Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 8 грудня 2016 р.

08.12.2016р. Б. / Вас може здивувати, яким насправді був Ісус

Якби ми змогли подорожувати в часі і відправитись в 30 р н.е. та зустріти Ісуса, коли Він виконував своє публічне служіння, то могли би бути досить здивованими тим, що б побачили. Варто підняти цю тему, бо більшість з нас звикли до більш сучасного і західного опису Христа.

На більшості зображень Ісуса малюють як світлошкірого, худорлявого чоловіка з довгим, прямим волоссям і невеликою бородою. Такого типу фізичне зображення Ісуса започаткували досить давно, воно набрало популярності в епоху Ренесансу і дійшло до наших днів. Однак не будемо тут зачіпати зовнішній вигляд Ісуса, а поговоримо про інше.

Манери. Більшість уявляють собі Ісуса як доброго, ніжного, м’ягкослівного (окрім розмов з поганими людьми, типу фарисеї) і «люблячого» в сучасному значенні. В основному серед Його зображень переважають ті, де Він приймає дітей, є Добрим Пастирем, говорить про польові лілії і прощає жінці, спійманій на перелюбі (але не в тій частині, коли Він каже їй перестати грішити). Багато сучасних людей по замовчуванню вважають Ісуса таким і навіть наполягають на цьому замість того, щоб проконсультуватись з повним текстом Писання. Для багатьох ці зображення є більш значимими, ніж Святе Письмо, незважаючи на те, яким би об’ємним цей текст не був.

І таким чином, якщо Церква чи священик, чи будь-який християнин говорить щось, що є «важким» для сучасних вух, багато хто докорить їм, що Ісус є любов і ніколи б так не сказав. Кілька років тому я відвідував одну жінку на парафії, і після того як я завершив проповідь про пекло і потребу готуватись до суду, ця жінка сказала мені: «У Ваших сьогоднішніх словах я не почула Ісуса». Я відповів, що цитував Самого Ісуса (читання цієї неділі було про вузький шлях, що веде до спасіння, і широкий шлях, що веде до пекла). Вона ні на хвилину не схвилювалась, а просто відповіла: «Я знаю, що Він ніколи такого не казав». Її особистий образ Ісуса взяв верх навіть над текстом Біблії. І сьогодні це дуже поширено.

Саме тому я вважаю, що справжній Ісус, такий, який описаний в Писанні, здивував би багатьох сучасних людей.

Несподіванка №1: Його фізична сила і витривалість

Достатньо просто подивитись на карту і побачити розмір та різноманітність рельєфу, по якому зазвичай ходили Ісус, Його родичі і апостоли. Кожного року Ісус пішки ходив близько 112 км на південь до Єрусалиму і назад. Кожного дня Він ходив по усій Галилеї, а також 60 км на північ (Тир, Сидон, Кесарія Филипова). Рельєф на цій території дуже важкий, горбистий (навіть гірський), а земля перемінюється з родючої на пустелю всього за кілька кілометрів.

Ісус піднімався на гори навколо Галилейського моря, в т.ч. на гору Тавор. Він, Його родичі і послідовники часто вирушали в далекі подорожі на багато днів. Ці подорожі могли бути небезпечними, бо розбійники і злочинці полювали в очікуванні на зручний для нападу момент. Наявність місця для нічлігу було важко передбачити, тому багато ночей доводилось проводити під відкритим небом.

У своїй останній подорожі до Єрусалиму Ісус обрав шлях пустелею, який вів через Єрихон. Це звивиста пустеля, що піднімається більше, ніж 240 м над рівнем моря. Підйом до Єрусалиму (вище 760 м над рівнем моря) становив більше 900 м догори. Незважаючи на цю важку дорогу, Він вже того ж вечора був гостем в домі Марти і Марії, де Марія намастила Його дорогим нардом.

Більшості сучасників така витривалість і сила незнайомі. Більшість з нас втомлюються від найменшого пагорбу; сама думка про те, щоб пройти пішки 112 км, здається нам неможливою. Ті, хто сьогодні відвідують Святу Землю і проходять шляхом Ісуса, зазвичай роблять це в автобусах з кондиціонером і скаржаться на круті пагорби, якими потрібно піднятись пішки до Назарету, Ейн Карем і Єрусалиму.

