Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 31 грудня 2018 р.

31.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Як. 2,14–26:  «Віра, коли діл не має, мертва сама в собі»

Безперечно, наші діла – вияв нашої віри, але ми дуже часто розмежовуємо своє щоденне життя і наші взаємини з Господом. Апостол у різний спосіб пов’язує віру людини з її ділами, життям, показує залежність одного від другого. 

Щобільше, можна говорити не лише про зв’язок, а про прогресію: коли зростає наша віра в Бога, коли поглиблюється духовне життя, то це неминуче відображається в нашому щоденному житті. 

Коли згадуємо про Марту і Марію, то Марія, яка сиділа в ногах Христа, вдивлялася, і пізніше цей досвід Бога у своєму житті реалізовувала. Наш досвід життя, сповнений вірою в Бога, не дозволить нам пройти повз бідну людину, яка потребує, наша віра в Бога дає можливість зайняти певну суспільну, а то й політичну позицію. Наша віра в Бога дає нам певність, щоб стояти на сторожі правди. Яка наша віра, такі наші діла і таке наше життя.

***
Мр. 10,46-52:  «Віра твоя спасла тебе»

До деяких виразів і слів у своєму житті ми звикаємо, сприймаємо їх як даність, часто повторюємо ці фрази і слова у своїх стосунках. Однак часто не усвідомлюємо глибини значення цих слів. Так і тепер перед нами постають слова, які ми не раз чули: «Віра твоя спасла тебе». Значить, віра людини спасає саму людину. 

Ми, зі свого боку, завжди звертаємося до Бога з різними проханнями, нагадуваннями, молитвами. Але це Євангеліє каже, що остаточно не Бог нам дає, чи не Бог нас «спасає», а спасає нас наша віра. Коли подивитися на наші стосунки з Творцем, то питання не в тому, що Бог чогось не може чи щось понад Його силу, – у Нього все можливе. Постає питання нашої довіри: наскільки ми довіряємо Господеві? А цього, як можемо зауважити, у нашому житті дуже мало – щоб ми могли цілковито довіряти Богові, покладатись на Нього. Але той Ісус Христос, який був учора і сьогодні і буде навіки, цей Ісус Христос, який за вірою людей зцілював їх, – Він і сьогодні зцілює кожного, хто з вірою приходить до Нього. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.12.2018р. Б. / Глава УГКЦ нагородив Посла Японії в Україні Шігекі Сумі Патріаршою грамотою

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав нагородив Надзвичайного і Повноважного Посла Японії в Україні Шігекі Сумі Патріаршою грамотою.

Грамоту вручив владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

«На знак визнання Українською Греко-Католицькою Церквою вашого цінного внеску у розвиток нашої Церкви, за невтомні зусилля підтримки України на міжнародній арені і особливо за особисте свідчення християнських цінностей у дипломатичній службі прийміть мої щирі вітання», – мовиться у тексті Грамоти.

Блаженніший Святослав побажав панові Послові, аби його високі ідеали, на яких базується його життя, продовжували надихати його й у наступні роки. Цими днями Пан Посол завершує свою дипломатичну місію в Україні. 

субота, 29 грудня 2018 р.

29.12.2018р. Б. / «Спільна молитва творить єдину команду», – президент ФК «Покрова» о. Анатолій Гецянин

Кожного року в час підготування до Різдва Христового для юних гравців футбольного клубу «Покрова» проводять Дні духовної віднови. Цього року тема зустрічі – «Різдво як дар для тебе». Футболісти роздумували над значенням Різдва в їхньому житті. 

Розважання супроводжувались інтерактивними заняттями, де кожен з присутніх описав власний досвід переживання Різдва та бажання змінюватися. Серед відповідей хлопців можна виділити такі важливі чинники як церква, сім’я, коляда.

Після праці в групах та ділення особистими роздумами хлопці переглянули фільм «Різдвяна історія», завдяки якому спробували ще глибше зануритися в правдиве значення Різдва.

Як каже президент ФК «Покрова» о. Анатолій Гецянин, важливе місце в таких Днях віднови має добра підготовка до Сповіді та Божественна Літургія. «Служба Божа допомагає юним футболістам вчитися молитися разом. Спільна молитва творить єдину команду не лише на футбольному полі, а й поза його межами. Хлопці навчаються пізнавати Бога, а відтак жити радісним, щасливим і гармонійним життям. Виховувати добрих християн – це і є завдання кожного педагога, тренера чи керівника. Сьогодні молоді люди потребують справжніх свідків віри, які навіть через спорт здатні ділитись християнськими цінностями», – вважає о. Анатолій.

Команда тренерів та керівництво ФК «Покрова» вітають своїх вихованців та їхніх батьків з прийдешнім Новим роком та бажають веселих і щасливих Різдвяних свят!

Західне бюро «Живого ТБ»

пʼятниця, 28 грудня 2018 р.

28.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Як. 2,1–13:  «Хто ввесь закон дотримує, а прогрішиться лише в одному, – стає у всьому винуватий»

Кожен із нас досягнув якогось рівня християнського життя, справився з тими чи іншими своїми спокусами й випробуваннями. Водночас свідомий, що має ті чи ті прогрішення, гріхи, вади, про які інші можуть навіть не догадуватись інші особи. Однак яким ми дозволяємо перебувати в нас, які ми сприймаємо як закономірні, які ми не дуже і прагнемо змінити. 

Апостол каже дуже рішуче, щоб ми були категоричними, щоб ми не грішили навіть у малому, щоб ми були в усьому вірні Богові. Тож загорімося бажанням відкинути всі недосконалості, які ми до тепер толерували в собі, забажаймо позбутись їх. Жити свято, праведно і досконало, бути вірним Богові у всьому, – це справжня радість для кожного християнина!

***
Мр. 10,23-32:  «І багато з перших стануть останніми, а останні – першими»

У християнстві, якщо хоч на хвильку прийняти переконання, що ми чогось досягли, можна потрапити в серйозну пастку. В історії Церкви було багато осіб, яким здавалося, що вони чогось досягли, навіть робили чуда, а потім падали у великі гріхи. Тому ніколи не варто задовольнятися тим, що ми щось знаємо, чимсь володіємо, щось розуміємо чи можемо на цей момент. Завжди маємо пам’ятати, що нагода падінь існує аж до кінця нашого життя. 

Святому Антонію Великому, коли він уже помирав, з’явився диявол і сказав: «Ти, Антонію, спасенний, ти провадив святе життя». Але навіть у той момент святий не прийняв його похвали. Значить, завжди мусимо усвідомлювати свою слабкість, крихкість своєї природи, розуміти, що ми легко піддаємося гріхові, що ми дуже слабкі. І в будь-яку хвилю свого життя можемо спіткнутися і впасти, ніколи не можемо бути певні себе. Тому Господь підкреслює, що ми маємо зростати, усвідомлюючи свою слабкість, обмеженість, маємо прагнути зростати в Бозі, ніколи не задовольняючись тим, що маємо і ким ми є. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.12.2018р. Б. / На 10-й Міжнародний Різдвяний Фестиваль «Коляда на Майзлях» завітають Глава УГКЦ та відомі українські виконавці

Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради затвердив програму проведення Х Міжнародного Різдвяного фестивалю «Коляда на Майзлях».

