Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 13 грудня 2017 р.

13.12.2017р. Б. / Святого апостола Андрея Первозванного

Святого апостола Андрея Первозванного

Тропар, глас 4: Як первозваний з апостолів і як верховного брат* Владиці всіх, Андрею, молися,* мир вселенній дарувати* і душам нашим велику милість. 

Кондак, глас 2: Мужности богогласника, якого ім’я святкуємо,* і верховного послідувателя Церкви,* Петрового родича возхвалім,* бо, як давно тому, так і нині до нас закликав:* Прийдіть – ми знайшли, кого бажали. 

Святий Андрей був перший серед апостолів, який пізнав Христа Спасителя і пішов за Ним, тому він називається “Первозванний”. Євангелист Йоан розповідає, що коли Йоан Предтеча охрестив Христа Спасителя, то своїм учням сказав, що Христос – Син Божий. “Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. Обернувшися Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж Йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?» Відрік він їм: «Ходіть та подивіться». Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в Нього. Було ж близько десятої години. Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за Ним” (Йо. 1, 35-40).

“О щасливий день, – вигукує святий Августин, – той день, коли вони перебували у Христа Спасителя! Хто бо може оповісти те, що вони тоді чули з божественних уст Ісуса!” Андрей, сповнений віри, спішить до Петра і каже йому: “«Ми знайшли Месію»... І привів його до Ісуса (Йо. 1, 41-42). Після цього обидва брати кидають свої сіті і дім у Капернаумі (родом були вони з Витсаїди, в Галилеї) й ідуть за Христом Спасителем. Апостол Андрей є свідком усіх чудес Ісуса, чує кожне Його слово, ділить з Ним нужду та переслідування і йде слідом за Ним.
Після Зішестя Святого Духа, коли всі апостоли розійшлися проповідувати слово Боже, тоді і св. Андрей поніс серед поган світло правдивої науки. Святі Отці Церкви, зокрема Григорій Богослов, Григорій Великий, Йоан Золотоустий, Єронім, погоджуються з тим, що святий Андрей навчав у Греції, в Епирі, він просвітив Ахаю, і, згідно з переданням, він перший голосив слово Боже у Візантії, згодом названій Константиполем, де поставив єпископом Стахія, якого апостол Павло називає своїм возлюбленим (див. Рим. 16, 9). Найстаріші церковні письменники стверджують, що апостол Андрей проповідував науку Христову в Скитії, тобто на території Руси. Літописець Нестор та інші розповідають, на основі передання, що святий Андрей з учнями своїми йшов вгору по Дніпру, аж до пагорбів, де згодом постав Київ. Тут святий апостол переночував, а вранці, оглянувши оком той чудний розлогий Божий рай, сказав до учнів: “Бачите ті гори? Знайте, що на них засіяє благодать Божа і постане тут велике місто, і багато в ньому буде церков, і вся земля ця просвітиться святим хрещенням”. І, поставивши тут хрест, пішов далі.
Cвятий Андрей прийняв мученицьку смерть у Патрах, в Ахаї. На смерть його засудив намісник Егей (Єгеат), велів прив’язати святого апостола на скісному хресті. “А коли побачив він хрест, на котрім мав умерти, – каже святий Вернард, – то не зблід від його виду і не змінився на лиці, а повний радости молився: «О добрий, святий хресте, за яким я тужу вже так довго! Спокійно і радісно приходжу я до тебе. Ти прийняв мого Божественного Спасителя, прийми і мене, Його учня, щоб через тебе дійшов я до Нього!» Чи є це слова чоловіка, чи радше ангела? Це слова чоловіка, який був готовий так само страждати, як готові нині і ми, та який Бога любив з усього серця, і любов та була сильніша за смерть! О, якщо б ми мали таку любов, то яким солодким був би нам усякий труд, яким легким усяке умертвлення, яким милим усяке страждання! Тому шукаймо такої любови, а якщо її маємо, то зберігаймо її у собі і пам’ятаймо слова Спасителя, що той, хто хоче за Ним іти і бути Його учнем, хай несе свій хрест”. Так каже святий Вернард.
Святий апостол Андрей мучився на хресті три дні, а З0 листопада 62 р. його душа полетіла до неба, і “Первозванний” засів на престолі непроминаючої слави. Мощі святого апостола Андрея у 355 р. було перенесено до Царгорода і складено разом з мощами святого євангелиста Луки і святого Тимотея у церкві святих Апостолів. Імператор Аркадій на честь святого Андрея побудував у Царгороді величну церкву. Коли хрестоносці захопили Царгород, то кардинал Петро Капуанський у 1208 р. переніс мощі святого до Італії, до міста Амальфи. У 1418 р. голову святого Андрея перенесли до Риму, до храму святого Петра. На Київській горі, де колись, згідно з переданням, апостол Андрей провістив майбутнє Руси, смоленський князь Мстислав Романович у 1212 р. побудував церкву Воздвиження Чесного Хреста. Через шість років її перебудували і посвятили пам’яті святого Андрея.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 12 грудня 2017 р.

