ні з одного, ні з другого — не зробить кроків, які цей процес відкритості, що вимагає єднання Церков, і то єднання знизу, від простих людей, не зупинить.

Коли УГКЦ перестане бути в Україні та діаспорі провінційною та хуторянською силою? Коли ми побачимо справді модерну, європейську, євангельську Церкву?

Знову ж таки, ви гостро судите нашу Церкву.

Я всіх гостро суджу.

Я б сказав, що наша Церква далеко вже не є хуторянською. Очевидно, що на її життя чи служіння в тій чи іншій країні існуюча дійсність накладає певний відбиток, і це нормально. Церква завжди є втіленою в певні обставини, в яких вона живе, її складають люди, які живуть у певних культурних рамках. Але, бачачи нашу Церкву в Аргентині, Бразилії, США, Канаді, — вона далеко не є хуторянською.

І коли ми говоримо про модерність Церкви, то це є дуже делікатне поняття. Бо модерність можна розуміти по-різному, і це поняття може мати як позитивне, так і негативне значення. Модерність Церкви я особисто бачу як її сучасну здатність ефективно душпастирювати. Її модерність полягає не в тому, щоб занехаяти традиційні форми життя чи служіння, тому що тяглість церковної традиції є скарбом для життя Церкви. Але нові ефективні методи роблять її сучасною. Модерна Церква — це Церква, яка вміє говорити сучасною мовою з сучасною людиною. Гадаю, назагал наша Церква на сьогодні досить успішно використовує сучасні засоби душпастирства. Знову ж таки, чи достатньо вона зробила? Ні, я б хотів, щоб більше та краще було зроблено. Але в  сучасних обставинах, у яких живе наша Церква, вона намагається душпастирювати якнайкраще і якнайефективніше.

В УГКЦ борються дві ідентичності. На запитання, хто ви, одного дня кардинал Гузар мені відповів: «Ми — православні в єдності з Римом», а владика Богдан Дзюрах: «Ми — католики східного обряду». Коли на це запитання почую відповідь: «Ми — християни, відкриті для всіх в Україні та світі сущих»? Коли почнемо визначати себе не з огляду на своє минуле, а з огляду на своє євангельське покликання служити Богові та ближнім?

Питання ідентичності важливе. Але я думаю, що на нього не потрібно тепер дуже звертати увагу. Ідентичність формувалась і формується під впливом різних обставин, історичних, культурних. Ідентичність — це щось, що робить мене таким, яким я є. Це — мій спадок, той генетичний код, яким я наділений.

При цьому найважливіша частина цього генетичного коду мене робить християнином, перш за все. Ми маємо користуватися з того спадку, знати, хто ми є як діти української Церкви, як діти Церкви київського християнства.

Але ми повинні завжди дивитися вперед. Інакше ми подібні до людини, яка йде вперед з головою, що повернута назад. І тоді завжди є небезпека або не дійти до мети, або міцно вдаритися головою об якусь перешкоду.

Тому, гадаю, нам потрібно розуміти, що ми — християни, які живуть сопричастям Церков, успадкованим від попередників. Ми, як УГКЦ, є дуже благословенні тим, що, будучи спадкоємцями київського християнства, живемо в його  вселенському сопричасті. Тому можемо відчувати ту вселенськість Христової Церкви, яка за Папи Франциска на перше місце ставить євангелізм, хоча й не дуже люблю те слово через «ізм». Ми маємо оту євангельську ідентичність. Якщо ми сьогодні кожного дня будемо кращими християнами, то ми будемо кращими католиками, кращими православними, кращими дітьми своїх великих попередників.

Путінізм — це фашизм? І що має робити Церква у світі, в Україні, реагуючи на путінізм?

Я б не хотів коментувати цей термін — «путінізм», бо він для мене є дуже модерним, дуже новим. Однозначно, що я сказав: для християнина є чужою будь-яка людиноненависницька ідеологія, хоч під яким «-ізмом» вона б  називалася. Коли хтось справді намагається силою принизити іншу особу чи інший народ, чи іншу державу, і таким чином показати свою вищість над кимось і здобути собі якийсь авторитет, очевидно, що християни сприймають це з великим упередженням чи з великим скептицизмом. Але таких «-ізмів» не бракує ні на Сході, ні на Заході, ні в Азії, ні в Латинській Америці. І тому ми як християни, — і в Україні, й у Росії, і в Європі —  повинні зробити все, щоб нові «-ізми» не загрожували миру в Європі, миру у світі. Бо все те, що веде до конфлікту, до протистояння, до агресії, ніколи не може походити з Божого Слова, з Євангелії. Бо наш Бог є Богом миру.

Патріарх Філарет минулого тижня видав дуже різке і правдиве послання з приводу агресії в Криму. Як щодо вашої реакції?

Ми реагуємо подібно. Очевидно, що ми реагуємо не тільки писаним словом, намагаємося реагувати нашою громадянською позицією, зокрема використовуючи наші міжнародні контакти. Бо ми є Церква, що живе в різних країнах, по цілому світі, тому даємо оцінку з різних позицій.

Сьогодні ні для кого не є секретом, що анексія Криму де-факто поламала всю систему глобальної безпеки у світі. Ще будучи з Патріархом Філаретом місяць тому в США на молитовному сніданку з президентом Обамою, спілкуючись з сенаторами, з представниками різних країн, ми говорили: те, що відбувається в Україні, зачепить не тільки Європу, а й цілий світ. Тоді на нас, може, ще дивилися як на диваків. Мовляв, Майдан — в Україні, яким чином це може торкнутись Європи чи Сполучених Штатів Америки? Але я тоді вже говорив, що питання не є лише українське. Сьогодні світ є настільки пов’язаний між собою, що те протистояння, яке тоді переживала Україна і яке є сьогодні, може відкрити дуже глибокі протиріччя, що існують у міжнародній спільноті, десь глибоко, а їх, можливо, ніхто не бачить. А ось тепер, коли я знову ж таки про це говорю і в європейських різних колах, навіть на рівні Сполучених Штатів, уже ніхто не сміється. Уже всі розуміють, що справді та агресія є надзвичайно небезпечна.

І сьогодні, на мою думку,  завдання всіх — і нас в Україні, й Церков на глобальному рівні,  й усього світового співтовариства — зробити все, щоб не допустити нової війни. Не тільки війни холодної, але так само — війни, яка була б тієї пожежею, в якій гинуть люди.

Розмовляв Юрій Чорноморець
www.day.kiev.ua

Джерела: http://news.ugcc.org.ua/

Воїни Христа Царя

пʼятниця, 28 березня 2014 р.