Цього року на фестивалі очікують Ніну Матвієнко, Марію Бурмаку а також багато колективів з України і з-за кордону. Урочисте відкриття фестивалю розпочнеться у вівторок, 8 січня о 12.00 годині з Архієрейської Божественної Літургії, яку очодить Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин. Відтак, о 15.00 годині на Вічевому Майдані відбудеться концертна програма за участю народної артистки України Ніни Матвієнко, Муніципальної академічної чоловічої хорової капели ім. Л. М. Ревуцького, учасників та гостей фестивалю.

З 9 по 13 січня о 18.00 у монастирі Царя Христа відбуватимуться фестивальні виступи. 13 січня з 14.00 до 15.00 год. відбудеться різдвяна хода містом. Від монастиря Царя Христа, по вулиці Незалежності до Вічевого Майдану. О 15.00 годині на Вічевому Майдані відбудеться концертна програма за участю учасників та гостей фестивалю.

14 січня, о 12.00 годині відбудеться Архієрейська Божественна Літургія за участю Патріарха Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава Шевчука та Архієпископа і Митрополита Івано-Франківського Владики Володимира Війтишина. О 16.00 – гала-концерт фестивалю за участю народної артистки України Марії Бурмаки та гурту Gypsy Lyre.

За матеріалами Правда.іф

четвер, 27 грудня 2018 р.

27.12.2018р. Б. / Більшість українців пишаються своїм громадянством

Більшість українців пишаються тим, що вони є громадянами України. Про це, згідно з результатами дослідження соціологічної групи «Рейтинг», ствердили 69% опитаних. Ще більше респондентів відчувають гордість, що вони є мешканцями своєї області (74%) та свого міста/села (78%). Водночас близько третини опитаних у Донецькій, Луганській, Харківській, Полтавській, Запорізькій та Одеській областях не мають почуття гордості за те, що вони є громадянами України.

Найчастіше предметом гордості за свій регіон опитані обирали його природу (43%) та історію (40%). Традиціями свого краю пишаються 27%, культурою і мистецтвом – 26%, місцевими мешканцями – 22%, визначними пам’ятками – 18%, природніми ресурсами – 14%, визначними людьми – 12%, спортивними досягненнями та кухнею – по 11%.  Шістдесят три відсотки вважають, що українська мова повинна бути єдиною державною.

Єпископи УГКЦ стверджують, що «справжній християнин покликаний бути патріотом – любити Батьківщину, рідний народ, його мову і культуру тою самою жертовною любов’ю, якою виконує Заповідь Божу любити своїх батька та матір». Про це було сказано у Посланні Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ до вірян, монашества та священнослужителів з нагоди сторіччя відновлення української державності.

Владики переконані, що любов до Батьківщини вписана в людську природу: «Вона походить із заповіді любові до ближнього, тому природний закон спонукає нас віддано любити і захищати державу, в якій ми народилися, зростали».

«Ми пишаємося і дякуємо Богові за ті численні знаки, якими виявляють наші співвітчизники свою любов до рідної землі, за їхню небайдужість, за співчуття і солідарність, за мудрість в обставинах підступної гібридної війни. Ідеться про тих, хто на Майдані обороняв гідність і свободу; хто пішов на фронт і ціною власного здоров’я та життя захищав або й донині захищає не просто територіальну цілісність країни, а й простір свободи й духу», – йдеться у Посланні.

Детальніше з результатами дослідження можна ознайомитися за цим посиланням: ratinggroup.ua.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

середа, 26 грудня 2018 р.

26.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Як. 1,1–18:  «Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам»

Ці слова суперечать нашій людській логіці й розумінню. Яку радість може мати людина, коли має спокуси? Адже усі ми уникаємо різних бід, клопотів, випробувань, у християнському розумінні різних спокус. Натомість апостол вказує на це, як на найвищу радість, і така дійсно є правда. 

Саме у випробуваннях, спокусах, дізнаємося хто насправді ми є. Так як ми йдемо до лікаря, щоб допоміг нам дізнатись про нашу хворобу, та дякуємо йому, коли він поставить правильний діагноз. Так і ті трудні ситуації вказують наші духовні хвороби, наші проблеми. Саме тому за них маємо бути вдячними Богові. 

Саме тому маємо розуміти, чому Бог дає нам різні випробування і спокуси. Вони показують нам, ким ми насправді є, щоб відповідно до цього знали, які маємо слабкості і як їх лікувати.

***
Мр. 10,11-16:  «Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже»

Нас може дивувати, чому Господь каже, що Царство Боже належить дітям. Діти ж не знають добре Катехизму, не читали Біблії, не можуть розказати тих чи інших правд віри. Але всі знаємо, в чому полягає принцип поведінки дітей: вони мають величезну довіру! Найперше – довіру до батьків, як також і до інших людей, та середовища, в якому живуть. І ця їхня довіра дає їм радість життя. Погляньмо на очі дітей – вони, як правило, завжди радісні. 

Досконалий християнин живе так, як дитина, яка безмежно довіряє своєму Отцеві. Чому він має бути подібний на дитину? Бо має жити цією довірою. Річ не в тім, що ми знаємо багато чи мало про Бога, або більше чи менше вчилися, чи які маємо інтелектуальні здібності. Питання в тому, чи ми довіряємо Богові, чи покладаємося на Нього. Бо ж своє життя, як правило, ми найчастіше укладаємо згідно з своїми можливостями, планами, здібностями, досвідом. І так виявляється, що ми не вміємо довіряти. Подивімося на дитину: вона вміє довірятися своїм батькам і покладатися на них. Чи вміємо ми так само цілковито довірятися нашому Богові й покладатися на Нього? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.12.2018р. Б. / Яке Різдво святкуємо? Кілька слів про контекст і дату Різдва

Народження Ісуса вписується у картину великої всесвітньої історії, хоча імператор, який видав розпорядження про перепис, нічого не знаючи про це, причинився до сповнення обітниці…

Святе Письмо не розповідає нам про точну дату народження Ісуса. Але воно вказує нам на значення часу, у якому відбулася ця важлива подія. Читаємо у Євангелії від Луки: «У ці дні вийшов наказ від кесаря Августа, щоб переписати всю землю».

Цей лаконічний вступ до розповіді про народження Христа вислужений Папа Венедикт XVI у своїй богословській книзі «Дитинство Ісуса» пояснює, що таким чином святий Лука хоче вказати на те, як сталося так, що це народження відбулося у Вифлеємі. Перепис населення з метою визначити податки був причиною того, що Йосиф разом з вагітною Марією вирушили в подорож до «Міста Давидового». Таким чином, народження Ісуса вписується у картину великої всесвітньої історії, хоча імператор, який видав розпорядження, нічого не знає про те, що ця проста родина через нього змушена пускатися в дорогу у такий важкий момент, але саме через це Дитя Ісус народиться у місці обітниці.

Чим цей історичний контекст є унікальним? Вперше відбувається «перепис всієї землі», як уявляли свої здобутки тогочасні римляни. Вперше в історії існує така влада, яка огортає весь світ. Вперше існує такий величезний умиротворений простір, маєтки якого можна списати і покласти на служіння спільноті. І ось в цей момент, коли існує поєднання прав та дібр, коли існує спільна мова, яка сприяє порозумінню між культурами, у світ входить блага вість спасіння. І цей час охарактеризовано, як «повноту часів».

Папа Венедикт XVI наголошує, що святий Лука не випадково пише про прихід Ісуса з посиланням на імператора Августа та «всю землю». Він свідомо вказує на конкретний історично-богословський контекст цієї розповіді. Ісус народився в епоху, яку можна точно вирахувати, Він не з’явився в історії «десь колись», як міфічний персонаж. Ні, Його народження відбулося у конкретно визначеному часі та в конкретному географічному місці.