12.12.2017р. Б. / «Ніхто не має мандату на насилля, − ні влада, ні опозиція», − Глава УГКЦ

Ми бачимо, якими агресивними є ті, які називають себе представниками народу, як багато з'являється новоявлених месій, які беруть собі право говорити від імені народу. Але люди вміють розрізняти добро і зло. Вони готові до соціальної активності, але для всіх є очевидно, що ніхто не має мандату на насилля, − ні влада, ні опозиція.

Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в ефірі програми «Відкрита Церква» про підсумки року.

«Тобто до якихось насильницьких дій, особливо всередині держави, сьогодні ніхто не зможе знайти багатьох прихильників», – наголосив Предстоятель.

В ефірі програми Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ, відзначив, що згідно соціологічних досліджень, сьогодні зростає певна соціальна активність. За його словами, це видно навіть у зміні щодо системних цінностей, наприклад, можливість встановлення демократії, протистояти можливості зловживання владою, можливість контролювати владу.

«Тобто в загальному вимірі підвищилася цінність саме того, що складає сутність демократичного життя в країні. І в цьому сенсі є ще одна ознака – зростає рівень підтримки легітимних акцій протесту і зменшується рівень підтримки нелегітимних, тобто тих, які побудовані на протизаконних діях. І це реальна ознака дорослішання суспільства. Це дуже важлива риса демократичного суспільства», − вважає соціолог.

Реагуючи на ці дані, Глава Церкви зауважив, що для нього особисто і для нашої Церкви найбільшою суспільною цінністю є наш народ, наші люди. «Джерелом мого особистого оптимізму є саме люди, саме громадянське суспільство є джерелом змін у державі. Мене часто запитують, особливо за кордоном, чи я бачу можливість змін на краще у нашій державі? Завжди відповідаю, що бачу, бо бачу людей», − сказав Блаженніший Святослав.

Предстоятель наголосив, що важливо, аби люди зрозуміли, що від них залежать зміни в державі. На його думку, зростання соціальної активності – це справді ознака дорослішання. Ми не повинні сісти і чекати, що хтось за нас побудує краще життя. Кожен з нас своєю власною ініціативою повинен змінювати нашу державу.

Блаженніший Святослав погоджується з оцінкою, що наш народ, наше суспільство дорослішає в плані соціальної активності. «Наш народ, – продовжив Глава УГКЦ, – так легко не обдуриш. Як би хто не імітував сьогодні «майдан», як би хто не намагався показати себе виразником справжніх інтересів народу, люди вміють розрізняти справжнє від несправжнього. На мою думку, ознакою дорослої людини, – це є, найперше, вміння розрізняти добро і зло. Доросла людина вміє це робити, а відтак брати відповідальність за добрі вчинки, не боятися чинити добро».

неділя, 10 грудня 2017 р.

