Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 30 червня 2015 р.

30.06.2015р. Б. / «Святі – це ті, які могли любити навіть тоді, коли їх нищили», – Владика Богдан Манишин

28 червня 2015 року, Преосвященний Владика Богдан Манишин, Єпископ-помічник Стрийської єпархії, відвідав парафію Всіх Святих Українського Народу, що у Стрию, де очолив Божественну Літургію з нагоди храмового празника та виголосив проповідь.

Звертаючись до присутніх зі словом навчання, Архиєрей роздумував над святістю, яка завжди є мучеництвом, незалежно від того чи людина засвідчила вірність Богові своєю кров′ю, чи переживала спокуси, терпіння, несприйняття у своєму щоденному житті, угодному Господеві: «Нема таких святих, які би не були мучениками. Святий Амвросій говорить, що є два роди мучеництва: мучеництво крові і мучеництво сумління. Мучеництво крові – це ті, що у видимий спосіб віддали життя за Христа, мучеництво сумління – це мудрість хреста, якої вже 2000 років шукають відважні».

Владика Богдан зауважив, що мучеництво сумління має можливість досвідчувати кожен християнин у щоденному житті і дуже важливим є його розпізнати: «Мучеництво сумління можемо зустріти всюди, але наше завдання – його розпізнати. Це коли йдеш з Богом і на цій дорозі не цвітуть троянди. Коли твориш добро і отримуєш зло у відповідь. Це боротьба зі спокусами. Це коли знаєш, що цілий світ навколо дає і бере хабарі, а ти хочеш жити по іншому. Це жертвувати свій час і робити щось як волонтер, не чекаючи жодної нагороди…».

Святістю є – ризикувати життям, обороняючи країну, зазначив Єпископ, і в цій жертві беруть участь також рідні бійців: «Святими є не тільки ті, які зараз боронять наш край на лінії фронту, але й ті, які їх чекають. Це матері, які їх відпускали, для яких мобілізація сина стала черговим хрестом, під яким треба чекати. Дружини, що неодноразово слухали у телефонну трубку слова прощання під час оточення, а пізніше не тямились з радості, що чоловік вижив. Це мучеництво, коли терпиш від інших докір, що "твій не міг відкупитися". Мучеництво, коли дитина не бачить свого батька».

Мучеництвом, за словами владики Богдана, є також – критикувати без осудження, брати живу участь у житті Церкви, держави: «Мученики не спішили "кидати каміння". Дуже легко судити державну владу, легко осуджувати Церкву, які-небудь інші структури, осуджувати один одного. Однак критика на взір святих – це створити щось нове і запропонувати його як віднову. Святий Франциск критикував Церкву не через осудження, а створив спільноту, яка змогла Її реформувати зі середини. Ми зараз живемо у скрутні часи, коли у країні постало беззаконня, коли не тільки любов, а й можливості багатьох охололи, але ми зобов′язані шукати вихід, сказати Господу: "Тепер твій час, Ти тепер дій"».

Наостанок, Архиєрей наголосив на тому, що спільною ознакою всіх святих, зокрема і святих українського народу, є любов, яку вони по собі залишили для наступних поколінь: «Всі святі залишали по собі любов. Це ті, які могли любити навіть тоді, коли їх нищили. І ця любов не зникає – нашою місією є її плекати, нашим покликанням – передати її іншим, бо вона перейшла до нас».

30.06.2015р. Б. / На Львівщині освятили пам’ятник депортованим українцям «Без вини покарані»

У неділю, 28 червня, у с. Сокільники, що на Пустомитівщині, освятили пам’ятник «Без вини покарані», встановлений на згадку українців, депортованих з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини та інш. Участь в освячені взяв о. Роман Шафран, Синкел Львівської архиєпархії у справах духовенства, священики Сокільницького протопресвітерату, священнослужителі УПЦ КП, РКЦ та душпастирі з Республіки Польща.

Звертаючись до численної громади, яка зібралась на вшанування 70-ліття з часу депортації, о. Шафран наголосив на сумнозвісних подіях того часу, які й дотепер ятрять серця українців, додавши, що і його родина є з Лемківщини теж зазнала  того смутку.  Отець Роман склав від Митрополита Ігоря щирі слова вдячності і молитовної підтримки та передав громаді с. Сокільники книгу-мартиролог депортованих українців.

Зазначимо, що відкриття та освячення пам’ятника відбулося за участю владики Димитрія, Митрополита Львівського і Сокальського УПЦ КП, представників органів влади, громадських діячів і гостей з різних куточків України та з-поза її меж.

понеділок, 29 червня 2015 р.

29.06.2015р. Б. / Свобода від совісті. Сепаратисти розв'язали релігійний терор

Бойові дії та окупація частини території України сепаратистами, яких підтримує РФ, принесли тамтешнім віруючим жорстокі практики релігійної нетерпимості, вбивства й репресії.

Сепаратисти прийшли на Донбас із ідеологією «русского міра» в найагресивнішому трактуванні, яка була закріплена в прийнятій 14 трав­­ня 2014 року «конституції ДНР». У її преамбулі йдеться про те, що «верховна рада» приймає «конституцію», «сповідуючи православну віру (віру християнську православну кафоличну східного сповідання) Російської православної церкви (Московський патріархат) і визнаючи її основою основ «русского міра». Таким чином сепаратисти протиставили під виглядом православ’я особ­ливе віровчення, що є основою російського світу, не лише всьому християнству, але й усім іншим православним церквам. Дев’ята глава «конституції ДНР» проголошує це віровчення панівним: «У Донецькій Народній Респуб­ліці провідною і пануючою вірою є православна віра (віра християнська православна кафолична східного сповідання), яку сповідує Російська православна церква (Московського патріархату). А «істо­­ричний досвід і роль право­­слав’я і Російської православної церкви (Московського патріарха­­ту) визнаються і поважаються, серед іншого, як системоутворюючі стовпи «русского міра».

Цією статтею сепаратисти також протиставили себе більшій частині віруючих Донбасу, особ­ливістю якого є конфесійне розмаїття. Кількість тамтешніх зареєстрованих протестантсь­ких громад до початку ро­сій­сько-україн­сь­кої війни трохи менше кількості громад Московського патріархату. У цих умовах релігійний конфлікт повинен був виникнути неминуче.

У Донецькій обласній держадміністрації повідомили, що на кінець 2014 року в Донецькій області (разом з окупованими територіями) зареєстровано 1795 релігійних організацій, з яких 1723 – релігійні громади. Православні релігійні організації становлять близько 49%, з них 42,9% – релігійні організації Московського патріархату. Протестанти всіх напрямів мають більше 700 організацій – 40,9% від загальної кількості, з них більше 12% – харизматичні церкви й більше 10% – баптисти. Також в області зареєстровано 38 мусульманських, 19 іудейський, 14 буддійських і 8 вайшнавських релігійних організацій. Однак потрібно враховувати, що є також домашні церкви і громади без офіційної реєстрації, бо українське законодавство дозволяє таку практику. Крім того, деякі церкви на окупованих територіях змушені були припинити свою діяльність через насильство з боку сепаратистів. Також у держадміністрації повідомили, що в Донецькій області офіційно зареєстровано 26 релігійних місій. Усі вони представлені протестантськими конфесіями (баптистами, християнами віри євангельської, Церквою пов­ного Євангелія, Церквою Христовою, Божою Церквою ХВЄ, Асоціацією незалежних церков ЄХБ і Релігійним управлінням Асоціації місіонерських церков євангельських християн України). Дуже активно євангелізаційною і благодійною діяльністю займаються такі місії: «Ковчег» (ЄХБ, Макіївка), «Дорога до сер­­ця» (ЄХБ, Харцизьк), «Ковчег» (ХВЄ, Слов’янськ), «Можливість» (ХВЄ , Маріуполь), «Асамблея Божа в Україні» (ХВЄ, Донецьк), «Розділи з голодним хліб твій» (Церква повного Євангелія, Макіївка), «Міс­­то-Притулок» (ХВЄ, Донецьк), місія «Синій Хрест» (ЄХБ, Макіївка).