Наказ імператора спонукав святого Йосифа вирушити разом зі своєю Обручницею у подорож. Не знаючи цього, імператор спричинився до здійснення пророцтв про місце народження Месії. Таким чином, переплелися історія спасіння та історія римської імперії. Історія Божого обранництва, раніше обмежена вибраним народом, входить у вселенську історію. Таким чином, Бог, Який є Богом всіх народів, об’являється, як справжній Провідник усієї історії.

У ці дні, мабуть, кожен, принаймні один раз, чув по радіо чи з телевізора, або прочитав у пресі одне помилкове, але дуже поширене ствердження. Що, мовляв, 25 грудня – це католицьке Різдво чи Різдво західного обряду, а 7 січня – Різдво православне. Особливо щодо першого, то чи не у кожному засобі інформації знайдемо рекламні оголошення від туристичних агентств з пропозицією відсвяткувати «католицьке Різдво» у якомусь європейському місті. Сьогодні також модно говорити про «європейське» Різдво.

Нелегко спростовувати вкорінені стереотипи, але слід сказати, що це ствердження є далеким від дійсності. Якщо не вдаватися у календарні тонкощі, тобто шукати відповідь на поверхні, то спростуванням того, що 25 грудня є «католицьким» Різдвом є той факт, що того дня це, одне з найбільших християнських свят, відзначають не лише католики і протестанти, але й православні, які живуть поруч з Україною, тобто, Болгарська, та Румунська Православні Церкви, до яких слід додати інші Церкви, які дотримуються новоюліянського календаря.

Але якщо докладніше придивитися до церковного календаря, то зауважимо, що також і ті, хто святкує Різдво 7 січня за цивільним календарем, насправді відзначають його того ж таки 25 грудня. Справа в тому, що юліянський календар, якого дотримуються ці християни, відстає на 13 днів від григоріанського, який прийнятий у цивільному літочисленні.

Звідки взялися ці назви: юліянський, новоюліянський, григоріянський? Вони пов’язані з історичними особами, які відіграли важливу роль для сучасного обрахунку часу. Отже, спосіб поділу року, якого в цивільному житті сьогодні дотримується практично увесь світ, був запроваджений у другій половині першого століття до нашої ери римським імператором Юлієм Цезарем. Бажаючи, щоб певні астрономічні події, як от рівнодення, припадали того самого дня у році, імператор постановив узгодити тривалість року із сонячним календарем та доручив олександрійським астрономам приготувати відповідний календар. Згідно з тогочасними обрахунками, земля робила повний оберт навколо сонця за 365 та чверть дня. Ці четвертинки враховувалися таким чином, що кожні чотири роки додавався один день у лютому, і такий рік названо високосним.

Але згадані обчислення не були точними. Земля обертається навколо сонця не за 365 днів і шість годин, а за цю ж кількість днів та 5 годин, 48 хвилин та 46 секунд. Цих 11 хвилин і 14 секунд різниці вистачає для того, щоб приблизно за 128 років обчислення за юліянським календарем відставало від астрономічного на 1 день. А за півтора тисячоліття таких днів назбиралося 10.

Згідно з давнім церковним звичаєм, затвердженим першим Нікейським вселенським собором, святкування Пасхи пов’язане з днем весняного рівнодення, а цим днем тоді було визначено 21 березня. З огляду на згадане відставання юліянського календаря Папа Григорій ХІІІ, який жив у XVI столітті, за порадою тогочасних астрономів, вирішив пристосувати діючий календар до астрономічного. Він провів реформу, усуваючи 10 днів з календаря, таким чином, що після 4 жовтня 1582 року відразу настало 15 жовтня. Щоб уникнути накопичення зайвих днів, змінено правило визначення високосного року.

В деяких країнах, як от Італії, Франції, Португалії, Іспанії та тодішній Речі Посполитій, зреформований календар відразу увійшов в дію, поступово його приймали інші католицькі та протестантські країни. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття цей календар, який ухвалений у світі, як міжнародний стандарт, прийняли православні та нехристиянські країни.

В УНР григоріянський календар впроваджено у лютому 1918 року, коли після 15 лютого відразу наступило 1 березня. Приблизно в той самий час новий стиль прийнято у радянській Росії. Але ця зміна, впроваджена у цивільному житті, не вплинула на церковний календар, якого дотримуються в Україні християни східного обряду, тому, продовжуючи рахувати час за церковним юліянським календарем, відбулося зміщення святкування Різдва на 7 січня, яке є 25 грудня за старим способом обрахунку. І з цим пов’язане, наприклад, поширене в народі, поняття «старого Нового року». Адже зустрівши Новий рік за цивільним календарем, за церковним календарем його зустрічається щойно через 13 днів.

Але, як будь-яке творіння людських рук, також і григоріянський календар не є досконалим. На початку ХХ століття сербський вчений Мілутін Міланковіч дослідив, що приблизно за 10 тисяч років у ньому також накопичується одна доба відставання. Він створив так званий новоюліянський календар, який є виправленням юліянського. Саме цього календарного стилю, який збігатиметься з григоріянським до 2800 року, у святкуванні Різдва та інших нерухомих свят дотримується більшість помісних Православних Церков. Але для визначення дати святкування Пасхи вони використовують юліянський календар.

Отож, святкуємо не католицьке, не православне, не польське, не українське чи ще якесь там Різдво, але Христове Різдво. Вірю, що Господь, дійсний Провідник історії, також допоможе і нам подолати те, що є людське й ділить нас, щоб зосередитися на тому, що є Божим. Що допоможе нам подолати протиріччя, які стоять на перешкоді тому, щоб всі Його діти могли у єдності підносити пісню хвали: «Слава на висотах Богові, а на землі мир людям Його уподобання!».

вівторок, 25 грудня 2018 р.

25.12.2018р. Б. / Таємна семінарія отця Михайла Косила – приклад служіння у часи підпілля УГКЦ (+VIDEO)

Історія УГКЦ у підпіллі вміщує багато особистих історій шляху служіння і покликання – драматичних, показових і майже неймовірних. Одна із них – історія отця Михайла Косила й підпільної «косилівської» семінарії в селі Дора біля Яремча, створеної на початку 70-х років. 

Про таємну семінарію у Дорі, знамениту пасіку і церкву на стриху розповів у програмі «Добра розмова» від 20 грудня о. Богдан Іванюк, семінарист-«косилівець», нині парох у смт. Делятин Івано-Франківської області.

Отець Михайло був племінником єпископа Симеона Лукача, якого УГКЦ зараховує до новомучеників. Блаженний Симеон благословив його на священство у 1958 році, і у тому ж році отець Михайло був заарештований – за те, що збирав підписи, щоб зачинену церкву св. Іллі у Дорі повернули греко-католикам. Здавалося б, нерозсудлива акція в умовах заборони Церкви, проте не зовсім так: тоді вдалося зібрати 1250 підписів вірян, тобто люди не побоялися заявити про свої переконання. Як і сам отець Михайло – послідовник монахів-студитів і новочасних мучеників віри, яких у ті часи було так багато. Проте Провідники підпільної УГКЦ розуміли, що одне із важливих завдань – виховання молодого покоління священиків, оскільки старше було репресоване і майже винищене. Так постала підпільна духовна семінарія у Дорі, яка діяла від 70-х й до проголошення Незалежності України. Містилася вона у хаті о. Михайла Косила у Дорі, неподалік від Яремча (тепер - музей підпільної УГКЦ).