10.12.2017р. Б. / «Песимісти скажуть, що все було погано, оптимісти − все було добре. А правда є десь посередині», − Глава УГКЦ про підсумки 2017 року (+VIDEO)

Я б обережно оцінював події, які відбулися в нашій державі, а їх було дуже багато. Очевидно, що песимісти скажуть, що все було погано, оптимісти − все було добре. Провладні особи скажуть, що влада блискуче працювала, а опозиціонери − що теперішня влада абсолютно погано працювала. Проте правда є десь посередині. Я думаю, що може нам ще зарано до кінця підбивати підсумки. Ми, можливо, тільки з часом усвідомимо зміст і значення нашої історії й всього того, що цього року відбулося з нами.

Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в ефірі інтерактивної програми «Відкрита Церква», говорячи про підсумки року, що минає, та найважливіші події – здобутки та втрати, які відбулися в Україні та Церкві.

Глава Церкви переконаний, що нерідко для того, щоб та добра справа чи реформа, те посіяне зерно дали добрий плід − потрібен час! Однак потрібно пам’ятати, що, говорячи про реформи, багато людей не розуміють їхнього змісту і не знають в чому вони полягають.

На думку Блаженнішого Святослава, одна з глобальних реформ, яку українці відчувають десь дуже нагальною, − це є боротьба з корупцією. Проте, Глава Церкви попри все залишається палким оптимістом. Оскільки патріотизм людей «сірої зони», які пережили окупацію, звільнення та їхнє бажання жити в новій українській державі − надихає.

У житті Церкви також сталося багато не менш цікавих та вагомих подій, які залишили великий слід для вірних. «З усіх подій в житті Церкви я б відзначив насамперед три. Перш за все, цей рік ми прожили під зорею дуже цікавої постаті. Це був рік 125-річниці з дня народження патріарха Йосифа Сліпого. Загалом, відзначаючи його ювілей, ми намагалися познайомити Україну з його постаттю. Адже це була гарна нагода пізнати незламного в’язня, свідка Христа, а з іншого боку великого українця, великого борця за гідність свого народу. Постать Йосифа Сліпого не дає нам складати руки, а йти вперед», − наголосив Патріарх.

Другу важливу подію в 2017 році Блаженніший Святослав назвав 150-ті роковини канонізації святого священномученика Йосафата Кунцевича, мученика за єдність Церкви. «Цього року 25 червня у Ватикані, в базиліці Святого Петра, ми отримали особливий привілей від Папи − служити на Папському престолі, який розташований на гробі святого апостола Петра. Такий привілей надається дуже рідко, тому що це є ексклюзивне право самого Папи звершувати Богослужіння на цьому престолі. А з нагоди цього ювілею, як знак пошани до українського народу, Святіший Отець надав цей привілей для нас. Базиліка Апостола Петра − це найбільший християнський храм світу і ми його по вінця виповнили нашими вірними. Це була велика маніфестація сили, вірності й краси нашої Церкви на світовому рівні. З іншого боку, це свідоцтво того, що кров мучеників є насінням християн, як говорив Тертуліан. Це святкування у Римі показало наскільки сильною є наша Церква, наскільки велика є Україна», − сказав Предстоятель УКГЦ.

А третя подія назавжди ввійде в історію, бо 31 травня 2017 року − це день відходу до вічності Предстоятеля нашої Церкви, морального авторитета України − Блаженнішого Любомира (Гузара). За словами Блаженнішого Святослава, він завжди носив у собі мир, збагачував і зігрівав християнською любов’ю усіх навколо.

«Ми справді по сьогоднішній день переживаємо великий біль втрати. Блаженніший Любомир − кобзар новітньої української думки, пісні й духу, який залишив нам, як спадщину, цілу цивілізацію миру й любові, всього того, що ми потребуємо під час війни», − підкреслив Глава Церкви.

Цікаво, що першими, як відзначив Глава УГКЦ, підхопили справу збереження великої спадщини Блаженнішого Любомира − спадщини любові та миру − українські студенти, які створили цілий рух «Покоління Любомира».


