Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 31 травня 2014 р.

31.05.2014р. Б. / Майдан: що далі?

Майдан маргіналізувався. Нині на барикадах майдану Незалежності багато людей, які не мають жодного відношення до подій цієї зими. Є випадки пиятики і бійок, розповідають активісти. Віталій Кличко як майбутній мер Києва запропонував протестувальникам розійтись – у відповідь отримав маніфест: стоятимемо, доки не виконають усіх вимог: покарати винних у смертях на майдані, повна люстрація та зміна системи. Що далі робити з наметами у центрі Києва?



Живе ТБ

КРЕДО 

пʼятниця, 30 травня 2014 р.

30.05.2014р. Б. / Молімося за братів православних з УПЦ МП

Недавня заява патріарха Кіріла у стінах одіозного Міністерства закордонних справ РФ стала черговим кроком у нагнітанні істерики московського керівництва довкола подій в Україні. Якщо закиди на адресу УГКЦ мало кого здивували, у них хіба що збільшено нахабність брехні, то звинувачення Єпископських конференцій Польщі, Німеччини та США стали чимось новим у політиці Московської патріархії від 1991 року. Складається враження, що вона обирає шлях самоізоляції та ворожнечі у стосунках з Католицькою Церквою.

Адже тепер церковна Москва має претензії не лише до уніатів, яких їй на пару з совєтами не вдалося задушити, але й до частини католицького єпископату Заходу. Однак це не стільки щось нове, радше, продовження старого. Адже ще під час Майдану 2013–2014 московські емісари намагалися переконати Захід у злочинній політичній діяльності ненависних уніатів. Чого тільки вартувало інтерв’ю голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополита Волоколамського Іларіона Алфєєва. Тут і звинувачення у співпраці з жахливими українськими розкольниками, і у змові з держдепом США, і претензії до клиру УГКЦ та УПЦ КП щодо підтримки Майдану.

Глава синодального відділу РПЦ з питань взаємовідносин церкви і суспільства Всєволод Чаплін назвав майданівський рух в Україні «новою ордою». До того ж, високий функціонер Московскої патріархії відкрито закликав РФ та Білорусію втрутитися у ситуацію в Україні. Вочевидь, така позиція Чапліна і є реальною позицією Московської патріархії, оскільки цю заяву високого функціонера цієї структури ніколи не спростувала Московська патріархія.

Безпрецедентні заяви Чапліна були згодом потверджені у значно драматичніший спосіб. У часі московської агресії в Криму у тій же ж таки Московській патріархії висловили сподівання, що Україна не буде боронитися перед агресією!


У такому контексті Московська патріархія повстає як ворог українського народу. Стараннями РПЦ та керівництва РФ московське православ’я поступово отримує в Україні асоціативний ряд з тероризмом і українофобією. Від самого початку московської агресії на Донбасі терористи знаходили прихисток у храмах УПЦ МП, підбадьорювання від священнослужителів цієї конфесії, які отримали свій апогей в арешті озброєного священика-терориста. Тільки у світлі усього до тепер сказаного можна погодитись з висновками українського каналу «1+1» про те, що патріарх Кіріл благословив терористичну агресію РФ проти України.

Усе це викликає не тільки обурення, але й жаль до членів цієї конфесії, яка в Україні має немало прихильників. Жаль, тому що в середовищі РПЦ в Україні – УПЦ МП створюють усі підстави для світоглядної шизофренії: з одного боку – патріархія, частиною якої УПЦ МП, усе більше вкорінюється в антиукраїнських позиціях, й саме церква через своїх священнослужителів-терористів стає усе більш дискредитованою в суспільстві, виразно виступаючи в ролі суспільної сили, яка дестабілізує ситуацію в державі; а з іншого боку – переконання у потребі канонічного статусу церкви і реальна канонічна єдність з патріархією, яка підтримує тероризм. Такий стан братів-християн не може не викликати у нас щирого християнського співчуття.

І не тільки співчуття, але і занепокоєння. Адже новообраний Президент України Петро Порошенко та новообраний київський мер Віталій Кличко є прихожанами цієї церкви, яка в українському суспільстві уже отримала неофіційний статус посібника тероризму. Новообраним главам держави та Києва можна дійсно щиро співчувати, оскільки через свою конфесійну приналежність лідери держави і столиці опинилися у дуже пікантній ситуації.Також не меншої пікантності у цілу ситуацію вносить звернення патріарха до новообраного Президента України, в якому патріарх Кіріл безцеремонно і повністю безпідставно звинувачує Майдан у розпалюванні ворожнечі, яка зараз на Донбасі пожинає свій кривавий урожай. Приналежність Президента і мера столиці до церкви, яка є у спільності з патріархією, що підтримує тероризм та звинувачує Майдан, який фактично привів нового Президента до влади, у розпалюванні ворожнечі, робить ситуацію неприємною для усього українського суспільного життя.

Тим більше, що діючий в.о. Президента України Олександр Турчинов своїм розпорядженням № 930/2014-рп доручив Міністерству юстиції та Міністерству внутрішніх справ вирішити ситуації з організаціями, які вчинили дії, «спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення».

Звісно, що одними з перших серед релігійних організацій під дію цього розпорядження мали б потрапити сектанти догналівці, які неодноразово закликали РФ та Білорусію ввести війська в Україну.

Але у світлі всього вище сказаного Московська патріархія, на рівні догналівської секти, може бути проголошеною в Україні організацією, яка вчиняла дії, спрямовані на «порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства».

Тому нам варто молитися за мудрість для наших державних мужів і членів УПЦ МП, щоб ситуація з цією конфесією в Україні була вирішена у рамках Божих і людських законів та щоб Бог дав сили і ласки членам УПЦ МП обрати саме той шлях, який не буде противитися їхнім громадянським обов’язкам та їхній совісті.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

четвер, 29 травня 2014 р.

29.05.2014р. Б. / Священик РКЦ Павел Вітек, - про відчутий на власній шкірі полон і війну в Донецьку

Священик РКЦ Павел Вітек, - про відчутий на власній шкірі полон і війну в Донецьку«Ця ніч, проведена в підвалі Служби Безпеки України (СБУ) була для мене незвичайним містичним переживанням, увесь час я молився і сьогодні ні до кого не відчуваю ненависті», - сказав після свого звільнення о. Павел Вітек.

Цей польський священик, що працює з 1998 в Казахстані та Україні, 27 травня був викрадений російськими сепаратистами в Донецьку, де після доби ув’язнення його звільнили. З журналістами KAI розмовляв в дорозі до Києва, а звідти до Варшави, де в посольстві Казахстану проситиме про нову візу до цієї країни.

Дякую за молитву та духовну підтримку за мене в ці важкі хвилини - сказав польський священик. Зазначив, що не може подати жодних подробиць на тему свого звільнення, тому що в ситуації, схожій на ту, в якій донедавна знаходився, тепер є багато громадян Європейського союзу і США. Виявлення хоча б частини розмов і зусиль, докладаються для їх звільнення, могло б їм тільки зашкодити. Відомо, що відбуваються розмови у справі звільнення чотирьох спостерігачів з ЄС, захоплених більш менш у той же час, що й він.

"Те, що мене зустріло, було безсумнівно якимсь Божим знаком. Протягом всієї ночі, яку я провів у підвалі будівлі СБУ, я гаряче молився, також на розарії і знаю, що дуже мені це допомогло глянути інакше на те все, що відбувалося зі мною останнім часом", - згадував монах. Додав, що сьогодні не відчуває жодної ненависті до будь-кого, особливо до своїх викрадачів. Священик зазначив: "Це такі самі люди як і ми".

Зауважив також, що перебування в Донецьку дозволило йому краще пізнати, чим є ця війна в Україні. "Це що іншого, коли переглядається на цю тему якісь кадри в телебаченні, а зовсім інше - досвід цього всього на власній шкірі", - додав польський місіонер.

Висловив також переконання, що саме молитва змінила, принаймні частково, тих, які його викрали. Як приклад подав випадок, що стався вночі, коли над містом літали  і почалася стрілянина. "Тоді один з солдатів, що мене охороняв, який ще якісь півгодини раніше вголос міркував, чи не слід було б мене застрелити, подав мені захисний шолом і сказав, як я повинен себе вести під час можливого нальоту" – сказав о. Павел.

Отець Вітек також розповів, що священицькі свячення прийняв у 1998 р. і вже через два тижні виїхав на своє перше закордонне служіння до Донецька, щоб замінити працюючого там священика. "Про той час завжди приємно згадати", - додав. Пізніше повернувся на короткий час до Польщі, але після декількох місяців виїхав знову - цього разу до Казахстану, потім був 3 роки в Україні, остаточно однак майже 10 років працює душпастирем в Казахстані, в Чкалові, на території архідієцезії Пресвятої Діви Марії в Астані.

