Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 31 серпня 2017 р.

31.08.2017р. Б. / Українські християни: між Заходом та Латинською Америкою

З культурно-антропологічного погляду українське суспільство виглядає доволі екзотичною сумішшю західних та латино-американських елементів: з одного боку – суто латиноамериканський патерналізм, з іншого  –  типово західний індивідуалізм; майже по-латиноамериканському всюди присутня релігійна символіка і водночас секуляризм не менший, аніж на Заході; латиноамериканська корумпованість існує собі поряд з типово західним несприйняттям корупції… І це тільки три приклади такої екзотичної суміші, яка практично без проблем існує не тільки в суспільстві, але й у головах та серцях українців.

І в цій екзотичній суспільній реальності живе і функціонує українське християнство в усьому його різноманітті. Бо ж християни не перебувають самі собі у якійсь відмінній від загальнодержавної суспільній атмосфері.   

Тому й саме українське християнство виглядає дещо екзотично, якщо дивитися на нього очима стороннього спостерігача. Дивна колоритна суміш різноманітних традицій, вірувань, обрядів і звичаїв, часто взаємозаперечних, що конфліктують поміж собою, а все ж становлять екзотичну амальгаму, яка часто-густо вражає своєю динамічністю у поєднанні зі статичністю. 

Перебуваючи у екзотичній реальності, українські церкви і деномінації вимушені достосовуватись до цієї реальності. І як це зробити, кожна християнська конфесія України вирішує по-своєму.

Насамперед, як не дивно, але перебування в екзотичній реальності українського суспільства вимагає від українських християнських конфесій відповіді на питання: як формувати свої стосунки з державою. І саме в цьому чи не найбільше виявляється латиноамериканськість релігійної компоненти українського суспільства.

Частина конфесій безпосередньо співпрацюють з державою, осягаючи вигоду з різних підкилимних домовленостей, а в замін надають свою підтримку, якщо не прямими закликами, то опосередковано мовчанкою або угодовськими закликами до суспільної єдності. Інша частина – особливо та, яка не може з певних причин бути учасником підкилимних домовленостей, або опиняється в ситуації, коли держапарат ці домовленості порушує, – стає  в непримиренну опозицію до політичного режиму.

До всього в нашому суспільстві християнські конфесії стають більше учасниками політичного, аніж суспільного процесу. І це також дуже нагадує ситуацію християнства в латиноамериканському світі. Саме тому не тільки досвід західних християн важливий для українського християнства, але й досвід латиноамериканського християнства.

У Латинській Америці, впродовж другої половини ХХ ст. спостерігаємо постійні хитання християнських конфесій між повною лояльністю до пануючих політичних режимів та практично революційною позицією, яка вилилась у богословську рефлексію у формі теології визволення, засудженої Апостольським Престолом. Може здаватися неймовірним, але більшість латиноамериканських конфесій і до сьогодні зациклені саме на такій формулі церковно-державних стосунків, залишаючись заручниками політичних процесів.

Негативні наслідки такого заручництва очевидні: латиноамериканські церкви практично завжди асоціюються з тією чи іншою політичною позицією.

Подібні тенденції спостерігаємо й в українській реальності. Церкви часто стають інструментами політичної боротьби, а навіть і супроти своєї волі. Виглядає на те, що в українській реальності християнські конфесії усе ще не усвідомлюють, що вони – конфесії є тими інституціями, які об’єднують народ Божий, а не учасниками політичного чи суспільного процесу.

Українське християнство ще не дало собі ради з дуалізмом екзистенції Церкви, як досконалого суспільства, що об’єднує народ Божий і перебуває в автономному стосунку до іншого досконалого суспільства ‒ держави, а водночас  протистоїть шизофренічному секуляризму, який прагне релігію цілковито виключити з суспільного життя.

Від того, чи українське християнство дасть собі раду з цим дуалізмом, залежить значною мірою й те, чи зможе воно стати зрілим. Адже саме ці хитання латиноамериканського християнства, попри всі його заслуги за євангелізацію Латинської Америки, попри величезну кількість мучеників за віру, не дають йому вийти із підліткового віку вже понад два століття.

Усвідомлення власної християнської ідентичності, ідентичності народу Божого, Містичного Тіла Христового, а не ідентичності політичної чи суспільної сили, є необхідною умовою для виходу українського християнства із латиноамериканських реалій.

Так само слабка зовнішня активність українських християнських конфесій, яку особливо чітко видно у провалах Маршів за життя – нездатності вивести 100 тис. pro-life демонстрантів на вулиці Києва, є катастрофічною поразкою українських християн. Насправді, такий стан речей повторює поведінку християнських конфесій у західних суспільствах, яка вже стала фактично світоглядною катастрофою для цих суспільств та тепер загрожує перерости й у катастрофу екзистенційну.

Якщо християнство в Україні не проявить себе як надпартійний, надгруповий трибун людськості, то українське суспільство доволі скоро маргіналізує християнство як таке, спричинившись цим не тільки до власної культурної катастрофи, але й до повної поразки української державності, яка буде розчавлена лещатами глобалізму й московитського імперіалізму.

Вивчення досвіду західних і латиноамериканських християн необхідне нам, українським християнам, для того, щоб зрозуміти їхні помилки й відповідно до цього шукати шляхи виходу з сучасного стану українського християнства. Бо, попри бравади певних його очільників, актуальний стан неухильно провадить українське християнство до маргіналізації й катастрофи.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

середа, 30 серпня 2017 р.

30.08.2017р. Б. / Важкі питання. Чи мають католики право критикувати Папу?

ПИТАННЯЧи мають католики право публічно критикувати Папу?

ВІДПОВІДЬ: Ми живемо в епоху такого бурхливого розвитку засобів масової комунікації, що буквально кожне слово, кожен крок Папи стає публічним, кожен може його прокоментувати. В цьому немає нічого поганого, оскільки кожен має право на власну думку, особливо коли це не стосується основних елементів нашої віри.

Але ми явно виходимо за рамки євангельського духу, коли плекаємо негативні висловлювання, руйнуючи тим самим те, на чому грунтується вся будівля Церкви: любов. Саме любов повинна бути рушійною силою для віруючого: ми покликані любити один одного так, як любить нас Бог. На основі цього критерію і можна оцінити ті чи інші критичні висловлювання. Як говорить євангелист Іван, «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог в ньому» (1 Ів 4,16). Саме на підставі любові будемо судимі і ми самі в кінці наших днів, саме любов залучає на нас Боже благословення.

Таким чином, будь-яка річ, в тому числі критика, повинна надихатися любов'ю, щоб залишатися на євангельській стезі. В іншому ж випадку критика буде гріхом, іноді навіть смертним.

Які критерії слід мати на увазі, щоб визначити, наскільки критика відповідає євангельському духу? Тут корисно звернутися до принципу, вираженого Блаженним Августином: «In necessariis unitas, in dubiis libertas, in omnibus caritas». Це можна витлумачити так: в головному - єдність, в сумніві - свобода, в усьому - любов.

У головному - єдність: що ж відноситься до головного? Головне - це істини віри і моралі. Ми знаємо, що Ісус Христос обіцяв зберегти апостола Петра від помилок в головному. У сумніві же, тобто в тому, що можна піддавати різним інтерпретаціям, кожен вільний думати так, як хоче. У цій сфері допустимо мати різні думки. Але і тут доречно міркувати, чи повинні ці сумніви бути предметом публічної полеміки. На жаль, в цьому випадку дуже легко втратити саме дух любові, про яку йшла мова вище, і спровокувати неприязнь до того, кого Сам Христос поставив пасти своїх овець. Власне, це можна віднести до гріха лихослів'я, тобто осудження ближнього у нього за спиною. «І язиком своїм не наклеплюй», - говорить Писання (Сир 5,14). Мета лихослів'я - дискредитувати ближнього, тому той, хто лихословить, ставить акцент саме на тих фактах, які можуть очорнити людину або щонайменше принизити її. Гріх засудження полягає в тому, щоб представити людиниу в непривабливому світлі, щоб викликати в інших негативні почуття по відношенню до неї: «Грішна людина  дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних» (Сир 28,9).

«У всьому - любов»: це не потребує тлумачень. Критика також може бути виголошена з любов'ю.

Чи припустимо критикувати Папу і робити це публічно? Ось що говорить святий Тома: «Якщо існує небезпека для віри, то підлеглі зобов'язані дорікнути предстоятеля, в тому числі публічно. Ось чому святий Павло, хоча і був підлеглим для Петра, через небезпеку спокуси для віри дорікнув його публічно»(«Сума теології»2,2).

Однак святий Тома додає, що неприпустимо «дорікати вищого без поваги або злословити про нього». Нерідко саме в такому дусі звучить критика на адресу Святішого Отця. У багатьох висловлюваннях не вистачає душевної рівноваги, поваги, любові.