28.03.2014р. Б. / Звернення Патріарха Філарета з приводу загрози вторгнення російських військ


Звернення Патріарха Філарета з приводу загрози вторгнення російських військЗвернення

Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
з приводу загрози вторгнення російських військ


Дорогі брати і сестри!
Шановні співвітчизники!

Російська Федерація не лише окупувала та незаконно приєднала до себе Крим – останніми днями все частіше надходять повідомлення про концентрацію військ Росії біля українських кордонів, від Брянської області на півночі до Ростовської на півдні, а також у сепаратистських регіонах – у Криму та Придністров’ї.

Ворог вже напав на нашу державу, окупував частину української землі. По суті, без оголошення війни керівництво Росії вже розпочало війну проти України.

Але зараз від кожного з нас залежить: або кремлівська агресія проти України на цьому буде зупинена, – або влада Росії розгорне повномасштабну війну з українським народом.

Зупинити кремлівські плани може не стільки зброя чи зовнішня допомога, скільки, найперше, сила духу і наша єдність. Якщо ми, громадяни України, належачи до різних націй, конфесій, політичних рухів, будемо єдиними, як народ, якщо як один станемо на захист української державності, незалежності, суверенітету і територіальної цілісності – ворожі плани не здійсняться.

Саме тому в цей відповідальний час я звертаюся до кожного: припиніть сварки і ворожнечу, відкладіть незгоду і особисті інтереси, не поширюйте панічних настроїв та не піддавайтеся паніці. Майбутнє єдиної Україні, нашого рідного і спільного дому, зараз важливіше, ніж будь-які питання, які розділяють нас.

Ми повинні твердо пам’ятати: «Всяке царство, що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять» (Мф. 12, 25).

Кожен має ті чи інші політичні вподобання, схвалює або засуджує дії посадових осіб держави. Але якщо ми зараз заради перемоги України не відкладемо руйнівні суперечки навколо цих питань – завтра на кремлівських штиках і танках на нашу землю може прийти страшна біда війни, окупації, репресій. Тоді нинішні непорозуміння так чи інакше перестануть бути важливими.

Окремо хочу попередити кремлівське керівництво і їхніх поплічників.

Якщо ви, під будь-яким приводом, дасте наказ вашим озброєним силам знову перейти кордони України – не важливо, у формі чи без неї, адже Бог знає правду, – вся кров, пролита на українській землі, всі страждання нашого народу від війни впадуть незмивним позором і прокляттям на ваші голови, як невинна кров Авеля впала на його брата Каїна. Пам’ятайте про гнів Божий проти беззаконня і справедливий суд Його, якого ніхто не уникне.

Те саме стосується і зрадників українського народу – сепаратистів, які, як Іуда Іскаріот, шукають, щоб вигідно для себе зрадити рідну державу, дорожче продавши її супротивнику. Гнів Божий прийде і на таких.

Дорогі брати і сестри, співвітчизники!

«Як може хто увійти в дім сильного та пограбувати його майно, якщо перше не зв’яже сильного?» (Мф. 12:29). Наша сила, сила України – у єднанні. Щоби захопити наш дім та відібрати нашу свободу вороги видимі та їхні натхненники – диявол і його слуги, хочуть зв’язати нас путами брехні, пропаганди і провокацій, підступів, паніки та ворожнечі. В наших силах – не дати нашим видимим і невидимим ворогам зробити це.

На боці українського народу – правда і Бог, бо ми не бажаємо нікому зла, а лише хочемо мирно і у дружбі з сусідами жити у своєму власному домі – соборній і незалежній державі Україна. Вірю, що завдяки нашій єдності, силі духу та взаємній підтримці, з Божою допомогою разом ми гідно пройдемо всі нинішні випробування.

Нехай Господь надихає всіх нас мудрістю.

Закликаю на український народ Боже благословення!
+ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

Джерело:   КІРІОС

четвер, 27 березня 2014 р.

27.03.2014р. Б. / Війна конфесій. Московська Патріархія звинуватила УГКЦ і УПЦ КП в порятунку України


Війна конфесій. Московська Патріархія звинуватила УГКЦ і УПЦ КП в порятунку УкраїниУстами Митрополита Іларіона Московська Патріархія обурюється, що УГКЦ та УПЦ КП відстоює державотворчі проукраїнські настрої серед вірних, а також у своїй внутрішній та зовнішній діяльності.

У Московському патріархаті піддали критиці греко-католиків України: "В особі свого верховного архієпископа Святослава Шевчука, а також колишнього архієпископа Любомира Гузара, який перебуває зараз на покої, вони зайняли дуже чітку позицію з самого початку цього громадянського протистояння  яке переросло, на жаль, потім у збройний кровопролитний конфлікт", - заявив глава синодального Відділу зовнішніх церковних зв'язків митрополит Волоколамський Іларіон в ефірі програми "Церква і світ" на телеканалі "Росія -24". 

За його словами, уніати не просто ратували за т.зв. євроінтеграцію, "але навіть закликали до того, щоб західні країни більш активно втручалися в ситуацію на Україні". "Справа дійшла до того, що архієпископ Святослав Шевчук разом з лжепатріархом Філаретом (Денисенко) поїхали в США, ходили по кабінетах Державного департаменту і просили про втручання США в українські справи", - зазначив митрополит РПЦ.

Не обійшлося без хвали в свою адресу, так митрополит заявив, що УПЦ МП, зайняла позицію, згідно з якою в Церкві має бути місце людям самих різних політичних переконань, крім відверто радикальних і шовіністичних (до слова кажучи в московському патріархаті діють тк.зв. російські православні братства, які якраз і є політичними структурами, що маніпулюють релігійними почуттями православних вірних - КІРІОС)." Канонічна Православна церква вміщає всіх . Вона не стає на одну зі сторін барикад. Вона об'єднує всіх, а коли треба, стає між ворогуючими, як це було з ченцями, які вийшли і встали, ризикуючи своїм життям, своїм здоров'ям, щоб запобігти кровопролиттю між двома ворогуючими сторонами", - нагадав єрарх.

Говорячи про початок діалогу між канонічною Церквою і неканонічними церковними утвореннями на Україні, він висловив думку, що у цього діалогу є перспективи, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на INTERFAX.

Джерело:   КІРІОС

середа, 26 березня 2014 р.

26.03.2014р. Б. / Важкі питання. Як Католицька Церква ставиться до демократії?

ПИТАННЯ: Як Католицька Церква ставиться до демократії?