Єпископ харківсько-запорізької дієцезії Ян Собіло, що віз о. Вітко до Києва сказав, що священик був затриманий на Майдані Конституції в Донецьку, тобто на місцевому Майдані, коли збиралися там люди на міжконфесійну молитву про мир в Україні. Священик звернув на себе увагу місцевих сепаратистів через те, що відмовляв розарій. Зажадали від нього пред'явлення документів, а коли виявилося, що документи залишив в будинку священика, свого приятеля, в якого зупинився, тоді його забрали в невідомому напрямку.

Коли запитували про обставини звільнення священика, єпископ тільки сказав, що не заплачено жодного викупу і відразу застеріг, що не може виявляти жодних подробиць на цю тему з огляду на справу звільнення інших осіб, захоплених сепаратистами. "Якби ми сказали щось більше, хто знає, чи люди тоді не були б, наприклад, убиті", - пояснив єпископ. І додав: "Тут справжня війна, потрібно буде почекати до її закінчення".

  Християнський портал КІРІОС за матеріалами, КМЦ.

Джерело:   КІРІОС

29.05.2014р. Б. / Пастор, який побував у полоні у бойовиків, показав, що вони з ним зробили (+foto)

Сергій Косяк - пастор однієї з протестантських церков Донецька потрапив у полон до терористів організації "ДНР".

Його жорстоко побили, а потім відпустили.

Все відбувалося в будівлі Донецької обласної державної адміністрації, де зараз знаходиться близько 80 заручників.

Джерело: http://censor.net.ua

середа, 28 травня 2014 р.

28.05.2014р. Б. / Військовий капелан благословив лікарів, які відправляються на схід України

Вже третій місяць поспіль бригади фахівців Військово-медичного клінічного центру Західного регіону надають медичну допомогу в польових умовах у рамках антитерористичної операції.

Вчора, 27 травня, відбулася чергова ротація військових лікарів, які відправилися на схід України. Змінити своїх колег відправилися офіцери медичної служби – лікарі-хірурги, технічний і середній медичний персонал, та водії спеціального транспорту – військовослужбовці служби за контрактом.

Помолитися та благословити львів’ян прибув військовий капелан Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла Курії Львівської архиєпархії УГКЦ отець Михайло Білецький. Душпастир побажав медикам Божої підтримки у сповненні їхнього служіння на сході.

Начальник Військово-медичного клінічного центру Західного регіону полковник медичної служби Іван Гайда звернувся до медпрацівників зі словом настанови.

Медичні бригади зі Львова відбули у визначенні райони для проведення медичного забезпечення підрозділів, які виконують завдання в рамках антитерористичної операції.

Джерела: www.mil.gov.ua / www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

28.05.2014р. Б. / Звільнили священика, викраденого у Донецьку

Отець Павло Вітек, якого вчора викрали терористи у Донецьку, знайшовся.

Про це повідомив учасник молитовного марафону у Донецьку на своїй сторінці у Фейсбуці.

Подробиці активісти обіцяють розповісти пізніше. Зараз вони чекають зустрічі зі священиком.
Нагадаємо, польський священик-христусовець зник учора опівдні. Він мав узяти участь в екуменічному молебні на площі Конституції в Донецьку, де щодня відбувається молитва за мир в Україні, однак не з’явився там. Повідомлялося, що отця Павла викрали терористи. Визволяти священика до Донецька поїхав єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло та польський консул.

Джерела:  CREDO

Воїни Христа Царя

вівторок, 27 травня 2014 р.

27.05.2014р. Б. / ОДИН ТУР І ОДНЕ ПИТАННЯ

В кінці минулого – на початку актуального тижня ми стали свідками без сумніву історичної події і, як це не дивно, події світового значення: виборів українського президента. Навіть зараз усе ще важко усвідомити усю вагу цієї події.

Після буремних подій Майдану, в часі московської агресії українська держава і суспільство спромоглися провести вибори, які практично ні в кого не викликають сумніву стосовно їхньої прозорості й демократичності. Такий розклад сил на українській карті є серйозною заявкою на зміну ситуації не тільки в середній та східній Європі, але й в світовому історичному контексті. І це не може не викликати позитивних сподівань. Усе ж таки демократія, хоч в якісь формі, затрималася на українських теренах.

З іншого боку, не може не хвилювати перемога в одному турі. Тут виникають сумніви у реальній спроможності українського суспільства рухатися шляхом демократичного плюралізму. Перемога в одному турі – свідчення скоріше незрілості українського суспільства, аніж його демократичності. Такі перемоги при відносній демократичності політичної системи можливі лише тоді, коли суспільство страждає яскраво вираженим комплексом пошуку Месії. 

Така тенденція є зловісною для українського християнства, як такого. Адже Месія прийшов на цей світ більш як 2000 років тому. І пошук Його не в тій царині вказує на те, що велика частина українських християн усе ще не знайшла правдивого Месію, а шукає Його. Це вказує на серйозну потребу переосмислення своєї душпастирської діяльності християнським конфесіям України.

Ніщо так не вказує на відсутність зрілого християнства у середовищі самих християн, як пошук політичного спасителя. Проте, реальний стан українського християнства не залишає, на жаль, місця на сподівання, що це викличе серйозне занепокоєння у християнському середовищі України. Адже черговий припадок політичного месіянізму українського суспільства вказує на те, що українські конфесії так і не зробили висновків з політичного месіянізму Ющенка і Януковича.

Дві частини українського соціуму уже пережили розчарування своїми месіями, тепер цілком реально можна очікувати чергове розчарування черговим загальноукраїнським месією. Щоправда, в теперішніх умовах таке розчаруванням виглядає багато загрозливішим і руйнівнішим.

В даному історичному моменті, якщо українські конфесії не візьмуть на себе суспільну відповідальність за подальший розвиток українського соціуму, можемо очікувати тільки його подальшу деградацію, як цілісності, й поступове розшарування на повністю непримиренні частини. В таких умовах імперативна потреба нової євангелізації українського суспільства ставить перед українськими християнськими конфесіями завдання взятися, нарешті, до реальної, а не віртуальної євангелізації України.

О. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 26 травня 2014 р.

26.05.2014р. Б. / Інформаційна довідка про стан проведення Всеукраїнського конкурсу «Активний громадянин»

З метою популяризації духовних, моральних надбань, консолідації зусиль, спрямованих на моральний саморозвиток особистості, здатної забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі; сприяння формуванню громадянської позиції та соціально-правової активності учнівської молоді, започатковано Всеукраїнський конкурс школярських проектів «Активний громадянин».

Конкурс проводиться на добровільних засадах у період з 15 березня 2014 року до 20 травня 2014 року серед команд учнів загальноосвітніх закладів України віком 14-18 років, парафіяльних шкіл, дитячих та молодіжних громадських організацій.

Головною ідеєю започаткування Конкурсу є громадянське виховання, яке покликане виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потребу служінні їй. Воно орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, прочуттями та поведінкою, спрямованими на саморозвиток.

Листи про проведення Всеукраїнського конкурсу скеровані у всі обласні державні адміністрації, райдержадміністрації, виконавчі комітети міських рад міст обласного значення. Відповідну інформацію доведено до начальників відділів освіти облдержадміністрацій, обласних та регіональних управлінь освіти і науки.

Станом на 10.05.2014 надійшли роботи учасників Всеукраїнського конкурсу «Активний громадянин» з Вінницької, Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Дніпропетровської та Тернопільської областей.

Реєстрація для участі у конкурсі тривала до 20-го травня 2014 року.

Розгляд робіт триватиме до 1 червня 2014 року. Після розгляду заявок членами журі буде визначено подальший план дій та затверджено «дорожню карту» проекту.

Переможці Конкурсу будуть нагороджені цінними призами:
1. Місце - Мультимедійний комплект;
2. Місце - Проектор;
3. Місце - Музичний центр.

Матеріали та результати конкурсу будуть розміщенні на офіційному Інтернет-сайті www.iupax-ugcc.org.

Бажаємо усім наполегливості, творчого натхнення, підтримки наставників-професіоналів, вірних і надійних друзів, досягнення своїх мрій і сподівань.

Великі справи починаються із маленьких вчинків!

Координатор Всеукраїнської акції:
Келемен Катерина +380507477507
e-mail: citizen@iupax-ugcc.org
Інтернет портал: www.iupax-ugcc.org
Група Вконтакте

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділя, 25 травня 2014 р.

25.05.2014р. Б. / Глави і представники Церков разом із керівництвом держави помолились за Україну

КИЇВ – У суботу, 24 травня, відбулася загальнонаціональна Молитва за Україну.

Глави і представники українських Церков молились у Софійському соборі Національного заповідника «Софія Київська», повідомляє Інститут релігійної свободи.