Люди, які жили в ті часи, не були такими худорлявими, як їх часто зображають сучасні художники. Це не означає, що вони були особливо мускулистими, однак були звичними до важкої фізичної праці, довгих походів і до тих труднощів, які зараз би збентежили багатьох з нас.

Несподіванка №2: Він проповідував голосно і вимогливо

В ті часи не було мікрофонів чи підсилювачів звуку. Проповідники того часу не могли говорити ніжним і спокійним голосом. Вони мусіли кричати те, що хотіли сказати. Міські глашатаї (крикуни) тому так і називались. Навіть всередині приміщення необхідно було говорити в підвищеному тоні, бо переповнені кімнати заглушають звук.

Ісус часто проповідував надворі, часами перед тисячним натовпом. Ще раз уявіть Його витривалість і що такі проповіді були швидше криком, а не звичною розповіддю чи умовлянням. Для нас, котрі впродовж останніх сотні років звикли до розповідного типу проповідей, це виглядало б дуже дивно.

Кілька років тому я виступав з промовою на тему Таїнства подружжя перед великою аудиторією, зібраною у храмі. З певних причин мікрофон не працював. В мене гучний голос, однак, щоб мене почули в такому великому приміщенні, мені довелось майже кричати. Я намагався пом’якшити свою промову, вставляючи гумористичні нотки, але близько половини аудиторії вважали, що я був злий або суворий (відповідно до опитування, проведеного опісля). Я безумовно не був злий, і хоч традиційний шлюб є викликом для сучасних понять, наголос я робив на тому, що благодать сприяє вірності і прощенню, що є необхідним для любові на все життя.

Ще одним несподіваним моментом Ісусового проповідування є те, що він проповідував, сидячи. Святе Письмо підтверджує це в багатьох місцях. Усі древні равини проповідували, сидячи, – це був знак авторитету.

Несподіванка №3: Його безкомпромісність

Ісус поводив себе як пророк, а пророки ніколи не пом’якшували слів, не йшли на компроміс чи були нерішучими. Будь-який аналіз справжнього послання Ісуса (не вибіркова і фільтрована сучасна версія) показує, що він ставив відверті, безкомпромісні вимоги до кожного, хто хотів бути Його учнем. Ми повинні покаятись і вірити в Його Євангеліє. Ми повинні чітко прийняти, що Він – єдине світло, єдина істина і єдиний Син Отця. Ми повинні любити Його більше, ніж будь-кого і будь-що. Це стосується нашої сім’ї, а також усіх найнеобхідніших речей для нашого фізичного виживання, кар’єри і засобів для існування. Якщо нам це не вдається, тоді ми не достойні Його. Ми повинні щодня піднімати свій хрест. Ми маємо хотіти терпіти, навіть до смерті, заради Нього і того, що Він навчає. Не достатньо просто любити своїх ближніх; ми повинні любити і своїх ворогів. Не достатньо просто уникати перелюбу; ми повинні мати сексуальну чистоту, яка виключає всілякі форми сексуальної активності поза межами біблійного шлюбу, навіть нечисті думки. Ми повинні прощати тим, хто зробив нам боляче, бо в іншому випадку Отець не простить нам.

Знову і знову, справжній Ісус застерігав про пекло і необхідність бути тверезими та всерйоз ставитись до суду. Ісус не був якимось злим проповідником. Ісус, який любить нас, попереджав, що буде багато таких, які не зможуть чи не захочуть увійти в Небеса на Його умовах; невелика кількість обере вузький шлях хреста. Не всі, хто скаже «Господи! Господи!» увійдуть в Царство небесне, а лише ті, хто чинитиме волю Отця. Багато почують від Нього: «Я вас не знаю. Не знаю звідки ви. Відійдіть від Мене».

Не існує компромісу, немає третього шляху. Ми не можемо служити двом панам, Богу і мамоні. Друг світу – ворог Бога. Він сказав, що той, хто кладе руку на плуг і озирається назад, не достойний Божого царства. На наші вибачення і прохання дати трохи часу, щоб «поскладати все на свої місця», Він може сказати: «Дозвольте мертвим ховати своїх мертвих, а ви ідіть і проголошуйте Царство!».

В основній течії Ісусового проповідування мало що можна назвати ніжним чи м’яким. Хоча Він запрошував учнів побачити в Ньому справжнього пастиря, Того, Хто по-справжньому любить наші душі, Котрий може дати нам справжній Хліб, якого ми прагнемо, і життєдайної води, щоб втамувати нашу спрагу; Він хоче, щоб ми несли свій хрест, а не розлягались на дивані. Ісус зцілив багатьох, однак Він наголошував на необхідності віри, яка має бути активною перед тим, як творити чудеса.

Ісусовий план для нас включає глибокий парадокс; Він ставить виклик перед кожним з наших очікувань. Він не вибачається за те, що образив наші уявлення. Він сказав, що якщо хтось посоромиться Його і Його вчення, того й Він посоромиться в Судний День. Не буде жодного компромісу з розумом світу.

Усе це, хоча й чітко і послідовно записано в Біблії, часто через невигідність забувається. Більшість сучасних людей надають перевагу нюансам або/і евфемізмам; вони воліють чути голос, який пропонує і запрошує. Але Ісус, як і пророки того часу, поєднував пекучий суд світських шляхів з безкомпромісною наполегливістю, щоб ми обрали одну зі сторін.

Несподіванка №4: Його наполегливість

Ісус мав таку рішучість і визначеність, яку багато з нас би потрактували як свого роду неподатливість. Ми любимо обговорення; ми тішимось співпрацею і роботою в команді.

Ісус сюди аж ніяк не підходить. Він чітко знав, що хоче зробити. Він посилав перед Собою посланців у кожне місто і село. Він не приймав поправок від тих, хто заперечував Його плану чи тому, що Він їв з грішниками. Коли натовп заперечив Ісусовому вченню (як наприклад, Його вчення про Євхаристію в Капернаумі), Він не передумав щодо своїх слів і не пішов шукати PR-фірму, яка б покращила Його імідж. Він не запроваджував фокусну групу, яка б тестувала Його слова і ідеї. Ні, Ісус подвоював ставку, а тоді запитував учнів, чи вони збираються Його покинути. Він мав нагальну місію звіщати істину, а не вести навколо неї дебати з критиками.

Ісус швидко і терміново виконував Своє завдання. Він сказав Своїм учням, що повинен працювати, поки ще день, бо наближалась темрява, коли праця припиниться. Перед Його останньою подорожжю до Єрусалиму, сказано, що Ісус «постановив пуститися в дорогу», цей вираз передає тверду рішучість. Він вирушив в дорогу, цілком розуміючи (і оголосив про це), що Він буде виданий в руки людей, помре і воскресне.

Ісусові апостоли відмовляли і затримували Його, дивуючись чому Він іде туди, знаючи, що провідники народу хочуть Його вбити. Коли Петро намагався відрадити Його, Ісус зі злістю повернувся до нього, кинув виклик його світському думанню і назвав його сатаною.

Ні, Ісус би не відвернувся. З одного боку, Він докоряв слабкій вірі апостолів, кажучи: «Доки  я буду з вами та терпітиму вас?!» Він також застерігав: «Той, хто не збирає зі мною – розкидає».

Тож Ісус був наполегливий і нестримний. Водночас, Його апостоли коливались між стійкістю до небезпеки, що насувалась, відмовою і ухиленням. Неодноразово Святе Письмо вказує, що вони боялись питати Його ще щось.

Ісуса ніщо не зупиняло. Навіть під час Тайної Вечері, коли Він піднявся, щоб іти до Страстей, Ісус сказав: «Світ повинен знати, що я люблю Отця, і що Він мене послав. Уставайте ж, ідімо звідси».
Лише на короткий час (в саду) Ісус висловив найтонший сумнів. Однак швидко все врегулювалось: на усе, що хотів Отець, Він дав згоду. Ми були спасенні людським рішення божественної особи.

Для чого ця наполегливість? Для того, щоб спасти нас! «Що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов - на цю годину!» (Ів. 12,27).

Я переконаний, що ця наполегливість нас би здивувала. Нам набагато комфортніше з Ісусом, який ходив навколо, благословляючи народ, розповідаючи історії, і який тільки в самому кінці потрапив у біду. Важко придумати щось більш віддалене від історії, записаної в Святому Письмі. Знаючи наперед усе, що має відбутись, Ісус мужньо вирушив до Своєї мети і не дозволив би нічому зупинити Його чи звести зі шляху. Це була воля Його Отця, і тому Він був наполегливим.

Так, я підозрюю, що більшість з нас були б вражені, якби зустріли Ісуса в далекому 30-му році. Для тих, хто не засвоїв біблійний текст і замінив його на сучасний образ, який далекий від записаної істини, Ісус міг би здатись зарозумілим і навіть нетерпеливим. Вони б побачили як Ісус говорить відверто і прямо, як пророки. Чи було б в Ньому щось від того ніжного Ісуса, якому надають перевагу так багато людей? Звичайно, що було б, але не в такій надвеликій мірі, як більшість сучасників хоче бачити.

Мабуть, завершу, подавши слова Роса Дузета, котрий у своїй книзі «Погана релігія» підсумував:
Християнство – це парадоксальна релігія, оскільки юдей з Назарету є парадоксальною особою. Жодна постать в історії чи вигадці не містить стільки різноманіття, скільки новозавітній Ісус. Він – аскетик-целебс, якому подобається обідати з митарями і перемінювати на весіллі воду на вино. В один момент Він - апокаліптичний пророк, а в інший  -­ обережний і розумний етик… Він обіцяє розділити чоловіка проти жінки, батьків проти дітей, а потім забороняє розлучення; Він спілкується з повіями, водночас засуджуючи навіть пожадливі думки… Він може бути борцем за рівноправність і за ієрархію, спокійний і нетерплячий, надзвичайно доброзичливий і надзвичайно осудливий. Він встановлює неможливі стандарти, а потім прощає найбільшим грішникам. Він благословляє миротворців, а потім обіцяє, що приніс не мир, а меч. Одної миті Він – надлюдина, іншої – плаче.

Як підтверджено на соборах ранньої Церкви і викладено у Символі віри, християнська ортодоксія завжди пишалась своєю вірністю усьому Ісусові … (де єресь каже якому саме) Обидвом, каже ортодоксія… Метою великих єресей, з однієї точки зору, завжди було витягнути із напружених євангельських розповідей більш відповідного, пристосованого і несуперечливого Ісуса. 

О. Чарльз Поуп, Community in Mission

Переклад - "Католицький оглядач"

Джерело:    Воїни Христа Царя

середа, 7 грудня 2016 р.

07.12.2016р. Б. / Апостольський нунцій в Україні розповів Постійному Синоду про сучасний стан акції «Папа для України»

Другий день робочих засідань 18-ї (49-ї) сесії Постійного Синоду був присвячений розглядові звітів комісій і відділів патріаршого рівня. Владика Михайло (Бубній) представив діяльність Комісії у справах монашества, звернувши увагу на виклики, які стоять сьогодні перед богопосвяченими особами УГКЦ.

Зокрема, йшлося про поширення діяльності Комісії на загальноцерковному рівні. Присутні наголосили, що між монашими особами в Україні та їхніми братами і сестрами на поселеннях слід поглиблювати контакти задля кращого взаємного пізнання і творчого обміну дарами.

За підсумками звіту Ради у справах євангелізації при Главі УГКЦ, яку очолює владика Йосафат (Мощич), Постійний Синод поблагословив дві євангелізаційні програми: програму преєвангелізації «Дорога і ключ», скеровану до нехрещених осіб, і програму «Благовість спасіння», розраховану на тих членів Церкви, які прагнуть поглибити своє духовне життя. Владика Василь (Тучапець) ознайомив членів Постійного Синоду зі станом соціального служіння в УГКЦ і перспективами розвитку новоствореного Відділу соціального служіння, який перебуватиме під його опікою. Синодальні отці наголосили, що служіння ближньому є не лише завданням благодійних організацій, таких як «Карітас», але повинно стати невід’ємною частиною духовності й способу життя кожного християнина. Саме в такому дусі було доручено опрацьовувати і втілювати в життя Програму соціального служіння УГКЦ.

6 грудня Постійний Синод відвідав Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні. У щирому братерському спілкуванні відбувся обмін думками щодо душпастирських завдань і викликів, які стоять перед УГКЦ в Україні та на поселеннях. Зокрема, велику увагу було присвячено гуманітарній акції «Папа для України», скерованої для допомоги постраждалим від наслідків військової агресії на Сході України. Апостольський нунцій повідомив, що Святіший Отець особисто і регулярно цікавиться ситуацією в Україні та прагне, щоб кожна пожертва, яку склали католики Європи в межах збірки 24 квітня, справді дійшла до потребуючих людей. На сьогодні разом з особистою пожертвою Папи Франциска сума зібраних коштів уже перевищила 10 мільйонів євро, а рішення щодо конкретних проектів, на які будуть скеровані ці кошти, будуть прийняті відповідними комісіями Апостольської Столиці ближчим часом.

При цій нагоді владика Гуджеротті подякував Предстоятелеві УГКЦ за цінні ініціативи та конструктивну позицію в налагодженні співпраці як всередині католицької спільноти в Україні, так і на полі державно-церковних відносин. Блаженніший Святослав запросив Апостольського нунція взяти участь у різдвяних богослужіннях в Патріаршому соборі Воскресіння Христового, а представник Святішого Отця в Україні запросив усіх присутніх на коляду до Апостольської нунціатури.

вівторок, 6 грудня 2016 р.

06.12.2016р. Б. / Гендерна колотнеча в Україні

Оприлюднення антигендерного послання Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства минулого тижня, без всякого сумніву, стало черговим пунктом боротьби українського християнства з гендерною ідеологією. Одна з великих українських конфесій в черговий раз виразно і недвозначно висловилась: гендеризм – це зло.

Не слід забувати, що 2015 року УГКЦ та РКЦ в Україні спільно заявили, що гендеризм – зло. Але це не заважало певним особам спекулювати поняттями, твердячи, що гендерна ідеологія це одне, а гендерна теорія – це щось цілком іншого, і що Церква ніколи не висловилась проти гендерної теорії. Можливо, це було однією з причин, яка й призвела до цієї заяви українського греко-католицького єпископату.

Останній десяток років українському загалу впихали в голову, що гендерна рівність – це рівність між чоловіком і жінкою. І щойно понад рік тому, а саме: в листопаді 2015 року Верховна Рада України прийняла доволі зловісну поправку до Трудового кодексу, яка забороняє дискримінацію за статтю, гендерною ідентичністю та сексуальною орієнтацією. Тобто в перше в Україні в законодавстві було закріплено, що стать і гендер – різні речі. Варто зауважити, що вимагав від парламенту прийняття цієї поправки Президент Петро Порошенко. Можна сказати, що  Україна тим самим відкрила двері до утисків християн, подібних то тих, що мають місце в країнах Заходу, які вже імплементували гендерну ідеологію в своє законодавство. Відтак судово переслідують тих, хто відмовляється проти свого сумління брати участь в організації церемоній одностатевих «вінчань». Адже, як не крути, але така відмова може бути протлумачена як вияв дискримінації за сексуальною орієнтацією і гендерною ідентичністю.

Але раптом, після обрання Дональда Трампа президентом США, український парламент повстав проти гендеру. І це на тлі того, що ще в червні цього року Міністерство освіти оголошувало, що проведе експертизу українських підручників на предмет гендерної дискримінації. Ситуація виглядає ще більш шизофренічно для тих, хто пам’ятає, що саме БПП – партія, яка просувала гендерну поправку до Трудового кодексу тепер розвернулась на 180ᵒ. Звісно, що такі зміни дали можливість християнам в середині українського парламенту протиснути антигендеристське рішення, що тут же ж викликало завивання ліволібералів в середині того ж БПП про зречення України від європейських цінностей. І знову ж таки попри шизофренічність ситуації, слід зазначити, що єдиною реально послідовною силою в парламенті, яка послідовно дотримується pro-life, а тим самим і антигендерної позиції, є Міжфракційне депутатське об’єднання «За духовність, моральність та здоров’я України», яке очолює п. Павло Унгурян.

Цікаво, чи вдасться відмінити поправку до трудового кодексу? Питання, звісно, риторичне. Адже все залежатиме від чергових віражів української політики.

Маючи перед очима тему суперечки довкола гендерної ідеології, слід зазначити, що християнське несприйняття гендеризму має під собою не тільки релігійну переконаність у тому, що Бог створив людину чоловіком і жінкою, але й думку науковців. Американські педіатри у липні цього року заявили, що гендерна теорія не має наукового підґрунтя. Проте повним науковим розгромом гендеризму став спеціальний звіт «Сексуальність і гендер», який опублікував часопис «The New Atlantis» у липні цього року.

Однак не варто думати, що гендеризму завданий удар, від якого він не зможе дійти до тями. Тиск на українське суспільство й українське християнство буде і надалі продовжуватись. І щоб його витримати, якихось підкилимних домовленостей між Радою церков чи окремими конфесіями і владою не вистачить. Усі організації християнського загалу України мусять стати на захист не тільки права на здорове суспільство, але й права на свободу віросповідання. А це у свою чергу вимагатиме координації інформаційної політики, а не того інформаційного гармидеру, до якого схильне українське суспільство, в тому числі й християнська його частина.

Це особливо показав недавній візит в Україну пані Ґабріели Кубі, який практично не отримав висвітлення на центральних офіційних ресурсах УГКЦ, хоча пані Кубі взяла участь в семінарі, який був організований Патріяршою курією УГКЦ.

В Україні нема впливового pro-life руху чи якогось іншого руху, який би міг протиставлятися гендеристам як організована сила. Сподівання на вплив Ради церков на владу доволі примарні – прийняття антидискримінаційної поправки в Трудовий кодекс це добре засвідчило. Тому очікувати, що українське суспільство зможе протиставитись  гендеризму без належної інформаційної кампанії, без належного організаційного елементу є повністю безпідставним самообманом.

Скоріше за все, антигендеристське послання Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства доволі скоро забудеться. Можливо, комусь і залишиться десь на рівні підсвідомості, що Церква проти гендеризму. Але під шквалом ліволіберальної пропаганди, яка вже не один раз довела свою ефективність, це «проти» цілком реально переродиться у звинувачення Церкви в мракобіссі.

З іншого боку, хочеться сподіватися, що голос єпископату буде почутий і певні дії в напрямку просвіти українського суспільства та формування потужного pro-life руху все ж таки будуть зроблені.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 5 грудня 2016 р.

05.12.2016р. Б. / «Шептицький був єдиним, хто протестував проти знищення українців під час Голодомору», – італійський історик Етторе Чіннелла

4 грудня з ініціативи Товариства «Свята Софія» в Римі вдбулась конференція професора Етторе Чіннелла, автора книги «Україна. Забутий геноцид». Захід відбувся в рамках вшанування українською громадою жертв Голодомору 1932-33 рр.

«Голодомор був спланованим соціальним, культурним та національним знищенням українського народу», – вважає італійський історик.

«Після багатьох спроб зламати українське селянство примусовою колективізацією Сталін вдається до крайньої форми війни – знищення голодом. Сьогодні існує багато дискусій стосовно того, чи цю каманію можна вважати геноцидом. Факти свідчать, що через голод знищувалися не тільки селяни, але й інтелігенція, патріотичні сили, Церква. Страх перед свободолюбивістю українського народу штовхнув Сталіна до жорстокої розправи та цілеспрямованого знищення українського народу. Усі факти свідчать про те, що це був геноцид», – доводить Етторе Чіннелла.

Одним з небагатьох, хто відверто говорив світові про цю трагедію, на думку італійського дослідника, був митрополит Андрей Шептицький. «Він не лише говорив про цю трагедію, але й організовував чимало акцій солідарності з тими, хто терпів голод. Шептицький фактично був єдиним, хто протестував проти знищення українців. Це в той час, коли згідно домовленості між Польщею і Радянським Союзом, польський уряд мовчки спостерігав за знищенням українців», – зазначив Чіннелла.

Додамо, що історик Етторе Чіннелла є відомим в Італії дослідником Східної Європи. Його книга про Голодомор в Україні побачила світ минулого року і вийшла друком італійською мовою. Автор займався дослідженнями цієї теми в державних архівах комуністичної партії в Москві одразу після розпаду Радянського Союзу. Його праця є плодом багатолітніх досліджень, на сторінках своєї книги автор наводить багато фактів про штучно створений голод в Україні як розправу радянської влади над українським народом.

Прес-служба Товариства «Свята Софія»

субота, 3 грудня 2016 р.

03.12.2016р. Б. / Х Всеукраїнський з’їзд військових капеланів УГКЦ відбудеться у Києві

07–09 грудня 2016 року в Києві відбудеться X Всеукраїнський з’їзд військових капеланів Української Греко-Католицької Церкви, який вже традиційно організовує Департамент Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. У заході візьме участь Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук).

Щорічний з’їзд очолює військовий єпископ УГКЦ Михаїл (Колтун), керівник Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. У заході візьме участь більше 100 військових капеланів, що побували з душпастирським служінням на фронті РУВ.

Захід розпочнеться в середу, 07 грудня, о 09.00 Архиєрейською Божественною Літургією в Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві.

Відкриття X Всеукраїнського з’їзду військових капеланів УГКЦ відбудеться у Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України об 12:00 за адресою вул. Михайла Грушевського, 30/1.

До виступу на заході запрошено Віктора Єленського, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, полковника Олега Бойка, заступника начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, представників Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби, Державної служби України з надзвичайних  ситуацій.

Всеукраїнський з’їзд військових капеланів УГКЦ триватиме три дні.

Програма заходів передбачає виступи представників влади та  силових структур України щодо створення Служби військового духовенства в ЗСУ, НГУ та ДПС, та основних етапів її запровадження, а також щодо взаємодії Держави з Церквою у питанні військового капеланства; день духовної віднови військового капелана; практичні рекомендації для ефективної праці капеланів з військовослужбовцями.

Під час Х Всеукраїнського з’їзду військових капеланів Глава УГКЦ Блаженніший Святослав вручить відзнаку – іменний хрест військового капелана – священикам, що служили та служать на передовій фронту РУВ.

Реєстрація ЗМІ та учасників з’їзду – з 11:30, в Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України за адресою вул. Михайла Грушевського, 30/1.

Прес-центр Департаменту Патріаршої курії УГКЦ
у справах душпастирства силових структур України


четвер, 1 грудня 2016 р.

01.12.2016р. Б. / Капелан “Грім”: Моє місце серед бійців на фронті

Нещодавно до Коломиї повернулася 1-ша Коломийська чота 4-ї запасної сотні ДУК “Правий сектор” Івано-Франківської області.

Бійців зустрічав їхній капелан – головний військовий капелан Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Василь Жупник на псевдо “Грім”, пише “Дзеркало Коломиї”.

Священик пройшов зі своїми бійцями усіма воєнними дорогами на Сході, тими, де найгарячіше. Зараз перебуває вдома у Коломиї. Відпочиває, підліковує серце. Відганяє від себе тяжкі спогади. А вони однаково лізуть…

–     Маю парафію в Перерові. Там тепер інший священик на заміні. Наразі моє місце – серед моїх бійців на фронті. От трохи підремонтуюсь і поїду до своїх у зону бойових дій.

Починав своє військове душпастирське служіння капелан “Грім” з волонтерських поїздок. Їздив на Схід з іншим капеланом Михайлом Арсеничем.

Якось між містечком Тельманове й Волновахою авто, яким їхали отці, потрапило під обстріл. Боже Провидіння врятувало обидвох душпастирів від кулі снайпера, яка просвистіла поміж ними на віддалі долоні.

–     Багато хлопців я там втратив, – каже згірклим голосом отець Василь. – Може, з Божою допомогою колись все це опишу. Тільки не зараз. Нині я думками на Сході. Там мене чекають…

середа, 30 листопада 2016 р.

30.11.2016р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (21.11– 27.11)

22 листопада 2016 року до Львова прибула подорожуюча ікона з мощами Блаженної Йосафати, співзасновниці Згромадження Сестер Служебниць. Ікона Блаженної Йосафати написана Словацьким іконописцем і була посвячена Главою і Отцем УГКЦ Блаженнішим Святославом у 2013 р. під час посвячення Патріаршого Собору. В Україні ікона перебуватиме до липня 2017 року й відвідає всі монастирі сестер служебниць Української провінції. Про місця та час перебування ікони можна дізнатися на сайті сестер служебниць http://ssmi-ua.org/prayer_request1.html.