четвер, 7 грудня 2017 р.

07.12.2017р. Б. / Голові Організації Українських Жінок у Великій Британії військові вручили грамоту

У День Волонтера, у Військово-медичному клінічному центрі західного регіону начальник госпіталю, полковник Іван Гайда вручив подячну грамоту голові Організації Українських Жінок (ОУЖ) у Великій Британії пані Марії Фінів.

Цією грамотою керівництво військового шпиталю висловило вдячність також усім членкиням ОУЖ за турботу та підтримку наших поранених воїнів. За цей час різні осередки ОУЖ у Великій Британії через Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла Львівської архиєпархії УГКЦ надіслали понад тисячу різних пакунків із речами перших необхідних потреб для поранених воїнів. Окрім цього, надавали фінансову допомогу для проведення операцій та реабілітацій захисників України, що отримали поранення під час боїв на Російсько-Українській Війні (РУВ).

Цього разу пані Марія Фінів привезла із собою подарунки від святого Миколая із Великої Британії, що були сформовані різними осередками ОУЖ.

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами www.kapelanstvo.info

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

вівторок, 5 грудня 2017 р.

05.12.2017р. Б. / Здається, ми наблизились до кінця часів. Інтерв’ю з кардиналом Берком

Про розділення в Церкві, про кінець часів, а також про те, що б він зробив, якби його обрали Папою – читайте в інтерв’ю кардинала Реймонда Берка.

Впродовж минулого часу кардинал Берк часто потрапляє в новини. В листопаді 2016 року він і ще троє кардиналів звернулись до Папи із dubia – п’ятьма запитаннями щодо Францискового апостольського звернення Amoris Laetitia на тему сім’ї. Пізніше кардинал Берк був втягнений в боротьбу за владу всередині Мальтійського ордену, патроном якого він є. Згодом його несподівано поновно призначили членом Верховного Трибуналу Апостольської Сигнатури, верховного суду Церкви. Він був префектом Апостольської Сигнатури від 2008 по 2014 рік, коли його звільнив Папа Франциск. Кардинал Берк багаторазово висловлювався проти того, що він називає зростаючим замішанням в Церкві стосовно літургії, католицької ідентичності і навіть самої віри.

Журналіст «Catholic Herald» Паоло Ґамбі розмовляв з кардиналом напередодні річниці виходу dubia.

- Ваша Еміненціє, нещодавно Ви називали наші часи «реалістично апокаліптичними». І Ви додали, що «замішання, розділення і помилки» всередині Католицької Церкви, що ідуть від «пастирів» навіть найвищого рівня, вказують на те, що ми «можемо переживати» Кінець Часів. Чи допоможете нам зрозуміти, що Ви мали під цим на увазі?

Кардинал Берк: На даний час існують замішання і помилки щодо найбільш фундаментального вчення Церкви, зокрема щодо подружжя і сім’ї. Наприклад, ідея того, що особи, котрі живуть в неврегульованих союзах, можуть приймати таїнства, порушуючи істину як нерозривності подружжя, так і святості Євхаристії.

Святий Павло говорить нам в Першому посланні до Коринтян, що перед тим, як підійти до Тіла Христового, ми повинні перевірити себе, або ж їстимемо на засудження себе самих, приймаючи Євхаристію негідним чином. А сьогодні замішання в Церкві йде ще дальше від цього, оскільки існує непорозуміння щодо того, чи є вчинки власне злі, а це – основа морального права. Коли ця основа ставиться під сумнів всередині Церкви, під загрозу ставиться увесь порядок людського життя і порядок самої Церкви.

Тому складається враження, що в сьогоднішньому світі, що базується на секуляризмі з цілком антропоцентричним підходом, відповідно до якого людина вважає, що може сама створити свій власний сенс життя і значення сім’ї і т.д., Церква наче сама перебуває в замішанні. Тут може скластись враження, що Церква робить вигляд наче Вона не хоче слухатись вказівок нашого Господа. В такому випадку, ми, схоже, наблизились до кінця часів.