Молитви звершили Предстоятель УПЦ Київського Патріархату патріарх Філарет (Денисенко), архієпископ-емерит Української Греко-Католицької Церкви Любомир (Гузар), єпископ Римсько-Католицької Церкви Станіслав Широкорадюк, старший єпископ Церкви християн віри євангельської України Михайло Паночко та іншій релігійні діячі України.

Ієрархи Церков молилися за Україну, за український народ, за захист, єдність та Боже благословення для нашої держави, за проведення чесних і демократичних виборів нового Президента України.

У заході також взяли участь в.о. Президента України, Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов, Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, члени Уряду, народні депутати України, інші політичні та громадські діячі.

Після молитов хор виконав «Отче наш» та «Боже великий, єдиний». По закінченню заходу Олександр Турчинов та Арсеній Яценюк привіталися з главами та представниками Церков.

Нагадаємо, що провести загальнонаціональну Молитву за Україну запропонував в.о. Президента України під час зустрічі з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій у четвер, 22 травня.

Прийнявши цю пропозицію, ієрархи Церков повідомили, що молитви за український народ та чесні президентські вибори триватимуть протягом усього дня у храмах різних конфесій.


субота, 24 травня 2014 р.

24.05.2014р. Б. / Військовий капелан: ми повинні докласти максимум зусиль, щоби армія була сильною та українською

Військовий капелан: ми повинні докласти максимум зусиль, щоби армія була сильною та українськоюВ Україні військове капеланство поки не визнане на державному рівні, проте його діяльність є досить активною в нашій державі. Зокрема, у Львові вісім років тому створили Центр військового капеланства при Львівській архиєпартії УГКЦ.

Головними завданнями священиків-капеланів є духовна праця з військовослужбовцями та членами їхніх сімей. Сьогодні, коли Україна переживає непростий період своєї історії, підтримка священнослужителів особливо потрібною українській армії, тому військові капелани одноголосно заявили про готовність стати поряд з солдатами, аби розділити всі їхні випробування.

Про працю військових капеланів та роль священика в армії читайте в інтерв’ю «Вголосу» із отцем Степаном Сусом, головою Центру військового капеланства Львівської архієпартії УГКЦ.

Отче Степане, Ви є головою Центру військового капеланства Львівської архиєпартії УГКЦ, розкажіть докладніше про діяльність цієї структури?

Головним завданням та місією Центру військового капеланства є поширення правди християнської віри у середовищі військовослужбовців, членів їхніх родин. Девіз капеланства – «Завжди поруч».

Через те, що у військовому середовищі є люди, які належать до різних конфесій, а також невіруючі, ми, як військові капелани, стараємося шанувати їхні релігійні переконання, шанувати їхнє право на свободу вибору. Наше завдання – просто бути присутніми в армії. Звісно, ми більше працюємо з тими, хто є віруючими, які ходять до церкви, моляться, сповідаються, які мають певні духовні потреби. Часто розмовляємо з військовими на різні актуальні теми, говоримо про їхні особисті чи загальні проблеми. Тобто вони хочуть спілкуватися із священиком, як людиною, якій довіряють.

Скільки у Центрі налічується військових капеланів?

Військові капелани співпрацюють із інституцією, що є дотичною до їхньої місії – це департамент чи відділ з гуманітарних питань, який є при кожній військовій структурі. Сьогодні у Львівській архиєпархії є 15 військових капеланів. Також є 30 семінаристів, які допомагають нам в праці, зокрема, з організацією різних духовних заходів. Якщо говорити загалом про Україну, то УГКЦ має близько 45 військових капеланів. Це священики, які працюють у різних областях держави і намагаються бути присутніми на території військових частин. Проте військове капеланство не є офіційно визнаним в нашій державі, ми не маємо офіційного статусу, як це є США, Канаді, Німеччині чи Польщі.

Чи є вже певні напрацювання на державному рівні щодо набуття капеланством такого статусу?

Так, вже були певні ініціативи, щоби запровадити офіційне військове капеланство в нашій державі. Проте зараз існує проблема, тому що люди на верхівці чи то військової влади, чи то державної не розуміють, що таке військове капеланство, і, на превеликий жаль, тільки тоді, коли гинуть військовослужбовці під час виконання бойових завдань, коли є певні труднощі з особовим складом кажуть, що треба священика та розуміють, як би це було добре, коли б капеланство мало офіційний статус.

Отче Степане, чи у всіх військових частинах Львівщини є капелани і яка їхня місія там?


На території західної України капеланство добре розвинене, бо тут сприятливе середовище. В нас відкритість військового командування до присутності священика є значно більшою, аніж в інших регіонах.

До завдань капеланів у військових частинах належать: проводити різні тематичні зустрічі для військовослужбовців, організовувати богослужіння в ті чи інші свята або й кожної неділі, якщо на території частини є каплиця чи храм. Також ми особисто спілкуємося з військовослужбовцями, якщо у них виникають індивідуальні проблеми і їм потрібна порада. Окрім того, ми організовуємо для військових паломництва, що є доброю нагодою для духовного та тілесного відпочинку.

Разом з тим, капелани допомагають родинам військовослужбовців, ми намагаємося підтримувати їх у проблемних ситуаціях. Також священики присутні на військових полігонах під час навчання та виконання бойових завдань.

Чи є серед військових люди, які із насторогою сприймають діяльність капеланів?


Здебільшого всі позитивно сприймають присутність священика у військовій частині. Проте, ще 10 років тому це було дещо не зрозумілим, дивним. Така позиція існувала через те, що до особового складу входили ті офіцери, які служили у радянські часи і для них священик був несумісним із військовою службою.

Багато військовослужбовців кажуть, що церква засуджує вбивство, а ми покликані вбивати людей. Тому ми постійно їм пояснюємо, що в нашій державі немає Міністерства вбивства ворогів, а є Міністерство оборони, тому головне завдання військових – обороняти країну від ворогів, це те, що ми робимо сьогодні.

Звісно, багато залежить від самого священика. Потрібно, аби капелан розумів, що в армії він має бути просто поруч. Я, до прикладу, ніколи не дозволяю собі керувати військовими чи говорити, що я кращий за них. Це має вплив на військовослужбовців, бо вони розуміють, що священик є другом, братом, людино, яка не робить дистанції, а є близькою, це спонукає до довіри.

Ви, мабуть, спілкуєтеся із військовими, які змушені вирушати на схід, аби там нести службу, які в них настрої?

Ми не можемо говорити про настрій військовослужбовців, бо настрій – це виключно людська риса, він ніяк не впливає на виконання їхніх бойових завдань, команд.

На військовослужбовця сьогодні більший вплив має песимістичне ставлення суспільства. Ми маємо проблему, коли люди ображають військових, вважаючи, що вони є бездарними, що армія слабка, обдерта, бідна, незахищена. І при цьому люди не думають, що армія – це вони самі, це частина суспільства. Тому ми повинні докласти максимум зусиль, щоби армія була сильною та справді українською. А це є наші діти, брати, друзі, знайомі, це ті, які готові кожен день вранці та вночі підставляти свою праву та ліву щоку, аби ніхто не вдарив звичайних людей.

Чи відправились капелани зі Львова з військовими в «гарячі точки» у східні та південні області України?

Сьогодні 10 військових капеланів України працюють в різних регіонах держави, аби підтримувати психологічний клімат військового складу перед, під час і після виконання бойових завдань. Священики там проводять богослужіння, молитви, сповідають військових.

Разом з тим, ми надаємо ще й гуманітарну допомогу армії. Зокрема, ми проводимо збір коштів для потреб армії при Гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла. Майже за два місяці зібрали близько 1 млн. грн. (681.357,82 гривень, 19.771,00 євро, 2.296,00 американських доларів). Станом на 5 травня було придбано 145 бронежилетів 3-го класу, 249 бронежилети 5-го класу, 500 касок кевларових, 1200 шапок в'язаних (під металеві каски), 1278 спальних мішків, 3 польових медичних набори, 500 металевих касок, 12 бронежилетів 2-го класу та 2 пари рацій. Це все ми поштою чи через різноманітних представників передаємо на cхід.


Християнський портал КІРІОС за матеріалами ВГОЛОС.

Джерело:   КІРІОС

пʼятниця, 23 травня 2014 р.

23.05.2014р. Б. / «Невипадково під час Майдану ми святкували 200-річчя Кобзаря» (+video)

З огляду на ситуацію, що склалася в нашій державі, нам потрібно знову усвідомити те, хто ми є. Потрібно оновити свою історичну пам'ять. Гадаю, скарб поезії Шевченка може бути дуже корисним і необхідним у цьому. Інакше, як казав поет, «хтось інший прийде і про нас нам розкаже».
 
Таку думку висловив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, в інтерв’ю в рамках нового проекту телебачення Української Греко-Католицької Церкви «Живе.ТБ» та Всеукраїнського благодійного фонду Юрія Дерев’янка «Кобзар єднає». 