Війні на Сході України передувала масована проросійська пропаганда. Люди з певними переконаннями виявилися стійкішими до неї, ніж інші. Саме тому вже на початку війни більшість протестантів Донбасу морально були на боці України. З православними ситуація складніша, оскільки багато хто відносить себе до православних не з релігійних, а з ідеологічних причин. Вважаю, що взагалі всі, хто мав якісь ціннісні орієнтири, чи то протестанти, православні, вайшнави або мусульмани, мали імунітет до пропаганди, тому прихильники «русского міра» сприймали їх як потенційних ворогів.

Перемогу революції на Майдані багато жителів Донбасу зустріли насторожено, позиції були різні. Багатьом не подобалася корумпована влада, але вони все одно молилися за неї. Побиття студентів, розстріли людей, втеча президента – всі ці події ставили питання, до яких пір потрібно владу вважати законною і молитися за неї і як ставитися до нової влади. У когось із єпископів була своя позиція, у когось ні, але оскільки чіткої оцінки у священства та єпископату взагалі не було, переважала думка, що потрібно утримуватися від виявлен­­ня політичної позиції. Однак початок війни змусив багатьох самовизначитися, і не тільки на словах, але й діями заявити про свою позицію, включившись у роботу з надання допомоги жителям зони бойових дій, які потребують її, та українським військовим.

У різних містах Донбасу з початком війни події розгорталися приблизно за однією схемою. Спершу починають ходити чутки про те, що нібито йде «Правий сектор», потім захоплення адміністративних будівель за абсолютної байдужості міліції, мобілізація люмпенів, які відчувають себе повними господарями вулиць, потім люмпенів відтісняють найманці з військовими навичками, після чого з’являється важке озброєння і професійні військові без розпізнавальних знаків. У цих умовах навіть ті пасто­­ри, які раніше не підтримували Майдан, ставали прихильниками України. Поступово настрій населення почав змінюватися, і зараз більшість донбасівців на звільнених територіях згадують період окупації не інакше, як страшний сон.

Диякон невеликої п’яти­де­сят­­ницької церкви «Любов Ісуса Христа» на околиці Краматорська Олексій Пальченко розповів, що із двадцяти протестантських церков міста лише в одній підтримують сепаратистів. Сам він у період окупації відвозив допомогу на українські блокпости, яку збирали парафіяни його церкви – пенсіонерки у поважному віці, котрі збирали допомогу українсь­ким військовим зі своїх жебрацьких пенсій, самі готували, квасили для них капусту.

До арештів християн у Краматорську справа не дійшла, але деяких пасторів попереджали, що вони є у списках на арешт, тому й змушені були залишити місто. А ось у Слов’янську арешти служителів й активних прихожан протестантських церков почалися доволі швидко.

16 травня 2014-го за наказом військового керівництва міста був заарештований єпископ євангельського об’єднання «Церква Божа України», старший пастор пятидесятницької церкви «Добра вість» в Сло­в’янську Олексій Демидович. До цього сепаратисти вже приходили за його братом – пастором Сергієм Демидовичем, щось шукали у нього вдома і в гаражі, заявляючи, що він нібито «працює на Америку». На щастя, Сергій Демидович був у цей час у Києві та уникнув арешту, а ось Олексій провів сім годин у підвалі із зав’язаними очима. Потім з’явився призначений сепаратистами мер Слов’янська В’ячеслав Пономарьов і розпорядився випустити Олексія Демидовича. Сам Пономарьов – колишній наркоман, свого часу проходив реабілітацію в одній з протестантських церков, тому протестантська діяльність йому була знайома. Перший арешт пастори сприйняли як попередження, і вчасно покинули окуповане міс­­то. «Ополченці», які їм співчува­­ли, зізналися прихожанам: «Якби пастори не виїхали тоді, то вони ніколи не змогли б це зробити».

З «розкольниками» сепаратисти не церемонилися: всіх православних служителів не Московського патріархату вигнали з міста одразу (що, можливо, і врятувало їх), а що робити з протестантами – це питання вирішували по-різному. Наталія Брадарська, дружина розстріляного диякона євангельської пятидесятницької церкви «Преображення Господнє» розповідала, як до них приходили військові. Їх привабила розкішна будівля церкви з колонами в центрі міста. «Американці? Проамериканська цер­к­­­ва?», – запитували сепаратисти. Вони не могли повірити, що будівлю колишнього Будинку культури було повністю відновлено самими прихожанами й лише на пожертвування: «Вам американці допомагають, американці – наші вороги, а ми – Російська православна армія». Спочатку військові вирішували, відібрати будівлю чи ні, але потім сказали: «Поки що моліться». І захопили іншу цер­к­­ву – «Добру вість», яка була на височині, що з військового погляду зручніше. Пастор церкви «Добра вість» Петро Дудник розповідав, що сепаратисти вигнали усіх з церкви, сказавши, що тут будуть казарми. Після втечі сепаратистів українським військовим знадобилося три вантажівки, щоб вивезти всю зброю з будівлі церкви.

Масштаби репресій поки оцінити складно, оскільки надходить розрізнена інформація з різних джерел, яка потребує узагальнення. Прес-центр громадянсь­­кого руху «Всі разом!» у березні 2015 року опублікував результати моніторингу переслідувань за релігійною ознакою на окупованих територіях Донбасу: «Достеменно встановлено факт вбивства семи священнослужителів. У полоні з побиттям і допитами побувало більше 40 церковних служителів. Також протягом 2014-го бойовики захопили будівлі й приміщення 12 християнських громад, церковного притулку для дітей, християнського університету, приміщення трьох реабілітаційних центрів для алко- та наркозалежних. Крім цього, в результаті обстрілу постраждали п’ять будівель церков, три з яких згоріли». Можна з упевненістю сказати, що репресії були значно масштабнішими, ніж у наведених даних. Зокрема, незважаючи на те, що сепаратисти найтерпиміше ставилися до баптистів, за даними Всесоюзної ради церков євангельських християн-баптистів, станом на вересень 2014 року лише у них було відібрано сім церков і три були зруйновані. Відносно «терпиме» ставлення до баптистів виявилося в тому, що в місті Антрациті сепаратисти двічі захоплювали будівлю баптистської церкви «Дім молитви для всіх народів», але потім повертали назад.

Пастор Сергій Косяк навів відомі йому дані про захоплення церковних будівель. У травні 2014-го сепаратисти захопили церковні будівлі в Горлівці й Сніжному, а в Донецьку – реабілітаційний центр «Вечірнє світло», протримавши у полоні 29 осіб, декількох з яких було побито. У червні 2014 ро­­ку захопили церкви в Торезі, Шахтарську, Дружківці, дві церкви в Горлівці, а в Донецьку – реабілітаційний центр «Скеля порятунку» і весь комплекс Донецького християнського університету. У серпні 2014-го – церкви в Донецьку, Оленівці, Горлівці, у вересні 2014-го – в Донецьку і Ровеньках. Захоплення церков дуже часто супроводжувалося арештом пасторів.

Якщо протестантські церкви захоплювали вибірково, то цер­­к­­ви УПЦ КП і УАПЦ – послідовно й систематично. Керуючий Донецькою єпархією УПЦ Київського патріархату архієпископ Сергій (Горобцов) у лютому 2015 року розповів, що 30 із 40 парафій Київського патріархату на окупованій території припинили діяльність, більшості духовенства довелося емігрувати через погрози сепаратистів, а які залишилися, змушені проводити служіння підпільно.

Картина гонінь на християн дуже неоднорідна на окупованих територіях. Арешти систематично проводилися в тих містах, де створювалися відповідні структури – у Слов’янську, Донецьку, Горлівці. Десь, як у Краматорську, створені структури не встигли заробити, подекуди в периферійних містах сепаратисти не втручалися у справи городян, а десь безчинствували автономні угруповання найманців і об’єднання російських казаків.

Найбільше від репресій постраждав Слов’янськ. 8 червня 2014 року, на свято Трійці, сепаратисти викрали чотирьох християн: Віктора Брадарського (40 років, 3 дітей), двох синів пастора – Рувима (29 років, одружений) та Альберта (24 роки, одружений) Павленків і Володимира Величка (8 дітей, 41 рік). Захопили їх після служби, коли всі розходилися після молитви з церкви «Преображення Господнє». Через 16 годин їх розстріляли, але від родичів приховували вбивство.