ВІДПОВІДЬ: Ставлення Церкви до демократії виражене раніше в енцикліці «Centesimus Annus». «Церква, – свідчить енцикліка, – цінує демократичну систему тією мірою, якою вона забезпечує участь громадян у політичному виборі, гарантує їм можливість обирати і контролювати своїх правителів або зміщати їх мирним шляхом, коли це видається доречним. Тому Церква не може потурати формуванню невеликих правлячих угруповань, які у власних інтересах або заради ідеологічних цілей узурпують державну владу. Справжня демократія можлива тільки в правовій державі й на основі правильного уявлення про людину. Вона вимагає умов, при яких як індивідуум міг би розвиватися, отримуючи освіту і виховання в дусі істинних ідеалів, щоб «суб'єктивність» суспільства зростала внаслідок створення структур участі та спільної відповідальності» (46).

Згідно з соціальним вченням Церкви, цінністю є справжня демократія, тобто така форма державного управління, при якій поважається гідність кожної людської особи, а метою і критерієм прийнятих рішень є загальне благо. Якщо довкола цих цінностей немає згоди всього суспільства, то втрачається сенс демократії. Одним з ризиків сучасної демократії є етичний релятивізм, при якому заперечується існування об'єктивних критеріїв для єрархії цінностей.

Демократію іноді помилково розуміють як систему, за якої досить більшості голосів, щоб винести судження про допустимість або неприпустимість того чи іншого вчинку. Наприклад закони про легалізацію абортів. В енцикліці «Євангеліє життя» Папа Іван Павло II писав: «Коли парламентська або суспільна більшість робить допустимим за законом, нехай лише за деяких умов, вбивство ще ненародженого людського життя, то хіба вона цим не приймає «тиранічного» ​​рішення щодо найбільш слабкої й беззахисної людської істоти? Совість усього світу справедливо здригається перед злочинами проти людства, які стали гірким досвідом нашого століття. Хіба ці злочини перестали би бути злочинами, якби здійснювалися не за наказом позбавлених докорів сумління диктаторів, а законно, за спільною згодою більшості?» (70).

І ще: «Насправді демократію не треба переоцінювати, перетворюючи її на заміну моральності або «панацею» проти аморальності», – стверджує блаженний Папа Войтила. – «Цінність демократії народжується або помирає разом з цінностями, які вона висловлює і підтримує».

В основі справжньої демократії не можуть бути тимчасові та минущі судження більшості. Вона заснована на визнанні об'єктивного морального закону, вписаного в серці людини. Саме цей природний закон має бути критерієм для цивільного законодавства.

У тій же енцикліці «Євангеліє життя» Іван Павло II пояснює: «Якби в результаті трагічного глушіння колективної совісті скептицизм піддав сумніву фундаментальні принципи морального закону, це похитнуло б основи демократичного устрою, так що воно перетворилося б всього лише в механізм емпіричного регулювання різних суперечливих устремлінь» (70). «У такому стані демократія легко стає порожнім словом», – підсумовує Папа Войтила.

У будь-якому випадку необхідно пам'ятати, що в демократичній державі більшість створює законність, але ніяк не моральність. Часто йдеться тільки про «трагічну підробку правозаконності», констатує той же Папа Іван Павло II, в той час як «демократичний ідеал, що заслуговує цієї назви тільки тоді, коли визнає і охороняє гідність кожної особи, зраджено в самій основі: «Чи можна говорити про гідність кожної особи, коли дозволяється вбивати найслабшу і найбільш невинну? Заради якої справедливості людей піддають несправедливій дискримінації, визнаючи одних гідними захисту, а іншим відмовляючи в цій гідності?» (EV 20).

Згідно з соціальним вченням Церкви, державна адміністрація повинна бути націлена на служіння громадянам, а політичні партії покликані сприяти широкій участі та загальному доступу до суспільної відповідальності. За допомогою партій громадяни повинні мати реальну можливість брати участь у формуванні політичних рішень. Інструментом для політичної участі є також референдум як пряма форма доступу до політичних рішень (СР Компендіум соціального вчення Католицької Церкви, 413).

Одним з головних інструментів демократичної участі є інформація. У «Зводі соціального вчення Церкви» йдеться про перешкоди для реалізації права на об'єктивну інформацію: це контроль над ЗМІ, зосереджений у руках небагатьох людей або груп. Демократичні цінності можуть піддаватися ризику, коли «труднощі, внутрішньо властиві комунікації, поглиблюються через ідеологію, через прагнення до прибутку і політичного контролю, через суперництво і конфлікти між групами, через інші соціальні виразки» (там же, 416).

Таким чином, ставлення Католицької Церкви до демократії залежить від того, наскільки демократія відповідає перерахованим умовам.

За матеріалами: ru.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 24 березня 2014 р.

Русскіє «братішкі» - люди чи нелюди?

Кримський полон: прострелені ноги, відрізане вухо, катування струмом і гімном РФ

Над бранцями російських окупантів, відпущеними 20 березня з полону у Криму, жорстоко знущалися, били струмом, одному прострелили обидві ноги й відрізали шматок вуха.  

Про це після спілкування в херсонському госпіталі із двома з полонених – Андрієм Щекуном і Юрієм Шевченком – написав журналіст білоруського видання "Новы час", переклад тексту публікує ЖЖ-користувач Budimir.

Щекун – свідомий українець, родом з Львівщини, філолог за освітою, останні 23 роки жив у Бахчисараї з дружиною і трьома дітьми. Дружина з місцевих, діти народилися й виросли у Криму. Очолював громадську організацію "Український дім", боровся за українську школу, в останні місяці був активістом кримського Євромайдану.

Напередодні святкування 200-річчя Тараса Шевченка він прийшов на вокзал у Сімферополі, щоб забрати 50 українських прапорів, які передали йому з материкової України. Це закінчилося для нього майже двотижневим полоном.

Шевченко – хлопець із Павлограда, що на Дніпропетровщині, без особливого інтересу до політики. Він їхав до кримського друга в гості, повіривши, що "усе тихо, нормально", і взявши рюкзак "з речами по сезону". Він також був затриманий на вокзалі в Сімферополі: його прийняли за "активіста якоїсь радикальної організації".

"Це були дуже агресивно налаштовані (не)люди. На моє запитання, міліція вони чи хто, мені просто заламали руки за спину, вдягли наручники, взяли за комір і кинули в легкову машину, на підлогу між переднім і заднім сидіннями ", - розповів Юрій.