Повернемося до Євангелія. Коли один із служителів первосвященика вдарив Ісуса Христа по щоці, Він відповів йому стримано: «Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; а якщо добре, що ти б'єш Мене?»(Ів. 18,23). Саме такими повинні бути дискусії між християнами, так щоб невіруючі і віруючі інших релігій могли здивуватися подібно до того, як це передає Тертуліан: «Дивіться, як вони люблять один одного!».

Таким чином, щоб залишатися в Божій благодаті, краще триматися подалі від уїдливої критики, що не відповідає духу Євангелія.

вівторок, 29 серпня 2017 р.

29.08.2017р. Б. / Глава УГКЦ на Успення Богородиці: «Ким ми є остаточно виявляється в момент нашої смерті» (+VIDEO)

Подивімося сьогодні кожен на себе. У цьому святі Пресвятої Богородиці запитаймо її, Господа Бога, як ми з вами живемо, храмом кого ми є, які вчинки віддзеркалюють глибину нашої душі? Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав на празник Успення Пресвятої Богородиці у Святоуспенській Унівській лаврі.

Під час проповіді до вірних Предстоятель відзначив, що сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших свят у літургійному році, бо Свято Успення – це кінець літургійного року. Святі отці постановили, що народження Богородиці розпочинає новий цикл літургійного року, а її Успенням ми наче підходимо до якогось закінчення, якогось підсумку, якоїсь мети.

У цьому святі Христова Церква святкує кінець, закінчення земного життя Пречистої Діви Марії. Проповідник вважає, що саме у смерті тої чи тої особи до кінця об’являється і Богові, і людям, і ангелам небесним, ким була та особа. Момент смерті здається наче моментом об’явлення глибинної істини про ту чи ту особу.
«Сьогодні, зійшовшись на молитву, – сказав Блаженніший Святослав, – ми подібні до тих апостолів, яких Дух Святий зібрав із цілого світу, аби вони були свідками Успення Пречистої Діви Марії. Бо в момент її смерті Господь Бог хотів об’явити, ким вона є. У момент її Успення ми маємо об’явлення її особи, що ця Марія, Мати нашого Спасителя – істинна Богородиця, пречиста дівиця, яка породила в тілі воплоченого Бога. Вдивляючись у таїнство особи Богородиці, її блаженної кончини, її Успення, її сьогодні урочистого входу до небесного престолу, ми відкриваємо таємницю про нас самих, ким ми є, ким є та людина, яку сотворив Господь Бог…».

За словами Глави Церкви, монаше життя і покликання, яке вбачає в Успенні Богородиці своє таїнство, навчає нас сьогодні, що людина була створена для того, щоби бути живим храмом для живого Бога. Наш внутрішній світ, наше серце, наш розум та воля були сотворені для того, аби носити в собі Бога... «Людина, – каже Архиєрей, – я і ви, були сотворені для того, щоби бути храмом Духа Святого. Але відповідно до задуму Творця, остаточно ким ми є виявляється в момент нашої смерті. Дуже часто, живучи на землі, ми не знаємо, ким ми є. Людина – велика таємниця і загадка сама для себе. У момент смерті об’являється вся глибина її серця, усе те, чим вона жила, що думала, як спілкувалася з Богом, який дух мешкав у її серці».

Як приклад, Блаженніший Святослав наводить таких великих мужів Церкви, як митрополит Андрей і патріарх Йосип, із відходом у вічність яких відкрилася вся велич їхньої постаті. «А кілька місяців тому ми пережили ще одне явління людини великого храму Святого Духа, який жив між нами. Лишив нам свою мудрість, свою любов і свій мир. Похорон та блаженна кончина блаженної пам’яті патріарха Любомира були великим словом Божим про святість й покликання справжнього українця, який сколихнув Україну і показав, ким він був для нас, цей скромний монах студійського уставу, цей старець, цей Перебендя, який співав для нас на струнах нашої душі безсмертну пісню Любові й Миру», – відзначив Предстоятель.

Саме з перспективи восходження кожного з нас, продовжив проповідник, ми сьогодні дивимося на себе і на світ довкола нас. «Ми сьогодні згадуємо в молитві тих новітніх героїв нашого часу, яких об’явив нам Господь у момент їхньої жертовної смерті за свій народ. Ми згадуємо сьогодні героїв Небесної сотні. Згадуємо всіх наших воїнів, які віддали свої життя за наше життя, за свою Батьківщину і за нашу свободу. Подивіться, в момент їхньої смерті ми пізнали, що вони – герої...», – просить задуматися Глава УГКЦ.

Наприкінець Блаженніший Святослав попросив молитися сьогодні за кожного з нас, щоб живучи тут, на землі, ми вже були повні безсмертя. А також молитися за всіх тих, хто боїться смерті. «Скажімо їм, що смерть – це не кінець. Можливо, це найважливіша подія нашого з вами життя», – сказав Глава Церкви.


понеділок, 28 серпня 2017 р.

28.08.2017р. Б. / У с. Рогізно на Жидачівщині відкрили пам’ятник на місці загиблих поховання воїнів УПА

З нагоди Дня Незалежності України, в с. Рогізно Жидачівського району, урочисто відкрили пам’ятник на місці поховання п’яти воїнів УПА, які полягли у бойовій сутичці з військами НКВС у 1946 році. У місцевому храмі Успення Пресвятої Богородиці, щоб вшанувати полеглих Героїв, зібралися сотні людей: парафіяни, рідні полеглих воїнів УПА, представники районної влади. У заході також взяла участь заступник голови Львівської облдержадміністрації Оксана Стоколос.

Після Молебня, всі процесійною ходою пішли до встановленого пам’ятника, де о. Ярослав Квасній провів чин освячення і відслужив панахиду за всіх полеглих за волю і незалежність України і у своєму слові наголосив на героїзмі Небесної Сотні і захисників України в РУВ.

Також, слово мали очевидці трагічної події Юлія Давидчак і Михайло Божак. Лунали повстанські пісні у виконанні парафіяльного хору. Продовження свята відбулося в народному домі.

На завершення о. Ярослав висловив подяку ініціатору і жертводавцю пам’ятника п. Володимиру Шведу і всім хто спричинився до його встановлення.

о. Ярослав Квасній

субота, 26 серпня 2017 р.

26.08.2017р. Б. / У Львові відбудеться Всецерковна катехитична конференція

29-31 серпня у Львівській духовній семінарії Святого Духа відбудеться Всецерковна катехитична конференція за участю катехитів із Аргентини, Бразилії, Європи, Канади та США. Захід відбудеться з ініціативи Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ та Катехитично-педагогічного університету УКУ.

Участь в  заході візьме Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав, який очолить для учасників конференції Архиєрейську Божественну Літургію та звернеться до них із своїм пастирським словом.

Протягом днів конфренції звучатимуть доповіді про Катехизм УГКЦ, значення Святого Письма в катехитичному служінні, особливості катехитичного служіння в єпархіях УГКЦ закордоном і в Україні та інші.

Крім цього, відбудеться представлення книг міжнародного біблійного коментаря, представлення напрацювань Катехизму для молоді «Ми йдемо з Христом». Наостанок в рамках конференції відбудеться круглий стіл за участі владики Петра (Статсюка), Голови Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, на якому обговорюватимуть пріоритети і візію катехитичного служіння в УГКЦ на наступні десятиліття.

пʼятниця, 25 серпня 2017 р.

25.08.2017р. Б. / У Гарнізонному храмі Львова освятили та встановили прапор Спілки Української Молоді

У Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла м.Львів відбулася церемонія освячення прапора Спілки Української Молоді.

Символічно, що чин освячення відбувся у День Державного Прапора та напередодні Дня Незалежності нашої Вітчизни. Ця подія зібрала сумівців з різних куточків світу, а також членів Світової Управи СУМ, друзів та прихильників організації.

Впродовж більш як 90-літньої історії своєї діяльності Спілка Української Молоді ставила собі за мету виховання патріотів – борців за волю та незалежність України.

Освячуючи свої прапори, сумівці світу присягали віддати всі свої сили, щоб занести ці стяги на Батьківщину – Вільну Україну.

Прапор, який встановлено в Гарнізонному храмі Львова 23 серпня 2017 року є об’єднаним символом всіх тих сумівських стягів, які було освячено з часу відновлення у 1946 році СУМ в Діаспорі,  і призначено для Вільної України.

Чин освячення здійснив настоятель гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла о.Степан Сус. Йому співслужили отці-сотрудники та священик з Великої  Британії о.Давид Сеник, який свого часу очолював осередок СУМ в Римі (Італія).