Верховний Архиєпископ УГКЦ вважає, що необхідно наново єднати соборну Україну. Саме творчість Шевченка в цьому може стати дуже глибоким і нерушимим фундаментом: «Він творив і російською, і українською мовами. Тому його поезія зможе промовляти і до російськомовного жителя України із силою пророчого слова, говорячи про ті цінності, які ми сьогодні називаємо європейськими. Рівно ж промовлятиме і до україномовного українця, якого навчить любити свою Батьківщину». 

Тарас Шевченко, на переконання Глави Церкви, навчить нас цінувати своє і позбутися комплексу неповноцінності. «Невипадково під час Майдану ми святкували 200-річчя Кобзаря. Господь − Бог історії, цей ювілей дав нам як подарунок, який ми повинні відкрити для себе», − вважає він. 

Пригадуючи особистий досвід, Блаженніший Святослав розповів, що виростав разом із віршами Шевченка: «Пригадую своїх дідуся і бабусю, коло їхніх друзів, які знали «Кобзар» майже напам’ять. Уперше почув вірші Шевченка з уст оцих простих людей. Вони коментували словами Шевченка різні події, що відбувалися в той час». 

Навіть більше, для Предстоятеля УГКЦ постать Шевченка завжди була інструментом усвідомлення того, ким він є. «Мене доля водила по різних країнах і континентах, і «Кобзар» 1956-го року видання я завжди возив із собою», − каже архиєрей. 

«Кобзар єднає» – це інтерв’ю з відомими українцями про Тараса Шевченка. Зокрема, з Мирославом Мариновичем, Євгеном Сверстюком, Джамалою, Блаженнішим Любомиром (Гузаром), Святішим Патріархом Філаретом, Блаженнішим Святославом, Валентином Сильвестровим, Євгеном Станковичем, Тарасом Компаніченком й іншими. Загалом їх п’ятнадцять. 



За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:   КРЕДО 

23.05.2014р. Б. / Глави Церков підтримують дії української влади у боротьбі з тероризмом на Донбасі (+video)

КИЇВ – Ієрархи українських церков заявили про важливість захисту територіальної цілісності України, її кордонів та протидії тому злу і диверсіям, які чинять терористи у східних регіонах України.

Про це йшла мова під час зустрічі голови Верховної Ради, в.о. Президента України з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка відбулася 22 травня 2014 року у конференц-залі Парламенту, повідомляє Інститут релігійної свободи.

“Ми хочемо миру, але справедливого – щоб агресор не ходив по нашій землі. А справедливий мир треба захищати, тому Церква благословляє наших військових, які захищають нашу землю. Адже ми не хочемо чужої землі, проте хочемо захистити свою”, – наголосив у своєму виступі Предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет (Денисенко).

При цьому Глава УГКЦ верховний архієпископ Святослав (Шевчук) зауважив, що приміряти людей між собою можуть тільки релігійні діячі як духовні особи.

“Ми маємо сьогодні міжрелігійний і міжнаціональний мир в Україні. Як би хтось не намагався представити по-іншому нинішню ситуацію, але українські церкви сьогодні єдині та однодушні як ніколи в своєму прагненні сприяти громадянському примиренню”, – заявив Глава УГКЦ.

Учасники зустрічі вшанували хвилиною мовчання загиблих цього дня українських солдат, які попали під жорсткий обстріл з боку терористів біля Волновахи в Донецькій області.

“Коли Україна в цих випробуваннях залишиться з Богом, то Господь значно більше нас благословить, ніж ми мали раніше”, – підкреслив в.о. Президента України Олександр Турчинов, порівнюючи нинішню ситуацію в Україні з Біблійною історією про страждання праведного Іова.

За його словами, зараз формується українська нація, тому важливо згуртувати усю країну навколо віри і Творця, щоб подолати увесь цій розбрат, сепаратизм.

Єпископ УЛЦ В’ячеслав Горпинчук висловив підтримку діям Української влади у справі боротьби з тероризмом і бандитизмом на Донбасі та захисту кордонів нашої держави. Він нагадав, що Боже покликання влади як раз у тому, щоб недаремно носити меча, але наказувати злочинців та берегти добрих людей, як це написано у Біблії.



середа, 21 травня 2014 р.

21.05.2014р. Б. / 71% українців за те, щоб українська була єдиною державною мовою

українська мова
Більшість українців виступають за те, щоб українська мова була єдиною державною в Україні. Про це говорять дані дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова. 
 
Так, за українську як за єдину державну мову висловився 71% респондентів. При цьому 31,3% висловлюються також за те, щоб "російський язик" був офіційним у деяких брехіонах. 

Державний статус "русскава язика" підтримують 25,3% опитаних мешканців України. За те, щоб лише українська мова була державною, виступають 95,7% жителів західних теренів, 87,1% — центральних теренів, 48,6% — південного брехіону, 47,8% — східного брехіону. 

Державний статус "русскава язика" підтримують 3,6% жителів західного терену, 10,8% — центрального терену, 42,9% — південного брехіону, 47,6% — східного брехіону. 

Опитування проводилося з 25 по 29 квітня. У ньому взяли участь 2012 респондентів віком від 18 років на всіх теренах України за винятком Криму за вибіркою, що репрезентує доросле населення за основними соціально-демографічними показниками. Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95. 

За матеріалами: ТСН

Джерело:   КРЕДО 

21.05.2014р. Б. / Владика-номінант Богдан (Манишин): «Хочеться, аби наші політики пам’ятали про загиблих хлопців»

Українська Греко-Католицька Церква продовжує зміцнюватися. За останніх кілька місяців Церква збагатилася новими владиками та екзархатами. І Департамент інформації УГКЦ продовжує серію інтерв’ю з владиками-номінантами, аби її вірні бачили, що Синод єпископів обирає кращих із кращих. Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю з владикою-номінантом Богданом (Манишиним), який незабаром стане Єпископом-помічником Стрийської єпархії.

Владико-номінанте, розкажіть, будь ласка, як ви прийшли до священичого життя?

Тут нема якогось конкретного пояснення… Коли мама носить дитину під серцем, то вона закладає в неї щось таке, чого потім і не виховаєш.

Найбільше вдячний батькам за свій шлях священства. Вдячний їм за свободу вибору, свободу виховання і велику надію. Усі батьки покладають надії на своїх дітей. Проте не завжди виходить так, як ми, люди, задумали.

Бог дав так, що я став священиком, батьки прийняли це і я їм дякую.

Ви говорите про шлях у житті… А от у нас зараз така напружена ситуація в Україні. Кілька місяців ми стояли на Майдані і потім загинули найкращі з нас. Тепер агресія Росії і знову гинуть наші найкращі хлопці… але вже там, на сході країни. Раніше ми могли вийти на Майдан і висловити свою позицію. А що нам, звичайним обивателям, робити зараз, коли там гинуть наші силовики?

Ми всі більшою чи меншою мірою задіяні до процесу, який відбувається зараз в Україні. Людина, котра мешкає не на сході України, все одно є поруч із тими хлопцями, які загинули.

…Бог вартує жертви. Україна, яка дана нам Богом, теж вартує жертви.

Тому те, що ми на відстані, абсолютно не означає, що ми абстраговані. Легше бути там, ніж чекати тут. Обов’язок тих, хто перебуває на решті України, підтримувати батьків наших хлопців, які відстоюють сьогодні ціною власного життя нашу свободу і мир.

Те, що хлопці з Національної гвардії, внутрішніх військ та інших підрозділів є там і відстоюють нашу країну, – це, вважаю, також є наслідком виховання в родині. Загибель людей в армії – це завжди болісна тема. Коли зло уособлюється, на пограниччі між добром і злом стає армія.

Власне і ті люди, які готові покласти своє життя за інших, – кращі з кращих.

А стосовно того, що зараз нам робити, – хай кожен відчує і переживе сам. Гадаю, ми не маємо права переставати виховувати майбутнє України: політиків, священиків, військовиків-патріотів, лікарів… А головне – людей, щоб жертва наших патріотів не була змарнована.

Один із учасників подій на Майдані 17–22 лютого Євген Шаталов на своїй сторінці у Facebook написав: “… після того як були застрелені перші маніфестанти, священики не випускали на передову тих, хто не висповідався. Також священики з щитами в руках були безпосередньо в районі бойових дій і сповідали важкопоранених. Тоді я зрозумів, що Небесна сотня дійсно була «небесною». Я зрозумів, навіщо всі ці три місяці священики були на Майдані, навіщо активісти молитовного намету роздавали Євангелія, молилися з людьми про покаяння, говорили про Бога. Увесь цей час християни готували цих бійців до фінального бою за свободу України, вони готували Небесну сотню”.

Що нам робити? Те що й дотепер – відповідати на потреби часу.

Нещодавно на Донеччині вбили православного священика. Він був без зброї, він не мав наміру завдати нікому кривди. Навпаки, переконував терористів не чинити кривди мирному населенню. І його вбили. Ви теж були військовим капеланом. Як можете таке пояснити?