"Кричали, що "ти казьол, урод, прієхал нам тут усю маліну портіть". Потім чоловік, який сидів на передньому сидінні, дістав ніж, пригрозив, що зараз поріжуть мене тут на шматки. І відрізав шматок вуха ...", - розповів Шевченко.
Юрію Шевченку в кримському полоні відрізали шматок вуха. Фото novychas.info
Юрія кудись привезли, викинули на вулиці, де сильно побили просто на асфальті, потім передали іншій групі. Якщо перша схожа за описом на так звану "самооборону Криму", то друга була одягнена у форму "Російська берізка", люди в масках, з раціями, озброєні автоматами.

Хтось із них сказав: "Прастрєлітє єму, на хрєн, ногі!". І Юрію прострелили обидві ноги, кулі діставали вже в Херсоні, більш ніж через тиждень.
Юрію Шевченку прострелили обидві ноги у Криму
Юрія затягли в якесь приміщення, кинули обличчям на підлогу, де він пролежав у калюжі власної крові, після чого роздягли до трусів, прив'язали скотчем до стільця так, що ворушитися було неможливо.

Хлопець запитав, де він, що з ним. Йому в нахабному тоні заявили: "А ти падумай, зачєм ти єхал, чьо ти планіровал, разьвє нє панімаєш, куда ти попал?".

Раз по раз до Юрія заходив чоловік із автоматом, мовчки наводив на нього зброю й робив вигляд, що зараз вистрілить. Коли Юрій зміг звільнитися від скотча, його прикували наручником до батареї.
Кулі з ніг кримському бранцю виймали вже у Херсоні
"Допити, допити, допити... Ну, мені нічого було приховувати, я все розповідав, але їх моя проста історія не влаштовувала. Вони хотіли розповідей про бойовиків "Правого сектору", де їхні загони ховаються в горах ... Та звідки мені знати?!", - розповів Шевченко.

Потім Юрія привезли до інших заручників. Там вони перебували всі з зав'язаними очима, кілька днів їх не виводили навіть у туалет, доводилося "ходити під себе".

Юрій вважає, що йому "ще пощастило". Через завдані одразу сильні поранення його вже особливо не чіпали, навіть дозволили спати на матраці – інші тулилися хто на підлозі, хто на стільцях.

Над хлопцем, який був на Майдані у Києві, знущалися постійно. Крім фізичних катувань і примусу "Упал-атжался!", змушували співати російський і радянський гімни, кричати "Слава Рассіі!" тощо. Постійно приходили нові (не)люди, щоб помучити його.

"Хоча я того хлопця й не знав зовсім, ви розумієте, душу рвали ці знущання над ним, вони ж при нас усіх відбувалися ... а як він страшно кричав! Мені здалося, що я навічно потрапив у пекло", - тремтячим голосом згадав Юрій.

Андрій Щекун розповів, що його і його 64-річного соратника Анатолія Ковальського, викладача аграрного університету в Сімферополі, затримали на вокзалі дружинники з червоними пов'язками радянського зразка та георгіївськими стрічками, відвели у відділення міліції, а звідти особи з невідомим статусом відвезли активістів у якийсь підвал на машині Ковальського, яку потім привласнили.

Чоловіків побили, скрутили руки, зав'язали очі й роздягли догола. Андрія та Анатолія катували, у тому числі, і струмом. Вимагали назвати "бази, паролі, імена бойовиків "Правого сектору".
Кримські кати Щекуну стріляли в кисті рук
Травми "кримських бранців" підтвердив і лікар. За його словами, з-під колінної чашечки в Шевченка витягли гумову кулю, а Щекуну стріляли по кистях рук, до того ж у нього в полоні загострилися хронічні захворювання.

Щекун за кілька днів до окупації вивіз родину на материк, але в Бахчисараї в нього залишається квартира, а в Анатолія Ковальського – будинок у Сімферополі.



Джерело:   УКРАЇНСЬКА ПРАВДА

Хресна дорога свободи і відповідальності

Вступна молитва

Всемогутній, Вічний Боже, ось стаємо перед Твоїм Престолом Милосердя і Милості, щоб перепросити Тебе за гріхи наші і нашого народу, щоб скласти Тобі подяку за великий дар Відкуплення і Спасіння, щоб роздумати над безмірною ціною заплаченою за нас.

Предвічний Отче, Ти, з любові сотворив людину, а коли вона через свій гріх віддалилася від Тебе, Ти не перестав її кликати до покаяння. Ти послав Свого Єдинородного Сина Господа нашого Ісуса Христа, щоб Він Своєю Мукою, Смертю і Воскресінням відкупив нас з неволі диявольської. Сьогодні хочемо роздумувати про Муку і Смерть Твого Сина, подай нам потрібну милість, щоб ми це вчинили на Твою більшу честь і славу та на користь нашу і нашого народу.

Ісусе Христе, наш Божественний Спасителю, Ти приобіцяв де двоє чи троє зібрані в Твоє Ім’я там і Ти між ними. Будь сьогодні на цій Хресні Дорозі з нами. Влий в наші серця ті самі переживання, які сповнювали Твоє Пресвяте Серце в часі Твоїх терпінь. Дай щоб і ми, і наш народ, сповнені Твоєї любові, яка спонукала Тебе принести Себе в жертву за спасіння світу, Твоєю милістю стали учасниками Твоєї спасительної місії і воскресли до нового життя згідно з волею нашого Небесного Отця.

Духу Святий, що просвічуєш і освячуєш кожного, хто прагне йти стопами Спасителя, просвічуй наші серця, наш розум, ціле наше єство і зроби нас відкритими на Твої святі натхнення. Провадь наші роздуми і молитви, спрямовуй наші ноги на шляхи Спасіння, а особливо в часі цієї Хресної Дороги.

Пресвятая Тройце, Єдине Божество, складаємо Тобі подяку за усі милості й благословення, які Ти нам зсилаєш. З подякою і в покорі серця жертвуємо Тобі цю Хресну Дорогу і повний відпуст за душі в Чистилищі, а особливо за душі усіх тих, хто повставши проти зла, яке опанувало нашу державу, проти агресорів зі Сходу, з московських боліт, поклав своє життя в обороні прав, честі й гідності нашого народу, в обороні свободи Святої Церкви і нашого люду.

Нехай же ж ця Хресна Дорога буде на що більшу користь нашому народу і душам в Чистилищі.
Огорни нас і наш нарід Своєю всемогутньою Силою. Бо Ти є Бог наш, а ми люди Твої й Ім’я Святе твоє призиваємо Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!

Перша стація: Ісуса засуджують на смерть.