Вітаючи сумівців із цією визначною подією отець Степан Сус побажав сумівцям мужності та єдності у справі служіння Богові та Україні.

Встановили прапор СУМ поруч зі стягами сучасних українських військових формацій.

У такий спосіб було вшановано сумівців, які брали участь у боротьбі за незалежність України, а також тих, які нині захищають її  суверенітет та територіальну цілісність на Сході України.

Прапор СУМ має вигляд прямокутного полотнища синьої барви. На одній його стороні зображено Емблему Спілки – три літери СУМ, сплетені у вигляді тризубу. На іншій – образ небесного покровителя СУМ святого архистратига Михаїла і напис «БОГ і УКРАЇНА», який є гаслом організації.

Встановлений у храмі Прапор СУМ зберігатиметься там постійно.

По завершенню чину освячення відбулася церемонія складання присяги – Приречення СУМ, яку склали молоді дружинники організації.

Спілка Української Молоді – молодіжна виховна організація, яка займається вихованням молоді на християнських та патріотичних засадах. Заснована у 1925 році в Києві. У березні 1930 року її лідерів було засуджено на харківському процесі СВУ-СУМ.
У 1946 році діяльність СУМ відновлено в повоєнній Німеччині. З того часу організація поширює свою працю на різні країни світу в Західній Європі, Північній і Південній Америці та Австралії.
Нині СУМ є однією з найбільших українських молодіжних організацій діаспори, а її члени – впливовими громадськими діячами.
Вагомий внесок у формування виховної системи організації зробив професор Григорій Ващенко, який вважається засновником школи національного виховання. Для потреб СУМу Г.Ващенко написав головну свою працю «Виховний ідеал».
На теренах повоєнної України перші підпільні групи Спілки Української Молоді відновили свою діяльність в 1948 та 1972 році. Однак, їх було викрито, а членство засуджено на різні терміни ув’язнення.
В Україні відновлена СУМ діє з 1989 року.
Більше про діяльність СУМ можна дізнатися, завітавши на наші веб-сторінки: www.cym.org та www.cym.org/ua.

четвер, 24 серпня 2017 р.

24.08.2017р. Б. / Глава УГКЦ привітав українців із Днем Незалежності: «Будуймо, розвиваймо, молімося за вільну й незалежну Україну» (+VIDEO)

Цього дня, коли ми урочисто святкуємо День Незалежності нашої Батьківщини, прагну всіх вас щиро привітати з цим важливим всенародним святом. Ми сьогодні відчуваємо, що вільна незалежна Україна, наша незалежна держава, – це необхідна умова нашої свободи, необхідна умова нашого майбутнього.

Такими словами Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав вітає українців із 26-ю річницею незалежності України.

«Ми сьогодні радіємо тим, що маємо нашу державу, − каже Блаженніший Святослав. − Ми сьогодні схиляємо голову перед тими, хто поклав своє життя на вівтар Батьківщини в боротьбі за її свободу і незалежність, упродовж усіх часів наших визвольних змагань, а особливо під час цієї війни в сучасних умовах».

Далі Предстоятель Церкви закликав українців: «Нехай всемилостивий Господь, який є джерелом нашого життя і свободи, поблагословить нашу Батьківщину, а ми всі разом будуймо, розвиваймо, молімося за вільну й незалежну Україну!».


Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

24.08.2017р. Б. / Глава УГКЦ: «Якщо ми забудемо про наших воїнів, ми маємо небезпеку втратити власне майбутнє» (+VIDEO)

Ми все повинні зробити для того, аби Україна пам’ятала своїх героїв, повинні все зробити для того, аби зрозуміти ціну їхньої жертви, тоді збагнемо ціну власного життя. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Блаженніший Святослав у програмі «Відкрита Церква», присвяченій дару життя, реагуючи на сюжет про потребу воїнів у психологічній реабілітації після зони бойових дій.

У сюжеті, зокрема, йдеться, що на основі Голосіївського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді працює один із шести сотень українських центрів реабілітації ветеранів АТО. Він унікальний тим, що діє за програмою американського психолога Френка П’юселіка, який пройшов В’єтнам і працював із ветеранами восьми воєн світу. А тепер із власної ініціативи повертає до мирного життя наших воїнів.

Тут ветеранам допомагають повернути спокійний сон, зберегти родину та знайти нову роботу, навчають спеціальним технікам стримування емоцій.

Психолог, голова ГО «Трансформація» Алла Державіна розповідає, що приходять деякі хлопці, які вже серйозно п’ють, деякі вже спробували наркотики, а деякі повертаються в такій напрузі, що не можуть дозволити собі навіть обнімати своїх дітей. Тобто якщо він до війни ніколи і не кричав на дитину, то тепер може її і вдарити.

Крім допомоги психологів, українське суспільство мало б також підтримувати ветеранів, а не демонструвати до них байдужість чи навіть ворожість, що часто буває.

«Усі ми маємо розуміти, – наголосив Предстоятель УГКЦ, – що ціною нашого з вами спокою, добробуту, миру є їхня кров, біль, страждання і навіть смерть».

Блаженніший Святослав із прикрістю відзначив, що частина нашого суспільства сьогодні часто не вміє розрізнити віртуальну дійсність від реальної. Для багатьох, вважає він, питання війни перетворюється на своєрідну комп’ютерну гру. Це один з елементів як баналізується сама трагедія війни – війни як найбільшого злочину проти людського життя.

«Той, хто побував на фронті, бачить, що війна – це не гра. Той, хто бачить смерть у вічі, назавжди стає іншим. На жаль, війна приносить руйнацію, смерть і рани. Ось ми чули про душевні рани, з якими повертаються наші герої. Ці рани, ми, з одного боку, повинні усвідомити, з другого – допомогти їх залікувати. Посттравматичний стресовий розлад – це певна рана, з якою потрібно допомогти людині впоратися. Тут наші воїни потребують фахової допомоги. Ми, як Церква, теж себе запитували, як можемо допомогти. Багато воїнів ідуть до священиків, бо довіряють їм. Тому ми намагаємося навчити наше духовенство розуміти наших воїнів, що відбувається в їхній психіці і як можна допомогти. Сьогодні при наших монастирях і парафіях створюються ось такі центри реабілітації та допомоги нашим воїнам, які пережили травму бойових дій», – розповів Глава УГКЦ.

«Якщо ми забудемо про воїнів, – переконує Блаженніший Святослав, – ми маємо небезпеку втратити власне майбутнє. Якщо ми забудемо про тих, які нас захищають, ми станемо непрямими співучасниками злочину. Бо будемо десь винними в тому, що хлопці, які віддавали свій час, молодість, здоров’я, пролили кров за свою Батьківщину, за нас із вами, втрачають сенс свого життя і мають велику небезпеку потрапити у психологічну і духовну пастку, яка може закінчитися сумним фактом самогубства. Тому ми все повинні зробити для того, аби Україна пам’ятала своїх героїв, щоб ми зрозуміли ціну їхньої жертви. І тоді збагнемо ціну нашого з вами життя».


середа, 23 серпня 2017 р.

23.08.2017р. Б. / Близько сотні пластунів узяли участь у вишкільному таборі «Говерля»

Близько сотні пластунів із різних регіонів України взяли участь у крайовому мандрівному вишкільному таборі «Говерля», який з 7 по 19 серпня проходив у Карпатах. 

Особливістю цього вишкільного табору є те, що здобуття практичних пластових навичок, ігор, змагань у таборі пов’язані з історичними подіями військової округи УПА «Говерля», створеної в 1944 році на терені українських Карпат. Тому й усі учасники мають свої псевдо-імена, які колись носили воїни «Говерлі».
У перший день табору після урочистого відкриття пластунів окропили свяченою водою.

Сам табір складався з двох етапів. Перший – семінар, який охоплює різні практичні й теоретичні заняття з орієнтування на місцевості. Другим етапом був7-денний похід по горах із 140-ка кілометровим маршрутом, де пластуни втілювали в життя здобуті раніше навички.

Щоразу перед та після споживанням їжі пластуни разом молилися. А ввечері біля ватри співали українських пісень про воїнів.

Під час табору охочі мали можливість почути духовні науки, посповідатися та помолитися на Літургії.

вівторок, 22 серпня 2017 р.

22.08.2017р. Б. / “СПРАВА РИФИ”. ІСТОРІЯ СВІТУ КРІЗЬ ІСТОРІЮ ЛЮДИНИ (+VIDEO-трейлер)

Безпрецедентну нагоду 20 серпня мали львів’яни, які не полінувалися і прийшли в підземелля храму Преображення Господнього на показ унікального документального фільму „Справа Рифи“ про Патріарха Йосифа Сліпого. Двогодинна стрічка відкрила чимало цікавих сторінок не лише з його життя, а й історії Української Греко-Католицької Церкви і розгортання подій на „великій шахівниці“ світу в часи Другої світової війни та після її завершення, коли назрівала небезпека страшної Третьої світової війни.