22-23 листопада в Патріаршому домі у Львові відбувся перший з'їзд координаторів Марійських та Вівтарних дружин з єпархій та екзархатів. Зустріч відбулась в світлі постанов 69 сесії Синоду єпископів КГВА. До координаторів зі своїм словом завітав владика Богдан Дзюрах, який побажав присутнім "найперше горіти духом, плекати добрі ідеї", а відтак бути певним, що знайдуться ресурси для реалізації цих ідей.

25 листопада, завершились спільні реколекції Єпископатів латинського та візантійського обрядів, які тривали у стінах Вищої Духовної Семінарії Львівської Митрополії. Проповідником цьогорічних конференцій був Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті, який побудував реколекції на основі Старозавітньої Книги Йони.

26 листопада 2016 року, у Львові вшанували пам’ять жертв Голодоморів 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років Україні. На площі навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку духовенство міста, а також представники місцевої влади, громадськість спільно помолились екуменічною панахидою, яку очолив Митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП Димитрій (Рудюк) у співслужінні з єпископом-помічником Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященним Владикою Володимиром (Груцою). 

У Соборі Святого Івана Хрестителя –  Митрополит і Архієпископ Євген Попович  у співслужіні отців Перемиського деканату теж  очолив панахиду за жертви голодоморів в Україні,.


Також у суботу, у місті Вишгород, що на Київщині відбулись молодіжні реколекції, під час яких з молоддю провів зустріч Блаженніший Любомир.  Організаторами реколекцій виступили Молодіжна комісія Київської архиєпархії та Центр Академічного душпастирства.

У неділю, 27 листопада:
З нагоди 15-ї річниці від заснування парафії, Високопреосвящений владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, з пастирським візитом прибув у парафію Введення в храм Пресвятої Богородиці (м. Львів, вул. Чукаріна, 5). Слід зазначити, що владика Ігор окропив освяченою водою будову парафіяльної катехитичної школи.

У Свято-Успенському василіянському монастирі у Варшаві, було урочисто відкрито Ювілейний рік Василіянського Чину. Святкування, присвячені: 400-літтю заснування Чину Святого Василія Великого; 150-літтю канонізації Святого Священномученика Йосафата Кунцевича; та 380-літтю блаженної кончини Йосифа Велямина Рутського, митрополита Київського. З цієї нагоди на запрошення монашої спільноти ОО. Василіян у Польщі, щоб очолити Ювілейне дійство, був запрошений Владика Василій Тучапець, Екзарх Харківський. 

В Архикатедральному Соборі Святого Юра, відбулася Мистецька програма на завершення Року Божого Милосердя та 5-ти річчя відновлення Львівської Митрополії. Про завершення Року Божого Милосердя та 5-ти річчя відновлення Львівської Митрополії виголосив слово і Високопреосвященний владика Ігор, Митрополит Львівський.

У м. Великі Мости, у кінологічному навчальному центрі прикордонної служби, відбулася зустріч військового єпископа Михаїла Колтуна, керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, з солдатами строкової служби.

До вашої уваги:
Владика Тарас (Сеньків): «Душпастирі повинні думати не тільки про своє вічне життя, а й інших». Розповів про своє покликання владика Тарас (Сеньків), Єпарх Стрийський, у програмі «Відкрита Церква. Діалоги» на Живому ТБ.
“Актуальність у капеланському служінні постійно зростає”, – отець Любомир Яворський. Військовий капелан отець Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, завершив відвідини військових та капеланів УГКЦ, що зараз перебувають на фронті РУВ. 

Анонс:
Від 28 листопада до 2 грудня 2016 року відбудеться загальна зустріч всіх координаторів програми «Жива парафія» у с. Княжичах біля Києва. На зустрічі зберуться єпархіальні координатори Північної Америки та Південної Америки, Центральної та Західної Європи, України та Казахстану.

Джерело:    Воїни Христа Царя