Наш сучасний світ знає дуже багато прекрасних і гарних слів. І ми всі багато і гарно можемо говорити. Я не знаю того священика, якого вбили. Але, думаю, він як говорив, так і жив.

Папа Павло VІ казав, що сучасне суспільство потребує свідків віри, - таких свідків, учинки яких збігаються з їхніми діями в житті. Цей священик був такою людиною.

Нещодавно владика Богдан (Дзюрах) заявив, що на Львівщині була спроба підкупу греко-католицьких священиків одним із кандидатів у Президенти. А ви часто зіштовхуєтеся із ситуацією, коли кандидати намагаються використати Церкву у власних цілях?

А коли їх не було?! Богу дякувати, до мене ніхто не підходив. Думаю, найкращим коментарем до цього стануть слова Христа: «Неможливо, щоб не прийшли спокуси. Але горе тому, від кого вони походять».

У нашому суспільстві сформувався стереотип, що політика – щось брудне. Але насправді політика існує для створення загальнолюдського блага. Політика – це дбання про спільне добро. Тому хотілося б, аби політики, які називають себе політиками, особливо зараз в Україні, належно поводилися. Щоб пам’ятали про тих хлопців, які загинули за Україну; пам’ятали про їхніх матерів, родини, які залишилися; пам’ятали, що Україна потребує і їхньої жертви, хоча б на  рівні гідної поведінки.

Християнин, як громадянин обох Царств, небесного і земного, також формує свою думку про політику. Церква, за словами Блаженнішого Святослава, бере участь у соціальній площині. Також держава потребує етики. А такої етики, яку дає Церква, не надасть жодна наукова система. Коли представники Церкви є поруч зі своїми вірними в часи випробувань, тоді творчий Божий акт входить у наше життя і воно стає преображеним.

Наша УГКЦ завжди була осередком духовності, культури та освіти. Час комуни наклав відбиток на суспільство. Ще потрібно багато часу для відродження. Без сумніву, наша Церква залишить для історії великий доробок.

Незабаром відбудеться ваша єпископська хіротонія. Що ви відчуваєте? Матимете більше можливостей для служіння?

Не хочеться говорити високими словами, але єпископ – наступник апостолів. Якщо думати, що мені дасть цей титул, то значить думати якось матеріалістично. Служіння єпископа дає велику перевагу в проповідуванні Слова Божого. Крім того, це «підкріплення» для священичої спільноти, бо моя формація проходила на очах багатьох священиків, вірних Церкви, які покладали на мене надії.

Священик спасається разом зі своєю родиною та паствою. Завдання священика – створити з парафії одну велику родину. А завдання єпископа позначене ще більшою відповідальністю. Єпископ дістає особливу владу освячувати, навчати та управляти. У всіх цих обов’язках потрібно буде зростати. Насправді, це щось надзвичайне.

Зараз багато священиків працює капеланами в гарячих точках. Що б ви їм порадили?

Не хотів би щось радити. Усі вони добре знають, що гаслом українського військового капеланства є «Бути поруч». Вони ним живуть. Хай для кожного нашого греко-католицького священика, а зокрема для військових капеланів, завжди залишаться живими слова блаженного священномученика Омеляна Ковча, якими він звертався до своїх дітей з табору смерті, що між небом і землею немає іншого місця, де б він хотів бути…

Скільки зараз капеланів УГКЦ залучено до праці?

За всю УГКЦ відповісти не можу. На це запитання краще відповість Департамент із співпраці з силовими структурами.

Від Стрийської єпархії УГКЦ делеговано п’ятьох молодих та ініціативних священиків. Вони пройшли відповідний вишкіл, який дає їм право здійснювати такого роду служіння. В основному опіка надається підрозділам нашої Стрийської військової частини, які несуть бойове чергування на східних кордонах нашої Вітчизни.

Владико-номінанте, із Львівщини було дуже багато людей на Майдані, зокрема зі Стрия. Багато героїв загинуло… Як зараз їхні родини?

Наші священики підтримують зв’язки з цими родинами. Кожен цю трагедію переживає по-своєму: одні потребують уваги, інші більш замкнуті. Безпосереднім учасникам цих подій, які були поранені на Майдані, за допомогою нашого Благодійного фонду «Карітас Стрийської єпархії УГКЦ» була надана матеріальна допомога, якій передував збір коштів у єпархії.

Дуже хочу, щоб гасло «Герої не вмирають» відповідало своєму змісту. Щоб це були не просто слова, життя яких триває кілька місяців. Для батьків загиблих важливі не гроші. І жалість їм не потрібна. Вони хочуть бачити, що жертва їхніх найближчих людей не була даремною.

Однією з найважчих місій у цьому житті – міняти стереотипи. Але це можна і треба робити. І якщо б кожен з нас це робив, вони, живі і мертві, тішилися б цим.

Що саме мало б зробити сучасне українське суспільство, аби цінності Майдану не канули в лету?

Широке запитання. На нього так просто не відповіси. Думаю, кожен християнин має віддати Богові – Боже, а кесарю – кесареве, і ніколи не переплутувати ці поняття. Бажаю, аби ми завжди зростали в довір’ї до Бога, бо це наше найслабше місце.

Розмовляла Оксана Климончук

Департамент інформації УГКЦ

вівторок, 20 травня 2014 р.

20.05.2014р. Б. / СОН ХРИСТИЯН ПОРОДЖУЄ ТОТАЛІТАРНИХ ЧУДОВИСЬК

Напередодні, без сумніву, доленосних для українського суспільства виборів – можливо, як ніколи до тепер – перед очима українських громадян відкрилася неприваблива картина безпринципності й зіпсутості української еліти. Обливання брудом, спроби підставити конкурента, скинути з себе відповідальність, загорнути себе у привабливу обгортку, – усе це виглядає низько і підло.

На цьому тлі ще загрозливішою виглядає інфантилізм українського загалу, який готовий знову і знову обирати керівництво країни, покладаючись виключно на емоції, власні симпатії та антипатії, замість розуму. Мало хто ставить собі питання, чи той чи інший кандидат на найвищу державну посаду здатен навести лад в країні, оборонити її перед московською агресією, дати раду з економічними проблемами та гарантувати українському суспільству безпеку і розвиток.

Самопожертва і героїзм Небесної Сотні та оборонців народу перед московською агресією і тероризмом у цьому контексті виглядають марною справою порятунку народу, який усе ще ніяк не хоче розлучатися з дитячим бавуньканням лопаткою в пісочниці. І замість того, щоб відповідально взяти власну долю у свої руки, усе ще радо вдається до вибору Пітера Пена – хлопчика, який не хотів дорослішати.

А вже зовсім трагічно виглядає голосна мовчанка кандидатів стосовно біоетичних питань: гендеризму, сексуального виховання, «прав» сексуальних меншин, «прав» на аборт та евтаназіїю, захисту традиційної сім’ї. Але навіть не так мовчанка самих кандидатів, як відверта незацікавленість християнського загалу до цих питань у програмах та переконаннях кандидатів на найвищу посаду в державі. Фактично українським християнам абсолютно все одно, чи очолить українську державу переконаний гендерист, чи переконаний захисник традиційних християнських цінностей. Українські християни, як безмозглі голубки, готові голосувати за кота в мішку, проте зі зміїною жовчю ладні загризти тих, хто їм просто емоційно антипатичний. Така дивна поведінка українського християнського загалу не віщує нічого доброго.

Українські християни, принаймні на теє виглядає, сплять моральним сном. Президент України має право вето на прийняті Верховною Радою закони, і в цьому аспекті він може, хоча б частково, гарантувати проходження законодавчих актів, які б могли на юридичному рівні запроваджувати в Україні норми поведінки, що суперечать християнській моралі. Але виглядає, що християнському загалу байдуже, чи завтра в Україні діятиме, до прикладу, закон, який наддасть більші права гомосексуальним партнерствам на рівні з традиційною сім’єю. Цей просто алярмантний стан суспільства вимагає від християнських провідників переосмислення таких реалій.

Сон розуму породжує чудовиськ, а сон християн – тоталітарних чудовиськ. Християни спали, коли в Італії приходив до влади Муссоліні, хоча Церква голосно застерігала італійських християн перед небезпекою фашизму. Християни Німеччини спали і не звертали уваги на перестороги Церкви стосовно небезпеки націонал-соціалізму. Та й більшовизм прийшов до влади через сон християн Московської імперії.