„Справа Рифи“ — фільм, який здатен перевернути сприйняття світової історії, надавши їй нового забарвлення. Як, зрештою, й розуміння важливих факторів і чинників, що мали вплив на хід історії нашого народу і, що найважливіше, — формування і розвиток Української Церкви.

Цей фільм значущий передовсім тим, що базований на маловідомому фактажі про утиски УГКЦ радянською владою, спогадах людей, які пережили переслідування, ув’язнення і добре знали, в яких нелюдських умовах довелося обстоювати своє право на віру, любов до Господа і свого народу та української землі Йосифу Сліпому.
Координатор проектів «Живого телебачення» Анна Остапенко
Стрічка демонструє велику силу духу і віри  Йосифа Сліпого, які допомогли йому витримати всі жахливі випробування і залишитися не просто людиною, а пастирем. Попри все знаходити сили виконувати обов’язки Митрополита, ризикуючи життям хрестити і висвячувати, проводити Служби Божі, влаштовувати серед в’язнів лекції й дискусії на філософські та релігійні теми, підтримувати підпільну Церкву в Україні. В нелюдських умовах він постійно працював, писав, вболіваючи передовсім про те, щоб через свою наукову та духівничу діяльність зберегти те, що так намагалися стерти зі свідомості — право залишатися українцем, вірним своєму віросповіданню.

Зрештою, переглянувши стрічку, можна побачити, який страх Патріарх Сліпий наганяв на радянську владу навіть в ув’язненні. За ним увесь час шпигували, підсилали провокаторів, місяцями ганяли по етапах, відмовляли в лікуванні, принижували, кидаючи до камер із рецидивістами — та Митрополит тримався мужньо.
Голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ отець Ростислав Пендюк
Коли після вісімнадцяти років страшного ув’язнення та заслання Йосифа Сліпого врешті відпустили до Риму вмирати (на це сподівалися каральні служби), він прожив ще майже двадцять років, сповнених праці. Його глибока віра в Бога, любов до своєї України і свого народу дала сили. Він об’єднав свою паству, розсіяну по всьому світові, проголосив Патріархат УГКЦ, побудував монастирі і храми, видав наукові праці. Голови великих держав приймали нашого Патріарха з великими почестями, як представника України. Він став третім кардиналом в історії УГКЦ.
Ми, сьогоднішні, можемо лише дивуватися духовній величі і глибинності віри Йосифа Сліпого. І бодай спробувати дотриматися його заповіту для всіх нас — тодішніх, теперішніх і прийдешніх: „Я буду таким кардиналом, яким ви будете народом. Як будете великим народом, то і я буду великим, а як ви будете малими, навіть, як був би я великим — нічого не вдію “.

Доповненням до фільму стала й виставка фотографій та документів, присвячена 125-річчю від дня народження Йосифа Сліпого, яку підготував Український католицький університет.
Парох храму Преображення Господнього у Львові отець Ярослав Чухній
— Мусимо пізнати своїх велетнів, бо кожен їхній крок — це наш фундамент, на якому маємо рости. Патріарх Йосиф усім своїм життям показав непохитну віру в те, що Україна буде незалежною, а наша Церква — вільною. Уявіть що після таких тяжких мук, вже будучи в Римі, цей чоловік усі зусилля та кошти спрямовував на те, щоб компонувати книги про нашу Церкву, друкував їх, наголошуючи, щоб як тільки прийде момент, коли в Україні буде свобода, передати це на Батьківщину. Він так далеко дивився в майбутнє!, — наголосив на презентації фільму парох Церкви Преображення отець Ярослав Чухній. Священик також закликав усіх до молитви за Йосифа Сліпого, щоб він у сонмі святих знайшов своє місце.
Довідка:
Над фільмом „Справа Рифи“ працювали впродовж двох років, шукаючи свідків тих подій в Україні, Італії та Сполучених Штатах. Стрічка охоплює період із 1945 по 1963 роки та розкриває не відомі широкому загалу обставини арешту, ув’язнення та звільнення Йосифа Сліпого. Особливу увагу приділено історичним подіям та визначним особистостям того періоду та їх впливу на долю патріарха Йосифа Сліпого. Героями фільму стали папа Іван ХХІІІ, президент США Джон Кеннеді, генеральні секретарі ЦК КПРС Йосип Сталін та Микита Хрущов.

Назву стрічці дала агентурна справа «Рифи», яка зберігається в архіві СБУ України. У 33 томах справи докладно задокументовано, як радянська влада розробляла та втілювала в життя план знищення Української Греко-Католицької Церкви та її Глави Йосифа Сліпого. Ці документи, які радянська репресивна система дбайливо збирала та зберігала, стали основою фільму. До стрічки увійшли свідчення учасників та очевидців подій, коментарі істориків з України, Італії, США, унікальні кадри кінохроніки, які знімальна група розшукала в українських та іноземних кіноархівах. Автор фільму свідомо уникає пафосу, штампів та особистих оцінок, надавши можливість говорити про подвиг, ісповідництво та незламність патріарха Йосифа Сліпого документам та очевидцям подій.


Режисер: Олена Мошинська. продюсер: Павло Казанцев, виробництво: «Sсreen Media Ukraine» та «Живе production».

Наталія ПАВЛИШИН

понеділок, 21 серпня 2017 р.

21.08.2017р. Б. / У Запоріжжі Екзарх Донецький УГКЦ освятив каплицю та звершив Чин освячення хреста та наріжного каменю під будівництво храму (+фото)

20 серпня владика Степан, Екзарх Донецький УГКЦ, освятив каплицю в новозбудованому катехитично - реколекційному центрі  в Запоріжжі. Єпископ також звершив Чин освячення хреста та наріжного каменю під будівництво храму "Матері Божої Неустанної Помочі" УГКЦ тут. 

Під час проповіді владика Степан наголосив, що любов – найважливіша прикмета християн. «Навчімося прощати нашим ближнім. Ми повинні робити  добрі діла не тільки грошима, ми повинні навчитися любити не тільки тих, що нас люблять, а й наших ворогів. Бо вони є нашими братами і сестрами в Христі», - сказав проповідник. Чому вони такі? Через те, що не пізнали Євангелія, Боже Слово. «Кожен із нас повинен щодня змінюватися, преображення повинно нас супроводжувати все життя. А преображаємося ми тоді, коли сповідаємося, молимося, робимо добрі діла. Ми стаємо подібними до Бога, коли любимо. А це можливо тоді, коли з вами буде приємно говорити не тільки друзям, а й ворогам», - додав владика Степан.

 

неділя, 20 серпня 2017 р.

20.08.2017р. Б. / Владика Богдан (Дзюрах): Переображення нашого народу відбудеться тоді, коли буде достатня кількість людей, які керуються наукою Христа у своєму житті (+VIDEO)

Наше суспільство ще дуже потребує переображення. Переображення народу відбудеться тоді, коли буде достатня кількість переображених людей. Людей, які повірили в Божу любов, які прийняли Боже Слово, людей, які керуються наукою Христа у своєму щоденному родинному і професійному житті. Бо саме так відбувається крок за кроком особисте, родинне і суспільне переображення.

Про це учора, 19 серпня, у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового говорив Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ під час проповіді до вірних з нагоди празника Преображення Господнього.

Свято Преображення Господнього є одним з найбільших празників християнського церковного року. «Саме досвід преображення, – вважає єпископ, – має допомогти нам не захитатися тоді, коли перед нами постане терпіння, випробування, страждання. А Боже Слово, яке ми сьогодні слухаємо, має укріпити нас на нашій дорозі...»

Отець Небесний каже сьогодні до апостолів і до нас з вами: Це Син мій улюблений, якого я уподобав. Його слухайте.

«Щоб не захитатися на дорозі Божій ми маємо чувати над собою і не допустити сумнівів у Божу до нас любов, незважаючи на терпіння і випробування, які кожен з нас має пройти, Бог ніколи нас не покидає. Він завжди є з нами, особливо тоді, коли ми переживаємо самотність, страждання, коли досвідчуємо несправедливість, коли до нас навідується якесь горе чи переслідування», – переконує владика Богдан.

Каже Ісус Христос: Настане день, коли ви всі мене покинете, але я не сам, бо Отець мій завжди зі мною.

