Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 10 березня 2012 р.

СВОБОДА І РАДІСТЬ БОРОТЬБИ

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

СВОБОДА І РАДІСТЬ БОРОТЬБИ

(P.S. до “Contra spem spero: національно- та консервативно- революційна перспектива”)


Думка, певна ідея дуже рідко приходить на світ «голою». Зазвичай, вона народжується в «сорочці», зітканій із мережива «побічних» міркувань. Коли думка росте, розвивається, її потрібно звільнити з цієї «сорочки». Це звільнення полягає у виокремленні її (цієї думки) концептуально-інтенціонального ядра. 

Мета даного «P.S.» – виокремити таке ядро у нещодавно опублікованій статті «Contra spem spero: національно- та консервативно- революційна перспектива» [1]. 

Отже, що малося на увазі в словах «Ідейний чин, акт нонконформізму... – все це стосується виміру віри. Ідейний чин – це чин віри. Його соціальний аспект – це лише «верхівка айсберга»…» і т.д.? Цими словами я хотів поділитися думкою, у вірності якої я все більше переконуюсь. Для мене це думка, котра дарує мені радість, відчуття свободи, надію на краще, відчуття внутрішнього миру. Це думка про можливість інтропростору нонконформізму. 

Чим же є цей «інтропростір»? Інтропростір нонконформізму – це відвойований (передусім, всередині нас) простір для свободи Істинного Буття. Відразу ж зазначу, що під поняттям Істиного Буття не слід розуміти Абсолютно Досконале Буття, позаяк таке Буття є можливим лише по ту сторону Гріхопадіння. Істинне Буття є відносно істинним, оскільки абсолютної істинності, досконалості в спотвореному Гріхопадінням світі досягти майже неможливо. 

Вживання терміну «Істинне Буття» є доречним у зв’язку з метою протиставлення його хаосу сучасності, що характеризується нагромадженням різноманітних аберацій, симуляцій, спотворень, що породжують Хибне Буття. Для нашого сьогодення є характерним не лише «збільшення» зла, але і його «прозорість» (Ж. Бодріяр). 

Можливо, чи не найбільша проблема сучасної людини полягає в тому, що вона просто не бачить зла. Зникають контрасти чорного і білого, яскраві фарби заміщує собою пастельність, зникає бачення лінії фронту. Індиферентність стає домінуючим модусом людського існування. Зло гіперболізується. Воно постає у формах подальшої секуляризації та десакралізації, морального занепаду, втрати людини будь-яких складових її самості (і не лише релігійної чи національної, але й статевої), etc. 

Ці процеси утвердження Хибного Буття мають конкретні інституційні та ідеологічні вияви: лібералізм, капіталізм, глобалізм, вестернізація, державно-транснаціональний імперіалізм і т.п. Саме по собі, існування цих процесів, ідеологій та інституцій відкриває собою широкий фронт для справедливої боротьби, створює передумову благородного Хрестового походу. 

Однак хрестоносців сьогодні дуже мало, і причина тому – навіть не страх, брак мужності, брак військових навичок, брак зброї чи ін., а банальна сліпота, невміння побачити ворога. Такий стан речей породжує тотально нудне суспільство, котре існує в кайданах Хибного Буття і абсолютно не прагне порвати ці кайдани, бо не бачить їх. Нудність цього суспільства сіра і сира, що зменшує шанси тих, хто прагне розпалити вогонь боротьби за Істинне Буття. 

Це суспільство не знає, що таке трагічність і героїзм. Герой для нього є або юродивим, або маніяком, будь-яка боротьба – нічим іншим, як дон-кіхотством, боротьбою з вітряками. Загалом, кожен, хто бачить кризові моменти сучасності, для нинішнього суспільства є божевільним. Це нагадує казку про одного короля, вірні котрого випили води із отруєної криниці і стали божевільними (король натомість пив воду з окремого джерела). Життя у цій божевільній країні перетворилось на хаос. Король хотів якось навести у власній країні порядок, однак його наказам не підкорялись, бо... вважали їх божевільними. Щоправда, король за намовлянням дружини теж випив воду із отруєної криниці, і тоді життя в королівстві нормалізувалось... 

Проблема в тому, що все більше «юродивих», «Дон Кіхотів», «божевільних королів» капітулюють і теж п’ють отруєну воду. Інтропростір нонконформізму – це боротьба за свіжу, не отруєну воду. Король не має рівнятись на підданих. Навіть якщо він не зможе навести лад в країні, не зможе вилікувати підданих, він не має капітулювати, адже в нього є міцна фортеця і чисте джерело віри...

Завдання тих, хто вміє бачити, хто не п’є отруєної води, хто здається божевільним Дон Кіхотом на тлі тотального божевілля сучасності – не здавати позицій. Істинне Буття – всередині нас. Свобода – всередині нас. Порядок і світ боротьби – всередині нас, бо, як запевняв Господь, всередині нас є Царство Небесне. 

Інституціалізований Системою тотальний конформізм може створити ілюзію неможливості Хрестового походу, Лицарства, Ордену. Це все омана, бо Хрестовий похід є можливим у дарованому Богом просторі внутрішньої свободи – у просторі, що зв’язує нас із Вічністю.  

Джерело:  БАНДЕРІВЕЦЬ

Немає коментарів:

Дописати коментар