Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 31 серпня 2018 р.

31.08.2018р. Б. / «Прошу всіх вірних щодня прикликати благодать Святого Духа на наш Синод», — Глава УГКЦ

Від 2 до 12 вересня 2018 року у Львові-Брюховичах відбуватиметься щорічний Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Про те, як проходитиме одна з найголовніших подій року в Церкві, над чим роздумуватимуть синодальні отці Департаменту інформації УГКЦ, розповів Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.

Блаженніший Святославе, за кілька днів розпочнеться черговий щорічний Синод Єпископів нашої Церкви. Розкажіть, будь ласка, що таке Синод і чому ця подія є важливою не тільки для єпископів, які зберуться, а й для всієї УГКЦ і вірних у всьому світі?

Духовний зміст події, яку ми називаємо Синодом, можна почерпнути з євангельської розповіді, коли воскреслий Ісус Христос ішов із двома апостолами-учнями до Емауса. Він сам прийшов до учнів і крокував з ними дорогою. Це крокування разом у товаристві з воскреслим Спасителем і є синодом - спільним шляхом.

Ми знаємо, що в тій дорозі до Емауса Христос не лише картав учнів за їхню зашкарублість сердець, а й пояснював їм Писання, розкривав зміст Божого Слова. А в кінці, коли учні збагнули, що це сам воскреслий Спаситель, вони самі себе запитували: «А чи не горіло наше серце, коли Він до нас промовляв і пояснював Писання?».

Отже, ми можемо сказати, що подія Синоду, яка відбувається в нашій Церкві раз на рік, відповідає змісту й духу цієї розповіді. Бо всі наші єпископи з цілого світу, з усіх континентів зійдуться на синодальне діяння, як любив говорити Блаженніший Любомир. Десять днів крокуватимемо разом дорогою слухання Божого Слова і розрізнення Його святої волі щодо життя і розвитку нашої Церкви як в Україні, так і на поселеннях.

Але Синод із просто зустрічі єпископів станеться тоді, коли до нас прийде воскреслий Христос. І синодальні наради завжди є виявом сопричастя, видимим знаком невидимої присутності і дії між нами Святого Духа.

А яка місія кожного окремого єпископа на Синоді?

Хотів би сказати, що кожен єпископ має три рівні відповідальності, три рівні служіння. Перше – єпископ відповідає за свою єпархію. Він мусить дбати про своїх вірних, про їхнє життя і розвиток, про навчання віри, про своїх священиків, монашество.

Другий рівень його обов'язку, служіння – дбати не тільки про свою єпархію, а й про всю помісну Українську Греко-Католицьку Церкву. Отож єпископи, які сходяться на Синод, не просто чують про життя нашої Церкви в усьому світі, а реально беруть на себе відповідальність за життя нашої Церкви в іншій частині світу, відмінній від тієї, де певний єпископ звершує служіння. Таким чином у синодальному діянні здійснюватиметься відповідальність єпископа за всю нашу Церкву.

Третій рівень відповідальності – відповідальність за всю Вселенську Христову Церкву. Відповідальність за інші помісні Церкви, зокрема й за Латинську Церкву. Тому синодальне діяння – особливий знак сопричастя з наступником апостола Петра – Святішим Отцем Папою Римським, а відтак з усіма християнами в усьому світі.

Тому на відкриття нашого Синоду приїдуть представники інших Східних Католицьких Церков. Завітають представники українських православних Церков, Глава Єпископської Конференції Римо-Католицької Церкви. Буде також Апостольський нунцій, як представник Святішого Отця, у єдності з яким ми будемо розпочинати нашу синодальну працю.

Ми б дуже хотіли, щоб на завершення, коли будуть проголошені рішення Синоду, ми могли сказати словами зі Святого Письма: «Сподобалося Духові Святому і нам».

Чи єпископ на Синоді представляє тільки себе, чи він представляє вірних, які повірені його опіці? І як загалом вдається почути голос вірних?

Очевидно, що коли єпископ бере участь у Синоді, він представляє всю свою єпархію, зокрема й Божий люд, який йому доручений. А відтак він представляє всі три рівні служіння, про які ми говорили перед цим. Голосує від імені Церкви, на служіння якій Господь Бог його покликав.

Коли єпископ їде на Синод, то, очевидно, відбуваються певні підготування, опитування з тих чи тих справ у єпархії. Проводяться консультації між усіма єпископами в контексті засідань так званого Постійного Синоду нашої Церкви. Таким чином, єпископ чітко розуміє, що потрібно донести на Синоді.

Повернувшись із Синоду, відповідно до приписів канонічного права, єпископ повинен проголосити, зробити чинними у своїй єпархії рішення, які прийняв Синод.

Якою буде головна тема цьогорічного Синоду? Що буде у фокусі роздумів владик?

Кожен наш Синод є тематичним. У порядку денному існує головна тема, яку підготовляють упродовж усього року, відповідно до певних досліджень вивчення стану нашої Церкви в певній галузі.

На цьому Синоді центральною темою буде Боже Слово і катехизація. Ми розглянемо, як відбувається в нашій Церкві навчання і проголошення слова Святого Євангелія, наскільки наші вірні черпають із Божого Слова для свого щоденного життя і живуть ним.

Із цим пов'язана тема катехитичного служіння, тобто навчання основних істин нашої віри. Наскільки наші вірні знають того Бога, в якого вірять, наскільки вони знають і вміють молитися і наскільки знають моральні й духовні засади християнського життя і їх дотримуються... Як відбувається навчання Катехизму, чи є при церковній парафії катехитична школа... Наскільки наша Церква має достатньо підготовані програми катехизації…

І для нас є дуже важливим зрозуміти, як ми, єпископи, які є першими вчителями віри і першими катехитами у своїй єпархії, супроводжуємо наших вірних в їхньому пізнанні Бога. Бо катехизація – це не тільки певний курс, програма релігії для дітей. Люди в усіх вікових категоріях потребують учительського супроводу своїми єпископами, священиками, монахами, монахинями, аби в усіх обставинах свого життя краще пізнати Бога, краще зрозуміти істини своєї віри.

Практично, під час кожного Синоду відбувається подорож/проща владик в якесь особливе місце. Торік був Гошів. Чи буде якась особлива подія під час цього Синоду?

Цього року особливою подією буде те, що 9 вересня всі владики нашого Синоду поїдуть до Перемишля, до нашої Перемишльсько-Варшавської архиєпархії, аби разом урочисто відсвяткувати особливий ювілей – 325-ту річницю відновлення єдності Перемишльської єпархії з Римською Апостольською столицею.

Ця подія буде надзвичайно важлива, тому що ми сьогодні повинні ще раз у контексті тих церковних рухів, рухів за визнання українського православ'я у вигляді Томоса, збагнути, у чому полягає особлива єдність Київського християнства з Римською Апостольською столицею, у чому полягає особлива місія нашої Церкви, аби посвідчити цю сторону життя Київської Церкви сучасному Київському християнству, нашим братам і сестрам колись єдиної, а нині поділеної Київської Церкви.

Отже, ми разом будемо в Перемишлі, разом святкуватимемо, і ця подія матиме дуже важливе міжнародне значення.

Ще торік Синод тривав один тиждень. Тепер десять днів. Чому так?

Ми повертаємося до термінів, які були чинними раніше. Був такий період, коли ми були просто змушені зменшити тривалість нашого Синоду. А тепер ми бачимо, що життя нашої Церкви є дуже бурхливе. Навіть більше, уявлення нас самих про нашу Церкву відстає від церковної дійсності, в якій ми живемо. Наша Церква бурхливо розвивається і вже є цілком іншою, ніж це було, скажімо, десять років тому. І щоб усвідомити собі цю новизну, нам просто потрібно більше часу.