«Недавно, – зауважив проповідник, – ми святкували День Хрещення Руси-України, а зараз наближається День Незалежності. Вкотре будемо його святкувати і дякувати Богу за дар свободи. Але відчуваємо, що й надалі перед нашим народом стоять важкі завдання, які ще потребують вирішення. Наше суспільство ще дуже потребує переображення. Переображення народу відбудеться тоді, коли буде достатня кількість переображених людей. Людей, які повірили в Божу любов, які прийняли Боже Слово, людей, які керуються наукою Христа у своєму щоденному родинному і професійному житті. Бо саме так відбувається крок за кроком особисте, родинне і суспільне переображення».

Сьогодні, продовжив владика Богдан, коли ми перебуваємо в цьому храмі, на цій молитві і відчуваємо на собі погляд Воскреслого Христа, Христа, який дивиться на нас з вічного божого світла, відчуймо на собі люблячий погляд Отця Небесного.

«Коли ми дивимося на себе, – відзначив Архієрей, – може, одразу бачимо щось недобре: слабкість, гріх, зрадництво, неміч, але Бог бачить більше, глибше, бачить у нас відблиск слави свого єдинородного Сина і Бог вірить у нас. І тому каже до кожного з нас, як говорив до апостолів: Не бійтеся! Встаньте! Я з вами в усі дні аж до кінця віку!»

«Не бійтеся випробувань, – закликав владика Богдан, – які мусите перейти чи зараз переходите. Це теж Божа дорога. Ці випробування і терпіння є необхідні, щоб вас очистити, щоб вас укріпити у любові, тільки ніколи не викидайте Христа, тільки ніколи не відступайте від Спасителя. Просімо сьогодні для кожного з нас ласки відчувати кожного дня на собі Божий люблячий погляд. Кожного дня пригадуйте собі слова, які сказав Отець Небесний до Ісуса і до кожного з нас: Ти є син мій улюблений! Ти є донька моя улюблена! А відтак просімо у Господа ласки не дати спаралізувати себе страхам і тривогам. А встати і підкріплені Божою благодаттю нести у світ Боже світло, світло Божої правди і Божої любові. Щоб таким чином наше життя, наші сім’ї, наші родини і наше українське суспільство, наша українська хата наповнювалася Божим світлом».


субота, 19 серпня 2017 р.

19.08.2017р. Б. / Святе Преображення ГНІХ

«Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо пречистого Твого Тіла преславне Преображення»
(Величання на утрені празника)

Дев'ятнадцятого (Шостого за стар. ст.) серпня наша Церква святкує празник світлого Господ­нього Преображення. Завдання цього празника – звеличувати славну подію Преображення з життя Ісуса Христа, яке деякі святі Отці називають другим Богоявленням. Важливість події видно з того, що її записали аж три євангелисти: Матей, Марко й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення, на установлення празника та на дух його богослужби.

ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ

Христова прилюдна діяльність закінчується. Невдовзі наступ­лять Його муки і смерть. Хоча апостоли вірили, що Ісус це Богом посланий Месія і ту віру прилюдно визнали устами апостола Петра, все-таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче скріпити їхню віру надзвичайним актом. Тому через кілька днів після того, як предсказав їм свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Йоана, виходить з ними на гору Тавор і тут на молитві привідкриває перед ними промінчик Свого божества. Святий євангелист Матей про чудесну Христову переміну каже: «І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло» (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: «Господи, добре нам тут бути!» А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: «Це – мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте» (Мт. 17, 5). Святе Євангеліє нічого не говорить про місце Христового Преображення. Зате християнська традиція з IV ст. загально приймає, що тим місцем була гора Тавор.
Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого божества? На думку святого Йоана Дамаскина, Христос узяв із собою Петра, щоб той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Тавор Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа. Укінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Йоана, бо той був його улюбленим учнем і дівственник. Євангелист Йоан, збагнувши Христове божество на Таворі, опісля у своєму Євангелію писав: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог» (1, 1).

Усі три апостоли, свідки Христової слави на Таворі, будуть опісля свідками і Його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна записалася в їхніх серцях видно з того, що вони писали про неї через багато років. Апостол Петро у другому по­сланні віру в Христа скріплює згадкою про Його славне Преображення, кажучи, що вони були „наочними свідками Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: «Це мій Син любий, якого я вподобав». І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі” (11, 1, 16-18). А святий євангелист Йоан із захопленням писатиме у своєму Євангелію: „І ми славу Його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого”.
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Святкування цього празника сягає IV ст. У цей час свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. У кінці XI сторіччя хрестоносці знайшли на Таворі аж кілька церков і монастирів. Та в XIII столітті прийшли магометани і все понищили. Єрусалимський патріярх Кирило II у 1860 році на руїнах давньої церкви збудував новий храм. У 1923 році на Таворі побудовано величаву базиліку Господнього Преображення.

З VI ст. цей празник урочисто святкують у Східній Церкві під назвою Господнього Преображення. У Західній Сирії у VIII столітті він називався Празником Тавору.

Первісно празник Преображення святкували в лютому. Однак через те, що цей радісний празник звичайно випадав у час Великого посту, а це не відповідало духові посту й покути, його пере­несено на шосте серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і святий Йоан Дамаскин вважають, що Господнє Преображення відбулося за 40 днів перед Христовою смертю. Тож свята Церква, дотримуючись цієї думки, перенесла празник з лютого на 6 серпня тому, що через 40 днів, тобто 14 вересня, випадає празник Воздви­ження Чесного хреста – памʼять Христових мук і смерти.
Зі Сходу празник Преображення приходить на Захід десь у VII-VIII століттях. Тут він дуже повільно входив у практику, його святкували в різні часи і ще в XII столітті він не був загальним. Папа Каліст III у 1457 році поширив цей празник на усю Західну Церкву і наказав святкувати його 6 серпня у пам'ять перемоги над турками під Білгородом. Цю перемогу здобули 22 липня 1456 року, але вістка про неї дійшла до Риму щойно 6 серпня. Вірмени свят­кують Господнє Преображення у 7 неділю після Зіслання Святого Духа.

Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед- і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уклали святий Йоан Дамаскин і Косма Маюмський (VIII ст. ).

Празник припадає на той час, коли дозрівають плоди. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай християнська Церква перейняла від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. У Книзі Виходу читаємо: „Щонайкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога Твого” (23, 19). „Як увійдете в землю, – сказано в книзі Левіт, – що оце хочу вам дати, і там жатимете жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові” (23, 10).
Звичай благословляти в церкві перші плоди вже приписують Апостольські правила з кінця III століття. Апостольські постанови (IV ст. ) мають молитву на освячення плодів. Помісний Синод у Картагені з 318 року у 46 правилі дає приписи про плоди, які приносили до церкви. Шостий Вселенський Собор 691 року говорить про благословення плодів винограду і пшениці. У типіках Великої Царгородської Церкви з ІХ-Х ст. й Евергетицькому з X ст. нема згадки про благословення винограду.

У Греції в серпні дозрівають виноград і пшениця. Тому був звичай, за яким на празник Господнього Преображення благословляли в церкві виноград і колоски пшениці. У нас на Русі-Україні виноград замінили яблуками й иншими плодами.
ДУХ БОГОСЛУЖБИ ПРАЗНИКА

З богослужби празника випромінює духовна радість, подив Христовій величі, силі й славі та прослава Його божества.

Господнє Преображення несе всім вірним неземну радість. «Все днесь наповнилося радістю, – співаємо на утрені, – бо Христос преобразився перед учнями». А з тією радістю йде в парі великий подив для сили і слави переміненого Христа. «Перед Твоєю смертю, Господи, – каже стихира на вечірні, – в часі Твого Преображення гора стала небом і облак простягнувся наче намет, і Отець свідчив про Тебе. Там був Петро з Яковом і Йоаном, які мали бути з Тобою при Твоїм увʼязненні, щоб, бачивши Твої чуда, не побоялися Твоїх страстей». На стихословії утрені читаємо: «Ісусе, Ти перемінився на горі Тавор і світлий облак прийнявши вид намету покрив апостолів Твоєю славою. А вони, безначальний Спасе Христе Боже, впали на землю, бо не могли знести світлости недоступної слави Твого обличчя. Ти, що тоді засіяв їм своїм світлом, просвіти душі наші».
Та головний зміст і мета празника Преображення є глибоко догматична: визнати і прославити Христове божество. На стиховні утрені передпразденства читаємо: «Прийдіть, вийдім на святу гору і вірою побачимо пресвітле Господнє Преображення. Йому вірно поклонімся і закличмо: Ти Бог єдиний, що воплотився і обожив людський рід». «Той, Хто колись, – каже стихира на вечірні, – говорив з Мойсеєм символами на горі Синай «Я є Той, Хто є», сьогодні на Таворській горі преобразився перед учнями..., говорячи з Христом Мойсей і Ілля засвідчили, що Він є Господом живих і мертвих та що Він — Бог, який говорив колись через Закон і Пророків». На хвалитних стихирах утрені ми Його славимо: «Ти, що від віків є Бог – Слово, який одягаєшся світлом наче ризою, преобразився перед своїми учнями, та понад сонце, Ти Спасе, засіяв». У шостій пісні канону сказано: «Тебе пізнали славні апостоли як Бога на Таворі, Христе, зчудувалися і приклонили свої коліна».