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Пилат засуджує Ісуса на смерть. Засуджує, хоча знає, що він невинний. Засуджує хоча знає, що ті хто прагнуть смерті Ісуса, хочуть його знищити, бо бояться за свою владу і свої багатства. Пилат, видає несправедливий засуд, бо не хоче сварки з елітою ізраїльського народу. Засуджує невинного, щоб вберегти свій спокій, свій комфорт, свою політичну кар’єру. Пилат вмив руки. Але це не звільнило його від відповідальності. Ті ж самі котрим він догаджав, засуджуючи невинного Ісуса на смерть, ті ж самі стануть причиною його політичного краху і самогубства.

Так наш народ не одноразово засуджуваний до смерті, тими, хто мав допомогти йому оборонитися від зла. Скільки то разів наш народ засуджували до смерті, ті, хто не хотів пожертвувати своїм комфортом, своїм спокоєм. Нас полишили на одинці з чисельними навалами зі Сходу. Захід закривав очі і на Голодомори, і на вимордовування нашого народу московськими окупантами, і на боротьбу нашого народу проти коричневої і червоної чуми. Хоча саме наша боротьба оберігала мирне і сите життя західних обивателів.

І тепер як і в часі Христа, ті що мають у світі владу й силу, подібно до Пилата вмивають руки, то донедавна спостерігаючи, як зло диктатури і насильства засуджує, мордує і вбиває, а тепер за агресією Імперії Зла проти нашої країни. Іракська нафта дорожча для них від крові невинних. Власний комфорт дорожчий для них від терпінь і страждань невинного люду. Ісусе, Ти не засудив Пилата за його боягузтво і безхребетність, Ти доклав усіх зусиль, щоб зрушити його закам’янілу совість. Дай нам сили не засуджувати тих, хто б могли допомогти нашому народу, а натомість своєю бездіяльністю і пустими балачками, стають на сторону зла. Дай нам силу і відважність не розраховувати на західну допомогу, але тільки на Бога і власні сили. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Друга стація: Ісус бере на Себе Хрест.

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Ісус, бере на Себе Хрест. Бере на Себе це знаряддя муки, щоб перетворити його на знаряддя Спасіння. Бере на Себе відповідальність за наші гріхи, щоб відкупити нас від гріхів та їхніх наслідків. Бере на себе Хрест, щоб визволити нас з неволі гріха, смерті й диявола. Він однією своєю думкою міг би спопелити Своїх ворогів. Але Він цього не чинить. Він з любові до нас прагне віддати Себе на найжахливішу і найганебнішу смерть того часу, щоб принести кожному з нас визволення від жахіть зла.

Людину від тварини відрізняє усвідомлення особистої відповідальності за себе, свою родину, свій народ. Взявши на себе Хрест, Ісус, вказує нам на цю важливу річ. Вказує на те, що правдива свобода вимагає від нас правдивої відповідальності. А як часто ми втікаємо від відповідальності за самих себе, як часто не хочемо брати на себе відповідальність за долю нашого народу, очікуючи, що хтось за нас це зробить!

Герої Небесної Сотні, Герої Майдану, рівно ж як і мільйони героїв в нашій історії, пішли тернистим шляхом боротьби за свободу свою і цілого нашого народу. Вони пішли шляхом Христа, взявши на свої рамена відповідальність за гріхи нашого народу, які позбавили його свободи і достойного людського життя. Вони нам є світлим прикладом для наслідування. Сьогодні вони нас разом з Христом кличуть: візьміть на свої рамена Хрест відповідальності і йдіть за Христом. Боріться проти зла, не входьте в компроміси з лукавством, облудою й брехнею. Відкиньте себелюбство і допоможіть собі і своєму народу боротися проти зла.

Ісусе, дай нам сили гідно і без нарікань нести Хрест відповідальності. Дай нам силу відважно боротися зі злом, як з тим злом, що випливає з наших злих схильностей, так і з тим злом, яке прагне роз’їсти наше суспільство, так і з тим злом, яке прагне знову під’ярмити наш народ і знищити його фізично. Дай нам рішучості, якщо треба покласти своє життя за народ, так як Ти поклав своє життя за все людство. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Третя стація: Ісус перший раз падає під Хрестом

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Щойно розпочалася Ісусова хода під Хрестом, як Він знесилений паде під його тягарем. Спаситель знесилений знущаннями, жахливим бичуванням, яке розірвало Його м’язи аж до кісток, вінчання терням, втратою крові. Та мало хто співчуває Його терпінням. Учні зі страху розбіглися. Тільки Іван та невеличка група жінок зі співчуттям і болем над Ісусовими терпіннями, болем від власної безпомічності стоять на Його боці. Єрусалим же ж живе своїм повсякденним життя: поспішають люди зайняті своїми повсякденним справами, торговці й покупці перекрикують одні одних, група цікавих вийшла витріщитися на чергове видовище – звершення смертної кари, звісно тут і група тих, хто прагне Ісусової смерті, хто насолоджується видом Його страждань. Та Ісус не нарікає, не проклинає, а з любові до кожного з нас віднаходить в Собі сили, щоб встати і продовжити свою боротьбу.

Ісусе, коли на Грушевського впали перші жертви, одні вийшли на прю зі злом на Майдан, чи стали до молитовної боротьби, чи провадили інформаційну війну, інші провадили свій бізнес, пили каву в кав’ярнях, зацікавлено спостерігали «а що з того буде», були і ті кого страх скував і вони поховалися, були і ті, які як посіпаки влади і окупантів, сповненні сатанинської злоби, кидалися, щоб знищити Майдан. Були і ті, хто у власній безпомічності з болем старався допомогти чим міг. І зараз, коли наша держава страждає від московської агресії, знову і знову повторюється там сама ситуація: одні борються, а інші живуть своїм життям, одні страждають, а інші своєю безвідповідальністю і боягузтвом не здатні їм допомогти.

Ісусе, просимо Тебе нині, дай нам силу простити всім тим, хто стояв осторонь, всім тих хто своїми недолугими рішеннями спричиняє усе нові і нові страждання. Дай нам усвідомити, що відповідальність за упадки нашого народу лежить і на нас. Дай нам силу, не нарікаючи і не очікуючи допомоги з Заходу, не розраховуючи на недолугу владу, об’єднатися і встати на захист нашого народу з вірою в Тебе і Твоє превелике милосердя, силу і поміч. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Четверта стація: Ісус стрічає свою багатостраждальну Матір

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Материнська любов і співстраждання дали Пречистій Діві Марії силу пробитися через натовп Христових ворогів до Свого Сина. Яке то велике терпіння Її Материнського Серця над Своїм Сином. Син збитий, обпльований, принижений, терням увінчаний. Як розривалося Її Материнське Серце!