У роботі Синоду беруть участь єпископи, а що ж інші вірні Церкви?

Я б хотів звернутися до всіх вірних нашої Церкви в Україні і в усьому світі з проханням про молитву. Зокрема, прохаю молитися до Духа Святого, аби ця зустріч наших єпископів справді пережила глибоку благодать синодального діяння.

Цей Синод матиме дуже важливе значення для життя кожного українця греко-католика, хоч би де він жив у світі. Тому я кожного вірного і кожну вірну нашої Церкви хочу попросити брати участь у синодальному діянні, яке проходитиме від 2 до 12 вересня, за допомогою вашої молитви.

Ми намагатимемося інформувати про перебіг нашого Синоду. І я б просив усіх не просто цікавитися, як проходить Синод, а щодня прикликати благодать Святого Духа на наших владик, на наш Синод, на нашу Церкву, щоб ми справді могли в новітніх обставинах, у новій ситуації в Україні чинити Божу волю і жити за Його святими Заповідями.

Розмовляв о. Ігор Яців,
керівник Департаменту інформації УГКЦ


четвер, 30 серпня 2018 р.

30.08.2018р. Б. / Катехит Галина ОЛЕКСИН: Здивуйте дитину любов’ю і милосердям

Три роки катехитом церкви Зіслання Святого Духа в с. Бовшів Галицького району працює Галина Олексин з Бурштина. Для неї це додаткове покликання, основна робота – головний спеціаліст відділу у справах молоді і спорту Бурштинської міської ради. Має дві освіти – Львівська політехніка і Український католицький університет. Переконана, що знання, які здобула, потрібно віддавати. Про працю катехита, що як зерно, яке проросте, про різноманітні акції для дітей і науку спілкування з ними, про формування образу Ісуса як Друга і виховання дітей прикладом практичного християнина – у розмові з Галиною Олексин.

– Дещо несподівано, що за фахом ви фінансист, а працюєте з дітьми – і за місцем основної роботи, і як катехит – а це гуманітарна сфера. Як і чому так вийшло?

–  Я закінчила Львівський політехнічний університет з червоним дипломом. Але  фінанси не є тим, чим би я хотіла жити, хоча це мені і допомагає. Саме навчаючись в політехніці, я відкрила для себе духовну сферу, долучившись до спільноти «Святоюрська молодь». А перше моє будування (Господь насичує, він завжди веде якимись стежками) – це був церковний хор в Бурштині. У «Святоюрській молоді» ми з моєю найкращою коліжанкою, яка зараз є монахинею, отримали велику духовну поживу. Навіть більше – базу будування спільноти, вміння співпраці в ній. Та спільнота була дуже гідна і з неї багато покликань: просвітер у Франції, єзуїт-монах в Польщі, багато покликань монашества, священства. Я тепер розумію, яка то велика благодать – оте будування в нашому віці. Там, де є спільнота, то її цінність можна показати таким прикладом: коли береш один прут – його легко можна переламати через коліно, коли береш хмиз – то так вже не вийде.

– А ваше рішення продовжити навчання в Українському католицькому університеті – від якої потреби воно прийшло? Тим більше, що вже була сім’я, маленький син – не складно було?

– Я відчувала, що потрібно йти далі, потрібні глибші знання. Хоча св. апостол Павло каже: «знання – надимає, а любов – будує», але він також каже: «Перемінюйтесь оновленням вашого розуму». Саме цю фразу я повторила на першому курсі УКУ, коли нам дали зробити вправу-рефлексію «Чому сюди прийшли? Чого ви очікуєте?» Я спрагла цього. Мені потрібні були знання. Я горіла духовно, але мені потрібно було насититись, тобто я не мала поживи. Вступ в УКУ на спеціальність «катехит» став одним з етапів моєї духовної зрілості. Я дуже вдячна всім викладачам за базу знань і кількість прикладів служіння.

А чи складно було? Моєму синові у грудні буде 6 років. Коли ж я вступила в УКУ, йому було 1 рік 8 місяців. Дуже велику дяку маю своїй родині за підтримку в той час. Це було моє зріле рішення. Скріпляла себе молитвою, коли було важко.

– Ви працюєте катехитом у Бовшеві, а не в Бурштині, де живете. Це ваш вибір чи так склалися обставини?

– В Бурштині гарно стоїть праця з дітьми, там є отці, сестри. В наших селах вона не так поставлена. Коли парох Бовшева о. Леонтій дізнався, що я вчуся в УКУ, сказав мені про потребу катехизації. Я розуміла, що треба буде їздити, що буде складно. Але я розуміла, що немає змісту наповнюватися, коли не віддавати. І це для мене стало визначальним. А в Бовшеві проживає моя бабуся, любов до місцевої церкви мені з дитинства прищепив дідусь. І я вдячна Богу, що можу тепер послужити цій церкві та громаді.

– Від Бурштина до Бовшева ніби недалеко, але добиратись, очевидно, не завжди просто. Не було іноді втоми, зневіри, бажання поїздки замінити чимось легшим і на місці?

– По-різному було, але Господь скріпляв. Було так, що йдеш в дощ, у сніг, нерідко і сина брала з собою. Якщо я дітей закликала, що зустрічаємося в церкві на 10 годину, то мусила виїжджати раніше, йти 2 кілометри пішки і добігати, щоб приїхати першою. Фізично насправді все складно. Це нормально, коли катехит переживає емоційне вигоряння. Це нормально, коли катехит переживає фізичну втому. Це навіть нормально, коли катехит переживає якусь зневіру. Тому що це є духовне життя, воно як кардіограма: не може бути все сталим. Коли я себе ловила на думці, що починаю себе жаліти, то згадувала наших підпільних священиків, в яких умовах їм доводилося працювати. Нашу працю треба віддавати Господу, тому що Він – наша сила. Жалію тільки про одне: що не зробила ще більше.

– Ви займаєтесь і з маленькими дітьми, і з старшими?

– Три роки в Бовшеві діє недільна школа. Вона покликана до підготовки таїнства першої сповіді та урочистого причастя. Я займаюся з дітьми, які власне готуються пізнати це Таїнство, це діти 2-го класу, а також час від часу організовую  якісь духовні реколекції для старших дітей, до прикладу нічні чування на тему: «Ось, Я стою біля дверей і стукаю»  Ів. 3:20, або ж з отцем Леонтієм «невеличкі екскурси по церкві» для глибшого пізнання обряду та розуміння традицій, назв. Діти потребують прийняття, розуміння цінностей – це допомагає їм в стосунках, в житті. Головне для мене ­– не пройти програму катехизму, а встановити дружній духовний зв’язок та спрактикувати християнське життя – дати «засмакувати його», зрозуміти Хто такий християнин, щоб після прийняття Таїнства їм хотілося ним бути, а не знати на пам’ять молитву, а в серці не мати ні краплі любові до ближнього. Моя ціль – донести, що Ісус є нашим Спасителем, нашим Другом, що до Нього ми можемо прийти в наших немочах і скорботах, що Він прийме нас завжди! І можливо, це їм згадається в складних життєвих обставинах, з якими стикнуться.

– Як себе відчуваєте: ви вчитель, чи нянька, чи духовний наставник, чи подруга? На чому акцентуєте більшу увагу? Чи маєте якісь свої методи зацікавлення дітей?

