Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 29 листопада 2011 р.

29.11.2011р. Б. / Смертна кара у вченні Церкви

Смертна кара у вченні Церкви

Церква захищає кожне людське життя і завжди вважає його святим і недоторканим, це стосується і тих осіб, які приречені на смерть.

Особливим прихильником скасування смертної кари був Іван Павло II. Прихильники смертної кари стверджують, що "це не акт помсти, але справедливості". Противники смертної кари будують свої аргументи на глибокому переконанні, що кожне людське життя – святе, навіть якщо людина не є святою. Іншим мотивом є незворотність цього покарання і відсутність достатнього часу для навернення і покаяння. Важливим для противників смертної кари є можливість помилки в рішенні суду.
Прихильники смертної кари наголошують на обов’язку держави забезпечити порядок в суспільстві, тоді як противники наголошують на гідності людини-злочинця. Прихильники, наголошуючи на обов'язку держави підтримувати порядок і безпеку громадян, стверджують, що громадськість має право в певних ситуаціях застосовувати смертну кару.
Іншим аргументом на користь застосування смертної кари є те, що вона підтверджує непорушність основних принципів правосуддя. У цьому випадку, як кажуть її прихильники, злочинці самі позбавляють себе права на життя. Застосування пропорційного покарання відновлює порушений злочинами усталений морально-правовий порядок.
Одним з авторів філософсько-богословських аргументів на користь смертної кари вважається середньовічний богослов св. Тома Аквінський. Його аргумент пов'язаний з основним принципом суспільного життя, яким є спільне благо. Святий Тома вважає, що кожна людська істота є частиною цілого суспільства і має йому служити. Інакше, коли вона загрожує порядку і загальному благу, як стверджував св. Тома, втрачає свою гідність і дає громадськості право на її ліквідацію.
Противники смертної кари, не баналізуючи зла, яке сприяє кожному серйозному злочину, намагаються показати, що суспільству не загрожує існування злочинців, але їхні дії. Отже вони закликають до усунення причин злочинів, а не ліквідації злочинців.
Дослідження криміналістів, що провели в країнах, де існує смертна кара, не підтвердили аргументів виховавчого аспекту його застосування. Кількість злочинів не зменшилася, так само, як не зросла там, де скасували смертну кару.
Противники смертної кари підривають аргумент її прихильників, що це компенсація за скоєне зло і повернення до усталеного морально-правового порядку. Смерть вбивці не може спокутувати наприклад вбивства, тому що це не повертає життя жертві, або – через застосування насильства щодо вбивці – не зупинить зла, ані не поверне морально-правового порядку в суспільстві.
Важко погодитися з аргументацією противників смертної кари згідно з якою людина втрачає свою гідність відповідно до скоєного злочину і таким чином дає державі право вбити себе. Навіть найсерйозніші злочини не заперечують людської гідності – кажуть аболіціоністи, тому що вона є потрібним компонентом людського життя.
Церква захищає кожне людське життя і завжди вважає його святим і недоторканними. Для християнина єдиним Владикою життя і смерті є Бог. Тому Церква також стає на захист приречених на смерть.
Особливим прихильником скасування смертної кари був Іван Павло II, який неодноразово закликав до повного скасування смертної кари. Особисто закликав у десятках випадків в США, Гватемалі і Руанді про зупинення виконання вироків.
На потребу скасування смертної кари окремим державам звернув увагу постійний спостерігач Святого Престолу при міжнародних організаціях у Відні, прелат Домінік Резау. Він говорив, зокрема, 4 квітня 2000 року на форумі Організації Безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ), тема якого: «Права людини і нелюдське покарання".
Резау нагадав промову проти смертної кари Архиєпископа Жана-Луї Торана з ватиканського Державного секретаріату і постійного спостерігача Святого Престолу при ООН в Нью-Йорку Архиєпископа Ренато Мартіно. Також звернув увагу на неодноразові звернення Івана Павла II про скасування цієї санкції і пропозицію Папи, щоб з нагоди Великого Ювілею 2000 року "в усьому світі дійшли до міжнародного консенсусу щодо скасування смертної кари".
Після оголошення енцикліки "Evangelium Vitae" у Катехизмі Католицької Церкви змінили третину пункту 2266, що стосується смертної кари. У первинному варіанті йшлося про "законне право і обов'язок" правового уряду для того, щоб здійснити відповідні заходи покарання, серед яких і смертна кара. Сьогодні Катехизм говорить так: "зважаючи на можливості держави ефективно покарати злочин і знешкодити того, хто вчинив його, не позбавляючи його остаточно можливість покаяння, випадки крайньої потреби ліквідації злочинця є дуже рідкісні і, можливо, більше не відбуваються взагалі". Першою і основною причиною такого становища є цілковите визнання того, що кожне людське життя є святе, навіть якщо людина не є святою. Іншим мотивом є незворотність смертної кари, а також насильницьке позбавлення життя, якому не залишається достатньо часу для навернення і покаяння. І нарешті, існує значна можливість помилки в судовому рішенні й той факт, що навіть при найбільш "гуманному" і автоматизованому способі виконання вироку, однак, це робить хтось і сам стає вбивцею.
У листопаді 1998 року Папа Іван Павло II закликав, щоб принаймні ювілейного 2000 року не проводили жодних смертних вироків, а  2001 року ще раз наголосив, що в сучасних суспільствах смертна кара не є потрібною і має бути повністю скасована.
У статті "Іван Павло II про смертну кару", опублікованій у Нижньосілезькому Католицькому Листі "Нове життя" з вересня 2006 року о. Пьотр Нітецкі з Папського факультету теології у Вроцлаві написав, що "позиція Івана Павла II щодо смертної кари розглядається у світлі всієї папської науки про місію Церкви, що є виразно негативною".
"Святіший Отець підтвердив традиційне вчення Церкви про глибоко аморальний характер безпосереднього, навмисного, здійсненого вільним способом вбивства кожної" безневинної" істоти (EV 57). У своєму вченні він іде далі, критикуючи позбавлення життя нападника, який не є істотою "невинною", – аргументував у своїм тексті о. Нітецкі.
"Підіймаючи при цьому всю традицію вчення Церкви у цій сфері, Святіший Отець виступає тут на захист кожного життя людини як основного принципу гуманізму, який в християнстві досягає глибокої мотивації. Папи таким чином представляє фундаментальний принцип поваги життя над дискусійною тезою про позитивний вплив постанови судового рішення і виконання смертної кари для забезпечення громадського порядку", – писав о. Нітецкі.
Як далі стверджує о. Нітецкі "позиція Святого Отця випливає не тільки з цього, що – як показано в цьому дослідженні – не має чіткого зв’язку між постановою судового рішення і виконанням смертної кари та зростанням або зниженням злочинів. Передусім треба базуватися на Божественному Одкровенні, що захист життя людини завжди є універсальним правом, з якого не може бути ніяких винятків".
Як вже стверджував 2001 року з нагоди передвиборчих дебатів про смертну кару видатний фахівець з етики, єзуїт о. Тадеуш Сліпко, всупереч думці багатьох виборців і кандидатів до парламенту, Католицька Церква не сформулювала в цьому питанні вчення ex cathedra.
У дослідженні "Смертна кара з богословського та філософського погляду" о. Сліпко зазначає, що в дискусії прихильників і противників смертної кари доходить дуже часто до надмірного спрощення і змішування понять.
"Це правда, що Святіший Отець Іван Павло II неодноразово просив про відміну смертної кари для засуджених. Свою позицію про правильність або неправильність цієї кари найповніше виразив в енцикліці "Evangelium vitae". Папа закликав до того, щоб покарання не сягало максимального виміру за винятком випадків крайньої потреби, коли вже немає жодних інших способів захисту суспільства від злочинця. Він також зазначив, що сьогодні завдяки щораз кращої організації кримінально-виконавчої системи "такі випадки дуже рідкісні і, можливо, не стаються взагалі", – написав о. Сліпко.
За матеріалами: wiara.pl

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

29.11.2011р. Б. / В Ірпені вандали розгромили і пограбували каплицю УГКЦ

Ірпінь.Каплиця
У неділю, 27 листопада, приблизно о четвертій ранку було скоєно пограбування греко-католицької каплиці Святої Анни в м. Ірпінь, що на Київщині.