І хто спричинив цей біль, біль двох найсвятіших Осіб, які ходили нашою землею? Хто принизив обплював, замордував Того, хто є Сама любов? Хто завдав неймовірного болю Матері не тільки Бога, але й наші Небесній Ненці?

Тими злочинцями є ми самі. Так, це ми своїми гріхами є причиною терпінь Ісуса і Марії, Бога і Його Пресвятої Матері. 

Але наші гріхи, гріхи нашого народу є причиною не тільки терпінь Пречистої Діви Марії і Її Божественного Сина! Чи одне материнське серце пронизав біль за загиблим сином чи донькою, за скаліченими здичавілим режимом і дикою Ордою дітьми! І знову ж наші гріхи є причиною цих страшних страждань.

Кожен хабар, кожний вияв корупції, кожен прояв безвідповідальності, голосування «проти всіх», нехтування своїми громадянськими обов’язками, кожна крадіжка, п’янство, матюки, злоба і ненависть, бійки і сварки, запроданство і доноси, зрада і байдужість, московитські попса і шансон – усе це і багато іншого підтримувало диявольський режим і зараз допомагає московські орді вершити агресію на нашу державу.

Ісусе, Маріє, вдивляючись у ваші терпіння, в терпіння стількох матерів, батьків, синів і дочок, братів і сестер, каємося з усіх цих та інших гріхів, які у нашому народі посилюють зло, які роблять нас беззахисними перед лицем диктатури та агресії. Каємося і постановляємо не тільки не грішити, але й боротися проти цих гріхів у нашому народі. О Вселаскава Мати випроси нам в Свого Сина сили протистояти гріху в усіх його проявах. Амінь!

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

П’ята стація: Симеон Киренейський помагає Ісусу нести Хрест

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

На римських вояках лежала відповідальність, щоб засудженого до страти живим доставити на місце виконання вироку. Саме тому, коли Ісус уже був знесилений настільки, що римські вояки побоялися, щоб він не вмер, вони примусили Симеона з Киренеї, що вертався з поля, нести Ісусового Хреста.

Очевидно, що Симеон не мав жодного бажання помагати нести хрест, якомусь там невідомому злочинцю, що був засуджений римською владою – краще від окупатора триматися подалі, навіть коли він знищує людей з твого народу. Але в якийсь таємничий спосіб ця примушена допомога дала свій дорогоцінний плід в його життя. Знаємо, що сини його Александр і Руф були відомими в першій християнській громаді людьми.

Саме допомога потребуючим, самоорганізація і взаємна допомога на Майдані були одним з головних чинників, які допомогли нам вистояти і перемогти. І якщо ми хочемо встояти перед лицем агресії, то мусимо допомагати одні одним, мусимо самоорганізовуватися і бути солідарними не тільки на словах, але й на ділі. Божа заповідь «люби ближнього як самого себе» - ось дороговказ до перемоги і побудови нормального суспільства. А скільки то разів ми грішили проти цієї заповіді, скільки разів руйнували згоду і мир. Прости нам сьогодні, Ісусе, не хочемо більше керуватися власним егоїзмом, а тільки любов’ю до Бога і наших ближніх.

Ісусе, вклади в наші серця розуміння цього. Вклади в серця нашого народу ту взаємну любов, яка дасть йому змогу протиставитися злу, що насувається на нього зі Сходу. Дай нам серце чутливе на потреби ближнього, щоб ми радо спішилися з допомогою потребуючим.

Дякуємо Тобі, Ісусе, за ту допомогу, яку нам надавали і надають поляки, литовці, латиші, американці й інші народи. Благослови наш народ, благослови усіх тих, хто поспішився на допомогу нам в тяжку хвилину і надає допомогу зараз. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Шоста стація: Вероніка обтирає Ісусові лице.

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Милосердя та співчуття перемагають страх у святої Вероніки, і вона наражаючись на приниження, удари, зневаги, приступає до Ісуса і обтирає хустиною Його скривавлене лице. Натомість Спаситель віддячує їй щедро: на хустині відбився образ Його Пресвятого Лиця.

Простий жест любові й милосердя святої Вероніки, а яка велика нагорода. Адже кожного разу коли ми чинимо діла милосердя й любові до ближнього, кожного разу стаємо подібними до Христа, кожного разу наближаємося до відновлення в нас, притемненого гріхами, образу і подоби Божої.

Скільки то біло тих, хто допомагав пораненим майданівцям, хто рятував їх від розправи! Скільки є тих, хто й до сьогодні допомагає постраждалим та їхнім родинам! Скільки є тих хто підтримує наше військо, доведене минулим злочинним режимом до плачевного стану! І ми мусимо тримати свої серця відкритими на надавання допомоги, на діла милосердя і християнської любові.

Ісусе, дай, щоб у кожному страждаючому ми бачили Твої страждання і поспішали з допомогою. Дай щоб і в наших душах, як на хустині святої Вероніки відбився Твій лик, щоб в часі спокус були ми збережені від гріха. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Сьома стація: Ісус вдруге паде під Хрестом

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Не довго Симеон допомагав Ісусу. Вояки, як тільки спостерегли, що Він трішки відновив сили, знову поклали на його рамена тяжелезний хрест. Під тягаром Хреста Ісус в друге падає на землю та людська немилосердність не дає Йому навіть трішки перепочити. Юрба ворогів знущається над ним, а вояки заставляють підводитись і йти далі. Засуджений це вже не людина – це забавка в руках вояків й юрби. Закон уже не захищає його. Та Ісус усе це терпить, бо хоче вибороти мені, тобі, нашому народу, усім людям правдиву свободу дітей Божих.

Скільки то наших хлопців і дівчат, чоловіків і жінок пройшли через лещата знущань і катувань! Яких усе жахіть довелось перетерпіти багатьом тільки за те, що вони любили свій народі, свою країну, що хотіли правдивої свободи для себе і свого народу!

Господи Ісусе, знаємо, що наші серця часто є прив’язаними до різних матеріальних благ і задоволень, комфорту і насолод, які віддаляють кожного з нас від правдивої свободи Божого воїна. Знаємо також, що часто у цій боротьбі ми були переможеним. Каємось нині з своїх упадків і просимо Тебе: даруй нам сил у боротьбі за правдиву свободу. Звільни своєю ласкою наш народ від кайданів гріха. Не дай, щоб гріхи наші через ярмо гріха запровадили нас до нового чужинецького ярма. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Восьма стація: Ісус промовляє до єрусалимських жінок.