– Це не той предмет, де треба бути строгим. Хоча добре, коли є дисципліна. Ми зустрічаємось з дітьми у церкві, потім йдемо на резиденцію, п’ємо чай з печивом, а тоді розпочинаємо катехизу. Не можу бути суворою чи вимогливою, а тільки лагідною та асертивною, бо я не вчитель – виконавець програми, а катехит – той, хто в кожному бачить Ісуса. Я для дітей є перш за все практикуючим християнином, тим, хто несе вірування. Найефективнішим методом для роботи з дітьми, як на мене, є обійми. Це навіть лікуючий метод. Їх виховує мама, вона іноді сварить. Їх виховують у школі. А я для них є свідченням милосердного Бога. Найбільшу увагу акцентую на прийнятті Господа Ісуса Христа своїм другом, щоб познайомити їх з Його особою, щоб Бог не представлявся дітям «бородатим дідусем, що сидить на хмаринці і за зло карає, а за добро винагороджує», а цілковитою Любов’ю, Миром і Лагідністю, тим, хто їх дуже-дуже полюбив і приймає в будь-яких обставинах, а церква є середовищем цього прийняття і миру. Діти мають засвідчити, що Бог є милосердний. Тому мій метод – обійми.

– Як готуєте дітей до першої сповіді?

– Наш о. Леонтій серйозний, дотримується канонів. Найперше і найголовніше, що дитина має знати і розуміти до першої сповіді: що таке добро і що таке зло. Тому що заповіді для неї – це добре, але якщо вона не буде це застосовувати, це будуть просто якісь тези до інформації. Дитина їх має знати, але також вміти застосовувати. У нас є вправи: яким ви уявляєте собі Ісуса, а які в Нього очі, а яке волосся, а худий Він чи повний? Так будується стосунок: хто Він такий для мене, як я Його уявляю? І якщо до першої сповіді нема побудованого стосунку, то всі теоретичні знання є недоречними. Праця з дітьми – як посіяне зерно, що проросте.

– Дітям легше сприймати, коли працювати з ними у формі вправ, гри. Переглядаю ваші фотографії – тут і діти у різнокольорових фарбах, і на велосипедах, і вночі на спільні молитві.

– Треба робити так, аби дітям було цікаво. Наприклад, робили сценку до притчі про зерно гірчичне, чи коли готувались до сповіді, то хтось був священиком, а хтось грішником. Як вчимо заповіді, Господь дав фантазію придумати гру: одні діти показують німу сценку, а інші відгадують, яка заповідь порушена. Провели велопрощу, на кожній зупинці діти читали стацію. Проводили нічні чування, в тиші, при погашеному світлі, при свічках віддавали Господу ключі від нашого серця. З старшими дітьми взяли участь в християнській грі «Що? Де? Коли?» в Івано-Франківській семінарії на тему «Головні гріхи і блаженства».

– У вас є досвід участі в різних грантових програмах за основним місцем роботи. Кажуть, ви і для своєї церкви якийсь проект виграли.

– Дійсно, ми подалися на проект АМЕР – «Громада своїми руками», назвали його «Духовність с. Бовшів». Він передбачав співфінансування від громади, від церкви – 20 %. Закупили мультимедійну дошку, гарні колонки і все необхідне, щоб переглядати духовні фільми, бо з одним ноутбуком незручно. І першим був фільм про Ніка Вуйчича. Хочу працювати і далі з більшими дітьми. Бо легше працювати з тими, кого вже знаєш.

– Ваша духовна освіта вже завершена?

– УКУ я закінчила у 2017 році, хоча тільки бакалаврат. Планую продовжити, але ще міркую, маю час для роздумів. Офіційно – навчання завершене, неофіційно – є над чим працювати. Магістерська буде трохи іншого напрямку. Взяла тайм-аут, щоб дозріти, чого справді хочу, які є потреби. А в Бовшеві маю мрію створити маріїнську дружину в нашій церкві, закупити для них однакові гарні вишиті сорочки, плахти. Щоб в церкві були дівчата, бо зараз дуже мало молоді в церкві.

Знаю: якщо Господь має свій задум, свій намір, завжди знаходиться хтось, хто відкритий, хто може його втілити.

середа, 29 серпня 2018 р.

29.08.2018р. Б. / Глава УГКЦ в Уневі: «Церква ніколи не може бути державною, а завжди має бути державотворчою»

Дякуємо Митрополитові Андреєві за 120-річчя відновлення Студійського монашества в УГКЦ, яке співпадає зі століттям національно-визвольних змагань, століттям відновлення Української державності… Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у проповіді до вірних 28 серпня 2018 року, на Успіння Пресвятої Богородиці, під час прощі до Унівського монастиря.

Сьогодні, сказав у своїй проповіді Блаженніший Святослав, ми святкуємо Успіння Божої Матері – свято, яке начебто є підсумком і завершенням всієї історії спасіння, яка описана в Новому Заповіті, підсумком нашого Літургійного року. Бо сходячи з землі на небо у своєму Успінні, будучи взята на небо зі своєю душею і тілом у цей день наша небесна Мати сяє у всій своїй красі своєю красою Богоматеринства.
«Сьогоднішнє свято, постать Пречистої Богоматері, яка сходить на небеса, є наче іконою Церкви Христової. Христова Церква, щоб зрозуміти, яке її завдання, місія, покликання, природа, сьогодні вглядається у постать Пречистої Діви Марії», – відзначив проповідник.

Архиєрей зауважив, що ми сьогодні маємо у центрі уваги українського суспільства питання ролі української Церкви в будівництві справедливої вільної держави. І сьогодні Пречиста Діва у своєму Успінні відповідає нам на ці глибокі наші питання.

Говорячи про роль Церкви в суспільстві, Глава Церкви відзначив, що Христова Церква, яка готує своїх дітей до життя вічного, завжди зі своєї природи є державотворчою. Чому? Тому що закладає фундаменти справедливого суспільства, яке крокує по землі, вдивляючись у вічність. Пригадує усім дітям цієї держави, що ми на землі є подорожуючі, а небесного шукаємо. Тому Церква ніколи не може і не повинна бути Церквою державною. По-іншому вона стає в'язнем земних, політичних проектів, намірів, а часом і боротьби».

Місія Церкви у державі, наголошує Глава УГКЦ, надавати їй можливість бачити вже присутнього між нами тут нашого Спасителя і початок у нашому житті небесного царства.

І коли ми, за його словами, в нашому буденному житті питаємо себе, кому можна вірити, кого можна слухати, пригадаймо собі слова Символу віри, де є слова: Вірую в єдиного Бога Отця.

«Церква завжди намагалася бути осердям освіти і науки… Наші обителі, наші монастирі завжди були осердям соціального служіння. Завжди, коли життя ставало нестерпним, тяжким, коли людям бракувало найнеобхіднішого, вони завжди спішили до наших монастирів. Бо там знаходили захист. Знаходили те, чого світ не міг їм дати», – зауважив проповідник.

І сьогодні, каже Предстоятель УГКЦ, Церква спішить туди, де найбільше є страждання, несе полегшення, і навіть земний хліб тим, які сьогодні його не мають.
Але, як вважає Блаженніший Святослав, Церква не є інституцією лише соціального служіння. Бо служінням ближньому, цією дияконією виявляє служіння, яке сам Бог чинить сьогодні щодо своїх людей. Бо сам Бог є джерелом нашого життя і Він дбає, щоб нам у тому земному житті нічого не забракло.

«Ця правда про суть завдання і покликання Христової Церкви, яке сьогодні нам об'являє наша небесна Мати, відкриває нам так само суть покликання, місію монашества у Христовій Церкві», – сказав проповідник.