Сон сучасних християн і українських зокрема загрожує привести до влади тотальний фашистський лібералізм, який забере у християн можливість жити за нормами християнської моралі. І тут вже зараз потрібно бити в усі дзвони, будити приспану християнську совість.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

20.05.2014р. Б. / Люди стояли на Майдані за цінності, які проповідує християнство, - Глава УГКЦ

Люди стояли на Майдані за цінності які проповідує християнство,- Глава УГКЦФеномен Майдану став несподіваним для всіх, навіть для Церкви. Український народ зміг разом мирно стояти задля європейського майбутнього своєї країни, яке базується на таких цінностях, як верховенство закону, неприйнятність корупції, несприйняття насильства і нетерпимість авторитарної поведінки. Європейський проект став проектом суспільного розвитку в Україні, і Церкви допомогли в цьому.

Таку думку висловив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, в інтерв’ю для видання «The Catholic World Report». Він підкреслив, що торік, перед подіями на Євромайдані, делегація ВРЦіРО двічі відвідала Брюссель, а також адресувала кілька закликів до українського суспільства щодо європейських цінностей. Церкви, як важлива частина громадянського суспільства, докладали зусиль до пробудження суспільної свідомості.

Першоієрарх звернув увагу на те, що Церкви в Україні «йшли за українським народом, бо розуміли, що люди стояли на Майдані за ті цінності, які й проповідує християнство».

«Якщо люди повстали за людську гідність, верховенство закону, відмову від насильства і корупції, то ми, як Церква, зобов'язані визнати моральну силу таких вимог. Саме тому Церкви, серед яких УГКЦ, православні, протестантські, а також єврейські та мусульманські спільноти, були зі своїм народом на Майдані», − пояснив Блаженніший Святослав.

У розмові обговорили й питання анексії Криму, де зареєстровано п'ять парафій УГКЦ. Верховний Архиєпископ УГКЦ наголосив, що на перших етапах російської анексії греко-католицькі священики просто намагалися бути зі своїм народом. Також багато священиків перебували в українських військових частинах Криму.

«Можливо, «нова» влада помітила діяльність наших священиків не так через їхню душпастирську опіку парафій, а, радше, через зв'язки з військовими частинами в Криму», − висловив припущення Предстоятель УГКЦ.

За словами Глави Церкви, згодом з'явилася нова атака російської пропаганди проти УГКЦ, мовляв, греко-католики – це «радикальні націоналісти».

«Зараз ситуація, як і раніше, невизначена. Наші священики перебувають у Криму, але правовий «статус» наших парафій усе ще невідомий. Подекуди ми поділяємо церковні будівлі з римо-католиками, за що я їм дуже вдячний… Наша мета в цій ситуації − бути з нашим народом і запропонувати їм адекватну душпастирську опіку. Очікуємо, що ті, хто зараз називає себе владою Криму, будуть поважати права людини, особливо право на свободу віросповідання», − додав він.

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Джерело:   КІРІОС

понеділок, 19 травня 2014 р.

19.05.2014р. Б. / Братовбивчу війну на Сході України благословив російський патріарх Кирило (+video)

Російський слід в анексії Криму і підтримці терористів на Донбасі відкрився трохи під іншим кутом. Виявляється, що так званий "Стрєлок" Ігор Гіркін - один з очільників терористів на Сході - добре вивчив Україну ще до окупації Криму, під патронатом Російської православної церкви і кремлівського мільярдера, йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень.

Розкопані факти свідчать: прикриваючись православ'ям, члени російської Думи разом зі "Стрєлком" готували спецоперацію в Україні задовго до кримського псевдореферендуму.

"Свята" делегація

За місяць до захоплення Криму, 30 січня, у Сімферополь під патронатом Російської православної церкви та патріарха Кирила з Афону привезли православну святиню - Дари Волхвів. Безпеку цінної реліквії християнського світу довірили охороняти Ігору Гіркіну, що керує нині терористами на Донбасі і відомий за псевдонімом Стрєлков.

"Фактично Гіркін, прикриваючись цією святинею, використав поїдку для проведення розвіддіяльності на території України, в Криму, і проводив зустрічі з керівником самопроголошеного уряду Аксьоновим", - розповів оперативник СБУ Володимир.

З'ясувалось, що Гіркін був майже постійним членом православних делегацій в Україні. Є підтвердження, що він планомірно відвідував Південні і Східні єпархії УПЦ. Фактично це можна розцінювати тепер як розвідувальну і підготовчу місію. І, судячи з усього, він був не один такий паломник.

У січні разом з Гіркіним в Криму висадився цілий десант російських політиків у складі делегації Дарів Волхвів. Серед них був російський мільярдер Костянтин Валерієвич Малафєєв та депутат Держдуми від "Єдиної Росії" Дмитро Саблін.

Останній - один із керівників Всеросійської організації ветеранів "Бойове братство". Він відомий тим, що підтримував російські війська у Чечні, а пізніше - сирійську армію. Має відзнаки ФСБ.

Також у делегації був Олег Лебєдєв - теж член партії "Єдина Росія". Колишній афганець та теперішній керівник обласних організації бойових мистецтв.

"Заслуговує на увагу спілкування Стрєлкова з особою на ім'я Костянтин Валерієвич. По суті, це є Малафєєв. Ця розмова є доповіддю про проведену роботу", - розповів СБУшник Володимир, згадавши про доповідь, яка була записана на Пасху, коли бойовики розстріляли українських військових.

Патріарх Кирило благословив криваві сутички на Сході України 

Склад кримської делегації Російської православної церкви не міг обійтися без благословіння патріарха Кирила Гундяєва, який фактично віддав формування релігійної делегації на відкуп Федеральній службі безпеки та Головному розвідуправлінню Росії.

"Очевидно, що привіз так званих Дарів волхвів в Україну - це була така система, коли під прикриттям цієї акції перевезти терористів", - розповів священик Московського патріархату, який живе і служить на Сході України. Він приховує своє ім'я та обличчя, оскільки один з небагатьох на Луганщині, хто відстоює цілісність держави.

Його сповідь на камеру шокує, бо підтверджує: Дари волхів були не єдиною спецоперацією під прикриттям російської церкви. У Слов'янську диверсійна група, яка і стала центром терору на Донбасі, взагалі була під опікою російської церкви.

Святі зрадники 

Журналістське розслідування доводить, що частина православної церкви Московського патріархату стала важливим елементом так званої "гібридної війни" Росії проти України. Адже існує ціла мережа священиків, що активно допомагають російським бойовикам на Сході.

"Це Слов'янськ, Славкурорт, це Дружківка, це Краматорськ, це офіційно. Це лідери Московського патріархату, це священики благочинь, протоієреї. Вони не є рядовими священиками. Священнослужитель на Славкурорті, отець Віталій, є інформація, що він закликав брати в руки зброю і захищати Росію від українців. В Краматорську, Слов'янську ми можемо бачити, як священики Московського патріархату налаштовують людей проти України, проти українців", - розповів священик.

Мова йде про реальне використання культових приміщень, церков і навіть Святогірської лаври як баз для диверсійних груп. Служба безпеки України підтверджує такі висновки, бо перевірила дзвінки переляканих громадян, які повідомляли про бойовиків та зброю.

"Коли почалися перші бунти, то автобуси з російськими номерами зупинялися біля ОДА, виходили звідти бойовики зі зброєю, а потім ці автобуси бачили на території Святогорської лаври, також бачили їх у тих готелях по області, які існують при храмах", - розповів священик.

Втім київські ієрархи переконливо відмежовуються від терористів і намагаються відслідковувати подібні тенденції. "Ми зв'язалися з намісником Святогірської лаври Арсенієм. Він спростував інформацію і про наявність бойовиків і про те, що лавра зачинена", - повідомляв речник УПЦ МП Георгій Коваленко.

Командує цим парадом отців-сепаратистів, за чутками, митрополит донецький та маріупольский Іларіон. Він безпосередньо спілкується з Кирилом Гундяєвим, оминаючи Київську метрополію.

"Іларіон не виступатиме офіційно, що він проти України і за Росію. Але є теж дані, з його оточення, коли сказали, що російські війська стоять за сто метрів від кордону України, то він сказав, що будемо зустрічати ці війська, як визволителів", - розповів священик.

Іларіон уже тривалий час вважається очима і руками російського патріарха Кирила в Україні. Також він був особистим другом Віктора Януковича. "Свого часу він товаришував дуже добре з Януковичем, потім що Янукович і сім'я фінансували, і є інформація, що і зараз фінансують всі будівельні об'єкти, монастирі, собори. Звісно, він підтримуватиме свого патрона. Я знаю, був частим гостем у Кирила Московського. Кирило йому благоволить", - зізнався священик.

За даними журналістів, до сепаратизму причетний і митрополит Одеський Агафангел. Початком трагедії в Одесі, за даними газети Сегодня, були снайперські гвинтівки і автомати, які роздав парафіянам священник одної з церков міста одразу після проповіді про святу Русь.

"Зброя, з якої сьогодні в Одесі сепаратисти розстрілюють учасників маршу за єдність України і мирних жителів, роздавалася вчора ввечері в одній із церков міста. Під час ранкового молебню за святу Русь нібито один зі священиків роздав парафіянам автомати і снайперські гвинтівки", - пише видання.