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Групу засуджених супроводжували й жінки, що з цікавості, а що з жалю до долі засуджених. Коли натовп вийшов за стіни Єрусалиму, жінки почали голосити. Смерть є завжди страшною, а смерть на хресті за своєю жорстокістю є одною з найстрашніших. Жаль до засуджених опанував жінок. Та на Дорозі терпінь і болі Ісус залишається вірним своєму посланню. Серед терпінь Його любов каже Йому забути про себе, а пам’ятати про нарід Божий. Він звертається до нещасних єрусалимлянок з словам напімнення: «Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! - і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?». Ісус звертається до них з напіменням, з закликом до покаяння, до зміни життя, бо тільки навернення могло врятувати місто, яке не розпізнало часу, коли його відвідав Бог. Менш як за 40 років після цього римський імператор Тит, після тривалої облоги, зрівняв Єрусалим з землею.

Ми часто боїмося чи не хочемо давати напімнень своїм близьким, своїм знайомим, боячись їх образити. Але поза плечі, в колі інших дуже добре вміємо описати неподобства тих, кого би мали спам’ятовувати. Це поведінка раба, а не вільної людини. Це поведінка того, хто не має правдивої любові до свого ближнього, до свого народу.

Ісусе, дай нам сили бути відважними свідками Істини, дай нам мудрості й любові, щоб звертати один одному увагу на помилки, на недоліки, на неподобства та з вдячністю приймати такі братні напімнення. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Дев’ята стація: Ісус третій раз паде під Хрестом.

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Ось вже недалеко до самого місця страти, треба тільки піднятися на горб, що його в народі називають Череповищем, або Ґолґотою. Та Ісуса вже опускають останні сили. Він знову падає під тягарем Хреста та немає вже сили більше підвестися. І це не дивно. Бо на цьому Хресті Він несе гріхи цілого світу, мого народу і мої.

Ісусе, каємося сьогодні з усіх своїх гріхів та гріхів нашого народу. Каємося за ті хвилини коли Ти посилав нам напімнення, а ми їх відкидали, каємося за мільйони дітей вбитих через аборти, каємося через розквіт неморальності, прагнення до наживи, покривдження вбогих, сиріт, вдів. Каємося сьогодні за нечутливість до потребуючих, за не святкування неділі й свят. Каємося за сварки і роз’єднання в нашому народі, за відсутність єдності й духа братерства. Каємося за відкидання нашим суспільством, нашим народом Твого Божого закону. Каємося за всі ті ситуації й випадки, коли через нашу недостойну і грішну поведінку хулиться Боже Ім’я. І просимо сьогодні Твого прощення для нашого народу. Просимо про ласку його навернення, його духовного відродження. Бо знаємо, що без Твоєї святої допомоги ми не можемо опертися злу, яке насувається на нас.

Ісусе, змилосердися над нами і нашим народом. Амінь!

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Десята стація: Кати здирають одіж з Ісуса

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Прибувши на Ґолґоту, кати почали здирати одіж з засуджених. Це був акт наруги, акт приниження. А для Ісуса ще й акт болю, бо одіж уже була присохла до Його ран. Сам Бог на Ґолґоті принижений від свого створіння, Сама Любов виставлена на посміховище Ненавистю, Сама Праведність збезчещена Неправедністю, Сама Правда обпльована Брехнею.

Ворог людини диявол завжди прагне не просто знищити людину, він прагне її збезчестити, відібрати в неї відчуття власної гідності. Чи не під саме таким диявольським надхненням діяли і діють вороги нашого народу? Чи беркутівці не під таким саме диявольським надхненням здирали одіж з майданівців на снігу та морозі? Чи не саме таке надхнення надихає тих, хто безчестить наші святині? Але чи не саме таке надхнення спонукає до перелюбства і розпусти?

Ісусе, Ти дав себе збезчестити, що заплатити кару за наші гріхи нечистоти, за гріхи нечистоти нашого народу. За розбити сім’ї, зруйновані дівочі долі, дітей без батьків.  Зціли сім’ї в нашому народі, зціли нашу молодь.
Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Одинадцята стація: Ісуса прибивають до Хреста

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Римляни, на відміну від інших народів, не просто прив’язували жертву до хреста, але ще й цвяхами пробивали руки і ноги. При розп’ятті жертва була в такому положенні, що мусіла боротися за кожен ковток повітря. Для цього потрібно було опиратися на руки, або на ноги. Тому пробиття рук і ніг робило боротьбу за ковток повітря несказанно болючою, перетворюючи просту людську потребу на муку. Саме покарання розп’яттям в римлян вважалося чимось надзвичайно жахливим і принизливим. Римський громадянин не міг бути розп’ятим.

Ісус, приймає на себе це жахливе покарання, щоб визволити кожного з нас від гріха, від вічності у пеклі, від наслідків наших гріхів. Він не мусів це робити. Він не мусів залишати Престол Своєї Небесної Слави і народжуватися з-поміж нас людей, він не мусів терпіти, не мусів приймати таку страшну смерть. І це не було б несправедливо. Кожен з нас своїми гріхами, образивши безконечну Божу Любов і велич, заслужив собі цілком справедливо на пекло. Але Ісус з любові до нас добровільно хотів жертвувати себе не тільки для того, щоб відкупити нас від пекла, але й щоб вже тут на землі ми користаючи з Божих ласк могли жити у свободі й щасті дітей Божих.

Ісусе, що з любові віддав Себе на страшну смерть заради нас, навчи нас любити Бога і своїх ближніх, правдивою діяльною любов’ю, яка готова і самого себе пожертвувати заради добра та спасіння інших. Дай нам пізнати усі скарби, що їх Ти вислужив для нас, щоб вже тут на цій землі ми могли жити в правдивій свободі й правдивому щасті дітей Божих.
Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Дванадцята стація: Ісус вмирає на Хресті.

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Піднесений на Хрест Бог і Спаситель! Цар, що царює з Престолу Хреста. Над головою Ісуса напис: «Ісус з Назарету – Цар юдейський». Цей напис усьому світу звіщає – Ось Цар! Щобільше, якщо взяти перші літери слів на староєврейські, то напис говорить: Ягве! Ось Цар і Бог!

Це не Цар, який примушує Його слухати. Це не Цар, який вимагає, щоб Йому служили. Це не Цар, який завойовує, щоб обкласти податками, підбити від себе народи і знищити їхню національну ідентичність.

Христос є Царем, який дарує свободу. Він є Царем, який приносить самого себе в жертву, щоб врятувати своїх підданих. Це Цар, який пропонує своїм підданим сісти з Ним на Престолі Його Слави, щоб з ним на віки царювати. Це Цар, який своїх підданих хоче мати своїми братами і друзями.