- Чи можете розповісти нам про останні відомості щодо «формальної корекції» (Amoris Laetitia)?

Кардинал Берк: Багато сказати не можу. 14 листопада – річниця від часу, коли були опубліковані dubia. Уся ця справа ще потребує визначення як іти далі, оскільки ми досі не отримали жодної відповіді, навіть не було прийняття dubia, котрі є дуже серйозними запитаннями. Думаю, що наразі більше не маю що сказати.

- Як правильно тлумачити Ваше нещодавнє повторне призначення до Апостольської Сигнатури?

Кардинал Берк: Як кардинал, я служив у різних дикастеріях Римської Курії. До речі, на даний час я маю служіння лише у двох дикастеріях: Конгрегації у справах святих і Папській Раді законодавчих текстів. Звичайно, я маю підготовку у сфері канонічного права, а особливо юриспруденції, тому, певним чином, моє нове призначення є логічним. Поза цим я б не хотів спекулювати на тему, що ще це може означати.

- Генеральний секретар Італійської єпископської конференції, єпископ Нунціо Ґалантіно, нещодавно заявив, що Реформація була «дією Святого Духа» , і кожного дня ми читаємо про прелатів, що схвально відгукуються про протестантський світ. Ми також чуємо про комісію, що працює над гіпотетичною спільною сакраментальною інтерпретацією Євхаристії (цю чутку згодом заперечили у Ватикані). Чи всі ми помремо протестантами?

Кардинал Берк: Що ж, я не розумію як можна говорити, що поділ в Церкві був дією Святого Духа. Це просто безглуздо. Я не знаю, звідки інформація про цю комісію, однак неможливо мати спільну відправу Євхаристії з лютеранами, бо вони не вірять в Євхаристію так, як Католицька Церква, і, що дуже важливо, вони не вірять в доктрину трансубстантинації, тобто в те, що субстанція хліба і вина в момент освячення на Літургії перемінюється в субстанцію Тіла і Крові Христа. Для католиків, брати участь в певного роду екуменічній Євхаристії означатиме відкинути католицьку віру. Це – глибоко помилковий екуменізм, що нанесе величезної шкоди вірі і душам.

- В одній із проповідей Ви говорили: «Природа реформи обряду Літургії була значно затемнена у своєму значенні; божественна дія у Святій Літургії, що є об’єднанням небес і землі, призвела до того, що дехто помилково вважає, що Свята Літургія є дією, яку ми певним чином сфабрикували, і з якою ми можемо експериментувати». Чи правда те, як думають і говорять багато людей, що цей новий спосіб відправи Літургії є необхідним наслідком ІІ Ватиканського собору?

Кардинал Берк: Поточна форма переглянутого обряду Літургії не є необхідним наслідком ІІ Ватиканського собору. До речі, реформа обряду Літургії, така, як вона була проведена, не слідує настільки вірно, як мала б, тому, чого навчав і чого хотів ІІ Ватиканський собор. Саме тому сьогодні ми говоримо про «реформу реформи»: іншими словами, нам слід знову розглянути як обряд Літургії може бути більш вірно зреформований, відповідно до ІІ Ватиканського собору.

Звичайно, Собор наказав здійснити певні реформи обряду Літургії. Однак, дехто засудив реформу, оскільки вважав, що вона проводиться занадто насильницьким способом, маючи на увазі усунення багатьох аспектів, що ускладнювало можливість спостерігати безперервність між обрядами до і після Собору. Звичайно, ця безперервність є важливою, бо обряд Літургії прийшов до нас з перших століть християнства як реалія, яку переживаємо органічно; неможливо мати «нову» Літургію в сенсі цілком нового Обряду Літургії. Ми повинні виражати Апостольську Традицію, що була нам передана.