Маючи перед очима славу Христового божества, свята Церква закликає своїх вірних, щоб духом вийшли на гору Тавор і були свідками Його переміни: «Прийдіть, – каже литійна стихира, – вийдім на гору Господню, у дім Бога нашого, і побачимо славу Його Преображення, славу як Єдинородного від Отця. Приймім світло від світла та піднесені духом, Тройцю Єдиносущну прославмо на віки».
  • о. Юліан Катрій ЧСВВ, «Пізнай свій обряд».

пʼятниця, 18 серпня 2017 р.

18.08.2017р. Б. / «Я просив Господа, щоб усі гармати, якими вбивають сьогодні українців, були переплавлені на церковні дзвони», – Глава УГКЦ у м. Марія Повч

Під час військових дій на цих угорських землях знімали церковні дзвони і переплавляли їх на гармати. Цей Дзвін миру, який ми сьогодні освятили, зроблений із гармат. Його знову повернули на дзвіницю цієї святині. Для мене велика честь освятити його сьогодні тут. Освячуючи його, я просив Господа, щоб усі танки та гармати, якими вбивають сьогодні українців, були переплавлені на церковні дзвони.

Про це сказав Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, 16 серпня під час Архиєрейської Божественної Літургії в рамках паломництва до Марійського відпустового центру угорських греко-католиків, що в м. Марія Повч (Угорщина). Проща відбувалася з нагоди 300-ліття чудесного прославлення Марієповчанської чудотоворної ікони Матері Божої.
Перед Богослужінням Блаженніший Святослав разом із Архиєпископом Цирілом (Василем), Секретарем Конгрегації для Східних Церков, та ієрархами ГКЦ Угорщини освятив Дзвін миру на території цієї святині.

«Нехай голос цього дзвону стане неустанною молитвою за мир на землі, в Угорщині, в Європі та за закінчення війни в Україні», – додав проповідник, зазначаючи, що в такий спосіб усім, а особливо українцям, Бог дає знак надії, подібно як знаком надії були сльози Матері Божої 300 років тому на цих землях.
«Ким були греко-католики на цій землі 300 років тому? Маленькою забутою громадою на одвірках імперії, маргіналізованою суспільством. Однак саме в цьому маленькому греко-католицькому храмі голосом цієї громади, навіть на рівні розмови із імператором, почала говорити сама Мати Божа. Вона завжди була, є і буде голосом тих, у кого його забирають», – продовжив він, додаючи, що тепер греко-католики тут творять живу молоду Церкву, яка сьогодні має свого митрополита та нову єпархію.

На думку Першоієрарха УГКЦ, утворення цих нових структур «свідчить у 300-річний ювілей цього марійського чуда, що Пресвята Богородиця і сьогодні заступається за нас».

«Нехай Мати Божа вислухає молитви кожного із нас і поблагословить Греко-Католицьку Церкву в Угорщині та подарує нашим землям благословенний Божий мир», – завершив Блаженніший Святослав.

Як відомо, у с. Марія Повч копія первісної ікони Матері Божої вдруге заплакала (1, 2 і 5 серпня 1715 року). Чудесне походження цього явища було засвідчено висновками особливої комісії з Апостольської столиці. Відтоді це маленьке село на Сході Угорщини стало паломницьким центром для вірних із сусідніх країн.

середа, 16 серпня 2017 р.

16.08.2017р. Б. / Звіт Держдепу США про релігійні свободи вказує на фізичні напади на віруючих Української греко-католицької церкви в Україні

Автори щорічної доповіді вважають, що релігійні свободи в світі знаходяться під загрозою.

Державний секретар США Рекс Тіллерсон представив у вівторок щорічну доповідь дипломатичного відомства, присвячену свободі віросповідання. Автори доповіді «Релігійна свобода в світі в 2016 році» оцінили ситуацію в 200 країнах.

Представляючи звіт, голова зовнішньополітичного відомства підкреслив, що Сполучені Штати, як і раніше, мають намір відстоювати релігійні свободи в усьому світі.

Мабуть, вперше, в доповіді Держдепартаменту приділили стільки уваги ситуації в регіонах Близького Сходу, де діють бойовики «Ісламської держави».

«ІД продовжує загрожувати представникам багатьох релігійних течій і етнічних груп, ґвалтуючи, вбиваючи і звертаючи в рабство, - сказав Рекс Тіллерсон. - «Ісламська держава» відповідає за геноцид єзидів, християн і мусульман-шиїтів в контрольованих ІД регіонах».

У розділі про Україну автори вказують на фізичні напади на віруючих Української греко-католицької церкви, як також напад на єврейського журналіста. Підтримувані Росією сепаратисти на сході України, зазначається у доповіді, надалі окуповують будинки релігійних меншин та використовують їх у військових цілях.

За традицією, чимало уваги в доповіді приділено і Росії. Автори дослідження відзначають, що в країні триває наступ на релігійні свободи, а офіційна Православна церква все більше об'єднується з владними структурами.

вівторок, 15 серпня 2017 р.

15.08.2017р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (7.08 – 13.08)

Стало відомо, що 24-29 липня біля селища Корчин, що на Сколівщині, відбувся вже традиційний для “Апостольської Чоти” вишкільний духовно-патріотичний табір “Гуркало 2017″ під проводом військового капелана УГКЦ о. Михайла Греділя,  у якому взяло участь 93 людини, зокрема двоє бійців Української Добровольчої Армії. Протягом таборового відпочинку діти мали нагоду навчитися перетягуванню линви, стрільбі з лука та пневматичної гвинтівки, спортивному біатлону. Отець Михайло Греділь очолював Божественні Літургії, перед якими охочі могли приступити до тайни покаяння, а також проводив катехизації з кожним загоном, де усі могли замислитися про те, що є основним для кожного християнина,- про віру.

Від 2 до 11 серпня 2017 року у с. Дубина на туристичній базі «Карпати» під проводом військового капелана отця Ростислава Височана проходив творчий християнський табір «Артерія 2017», у якому взяли участь діти учасників РУВ. Табір відбувся за організації Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України УГКЦ та громадської організації «Українська молодь – Христові».

У вівторок, 8 серпня 2017 року, у Ватикані повідомили, що Святіший Отець призначив отця Андрія Рабія, протосинкела Філадельфійської архиєпархії УКГЦ в США, єпископом-помічником цієї архиєпархії, надаючи йому титулярний осідок Германіціяни (Germaniciana). Архиєрейська хіротонія новопризначеного Єпископа-помічника цієї архиєпархії о. Андрія Рабія відбудеться під час Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди відкриття Синоду Єпископів УГКЦ у неділю, 3 вересня 2017 року, в архикатедральному соборі Святого Юра у Львові. Літургія розпочнеться об 11:00.

Відбувся курс реабілітації для медичних працівників Військово-Медичного Клінічного Центру Північного Регіону міста Харкова. Програма реабілітації проводилась у Марійському духовному центрі с. Зарваниці Тернопільської області. Учасники мали змогу взяти участь у щоденній Святій Літургії. Також відбувалися зустрічі з психологом та духівниками. Курс реабілітації відбувся за сприянням Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я та духівників військового госпіталю о. Андрія Насінника (м. Харків) та о. Олега Ворони (м. Тернопіль). “Подібні поїздки для медичних працівників є дуже важливими, адже особи, які працюють у військовому госпіталі, багато віддають своїм підопічним і самі потребують відновлення”, – ділиться капелан Харківського госпіталю о. Андрій Насінник. Як розповідають самі медики, їм поїздка дуже сподобалася, у Зарваниці вони немов би зачерпнули сили, натхнення для подальшого служіння.

В середу, 9 серпня, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав надав дозвіл і благословення на заснування Марійських відпустових місць у двох парафіях Донецького екзархату УГКЦ - Преображення ГНІХ, що в с. Званівка на Донеччині, де перебуває копія ікони Богородиці Замилування, та Святого пророка Іллі, що в с. Снігурівка, Запорізької області, де перебуває копія чудотворної ікони Богородиці «Salus Populi Romani».

7-9 серпня 2017 р. Б, у Зарваниці уже в шосте відбулися реколекції для дружин священиків Бучацької єпархії. Реколектантом був о. Дмитро Романко, а темою реколекцій була: «Дорога Пресвятої Родини». Дорога цілковитої довіри людини до Бога і беззастережної опіки Бога над людиною потребує глибоко духовних та практичних порад, як дружині священика, так і справжній християнці.