Щоб потрапити усередину, злодії розбили два вікна, погнули металеві грати на вікні, виламали двері, розбили скриньку із пожертвами, викрали деякі речі для внутрішнього вжитку парафіян.

Про цю подію було негайно поінформовано вище керівництво Церкви та міліцію. Співробітники Ірпінського міського відділу внутрішніх справ порушили кримінальну справу.

«Згідно з розкладом Богослужінь на неділю, - розповідає настоятель парафії отець Мирослав, - о 8.30 у нас є Утреня, о 10.00 Свята Літургія. Злочин було виявлено біля 7.00. Вірні, котрі прийшли до каплиці, стали свідками того, що зробили з їхнім місцем для молитви. Спільно було вирішено навести лад, а Божественну Літургію відслужили о 17.00».

Керівні органи та громадськість міста Ірпеня висловили своє обурення цією подією, що вже набула у місті розголосу, та запевнили настоятеля та громаду парафії, що зроблять усе можливе для швидкого розкриття цього злочину.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

Джерело: КРЕДО

понеділок, 28 листопада 2011 р.

28.11.2011р. Б. / Тижневий огляд: переслідування християн (20 - 26 листопада)

Блаженні ви, коли будуть вас зневажати та переслідувати, і наговорюватимуть на вас усяке лукаве слово, обмовляючи вас за Мене. Радійте й веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах (Мт. 5,11-12).
Молімося за тих, кого сьогодні переслідують за любов до Ісуса. Вони дуже потребують наших молитов!

  22 листопада повідомляється, що поліція індійського штату Джарханд затримала сімох осіб, підозрюваних у вбивстві сестри Вальси Джон. Сестру із Згромадження Сестер Милосердя Ісуса і Марії вбили у її домі 15 листопада.
Страх змусив пакистанських християн мовчати, починаючи з часу політичного вбивства Шахбаза Бхатті минулої весни,– сказав колишній католицький Архиєпископ пакистанського Лахору Лоуренс Салданха. У Пакистані панує атмосфера безкарності для будь-кого, хто вбиває віруючих у Христа.

У Швейцарії невідомі підпалили католицьку церкву в селі Ле Шаблі, використавши для розпалювання церковні книги; вандали розклали молитовники і тексти літургії та Євангелія навколо вівтаря і підпалили.

В інтерв’ю для організації «Церква у потребі» румунський греко-католицький єпископ Флорентін Крігальмену з міста Герла розповів про спроби румунських комуністів ліквідувати Румунську Католицьку Церкву східного обряду. Єпископ Крігальмену був висвячений на священика у віці 31 року, а в 37 років Іван Павло ІІ висвятив його на єпископа.

За даними 24 листопада читаємо, що минулої ночі у пакистанській провінції Пенджаб було вбито Акрама Масіха, католицького активіста і батька чотирьох дітей. Як інформує агенція AsiaNews, вбивцями є група озброєних мусульман.

Патріарх Маронітської Церкви Лівану Бешара Рай знову виступив з попередженням про те, що продовження подій "арабської весни" на Близькому Сході може призвести до появи в регіоні войовничих ісламських режимів.

35-річного католицького священика жорстоко вбили в єпархії Ешоу (Дурбан) у Південній Африці. Тіло Сензо Мбоказі (Senzo Mbokazi), пароха церкви св. Пія в селі Мелмот (Melmoth), знайшли 20 листопада парафіяни, які очікували його для участі в Літургії.

Кардинал Освальд Грасіас заявив, що ні переслідування, ні навіть смерть не може стримати Католицької Церкви від її рішучості підтримувати цінності любові, справедливості і миру.

13 листопада група невідомих чоловіків, які, ймовірно, є підрозділом силових структур, напала на членів незареєстрованої в органах влади баптистської громади, що проводила свої зібрання в околицях Ханоя. Трьом особам, які отримали серйозні поранення внаслідок нападу, місцеві лікарні відмовили у наданні медичної допомоги.

26 листопада з’явилося повідомлення про те, що щонайменше 12 людей загинули у зіткненнях, які сталися в центральній частині Нігерії. Чергова хвиля насильства щодо християн була спровокована членами ісламської секти Боко Харам. За кілька годин до атаки представник секти підтвердив, що її дії підтримує Аль-Каїда.

Католики в Шотландії особливо часто зазнають переслідувань через свою віру. Про це заявив єпископ Філіп Тарталья, голова комісії з комунікацій єпископської конференції Шотландії. «Це дуже тривожний знак»,– йдеться в заяві.

26 листопада на Філіппінах стартував триденний марш, учасники якого поминають вбитого місяць тому о. Фаусто Тенторіо, котрий був членом Папського інституту закордонних місій і понад 30 років трудився серед етнічних меншин Філіппін.


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

неділя, 27 листопада 2011 р.

27.11.2011р. Б. / «Голодомор в Україні – історична подія», − Блаженніший Любомир (Гузар)

Андрій Пальчевський та проект «Глибинне буріння» до Дня пам'яті жертв голодоморів 26 листопада 2011 року підготували відео з думками визначних українців щодо трагедії 1932-1933 років.


«Одна з найстрашніших трагедій ХХ століття змушує всіх нас задуматись про те, що потрібно, аби гідно пам'ятати трагедію та вшановувати загиблих сьогодні? Які висновки потрібно зробити?» − зазначають автори ідеї.

Серед осіб, які висловилися у цьому проекті, є Блаженніший Любомир (Гузар), Архиєпископ-емерит УГКЦ. Це відео пропонуємо вашій увазі:

субота, 26 листопада 2011 р.

26.11.11 08:41 / Глава УГКЦ закликає долучитися до всеукраїнської акції «Запали свічку»

 


«Я б хотів, щоби всеукраїнська акція «Запали свічку» охопила всі українські родини і домівки, адже цього дня ми повинні бути справді єдині. Полум'я свічки пам'яті повинно зцілити нашу свідомість, щоби ми могли у майбутньому запобігати таким лихоліттям», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук) в інтерв'ю для радіо «Воскресіння».