- А чи можливо сьогодні просити про традиційну літургію і не вважатись через це «ворогом» Папи Франциска, а, можливо, і всієї Церкви? 

Кардинал Берк: Так; до речі, відправа обох форм римського обряду – більш давня чи традиційна, і звичайна форма – вважаються нормою в Церкві. Від часу motu proprio Summorum Pontificum Бенедикта XVI в 2007 році, священики можуть вільно відправляти надзвичайну форму Літургії.

Тому, не повинно бути причини вважати, що відправа Надзвичайної форми римського обряду є знаком того, що хтось протестує чи є ворогом Папи.

- Але як ми можемо використовувати слово «католицький» для опису як кардинала, котрий відправляє Літургію в старому обряді і захищає цінності сім’ї, так і єпископа типу Франсуа Фонлюп з єпархії Родез, котрий нещодавно висвятив священика, використовуючи в обряді елементи індуїзму? Що може усіх нас об’єднувати?
 
Кардинал Берк: Краще сказати не «що», а «хто». Тим, хто нас об’єднує є Ісус Христос, Котрий приходить до нас в безперервній традиції Церкви, в її вченні, в її священному богослужіння, в її дисципліні і її управлінні. Я не чув про той випадок, про який Ви згадали, але єпископ, котрий висвячує священика у дивному обряді, порушив сопричастя з Церквою.

- Чи Ви, як патрон Мальтійського ордену, маєте якісь новини щодо незвичної ситуації всередині ордену? 

Кардинал Берк: Ні. Папа оголосив, що єдиним його представником в ордені є Архиєпископ Беччу (з держсекретаріату Ватикану). Він залишив мені титул «кардинал-патрон», але зараз я не маю там жодних функцій. Таким чином, я не отримую жодних відомостей ні від Ордену, ні від Папи.

- Дозвольте мені останнє, дурне запитання: Якби Вас обрали Папою, що б Ви зробили в першу чергу?

Кардинал Берк: Не думаю, що мені це загрожує. Я думаю, не маючи саме себе на увазі, перше, що має зробити будь-який Папа, це просто визнати віру разом з усією Церквою, як Вікарій Христа на Землі. Більшість Пап це робили, зазвичай у першій енцикліці, для прикладу св. Папа Пій Х в енцикліці «E Supremi». Також «Redemptor Hominis» св. Папи Івана Павла ІІ є свого роду визнанням віри, що нагадує знову про те, що Церква є Тілом Христа, Церква належить Христові, а усі ми є покірними слугами на служінні Йому.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами Catholic Herald 

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 4 грудня 2017 р.

04.12.2017р. Б. / Глава УГКЦ: «Той, хто думає, що у своєму житті що-небудь здобув сам, є немудрий»

Щоб досягнути успіху, потрібно співпраця з Богом, з Тим, хто є джерелом усякого добра, хто є джерелом нашого життя. Про це говорив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у двадцять шосту неділю по Зісланні Святого Духа в монастирі сестер Пресвятої Родини у Львові під час проповіді до вірних.

Проповідник відзначив, що сьогоднішнє Євангеліє, яке ми чуємо, є Євангелієм про безумного багача... Властиво, це є Боже слово про справжню мудрість. Боже слово, яке хоче зробити нас не тільки багатими, не тільки успішними в земному житті, але й мудрими.

За словами Предстоятеля, у книгах Старого Заповіту ми можемо знайти глибокі повчання про те, що справді потрібна мудрість, аби щось здобути в цьому житті. Потрібна праця. «Але, – наголошує Блаженніший Святослав, – та мудрість здобування полягає в тому, що тільки своєю власною силою, власним зусиллям людина не може бути успішною. Щоб досягнути успіху потрібна співпраця з Богом, з тим, хто є джерелом усякого добра, хто є джерелом нашого життя. Той, хто думає, що він у своєму житті що-небудь здобув сам, є немудрий. Бо не знає, звідки походить усе те, що він має».

«Але, – продовжив Глава Церкви, – потрібна ще й інша мудрість – мудрість споживати, використовувати те, що дав йому Господь Бог. Ця мудрість полягає в тому, що те, що Господь Бог тобі дав, це є тільки завдаток, аванс. Те, що ти сьогодні маєш, є лише знаком Божої любові до тебе і наче закликом, що Бог має для тебе щось значно краще і більше ніж те, що ти сьогодні здобув і маєш у своїх руках».

Ця євангельська думка, відзначив Блаженніший Святослав, до всіх нас каже, що все те, що ми сьогодні маємо, є лише знак, символ Божої любові до нас. Є лише завдатком на блага вічні…

У наших особистих зусиллях, каже Предстоятель, у нашій праці можемо переживати подібні спокуси і подібні питання як цей безумний багач з Євангелія. «Для того, щоб навчити людину правильно здобувати все те, що ми сьогодні можемо отримати і щоб це не втратити, один з найкращих сучасних вчителів святий Ігнатій Лойола сказав фразу: молися так, як би все залежало тільки від Бога, але працюй так, як би все залежало тільки від тебе. До речі, ці слова дуже любив Блаженніший Любомир і повторював їх усім, хто приходив до нього».

«Саме в тій співпраці з Божими дарами, які ми сьогодні маємо, є секрет мудрості та успіху. Змістом того всього, що ми сьогодні посідаємо. Також тут криється мудрість, щоб не стратити все те, що ми маємо», – додав проповідник.

Під час Архиєрейської Літургії, яку очолив Блаженніший Святослав, сестра Марія склала вічні обіти.

субота, 2 грудня 2017 р.

02.12.2017р. Б. / Українська помісна церква: надія і пастка Москви

Лист, який направив глава УПЦ Київського патріархату Філарет на адресу архієрейського собору РПЦ, вже став приводом для обміну заявами і пропагандистськими ударами. За оцінками, які дає самому факту цього листа православна і неправославна громадськість, важко помітити найголовніше: вперше після проголошення самостійності УПЦ КП її предстоятель офіційно звернувся до архієрейського собору РПЦ з пропозицією про діалог і ця пропозиція була не тільки розглянута, але і отримала позитивну відповідь.

Архієрейський собор сформував власну комісію для такого діалогу й фактично визнав два простих факти: те, що УПЦ КП дійсно є церквою, а не «групою товаришів» і те, що партнером по діалогу для цієї церковної організації є саме РПЦ, а не УПЦ (Московського патріархату). Тобто саме рішення про діалог і той факт, що комісію з його проведення очолив представник саме РПЦ, а не УПЦ (МП), ще раз підкреслило, хто є реальною церковною інституцією, а хто – підрозділом у складі цієї інституції.
Голова УПЦ (Московського патріархату), митрополит Онуфрій у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року
Голова УПЦ (Московського патріархату), митрополит Онуфрій у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року

Залишимо роздуми і висновки про канонічність і неканонічність церков віруючим і знавцям церковного права. З часів апостола Павла церква – не тільки релігійна і моральна, а й політична інституція. У православ’ї це виражено більше, ніж у будь-якій іншій християнської конфесії: саме тому кордони церков, як правило, дублюють кордони держав. Український розкол і небажання РПЦ надавати автокефалію УПЦ – зовсім не свідчення глибокої турботи Московської патріархії про канонічність. Це, перш за все, надія на те, що державні кордони рано чи пізно зміняться, що Україна знову повернеться до складу Росії. І в цій своїй надії патріарх Кирило нічим не відрізняється від президента Володимира Путіна.
Президент Росії Володимир Путін і Московський патріарх Кирило на засіданні Архієрейського собору Російської православної церкви. Москва, 1 грудня 2017 року
Президент Росії Володимир Путін і Московський патріарх Кирило на засіданні Архієрейського собору Російської православної церкви. Москва, 1 грудня 2017 року

Час працює на Київський патріархат

Створення комісії по переговорах із УПЦ КП може бути визнанням факту, що надії цієї залишається все менше і менше. У РПЦ не можуть не помічати фактів. Все більше громад, парафіяни яких йдуть від чужої московської церкви до своєї власної – і ніякі хитрощі з назвами і перейменування РПЦ вже не допомагають.
Під час вшанування пам’яті воїнів-захисників Донецького аеропорту. Київ, 16 січня 2016 року
Під час вшанування пам’яті воїнів-захисників Донецького аеропорту. Київ, 16 січня 2016 року

У самій УПЦ МП все більше прихильників автокефалії – так, ці люди хотіли б отримати автокефалію від Московської патріархії, але вони вже не хочуть бути в РПЦ. Сам час працює на Київський патріархат. Рано чи пізно РПЦ в Україні може зіткнутися з ситуацією, в якій Сербська православна церква опинилася на території Македонії. У цій країні – невизнана Македонська православна церква, але канонічної Сербської церкви в Македонії просто немає. До речі, саме в Македонії РПЦ нещодавно зазнала серйозної поразки: її посередництво в переговорах Сербської і Македонської церков закінчилося тим, що Македонська церква звернулася до іншої православної церкви – Болгарської – з проханням визнати себе церквою-матір’ю і надати автокефалію. Для патріарха Кирила це – неприємний сигнал.

Чим довше РПЦ буде відмовлятися від надання автокефалії Українській православній церкві, тим меншою буде ставати територія московського православ’я в Україні. А коли УПЦ КП об’єднає церковні парафії на більшій частині території країни і витіснить РПЦ і її філію УПЦ (МП) з українського релігійного життя, вона зможе звернутися до Константинопольської православної церкви з проханням визнати себе церквою-матір’ю і надати автокефалію. Це і буде закінчення українського розколу – рано чи пізно Москві доведеться погодитися з ним.

Розуміння небезпеки

Але не потрібно думати, що патріарх Кирило, досвідчений церковний політик, не розуміє цієї простої істини. Саме тому він може задуматися про надання автокефалії Українській церкві. Але давайте просто уявимо, якою буде ця автокефалія в російському варіанті? Патріарх Кирило надасть автокефалію УПЦ (МП), а УПЦ Київського патріархату в результаті переговорного процесу об’єднається з цією новою самостійною українською церквою. Церквою без центру в Москві – але з душею в Москві. А тепер давайте просто подумаємо, яка церква поглине іншу? Яким буде склад Синоду нової об’єднаної УПЦ? Якою буде мова служб? Якими – настрої священиків? Саме тому я б не поспішав із переговорним процесом і не радів би швидкому наданню автокефалії.
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет під час Всеукраїнського форуму «Захистимо мову – збережемо Україну», Київ, 25 вересня 2012 року
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет під час Всеукраїнського форуму «Захистимо мову – збережемо Україну», Київ, 25 вересня 2012 року

Про справжню Українську церкву в нашій країні можна говорити тільки тоді, коли територія московського православ’я в Україні – і в душах людей – зменшиться, як шагренева шкіра.

Але тоді може виникнути питання: навіщо ж тоді патріарх Філарет звертається до архієрейського собору? Не може ж він не розуміти небезпеки, якою загрожує швидкоплинне об’єднання?

Звичайно, патріарх Філарет – не менше досвідчений церковний політик, ніж патріарх Кирило. Ба більше – юний Кирило навчався церковній політиці у двох тодішніх стовпів церкви – митрополитів Никодима і Філарета. Так що, думаю, ієрархи прекрасно розуміють наміри один одного. Але для Філарета переговорний процес – визнання самого факту існування церкви, яку він плекав всі ці десятиліття української незалежності. Московські пастки – не привід для того, щоб відмовлятися від українських мрій. Філарет може просто прагнути залишити нащадкам єдину автокефальну і канонічну Українську церкву, в храмах якої більше ніколи не будуть поминати Московського патріарха.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Джерело:  Воїни Христа Царя