«Хата отця Михайла стала підпільною церквою і семінарією, - розповідає один із «косилівців», о. Богдан Іванюк, який навчався там у середині 80-х років. – Я повернувся з армії, пішов до сповіді до отця Михайла. Відчував своє покликання – бо бачив і людей, які несли віру у ті тяжкі часи, і родина у мене була така, а після цієї розмови з отцем Михайлом утвердився у цій своїй певності. Так і залишився у семінарії…»

Семінарія отця Михайла Косила була швидше спільнотою, середовищем, яке він організував у межах свого дому і пасіки, де працював. Там таємно навчалися і читали церковні книги, вели бесіди, молилися, вчилися служити літургію – на стриху свого дому отець Михайло облаштував фактично зменшену модель церкви. Для своїх учнів він був духовним батьком і прикладом служіння до кінця.

Всі вихованці підпільної семінарії у Дорі приймали свячення у неодруженому стані. Це, не в останню чергу, зумовлювалося готовністю до переслідувань з боку КДБ – у 70-ті роки цей тиск був не таким гнітючим і фатальним, як у 40-і, коли за служіння УГКЦ засуджували на десятиліття заслання чи смерть, але все ж. «Якби мене судили, а поряд були дружина й діти, я не впевнений, що витримав би і не зрікся, - казав отець Михайло. – Найбільше можна було послужити, будучи вільним…» 

З «косилівської» семінарії вийшли понад 20 священиків, серед яких – митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василь Семенюк. Отець Богдан Іванюк належить до так званої третьої генерації греко-католицьких священиків, які навчалися у часи підпілля у 80-х і були висвячені на початку 90-х, у переддень Незалежності України. Вихованці семінарії Михайла Косила служать і за кордоном, і в Україні – найбільше ж у Коломийській єпархії. 

Отець Михайло надихнув до священичого покликання багатьох – зокрема, Блаженнішого Святослава. Батьки майбутнього Глави УГКЦ були близько знайомі зі священиком і часто брали участь в підпільних богослужіннях.

На сьогодні ведеться дослідження «косилівського» феномену – служіння й виховання нового покоління священиків в умовах підпілля й переслідувань впродовж десятиліть. Це важливий матеріал і в історії УГКЦ, і в історії України ХХ століття – як свідчення боротьби, вірності і віри. Про підпільну духовну семінарію та отця Михайла Косила знято документальний фільм, який можна подивитися тут:


Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

неділя, 23 грудня 2018 р.

23.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл. 3,12–16:  «Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість»

Часто ми «зодягнені» зовсім в інші риси, аніж ті, що називає апостол. Так, ми визнаємо, що віримо в Бога, визнаємо, що ми – християни, але коли наше серце сповнюють різні грішні почуття і бажання, а щобільше – ми з ними не боремось, то не можемо бути любими Богові. 

Одягнутися у співчуття, доброту, смирення, лагідність, довготерпеливість – означає і ззовні, і всередині бути інакшими від світу. Як за вбранням і зовнішнім виглядом можна розпізнати ким є та чи та людина, так і за нашими вчинками, які – ніби вбрання, можна судити, чи ми Божі, чи ні. 

Бог закликає, щоб ми вдягалися в нашому житті у християнські чесноти, щоб не тільки наші слова, а й усе наше життя вказувало, кому ми служимо!

*** 
Лк. 18,18-27:  «Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже»
 
Чому трудно багатому ввійти в Царство Боже? Зовсім не тому, що тією фразою Господь засуджує багатство. Знаємо з історії Церкви, скільки багатих людей робили чимало добра. Серед них добре знаний святий Миколай, якого ми всі любимо й шануємо, походив з багатої родини. Йоан Золотоустий каже, що немає багатих чи бідних, а є лише ті, яким Господь дав блага, щоб вони ділилися ними, і є ті, які потребують цих благ. 

То чому все ж багатому тяжко увійти до Царства Божого? Певно, тому, що ми часто вважаємо свої особисті заслуги причиною того, що маємо. Але якби були інші обставини в нашому житті, то ми могли б не мати цього. Багатство – це все те, що Бог мені дав, саме Господь тим мене нагородив, а не я сам своїми стараннями і зусиллями це здобув. І коли я усвідомлюю, що все моє добро походить від Бога, тоді зрозумію, що маю лише розумно розпоряджатися ним, а не витрачати, як мені заманеться. Бо якщо це не моє, то я буду зобов’язаний дати звіт перед його Власником. 

Кожен із нас без винятку є чимось багатий і чимось володіє. Кожне наше багатство, таланти, життєві ситуації – дар від Бога! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

23.12.2018р. Б. / Священики та семінаристи передали воїнам передової подарунки від св. Миколая (+світлини)

Цими днями священики та семінаристи Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ здійснюють духовну місію у зоні бойових дій. З благословення та за підтримки архиєпископа і митрополита Василія (Семенюка), окремих жертводавців бійцям доставлено різного роду матеріальну допомогу та подарунки від св. Миколая.

Дві місійні групи під проводом о. Володимира Топоровського та о. Євгена Флисти побували у різних місцях дислокації військових підрозділів. Отці відслужили Божественні Літургії за наших воїнів, їхні сім’ї та родини, сповідали охочих, проводили духовні бесіди.

Воїни дякували митрополиту Василію за молитву та підтримку, а зокрема Великобірківському деканату Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, мешканцям с. Смиківці, за посилену допомогу в організації свята Миколая виключно в зоні бойових дій. Як розповідає о. Євген Флиста, «Господь нам допоміг бути там, де волонтерів і капеланів ще не було».

Група о. Володимира Топоровського традиційно відвідала батальйон «Тернопіль» з дарами від св. Миколая. «Молитовна та матеріальна підтримка є великою справою усього нашого духовенства спільно із нашими вірними, - відзначає священик-капелан. – Святий Миколай завітав до наших хлопців у ліс. Потрібно було бачити радісні обличчя наших воїнів-героїв. Такими щасливими, ми усі звикли бачити тільки радісні обличчя наших дітей».

субота, 22 грудня 2018 р.

22.12.2018р. Б. / Пластуни принесли вифлеємський вогонь до Ліцею імені Героїв Крут

20 грудня львівські пластуни принесли Вифлеємський вогонь до Ліцею з посиленою фізичною підготовкою імені Героїв Крут.

Хлопців із Пласту зустріли ліцеїсти із керівництвом, а також духівником – о. Всеволодом Семенком. Після того, як Святий вогник запахкотів у навчальному закладі, усі присутні промовили молитви.

Додамо, що така символічна акція, коли пластуни та скаути розносять благодатний вогонь, розпочалась 1988 року в Австрії. Світло із місця народження Христа несуть у лікарні, сиротинці, навчальні заклади.

Це вперше святковий вогонь запалав серед крутянців. Відчувається наближення свят і передріздвяних див!

пʼятниця, 21 грудня 2018 р.

21.12.2018р. Б. / Блаженніший Святослав: «Капелани — сильні духом люди, які одягають у броню світла українське військо» (+VIDEO)

«Військові капелани — це надзвичайні й сильні духом люди, які одягають у броню світла українське військо». На цьому наголосив Патріарх Блаженніший Святослав у своєму слові під час Божественної Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві у четвер, 20 грудня 2018 року, у рамках З’їзду військових капеланів УГКЦ.

Варто зазначити, що XІI Всеукраїнська конференція військових капеланів триватиме до 21 грудня.