В страшних муках Він відчуває Себе відкиненим від Отця Небесного, щоб ми перестали відчувати своє відкинення від Бога. Каже пророк Ісая про Нього, що Він узяв на себе всі болі наші, наші терпіння і страждання, наші гріхи і переступи, а святий апостол Павло каже, що всі наші боргові зобов’язання перед Богом Ісус знищив у своєму тілі прибитому до Хреста.

Більше від того, Христос на Хресті подарував нам Свою Матір Пречисту Діву Марію, як Матір нашу, відкрив нам знову доступ до Небесного Отця, вчинив нас спадкоємцями Небесного Царства. Він на Хресті хотів пролляти свою Кров до останньої краплі, відкривши нам доступ до свого Серця через рану списом. Його смерть, стала нашим життя.

Ісусе, дякуємо Тобі, що Ти вчора, сьогодні і завтра Той самий, Той самий люблячий Бог і Цар. Дякуємо Тобі, що Ти наш нарід вчинив членом спільноти християнських народів. Дай нам усім і нашому народу ласку бути вірним Тобі до кінця. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Тринадцята стація: Мертве тіло Ісуса здіймають з Хреста.

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Фізично сильні люди часами більше тижня висіли живими на хрестах. Але Христос помер скоро. Вимордуваний тривалими знущання, втративши багато крові уже в часі бичування, Христос помирає на дереві Христа. Але як твердять медики, не фізичне знесилення стало причиною Його смерті, а емоційні переживання. Бог відчув на Собі тягар злоби усього людства. Відчув усю глибину жаху відкинення людини від Бога, увесь розпач вічності пекла. Ісус перейшов через це, щоб ми не мали це переходити.

Ісус зійшов до глибин Аду, щоб визволити душі людей звідти. Щоб відкрити брами Раю для кожної людини, яка відгукнеться на Його царське запрошення.

Та коли мертве тіло Ісуса скидали з Хреста, багато з цього було ще не до кінця зрозумілим. Біль, смуток, терпіння, як хвилі розбурханого моря накривали Його Страждальну Матір і Його вірних приятелів. І вжиті нашого народу траплялися не раз подібні події. Скільки то смутку Орди зі Сходу уже принесли нашому народу! І знову збирається ординська навала на наших кордонах, знову коїть злочинства в Криму!

Багато хто порівнював лице Христа з Туринської плащаниці з лицями мертвих майданівців. Яка дивовижна схожість у шляхетному спокої! О Ісусе, навіть в цей спосіб, Ти даєш нам знак праведності нашої боротьби за нашу свободу! Ти приймаєш жертви нашого народу до збору своїх мучеників, свідків Твоєї Святої Правди. Просимо Тебе сьогодні: не дай щоб їхня жертва була марною. Зруйнуй усяке зло, яке знову пхається, щоб запанувати над нашим народом. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!


Чотирнадцята стація: Мертве тіло Ісуса складають до гробу.

Слава Страстям Твоїм!
Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Зближалася субота, день відпочинку посвяченого Богу, а того року то ще й було найбільше юдейське свято – свято свободи Божого люду – Пасха. То ж у поспіху Ісусові приятелі облаштували Його похорон.

Смуток і біль Пресвятої Богородиці, побожних жінок Мироносиць, святих Івана, Йосипа з Ариматеї та Никодима, годі було описати, коли вони скидали мертве тіло Ісуса з Хреста. Його мертве тіло, намастивши дорогоцінними оліями, вони вкладають до гробу.

Та вороги Ісусові навіть мертвого Його бояться. Тому виставляють сторожу над Його гробом.
Наші вороги так само бояться. Вони бояться нашої свободи, свободи дарованої Богом. Вони бояться, бояться навіть мертвих героїв нашого народу.

Вони стараються спаплюжити імена кожного борця нашу свободу, сплюгавити пам’ять про них. Вони бояться не тільки мертвого Бандери, сина греко-католицького священика, вони бояться навіть мертвих мирних майданівців.

Бояться, бо знають, що наша свобода і Божа правда зруйнують Імперію Зла, царство облуди, брехні, рабства і насильства. Бояться, бо знають і пам’ятають, що наш народ, опертий на Божій істині є непереможний. Силу Божого Духу не здолати за допомогою зброї, насильства, брехні.

Ісусе, не дай нам зійти на облудні манівці. Укріпи нас і наш нарід в Своїй Істині. Даруй перемого нам над Злом, що насувається зі Сходу. Нехай від лиця Твого згинуть ненависники Твої і нашого народу. Амінь.

Кілька секунд тиші.
Претерпівий за нас Страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!

Завершальна молитва

Ісусе, твоє тіло три дні спочивало в гробі. Але третього дня Ти славно воскрес, перемігши усяке зло і смерть. Нехай світло Твого воскресіння прожене усякий морок зла з життя нашого народу. Нехай і наш нарід буде учасником Твоєї славної перемоги над злом.

Ісусе, дякуємо Тобі, що сьогодні Ти разом з нами переходив стаціями Твоєї Хресної Дороги. Дякуємо Тобі за ті спасенні думки і напімнення, які Ти вклав в серце кожного з нас в її часі. Сьогодні тут у Твоїй присутності постановляємо, що докладатимемо всіх зусиль щоб викорінити гріх з свого життя і життя нашого народу. Просимо Тебе про Твою святу допомогу в тому.

Також постановляємо, що від сьогодні докладатимемо всіх зусиль, щоб будувати нове суспільство на християнських засадах, на яких побудована вся наша культура, наші традиції і наша національна ідентичність. Допоможи нам своєю святою ласкою в цьому.

Маріє, Мати Божа і Мати наша, Ти під Хрестом свого Сина стала Матір’ю усіх, хто вірить Твоєму Сину. Тебе з давніх часів наш нарід почитає, як наймогутнішу Опікунку і Заступницю. Просимо Тебе нині, огорни своїм могутнім покровом наш нарід, захисти його від усіх ворогів видимих і невидимих, зруйнуй усякі плани наших ворогів, в неси замішання у їх підступні наміри.

Отче наш Небесний, даруй вічний спокій у своєму Домі усім, хто поклав своє життя за свободу нашого народу. Дай їм блаженну вічність. За них Тобі жертвуємо повний відпуст з цієї Хресної Дороги.

Отче Небесний, Ти що своєю всемогучею волею керуєш долею народів, зглянься на наш нарід, дай йому добрих провідників, щоб впевнено привели його до перемоги і процвітання, а колись і до блаженної вічності. Амінь.

Джерело:  Воїни Христа Царя

ЗАВАНТАЖИТИ в PDF