За словами Блаженнішого Святослав, цією Літургією ми хочемо подякувати Господу Богу, а також праведному Митрополитові Андреєві за 120-річчя відновлення Студійського монашества в УГКЦ.

«Як цікаво, – звернув увагу проповідник, – ця дата співпадає зі століттям національно-визвольних змагань, століттям відновлення столітньої державності. Так виглядає, що Митрополит Андрей своїм пророчим оком передбачав, що для того, аби українці насмілилися на те, аби бути вільними у своїй вільній державі, потребують найперше відродити фундамент, яким є монаше життя».

Бо це до монахів і монахинь, вважає Предстоятель, спішать по своїх життєвих стежках люди, аби з небесної перспективи побачити своє земне життя. «Проща до обителі, зустріч з монахами допомагають нам побачити наше особисте життя цілком з іншої перспективи. І не просто знайти вихід, а піти тою дорогою, яка є дорогою правди і життя. Тому то Пречиста Діва Марія, яку ми вшановуємо в іконі Унівської Богородиці і зветься Одигітрією – та, яка вказує нам справжню дорогу», – наголосив він.

Глава УГКЦ запросив усіх прочан подивитися на своє особисте життя, свої проблеми з божественної перспективи. «Відчуймо, – закликав проповідник, – що наше наближення до Бога, відкриває нам інший «безвіз», відкриває нам можливість не просто спілкування з Богом, а ввійти в обійми нашого Спасителя, у яких сьогодні спочиває Пречиста Діва Марія».

Також Блаженніший Святослав подякував Богові за дар 1030-ліття Хрещення Руси-України.

Під час Літургії вірні стали свідками свячення на диякона Даниїла Ґаладзе, українця, який народився в Канаді, а зараз працює у Патріаршій курії УГКЦ і є викладачем Київської духовної семінарії.

понеділок, 27 серпня 2018 р.

28.08.2018р. Б. / Всеукраїнська піша проща до Гошева зібрала молодь для молитви за Україну

До Ясної Гори та Гошівської Матері Божої молодь з різних областей України прямувала, долучаючись до пішої ходи з Львівщини, Івано-Франківська, Закарпаття. Були прочани також зі сходу.  

Цьогорічна молодіжна проща стала ювілейною – двадцятою.

«Рівно двадцять років тому у нас зародилося таке бажання організувати молодь у пішу прощу саме у День незалежності нашої Батьківщини України, - розповідає голова Комісії у справах молоді Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні отець Йосафат Фітель ЧСВВ. – Щоб саме у цей день нам іти у вірі, у молитві і любові до Господа Бога з молодими людьми, які є нашим майбутнім, і складати жертву і молитву за майбутнє нашої держави. Бачимо, що той задум, який народився ще тоді, втілюється зараз. Проща розростається – іде з Івано-Франківська, Дрогобича і до неї долучається молодь також з різних куточків України. Це дуже важливо з огляду на події,  якій є зараз достатньо складними – війна. Але ми молимося, просимо у Бога допомоги і ласки. Наша молодь у прощі є дуже цінною, адже бачимо її жертовність, посвяту. Вона іде, кажучи: «Ісус ішов до нас першим». Можемо сказати, що майбутнє нашої держави є. Ми чуємося дітьми однієї землі. Наша молодь підтверджує, що нічого так не єднає, як віра у Бога і любов, спільна молитва – це наша сила і завтрашній день».

Зі слів отця Йосафата Фітеля, проща у Гошеві цьогоріч налічувала 650 учасників різного віку.
«Ми прийшли сюди з дрогобицької парафії Петра і Павла. Наша піша проща до Гошева почалася зранку в п’ятницю урочистою Літургією. Ми ішли два дні з однією ночівлею, - розповідає студентка Софія з Дрогобича. – Особливо нам подобається, що долучилися до нашої прощі не лише учасники Марійської дружини, вівтарної дружини, церковних хорів, але і просто жителі Дрогобича. Бажаючих взяти участь у прощі багато. Загалом, це по-своєму важко, залежить від погоди. Якщо не звик до піших походів то достатньо складно і без мозолів не обійтися, але підтримка одне одного та хороші друзі дуже гуртують. Загалом нас прийшло понад п’ятдесят».

«Я трішки йшов пішки, а трішки їхав у автобусі, - ділиться наймолодший дрогобицький паломник Захар.  – Долучитися до прощі запропонувала мама. Нещодавно я почав відвідувати вівтарну дружину».

Групу юних паломників привіз на прощу до Гошева голова молодіжної комісії Харківського екзархату УГКЦ отець Миколай Микосовський ЧСВВ.

«Я уже вчетверте беру участь у прощі з молоддю, - ділиться отець Миколай. – Тричі бував з івано-франківцями. А цьогоріч запланував табір для майже п’ятдесяти дітей нашого екзархату в Дорі, на Прикарпатті. Восьми аніматорам я запропонував залишитися зі мною на прощу до Гошева. Вони вперше тут. Також є двоє дітей десяти і дванадцяти років. Розпочали ми пішу ходу у селі Боднарові, неподалік Калуша Івано-Франківської області. Тож ішли разом з іншими прочанами протягом трьох днів, провівши дві ночі в дорозі. Враження неймовірні, адже це вперше для юних харків’ян. А тут, у Гошеві, у нас була цікава насичена програма з представленнями своєї спільноти».

Харків’янка студентка Дарина Калиновська бере участь у прощах уже не вперше. Раніше бувала в Уневі, до якого ішла зі Львова, також - з Харкова до Покотилівки. Але, як розповідає, похід до Гошева дещо складніший, бо великі відрізки шляху – до тридцяти кілометрів. «Але неймовірні, чудові враження – нові знайомства, емоції. Все більш молодіжно з піснями і танцями, тому дуже гарно», - захоплено розповідає дівчина.

Наймолодший харківський паломник десятирічний Максим принципово долав шлях до Гошева з Боднарова лише пішки. «Мені дуже сподобалося, - каже Максим. - Тому обов’язково приїду наступного року». Старший брат Максима, студент університету внутрішніх справ, Віталій відвідує кафедральний собор Миколая Чудотворця УГКЦ в Харкові. Тож вирішив побувати на Прикарпатті разом з братом. «Отець Миколай Микосовський нас організував у табір і ми вирішили долучитися також до прощі. Враження неймовірні», - каже хлопець.

Тридцятидворічний івано-франківець Роман пройшов прощу з обласного центру до Гошева в інвалідному візку. Це добрий приклад для багатьох. Адже, як сам стверджує, не дивлячись на ті терпіння, які має - все ж подолав цей шлях. «Це насправді дуже легко, якщо іти з Богом, ділиться Роман. – З молитвою за Україну до нашої Матері Божої Гошівської. У моїх планах ще піша проща до Погоні і Зарваниці».

Протягом двох днів на Ясній Горі у Гошеві сотні молодих не тільки роками, але й душею прочан засвідчували молитвою, чуваннями, мистецькими перформенсами свою любов до Бога та України. Втомлені, але щасливі всі обіцяли обов’язково повернутися сюди ще, адже отримали безліч неймовірних позитивних вражень і головне – збагатилися духовно і віднайшли нових гарних друзів.

Повідомляє кореспондент РІСУ Наталія Палій

27.08.2018р. Б. / Військові капелани вперше взяли участь військовому параді до Дня Незалежності України (+світлини)

24 серпня 2018 року військові капелани вперше взяли участь в урочистому параді з нагоди Дня Незалежності України. Серед військових капеланів різних конфесій були священики УГКЦ о. Андрій Зелінський, ТІ, о. Василь Іванюк, о. Валерій Гром та о.Ростислав Височан. 