Сотні учасників ХІІ Міжнародної десятиденної пішої прощі родин мігрантів, яка вирушила із Самбора 4 серпня, прибули 12 серпня у Зарваницю. Їх привітав Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк). Архиєрей очолив для прочан Божественну Літургію, благословив кожного та подякував за молитву та жертву, яку вони здійснили, адже подолали близько 240 кілометрів. У прощі взяли участь близько 1000 прочан з Бучацької, Стрийської, Львівської, Київської, Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. 

В суботу, 12 серпня, відбулось урочисте відкриття XXIV Міжнародного гуцульського фестивалю в с.Королівка, що на Коломийщині. Правлячий архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії Василь (Івасюк), звертаючись до присутніх сказав: “Любов до музики, співу й танців супроводжують гуцула все його життя. Гуцули завжди любили Бога і церкву, а Вона по всі часи була їм матір’ю, вчителькою, порадницею й берегинею. Все їхнє духовне життя ґрунтувалося на щирій молитві, кожної неділі й свята гуцули йшли до храму. Посеред задимлених хмарами гір вони, послуговуючи Творцеві, будували численні каплички та дерев’яні церкви без жодного цвяха. Церква вчила їх горнутися всім серцем до Бога, любити Батьківщину і триматися єдності». Наступного року масовий з’їзд гуцулів проведуть на Яремчанщині.

В неділю, 13 серпня 2017 року, відбулася духовно-пізнавальна поїздка резервістів морської піхоти ЗСУ до Крехівського монастиря святого Миколая ЧСВВ. Військовослужбовців супроводжував о. Юрій Цюпка, військовий капелан ЛА УГКЦ. Душпастир разом із паломниками молились за нашу Батьківщину та за побратимів на передовій перед чудотворною іконою Крехівської Божої Матері. Опісля усі відвідали печери та чудотворне джерело, які знаходяться на Крехівських пагорбах. Екскурсію для прочан провів монах Домінік.

Пропонуємо до Вашої уваги:
Історія “Незламного воїна Христового” (легенда катакомбної Церкви, перший єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії Павло Василик)

Панотець, або як я перестала боятися священників (Ірина Перкова, "Карітас Маріуполь")



Анонси:
25-27 серпня 2017 року, з нагоди празника Успення Пресвятої Богородиці, яке є храмовим святом Святоуспенської Унівської Лаври відбудеться ХХVI піша проща ЛЬВІВ- УНІВ. провідна тема:  «Через терни до зірок»! Біблійний мотив:«І хто б хотів з вас бути перший, нехай стане вам за раба» (Мт;20.27)

18-20 серпня пройде V Всецерковна проща до Патріаршого собору Воскресіння Христового Української Греко-Католицької Церкви у місті Київ. В рамках прощі за ініціативи спільноти «Покоління Любомира» будуть проведені Нічні чування в Патріаршому Соборі, а також відбудеться Всеукраїнська зустріч батьків. 


23 серпня «ВІДКРИТА ЦЕРКВА» з Блаженнішим Святославом у прямому ефірі на тему «Дар життя». Розпочинається цикл програм, присвячений цінності людського життя. Ви дізнаєтеся, чи виступає Церква за заборону абортів і проти штучного запліднення? Чи підтримує трансплантацію органів?.. І як Церква може допомогти зберегти життя нашим рідним і близьким?

понеділок, 14 серпня 2017 р.

14.08.2017р. Б. / Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію» (+фото)

У 2017 році монахи Чину святого Василія Великого Української Греко-Католицької Церкви відзначають 400-ліття реформування.

Інформаційне агентство ВолиньPost поспілкувалося з отцем Терентієм Цапчуком, ЧСВВ - ігуменом монастиря святого Василія Великого у Луцьку - про святкування цієї дати, будівництво монастиря та повсякденне життя греко-католицької громади на Волині.

- Найперше поясніть, будь ласка, що таке монаший чин в Українській Греко-Католицькій Церкві? І чому ваш Чин носить ім’я святого Василія Великого?

- Чин – у перекладі з латинської «діло», «організація». Можемо сказати, що Чин святого Василія Великого - це діло, справа святого Василія Великого. Це ті монастирі і монахи, які живуть за Уставом, правилами, які уклав цей святий. Він дав початок цього діла, а Василіяни по всьому світі є ті хто це діло продовжує. Василіянський Чин є не лише у нашому обряді Української Греко-Католицької Церкви, а й в інших країнах, де живуть монахи-василіяни, які не є українцями.

Святий Василій Великий вважається батьком Східного монашества, батьком Західного монашества - святий Бенедикт з Нурсії. І хоча святий Василій Великий жив ще у четвертому столітті, його правила монашого життя діють до сьогодні. Тому ми Василіяни називаємо себе чином святого Василія Великого, живемо за правилами, які він сам уклав, а для нас пристосував (реформував) святий Йосафат Кунцевич.
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
- Розкажіть, яку подію цього року згадують у Чині святого Василія Великого?

- Маємо унікальну можливість цього року святкувати 400-ліття Реформи Чину святого Василія Великого в Україні. ЇЇ організували і провели великі світочі нашої землі та Церкви: митрополит Йосиф Веніамин Рутський та святий Йосафат Кунцевич. 30 липня - 5 серпня (за Григоріанським календарем) 1617 року у селі Навгородовичі (нинішня Білорусь) відбулася перша Генеральна капітула (загальні збори делегатів монастирів), яка дала поштовх нинішньому Василіянському Чину.

- Але монаше життя на території України існувало задовго до цієї дати?

- Монаше життя на території України, а саме - на Київських горах, започаткував святий Антоній Печерський. Тут воно розквітло і поширилося по усій нашій землі. Тоді існували монастирі зі своїм уставом, принесеним на зразок монастирів у Греції.

У ХVI-XVII століттях на українських теренах було відчутно великий занепад монастирського життя через різні причини, зокрема через упадок держави. За таких обставин Йосиф Веніамин Рутський, який виріс у протестантизмі, згодом під час навчання у Празі став католиком західного обряду, а з благословення Папи Климента VIIІ - католиком східного обряду, вступивши до монастиря у м. Вільно, прагнув реформувати монашество.

- Чому він вирішив реформувати Чин?

- Він ревно вболівав за розвиток монашого життя на Батьківщині і цю ідею виношував ще від періоду навчання в Римі. На той час в Італії працювали єзуїти, кармеліти та інші монастирські спільноти. Рутський побачив приклад монашого життя і зрозумів, що серцем Церкви є монашество. У Римі Йосиф Веніамин Рутський багато навчився, і, повернувшись додому, побачив потребу реформувати поодиноке монаше життя.
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
- Що найперше зробив Йосиф Веніамин Рутський? 

- Об'єднавши п’ять найближчих монастирів, а саме у Вільно, Битені, Жировицях, Новгородку і Мінську, Йосиф Веніамин Рутський організував їх у певну провінцію. Це сталося під час вищезгаданої Капітули у Новгородовичах.

Також на цій Капітулі було вирішено, що: монастирі становлять одне чернече тіло і дотримуються правила, яке на основі творів святого Василія Великого впорядкував митрополит Рутський; монастирі керуються виборними настоятелями, ігуменами; провідником Конгрегації є Протоархимандрит, вибраний Капітулою, до обов'язків якого належить проводити візитації монастирів й дбати про збереження у них чернечого правила святого Василія Великого; кожних чотири роки монастирі через своїх делегатів збираються на Капітулу та вирішують найважливіші справи тощо.

- До цієї реформи долучився також святий Йосафат Кунцевич. Яким був його вклад у реформу? 

- Йосафат Кунцевич - на той час архимандрит монастиря у м. Вільно - був духовним ініціатором цієї реформи з 1604 року. І тоді, коли Рутський на Капітулі вносив досвід латинського по-тридентійського Заходу, Йосафат Кунцевич робив наголос на дотриманні традицій східного чернецтва. Поєднання цих напрямків і допомогло відродити Василіянський Чин.

Також не можемо не згадати, що святий Йосафат Кунцевич, який є святим всієї Католицької Церкви і має окреме свято, родом з Волині. Його мощі знаходяться в Базиліці святого Петра в Римі. Тому на Волині Українська Греко-Католицька Церква не є чужою.

Тут знаходяться наші монастирі, тут були наші церкви, тут - наша столітня історія Церкви. Ми прийшли сюди, щоб відновляти історичну справедливість і також прийшли до своїх, бо на Волині є багато греко-католиків, котрі самі визнають це, а також є ті, хто приїхав до Луцька з греко-католицьких сімей Галичини. Ми маємо право на існування тут, служимо людям на цій території.
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
- Чим сьогодні займаються монахи Чину святого Василія Великого?