Судячи з усього в середині УПЦ МП є радикальне крило, підпорядковане безпосередньо Гундяєву, і це породжує вкрай драматичні для української православної церкви процеси. Бо патріарх Кирило не тільки не відгукнувся на прохання Київської метрополії зупинити війну, а й дозволив Кремлю використати у цій війні церкву.

"Багато архієреїв та духовестнво Московського патріархату, скажімо, вони не всі такі, як митрополит Іларіон Донецький (а ця людина ненавидить все українське), тому що є архієреї в Московському патріархаті, які за єдину Україну", - запевнив священик.

За інформацією ТСН.Тиждень, митрополит Черкаський і Канівський Софроній розпорядився не згадувати патріарха Кирила Гундяєва у проповідях. Це визвало обурення у правої руки Кирила митрополита Іларіона Алфеєва, який пообіцяв доповісти Кирилу про порушення канонів. Днями Алфеєва не пустили в Україну. І вже вчора за вказівкою того ж Алфеєва в кримській єпархії під час служби не згадують митрополита Української православної церкви Московського патріархату Володимира.

Та це лише видимі ознаки майбутнього розколу. Бо Московський ієрарх порушив, здається, щось більше, ніж канони церкви. Мовчазне благословіння патріарха Кирила православним стріляти один в одного - злочин перед судом Божим. А активна участь у перетворенні церкви на базу ФСБ - злочин перед судом кримінальним. Можливо, відповісти, доведеться перед обома.

Як повідомлялося раніше, АТО на Донбасі має успіх: бої тривають, але на боці терористів вже нікому воювати.



Кореспондент ТСН Сергій Гальченко

Джерела: http://tsn.ua

Воїни Христа Царя

19.05.2014р. Б. / Терористи і російські спецагенти діють в Україні з "благословення" РПЦ? (+video)

РПЦ
Журналісти з'ясували, що Московський Патріархат долучився до анексії Криму і організації Російськими терористами кривавих подій в Україні. Більше того, в "УПЦ" МП є проросійсько налаштована частина духовенства, серед яких є архиєреї. 

 Зокрема журналісти з'ясували, що Терористи супроводжували "Дари Волхвів" для Московського Патріархату в Україні.



Джерело:   КІРІОС

неділя, 18 травня 2014 р.

18.05.2014р. Б. / Татарська доля

Татари Криму
Фото REUTERS

Російська пропаганда переконує, що історія Криму — це віковічне російське перебування на цій землі. Радше належало би сказати, що це свідчення цинізму і нещадного грабунку чужої землі.
 
Президент Путін, оголошуючи приєднання Криму, сказав, що «у серцях, у свідомості людей» він завжди був «невід’ємною частиною Росії». Все там просякнуте нашою історією і гордістю, додав він. Однак правда інакша. Крим ніколи не був частиною історичних руських земель. Він був здобутий підступом, шляхом воєнної агресії, понад 230 років тому. Ахтіяр, один із найважливіших портів татарського Криму, тоді перейменували у Севастополь, тобто місто російської слави. 

Перша анексія Криму
 
Символом татарського Криму є Бахчисарай, колишня столиця кримських ханів. Чотири століття вони панували тут як спадкоємці імперії Чингіс-хана. Однак утримати її вони не змогли. Розділилися на клани, керовані місцевими вождями. За таких умов постав Кримський ханат, татарська держава Криму, з XV століття залежна від Туреччини. Росія прийшла до Криму допіру за часів Катерини ІІ. Завоювання відбувалося під гаслами повернення порядку та захисту корінного населення. При цьому цариця спритно використала конфлікти у династії Гіреїв, які тоді правили Кримом. Один із них, Шахін Гірей, був проросійським, другий — Девлет Гірей, протурецьким, але мав підтримку більшості мешканців Криму. Операцією захоплення Криму керував один із фаворитів цариці, князь Григорій Потьомкін, який відіграв також непересічну роль і в розборах Польщі. 

Уміло застосовуючи дезінформацію, диверсію, підкупи, шантаж і залякуючи воєнною інтервенцією, Потьомкін довів справу до обрання Шахіна Гірея на хана. Противників цього вибору донські козаки винищили під гаслами ліквідації ворогів народу. Коли росіяни вже домінували у Криму, хана Шахіна вислали до Туреччини, а цариця проголосила 8 квітня 1783 року маніфест про включення Криму до складу російської держави. Татари (тоді в Криму їх жило близько 300 тис.) були переважаючою більшістю населення півострова (78 %). Серед християн найбільше було вірмен і греків. Росіян, окрім солдатів, які служили у Керченському гарнізоні, на Кримському півострові тоді фактично не було. Здобуті терени, названі Новоросією, цариця колонізувала, черпаючи засоби із фондів, призначених для розвитку України. До кінця XVIII століття з кількох сотень татарських сіл було вигнано повністю все населення, а понад 300 поселень зрівняли з землею. 

У ханському палаці
 
Сліди татарської величі можна побачити у Бахчисараї, де стоять рештки великого палацо-паркового комплексу колишніх володарів Криму. Мене там водив Джанік. Він звертав увагу, що палац у Бахчисараї це один із трьох наявних у Європі пам’ятників ісламської світської архітектури. Інші палаци це Топкапі у Стамбулі й Альгамбра у Гренаді. Всередині палаци облаштовані скромно, але функціонально, згідно з порядком, що його визначали як місцеві традиції, так і іслам. Найбагатшою частиною облаштування були розкішні килими та посуд, вироблені місцевими ремісниками з дивовижною вишуканістю. Татари у Криму не були номадами, завойовниками, яких знали з грабіжницьких наскоків аж по територію Речі Посполитої. Це були  селяни і торговці. У царській Росії чимало з них належали до найбагатших і найвпливовіших купців. В історію родини Джаніка вписана драматична історія кримських татар. Частина його родичів покинули батьківську землю у другій половині ХІХ століття, коли після Кримської війни 1853-1856 років посилилася русифікація. Вони перебралися до Туреччини, де й надалі мешкає численна татарська діаспора. Інші залишилися, а дехто пішов у соціалістичний рух. Дідусь Джаніка належав до близьких співпрацівників Алли Боданінського, одного з лідерів місцевих радикалів, які за звістку про революцію в Петербурзі спробували перейняти владу у Криму. Більшовики рахувалися з їхньою думкою, а молодший брат Леніна — Дмітрій Ульянов, який тоді діяв у Криму, дуже симпатизував татарам. Тому після Громадянської війни Москва надала півострову чимало самостійність, утворивши Автономну Республіку Крим. Частина татар підтримала радянську владу, яка надала їм культурну автономію та обіцяла великі цивілізаційні й суспільні зміни, визнає Джанік. Однак це не вберегло їх від страшної долі. 

Затаврований народ
 
Драма татар розпочалася восени 1941 року, коли німецькі війська здобули Крим (без Севастополя). Німецька адміністрація старалася привернути татар на свій бік, добре знаючи настрої місцевого люду. Використовувався факт, що чимало з-посеред них були жертвами репресій під кінець 1930-х. Частина також бунтувала раніше проти радянських порядків. Татари так само добре пам’ятали 1918 рік, коли німецьке військо вперше з’явилося в Криму. Це вможливило скликання у Бахчисараї власного парламенту — курултаю і створення адміністрації. Вербування татар до німецьких формувань забезпечив Абдулла Карабаш, колишній чиновник радянської адміністрації, який перейшов на сторону німців. Варто додати, що до німецьких формувань у Криму зголошувалися не самі лише татари, а й росіяни. Солдати допоміжних формувань, так званих Hiwi (Hilfswilliger), становили 16 % усіх німецьких військових одиниць, розташованих на 1943 рік у Криму. У той самий час щонайменше 20 тис. кримських татар служили у Червоній армії та боролися в партизанах. За помсту німці спалили понад 120 татарських сіл, а 15 тис. мешканців депортували до ІІІ Рейху. В радянській антитатарській пропаганді використовувався зокрема той факт, що певна група татар вступила до Східно-турецького бойового зв’язку СС. Окрім кримських татар, там служили мусульмани з Центральної Азії та Кавказу. Їх німці використовували головно для боротьби з партизанами у тилу фронтів, але також для придушення повстань, зокрема Варшавського. Вони залишили по собі кривавий слід, позначений зґвалтуваннями і злочинами. За підрахунками, загалом у різних формуваннях ІІІ Рейху служило близько 20 тис. кримських татар, із чого 10 тис. — у Waffen SS. Однак татарські історики сумніваються в цих даних. Вони кажуть, що кримських татар у німецьких формуваннях було не більше ніж 6 тис. осіб. Варто додати, що в цей час в армії ІІІ Рейху служило 50 тис. козаків, понад 300 тис. росіян, близько 250 тис. українців. Загалом майже мільйон громадян Радянського Союзу побував на службі в армії Гітлера. Однак тільки татари зазнали покарання. 13 квітня 1944 року був підписаний наказ комісара внутрішніх справ і держбезпеки Лаврентія Берія і комісара Всеволода Меркулова «Про засоби для очищення Кримської АРСР від антирадянських елементів». 