“Я знаю, що гаслом З’їзду є “Одягнувшись у броню праведності...”. На мою думку, ці слова апостола Павла допомагають нам краще зрозуміти, що для нас є Воскресіння в сучасному світі”, — промовив Предстоятель УГКЦ. А згодом додав: “Яка є функція військових капеланів? Очевидно, військовий капелан — це проповідник Воскресіння. Він допомагає нашим військовослужбовцям не боятися смерті, а також є видимим знаком невидимої присутності Бога”. 
За його словами, військовослужбовець — це не просто один з атрибутів державної незалежності в усіх країнах та державах, це великий національний скарб. Ми це починаємо розуміти, коли перебуваємо у стані війни. Українські солдати й військовослужбовці роблять все можливе для існування життя нашого народу, для його свободи й незалежності.

“Як Міністерство оборони одягає солдат у відповідну форму та надає їм відповідне озброєння, щоб вони виконували свою місію, так само й ви, дорогі отці, є тими, хто одягає наших солдат, військовослужбовців у броню, яка є значно важливіша, ніж видима матеріальна зброя чи засоби оборони. Ви є служителями, адміністраторами, роздавачами Воскресіння. Ви є тими, які одягаєте силою благодаті Святого Духа наших військовослужбовців у віру в те, що можна перемогти зло і смерть. Присутність військового капелана є секретом успіху та перемоги нашого війська над його ворогом. Ви є ті, які одягаєте в броню світла наше українське військо”, — підкреслив духовний лідер греко-католиків.
Глава Церкви переконаний, що коли навіть маленька свічечка може знищити величезну темряву, то присутність бодай одного капелана може зробити українське військо непереможним.

“Просімо нашого Небесного Отця, щоб Він поблагословив наше військо, бо ми за нього молимося. Просімо Його, щоб Він одягнув нас у броню світла, щоб ми перемагали зло в нашому щоденному, особистому, церковному, суспільному та державному житті”, — наприкінці наголосив Блаженніший Святослав.


четвер, 20 грудня 2018 р.

20.12.2018р. Б. / Різдвяне послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим.

Бо хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього;
 і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог,
Отець довічний, Князь миру  (Іс. 9,5).

Христос народився!  Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Сьогодні небо і земля сповнюються світлом радості та миру. Ангели й люди, усе сотворіння вітає народженого в людському тілі Христа-Спасителя. Усі ми разом із пастирями та мудрецями спішимо до вбогого вертепу, щоб разом із Марією та Йосифом вклонитися воплоченому Богові, який спочиває в яслах на сіні. Спішимо прийняти любов і мир, які Господь приносить із собою у світ ненависті та насильства. 

Євангельська розповідь про Різдво Христове передає нам вустами ангела Благу Вість: «… ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2,12). У різдвяних колядках і богослужіннях цієї таїнственної ночі чуємо, як велика сила небесного війська хвалить Бога й промовляє: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2,14). Цей ангельський спів про славу на висотах і мир на землі сповіщає нам, що здійснилося пророцтво Ісаї про Месію - Князя миру (Іс. 9,5). Усе людство, очікуючи народження Спасителя, сподівалося на початок нової ери у своїй історії, - нового часу, коли Месія, як Князь миру, поверне гармонію в стосунки між людьми, усуне всяке насильство людини над людиною; уже не так, як Його прабатько Давид, буде переможцем у війні, але як Син Божий здолає саму причину воєн і ворожнечі - людський гріх, оте лихо, що є найбільшим спотворенням райського  щастя.

Людина створена Богом для миру, що є ознакою присутності й дії Святого Духа (пор. Гал. 5,22-23). Незважаючи на свою впалу через гріх природу, людина постійно прагне цього миру, хоч не завжди вміє його осягнути. Невипадково наша Божественна Літургія, закликаючи до встановлення і укріплення благословенного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа, відразу молиться за мир з висот для всього світу і добрий стан святих Божих Церков. Саме нинішнє свято нам сповіщає, що Христос  - Князь миру і що Божа могутність об'являється в мирі.

Утім, коли ми чуємо слово «князь», відразу думаємо про людину, яка має владу і силу. Ми зустрічаємо «князів», добрих і злих, у різних сферах людського життя: політично-суспільній, трудовій, сімейній і навіть церковній. Однак з євангельської перспективи та у світлі прикладу Христа як Князя миру, стає очевидним, що Божа влада – це служіння, а Божа сила – це безмежна і безкорислива, вірна і жертовна любов Господа до свого створіння.

Людина зможе жити в мирі і стати служителем миру для інших лише тоді, коли прийме народженого сьогодні Князя миру у своє серце, у свій внутрішній духовний світ, в особисте і суспільне життя. Святий Павло пише в Посланні до ефесян: «Він наш мир» (Еф. 2,14). Отож найвищий прояв Божої всемогутності, прояв сили і влади Князя миру – це не приниження іншого через несправедливість і насильство, а служіння ближньому в безкорисливій любові задля миру!

Часом у щоденному житті нам видається, що сильним є той, хто може принизити іншу людину. Однак насправді такий прояв сили – це насильство. Тож стоячи перед яслами Князя миру, ми починаємо розуміти, що насильство – це завжди аргумент слабкого, який хоче видати себе за сильного, це поведінка боягуза, що просто лякається іншої людини, навіть найслабшої.

Христос зазнавав насилля практично з моменту народження. Цар Ірод, якого в історії називають великим, насправді був малим боягузом: боявся за свою владу, почувався невдахою перед обличчям Бога у немічній Дитині. Щоб утримати владу і пов’язане з нею багатство, вдався до насильства: наказав убити вифлеємських малят, дітей власного народу! Та Божий мир завжди сильніший за людське насилля, тому саме він перемагає.

Стратегію підступного нападу, агресії чи сліпого насильства як шляху до запевнення своєї влади обирає безсилий і слабодухий, бо нічим іншим не може переконати чи повести за собою. Натомість запорукою справжньої перемоги і тривалого миру часто стає людська слабкість, одягнена в Божу силу. Згадаймо, як об’явив Господь Апостолові народів: «Моя сила виявляється в безсиллі» (2Кор. 12,9). Немічне Боже є сильнішим від позірно могутнього людського. Ірода незадовго після народження Господа Ісуса поховали, а Христос – Князь миру – живий вчора, сьогодні і навіки! (див. Євр. 13,8).

Дорогі в Христі! Святкувати Різдво – це сповнюватися миром із небес і сказати «ні» насильству.  Приймімо новонародженого Спасителя як Князя миру в наші родини і станьмо, за прикладом святого Йосифа та Богородиці Марії, носіями і хранителями миру. Уникаймо будь-якого насильства – у словах і вчинках – передусім у родинному колі, у стосунках чоловіка і жінки чи батьків і дітей. Відкидаймо культуру смерті, яка допускає вбивство невинних ненароджених і заохочує, як це буває в деяких країнах світу, важкохворих або старших людей вкорочувати собі віку під маскою так званої «солодкої смерті», що є насправді нічим іншим, як викликом проти Бога і злочином проти святості й недоторканності людського життя.

Нехай залунає прабатьківська колядка в наших школах та інших навчальних закладах, запобігаючи проявам насильства серед дітей. У суспільстві, в якому живемо, не дозволяймо, щоб сліпе фізичне чи моральне насильство було засобом політичної боротьби. Представники політичних сил, які заохочують до насильства і розпалюють конфлікти, насправді є слабодухими і ніколи не будуть здатними послужити спільному благу нашого народу. Хоч би де ми жили: в Україні, яка в недалекому майбутньому обиратиме президента і парламент, чи в країнах наших поселень –  підтримуймо тих, хто йде до влади не з метою панування, а щоб служити і має силу протистояти насиллю, утверджуючи справедливий і тривалий Божий мир.