- Харизмою, особливим завданням монахів Чину святого Василія Великого є бути місіонерами, тобто: проголошувати Христову науку до різних верств населення; поширювати друковане слово (і до сьогодні у Жовкві маємо свою друкарню, а багато священників є церковними письменниками); провадити шкільництво й займатися вихованням молоді. Наші завдання не обмежуються лише цими трьома. Після виходу з підпілля священики і монахи зіткнулися фактично з руїнами, адже монастирі і церкви були віддані під психіатричні лікарні, будинки атеїзму, планетарії. Вони не виконували своєї функції.

Ченцям і священикам довелося багато фізичної праці вкладати у відновлення будівель. Крім того, потрібно було дбати про вірних, які гуртувалися при монастирських церквах, монастирях.

- Розкажіть декілька слів про святкування цього важливого ювілею?

- Цього року відзначаємо 400-літній Ювілей реформи Василіянського Чину. Святійший отець Папа Римський Франциск з такої нагоди видав окремого листа, в якому благословляє усіх ченців Василіянського Чину та уділяє повний відпуст (повний (цілковитий) – це є відпуст, через який відбувається повне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи) усім монастирям, а також вірним, які будуть спільно з ними молитися. Святкування відбуваються впродовж року у кожному Василіянському монастирі в Україні.

При Луцькому монастирі святого Василія Великого урочистості розпочинались 28 травня реколекційними науками під проводом отця Корнилія Яремака, ЧСВВ. 3 червня у монастирі відбулись подячні молитовні чування, які підготували брати-василіяни Брюховицької семінарії. Кульмінацією святкувань стала Архиєрейська Божественна Літургія у празник Зіслання Святого Духа, яку очолив владика Йосафат Говера у співслужінні із численним духовенством Василіянського Чину та Луцького екзархату, у супроводі василіянського монашого хору «Deisis».
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
- Розкажіть, будь ласка, про життя Української Греко-Католицької Церкви на Волині сьогодні? У яких містах будуються храми і монастирі?

- До Луцького екзархату належать дві області – Волинська та Рівненська. Через те, що жодної церкви і жодного монастиря не було повернено, ми за кошти та пожертви вірних й добродіїв будуємо багато храмів, зокрема у Луцьку, Рівному, Ковелі, Острозі, Нововолинську тощо. У Володимирі-Волинському нам не повернули наш монастир, але міська влада дала у користування кірху. Там ми облаштували монастир і церкву. Відкриваються і нові громади в Іваничах, в Положево, в Шацьку, у Вараші, в Ківерцях.

- З якими труднощами зіткнулися священики на Волині?

- Зіткнулися і стикаємося з різними труднощами. У багатьох містах Волині влада не виділяла земельних ділянок на будівництво наших храмів, монастирів. Також інші конфесії втручалися не на нашу користь у вирішенні таких питань. Наприклад, в Шацьку Московський патріархат заблокував виділення земельної ділянки для будівництва нашої церкви. Загалом же, ми живемо мирно з усіма конфесіями у місті та області.
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
- А як щодо монахів чину святого Василія Великого? Скільки монастирів є на території Україні? Де вони знаходяться?

- В Україні є близько 30 Василіянських монастирів, які поділяються на дві провінції. На Закарпатті є провінція Святого Миколая, вся інша територія країни називається провінцією Найсвятішого Спасителя. Монастирі розкинуті по цілій Україні, не лише на території Волині та Галичини. Є монастирі на Сході, на Донеччині, на Харківщині, Київщині, на Вінниччині, у Херсоні.

- А скільки таких монастирів є на Волині?

- На Волині діє два монастирі святого Василія Великого, а саме у Луцьку і у Володимирі-Волинському. Звісно, колись на території етнічної Волині було понад сто монастирів святого Василія Великого. На жаль, із скасуванням на землях царської Росії Унійної Церкви були скасовані і монастирі. Сьогодні багато монастирів, які колись збудували монахи-василіяни, існують навіть тут поруч.

Це і теперішня Хрестовоздвиженська церква, де є пам’ятна таблиця, яка засвідчує, що це монастир святого Василія Великого XVII століття. Колись і у селі Жидичин був наш монастир, у Піддубцях та у багатьох інших містах включно з Почаєвською Лаврою.

- Монастирський храм, у якому ми знаходимося, будується вже протягом багатьох років. Розкажіть про це, будь ласка? 

- Триває це будівництво 18 років. Цей храм є величним і буде окрасою всієї Волині. Автором проекту храму є Андрош Бідзіля.

У Луцьку монастир відновлено у 1993 році. Звичайно, на початку був лише один священик, отець Григорій Бардак, ЧСВВ. Пізніше зібралася невеличка громада вірних, котрі приходили на молитву спільно з монахами. Так з’явилася потреба монастиря і церкви. Будівництво цієї церкви почалося у 1999 році, коли настоятелем був отець Дмитро Григорак, теперішній єпископ Бучацької єпархії.

Від 1995 року саме на цьому місці за адресою Карпенка–Карого, 5 у Луцьку почав діяти наш монастир. У 1995 році силами парафіян та священиків була збудована тимчасова капличка, де відправлялася Служба Божа і де до 2007 року жили монахи. До 5 жовтня 2008 року ми відправляли там богослужіння. Умови були «спартанські». Особливо у часи найбільших холодів і найбільшого тепла. Оскільки капличка - металева, то узимку в ній було дуже холодно, а влітку - дуже спекотно. У жовтні 2008 року ми освятили нижній храм, і наступного року святкуватимемо 10 років відтоді, як тут молимося.

Варто зауважити, що ми знаходимося у комплексі монастиря святого Василія Великого. До цього комплексу належить не лише монастир, а й приміщення храму, Недільної школи.
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
- Скільки монахів у монастирі є сьогодні? Чим вони займаються? 

- Сьогодні у нашому монастирі проживає 8 монахів. Шість священиків і двоє братів. Чим займаються монахи? Найкоротше можна описати нашу діяльність як молитву і працю. Будівництво храму забирає багато зусиль, але багато часу ми приділяємо й молитві. Кожного дня маємо Утреню, Службу Божу, Вечірню. Провадимо невеличке господарство, доглядаємо за садом, вуликами тощо.

- При монастирі є храм, парафія святого Василія Великого. Які спільноти діють при цій парафії?

- Парафія святого Василія Великого - це найбільша парафія у Луцькому екзархаті. При ній діють різні спільноти для парафіян. Найбільшим помічником тут є спільнота «Українська молодь - Христові!». Це молоді люди, котрі бачать потребу жити згідно з Божими заповідями. Вони багато допомагають священикам, й самі користають з їхніх порад. Також є спільнота «Апостольство молитви», до котрої належать ті, хто молиться за священиків і допомагає молитовно тим, хто цього потребує. Є художня студія, яку очолює Тетяна Мялковська.

Є аматорський театр «Алeтея», заснований отцем Августином Запоточним, ЧСВВ та парафіянкою храму Іриною Бурко. Вони написали багато різних вистав, з якими подорожували Західною Україною. Важливою на парафії є Недільна школа. Займаються нею отці з допомогою парафіян, які мають педагогічну і богословську освіту. Недільну школу відвідують близько 50 дітей. Вони мають можливість вивчати Божі Заповіді і традиції своєї Церкви. Ми хочемо, щоб кожен християнин був свідомим і цю віру, яку передали предки, розумів. При нашому монастирі діють і спільноти Анонімних алкоголіків, і спільнота «Аланон» для родин тих осіб, які стали узалежненими.

- Ще одна нещодавна подія в Українській Греко-Католицькій Церкві – смерть Блаженнішого Любомира Гузара, чи можете Ви поділитися своїми спогадами про нього?

- У 2010 році в Луцькому екзархаті відбувалася сесія постійного Синоду Української Греко-Католицької Церкви. Цю сесію очолював Глава нашої церкви, у той час - Блаженніший Любомир Гузар. Він мешкав тут - у нашому монастирі. Це була надзвичайна подія і радість для нас - спілкуватися з такою особою.

Тоді він вже мав проблеми із зором і на трепезу приходив завчасно, на півгодини раніше, щоб його не обминали у коридорі. Я любив теж приходити заздалегідь задля можливості з ним поспілкуватися. Це був надзвичайний співрозмовник, з унікальною пам’яттю, з унікальною повагою до слухача.

Він вслухався у кожне слово, яке я говорив, також багато повчав нас, багато добрих спогадів про нього залишилося. Він зробив запис у монастирській хроніці й благословив нашу монашу спільноту й парафію. І це благословення ми відчуваємо й до нині.
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»
Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»


ТЕКСТ:
- Олена ЛАУЩЕНКО, ФОТО: - Павло БЕРЕЗЮК


Джерело:  Воїни Христа Царя