 
Предстоятель УГКЦ вважає, що спомин про цю трагічну сторінку історії нашого народу є вкрай необхідним, адже Голодомор, окрім того, що забрав величезну кількість невинних життів, завдав ще й глибокої рани соціальній свідомості українського народу, внаслідок чого багато людей і сьогодні бояться говорити про це, навіть на політичному рівні. Тому Глава УГКЦ закликає українців в День вшанування пам'яті жертв Голодомору, 26 листопада 2011 року, долучитися до загальноукраїнської акції «Запали свічку», поставивши на підвіконнях своїх домівок запалені свічки. 


«Спомин про Голодомор 1932 -1933 років є пам'яттю, котра зцілює і дає можливість визволитися від того паралізуючого страху, який панував у часи комуністичної ідеології. Зцілення пам'яті українського народу робить нас здатними не допустити того, щоб у майбутньому будь-яка інша людиноненависницька ідеологія могла завдати подібного удару», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук). 


За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

26.11.2011р. Б. / Архиєпископ Мечислав Мокшицький закликав римо-католиків молитися за жертв Голодомору

Фото: stryi.com.ua

Вшанувати жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932-33 років закликав клір та вірних Львівський митрополит РКЦ архиєпископ Мечислав Мокшицький у своєму зверненні.

 
«Прошу, огорніть молитвою усіх тих, хто шматок хліба цінив більше за золото і загинув страшною голодною смертю», - написав ієрарх. 


Також голова Єпископату України закликав докласти зусиль, щоб сьогодні поменше людей страждало від голоду. 


«Трагічні уроки, які дає нам історія не слід ігнорувати. Вчимося на помилках інших і не допустімо до схожого лиха, щоб наше майбутнє, майбутнє наступних поколінь мало забезпечений хліб щоденний, а разом з ним глибоко закорінене в серці прагнення турбуватися про ближнього, котрий знаходиться в потребі», - звернувся Львівський митрополит до українців. 


Джерело:  КРЕДО

пʼятниця, 25 листопада 2011 р.

25.11.2011р. Б. / У Львівській архиєпархії вшанують пам’ять жертв Голодомору

З благословення Високопреосвященнішого владики Ігоря архиєпископа Львівського, 26 листопада в День пам’яті  жертв Голодомору в Львівській архиєпархії відбудуться поминальні заходи приурочені 78-ій роковині цих трагічних подій.

У День пам’яті 26 листопада по всіх церквах Львівської архиєпархії будуть служитися поминальні Богослуження за упокій душ жертв Голодомору. В цей день також відбудеться спільне екуменічне заупокійне Богослуження біля пам’ятнику Т. Шевченку, опісля загальнонаціональна хвилина мовчання та акція «Свіча пам’яті». Після хвилини мовчання по всіх храмах нашої єпархії битимуть в дзвони в пам’ять про ці трагічні події.

Також, відповідно до розпорядження міського голови Андрія Садового , 26 листопада у Львові буде приспущено державний прапор на будівлі Ратуші та будинках і спорудах органів державної влади і місцевого самоврядування. На житлових будинках та будівлях підприємств, установ і організацій Львова у цей день буде вивішено державний прапор з траурними стрічками.


Прес-служба Львівської архиєпархії

Програма скорботних заходів в день памяті жертв голодомору у Львові

З 8.00 - поминальні Літургії у всіх храмах Львова за упокій душ жертв голодоморів

15:00 - екуменічне заупокійне богослужіння біля пам’ятника Т.Г. Шевченку

16.00-16.01 - «Хвилина Мовчання»;

16.01-16.05 - лунатимуть дзвони у всіх церквах м. Львова та області;

16.15 – покладання квітів до Пам’ятного знаку жертвам Голодомору та політичних репресій на пр. Чорновола у Львові;

16.30-16.31 - на площі перед пам’ятником Т.Шевченку «Хвилина Мовчання» в супроводі звуку метронома;

16.31-16.35 - звучатиме відлуння дзвонів;

16.35-17.05 - театралізоване дійство культурно-мистецького центру «Острів дитинства»;

17.05 - проведення акції «Засвіти свічку!». Представники обласної та міської влади, учнівської та студентської молоді, громадськості запалять свічки та лампадки на площі навпроти пам’ятника Т.Шевченку;

18.00-19.30 - вечір-реквієм з нагоди вшанування пам’яті жертв голодоморів в концертному залі Львівської обласної філармонії.

Джерела: www.ugcc.lviv.ua


Мандрівники Христа Царя

четвер, 24 листопада 2011 р.

24.11.2011р. Б. / «Нашій Церкві потрібен добрий вишкіл священиків і постійна праця над цим: наукова, пасторальна, духовна...»


Колишній усусус, творець маршу дивізії “Галичина”, нині 90-літній ювіляр (його іменини урочисто відзначили 15 листопада 2011 року) ділиться спогадами і розважає над сьогоденням.

Щороку, у чергову річницю створення УПА (на Покрову) певні  політичні сили намагаються організувати в Києві марш, щоб урочисто пройти Хрещатиком. Як Ви думаєте, чи потрібні такі заходи?

Влаштовувати торжественні походи для вшанування річниці створення УПА не є чимось новим. Між війнами в Галичині ми завжди поминали дату бою під Крутами 1918 року. Там загинуло 300 студентів, що зійшлися у нерівній боротьбі із значно чисельнішою Червоною армією. Цю молодь ми називали «лицарями абсурду» - вони йшли на певну смерть, не здобуваючи нічого. Але ми вшановували їхню звитягу, хилили голови перед їхньою жертовністю. Подібне сталося й з УПА, яка оправдовувала свою діяльність тим, що обороняла наші лемківські села в Польщі перед нападками поліції та урядової польської армії. На Волині і в Галичині УПА воювала на два фронти – проти Червоної армії і проти фашистів. Наш провід нерозважно сподівався, що після Другої світової війни відразу виникне інша війна між більшовиками та американцями і англійцями. Тоді Україна матиме свій шанс на самоствердження. Так не сталося. Але відважні, геройські наші хлопці у різний спосіб закінчували свою важку боротьбу. Господь, завжди присутній в людській історії, покерував нею так, що врешті Радянський Союз впав. Але нам залишилася болюча пам‘ять про українських повстанців, що прагнули єдиного – самостійної держави. І боронили її від ласих на українську землю сусідів. Гинули за велику справу. Чому цього не вшанувати? Навіть коли Київ не хоче, робімо марші у Львові. Але без люті чи гніву. Шляхетні лицарі заслуговують на гідну шану.

Ви – учасник дивізії «Галичина», часто називаєте себе військовим чоловіком, тож знаєте важливість обов‘язку і дисципліни у служінні Батьківщині. Водночас у своїй книзі «З Ріміні до Риму» пишете: «…ми, дивізійники, перші внесли в Колегії вимоги та критичні уваги… Це не були часи, коли можна було з настоятелями відкрито чи щиро говорити, чи домагатись. Так було в цілій Церкві… Треба було тільки сліпо слухати, мовчати та виконувати усі зарядження настоятеля, навіть, цитую – «як би він був дурний…» Прошу порадити, як поєднати послух, який вимагає Церква, з необхідністю казати правду там, де вона потрібна? Якою сьогодні є наша Церква і що варто у першу чергу змінити в ній?