У програмі святкового параду уперше лунала спільна молитва за Україну «Отче наш», після якої капелани благословляли українське військо на захист нашої Батьківщини.

Після завершення параду кожний капелан отримав подяку від міністра оборони України Степана Полторака за активну участь у підготовці та проведенні військового параду. Додамо, що цього року міністр оборони вперше вітав військових гаслом “Слава Україні!” “Героям слава!”.

 
 

неділя, 26 серпня 2018 р.

26.08.2018р. Б. / «Хотів би, щоб наша Україна була такою, щоби з неї ніхто не бажав виїжджати», — Блаженніший Святослав (+VIDEO)

Хотів би бачити нашу державу справедливою, щоб у ній кожна людина почувалася гідною, вільною. Таке бачення України висловив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 24 серпня 2018 року в програмі «Відкрита Церкви» на тему «Церква і держава».

Відповідаючи на запитання ведучого, якою бажав би бачити Глава УГКЦ Україну в майбутньому, Предстоятель відзначив, що такою, де б справді хотілося жити.

«Щоб з України ніхто не хотів виїжджати. Щоб Україна була державою, де права і свободи кожної людини могли бути гідно пошановані. Тоді вона буде, як казав Блаженніший Любомир, нормально функціонуючою», – додав Глава УГКЦ.

У програмі згадали також слова Блаженнішого Любомира про бачення України. Свого часу він сказав, що, на жаль, ми були поневолені понад двісті років (357.?!). «Та, слава Богу, тепер маємо свою державу. Тепер треба зробити її вповні незалежною і подбати, щоб вона нормально діяла. Наші сусіди не сміють нам диктували, що маємо робити. Ми маємо спокійно розвиватися в кордонах нашої держави. І тут нема нічого надзвичайного, це нормально», — сказав був світлої пам’яті Блаженніший Любомир.

Дивіться ВІДЕО: https://www.facebook.com/Zhyve.tv/videos/498638427215194/

субота, 25 серпня 2018 р.

25.08.2018р. Б. / «Чому потрібно молитися на День Незалежності? Бо молитва є запорукою нашої перемоги», — Глава УГКЦ (+VIDEO)

Святкування 27-ої річниці Незалежності України промовисто відзначилося тим, що в цей день вперше за історію незалежної України на військовому параді молилися «Отче наш». Таку позицію 24 серпня висловив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у програмі «Відкрита Церква», у якій йшлося про Церкву і державу.

На думку Глави Церкви, святкувати День Незалежності — означає святкувати дар вільної, незалежної держави, дар, який Господь Бог нам дав як плід довгих історичних змагань цілих поколінь наших попередників. Дав для того, аби наш народ мав право на самовизначення, міг його зреалізувати і міг жити, розвиватися у своїй вільній, незалежній, соборній державі.

«Гадаю, що кожне свято Дня Незалежності є унікальне і неповторне. Унікальністю цього святкування було те, що лунала молитва. Ми розпочали сьогоднішні святкування спільною молитвою за Україну в соборі Святої Софії. А це наш прабатьківський храм, який об'єднує зокрема, усіх нащадків Київського християнства. У сьогоднішній молитві з нами також єдналися наші брати вірмени, брати римо-католики, брати євреї... Тобто сьогодні молитва лунала і на початку сьогоднішнього свята, а відтак ми чули молитву за українське військо на параді. Властиво ця молитва «Отче наш» і благословення, яке уділяли військові капелани нашим воїнам, вона чи не вперше в такий спосіб себе проявила», — сказав Блаженніший Святослав.

«Безперечно, без молитви немає життя, — переконує Предстоятель. — Тіло вмирає, коли не дихає, так само людина не є вповні собою, коли не спілкується зі своїм Творцем».

І, можливо, вважає Глава УГКЦ, сьогодні чи не вперше так видимо зазвучало, що наше українське військо потребує не тільки зброї, не тільки нашої поваги, не тільки людського визнання, а наше військо потребує молитви.

«Молитви за тих наших воїнів, які захищають нашу Батьківщину, які є в полоні і переживають знущання і тортури від ворогів України. Молитва є запорукою нашої перемоги», — додав Патріарх УГКЦ.


четвер, 23 серпня 2018 р.

23.08.2018р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (13.08 – 19.08.2018)

У неділю, 12 серпня, відбулася Успенська проща у Слоцбурзі (штат Нью-Йорк), на горі Марії, у місці, яким опікуються сестри служебниці Непорочної Діви Марії. На прощу, яка була присвячена відзначенню 1030-річчя Хрещення Київської Русі-України, прибув Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, який тепер перебуває з візитом у США.  У прощі також взяли участь кардинал Тімоті Долан, владика Павло (Хомницький), Єпарх Стемфордський, владика Андрій (Рабій), Апостольський адміністратор Філадельфійської архиєпархії, владика Богдан (Данило), Єпарх Пармський, владика Іван (Бура), Єпископ-помічник Філадельфійської архиєпархії, владика Курт, єпископ Пасейка Русинської Греко-Католицької Церкви, численне духовенство, монашество та близько шести тисяч вірних.

 В понеділок, 13 серпня, у парафії Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ міста Мена, що на Чернігівщині, була звершена перша Божественна Літургія.  Молитву, у якій взяли участь місцеві греко-католики очолив адміністратор парафії о. Роман Халус. У своєму слові до вірних о. Роман наголосив на важливості Тайни Євхаристії: 

Благодійний фонд "Ти-АНГЕЛ" за фінансової підтримки Патріаршого паломницького центру УГКЦ організував екскурсійну поїздку до Києва для вихованців Міжрегіонального центру соціально-психологічної реабілітації дітей, що в с. Мединя Івано-Франківскої області. Уже від початку поїздка для кожного мандрівника була захоплива, бо чи не вперше вирушили так далеко і не будь-куди, а до самої столиці. Група 12 дітей віком 7-13 років, окрім екскурсійної програми центральною частиною столиці (Майдан Незалежності, вул. Хрещатик, урядовий квартал, Києво-Печерська лавра), відвідала ті куточки Києва, які не можуть залишити байдужою жодну дитину.

На базі Військової академії м. Одеси тривають десятиденні курси із самозахисту і першої допомоги для військових священників-капеланів, які представляють різні релігійні конфесії і несуть духовне служіння як у зоні проведення ООС, так і у військових гарнізонах у тилу.

Прикра та жахлива ситуація сталася вночі в суботу, 18 серпня,  у місті Біла Церква, де зловмисна група осіб розгромила місце для будівництва першого у місті храму Української Греко-Католицької Церкви.

А у Галичі невідомі вандали поглумилися над освяченою статуєю Христа Спасителя, яка знаходиться при вході зі старого мосту на Алею Небесної Сотні. У скульптури відламано правицю і половину книжки.

В неділю, 19 серпня, у свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, в храмі Святого Архистратига Михаїла Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відбулася святкова Божественна Літургія та Чин благословення першоплодів. У Богослужінні взяли участь офіцери, курсанти та працівники навчального закладу. Очолив спільну молитву о. Степан Сус, Голова Центру Військового Капеланства ЛА УГКЦ та настоятель Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла. Після закінчення Літургії військовий капелан освятив фрукти, які придбали за кошти жертводавців.

Анонси:
У День Незалежності України відбудеться акція «Синхронна всесвітня молитва за Україну». В її рамках тисячі українців у сотнях церков по всьому світу одначасно співатимуть молитву за свою країну.

Традиційна серпнева піша проща Львів – Унів розпочнеться 25 серпня у храмі Святого Архистратига Михаїла. Темою роздумів буде «Життя згідно з Євангелієм можливе». Організатором прощі є монастир Святого Обручника Йосифа УГКЦ. Проща розпочнеться о 07:00 Літургією в храмі Святого архистратига Михаїла (вул. Винниченка, 22), а приблизно о 09:30 вирушить в дорогу. У дорогу організатори радять взяти зручне практичне взуття та одяг відповідно до погоди. «Хто має, нехай візьме намет, буде відведене поле під наметове містечко, бо розселити півтори тисячі людей в селі непросто, Святе Письмо, молитовник, чотки. Ми готуємо книжечку прочанина, такий довідник, де буде необхідна інформація, а також молитви та пісні. Бажано взяти також ручку і якийсь зошит, аби записати певні думки. Для того буде досить часу», – каже о. Пантелеймон.

З 27 по 29 серпня 2018 року відбудеться Всеукраїнська проща семінаристів УГКЦ до Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві.  Цьогоріч проща вона присвячена 1030-й річниці Хрещення Русі-України святим Володимиром Великим.

16 вересня,  у неділю, має відбутися Молодіжний фестиваль “Вітер На-Дії” — один із найбільших християнських фестивалів України. Вже вчетверте “Вітер На-Дії” збере активну молодь з різних куточків України. Локація події — новаторський архітектурний ансамбль Центру Шептицького (одного з найбільших навчальних корпусів УКУ) та Храм Святої Софії — Премудрості Божої, де розміститься п’ять різнопланових майданчиків: інтелектуальний, театрально-мистецький, духовний, творчий та спортивний.

20 вересня згромадження сестер св. Йосифа ОПДМ запрошує науковців до участі у конференції, що відбудеться у Львові  (Львівська духовна семінарія Святого Духа). Конференція проводиться з нагоди ювілейного року пам’яті (сторіччя від дня смерті) визначного священика Перемиської єпархії о. Кирила Селецького. В історію УГКЦ він увійшов як основоположник жіночих апостольських чернечих згромаджень, письменник, публіцист і активний громадський діяч.

3-4 листопада у Києві відбудеться ІІІ з’їзд мирян УГКЦ, що пройде під гаслом «Покликання до святості сьогодні». У рамках з’їзду буде проведено форум «Відкриті двері УГКЦ».

Пропонуємо до Вашої уваги:

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 22 серпня 2018 р.

22.08.2018р. Б. / Греко-католикам міста Мена на Чернігівщині надійшли погрози зі сторони православного священика



16 серпня 2018 року в адресу вірних Української Греко-Католицької Церкви міста Мена, що на Чернігівщині надійшли несподівані публічні погрози зі сторони священнослужителя Української Православної Церкви Київського Патріархату, через те, що у їхньому місті задля релігійних потреб мешканців було створено нову парафію УГКЦ.


Повідомлення про нещодавно новоутворену парафію УГКЦ міста Мена, на своїй сторінці у соціальній мережі опублікував православний священноєрей Київського патріархату Нестор Назаров. До своєї сторінки він прикріпив також посилання на інтернет видання, та підписав його образливими словами: «Як в старі недобрі часи. Наші предки козаки загнали їх назад на захід але вони повертаються. Єресь латинствуючих уже в Мені», – написав священик. Що цим він хотів сказати стало зрозумілим в коментарях. Адже одразу під його постом поточилась гостра дискусія, яка у швидкому темпі отримала понад півтори сотні різких коментарів з боку православного дохувенства та вірян. Не жалів у ній оманливих, погрозливих слів  та висміювань над УГКЦ сам священик Нестор Назаров.

Серед усього сказаного, він із іншим православним священиком Григорієм публічно посилався на болісні моменти з історії України, зухвало виражався на тему святого мученика Йосафата Кунцевича, осуджуючи його, та піддаючи цим під сумнів його святість. Не обійшлось у коментарях без нецензурної лексики, теми політики, томосу та автокефалії, а також нарікання на власне зубожіння. Так, у коментарях священик нарікає на фінансову ситуацію у державі, звертає увагу на його потребу виживання у парафії, несправедливо оскаржує греко-католиків, критикує галичан та Ватикан, та звинувачує Апостольську Столицю у зазіханнях на посілість Чернігівських земель, а також сіє ненависть та ставить під сумнів єдність християн.

Зокрема священик висловлювався негативно про галичан мовляв: «Галичандрики ось тут насаджують Московський патріархат, так що не треба згадувати тих які колись загинули за Україну, бо залишилися нащадки тих хто здавав їх НКВДистам та насаджував совіцьку владу як тепер насаджують тут московську церкву», – написав він.

Іншим разом він пише про фінансові справи московської Церкви та УГКЦ, а також зухвало намагається розібратися у темі Церковних фінансів: «МП там не зростає. Не зростають бо за нами на відміну від УГКЦ не стоїть галицька діаспора яка шле їм мільйони на розвиток, а ми надіємось тільки на самих себе». Нахабно при цьому не згадує ані Бога, ані керівників Православної Церкви.
Висловлюючись у коментарях про греко-католиків та духовність він пише таке: «це просто єресь латинствуючих які продалися католикам і розповсюдилася на Галичині та за гроші діяспори. На нас вони дивляться як на східняків унтерменшів і хочуть розповсюдити цю духовну заразу на всю Україну». Зауважимо, що у своїх висловлюваннях цей священик тему фінансів зачіпає близько десятка разів. В іншому коментарі він згадує мешканців Західної України так: «галичани стоять за Москву як герої панфіловці і ось тепер інші ще й унію тут нам насаджують».

Підтримуючи діалог інший користувач соціальної мережі православний священик Отець Григорій пише таке: «Вони на Галичині погромили православні приходи.троха відпочили.щоб люди забули про них.почали говорити про любов.навіть ,що Бог Один..Виявляться.що коли вони виганяли православних.то тоді вони чомусь про це не знали. Ні про любов.ні про те що Бог Один.аж коли награбили.тоді про це й згадали.щоб їх мали людей.»

Вихваляючись своїм корінням Нестор Назаров пише: «Я єдиний в районі священник УПЦ КП і не галичанин, а всі інші в МПвУ – галичани. Чи ви думаєте я просто так про них тут пишу?»

Не скупиться священноєрей і на нецензурну лексику: «я не пишу що галичани г…но, а просто про те що навколо мене ось зараз в МП служать переважно люди з того регіону». Окрім цього, священноєрей в зневажливому контексті пише навіть на теми Богословські, а зокрема зневажливо виражається про Богородицю.

Він стільки разів лаявся у мережі, що інший користувач Василь Лабайчук назвав його «ГАЛИЧАНОУНІЯТОНЕНАВИСНИК!»

Завершуючи ряд коментарів священик отримує пораду менше користуватись соціальними мережами, а більше перебувати у храмі та молитися.

Нагадаємо, що раніше, у Зарваниці Президент України Петро Порошенко запевнив усіх, що кожна Церква в Україні буде мати одинакові права: «Хочу ще раз наголосити, що мова йде не про створення державної церкви. Церкви були і будуть незалежними від держави, як це і передбачено Конституцією». Однак зі слів згаданого священноєрея випливає інше, адже він відкрито сіє ненависть та заохочує до зневаги над вірними УГКЦ.

Джерело:     Прес-служба Київської архиєпархії УГКЦ
 
001_20_08_2018002_20_08_2018

понеділок, 20 серпня 2018 р.

21.08.2018р. Б. / У День Незалежності дивіться першу у новому сезоні програму «Відкрита Церква» з Блаженнішим Святославом

«Відкрита Церква» — повертається! У новому сезоні на вас чекатимуть уже традиційні прямі ефіри, гострі теми та вражаючі історії, а ще найважливіша складова наших програм — мудрість Церкви, яку ми пропонуємо вам відкривати разом із нами!

24 серпня, о 17:00, чекайте на наступний ефір інтерактивної програми «Відкрита Церква». У День Незалежності України ми порушимо тему про взаємини Церкви і Держави. Чи все гаразд у нас у цій царині? Якою має бути ця співпраця? Ми згадаємо, як складалася історія нашої Церкви в роки незалежності. Про це, як і про багато чого іншого, ми поговоримо із Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом у прямому ефірі. Долучайтеся до розмови! Адже саме від Ваших запитань залежить «градус» нашої дискусії!

Запитання до Глави УГКЦ можна лишати в коментарях під постом з програмою у соціальній мережі Фейсбук.

«ВІДКРИТА ЦЕРКВА» – це інтерактивний проект «Живого телебачення». У межах проекту ми щоразу порушуємо нову й важливу для суспільства тему і з допомогою Блаженнішого Святослава шукаємо відповіді на виклики часу. У кожній програмі ви почуєте думки експертів, результати найсвіжіших соціологічних досліджень і цікаві факти з життя Глави УГКЦ із перших вуст! «Родзинка» нашої програми – щирий інтерактивний діалог із глядачем, під час якого кожний охочий може поставити запитання Предстоятелеві УГКЦ й одержати жадану відповідь одразу.

субота, 18 серпня 2018 р.

19.08.2018р. Б. / КОГО СЛУХАТИ?

«ЦЕ – МІЙ УЛЮБЛЕНИЙ СИН, ЩО ЙОГО Я ВПОДОБАВ:
ЙОГО СЛУХАЙТЕ»

(Мт. 17,5)

Одним з найбільших свят влітку є Преображення Господнє. Тому наше розважання стосуватиметься слів, які почули учні Петро, Яків та Іван в часі таїнства Преображення, а це слова Отця: «Це – мій улюблений син, що Його я вподобав: ЙОГО СЛУХАЙТЕ!» (Мт. 17,5).

Відразу зазначимо, що тема послуху була і є актуальною завжди і для кожної людини. Від початку світу Творець давав накази, щоб людина, виконуючи їх могла тішитись. Одним з найбільших свят влітку є Преображення Господнє. Тому наше розважання стосуватиметься слів, які почули учні Петро, Яків та Іван в часі таїнства Преображення, а це слова Отця: «Це – мій улюблений син, що Його я вподобав: ЙОГО СЛУХАЙТЕ!» (Мт. 17,5).

Відразу зазначимо, що тема послуху була і є актуальною завжди і для кожної людини. Від початку світу Творець давав накази, щоб людина, виконуючи їх могла тішитися життям, живучи гідно і достойно, як личить творінню на образ і подобу Творця (пор. Бут. 1,27). Він навіть дав заповідь таку: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш» (Бут. 2,16-17). А згодом, найхитріший зі всіх звірів змій сказав «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?», підмовив жінку і вона не послухала Бога, а послухала змія. Все ж-таки виявила свій послух, але не Богові, а змієві.

         Подібна історія повторюється в житті кожної людини: завжди треба когось слухати, але коли людина не хоче слухати Бога, то слухає себе саму або ворога Бога, диявола, і тим самим ставить себе на місце Бога. В такому випадку людина завжди програє. Саме Слово Боже, тобто вчення Ісуса Христа завжди повинно бути дороговказом як поводитися, як думати і як говорити – а це є виявом послуху Бога, бо сам Бог Отець сказав з неба до учнів, а також і до всіх нас: «ЙОГО СЛУХАЙТЕ».

Нині багато людей бунтуються проти послуху:

Бунтуються жінки, які не хочуть слухати своїх чоловіків, хоча при вінчанні казали перед Господом: «Обіцяю Тобі любов, вірність, чесність і послух подружній», а сам апостол Павло каже: «Жінки, коріться чоловікам, як воно в Господі личить» (Кол. 3,18). Звичайно, чоловіки мають дати приклад доброти і любові, як цього також вчить Христос: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і видав себе за неї» (Еф.5,25).

    Бунтуються діти у відношенні до своїх батьків чи вихователів, хоча знають, що є така заповідь «Шануй батька твого і матір твою» і яка включає послух родичам, а також читаємо повчання апостола Павла: «Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька свого і матір – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім» (Еф. 6,1-3). Апостол заохочує батьків, що ті «виховували в послусі та напоумленні Господньому» (пор. Еф. 1,4). Також в іншому місті каже: «Діти, слухайтеся батьків у всьому, бо це Господеві вгодне» (Кол. 3,20).

Бунтуються піддані у відношенні до своїх керівників, хоча читаємо у Святому Письмі: «Раби, слухайтеся панів сьогосвітніх із страхом та пошаною, у простоті вашого серця, як Христа, працюючи не задля ока, щоб подобатися людям, а як Христові слуги, що з душі чинять волю Божу» (Еф. 6,5-6).

    Бунтуються священики, які не хочуть слухати своїх єпископів, хоча при священичому свяченні складали обітницю послуху Папі Римському, Патріарху і Єпископу, кажучи: «Присягаю послух святішому вселенському Архиєреєві (ім’я), Папі Римському, і блаженнішому верховному Архиєпископові Митрополиту Кир (ім'я), і преосвященнішому Єпископу Кир (ім’я) і їх наступникам» (з обряду рукоположення).

    Бунтуються монахині і монахи, які не хочуть слухати своїх настоятелів, часто критикуючи їх приватно чи привселюдно, а забувають, що складали обіт послуху. Апостол Павло дає нам вказівку щодо цього: «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт здати; щоб вони це робили з радістю, а не зітхаючи, - бо це для вас некорисно» (Євр. 13,17).

Всі, що бунтуються проти послуху, думають, що мають рацію і, згідно їх слів, винна завжди інша сторона. Зазвичай людина шукає виправдання, щоб не слухати.Важко ствердити хто правий, а хто ні, тому що треба розглядати кожну ситуацію окремо, але точно знаємо, що, як християни, ми покликані жити по божому і слухати Господа Бога. Якщо ми будемо слухати Господа Бога, то ми тоді легко зможемо слухати і людей: батьків, настоятелів, єпископів, керівників. Тут дуже важливо знайти ізюминку, яка криється в словах Господніх ще тоді, коли Господь давав 10 заповідей: «Слухай Ізраїлю». Хто слухає Бога – той Його любить і любить всіх тих, кого Господь поставив на нашому життєвому шляху.

Є така приказка: «Не будеш слухати тата і мами – будеш слухати псячої шкіри». Ця приказка має свою історію, яка несе для нас особливе повчання: якщо не будеш жити так, як тебе вчили батьки і настоятелі, то ти будеш терпіти в житті, постраждаєш, щось натвориш і тебе суворо покарають. В давнину карали привселюдно, на майдані, в центрі села чи містечка. Винного прив'язували до якогось стовпа або, якщо злочин був великий, – вішали. Народ скликали барабанами, щоб також інші люди про це знали і боялися щось злого зробити чи натворити. Барабани ж були зроблені з псячої шкіри. Отже, не будеш слухати тата і мами, – будеш слухати, як скликатимуть численних людей на твоє покарання.