Святкуймо сьогодні Різдво Христове та будьмо носіями небесної радості й миру, перемагаймо насильство і страх, як в особистому житті, так і на всіх фронтах війни, наслідки якої кожний із нас сьогодні дуже глибоко переживає. Чужоземній агресії протиставмо, як це роблять захисники рідної землі на Сході України, жертовність нашої любові, дієву солідарність із жертвами агресії, витривалість у молитві, якою спільно прикликаймо Божий мир на нашу землю, у наші родини і серця! Нехай сповняться на нас слова пророка Ісаї: «Не чути буде більше про насильство в твоїм краю та про спустошення й руїну в твоїх межах. Ти зватимеш твої мури спасінням, славою – твої ворота» (Іс. 60,18).

Дорогі браття і сестри! Оцим різдвяним словом вітаю кожного з вас, батьків з дітьми, старших із молоддю, що сьогодні, як домашня Церква, приймаєте до своїх родин новонародженого Христа. Спішу з благовістю радості й миру до тих, хто є на заробітках – далеко від свого дому та від близьких, обіймаю вимушено переселених братів і сестер, що тужать за рідною стороною, та всіх, хто сьогодні носить на своєму тілі й у душі рани війни та насильства.

Особливо вітаю з Різдвом Христовим наших військових, які є оборонцями миру та переможцями війни. Лину думками та молитвою до холодних тюрем, де страждають наші військовополонені й в’язні сумління, до лікарень, де одужують поранені в боях за нашу Батьківщину, до домівок, де вбиті горем українці переживають втрату своїх рідних внаслідок війни. Господь миру є з усіма нами! Хай різдвяна зоря сяє нам своїм світлом, а в кожній хаті дзвінко лунає пісня-коляда:
Ангели співають:
«Слава» восклицають,
На небесах і на землі
Мир проповідають.

Усім бажаю справжньої радості дітей Божих, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!
Христос народився! Славімо Його!
† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,
19 (6) грудня 2018 року Божого

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

20.12.2018р. Б. / Глава УГКЦ про підсумки 2018 року: «Цей рік показав, що українці навчилися перемагати» (+VIDEO)

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі «Живого ТБ» підбив підсумки 2018 року, що минає.

Предстоятель відзначив, що у 2018 році Українська Держава змагалася за те, щоб гідно оборонити свою незалежність. «Із сумом констатую, що віддали своє життя за нашу свободу і незалежність десятки наших воїнів. Багато з них є поранені», – сказав Блаженніший Святослав.

Архиєрей нагадав, що 25 листопада відбулася агресія Російської Федерації щодо наших моряків. «Ми сьогодні особливо вболіваємо за долю наших хлопців, які потрапили в полон. Ми закликали вірних і духовенство до окремої посиленої молитви за Україну. Бо в декотрих областях України ми живемо у військовому стані. Про це треба пам'ятати», – наголосив Глава Церкви.

Водночас Блаженніший Святослав із жалем відзначив, що українці очікували більш серйозних кроків нашої держави і влади в боротьбі з корупцією. Ми вітали створення цього антикорупційного суду. Але, на жаль, серйозних зрушень у цьому напрямку не відбулося.

«Дуже драматичною, – вважає Предстоятель УГКЦ, – стає сьогодні масова еміграція людей з України. Це теж одна з тематик, на яку наша Церква звертає велику увагу, розуміючи, як непросто творити гідні обставини та умови, щоб люди могли лишатися у своїй країні і тут працювати. Але також ми намагалися зрозуміти, яким чином супроводжувати наших людей, зокрема молодь, у нових країнах, де вони починають осідати».

Загалом Глава Церкви оцінив прогрес у державі на трійку з плюсом. «Хоча є надія. Цей рік показав, що українці навчилися перемагати. Навчилися розпочинати певні справи і доводити їх до кінця», – вважає Блаженніший Святослав.

Водночас Предстоятель зауважив, що наша Церква цього року пережила дуже бурхливий розвиток. Ми посвятили багато храмів у Центральній, Південній, Східній Україні. Відбувається, за його словами, позитивний динамізм мирянської активності в нашій Церкві.


середа, 19 грудня 2018 р.

19.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім святом Святого Миколая

Святого Миколая Чудотворця

Наш народ споконвіку глибоко вшановував святого Миколая. Ще з давніх часів у хатах, крім ікони Богородиці та Христа, завжди були ікони Миколая. Навіть більше: почитання святого Миколая поширене в цілому світі. 

Чому ж святитель Миколай, особа, яка історично й географічно жила дуже далеко від України, такий важливий для нас? Тому, що він жив так, як покликаний жити кожний християнин. І його приклад показує, що кожна особа, багата чи бідна, здатна робити добро. 

Коли хтось робить нам добро, ми завжди раді цьому. Раді, бо в нас «прокидається» та людина, яка не тільки вдячно приймає добро, а й сама здатна творити добро. Почитання святого Миколая важливе для нас тому, що в кожному з нас живе той «Миколай» – той, хто здатний робити добро просто так, незважаючи ні на що й ні на кого.

Святкуючи цей день, очікуючи подарунків і даруючи їх комусь, стараймося, щоб ці радісні почуття й зворушливі пережиття формували в нас усвідомлення того, що кожен з нас покликаний творити добро! 

+ВЕНЕДИКТ

19.12.2018р. Б. / Глава УГКЦ: «Греко-католики підготували пам’ятку виборця, якою керуватимуться на президентських виборах»

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав представив головні моменти пам’ятки виборця, яку уклали вірні греко-католики і яка буде розповсюджуватися від імені УГКЦ як моральний орієнтир на наступних президентських виборах України.

Про це повідомив Предстоятель УГКЦ на черговому Національному форумі «Трансформація України», який відбувся в Києві 18 грудня 2018 року.

Глава УГКЦ нагадав, що наприкінці вересня відбувся Всеукраїнський з'їзд мирян УГКЦ. І в центрі уваги активних мирян, мирянських рухів, різних спільнот і організацій була ідея трансформації України. За підсумками була висунута ініціатива підготувати певну пам'ятку виборця, щоб від імені Церкви можна було давати людям моральні орієнтири, як розібратися в різних виборчих програмах, які вони чутимуть на найближчих президентських, а потім на парламентських виборчих кампаніях.

За словами Блаженнішого Святослава, миряни самі опрацювали декалог українського політика, згідно з яким вони будуть здійснювати свій свідомий і відповідальний вибір, коли в наступному році обиратимуть Президента.

Глава Церкви представив основні моменти цієї пам'ятки виборця. «Насамперед, як дуже важливий моральний фундамент європейської України, яку ми разом хочемо збудувати, миряни поставили вимогу захисту людського життя від зачаття до природної смерті», – повідомив Предстоятель УГКЦ.

Наступна вимога – захист гідності кожної людської особи. Бо повага до гідності людської особи є наріжним каменем соціальної доктрини Церкви.

Третя складова пам'ятки – захист сімейних цінностей в нашій Українській Державі.