Якщо Слов’янськ контролювало одне сепаратистське угруповання, то в Донецьку їх було безліч, що надавало репресіям ще непередбачуваніший характер. 25 лютого 2014-го в центрі Донецька почався міжконфесійний молитовний марафон «за мир, любов і цілісність України». 24 травня 2014 року бойовики розгромили молитовний намет, пригрозивши розстріляти тих, хто ще раз прийде молитися. Учасник марафону, пастор донецької євангельської церкви «Асамблея Божа» Сергій Косяк, прийшов в адміністрацію сепаратистів, щоб обговорити інцидент, де його й заарештували. Через вісім годин тортур з’явився командир і почав кричати на підлеглих, зажадав, щоб ті просили вибачення і повернули всі речі. Потім підійшов до пастора Сергія і сказав, що був у реабілітаційному центрі «Нове Покоління», але потім відступив від Бога і, рятуючи його, сподівається отримати якусь милість у Господа. З цього епізоду зрозуміло, що ставлення до марафону в сепаратистів було ворожим, однак серед бойовиків було багато місцевих, які особисто знали молільників, що якось їх стримувало. Незважаючи на це, тривали напади й арешти молільників, а в серпні вже за Стрєлкова серія арештів і пряма заборона збиратися разом змусили їх піти в підпілля.

Окрім централізованої структури сепаратистів у Донецьку є й інші автономні угруповання, де вже не зустрінеш тих, хто співчуває. Одне з таких екстремістських угруповань, «Російська православна армія», 4 липня 2014 року взяло в полон греко-като­ли­цького священика о. Тихона Кульбаку. Страждаючи діабетом, о. Тихон без ліків провів 12 днів у полоні. Вижив дивом. Тричі його виводили на розстріл, але щоразу стріляли поверх голови. Арештам піддавали й римо-католицьких священиків. 27 травня 2014-го був заарештований і провів добу в полоні священик Павло Вітьок, 15 липня був арештований і провів десять днів у полоні Віктор Вонсович.

У перші місяці окупації донецькі пастори намагалися знаходити якісь компроміси з місцевими «ополченцями», багатьох з яких вони знали особисто. У липні в місто почали прибувати найманці, і становище християн погіршувалося. Після приходу Іґоря Стрєлкова (Ґіркіна) в Донецьк різко почастішали арешти християн, у серпні 2014-го репресії досягли піка, після чого пішли на спад.

Подальше зменшення рівня гонінь зумовлено декількома факторами. По-перше, сепаратисти вже визначилися з власністю, все, що вони хотіли відібрати, вони вже відібрали. Були навіть поодинокі випадки повернення споруд церкви громадам. По-друге, пастори і священики, які викликали роздратування сепаратистів, змушені були покинути окуповану територію. Діяльність православних церков не Московського патріархату припинилася. По-третє, сепаратисти поступово звикли до протестантів і почали виробляти якісь загальні принципи управління територія­­ми. По-четверте, сепаратисти побачили, що допомога протестантів нужденним знижує рівень соціального напруження.

Саме тому бойовики незвично терпимо ставляться до вайшнави, які в межах програми «Їжа життя» годують голодуючих на окупованих територіях. Хоча від репресій вайшнави постраждали разом з іншими конфесіями: були арешти окремих адептів цієї релігійної течії, проведення будь-яких публічних вайшнавських заходів заборонили, але вони воліють не акцентувати на цьому увагу громадськості, вважаючи, що голов­ним пріоритетом зараз є благодійне роздавання їжі.

Однак це не зупинило репресій, а додало їм інший, більш впорядкований і прагматичний характер. Замість захоплень церковних будівель, сепаратистська влада обирає стратегію примусу до співпраці, і першим кроком є вимога реєстрації церков. Проте цей процес поки що на початковій стадії, і прямих репресій за відмову реєстрації ще не було. Незважаючи на це моральний тиск зростає.

Усередині релігійних громад і навіть церковних рад з’являються групи, що підтримують сепаратистів, які наполягають на спів­праці з сепаратистськими властями. Пасторам і парафіянам небезпечно показувати проукраїнську позицію навіть усередині церкви, оскільки можуть донести у «Міністерство державної безпеки», яке проводить політичні репресії проти вільнодумців.

Усі ці арешти мали світоглядну підставу, в картині світу сепаратистів протестанти, католики і православні не Московського патріархату – найлютіші вороги «русского міра». Сепаратистських угруповань було багато, тому репресії мали характер хаотичних бандитських нападів. З часом світоглядна основа змінюється прагматичною, пов’яза­ною з необхідністю утримувати владу. Тому репресії проти релігійних організацій на Донбасі не зупиняться, вони лише змінять форму відповідно до завдань посилення загального контролю.

Про автора:
Ніколай Карпіцкій – російській релігієзнавець, доктор філософських наук. У минулому професор кафедри філософії Сибірського державного медичного університету (м. Томськ), доцент Югорського державного університету (м. Ханти-Мансійськ). Понад рік тому під тиском російських силовиків через правозахисну діяльність переїхав до України.

неділя, 28 червня 2015 р.

28.06.2015р. Б. / «Те поле битви, на якому ви були, є жертовником», – владика Богдан Манишин до воїнів із зони АТО

У суботу, 27 червня 2015 року, в день пам’яті 28 новомучеників Української Греко-Католицької Церкви, в УКУ в церкві Блаженних мучеників УГКЦ була відправлена Архиєреська Божественна літургія, яку очолив владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії. На храмовий празник, окрім спільноти Університету та парафіян храму, запросили також і військових та добровольців, які захищають Україну, щоб разом помолитися за мир на нашій Батьківщині.

Спільною молитвою Український католицький університет висловив бажання солідаризуватися з тими хто воює, постраждав і страждає від цієї війни: «Маємо приклад мучеників, які загинули в середині ХХ ст., але на жаль, маємо також приклад наших співвітчизників, які також терплять страждання», – розповів керівник духовно-пасторального відділу УКУ о. Юрій Саквук.

Очолив літургію владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії. Сам владика ще в часі навчання в духовній семінарії вирішив стати військовим капеланом, тож під час бойових дій в зоні АТО неодноразово бував там, виконуючи свій душпастирський обов’язок серед військовослужбовців.

Звертаючись до присутніх військових, серед яких представники батальйонів «Правий сектор» та ОУН, а також різних підрозділів ЗСУ і МВС, владика Богдан подякував їм за те, що вони вирішили піти захищати Україну.

«Ви сьогодні з нами на молитві. Але ви завжди з нами і в серці. Те поле битви, на якому були ви в особливий спосіб – воно є жертовником. Хтось на цьому жертовнику розділяє жертву з Ісусом. І відійшовши в інший вимір, може сказати – «так, я віддав своє тіло, і я буду молитися звідти за вас». Хтось на цьому жертовнику чує себе Ісааком, над яким занесений меч, і Господь цей меч відвертає. Хтось себе на цій землі чує Омеляном Ковчем, який каже що «між небом і землею є єдине місце, де б я хотів бути. Не забирайте мене звідси», – звернувся до присутніх владика Богдан.

Тож владика побажав військовим мудрості та терпеливості, а також продовжувати своє свідчення любові до Батьківщини: «Ми в тому повинні зростати».

О. Петро Терлецький, один із учасників Центру волонтерства УКУ «Волонтерська сотня», який також опікується добровольцями в зоні АТО, після Літургії розповів, що за останній рік парафіяни храму Блаженніших мучеників УГКЦ провели десять збірок для військових, під час яких вдалося зібрати понад 46 тис. грн. За ці кошти, разом з іншими пожертвами з України та закордону, вдалося купити 8 тепловізорів, 10 приладів нічного бачення а також монокуляри, які спасли життя не одному бійцю на передовій. Хоча ще рік тому все починалося із збору коштів на найпростіші речі – форму, берці, бронежилети та шоломи. Та окрім військовослужбовців, які знаходять на передовій, «Волонтерська сотня» допомагає й тим, хто через військові дії втратив працездатність та родинам військовослужбовців.

Зеновій, представник добровольчого батальйону ОУН, частина бійців якого знаходяться в м. Піски, подякував за таку підтримку. Він розповів, що вони не отримують від держави жодного спорядження, тож для захисту Батьківщини їм доводиться сподіватися лише на власні сили, підтримку волонтерів та небайдужих громадян.

субота, 27 червня 2015 р.