Так насправді я не є військовим чоловіком. Люблю цю фразу вживати, бо подивляю святого апостола Павла, який, будучи євреєм, був ворогом Римської імперії. Але перебуваючи між римськими легіонами, він вивчав їх. Йому подобалася їхня організованість, бойовий дух. Павло залишив деякі похвальні думки про військову справу, хоч би у закінченні свого листа до Ефесян.

Натомість питання послуху, дисципліни в Церкві (в семінаріях, монастирях чи єпархіях) - то не така проста справа. Вона належить до «духу часів» і «знаків часів». Добрі поучення щодо цього питання дав у своїх декретах Другий Ватиканський Собор. Однак, деякі історичні істини часто дуже болючі й зовсім нетворчі. Краще про них не згадувати, бо вони нічого доброго не навчать. Зрештою, у нас не люблять правди, особливо правди гіркої. Ми живемо компліментами із сентиментами. Велика свобода у житті чи вихованні теж не завжди є джерелом добра, а іноді приносить шкоду. Я про це писав у своїх спогадах з вирозумінням до частих помилок у діяльності нашої Церкви та її інституцій. Вживав методів не “підбрехача” чи “очевидного брехуна” (це ніяк!), але говорив не всю правду. Написане в такій формі дозволяє краще зрозуміти прикрі справи, вади, щоб легше усунути їх. Нашій Церкві потрібен добрий вишкіл священиків і постійна праця над цим: наукова, пасторальна, духовна, яка вимагає принаймні п‘ятирічного навчання в досконалих виховних духовних інституціях. Добрий вояк потребує бодай дворічної служби у військовій казармі. Навіть згодом на фронті з ним проводять муштру, щоб він міг дати собі раду в бою. Розказували, що в останній війні до Червоної армії брали рекрутів, яких одразу через два тижні (час, поки йому шили шинель), слали на фронт. А там через пару днів, а то й годин він гинув. Тому вважаю, що нам потрібне неодружене священство з монашим гартом, яке могло б уповні, цілого себе віддати для Христової праці, для потреб народу. Особливо зараз, коли перевиховання чекають цілі покоління, які жили у безбожній державі. А це дуже широке питання, бо тепер новий світ приносить нові труднощі та лиха, про які в минулих часах і не чули…

Чи не шкодуєте, що свого часу не дали згоди на Ваше свячення на єпископа? Які причини спонукали відмовитися від цього служіння?

Зовсім не шкодую, бо не важився прийняти такої поважної і дуже відповідальної праці та покликання. Я не бачив у себе однієї важливої риси, яка потрібна для доброго провідника, а особливо, якщо цей провідник духовний. Англійською мовою це називається «leadership» - мати здібність вести за собою. Не кожен з нас володіє цим, а провідник її конче потребує. Звісно, що хіротонія передбачає поміч Божої ласки. Однак крім богословської є ще й практична засада – ласку Божу попереджує природа, в якій вона повинна діяти. Моя вдача і характер не надавалися до цього. Я не був у житті героєм, хоч і не був боягузом, але високих відповідальностей таки боявся. Не мав до цього снаги, а тим самим і покликання. Так я й відповів Патріархові Йосипу Сліпому.  Мабуть моє походження з бідної селянської родини виплекало цей «комплекс». Почуття меншовартості часто переслідувало мене.
Пригадайте Вашу зустріч з Андреєм Шептицьким (чи це була єдина розмова з ним?) на початку Другої світової війни. Яке враження справила на Вас його особа?

Про Митрополита мені багато розповідав мій парох, який служив у селі Пукові, що на Франківщині. Він добре знав і захоплювався Шептицьким, бо той висвячував його на священика. Моя ж реальна зустріч зі Слугою Божим Андреєм відбулася лише раз, у жовтні 1941 року. Єдина розмова, яка тривала 15 хвилин, а спогад залишився на все життя. Митрополит справив враження доброї, спокійної і виразно щирої людини. Я, тоді 20-літній хлопчина із села, був приголомшений щасливою нагодою спілкуватися з главою нашої Церкви. До того часу з такими видатними особами не мав справи, у житті єпископа не стрічав – так тоді було! Андрей Шептицький говорив зі мною, наче знав мене багато років, розумів мої потреби. Митрополит мав гарні блакитні очі й дивився поверх окулярів, які трималися на кінчику носа, ласкаво, наче бачив мене наскрізь. Гарне враження. Досі зберігаю його обличчя у своїй пам‘яті.

Нещодавно на проповіді Ви казали, що батьки – найголовніші люди у житті людини. Знаю, що у Вас була велика родина. Що найбільше в дитинстві формувало Вас? Відомо, що крім батьків великий вплив на Вашу долю мала добродійка Марія Соловій. Розкажіть, будь ласка, про її роль у Вашому священичому покликанні?

Моя родина – батько-мати і нас п‘ятеро: чотири сини і одна донька, моя сестра, яка померла десять днів тому. Я був найстарший. Наступний брат загинув 1944 року у битві під Бродами. Третій студіював в Мадриді, згодом оженився. Працював професором в Канаді, де і похований. А десять років тому в Україні помер наймолодший брат. Він був вчителем. Батько під час Першої світової війни служив в УСС. Під Лисонею біля Бережан його ранили. Потім був в УГА, в «чотирикутнику смерті». Згодом брав участь у польській війні, потрапив у полон, звідки напівживим вернувся додому. В дитинстві він навчав мене всього, що сам знав, а це кілька видів ремесел. Я особливо любив його столярство.  Також йому завдячую добре виховання і пристрасть до книжок. Батько багато читав. Навіть для сусідських жінок, які цілу зиму пряли куделі, щовечора перечитував уголос книжки, позичені у сільській читальні. Маму згадую менше. Натомість паніматка Марія, що походила зі священичої родини Стрільбицьких, була святою жінкою. 1932 року вона прийняла мене до Марійської Дружини, яка мала свою бібліотечку. Тож щоразу після Вечірнього Богослуження я позичав там книжки. Також приходив часто до них, щоб вчитися разом з їхнім сином. Добродійка Марія любила зі мною розмовляти. А коли я зізнався їй, що хочу стати священиком, вона дуже зраділа. На той час я уже знав всю партію дяківства, бо співав у церкві разом з дяком. В домі мого пароха я бував щотижня, таким чином ніби виховувався (як Шевченко) при священичій родині. Потім це мало великий вплив на те, що я дивними і далекими дорогами, через мою військову участь в дивізії «Галичина», через полон в Італії таки дістався на студії до Риму, де і здійснив своє покликання – священство.

Кажуть, що Ви дуже любите музику. Здається у цьому сенсі Вам дуже підходить Ваше прізвище. Тож у чому, на Вашу думку, сила музики і який Ваш улюблений інструмент?

Музика – вищий степінь мови, як казали греки. Також є таке гарне грецьке слово “безвихідь” - коли на одну справу існує два однаково добрих рішення. А не може бути без розв‘язання. В математиці такого нема, хіба би рівняння було погано складене. Те саме в музиці. Й байдуже де і на чому грати. Тож в кожній мелодії структурована особлива дисципліна. Це не політика, в якій часто панує хаос. Цим музика й чудова! Там є такі дисонанси, що коли взяти акорд, то вухо протестує, здригається. Але у злуці з іншими тризвуками, перетворюється на певну систему – після одного такого акорду може бути тільки інший, а тоді береться такий, що “кличе до Бога про помсту” – обов’язково муситься його розв‘язати! Його немилозвучність творить мелодійну красу тим, що мусить завершитися – субдомінанта, домінанта і розв’язок в тоніці. Ця гармонія – то чудова наука, ліпша, ніж математика. І вона жива! Бо викликає такий дисонанс, що як його не вирішити, то розірве – можна дістати серцевий приступ. А розв’яжете – ах, дивися, аж легше дихається!

Я в житті дуже багато мав справи з музикою - диригував хорами, був у дивізійному оркестрі. І мав щастя, бо ще в початковій школі зустрів учителів, які любили музику. Вони побачили в мені ту іскру, зацікавилися й почали мене вчити. Трохи займався самоосвітою. А згодом (ще за німців) у Львові було створено музичний інститут. Його провадив Лесько і Колесса, я їм завдячую отримані знання. Але вчитися було не легко, треба було мати фортеп’яно, а де я мав його знайти в селі?

Моїм улюбленим інструментом була скрипка. Я навіть викладав з класу скрипки в учительській семінарії в Рогатині. Але я її кинув з рук, після того, як довідався про загибель брата під Бродами. Відтоді я скрипки до рук не брав...

Багато мені дала участь в оркестрі. Капельмайстром був українець, він був просвітянином. Тоді за Австрії в нас була сильна мода закладати по селах від Просвіти оркестри. І наші люди то дуже любили. Одна трудність існувала – інструменти багато коштували. Але навіть попри це люди не жаліли – продав шмат поля і купив, наприклад, кларнет. Майже в кожнім селі тоді був більший або менший оркестр. А при них люди розвивали свої музичні здібності. Сьогодні було б добре відновити ці традиції.




Розмовляла Маріанна Кузан



Джерела: www.ugcc.org.ua


Мандрівники Христа Царя

середа, 23 листопада 2011 р.

23.11.2011р. Б. / УГКЦ закликала владу виконати обов’язок перед чорнобильцями та афганцями

'


Українська Греко-Католицька Церква закликає Президента Віктора Януковича та уряд України виконати обов’язок держави перед ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС та учасниками бойових дій в Афганістані. Про це заявив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан (Дзюрах) в інтерв’ю кореспондентові УНІАНу.

 
Він наголосив, що Церква з «великою стурбованістю і болем стежить» за голодуванням чорнобильців і протестами інших незахищених соціальних груп. За словами Секретаря Синоду УГКЦ, в обставинах, коли держава повинна дбати про категорії людей, котрі постраждали внаслідок чиїхось хибних політичних рішень, як-от війна в Афганістані, вона змушує їх виходити на вулиці. 


Очевидно, вважає він, Українська держава не може взяти на себе відповідальності за рішення комуністичних ідеологів Радянського Союзу, які посилали юнаків в афганське пекло, але її обов’язком є зробити все, щоб допомогти своїм громадянам «залікувати рани минулого та почуватися соціально захищеними». 


Так само, на думку владики Богдана, позбавленими належної опіки та захисту є ліквідатори аварії на ЧАЕС, які ризикували своїм здоров’ям і життям, щоб відвернути набагато масштабнішу катастрофу, що могла трапитися, якби пожежу на четвертому енергоблоці станції не вдалося вчасно загасити. 


«І ось тепер ці люди, в яких підірване здоров’я, змушені боротися за свої права, котрі їм за законом належать, з власною державою. Така ситуація показує, наскільки далеко ми знаходимося не тільки від поняття соціальної, але навіть просто цивілізованої держави, в якій поважають основоположні права людини та не допускають приниження гідності слабких», – вважає він. 


«Те, що називають пільгами, на мою думку, не є пільгами. Це – борг держави перед тими людьми, які були готові віддати своє життя задля порятунку нашої батьківщини, чи навіть великої частини європейського континенту», – сказав Владика Богдан. 


Він запевнив, що Церква молиться за цих людей. «Нам на серці лежить їхня доля і ми апелюємо до всіх відповідальних інстанцій: органів державної влади, Пенсійного фонду, аби вони віддали належне тим людям і забезпечили гідне ставлення до них, необхідне лікування і виплати пенсій у відповідному розмірі», – зауважив Секретар Синоду УГКЦ.


За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

23.11.2011р. Б. / Щодня католиків стає на 31 тисячу більше

Католицька Церква зараз налічує 1 мільярд 160 мільйонів вірних. Кожен день стає на 31 тис. католиків більше, – згідно з щорічною доповіддю «Стан світової місії», яку готують протягом багатьох років євангельські протестантські християни в Південному Гамільтоні, штату Массачусетс, в США.
До двох з семи мільярдів чоловік ще не досягло проповідування Євангелія. Ще 2 мільярди 680 млн. щось чули про нього або знайомі з його змістом, але не стали християнами. У загальній кількості нехристиян в світі майже 4,7 млрд.

– Хоча Ісус Христос заснував одну Церкву, а незадовго до своєї смерті він молився, «щоб усі були одно», але зараз багато окремих християнських конфесій. На початку ХХ ст. налічували 1600, а в 2011 році – 42 000.

Окрім католиків найбільш численні харизматичні протестанти, до них щодня долучаються 37 тис. Православні Церкви налічують 271 млн. охрещених, кількість яких зростає з кожним днем на п'ять тис. Англіканська Церква налічує 87 мільйонів вірних і щодня стає чисельнішою на три тис. осіб. Щороку 409 тис. християн виїжджають в інші країни, щоб проповідувати Євангеліє.

У 2011 році християни всіх конфесій випустили 71 млн. примірників Святого Письма. А всіх Біблій є 1 млрд. 741 млн.

Християни всіх конфесій становлять 2,3 млрд., мусульман майже 1,6 млрд., 950 мільйонів індусів, понад 450 млн. буддистів, як і послідовників традиційних релігій в Китаї. Племінні релігії мають 270 млн. прихильників, сикхи 24 млн. і менше 15 мільйонів євреїв, а так звані нові релігії – 64 мільйонів осіб. Атеїстів у цілому світі 137 млн. і майже 658 млн. людей вважають себе «нерелігійними».

За матеріалами: info.wiara.pl


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

понеділок, 21 листопада 2011 р.

21.11.2011р. Б. / Глава УГКЦ: на українцях випробували «найдешевшу зброю масового знищення»




Український народ і ввесь цивілізований світ досі очікують на достеменне вивчення Голодомору і розвінчання міфів про геноцид українців у 1932-33 роках ХХ ст.


Про це заявив предстоятель Української Греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) у Нью-Йорку, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.


Блаженніший Святослав наголосив, що події 1932-33 років є досить маловідомими. На його думку, ще не всі в Україні мають відвагу говорити про них правду, часто ці події замовчуються з ідеологічних чи навіть опортуністичних причин.


Він назвав великим позитивом те, що сьогодні принаймні ніхто не може заперечити того, що Україна – житниця Європи, пережила не один голод. «Це лихо з різних причин пронеслося по землях України у 1921-23, 1932-33 та 1945-46 роках. Однак найбільш жахливим і штучно викликаним голодом, якого, на щастя, ніколи не зазнали інші народи колишнього Радянського Союзу, був великий голод 1932-33 років. Навіть сьогодні нам досить важко назвати точну кількість жертв цього злочину. Найостанніші дослідження кажуть, що за один рік померло щонайменше 4 мільйони людей», – наголосив глава УГКЦ.


Він нагадав, що цей штучний голод, викликаний в один із найбільш урожайних років на українських чорноземах, був ретельно спланований урядом Радянського Союзу. На думку предстоятеля УГКЦ, це було випробовування «найдешевшої у світі зброї масового знищення».


Він нагадав, що ця акція геноциду українського народу була здійснена у три етапи: перший – відокремити українську етнічну територію від решти території Союзу і створити військову, ідеологічну та інформаційну її ізоляцію; другий – насильно вилучити у декілька етапів усі без винятку продукти харчування, які мало населення і які цього року дала земля; третій – залишити повільно вмирати мільйони людей у страшних муках голоду без можливості надати їм допомогу чи дозволити шукати харчування в інших місцях.


Блаженніший Святослав вважає, що голод гірший за концтабори. «Повільно вмирати з голоду є настільки жахливим, що одна жінка, яка пережила цей голод у дитинстві, а потім була в’язнем Аушвіца, порівнюючи ці дві тортури, стверджувала, що голод є чимось набагато страшнішим від концентраційного табору, бо навіть в Аушвіці давали щось їсти. Усі ті, що дивом вижили у часи Голодомору, одноголосно стверджують, що голод є чимось страшнішим навіть за війну, оскільки на війні хтось усе таки може врятуватися, а від такого штучного голоду спасіння практично не було», – зауважив глава УГКЦ.


На його думку, голод не лише нищить тіло, а й «глибоко ранить людську душу, зароджує в ній страх, що паралізує волю для спротиву тій ідеології, яка забирає свободу, і цей страх передається із покоління в покоління. Ці рани можна зцілити лише за допомогою пам’яті». Ось чому, на його переконання, пам’ятати про ці події є важливим не лише для зцілення ран минулого, але й щоб запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому.


Водночас предстоятель УГКЦ наголосив, що, пам’ятаючи про український геноцид, «ми не шукаємо собі ворогів, на котрих би хотіли вилити наш біль і з ними поквитатися. Ми є християнським народом. До цієї пам’яті нас кличе наше християнське сумління, яке цією пам’яттю хоче проголосити усьому світу правду про ці події і саме правдою про них попередити і запобігти новим злочинам проти людства будь-якої ідеології».


За матеріалами: УНІАН

Джерело:  КРЕДО 

21.11.2011р. Б. / Тижневий огляд: переслідування християн (13-19 листопада)

Блаженні ви, коли будуть вас зневажати та переслідувати, і наговорюватимуть на вас усяке лукаве слово, обмовляючи вас за Мене. Радійте й веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах (Мт. 5,11-12).


Молімося за тих, кого сьогодні переслідують за любов до Ісуса. Вони дуже потребують наших молитов!

15 листопада повідомляється, що у співпраці з організацією «Open Doors» («Відкриті двері») опублікований черговий том щорічного видання про сучасні переслідування християн - «Мученики 2011 - книга про переслідування християн сьогодні».

Представники усіх християнських конфесій взяли участь у Всесвітньому дні молитви за переслідуваних християн 12 листопада. Рада християнських Церков Індії закликала всіх "підняти руки до неба за тих, хто зазнає переслідувань через свою віру в Христа".

За даними 16 листопада читаємо, що побоюючись за своє життя, двоє п’ятидесятницьких лідерів, які приймали активну участь у міжрелігійному діалозі, покинули Пакистан після того, як їх звинуватили у богохульстві.

Серед новомучеників, яких УГКЦ готує до прослави у сонмі блаженних, отець ІВАН ГОРЧИНСЬКИЙ - один із наймолодших. Не дочекався сорокаліття. Заарештували його, коли правив Літургію - вивели із храму у ризах.

17 листопада з’явилося кілька повідомлень, зокрема про те, що розкриття зв'язків  між нігерійською ісламською сектою Боко Харам і Аль-Каїдою тільки підтвердили попередні підозри. На  це звертає увагу тамтешня Церква.

Керівники Церкви в штаті Керала висловили шок і обурення з приводу вчорашнього вбивства борця за племінні права сестри Вальси Джон. 53-річну монахиню  з сестер Милосердя Ісуса і Марії зарубали в своєму будинку у віддаленому районі Пакур східно-індійського штату Джаркханд.

Два вибухи сталися в середу, 16 листопада, у християнській частині міста Тиру, на півдні Лівану. Армійські підрозділи оточили місцевість, за фактом вибухів розпочали розслідування.

У зв'язку з напруженою міжрелігійною ситуацією в країні, комітет ПАРЄ виступив з критикою єгипетського уряду щодо політичних питань.

Згідно з інформацією за 18 листопада читаємо, що не менше двох десятків людей постраждали під час зіткнень в одному з християнських районів Каїру 17 листопада. Тисячі коптів спробували пройти маршем до площі Тахрір в знак пам'яті про події, що відбулися 40 днів тому, коли в масових заворушеннях у будівлі державного телебачення загинули 25 людей, більшість з яких були християнами.

В одному з найбільших міст Пакистану – Карачі – троє мусульман вбили Джаміля Савана, протестантського пастора.

Тисячі вірних прибули на похорон сестри Вальси Джон, яку у вівторок в індійському штаті Джаркханд вбила група із близько 30-40 осіб. Сестра боролась за права бідних, особливо мешканців племен.

Ув'язнені християни в Пакистані перебувають в "особливо небезпечній" ситуації і страждають у в'язницях від дискримінації, повідомив місцевий католицький адвокат.

20 листопада повідомляється, що двоє провідних державних службовців у неспокійному районі Кандхамал, східного індійського штату Орісса, визнали, що антихристиянське насильство в цьому районі протягом 2007 року було сплановано заздалегідь.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

субота, 19 листопада 2011 р.

19.11.2011р. Б. / У Львові вшанують пам`ять Преподобної Йосафати Гордашевської

У неділю, 20 листопада, церква вшановує пам’ять Преподобної Йосафати Гордашевської з нагоди 10-ї річниці проголошення її блаженною.

Про це повідомляє прес-служба Львівської міськради.

Моління перед мощами преподобної Йосафати відбудуться в каплиці монастиря Сестер служебниць Непорочної Діви Марії (вул. Пасічна, 8).

Нагадуємо, 27 червня 2001 року Святіший Отець Іван Павло ІІ під час пастирського візиту в Україну представив світові «жінку всіх часів» – Преподобну Йосафату Гордашевську, співзасновницю Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Як повідомили Сестри служебниці, її святість полягала у молитві та жертовному служінні Богові і своєму народові, у виконанні щоденних обов’язків з любов’ю та посвятою.

    Програма служіння:

14.00 – Молитва перед мощами
15.00 – Акафіст до Преподобної матері Йосафати
16.00 – Вервиця до Преподобної матері Йосафати
17.00 – Молебень до Преподобної матері Йосафати

Джерела: ЗІК


Мандрівники Христа Царя


Додаткову інформацію, про Блаженну Йосафату Гордашевську, Ви можете прочитати за цим посиланням:  СВЯТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

19.11.2011р. Б. / Українське Різдво у Ватикані (Анонс)

16 грудня 2011 р. на Площі св. Петра у Римі відбудеться визначна для України подія – встановлення та інавгурація ялинки, привезеної з українських Карпат.

Традиція встановлювати ялинку на Площі св. Петра з’явилася у 1982 році, тобто на четвертий рік понтифікату папи-поляка Івана Павла ІІ, який неодноразово трактував новорічну ялинку як «символ дерева життя». Перша ялинка, у 1982 р., була родом з Італії, але вже в наступному, 1983 р., її подарувала Австрія. У подальшому Італія та Австрія ще неодноразово привозили своє дерево до Ватикану, але окрім цих країн протягом 29-річного існування звичаю, його дарували Німеччина, Словаччина, Словенія, Польща, Чехія, Румунія, Бельгія та Хорватія.

Можливість подарувати ялинку є елементом престижу для кожної держави, оскільки вона не лише стає центром уваги для численних ЗМІ та багатьох мільйонів відвідувачів Риму, але й унікальною можливістю представити світові свою духовну та культурну спадщину. Саме тому для держави, яка сьогодні забажає презентувати ялинку, така можливість з’явиться не раніше 2025 року.

У 2011 р., прямуючи з України до Ватикану, ялинка здолає найбільшу до цього часу відстань – майже 1800 км.

Ідея подарувати українську ялинку Папі Римському вперше з’явилася на Закарпатті і була підтримана єпископом Мукачівської Греко-Католицької Єпархії Міланом Шашіком, попереднім і нинішнім главами УГКЦ Любомиром Гузаром і Святославом Шевчуком, а також Посольством України у Ватикані.

Для реалізації цього проекту, 26 серпня 2011 р., на своєму засіданні Кабінет Міністрів України затвердив «План підготовки та проведення заходу «Українське Різдво у Ватикані», відповідно до якого, за сприяння цілої низки органів центральної виконавчої влади, основна ялинка буде доставлена із Закарпаття стараннями Закарпатської ОДА, а більш ніж чотири десятки ялинок меншого розміру, якими прикрашатимуться папські апартаменти та головні ватиканські інституції – з Львівщини, зусиллями Львівської ОДА та Львівської міської влади. При цьому, організаційну та координаційну роботу з ватиканською стороною здійснює Посольство України у Ватикані.

У церемонії інавгурації ялинки, 16 грудня о 16.30 за місцевим часом, візьме участь українська урядова делегація, Президент Губернаторства Держави-Міста Ватикану, представники українських Церков. Окрім офіційних промов, сценарієм заходу передбачається виступ Ватиканського духового оркестру та українських мистецьких колективів. За кілька годин до цього гостей з України прийме на аудієнції Папа Римський Бенедикт XVI. Очікується, що для того, щоб побачити це дійство, до Риму прибуде кілька сотень українців.
Встановлення ялинки на Площі св. Петра є дійсно загальноукраїнською справою, що слугує не лише прикладом державно-церковної співпраці, а й виконує важливу міжконфесійну об’єднавчу роль, адже в урочистостях візьмуть участь не тільки очільники українських католицьких Церков візантійського та латинського обрядів, а й представники Української Православної Церкви.

Поряд з цим, важливо, що ця подія відбувається у рік святкування Україною 20-річчя своєї Незалежності та якраз напередодні двадцятирічного ювілею встановлення дипломатичних стосунків з Ватиканом. Українське Різдво на головній площі Риму та Ватикану зможе продемонструвати світові національну єдність та здобутки за період незалежності, а також самобутню духовність та культуру, що упродовж віків розвивалися та дбайливо оберігалися українським народом.

Посольство України у Ватикані



Мандрівники Христа Царя

пʼятниця, 18 листопада 2011 р.

18.11.2011р. Б. / Учителів просять нагадати школярам про Голодомор



Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років закликав освітян підтримати загальнонаціональну традицію та провести у поминальний тиждень 21-25 листопада Уроки пам’яті Голодомору в Україні.

 
Про це йдеться у зверненні Комітету до керівників освітніх закладів та вчителів. 

Освітян також просять організувати учням відвідування пам’ятних місць, музеїв пам’яті жертв Голодомору та залучити школярів та студентів до участі у громадських поминальних заходах у День пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років. 


«Зважаючи на важливість продовження роботи з вивчення наймасштабнішої в історії людства трагедії, розкриття історичної правди про трагічні події 1932-33 років та гідного вшанування пам’яті мільйонів безневинних жертв Голодомору-геноциду, звертаємося до керівників освітніх закладів, вчителів підтримати загальнонаціональну традицію та провести у поминальний тиждень 21-25 листопада Уроки пам’яті, організувати відвідування пам’ятних місць та музеїв пам’яті жертв Голодомору, залучити школярів та студентів до участі у громадських поминальних заходах, — йдеться у зверненні. — Вбиті в 33-му можуть жити у нашій пам’яті і сьогодні саме від вас, шановні вчителі та керівники освітніх закладів, залежить збереження цієї пам’яті наступними поколіннями українців». 



Цього дня за підтримки Громадського комітету відбудуться всеукраїнські заходи «Голодомор-геноцид ’32-33. Пам’ятаємо»:

 
• Скорботна хода пам'яті дітей, загиблих під час голоду від метро «Арсенальна» до Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні в Києві — початок о 14:00;

• Пам’ятні заходи біля Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні (панахида за вбитими голодом, загальнонаціональна хвилина мовчання та всеукраїнська акція «Запали свічку») — початок о 14:30. 


• Заходи із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду по всій Україні та закордоном. 


Нагадаємо, у серпні минулого року Міністр освіти Дмитро Табачник заявив, що Голодомор не був геноцидом українців, відтак у нових підручниках з історії України з опису Голодомору 1932-1933 рр. забрали визначення «геноцид». 


За матеріалами: Історична правда 

Джерело:   КРЕДО  


 "...Нагадаємо, у серпні минулого року міністр освіти дмитро Кабачник заявив, що Голодомор не був геноцидом українців, відтак у нових підручниках з історії України з опису Голодомору 1932-1933 рр. забрали визначення «геноцид»..."

Отже за визначенням міністра освіти, якщо Голодомор в Україні не був - ГЕНОЦИДОМ УКРАЇНЦІВ, то, відповідно, й у історії жидівського народу ніколи не було "ХОЛОКОСТУ" і дітей в Ізраїлі свідомо обманюють, друкуючи у підручниках історії, що він ніби був...


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

четвер, 17 листопада 2011 р.

17.11.2011р. Б. / УКУ співпрацюватиме з грузинським Університетом


Український католицький університет співпрацюватиме з Університетом ім. Сулхана-Саби Орбеліяні (Грузія). 11 листопада у Львові ректор грузинського Університету професор д-р Важа Вардідзе підписав відповідну угоду з УКУ.

Угода передбачає обмін викладачами та студентами між обома університетами, організацію спільних магістерських програм, наукових досліджень. «Грузинська сторона зацікавлена, щоб студенти могли брати участь у літніх школах УКУ, конференціях, програмах обміну, – розповідає перший проректор УКУ Тарас Добко. – Ми також можемо поділитися досвідом діяльності Католицького університету в Україні».

Серед спільних проектів – проходження практики студентів УКУ в Грузії. «Ця країна має великий досвід реалізації соціальних проектів, протидії корупції тощо. Грузія у багатьох аспектах є цікавою для України, бо у своїх реформах вона пішла далеко вперед. А співпраця з Університетом ім. Сулхана-Саби Орбеліяні стане майданчиком для взаємних контактів», – пояснює перший проректор УКУ.

Активна співпраця Українського католицького університету з Університетом у Тбілісі триває з 2004 року: «Цікаво, що першим, хто розпочав цю співпрацю від УКУ був теперішній Патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук), який разом з кількома викладачами Українського католицького університету читав курси в Університеті у Тбілісі. Згодом кілька інших викладачів продовжили цю співпрацю», – розповідає Тарас Добко.

Університет ім. Сулхана-Саби Орбеліяні (до 2009 року Інститут богослов’я, філософії та культури «Сулхана-Саба Орбеліяні») розпочав свою діяльність із двох факультетів – теологічного та правничого. «Університет був створений при католицькій єпархії у Тбілісі. Цей навчальний заклад покликаний не лише готувати кадри для Церкви, а й поєднувати вишкіл у світлі християнських цінностей з традиційними світськими освітніми напрямками чи професіями. Для УКУ – це близький досвід. Ми би також могли поділитися здобутками, перспективами з нашими колегами із Грузії», – вважає Тарас Добко.

На фото:  Ректор грузинського Університету Важа Вардідзе та перший проректор УКУ Тарас Добко

Джерела: ucu.edu.ua

Мандрівники Христа Царя

середа, 16 листопада 2011 р.

16.11.2011р. Б. / Вебінар про Східні Католицькі Церкви

У четвер, 17 листопада, о 15.00, УГКЦ продовжить проект онлайн-семінарів з історії Церкви. Черговий вебінар з історії Церкви буде присвячений темі «Східні Католицькі Церкви: поняття, еклезіальний та церковно-правовий статус». Його проведе директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету о. д-р Андрій Михалейко.

Усіх зацікавлених взяти участь у вебінарі просимо перейти за цим посиланням (https://www3.gotomeeting.com/register/307818870) та заповнити спеціальну форму. Після реєстрації ви отримаєте на свою електронну адресу підтвердження про реєстрацію та посилання для підключення. Лінк буде активний під час проведення вебінару. Крім того, за годину до вебінару всі зареєстровані учасники отримають на свою електронну скриньку лист-нагадування.

Попередній вебінар на тему «Історичні передумови розвитку Церков східного християнства: Єдність у множинності» можна подивитися за цим посиланням: http://ugcc.org.ua/webinars/2011-11-03.wmv.

Джерело: www.ugcc.org.ua

вівторок, 15 листопада 2011 р.

15.11.2011р. Б. / Єпископ УПЦ КП: створення митрополій УГКЦ – цілком логічний крок

Створення трьох нових митрополій УГКЦ не вплине на стосунки з УПЦ КП, оскільки формувати якісь структури чи їх ліквідувати право кожної Церкви. Таку думку у коментарі для РІСУ висловив єпископ Васильківський Євстратій (Зоря).

«Київський Патріархат не оприлюднював спеціальної заяви з цього приводу, - каже владика Євстратій. – Кожна конфесія може організаційно облаштовувати своє життя так, як цього забажає. Важливо, аби це не зачіпало свободу совісті, віросповідань, права та інтересів інших Церков».

На переконання єпископа УПЦ КП, створення трьох нових митрополій на території, де УГКЦ має значний влив, є цілком логічним кроком.

«Всім очевидно, що УГКЦ в трьох галицьких областях має значну кількість віруючих і духовенства й історична присутність її в цьому регіоні є великою. Тому не має нічого дивного, що маючи митрополії за кордоном, зокрема, в Америці, Європі, УГКЦ вирішила організувати такі ж структури в Україні», - пояснив єпископ.

На рішення УГКЦ утворити три нові митрополії, православний світ відреагував по-різному. РПЦ, наприклад, негативно сприйняла цю звістку, вважаючи, що створення нових греко-католицьких структур ускладнить православно-католицький діалог в Україні. Московську Патріархію також непокоїть той факт, що УГКЦ активізує свою діяльність на території, які начебто не вважаються католицькими.

«Заяви РПЦ щодо ускладнення діалогу через УГКЦ є лише одним з елементів дипломатичної гри Москви з Ватиканом. РПЦ 20 років поспіль використовує ці страшні розповіді про зруйновані єпархії, відібрані храми з єдиною метою – щось отримати від Ватикану, - сказав єпископ.

Владика Євстратій також вважає безпідставним твердженням про приналежність України до території канонічного підпорядкування Московської Патріархії. Водночас, єпископ висловив здивування з приводу того, чому Ватикан не реагує адекватно на такі заяви.

«Нас завжди дивувала позиція Ватикану, який мовчазно сприймає такі докори і не робить ніяких зауважень у відповідь. Так само мовчазно він не помічає й інші православні юрисдикції, не підпорядковані МП. Бо римо-католики співпрацюють з УПЦ КП. Але офіційний Ватикан чомусь ігнорує. І тому ця аргументація викликає питання у нещирості не тільки з боку РПЦ, але певною мірою й представників ватиканської дипломатії, які розуміють, що цей аргумент є не зовсім правдивий, але закривають на це очі.

Глава УГКЦ Святослав (Шевчук), нагадаємо, 8 листопада оголосив про створення нових митрополій. 29 листопада буде проголошена Львівська митрополія з осідком у Львові. Митрополія в Івано-Франківську буде проголошена 13 грудня. Митрополія у Тернополі – 22 грудня.

Джерела: РІСУ


Мандрівники Христа Царя

15.11.2011р. Б. / «У що вірить той, хто не вірить», – тема чергового «Двору поган»

У Тирані, розпочався черговий етап так званого «Двору поган», діалогу Церкви з атеїстами.

На цей раз він проходить в Албанії, яка протягом кількох десятиліть через комуністичну конституцію декларувала себе як країну без Бога. Проте  релігія пережила примусову атеїзацію, переслідування і ліквідацію зовнішніх виявів духовного життя. Сьогодні  в Албанії оголошують себе атеїстами лише кілька відсотків населення.
 
Історичний досвід албанців є однією з головних тем триденної зустрічі, організованої в Тирані Папською Радою з питань культури. Учасники не обмежуються спогляданням на важке минуле. Цей день присвячений молоді. Саме питання молоді висвітлить у своєму посланні Бенедикт XVI. У дворі католицького собору св. Павла відбулись дискусії про проблеми молодих людей: їхні духовні прагнення і сучасні захоплення ЗМІ в пошуку гідної роботи. Передбачувалась також велика художня програма. З молоддю спілкувався Кардинал Джанфранко Равазі. Його супроводжував міністр культури Альдо Банкі, котрий сам є католиком.

Надалі «Двор поган» перенесеться в академічні кола. Керівниками дебатів на тему: «В що вірить той, хто не вірить», будуть три столичні університети. У середу учасники дискусії зустрінуться з албанськими політиками.


За матеріалами info.wiara.pl


Джерело:  Мандрівники Христа Царя