У виконанні наказу брали участь ті самі функціонери радянської держбезпеки, які 1940 року готували Катинь і депортацію поляків зі Східних Кресів. Упродовж двох днів (18-20 травня 1944) із Криму вивезли весь татарський народ — понад 180 тис. осіб. Їх переселили до Узбекистану, Казахстану й у Сибір. Їхні домівки і поселення зрівняли з землею. «Вирубували навіть сади, аби жоден елемент пейзажу не нагадував про те, що ми тут колись були», — каже Джанік, який знає цю історію з розповідей родичів. Сам він народився у Казахстані. 

Не здалися
 
Татари мали вже ніколи не повернутися до Криму. Попри те, що жили розпорошені по діаспорах, вони, однак, зуміли утримувати між собою зв’язки. Ніколи не втрачали надії на повернення. Їхнім духовним лідером став Мустафа Джемілєв, депортований разом з усією родиною до Узбекистану. Він був одним з ініціаторів дисидентського руху в Радянському Союзі й заплатив за це 15 роками, проведеними у таборах і ув’язненнях. 1989 року Джемілєв повернувся до Бахчисараю і дієво домагався повернення родичів на батьківську землю. Це не було просто. Хоча декретами 1967 і 1989 років татари були формально реабілітовані, до Криму вони повернутися не могли. Їм влаштовували прерізні бюрократичні перепони. Повернення стало можливим допіру в 1990‑ті роки, коли влада над півостровом перейшла до України. Однак батьківська земля на півдні Криму була забрана, тому татари мусили селитися на півночі півострова, зокрема в околицях Сімферополя. Татари бояться Росії, вони протестували у березні 2014 р. проти її агресії, солідарно бойкотували референдум. Нині вони мовчать і чекають на подальший хід подій, усвідомлюючи, що інші до Криму приходять і йдуть собі, а вони тут у себе вдома. 

Головне, щоб не сталося нової депортації. Росія є Росія.
 
Анджей Граєвскі, wiara.pl

Джерело:   КРЕДО 

субота, 17 травня 2014 р.

17.05.2014р. Б. / У неділю кримські татари згадують 70-ту річницю депортації (+video)

Хайтарма


Сімдесяту річницю депортації татар з Криму згадуватимуть киримли у неділю, 18 травня.

Під час ІІ-ї Світової війни росіяни депортували татар з півострова і перетворили Крим на область РРФСР. Татар переселили буцімто за співпрацю з нацистами під час війни.

Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. У її проведені брали участь 32 тисячі НКВСівців. Депортованим давали кільканадцять хвилин на збори, а потім забирали їх вантажівками до залізничної станції. Звідти відправлялися ешелони до місць заслання. Тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці.

У 1989 році Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар, визнавши її злочинною і незаконною. Кримські татари вимагають, щоб депортацію визнали геноцидом. 
Хайтарма
Згодом татари повернулися на свою Батьківщину.

Про депортацію татарського населення було знято фільм «Хайтарма», який заснований на реальних подіях. У перекладі з татарської «Хайтарма» означає «повернення». Стрічку визнано найкращим фільмом року.

І хоча Верховна Рада України визнала кримських татар корінним народом в Криму, тепер вони змушені жити під російською окупацією. Президент РФ Владімєр Путін не вважає кримських татар корінним народом Криму.

Самопроголошена влада півострова заборонила їм проводити  мітинги й ходу, присвячені Дню пам'яті жертв депортації з Криму.  «Вперше за 23 роки нашого повернення з вигнання нам заборонили проведення жалобного мітингу до Дня депортації кримських татар», – каже глава Меджлісу Рефат Чубаров.

Джерело:   КРЕДО

пʼятниця, 16 травня 2014 р.

16.05.2014р. Б. / «У Польщі навіть комуніст залишався поляком», − Блаженніший Любомир (Гузар)

- Блаженніший, спостерігаючи за реакцією світу на досить тяжкі події в Україні, складається таке враження, що поляки більше за всіх турбуються за Україну. Що їх спонукає до такої братерської любові?

Я би сказав, що у Польщі є три категорії людей. Перша, яка справді співчуває нам за те що ми пережили. Друга – що не переживає; ми для них не маємо жодного значення. «Робіть собі що хочете аби полякам було добре». І є третя – мудра категорія, яка каже: «Ми поляки, без України не дамо ради втриматися". Ми є два слов'янські народи і мусимо підтримувати один одного, бо маємо таких прикрих сусідів. Свого часу на Польщу напала Німеччина на нас нападає Росія. Як ми є разом, то ми є сильніші. Разом ми краще можемо зберігати суспільні вартості. Як приклад хочу подати візит папи Івана Павла ІІ в Україну. Він говорив як слов'янин, він говорив тими категоріями, які нам – українцям, промовляють до серця: любов до землі, любов до батьківщини, морально здорова родина. Можливо, що хтось з Західної, Південної, Північної Європи інакше би говорив. Це не значить що не говорив би правди. Але не говорив би такими поняттями, якими Іван Павло ІІ говорив до нас. І тому українці так тепло його сприймали. Бо люди відчули, що хтось говорить мовою (і справа не в тому, що він говорив українською) але мовою, поняттями які нам близькі, зрозумілі та бажані. Чому Папа розумів нас? Бо він сам пережив комунізм. Знав як то є практично.

- Чого ми можемо у поляків навчитися?

Ми мусимо у всіх народів вчитися. Щодо Польщі, то по-перше поляки насправді люблять свою країну. Дехто з них навіть занадто. По-друге - Польща має один важливий момент – вона має єдину релігію. По-третє - на території Польщі є один народ - поляки. А у нас, в Україні, мешкають різні люди – ніби на пів українці, на пів не українці. Ми мусимо ту політичну нашу ідентичність дуже скріпити. Щоби кожний почував що він українець Навіть та справа мов: російської чи української – то цілковито другорядне. Але, на жаль, в Україні є люди яким хочуть, щоби нас українців - поділити. Щоби Східна і Західна Україна – були нібито дві інші України. Але ж ні, це є одна Україна. Є певні регіональні різниці, але вони всюди в світі є. Потрібно пам'ятати, що Польща не потерпіла в тій мірі що ми . Тому моральному зіпсуттю, бо вони були тільки сателітами а не частиною Радянського Союзу. А все ж таки вона теж мусіла дуже боротися. І як я чую від відповідальних поляків - вони справді дуже працювали над тим моральним аспектом. При тому, що у відбудові суспільства велику роль відігравала і Церква і свідомі особистості. Вони сильно працювали, над тим, аби позбутися у суспільному житті тих поганих звичок, тих поганих елементів. Тому українцям теж можна це зробити. Але в Польщі було трошки легше. Бо все ж таки у них навіть комуніст, він залишався поляком. Він мав таку національну гордість приналежності. В Україні ж, в часи Радянського Союзу слово націоналіст – то було вже прокляттям. Якщо когось називали націоналістом то така людина була практично приречена на знищення. Тому у нас, у порівнянні з Польщею все набагато складніше. Але нема іншого виходу. Треба працювати.

- На Вашу думку, у чому криється причина такої складної ситуації на Сході.? Чому люди цього регіону по-іншому сприймають Майдан, та мають іншу точку зору щодо майбутнього України. Існує думка що вони не можуть себе ідентифікувати ні з українцями, ні з росіянами.

- Це зараз дуже актуальна проблема. Це не так, що українцями є ті, що почувають себе українцями. Цілий той східний пояс є страшно потерпілий . Там мільйони українців гинули від голодомору. Після ж голодомору в цей регіон навезли дуже багато не українців. Тобто там мешкає багато людей, котрі не є закорінені на цій землі. Там треба було дуже серйозно попрацювати. Бо держава, власне, не дбала про народ. Ті шахтарі також бідаки терплять, але там про них ніхто не дбав ні про духовні ні про культурні цінності. Хоч не потрібно забувати й про справжніх патріотів України з Донбасу. Наприклад Василь Стус. Але на загалом постає питання - чому там так мало українських шкіл? Це робилося державою свідомо, щоби Україна не стала сильною державою. Нас намагалися відсторонити від українську культури. В Україні існує дуже поважна проблема освіти. І все робилося цілком послідовно. Наприклад Міністерство освіти за останні кілька років заперечувало українські історичні події. Писали підручники в яких певні речі не згадувалися. Та власне ті ігноровані речі є дуже важливими для національної ідентичності.

Розмовляла Ірина Островська

Джерела: http://polonews.in.ua

Воїни Христа Царя