27.06.2015р. Б. / 5 прохань Папи Івана Павла ІІ до української молоді

14 років тому Папа, нині уже проголошений святим, відвідав Україну. 26 червня 2001 року Іван Павло ІІ мав зустріч з українською молоддю у Львові. Те, про що він просив молодих людей на цій зустрічі, сьогодні здається ще актуальнішим!

Служити сім'ї та суспільству

Майбутнє України великою мірою залежить від вас і від тієї відповідальності, яку ви зумієте взяти на себе. Бог не забариться, щоб благословити ваші зусилля, якщо спрямуєте своє життя на великодушне служіння родині й суспільству, ставлячи спільне добро вище від особистих інтересів.

Не боятися важчих шляхів

Вибирайте вузьку дорогу, – ту дорогу, яку Господь вказує вам через свої заповіді. Це слова правди й життя. Дорога, яка часто здається широкою й зручною, потім виявляється облудною та хибною.

Не ставити споживацтво вище за Бога

Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму, який, хоч і на словах не відкидає Бога, однак заперечує Його фактами, виключаючи Його з життя. Без Бога не зможете зробити нічого доброго. З Його допомогою, навпаки, ви зможете сміливо вийти назустріч усім викликам сьогодення.

Любити Церкву

Любіть Церкву! Вона є вашою родиною й духовним храмом, живим камінням якого ви покликані бути. На вашій землі Церква має особливо привабливе обличчя через розмаїття традицій, що її збагачують. Прямуйте і зростайте у дусі братерства, з'єднані так, як сьогодні, щоб відмінні традиції не були приводом для поділу, а радше заохотою до взаємного пізнання й взаємної пошани.

Приймати Христа у Причасті

Вашою духовною поживою нехай буде Євхаристійний Хліб, нехай буде Христос. Приймаючи Його у Пресвятій Євхаристії, назавжди залишитеся у Його любові й принесете щедрі плоди. І якщо інколи дорога стане крутою, якщо дорога вірності Євангелію буде здаватися вам занадто зобов'язуючою, бо вимагатиме жертви відважних виборів, пригадайте про нашу зустріч.

Р. S. Тоді, на завершення зустрічі, Іван Павло ІІ сказав: "Папа вас дуже любить і дивиться на вас, як на сторожів нової зірниці надії. Він складає подяку Богові за вашу великодушність, з любов'ю молиться за вас і від усього серця вас благословить". Хай ця надія святого Папи на нас буде немарною!

пʼятниця, 26 червня 2015 р.

26.06.2015р. Б. / Цьогорічну Всеукраїнську прощу до Зарваниці зможуть побачити у всьому світі

Новою каплицею, присвяченою пам'яті загиблим бійцям АТО, представниками зарубіжного духовенства, а також онлайн-трансляцією відзначиться Всеукраїнська проща до Марійського духовного центру в Зарваниці. Цьогоріч вона присвячена 150-літтю від дня народження митрополита Андрея Шептицького та молитві за мир в Україні.

Стан підготовки проведення вказаного релігійного заходу, який відбудеться 18-19 липня, обговорили 23 червня на робочій нараді голови Тернопільської ОДА Степана Барни. Структурні підрозділи Тернопільської облдержадміністрації вживають усі заходи, аби вказаний релігійний захід відбувся на належному рівні, повідомляє прес-служба Тернопільської ОДА.

На нараді підняли питання облаштування доріг, автостоянок,  розмітки, встановлення дорожніх вказівників. Також неабияке значення має належне медичне забезпечення, супровід пішої колони, охорона громадського порядку, заборона продажу алкоголю, розміщення турнікетів, забезпечення наметами й польовою кухнею.

Голова ОДА Степан Барна підкреслив, що у дні проведення Всеукраїнської прощі у Зарваниці та навколишніх селах всі служби працюватимуть у посиленому режимі, щоб прочани могли відчувати себе комфортно й у цілковитій безпеці. Люди прибудуть не лише з сусідніх областей. У щорічному паломництві до святого місця візьмуть також участь віряни з Харкова, Одеси, Чернігова, Києва. Прибути до Зарваниці зголосилися навіть жителі Донецька. У прощі візьмуть участь й 20 єпископів — громадян Європи, США, Італії, Канади.

Традиційно з Тернополя до Зарваниці вирушить піша хода, чисельністю у понад тисячу осіб. Збір паломників відбудеться у четвер, 16 липня о 6.30 ранку поблизу Катедрального собору. О 8.30 — колона прочан розпочне свою ходу, її супроводжуватиме колона міліції та медичних працівників. Усі паломники будуть забезпечені харчуванням та місцями для ночівлі (школа-інтернат села Струсів - прим.авт.).

 «Цьогорічна проща присвячена молитві за мир і спокій в Україні, — наголошує архієпископ Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ Василій Семенюк».

Заплановано проведення онлайн-трансляції із Зарваниці,  аби всесь світ міг по-справжньому відчути світлу атмосферу спільної молитви десятків тисяч прочан. Також на даний час зводиться каплиця, присвячена пам’яті загиблих воїнів АТО. До Всеукраїнської прощі її будівництво вже буде завершене.

ПРОГРАМА ПРОЩІ У ЗАРВАНИЦІ 2015
Приурочена святкуванню 150 річчя з дня народження митрополита Андрея Шептицького
та молитві за мир в Україні.

ЧЕТВЕР, 16 липня
Вихід прочан пішою прощею до Зарваниці з Хмельницького, Кам'янця-Подільського, Волочиська, Сатанова, Підволочиська, Івано-Франківська, Львівщини, Чорткова, Бучача, та всіх містечок Поділля.

П'ЯТНИЦЯ, 17 липня
06:30-Збір паломників, які візьмуть участь у пішій прощі (біля Архикатедрального собору м. Тернополя).
07:00-Свята Літургія.
08:30-Вихід прочан з Тернополя до Зарваниці (супровід міліції, медперсоналу).
Ночівля у с. Струсів
20:00-Свята Літургія на площі біля інтернату

СУБОТА, 18 липня
08:00-19.00 Реєстрація учасників прощі (при в’їзді в Зарваницю).
14:00-Всеукраїнськиий форум мирянських спільнот УГКЦ (площа біля собору).
16:00-Зустріч Блаженнішого Святослава з молоддю.
17:30-Відкриття благодійної виставки-продажу картин учасників Першого Всеукраїнського живописного пленеру «Тобі, Богородице! Зарваниця-2015», яку благословить Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук (підземна церква собору)
17:30-Вервиця (площа біля собору).
19:00-Вечірня (каплиця біля парафіяльної церкви).
20:00-Архиєрейська Свята Літургія (каплиця біля парафіяльної церкви).
22:00-Похід зі свічками до чудотворного місця.
23:00-Молебен до Богородиці (площа біля собору), Панахида біля меморіалу Небесної Сотні.
00:00-Освячення води.
00:30-Хресна Дорога.
00:30-Початок духовного концерту (Співоче поле).
00:30- Нічні чування (парафіяльна церква, надбрамна церква, собор)

НЕДIЛЯ, 19 липня
07:00-Утреня (собор).
08:30-Похід владик та священиків від собору до подіуму. Привітання владик.
09:00-Архиєрейська Свята Літургія.
Освячення води та релігійної атрибутики.
11:30-Свята Літургія (каплиця біля парафіяльної церкви).
12:00-Свята Літургія (собор).
14:00-Свята Літургія (собор). 

четвер, 25 червня 2015 р.

25.06.2015р. Б. / Брати Шептицькі – приклад гарних взаємин і поваги

Графи Софія та Іван Шептицькі виховували своїх синів у любові і вмінні пошановувати один одного.

Львів – Цьогоріч 29 липня минає 150 років від дня народження митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. У радянський час комуністи постійно оббріхували ім’я видатної людини, створюючи довкола неї чимало вигаданих стереотипів і міфів. Нині розповідь про те, якими були стосунки поміж братами Шептицькими.

Митрополит Андрей, якого батьки назвали Романом-Олександром-Марією, був третьою дитиною у родині графів Софії та Івана. Свого найстаршого брата він не пам’ятав – Стефан помер у 2 роки. Другий брат Юрій від важкої недуги відійшов у вічність у юнацькі роки. Після Романа у сім’ї народились ще Станіслав, Олександр, Казимир, Леон.