«Наші миряни будуть дуже вимогливими до різних політиків, які висуватимуть свою кандидатуру на виборах, будуть вимагати, щоби вони захищали сім'ю як базову клітину українського суспільства. А відтак кандидати мають узяти на себе обов'язок протистояти різного роду ідеологіям чи моделям поведінки, які руйнують сімейні цінності», – наголосив Блаженніший Святослав.

За його словами, тут варто згадати так звану ідеологію гендеру, яка сьогодні намагається завоювати юридичне поле України…

«Дуже важливою вимогою, – відзначив духовний лідер українців, – яку наші виборці будуть ставити до своїх обранців, це є причина, чому той чи той політик хоче йти до влади. Якщо хтось намагатиметься йти до влади, щоб панувати, а не служити, то такого політика і таку політичну партію наші люди не будуть підтримувати».

Глава УГКЦ побажав, щоб розмова на Форумі перейшла з рівня певних ідей до моделей їх втілення. «Щоб звершили завдання, яке поставили собі на початку наших зустрічей, – сформулювати загальнонаціональний план розвитку нашої держави, побудови європейської моделі нашої держави. Кожен, хто хоче бути обраним у нашому народі, повинен узяти на себе відповідальність втілювати цей план, цю мрію кожного українця», – сказав Предстоятель на завершення.

вівторок, 18 грудня 2018 р.

18.12.2018р. Б. / Львівський капелан привіз до США медаль за сприяння Збройним силам України

Настоятель львівського Гарнізонного храму о. Степан Сус відвідав Сполучені Штати Америки. З почесною місією священик побував у Флориді.

Українська діаспора, яка мешкає за океаном, активно допомагає українському війську та воїнам зокрема. Безпосередньо це здійснюють такі організації, як Союз Українок Америки, Церква та окремі благодійники.

«Надзвичайно приємно було вручити медаль за сприяння Збройним силам України від імені генерал-лейтенанта Ткачука Павла Петровича, начальника Львівського гарнізону, о. Василю Петріву, а в його особі громаді та усім організаціям міста Норт Порт (Флорида, США), що активно допомагають і підтримують наших воїнів – захисників України! Слава Україні! Героям слава!», – зазначив о. Степан.

До слова, українці, які мешкають у США та Канаді, постійно готують гостинці для воїнів на державні та релігійні свята. Священик подякував парафіянам та пароху церкви Святої Марії (Флорида, США) за культивування образу справжніх українців, які не лише словами, але й справами є разом із Батьківщиною.

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами https://kapelanstvo.info

18.12.2018р. Б. / Різдвяне Послання Владики Петра Стасюка

Христос Рождається!  

Різдво – народження нашого Спасителя, Ісуса Христа, є дійсно основою життя нашої Церкви, України та її культури.

З одного боку це пояснює значення нашої християнської віри, але також визначає нас як людей.

Різдво є виконанням обіцянки, зробленої людству, після падіння Адама і Єви в Едемському саду, що ми будемо врятовані від гріхів непокори та відкидання Бога нашими первородними батьками. Бог обіцяв надіслати нам Спасителя. Він послав нам Свого Сина, який народився в дуже скромному оточенні, щоб показати нам, що Бог через Ісуса Христа є Божественним і разом з тим одним з нас.

Українці завжди це розуміли і використовували різдвяну історію, щоб створити унікально красиву культурну ідентичність. Україна та її Церква мають культуру, яка повторює цю релігійну істину для всіх, щоб її відчути і нею жити.

Тим не менш, багато людей можуть поставити під сумнів те, що історія Різдва означає для нас, наша віра і наше життя сьогодні. Чи це актуально в 2019 році? Як Церква і люди віри живуть у дусі Різдва в наші часи?
Слово Боже – це наша надія, наша сила і наша віра в наше майбутнє життя
Це цікаве питання. Як це трапляється, основною темою Єпископського Синоду Української Католицької Церкви в 2018 році було Слово Боже (Святе Письмо) і Катехизм. Минулого листопада наш комітет “Жива парафія”, який складався з делегатів з різних країн світу, досліджував цю ж тему.

Мені здається, що в цих двох останніх нарадах нашої церкви різдвяна історія продовжує оживати в наш час.

Різдво, це саме наповнення Слова Божого (Біблія). Йдеться про Бога, який говорив багато років тому, в Віфлеємі, і говорить до нас сьогодні. Слово Боже – це наша надія, наша сила і наша віра в наше майбутнє життя.

Марія, Йосип, пастухи, ангели, мудреці, і навіть Ірод хотів знати слово Боже. Більшість хотіли святкувати це. Ірод хотів використати його для власних потреб. Ті, хто вірить у Слово Боже як особисте послання, хочуть і повинні поділитися ним. Слово Боже не може бути мовчазним. Воно є надто сильним, надто потужним. Ним треба ділитися. Свідками першого Різдва є перші катехити.

Наша Церква сьогодні кидає нам виклик вивчити Слово Боже, його активізувати, а потім ділитися ним у наших будинках, на вулицях та в церквах.

Українське Різдво є саме таким. Подивіться на вечерю на Свят вечір, церковні служби, коляду і т. д. Хіба ми не всі повністю задіяні на Різдво? Хіба ми не радіємо цим? Ми не працюємо в цей час, відвідуємо інших, ми ділимося дарунками. Ми святкуємо. І так це повинно бути.

Христос народився. Славімо Його!

+Владика Петро Стасюк C.Ss.R. AM.
Єпарх Українських католиків в
Австралії, Новій Зеландії та Океанії


понеділок, 17 грудня 2018 р.

17.12.2018р. Б. / «Відтепер ми йдемо разом в історію, до єдності, до правди», - Глава УГКЦ про новообраного Предстоятеля УПЦ

«Дозвольте мені сердечно привітати наших братів православних із Об’єднавчим Собором. В цей історичний момент я хочу простягнути братню руку від імені нашої Церкви до новообраного Предстоятеля та до всіх православних братів, кажучи, що відтепер ми йдемо разом в історію, до єдності, до правди. Бо від того, наскільки ми сьогодні плекаємо єдність і долаємо те, що нас роз’єднує, залежить майбутнє Церкви, народу та української вільної, незалежної, європейської держави». 

Такими словами звернувся Блаженніший Святослав, Патріарх УГКЦ, 15 грудня під час благодійного бенкету УКУ, який відбувався у Києві. При цьому Предстоятель УГКЦ зазначив, що це особливий «історичний момент для християн України». 

«Попереду багато праці, але мені приємно почути, що в першій промові новообраний Предстоятель говорив про розвиток богословської освіти. І мені дуже приємно, що саме УКУ є іконою відкритої Церкви, яка є водночас і помісною, і глобальною. Глибоко вдивляючись у таємниці Божої премудрості, вона водночас дивиться в саме серце сучасної людини та українця і вдивляється у майбутнє. Нехай внутрішній рух до консолідації та об’єднання не припиняється», - закликав Глава УГКЦ.

Тоді він сказав, що цього вечора також відкривається нова місія і для УКУ, «який є майданчиком нової євангелізації та проповіді Євангелія в сучасному житті».

«Ми розуміємо, що сучасне суспільство чекає не лише зміни вивіски чи внутрішньої організації, а й нової якості церковного буття, душпастирства, проголошення слова Святого Євангелія для звичайної людини покликане трасформувати, звільнити, освітити, відкривати світові душу українського народу. Тому сердечно дякую всім, хто в цей соборний спосіб долучається до розвитку УКУ, чиї двері відкриті для усіх, навіть для тих, хто ще не знайшов свого шляху до Бога. З вашою підтримкою цей університет здатний зробити те, чого від нього чекає Бог і суспільство», - сказав Блаженніший Святослав під час благодійного бенкету УКУ.