Ця приказка стосувалася і молодого чоловіка з притчі про Блудного Сина (Лк. 15,11-32). Він не хотів жити і слухатися свого Батька і вирішив забрати свою частку і жити по-своєму. Але ненадовго його стало, гроші розтринькав і хотів якось заробляти на життя. Жив бідно, не мав що їсти і все це було наслідком непослуху Батька свого. І вже як він так низько впав, що ніхто не давав йому їсти того, що їли свині у його господаря, тоді він починав роздумувати і зрозумів, що образив Бога, образив батька і що треба повернутися до батька свого.

Ця приказка стосується і кожного з нас, коли бунтуємося проти законів Бога, проти законів Церкви, проти природніх законів чи загальнолюдських цінностей. Тому ми завжди стоїмо перед вибором: кого слухати? А відповідь знаходимо у словах Отця при таїнстві Преображення: «Його слухайте», тобто Ісуса Христа, який був послушним своєму Отцеві аж до смерті на хресті. Саме про Нього читаємо в Святому Письмі, коли він загубився в дорозі і батьки Його шукали, то, знайшовши в Єрусалимському Храмі, Ісус був їм слухняним (Лк. 2,51).

Каже Ісус Христос до своїх учнів: «Не кожний, хто промовляє до мене: «Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі» (Мт 7,21).

Сьогоднішній світ також дає людині нагоду для вибору – КОГО СЛУХАТИ?

    Поширюються різні секти і маса фальшивих проповідників, які перекручують об’явлення Боже: кого слухати? Церкву Христову, основану Христом на Петрі (Мт. 16,18), чи тих, які зневажають ім’я Христове, заперечуючи Божество Ісуса Христа і ображають Святу Матір Церкву, вишукуючи упадки-гріхи окремих членів Церкви - священиків та поширюючи їх, висміюючи так цілу Церкву.

    У часи особливих випробувань – коли якась біда в родині, хвороби, негаразди, втрати: куди звертатися і кого слухати? Йти до Храму і просити зцілення в Ісуса Христа через молитву, сповідь, Святе Причастя, чи йти зливати на віск, скидати вроки, носити червону нитку, їхати до різних бабок і дідів? Не можна двом панам служити (пор. Мт. 6,24).

В час, коли нам насаджують різноманітні вчення на тему «гендеру», коли світ і диявол через своїх слуг прагне знищити здорові родинні цінності, прагнучи підмінити різні поняття про шлюб і сім’ю, використовуючи сучасні терміни: як зрозуміти ці речі і кого слухати? Чи тих, хто просуває такі розуміння і диявольське вчення чи Христа, який сказав, що «двоє будуть одним» і «що Бог злучив, людина нехай не розлучає» і що «чоловіком і жінкою сотворив їх і сказав «плодіться і множтеся»...

Тому, дорогі християни, хочу подякувати Вам за вашу добру волю, коли Ви вибираєте слухати Ісуса Христа, слухати Слово Боже, слухати Святу Матір Церкву, слухати ваших духовних провідників. А коли у Вас виникають якісь сумніви чи так правильно чи неправильно, старайтеся знайти відповідь на запитання: чи так вчив Ісуса Христос? чи так навчає Святе Письмо? чи так навчає Свята Церква? Сьогодні в час, коли можна почути і прочитати всяке різне, ми християни, повинні триматися Господа Бога і Святої Церкви і тоді ніколи не звернемо з правдивої дороги.

Просімо в Бога ласку мати добру волю і світлий розум, щоб завжди йти за Господом Богом і Його слухати, так як нам наказав сам Бог Отець.тися життям, живучи гідно і достойно, як личить творінню на образ і подобу Творця (пор. Бут. 1,27). Він навіть дав заповідь таку: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш» (Бут. 2,16-17). А згодом, найхитріший зі всіх звірів змій сказав «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?», підмовив жінку і вона не послухала Бога, а послухала змія. Все ж-таки виявила свій послух, але не Богові, а змієві.

Подібна історія повторюється в житті кожної людини: завжди треба когось слухати, але коли людина не хоче слухати Бога, то слухає себе саму або ворога Бога, диявола, і тим самим ставить себе на місце Бога. В такому випадку людина завжди програє. Саме Слово Боже, тобто вчення Ісуса Христа завжди повинно бути дороговказом як поводитися, як думати і як говорити – а це є виявом послуху Бога, бо сам Бог Отець сказав з неба до учнів, а також і до всіх нас: «ЙОГО СЛУХАЙТЕ».

Просімо в Бога ласку мати добру волю і світлий розум, щоб завжди йти за Господом Богом і Його слухати, так як нам наказав сам Бог Отець.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:    Воїни Христа Царя

ЗАВАНТАЖИТИ текст в  (pdf+ocr,3st.,ukr,0.36Mb)
на сторінці парафіяльного сайту «ФА»=>«САМВИДАВ»

пʼятниця, 17 серпня 2018 р.

18.08.2018р. Б. / Військові капелани: Збройні Сили України сильні не лише зброєю, але й духом

На базі Військової академії м. Одеси тривають десятиденні курси із самозахисту і першої допомоги для військових священників-капеланів, які представляють різні релігійні конфесії і несуть духовне служіння як у зоні проведення ООС, так і у військових гарнізонах у тилу.

В урочистому відкритті взяли участь представники Військової академії, Центру МПЗ ЗС України, Синодальне управління військового духовенства УПЦ КП, Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ та представники протестантських Церков.

Метою цих курсів є підготовка священнослужителів для роботи з особовим складом, на передній лінії і в пунктах постійної дислокації.

Перед початком занять другого базового курсу підготовки військових священиків (капеланів) було проведено святковий молебень з нагоди дня мучеників Макавейських. (Святої матері та її сімох синів)
Під час навчального курсу військові священики отримують знання з психологічної підготовки під керівництвом досвідченого психолога Центру морально-психологічного забезпечення ЗС України Наталії Степук. Штатні військові священики отримають як теоретичні знання, так і мають змогу практично відпрацювати ситуативні завдання під час занять.

Керівник відділу взаємодії з військовими капеланами Центру морально-психологічного забезпечення ЗС України Олександр Ковтач зазначив, що в українське військо на посади військових священників (капеланів) запросили священнослужителів – людей, які мають відповідну богословську освіту та служіння. А щоб поповнити їхній багаж знань військовими аспектами – організували курси із самозахисту та першої допомоги. Після їхнього завершення військові священики отримають сертифікати і повернуться до своїх підрозділів.

Старший офіцер відділу по роботі з особовим складом Військової Академії м. Одеси Сергій Небесний зауважив, що з початком агресії РФ проти України військове капеланство показало свою значимість для військовослужбовців, адже були священики, які були на передній лінії та довели, що армія сильна не лише зброєю, але й духом.

Із 2017 року в усіх бойових частинах і підрозділах ЗС України були введені посади військових капеланів.

Військові капелани є в більшості армій світу. Україна вивчила досвід Канади, Німеччини, Польщі, Великої Британії та США, втім, жодної моделі копіювати не буде, – зазначають гості Військової академії.

Отець Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ вважає, що діяльність інституту військового капеланства в Україні мала б бути прописана у законі, що чітко визначав би статус духовних наставників на фронті й тилу, і враховував усі нюанси присутності священників на передовій та в зоні ООС /Операція об’єднаних сил / Joint Forces Operation.

Проект цього закону, його положення та етапи втілення, а також питання організації навчання військових капеланів вже обговорювали на Раді у справах душпастирської опіки при Міністерство оборони України.

Прийняття закону «Про військове капеланство» представники різних Церков, що входять до Ради Душпастирської опіки, очікують на початку 2019 року.

www.kyrios.org.ua