Софія Фредро мріяла про доньку і навіть писала, коли народився Казимир (Климентій): «Отже, хлопець. Не знаю, скільки з тим словом зникло мидляних бульбашок – так я мріяла, що буде донька, моя донька... Ціле літо дзвеніло коло серця... Що ж діяти – Бог знає, що робить...».

Коли Софію Шептицьку запитували, як вона дає собі раду з стількома хлопцями, то відповідала просто – «слухняні – молитва «Богородице Діво», бешкетують – молитва «Богородице Діво».

П’ятеро братів зберігали поміж собою дуже гарні і теплі стосунки, як за життя батьків, так і після їхньої смерті.

«Поміж братами була взаємна любов, культура. Це була кристалізована культура цієї родини. Вся родина була глибоковіруючою. Мама закладала у синів любов до Бога. Великий вплив на їхнє виховання мала Софія Шептицька з Фредрів. Про гарні стосунки поміж братами свідчать фотографії, їхні часті зустрічі», – розповідає отець Севастіян Дмитрух, дослідник життя братів Шептицьких.

Брати шанували один одного

Брат митрополита Станіслав служив генералом польської армії, але дітей не мав. Олександр і Леон займались своїм господарством. Олександр мешкав біля Замосця (Польща), у нього було семеро дітей, двоє доньок пішли у монастир. Леон отримав у спадок від батьків родинний маєток у Прилбичах. У нього з дружиною Ядвігою було 9 дітей, син пішов у римо-католицьку семінарію, двоє доньок – у монастир. Коли у 1939 році радянські солдати розстріляли наймолодшого брата митрополита – Леона і його дружину Ядвігу в Прилбичах, їхніми дітьми опікувався Станіслав. Усі інші брати дуже підтримували і турбувались про племінників.

«Дехто робить закиди, що, мовляв, Станіслав, польський генерал, і митрополит Андрей, бо один пішов до польського народу, інший – до українського. Брати ніколи поміж собою не ворогували. Ніколи не було жодних розмов про те, чому митрополит Андрей пішов в УГКЦ, усе віддає українському народові. Діти мали гарних вчителів», – розповідає дослідник.

Щоб брати Шептицькі знали іноземні мови у родині було прийнято один день розмовляти англійською, інший – італійською, французькою, німецькою. Мама Софія писала до синів польською і французькою. Митрополит Андрей знай десять мов. З мешканцями у родинному селі Прилбичі брати розмовляли українською, дружина Леона – Ядвіга – була етнографом і збирала народні традиції Яворівщини – пісні, зразки вишиванок.

Граф Іван Шептицький плекав у синів любов до української традиції і культури, возив їх в Унів до української церкви, розповідав дітям, що вони нащадки давнього українського роду, у якому були Києво-Галицькі митрополити, що вони славного роду Шептицьких і Фредрів. Оця повага до свого походження закладалась змалку.

Іван Шептицький заснував у Янові школу деревного промислу в 1897 році. У цій школі робили дитячі забавки з дерева і тому її називали «забавкарською», підтримував народний промисел і Андрей Шептицький.

Окупанти боялись Шептицьких

Ніколи між братами Шептицькими не було ніяких непорозумінь щодо майна. Для прикладу, молодший брат митрополита Казимир, пішовши у монастир, передав своє майно племіннику – сину Леона. Увесь свій спадок митрополит Андрей віддав УГКЦ і українському народові, вкладав великі гроші у розвиток освіти, медицини, допомагав бідним. Олександр, якого у 1941 розстріляли гітлерівці, віддав свою садибу монастиреві. Цей родинний палац зберігся донині у Польщі, в Лабуньках.

«Гітлерівці і совєти боялись Шептицьких, їхньої моралі, національної свідомості», – зауважує отець Севастіян. Тому розстріляли братів митрополита, але побоялись вбити самого Владику, бо надто великий вплив і повагу мав серед українського народу і у світі загалом. Але після смерті митрополита (1 листопада 1944 року) радянська влада швидко розправилась із його братом Казимиром, тоді отцем Климентієм Шептицьким (нині блаженним). Отець Климентій обрав шлях свого старшого брата Андрея – пішов у монастир УГКЦ, став архимандритом монахів Студійського уставу. У 1947 році його було арештовано, через 4 роки він помер мученицькою смертю у російській в’язниці у Владимирі.

Завдяки старанням братів Шептицьких і духовенства УГКЦ у час німецької окупації було врятовано понад 150 євреїв.

Брати Шептицькі після смерті батьків часто збирались у Прилбичах великою родиною. «Син Олександра, Ян-Казимир, пригадував, що бешкетували, як діти, а батьки їм втихомирювали, що стрий працює», – говорить отець Севастіян Дмитрух.

Родовід Шептицьких дуже цікавий. Водночас на долю родини випали великі випробування, які вони гідно пройшли. Донині у Канаді і Польщі живуть дві доньки Леона, а також його і брата Олександра онуки та правнуки. Загалом родина Шептицьких на сьогодні налічує понад сто осіб.

Галина Терещук

Галина Терещук
В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

середа, 24 червня 2015 р.

24.06.2015р. Б. / Військові капелани про поїздку на передову АТО (+VIDEO)

Днями група волонтерів із Золочева їздили на передову АТО аби відвести харчі та усі необхідні речі, що передали добродії із Золочева та з діаспори, для захисників України.

Зокрема поїхали на Схід о. Михайло Сукмановський, о. Юрій Галабуда, Михайло Костик та Ігор Салабай.

Поїздка видалася нелегкою ламався автомобіль та ще й на одну із позицій бійців АТО волонтери приїхали в той час коли був потужний обстріл. Але з Божою допомогою свою місію волонтери виконали та через тиждень повернулися додому.

Про поїздку на передову АТО розповіли о. Михайло Сукмановський та о. Юрій Галабуда.

Детальніше дивіться у відео:



24.06.2015р. Б. / Дивная новина: нібито СБУ взялася за догналівців

Новий тиждень в Україні почався з дивної, для тих, хто знає ситуацію, новини: СБУ видворила за межі держави трьох громадян Чехії – провідників догналізму в Україні. Сам факт цілковито дивовижний. Досить неймовірно виглядає те, що саме тоді, коли догналізм уже цілковито зійшов на маргінес, раптом держава згадала про те, що вони – реальна загроза для державної безпеки. Без якоїсь додаткової інформації ця новина звучить дивовижно. І не може не насторожувати. Ця подія викликає більше запитань, аніж дає відповідей.

Що це? Держава «підлизується» до УГКЦ? Чи нове керівництво СБУ хоче показати свою ефективність? Чи може УГКЦ і держава уклали якийсь таємний, невідомий суспільству ні державному, ні церковному пакт? Відповіді поки що, очевидно, нема.

Є тут і один момент, який насторожує. У повідомлені йдеться про видворення двох «єпископів» і одного «священика» – громадян Чехії.  Але одним з найвпливовіших провідників секти є громадянин Словаччини – Роберт (Самуїл) Обергавзер, який веде діяльність переважно в Дрогобичі. Що з ним? Що з Патриком Сойкою – ще одним «єпископом», громадянином Словаччини? Що з «монахинями» – громадянками Чехії і Словаччини?

Знову ж, питань більше, аніж відповідей.

Як би там не було, видворення навіть трьох догналівців – дуже і дуже дивна новина. Дотеперішній досвід дій державних органів стосовно цього суспільно небезпечного тоталітарного угруповання не дає підстав сподіватися на нейтралізацію цієї структури.

Однак хочеться вірити, що держава таки зрозуміла небезпеку, яку собою становлять догналівці для українського суспільства й держави Україна. Дай Боже, щоб так воно і було.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 23 червня 2015 р.

23.06.2015р. Б. / Родини загиблих воїнів АТО помолились в Уневі разом з капеланом

21 червня 2015 року сім’ї загиблих у зоні АТО військових здійснили паломництво до Святоуспенської Унівської Лаври. Разом із паломниками до святого місця вирушив бр. Мирон Горбовий, працівник Центру Військового Капеланства ЛА УГКЦ. Цього дня до Лаври зі Львова вирушили помолитися 35 осіб.

У монастирі прочани взяли участь у Святій Літургії, приступили до Святих Тайн Сповіді та Пресвятої Євхаристії. Провів екскурсію для паломників чернець обителі о. Всеволод, який розповів про святі реліквії монастиря. Потім ченці запросили прочан зі Львова на обід до монастирської трапези.

На завершення паломництва прочани помолилися до Унівської ікони Пресвятої Богородиці та набрали води із чудотворного джерела. Паломництво організувала Львівська громадська організація "Розвиток Громади".

понеділок, 22 червня 2015 р.

22.06.2015р. Б. / Друг Скиба: «Думаю, що Україну планують створити буферною зоною між молотом і наковальнею»

-З якого часу Ви перебуваєте в зоні АТО?

У травні 2014 р. ми були в складі добровольчого батальйону «Азов». Потім перейшли в український добровольчий корпус Правого сектору. Там також ми були у складі п’ятого окремого батальйону, як окрема чота ОУН.

-Як Ви потрапили у зону військових дій?

Ми йшли добровольцями. У нас був окремий набір не через державні структури, а через організацію українських націоналістів. Керівний склад добровольчого батальйону є представниками організації українських націоналістів. До Пасхи цього року ми були в зоні військових дій. Опісля наш батальйон вивели. Я виконував обов’язки начальника штабу добровольчого батальйону ОУН.

-Як Вас кличуть у штабі?

Моє псевдо – друг «Скиба».

-Ви бачите війну зсередини. Що думаєте про тривалість і стан цього конфлікту? Скільки часу, на Вашу думку, триватимуть такі активно-пасивні військові дії. Чи є і які сторони зацікавлені у такому перебігу подій?

Війна це складне явище. Щось передбачати, прогнозувати дуже важко. Події завжди можуть непрогнозовано змінитись. Думаю, що ця війна надовго, на десятки років, тому що це складний конфлікт, який до того вже назрівав і мав вибухнути вже років 20 тому, а то й більше. Конфлікт не вибухнув раніше через якісь внутрішні шовіністичні проблеми в імперії Москви.

-Що відбувається на сьогодні в зоні АТО?

Регулярно сріляють. Особливо активізуютьтся вночі. Колаборанти Московської імперії обстрілюють наші позиції. Відповідно ми тримаємо свої позиції, не поступаємося українською землею. Донбас – це українська земля, і ми не збираємося ні на один квадратний кілометр поступатися. На відміну від нашого керівництва держави, яке здало Дебальцеве, Іловайськ за якимись домовленостями. На сьогодні іде процес роззброєння добровольчих батальйонів для того, щоб контролювати лінію фронту. Щоб вивести в потрібний момент на певну дистанцію від великих міст, особливо від Донецька, Луганська, щоб відвести Збройні сили України. На мою думку, зараз готується саме така операція.

-Як розвиватиметься конфлікт надалі?

Москва ніколи не заспокоється на досягнутому. Вони "відгризли" у нас Крим. Думаю, що така ж участь чекає і Маріуполь, щоб дійти до Придністров’я. Ця стратегія навіть не приховується. В амбіціях Путіна є дійти до Придністрв’я по наших Південних регіонах.

-Чи, на Вашу думку, тільки Росія є задіяна у цьому конфлікті? Яку участь у протистоянні бере Європа?

Європа завжди була пасивним спостерігачем, тому що це відбувається далеко від неї. Вона завжди була такою кволою і в тридцяті роки, коли в Україні був Голодомор і Москва винищувала нашу націю генетично. Усе це є домовлено з Росією. Європа є залежною енергетично від російських мінерально-сировинних джерел і тому вона не буде відверто протистояти Москві. Думаю, що Україну планують створити буфернобю зоною між молотом і наковальнею. Ми будемо жити в полі вогню, в полі московсько-імперської ненависті, а Європа буде пасивним співчутливим спостерігачем.

-Що Вам найбільше допомагає на війні?

Віра в перемогу, любов до Батьківщини, підтримка нашої нації. Заради нації ми і воюємо.

-Наскільки ефективним є волонтерський рух?

Саме добровольчі батальйони завдяки зусиллям простих волонтерів були забезпечені вищими за якістю продуктами, одягом. У нас навіть були тепловізори, яких не було у військових підрозділах. Дуже хотів би щиро подякувати всім волонтерам. Більшість волонтерів зараз організовується в дрібні організації, тому що цього вимагає сучасна влада. Але були і дрібні волонтери, які пересилали нам поштою свої невеличкі внески, переводили кошти на рахунок. Завдяки волонтерському руху ми тримаємо лінію фронту.

-Чи відчуваєте Ви підтримку з боку Церкви, зокрема праці капеланів?

Капелани дуже серйозно підтримують нас. Ми є християнським підрозділом. Разом молимося. Запрошуємо капеланів на великі свята. У нас проводились Богослужіння на Великдень. Я запрошував декількох капеланів з братства вояків ОУН, УПА м. Червонограда, а також Збройних Сил України. Зараз явище капеланства дуже сильно розвивається на відміну від минулих часів і його керівництва, де про це нічого не говорилось.

-Чого Ви очікуєте щодня?

На фронті все просто. Ми чекаємо світанку, а пізніше, дасть Бог, перемоги. Якщо для когось не настане цей земний світанок, то другий буде і перемога обов’язково. Рано, чи пізно імперія розвалиться. Це лише питання часу. Немає нічого вічного на землі.

-Відомо, що Ви плануєте організовувати вишкільні табори. Яка мета цих таборів?

Це буде оздоровчий табір для наших бійців. У нас є багато поранених, а також тих, кому потрібна психологічна допомога. Їм треба трохи поправити здоров’я. Паралельно там ми будемо вишколювати молодь.

-Де будуть проводитись ці табори?

Плануємо робити в декількох областях держави: в Холодному Яру, в Карпатах, на Полтавщині. Планується декілька вишкільних таборів в залеждності від регіону.

-Хто може бути учасниками таких таборів?

Беремо усіх. Ми не поділяємо за статтю: від 16 до 50 років.

-Чия це ідея?

Ці вишколи – це наша робота. Батальйон існує завдяки волонтерській підтримці і завдяки ідеології. Ідеологія потребує поповнення. Вишколюємо людей, дотримуємося націоналістичної ідеології, українських традицій. У нас велика ідеологічна база. Цією базою ми будемо ділитися, на ній будемо вишколювати молоде покоління.

-Дякую!

Розмовляла Іванна Рижан 

Комісія у справах мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

неділя, 21 червня 2015 р.

21.06.2015р. Б. / Владика Теодор очолив похорон бійця «Правого сектора» Віктора Стефановича (+VIDEO+світлини)


20 червня в Архикатедральному соборі Тернополя єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський Теодор здійснив Чин похорону 28-річного бійця 8-ої окремої роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» тернополянина Віктора Стефановича.

«Він віддав своє життя, щоб не було війни, за свою націю, за свою землю, за своїх найближчих, за своїх рідних», - сказав владика звертаючись до присутніх. Архиєрей закликав вірних творити добро, продовжувати боротися за мир. Після відправи єпископ особисто висловив слова співчуття рідним покійного героя.

Віктор загинув біля Широкіно 15 червня від осколкового поранення сонної артерії. Боєць отримав смертельне поранення, прикриваючи групу.

Коли домовину з тілом бійця виносили з Собору, люди ставали на коліна і таким чином вшановували його подвиг. Поховали Віктора на Микулинецькому кладовищі.




субота, 20 червня 2015 р.

20.06.2015р. Б. / Cвященик-екзорцист: «Моє покликання – служити людям на Сході України»

З о. Василем Пантелюком спершу ми познайомилися кілька років тому по телефону – дзвонила йому з Києва в Донецьк. Тоді я про нього майже нічого не знала. Але бесіда залишила дуже теплі враження: навіть через велику відстань відчувався якийсь особливий позитив, що йшов від нього. І звісно, коли випала нагода, вирішила поспілкуватися з ним наживо.

Отець Василь нині душпастирює у Дніпропетровську. Доти служив у Донецьку, де був настоятелем кафедрального храму Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви, водночас – директором благодійного фонду «Карітас Донецьк». А ще він практикує екзорцизм, зцілює від усіляких духовних немочей… Після захоплення бойовиками Донецька отець із родиною та більшістю працівників Карітасу переїхав до сусіднього Дніпропетровська, аби, зокрема, й далі служити донеччанам, частина яких переселилася на Дніпропетровщину.

Я навістила отця в один з літніх спекотних днів.

Він зустрічає мене на порозі Карітасу Дніпропетровська, директором якого є. На ньому сонячні окуляри. По-світському одягнений, цей чоловік зовсім не схожий на такого, що має силу виганяти злих духів...

Кожен ранок починається в отця з Утрені та Літургії, яку він служить у храмі Миколая Чудотворця УГКЦ, що розмістився на другому поверсі Карітасу. Хоча парафії всього кілька місяців, вона вже має постійних прихожан.

Отець просить допомогти йому в службі. Кажу, боюся, що в мене не вийде, але він дає мені в руки молитовник: «Не переживай, усе буде добре».

Наше служіння людям, життя кожного з нас має два крила: молись і працюй, – каже священик у ранковій проповіді.

Ближче до 10-ї ранку в Карітасі починає кипіти робота. Пан Ігор прийшов зранку на молитву. Він отримує тут допомогу, але щоб даремно хліб не їсти, просить якоїсь роботи. Отець Василь загадує підмести подвір’я…

– Коли захопили Донецьк, – розповідає отець Василь, – припинили роботу всі банки, і ми не могли надавати заплановану фінансову допомогу, а також платити зарплату працівникам. На нашу церкву почали падати снаряди, і ми прийняли рішення частину нашого колективу евакуювати з благословення Донецького екзарха Степана (Менька) в Дніпропетровськ, щоб тут створити координаційний центр благодійної допомоги на всі чотири області. Тут розташовані наші центральні склади, де розмитнюється гуманітарна допомога, яка надходить з Євросоюзу. Тож благодійний фонд «Карітас» із січня розмішений у Дніпропетровську. Також ми організували «Карітас Запоріжжя», «Карітас Мелітополь», «Карітас Краматорськ», та й у самому Донецьку залишилася частина наших працівників. Ми продовжуємо постачати туди допомогу. Плануємо створити на території храму їдальню на двісті осіб і роздавати пайки. Організували також дві парафії – Миколая Чудотворця та Святої Софії. Парафія Святої Софії зараз проходять реєстрацію. Плануємо звести в Дніпропетровську великий храм Святої Софії. Адже це славне місто зіграло велику миротворчу роль, виявило Божу мудрість, щоб був мир в Україні.

Зараз у головному офісі Карітасу Дніпропетровська працює двадцять чоловік. Вони намагаються надавати допомогу всім потребуючим.

Отець Василь спирається в роботі на власну родину – дружину та двох синів, які допомагали йому й у Донецьку.

До храму завітав пан Володимир з Кіровська Донецької області. Він одразу звернувся до отця Василя, оскільки не раз бачив його в Донецьку.

– Закінчилася пенсія, не маю що їсти. Я інвалід. Переселенець. І дуже голодний, – скаржиться донеччанин.

Священик пропонує йому одразу на місці отримати разовий «експрес-кеш» у розмірі 38 євро. Та перед цим перевіряє його документи. Усе нормально. Тоді направляє пана Володимира до соціальних працівників оформити допомогу. Чоловік також отримує продуктовий пайок, до якого входять томатна паста, рис, цукор, макарони, консервовані овочі. Усі продукти італійського виробництва. А ще просить літнього взуття. Та поки що взуття немає. Але очікується: Карітас Дніпропетровська чекає на чергову допомогу з ЄС.

Потік потребуючих не припиняється.

Пані Оксана з малолітньою дочкою приїхала з Петропавлівська спеціально, щоб оформити допомогу на кілька місяців. Проте процедура не така проста, і соціальні працівники пояснюють, як їй діяти. А пані Олена прийшла відзвітувати чеками за використані 525 гривень, які отримала минулого місяця...

Спілкуватися з отцем Василем легко і просто. Сам він родом з Івано-Франківської області, з гірського села, де з’єднуються два Черемоші… Спочатку працював фельдшером, але на початку 90-х для нього все змінилося: він відчув покликання служити, причому на сході України…

І провів тут уже понад два десятки років.

Отче, коли надаєте людині допомогу, чи запитуєте, яких вона політичних поглядів?

Карітас виходить із потреб людини та милосердя, тому наші працівники не запитують про такі речі. Якщо до нас прийшли по допомогу, то ми допомагаємо.

Чи відчуваєте різницю між жителями Дніпропетровська і Донецька?

Як на мене, різниця разюча... Зараз у Дніпропетровську всі бачать, що несуть оці «ДНР» і «ЛНР».

Як часто надходить допомога з ЄС?

Наші центри охоплюють 23 тисячі переселенців з Донецької та Луганської областей. Їм уже надано допомогу майже на 20 мільйонів гривень. Одна зі статей допомоги – 22 євро на місяць протягом чотирьох місяців на кожного члена родини. Ці гроші вони витрачають на свої матеріальні, харчові потреби, а перед нами звітують чеками.

Так ми допомагаємо людині якось стати на ноги. Окремо надаємо підтримку людям з хронічними недугами, онкохворим. Вони отримують від нас по 38 євро на місяць теж протягом чотирьох місяців.

На території, де не працюють магазини, банківська система, ми завозимо пайки до 20 кілограмів на суму тисяча гривень. Стараємося охопити всі території, де нічого не працює. За останні два місяці роздали з півсотні тонн.

Здебільшого доставляємо пайки на території, підконтрольні Україні. Бо щоб доправити в місто Донецьк, потрібно мати два дозволи: від нашого Міністерства соціальної політики і від так званої «ДНР». І тільки тоді можна постачати туди продукти.

Часом домовляємося з тією стороною, адже розуміємо, що є тяжко хворі, котрим треба хоч якось допомогти, і вони теж є наші громадяни.

У Донецьку ми роздаємо пакунки потребуючим на території нашої церкви.

Крім Карітасу, ви ще організували в Дніпропетровську нову парафію – Миколая Чудотворця…

Так, сюди тепер приходять помолитися і донеччани, і місцеві... Ми назвали нашу парафію на честь Миколая Чудотворця, бо Святий Миколай, як ми знаємо, допомагає всім.

Хотів би відзначити постійну допомогу з боку Карітасу Німеччини. Нещодавно в Дніпропетровську ми мали зустріч з міністром закордонних справ Німеччини Штайнмаєром, який пообіцяв, що будуть ще більші фінансові вливання в Україну з їхнього боку.

Що для вас означає вислів «жива парафія», котра, як відомо, є місцем зустрічі з живим Христом?

Жива парафія – це як мурашник, вулик. У мурашнику чи вулику, де кожна комаха робить свою роботу, дуже насичене життя. А головне – результат і плід. Саме за такою моделлю – моделлю вулика – ми будували наші парафії в Донецьку і тут будуємо. При церкві в Донецьку в нас були трапезна на сто осіб, різні біблійні гуртки, катехитична школа, євангелізаційна школа, харизматичний рух. Мали три благодійні центри, побудували адміністративне приміщення. Щотижня показували людям богословські фільми, організовували спортивні змагання з шашок, шахів... Зараз усе це запроваджуватимемо тут, у Дніпропетровську.

Також проводимо молитви від пристріту, вроків, усіляких недугів.

Маємо план за допомоги Німеччини купити великий центр, де б людині можна було допомогти з усіх боків: помити, нагодувати, постригти. Так ми можемо надавати допомогу тисячам людей. Сподіваюся, уже незабаром постане такий центр. А при ньому побудуємо дерев’яний храм Миколая Чудотворця. Таким чином людина зможе одразу отримати духовну, психологічну й гуманітарну допомогу. Саме цього потребує наш народ.

Ще ми маємо можливість направляти людей на проживання у будиночки, побудовані Німеччиною. Там переселенці можуть перебувати до півроку.

Ви самі шукаєте людей, чи люди вас знаходять?

Даємо оголошення, підключаємо місцеве телебачення, різні соціальні служби міста. Також люди переказують одні одним про нас.

Мабуть, є люди, котрі приймають допомогу, але до церкви так і не приходять…

Ну, ми не запитуємо їх про релігійні аспекти. Коли допомагаємо, то не ставимо умови, щоб люди приходили до церкви… Якщо людина має духовну потребу, вона обов’язково прийде. І такі приходять.

Знаю, що ви лікуєте людей від всіляких душевних недуг, практикуєте екзорцизм. Коли ви відчули, що маєте такий дар?

 Коли ще був молодим священиком і тільки-но приїхав у Донецьк. Це був 1993 рік. Там було багато болящих і страждущих. Не було храмів, диявол розгулював… Я багато до цього готувався – постом, молитвою. Не їв нічого молочного, м’ясного… Коли до мене приходили недужі, їм ставало легше...

Лікувальними молитвами, екзорцизмом я займаюся двадцять два роки. За цей час прийняв близько 40 тисяч болящих і страждущих від злих духів та інших душевних хвороб. Бували дні, коли я приймав і по сто осіб на день… Їздив зціляти й по інших містах України, навіть у деякі країни Західної Європи.

Людина сама ще може не знати, що з нею не все гаразд а ви вже бачите?

 Так. Інколи буває, що в людини цілий букет – поєднуються психічне, духовне і фізіологічне захворювання.

Використовуємо і святу тайну Єлеопомазання. Можу сказати, що в нас трапляються і невеличкі чуда, коли людина приходила з паличкою, а йшла від нас сама, без допомоги.

Важко собі уявити, як злий дух сидить у людині…

Він заважає їй як у фізичному, так і в духовному плані. Він може не пускати її до храму, до молитви, не дає працювати, породжує проблеми в сім’ї. Тобто заважає людині жити. Може підвести й до самогубства.

Чи нема побоювань, що злий дух перейде від когось до вас, коли ви його виганяєте?

Ми, екзорцисти, вживаємо заходів, аби цього не сталося. Це сповідь, святе причастя. Ми завжди повинні пам’ятати, що Бог – це сила, яка завжди допомагає, звільняє. Бог переміг диявола, і той уже нічого не може заподіяти Богові, хіба що нападати на людину як на образ і подобу Божу.

А на вулиці серед натовпу ви відчуваєте таких людей?

Як правило, екзорцизмом займаємося в храмі – перед престолом. До того людина сповідається, причащається, потім ми її оглядаємо з голови до ніг. З лежачими це робимо на дому.

Та інколи можу стояти на вулиці, і в одержимої особи проявляється реакція на мене.

І що з нею робиться?

Може почати фукати, гавкати чи просто матюкатися.

А як ви відчуваєте, що з людиною щось не те?

Господь наш є цілителем душ і тіл наших. Бог нам залишив «середники» для лікування, для спасіння. Перше – це хрещення і відречення від сатани. Під час хрещення нечистий дух уже може залишити людину. Також під час сповіді може її покинути. У мене були такі випадки. Бо диявол тримається за гріх людини.

Як відчуваю? Коли при такій одержимій людині читаю Святе Євангеліє чи коли вона зустрічається зі святими речами, наприклад, водою, то може і гавкати, і квакати. І під час молитви можуть проявлятися такі речі, про які людина може й не знати. Це може відчути лише екзорцист із досвідом.

Часом доводиться лікувати довго, а часом хворий оздоровлюється за один день. Це залежить від оцерковлення людини.

Добре для цього мати медичну освіту. Сам я медик, працював анестезистом. І якщо потрібно, відправляю людину до психіатра чи до іншого лікаря. Хоча Господь є найбільшим лікарем душ, тіл і нашого життя вседержителем.

…Зараз наш народ потребує залікування сердечних, душевних кривавих ран. Це тільки Бог може зробити, але для цього потрібен час і об’єднання народу.

Оксана Климончук, для IA ZIK

пʼятниця, 19 червня 2015 р.

19.06.2015р. Б. / Вірних харківського екзархату запрошують на прощу до Зарваниці

Паломництво відбувається з благословення
владики Василія (Тучапця),
екзарха Харківського

17-20 липня буде відбуватися перше паломництво Харківського екзархату на Всеукраїнску прощу до с. Зарваниці.

Запрошуємо усіх охочих з Харківської, Полтавської та Сумської областей взяти участь у поїздці до цього святого місця. Виїзд відбуватиметься з Харкова у п’ятницю 17 липня о 14.00. Повернення додому у понеділок 20 липня.

Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з’являлася Божа Матір. Зараз на цьому місці споруджено Духовний Марійський центр — комплекс церковних споруд зі собором Зарваницької Матері Божої.

Дорогі прочани:
Паломництво чи проща — це духовна подорож віруючих людей до святих місць. Через пожертву нашого часу, коштів ми зможемо випросити у Бога Небесних ласк для наших родин і для України. Під час подорожі буде можливість приступити до Сповіді, адже разом з паломниками поїдуть священики. Прийняти Святе Причастя можна буде під час Архиєрейської Літургії в Зарваниці.

Перевезення відбуватиметься автобусом, вартість поїздки 600-650 гривень. Окрім того потрібно мати дощовик, теплий одяг і зручне взуття.

Координатор: о. Василь Улішак
т. 096 1728234

четвер, 18 червня 2015 р.

18.06.2015р. Б. / Секретар Синоду Єпископів УГКЦ у Швейцарії розповів про гібридну війну проти України та закликав протидіяти фальшивій пропаганді

На запрошення швейцарського відділення Папського благодійного фонду «Церква в потребі» владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, перебуває у Швейцарії з тижневим візитом.

Мета візиту – ознайомити віруючих Швейцарії й усіх зацікавлених осіб із суспільно-політичною ситуацією в Україні та роллю Церкви в контексті Революції гідності й військової агресії проти української держави, що триває на її східних теренах.

Друга мета – висловити вдячність католикам Швейцарії за підтримку, яку вони виявляють, зокрема молитвою за мир в Україні та підтримкою різних душпастирських проектів, котрі реалізує УГКЦ у співпраці з «Церквою в потребі». Водночас сторони обговорюють нові можливості для співпраці у зв’язку з новими викликами, пов’язаними з гуманітарною катастрофою у східних регіонах.

Владика Богдан відвідує парафії, зустрічається зі священнослужителями та вірними, супроводжуючи свої проповіді й розповіді виставкою фото- та відеоматеріалів, які підготували спеціально для цього візиту різні структури Патріяршої курії і студія «Живе.ТБ». Окрім цього, представник УГКЦ взяв участь у зйомках невеликого документального фільму про цей візит та дав інтерв’ю окремим католицьким медіа, зокрема радіо «Марія», а також молодіжному інтернет-радіо «Fisherman». Відвідини останнього були особливо пізнавальними, адже в УГКЦ триває створення власного інтернет-радіо, то ж керівник Патріяршої курії мав нагоду ознайомитися з досвідом швейцарських католиків у проповіді Євангелія в сучасному медійному просторі. Натомість на закінчення годинного інтерв’ю на радіо «Марія» Секретар Синоду Єпископів УГКЦ взяв участь у молитві до Божого милосердя, яка звучала на хвилях радіо в особливому намірі – за мир в Україні.

Організацію візиту з боку «Церкви в потребі» здійснює п. Луція Вікі спільно зі своїми співпрацівниками. У межах візиту єпископ мав окрему зустріч із Керівником швейцарського відділення «Церкви в потребі» п. Яном Пробстом.

У доповідях і промовах владика Богдан особливо наголосив на духовному вимірі Революції гідності, яка показала зрілість українського суспільства та його готовність будувати власне майбутнє, запевняючи гідне і справедливе суспільне буття собі та своїм дітям. Водночас військова агресія проти України виявила надзвичайну жертовність українського народу, його рішучість захищати рідну землю навіть ціною життя найкращих синів і дочок України.

Владика Богдан окремо зупинився на необхідності подальших консолідованих зусиль міжнародної спільноти задля подолання російської військової агресії, а також протидії пропаганді, яка не менше руйнівна, ніж зброя, адже нищить у людській душі здатність розрізняти добро і зло, спотворює правду та ширить ненависть й агресію.

«Така поведінка негідна політиків ХХІ століття», – заявив владика Богдан в інтерв’ю радіо «Марія» та виявив переконання, що «майбутнє європейського континенту буде не в руках агресорів та диктаторів, а в руках людей, що чинять мир і є речниками примирення між народами».

Закінчиться візит представника УГКЦ до Швейцарії в неділю, 21 червня, участю в урочистому Богослужінні з нагоди храмового свята у парафії Пресвятого Серця Христового в м. Ленцбург.