субота, 15 грудня 2018 р.

15.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф. 2,11–13:  «У Христі Ісусі ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою»

Старий Завіт – це історія вибраного народу. Бог вибирає один народ, щоб зберегти віру в єдиного Бога. Бачимо, яка непроста, трагічна і трудна історія цього вибраного народу. Однак Господь прагне спасти усіх, тому посилає свого Сина, який йде на муки за гріхи всього світу, відкриває нову епоху, укладає Новий Завіт з усім людством, із кожним, хто хоче спастися! 

В Ісусі Христі всі стають вибраними, всі покликані до життя з Богом. У Христі всі стають спадкоємцями Царства Небесного. Однак успадкувати його можна лише тоді, коли прагнутимете цього, цінуватимете його, ставатимете гідним увійти в нього! 

Не забуваймо, яка висока ціна того, що ми з поган стали обранцями Божими, це ціна Христової крови! Ніхто стільки не зробив для нас на світі, скільки зробив Ісус Христос!

***
Лк. 13,18-29:  «На що схоже Царство Боже? До чого б мені його прирівняти? Воно схоже на зерно гірчичне»

Гірчичне зерно дуже мале, ще менше, ніж зерно маку, але з нього виростає великий кущ. З малого – велике. Дуже часто ми носимо в душі переконання й відчуття своєї малості. Часто саме тому хочемо щось у житті здобути, чогось досягти, кимось стати, щоб ту свою малість подолати. Але ніхто й ніщо: ні матеріальні речі, ні посади, ні статус у суспільстві – не позбавлять нас того відчуття малості. Адже цю малість може заповнити лише Бог! Саме Великий Бог дає людині силу вирости великою.  

До прикладу, погляньмо на святих: вони були звичайними людьми, такими, як ми, мали свої пристрасті, недоліки, помилки. Але вони дозволяли Богові займати щораз більше місця в собі, і щораз більше росла їхня велич. Ми так і співаємо: «Дивний Бог у святих своїх!» Великий Бог у святих своїх! Апостол Павло каже: «Бо вже не живу я, а живе в мені Христос!» Про це перебування Бога в собі Йоан Предтеча каже: «Мені треба маліти, а Йому рости!» 

Дозволяймо Богові рости в нас! Не біймося, як писав наш Патріарх Йосиф, прагнути великих речей і мати великі бажання. Якщо в житті хтось прагне чогось великого, то досягає того!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.12.2018р. Б. / "Українці чекали десятиліттями": Конгрес США ухвалив одразу три важливі резолюції

Документи стосуються Голодомору, "Північного потоку-2" та російської агресії в Керченській протоці.

Палата представників Конгресу США ухвалила одразу три важливі резолюції, які стосуються України. Про це повідомляє Президент Петро Порошенко на Facebook.

По-перше, американські парламентарі засудили військову агресію Російської Федерації проти України, яку та вчинила наприкінці листопада в Керченській протоці.

По-друге, Конгрес висловився проти завершення будівництва російського газопроводу в обхід України "Північний потік-2".

І по-третє, – "рішення, якого українці чекали десятиліттями та над яким невтомно працювали наша дипломатія та українська громада у США". Палата представників визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу.

"Це, без сумніву, історичне рішення тепер уже всього Конгресу США. Особливо приємно, що всі три резолюції були ухвалені одноголосно", – зазначив глава української держави.

Таким чином, на сьогодні обома палатами Конгресу США ухвалено рішення, у яких Голодомор визнано геноцидом українського народу.

Палата представників Конгресу США одностайним рішенням ухвалила резолюцію, у якій Голодомор 1932-1933 рр. визнається геноцидом українського народу. 

Так, постановча частина документа містить визнання висновків Урядової Комісії США щодо Голоду в Україні (від 22 квітня 1988 р.) про те, що “Сталін та його оточення вчинили у 1932-1933 рр. геноцид проти українців”.

Як і аналогічна резолюція, що була ухвалена Сенатом США 3 жовтня ц.р., документ також засуджує систематичні порушення прав людини, у тому числі права на самовизначення та свободу слова, вчинені радянсько-російським урядом проти українського народу. 

Висловлюються найглибші співчуття жертвам, тим, хто пережив Голодомор, та їхнім родинам, а також міститься заклик до розповсюдження інформації з метою підвищення обізнаності у світі про штучну природу цієї трагедії. 

Резолюція Палати представників, співавторами якої виступили понад три десятки конгресменів від Демократичної і Республіканської партій, була представлена 8 червня ц.р. співголовами Конгресового українського комітету Сандером Левіним, Марсі Каптур, Браяном Фітцпатриком та Енді Гаррісом.

Джерело:     НОВИНИ 5-го TV-каналу

пʼятниця, 14 грудня 2018 р.

14.12.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр. 7,18–25:  «Ісус став запорукою кращого союзу»

У Старому Завіті бачимо, скільки разів Господь укладає союз із вибраним народом і багато разів цей народ не вірний цьому союзові. Однак Бог – вірний повсякчас, Його завіт відновлюється знову і знову, лише людина поверне своє лице до свого Творця! 

Новий Завіт відкриває нам ще щось незбагненніше: Бог стає Людиною, Ісус Христос водночас є і Богом, і людиною. Тим, який наново укладає Завіт, викуповує людину від неволі гріха, звільняє людину, робить людину учасником Царства Господнього. 

Союзу, який уклав для нас Ісус, ніщо не може знищити – ні наша гріховність, ні всі сили пекла, – цей союз укладений через смерть і воскресення Христа. Спасення і вічність нам подаровані. Тож пам’ятаймо повсякчас про це. Чи ми живемо досконало, чи грішно, Царство Небесне – наша спадщина, у якому на нас повсякчас чекає наш Творець. Але лише тоді, коли ми цього Царства забажаємо і почнемо жити праведним життям, воно стане нашим!

***
Лк. 21,37–22,8:  «Ввійшов же сатана в Юду»

Ми деколи не усвідомлюємо, що завжди стоїмо перед вибором: вибрати добро – піти доброю дорогою, чи вибрати зло – піти злою дорогою. У нас завжди є вибір. Коли каємося на сповіді у своїх гріхах, то розуміємо, що могли б вчинити інакше, однак в якусь мить вирішили вчинити саме так. 

Саме покаяння – це ствердження того, що я зробив недобрий вибір, недобрий вчинок, недобрий крок. Кожен на власному досвіді вже переконався, що маємо пильнувати, який вибір робимо. Пильнувати, що думаємо, які думки приймаємо, контролювати свої емоції, чувати над тим, що допускаємо до свого серця. Чування, духовне розрізнення – завжди було дуже важливим у традиції Церкви. Знаємо приклад того, що може статися, коли не чувати. Сатана ввійшов у серце Юди, бо той допустив це через думки, які приходили до нього. А вже потім це відобразилося у вчинках Юди. Знаємо також, який кінець мало те, що почалося з думки. 

На сповіді ми каємося з наших гріхів, але не усвідомлюємо, що ці гріхи сталися внаслідок тих бажань і думок, які ми допустили у своє серце й погодилися з ними, а лише потім, коли трапилася нагода, це виявилось у наших вчинках, у тих чи інших гріхах. Тож чуваймо, щоб зло не входило в наше серце! Пильнуймо, щоб не дозволити нічому злому прийти й оселитися в нас! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР