Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 31 жовтня 2013 р.

31.10.2013р. Б. / Кабмін передав «шмат» львівської землі Московській Церкві


Кабмін передав «шмат» львівської землі Московській церквіНезважаючи на гучний розголос і спротив громадськості та релігійного середовища Львова, Кабмін своїм розпорядженням передав майновий комплекс колишнього військового містечка №212 на вулиці Пекарській, 57-59, який є нероздільною частиною храмового комплексу церкви Христа Спасителя, Львівській ОДА. Майновий комплекс передається зі сфери управління Міністерства оборони до сфери управління Львівської ОДА для його подальшої передачі у власність релігійної організації Львівської єпархії Української Православної Церкви (Московського патріархату).

«Високий Замок» уже писав, що можливість передачі цілісного майнового комплексу, храмову частину якого займає Церква християн віри євангельської (п’ятидесятників) України (ЦХВЄУ), викликала у Львові скандал. Євангелісти протягом 21 року зверталися до центральної влади з проханнями передати їм колишнє військове майно, однак на ці звернення ніхто не зважав. Натомість “нагорі” одразу задовольнили аналогічне прохання Львівської єпархії УПЦ (МП). З цього приводу з відкритим листом виступили громадські діячі і науковці Львова. Вони закликали УПЦ (МП) відмовитись від свого звернення, а майно передати громаді ЦХВЄУ.

“Цими будівлями має відати громада, яка володіє самим храмом, – йшлося у листі. – Інакше єдиний храмовий комплекс виявився б розділеним поміж двома релігійними громадами, що створювало б нездорову ситуацію взаємних претензій і витворило б у Львові вогнище міжконфесійного конфлікту”. Депутати Львівської міськради звернулися до міністра оборони, аби той не допустив передачі майнового комплексу практично у центрі міста без погодження міськради, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на "Високий Замок".

Голова Львівської ОДА Віктор Шемчук створив комісію, яка мала би розібратися із ситуацією. Та, зібравшись один раз, комісія припинила свою діяльність. Вирішення долі колишнього військового містечка почали очікувати з Києва. І дочекалися... “Процес ще не завершений, ми ще не чули остаточного слова голови Львівської ОДА Віктора Шемчука, – розповів журналісту “ВЗ” ст. пастор Церкви християн віри євангельської “Воскресіння” Василь Боєчко (ця громада володіє храмом). – Є багато матеріалів, які не схвалюють рішення Кабміну. Якщо підуть рейдерським шляхом, ми мовчати не будемо. Є спротив громадськості проти цієї передачі. Не знаємо, що буде далі, – чи губернатор “зробить під козирок” і скаже “Одобрямс”, чи, може, прислухається до великої хвилі громадської думки, політиків, вчених і ЗМІ. Комісія зліквідована – це перший крок до того, що, напевно, наш губернатор думає тверезо... Але є ще один нюанс – в усіх тих документах Кабмін не враховує, що одна з будівель уже чотири роки як продана Міністерством оборони. Вона перебуває у приватній власності. Спочатку це була фірма “Арія моторс” – офіційний дилер Honda у Львові. Але вони швидко подарували ці приміщення фізичним особам. Будівля в аварійному стані. Там стелі падають, дах. Ті фізичні особи, видно, чекають, поки вона розвалиться. Вони не думають про те, що грибок вже вражає храм, що це може закінчитися трагічно для пішоходів...”

“Передали і дякувати Богу, – розповів журналісту “ВЗ” прес-секретар Львівської єпархії УПЦ (МП) о. Маркіян. – Планується облаштувати тут єпархіальні відділи, структури, які займатимуться адмініструванням. Євангелісти мають поряд свій храм, і ми не бачимо в цьому проблеми. На вул. Короленка ми теж добре уживаємося із релігійною громадою, яка міститься поруч. Не бачимо у цьому проблеми, не вважаємо, що це закладає якийсь релігійний конфлікт. У Європі 15 конфесій уживаються на одній вулиці і немає конфліктів. Можемо спільно з євангелістами робити якісь проекти, наприклад, допомагати бідним. Щодо звернення львівської інтелігенції – 15 чоловік не можуть відповідати за всю львівську інтелігенцію...”

“Ми виконаємо цю постанову Кабміну – тут нема що обговорювати, – прокоментувала ситуацію  заступник голови ЛОДА з гуманітарних питань Ірина Романів. – Однак наразі в ЛОДА ми ще не маємо цієї постанови Кабміну. Крім того, законодавство передбачає безоплатну передачу тільки культових споруд. А споруда на Пекарській, 57-59, не визнана культовою, тому ми не маємо права цього робити. Це є власність Міністерства оборони. Міноборони має безоплатно передати нам, а ми би мали передати безоплатно тому, кому зазначає Міноборони. Бо це не наша прерогатива і не наші повноваження, кому віддавати. Якби постанова Кабміну була би така, що вони передають нам, а ми вже передаємо тому, кому вважаємо за потрібне, – чи для потреб громади, чи для соціальних потреб – це одне питання. Декілька років тому пастор Боєчко звертався про передачу цієї споруди його релігійній громаді, але отримав відмову, власне, з мотивацією, що це не є культова споруда. З цього приводу має бути рішення Міністерства оборони, і це рішення має бути погоджено у Міністерстві економіки. Принаймні, це було так, коли ми передавали культові споруди на вул. Винниченка, 3, римо-католицькій громаді. Поки що цієї згоди в ЛОДА теж немає. Я тішуся благими намірами владики Філарета, але запевнити, що буде спокійне співіснування двох релігійних громад, навряд чи можна. Це фактично є одне подвір’я, це різні конфесії – християнська і протестантська".

Джерело:   КІРІОС

31.10.2013р. Б. / СБУ бездіяльна у справі секти Догнала, - Голова Львівської ОДА


СБУ бездіяльна у справі секти Догнала, - Голова Львівської ОДАГолова Львівської ОДА Віктор Шемчук уже три тижні змушений нагадувати керівництву СБУ про кримінальне провадження у справі догналітів, котрі закликали уряди Росії та Білорусі ввести війська в Україну, аби зупинити євроінтеграцію.

Про це Віктор Шемчук заявив у прямому ефірі політичного спецпроекту «Люстрація», що був присвячений аналізу соціально-економічної та політичної ситуації на Львівщині, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на ZIK.

На запитання - кому ж догналіти потрібні у Львові - експерт «Люстрації», головний редактор «Нового погляду» Роман Онишкевич припустив, що «російським спецслужбам». У відповідь голова ЛОДА пояснив: йому складно коментувати приналежність догналітів до ФСБ, натоміть він невдоволений пасивністю СБУ.

«Станом на сьогодні особисто в мене є претензії до СБУ, – зазначив Віктор Шемчук. – Нещодавно пан Догнал заявив, що просить ввести в Україну війська Російської Федерації і Білорусі й навести тут конституційний лад».

За словами Віктора Шемчука, котрий, нагадаємо, був прокурором Республіки Крим і заступником Генерального прокурора України, це необхідно кваліфікувати не інакше, як заклик до повалення конституційного ладу в Україні.

«Ми вже про це говоримо три тижні з керівництвом СБУ», – наголосив голова ЛОДА і, принагідно, висловив претензії до міграційної служби. «Є багато підстав для того, аби вважати, що наша служба міграції працює неналежним чином, – зазначив керманич Львівської області, – і претензії до керівника цієї служби в мене є».

Нагадаємо: керівника згромадження догналітів було визнано персоною нон-ґрата в Україні, але він і досі перебуває на території держави.

Джерело:   КИРІОС

середа, 30 жовтня 2013 р.

30.10.2013р. Б. / Кардинал Тагле: вчення Церкви прекрасне, просто люди його не знають

кардинал Тагле
На думку кардинала Луїса Антоніо Тагле, який походить із Філіппін, Церква має прекрасне бачення сім’ї та родини. Вона просто недостатньо ефективно переказує його світові.
 
«Ми повинні навчитися переказувати людям головні елементи вчення Церкви про сім’ю і родину в спосіб більш ясний і зрозумілий для сучасного світу, — сказав митрополит Маніли. — Це вчення прекрасне, а люди його не знають. Прикладом є проголошена Апостольським Престолом Хартія прав сім’ї. Це вчення не дійшло до суспільства, до його окремих верств. Пам’ятаймо, що дуже багато з церковного вчення про сім’ю — це істини, які будуть охоче сприйняті навіть і нехристиянами. На підставі цього вчення можна було би створити союз заради сімей, який об’єднає людей, що поділяють спільне бачення родини».
 
За матеріалами: Radio Watykańskie

Джерело:   КРЕДО 

вівторок, 29 жовтня 2013 р.

29 жовтня - святого мученика Лонґіна, що був сотником

святий мученик Лонгін, що був сотникомВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого мученика Лонґіна, що був сотником.

Господь наш Ісус Христос, коли через невимовну милість Свою благозволив спасти нас од погибелі нашої добровільними страстями Своїми, Голгофським Хрестом, смертю та Воскресінням і віддав Себе на рани, а відтак - зранений був заради гріхів і переступів наших, то тоді один римський сотник, на ім'я Лонґін, родом із Кападокії, котрий був під владою Пилата, приставлений був із воїнами служити при святих страстях та Розп'ятті Христових. Побачивши ж здійснені у Христі чудеса: землетрус був і сонце затьмилося, гроби, які розчинялися, і мертві вставали, каміння, що розпадалося, ісповідав, що Христос є Сином Божим, про що Божественний євангелист Матвій говорить: "А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили і те, що там сталося, побоялися дуже і сказали: "Він був справді Син Божий!" Про цього Лонґіна-сотника кажуть деякі, що ребра Христу Господу, що помер на Хресті, списом оголив і від витеклої крові та води болящим очам своїм дістав зцілення. Коли ж поховали животворяще Тіло Христове, знову Лонґін із воями був приставлений від Пилата стерегти Ісуса, Який лежав у гробі. Був також, коли Господь преславно Воскрес із гробу і чудесним Своїм постанням жахнув тих, що стерегли (ангел-бо Господній зійшов із небес, камінь од гробу відвалив, зі страху від того затряслися ті, котрі стерегли, і стали ніби мертві). 

Тоді Лонґін цілковито у Христа увірував з іншими двома своїми воїнами і став проповідником Воскресіння Христового: звістив-бо Пилатові та єрусалимським архієреям усе, що було. Архієреї ж із старцями раду вчинили, дали досить срібляників воїнам, щоб утаїли Воскресіння Христове, кажучи: "Учні Його вкрали, коли ми спали". Одначе Лонґін того золота й срібла  не взяв і таїти чудес не захотів, але більше освідчував, і істинне було його свідчення. Через те й Пилат, і фарисейське сонмище зненавиділи Лонґіна і весь свій гнів, який спершу до Христа мали, повернули на нього, адже вільною мовою звіщав, що Христос є істинним Богом, Його ж животворної смерті та Воскресіння був самовидцем і те всім проповідував. Шукали-бо ненависники на нього вини і зручного часу, щоб погубити його за свідчення Ісуса Христа, і не знаходили: був-бо Лонґін старший усіх воїнів і людина чесна, його й кесар знав. Звідавши лиху їхню щодо себе думку, зволив бути відторгнутим із Христом, аніж жити в поселеннях тамтешніх, і скинув із себе свій сан, одежу й воїнського паса і, взявши із собою двох друзів своїх, котрі таку ж ревність так само мали із ним за Христа, відійшов від спілкування із людьми і з єдиним вправлявся Богом. Прийняв-бо хрещення від святих апостолів і невдовзі покинув Єрусалим та й пішов із двома друзями своїми до Кападокії і там став Христовим проповідником, і апостолом, і багатьох від їхнього гріха й блуду до Бога навернув. Тоді покинув місто, пробуваючи в селі батька свого, й безмовне провадив життя у пості та молитвах.

Відомо стало всьому соборищу фарисейському в Єрусалимі, що Лонґін усю Кападокію наповнив своїм ученням і звістив про Христове Воскресіння, наповнилися тоді заздрістю та гнівом храмові архієреї зі старцями й пішли до Пилата з багатьма дарами, впрохали його, щоб послав у Рим до кесаря донесення на Лонґіна, котрий сан воїнський скинув і від влади римської відійшов, і в Кападокії, мовляв, сум'ятить народ, іншого їм Царя проповідуючи. Пилат же узяв дари, послухав прохання їхнього й послав до кесаря Тиверія писання, що містило на Лонґіна великий наговір. Із тим писанням Пилатовим послали фарисеї від себе багато золота кесарю й таким чином "купили" смерть святому Лонґіну. Невдовзі прийшло від кесаря таке повеління, щоб покараний був Лонґін смертю як кесаревий супротивник. І тоді послані були воїни від Пилата в Кападокію відтяти голову Лонгіну й принести її до Єрусалима на достовірне тамтешньому сонмищу звіщення про його смерть. Повелів-бо Пилат, за проханням богосупротивних фарисеїв, і тих двох воїнів убити, котрі сан воїнський із Лонґіном полишили і там із ним Христа проповідують.

Досягли-бо посланці країни Кападокійської, ретельно розпиталися, де живе Лонґін, і довідалися, що в селі батьківському пробуває, тож поспішили піти туди, і йшли мирно, шукаючи Лонґіна ніби не для того, щоб убити, а щоб надати якусь почесть; боялися-бо, щоб не втік од рук їхніх, — із нічим повернуться до тих, що послали їх, відтак хотіли найти на нього таємно.

Святий же Лонґін, сповнений бувши Святого Духа, пізнав, що буде, відкрито-бо йому було про готування йому вінця мученичного, тож вийшов сам їм назустріч і, побачивши їх, люб'язно привітав чесними словами. Вони ж, не знаючи його, запитали: "Де є Лонґін, що колись був сотником?" Лонґін же спитав: "Навіщо його вимагаєте?" Відказали воїни: "Чули, що чоловік добрий є, тож хочемо відвідати його, ми ж бо є воїни, а він був сотником воїнським, хочемо побачити його". Лонґін же мовить: "Прошу вас, панове мої, заверніть до мого дому і спочиньте трохи з дороги, я ж оповім вам про нього, знаю-бо, де живе, і він сам до вас прийде, бо живе недалечко". Вони ж завернули до нього, й учинив їм Лонґін велике пригощення.

Настав вечір, коли воїни добре вином розвеселені стали, відтак сказали Лонґіну, чому їх послано, але спершу проханням молили й клятвами закляли його, щоб нікому не виповів таємниці тієї, боячись, аби хтось не звістив Лонгіну і щоб не втік од них, мовили: "Нас послано відтяти голову йому і двом друзям його, таке-бо повеління прийшло від кесаря до Пилата".

Лонґін, почувши, що й друзів його шукають умертвити, послав до них швидко, кличучи до себе, і не з'являв воїнам себе, що сам він Лонґін і є, доки не прийдуть друзі його. Коли ж поснули воїни, Лонґін став на молитву і всю ту ніч щиро Богу молився, до смерті готуючись. Коли ж настав ранок, хотіли воїни йти в дорогу і прохали Лонґіна, щоб показав їм того, кого шукають і кого обіцяв показати. Він же рече до них: "Почекайте трохи, панове мої, послав-бо по нього і, не гаючись, прийде до вас, йміте мені віру, що сам той, кого шукаєте, віддасться вам у руки ваші, тільки пождіте!" Звідався Лонґін, що приходять друзі його, і вийшов їм назустріч. І, обійнявши, поцілував їх, кажучи: "Радійте, раби Христові, мої ж свояки, радійте вкупі зі мною, що наближаються веселощі наші, настав час нашого від плотських вуз розрішення, це-бо тепер постанемо вкупі перед Господом нашим, Ісусом Христом, Якого бачили, як страсті терпів, розіп'ятого, похованого і Воскреслого зі славою; Його тепер побачимо, як сидить праворуч Бога, і наситимося видінням слави Його . Це Лонґін сказав друзям своїм, звістивши їм усе: що прийшли воїни від Пилата і від єрусалимського соборища убити їх за освідчення про Воскресіння Христове. Вони ж, почувши, пораділи, що сподобляться бути причасниками вінця мученичого і що швидко підуть постати перед Господом своїм, Його-бо вседушно полюбили. Тоді привів своїх друзів до воїнів і рече: "Ось маєте Лонґіна, а це маєте двох друзів його; я ж бо є Лонґін, якого шукаєте, а ці двоє -  є мої друзі, які купно зі мною бачили Христове Воскресіння й увірували: чиніть-бо, як це вам повелено від тих, котрі послали вас".

Воїни, почувши це, вразилися і спершу не йняли віри, що це Лонґін є, а коли пізнали, що правда, знітилися й не хотіли умертвляти добродійника свого. Лонґін же принуджував їх повелене чинити і сказав: "Не можете мені ліпшого воздати за мою до вас любов добродіяння, більше того, коли швидко пошлете мене до Господа мойого, Його я давно бажаю бачити". Тоді одягся у погребальні білі ризи і, показавши рукою гроба, котрий близько був, повелів домашнім своїм, щоб там поховали тіло його, і хай покладуть із ним укупі тіла двох друзів його. І, помолившись достатньо, і всім, котрі там були, останнє цілування віддавши, підхилили під меча голови свої. Воїни ж усікли їх, взяли зі собою голову святого Лонґіна та відійшли. І поховано було тіла святих чесно на місці, де вказав святий Лонґін. Чесну ж і святу голову його принесли воїни до Єрусалиму, щоб було вірне звіщення Пилату та фарисеям про Лонгінове забиття. Побачили Пилат з єрусалимською старшиною голову святого, повеліли її викинути за місто й довго валялася на смітнику, доки гноєм не була присипана.

Беріг Господь усі кістки угодників Своїх, зберіг і голову святого Лонґіна у гноїщі цілу, і коли захотів прославити раба Свого на землі перед людьми, його ж бо вже прославив на небі перед ангелами, відкрив святу голову його таким чином.

Одна жінка із Кападокії осліпла на обидва ока і довго шукала помочі від лікарів, але не знайшла. Тоді замислила піти до Єрусалиму і там у святих місцях Господеві поклонитися й помолитися, шукаючи Божої помочі осліпленим очам своїм. Тож, взявши єдинородного сина свого, пішла в дорогу і доведена була сином своїм аж до Єрусалиму. Досягши ж святих місць, розболівся син її і по кількох днях помер, від чого та вдовиця була в печалі великій і про подвійну сліпоту плакала: що і очей, і сина, котрий був як світло очей її і в сліпоті провідником, позбулася. Коли плакала вона невтішно й гірко, нарікаючи, явився їй у видінні святий Лонґін, посланий до неї Господом, і втішив її, обіцяючи її й сина у славі Небесній явити, і світло очам її дарувати. Звістив їй усе про себе, як був при страстіях Розп'ятті, і похованні, Воскресінні Христовому, як у Кападокії проповідував Христа й постраждав за нього зі своїми друзями. І повелів їй іти в передмістя і знайти на смітнику його гноєм присипану голову. "Тобі, — сказав, — бережеться частина ця на твоє зцілення". Вона ж утішилася від печалі, встала й пішла, ведена, за місто і молила тих, що вели її, кажучи: "Де побачите сміття багато насипаного, там мене поставите". І сталося так: знайшли-бо великого смітника, туди й довели її. Вона ж почала руками своїми розгрібати сміття і розкопувати гноїще, хоч нічого не бачила очима, одначе велику віру словам святого, який від Господнього ймення говорив до неї у видінні, мала. І за Божим промислом дістала відтак те, що шукала, і раптом побачила світло сонячне: прозріли-бо очі її і уздріла голову святого у гноїщі, і не так про світло сонячне пораділа, що побачила, як про голову святого, яку знайшла і через яку дістала прозріння. І прославила Бога, й величала раба його, святого Лонґіна.

Узявши голову й цілуючи її, понесла з радістю у дім, у ньому вітала і, омивши її, помазала добропашними мастями, і так веселилася, що віднайшла того духовного скарба, аж забула печаль свою за померлого сина. Наступної ж ночі знову святий Лонґін явився їй у світі великому, вводячи сина її до неї, що блискотів весільною одежею. Люб'язно й по-батьківському обнявши його, сказав удові: "Глянь, через нього в болісті плакала ти, глянь, о жінко, на сина свого, яка оце тепер йому честь і слава, глянь та втішся. Бог-бо його причислив до чинів небесних, котрі є в Його Царстві. Я ж нині взяв його від Спасителя і не буде від мене віддалений ніколи. Візьми-бо голову мою і сина свого тіло і поховай у спільному гробі, більше ж не плач про єдинородного сина свого, і нехай не нітиться серце твоє, бо велика слава й радість, і нескінченні веселощі дано йому від Бога".

Коли це почула жінка, скоро встала, вклала голову мученикову в один гріб із тілом свого померлого сина й повернулася додому, славлячи і хвалячи Бога. Досягши батьківщини, на чесному місці тіло сина свого з головою святого мученика поховала і такі подумки проказала слова: "Тепер знаю, що тим, котрі люблять Бога, все піде на добре; шукала очей тілесних, а знайшла вкупі й духовні, скорботою була охоплена через смерть сина свого, тепер же маю його на небесах — предстоїть перед Богом у славі з пророками та мучениками, з ними завше радіє, і з Лонґіном у Царстві Христовім, Хреста, знамення перемоги, носить посеред ангелів і, ніби Лонґінів учень, голос подає, радісно співаючи:
Воістину Божий Син Він був, і є, і буде, Царство його — царство всіх віків, І володарство Його в усякому роді й роді.
Йому ж слава навіки. Амінь.

Джерело:   КИРІОС

понеділок, 28 жовтня 2013 р.

28.10.2013р. Б. / У Василькові жителі багатоповерхівки перешкоджають зведенню храму УГКЦ

У Василькові жителі багатоповерхівки перешкоджають зведенню храму УГКЦ
У Василькові, що на Київщині, невелика групка людей перешкоджає будівництву храму Української Греко-Католицької Церкви.

24 жовтня 2013 р. близько 10-12 мешканців будинку №3, який знаходиться на вулиці Сонячній, поруч із виділеною земельною ділянкою під будівництво храму св. Юрія Переможця УГКЦ, прийшли протестувати під тимчасову каплицю. Своє невдоволення мешканці  пояснюють браком місця - начебто дітям не буде де бавитися чи вигулювати собак, хоча, як видно на фото, вільного місця поруч із будинком є чимало.

Усі необхідні документи на земельну ділянку у греко-католицької громади є і їх священик храму - о. Роман Романович продемонстрував протестувальникам; проте це не переконало останніх.

Близько 18:00 "активісти" вчинили акт вандалізму – вирвали 22 стовпці огорожі, а вночі невідомі п’яні молодики навідалися  до території храму та грубою лайкою ображали священнослужителя.

Варто зауважити, що, згідно двох рішень міської ради (від 20 серпня 2010 та 28 жовтня 2011 року), греко-католицькій громаді  Василькова виділили 7 сотих земельної ділянки по вул. Сонячній.

Про це інформує християнський портал КІРІОС.

28.10.2013р. Б. / Хорватський академік: Масонерія – загроза християнству

Переклад інтерв’ю хорватського академіка Еміла Чіча хорватському інтернет-порталові «dnevno.hr».

Пане Чіч, Ви відомі своїми антимасонськими заявами, наскільки справді масонерія є небезпечною для суспільства?

Можливо, Вас здивує, але протомасонерія була загрозою християнству вже від початків його існування. Теперішні масони в середині свого символу циркуля розміщують літеру G, яку самі масони тлумачать як першу літеру слова «ґноза». Ґноза, в масонському розумінні, – це не просто знання, це – знання ґностиків. А гностицизм – це окультний рух, який розповсюджували поганські жерці та який навчає спасіння не через Ісуса Христа, а через таємниче знання. За їхнім навчанням Христос всього-на-всього тільки один з вчителів світу і аж ніяк не Спаситель. Уже апостол Іван пише своє Євангеліє проти ґностиків.

З історичних документів знаємо, що масонерія в теперішній своїй формі виникла в Англії, а Британська імперія стала одним з головних інструментів її поширення. Першою ж країною, де масони відкрито прийшли до влади, стала Франція, де 1789 року масони провели криваву революцію й встановили культ Розуму.

Здається, що власне масони розв’язали І світову війну, а перемогою в ній Великобританії, яка в той час уже повністю перебувала в їхніх руках, вони укріпили свою владу в Європі. Після цієї війни масонські уряди Великобританії та Франції засновують Лігу Націй. ІІ ж світова війна спричинила повний кінцевий крах християнських суспільств і заміну їх соціалістично-масонськими та комуністичними суспільствами. Зараз масонерія фактично повністю опанувала Європою.

Масонським ідеалом є анаціональне суспільство, позбавлене навіть спомину про християнство з його моральним кодексом. Для здійснення своїх політичних цілей масонерія зараз широко використовує ліво орієнтовані політичні партії, але це не означає, що вона не інфільтрувалася в праві та консервативні політичні сили. Важливою зброєю масонерії є корупція, за допомогою якої масонерія контролює політичне життя і переважаючу більшість ЗМІ. Кінцевою небезпекою цієї ситуації є умертвіння національної ідеї та руйнування християнства, що паралізує самооборонні механізми народних мас, що в результаті призведе до інавгурації нового тоталітарного рабовласницького суспільства з новою релігією.

Якими є кінцеві цілі масонерії – знищення християнства?

Саме так, але не тільки християнства юдаїзму, ісламу також. Їхня ціль – витравити монотеїзм з поверхні земної кулі. Але особливою кісткою в горлі масонерії є християнство. Адже християнство підтримує традиційні цінності, які без нього впадуть. На цих цінностях побудовані і нація, і сім’я, а саме їх масонерія прагне знищити за допомогою ідей лібералізму й соціалізму. Християнський дух Європи вже добре підкопано, здається, що останнім ударом є промоція гомосексуалізму й розпад традиційного суспільства. Я не монархіст, але здається мені, що саме масони стояли за руйнуванням трьох християнських царств Європи: Австрійського, Німецького і Російського. Зараз масони у Європі, як ніколи до цього, близькі до здійснення своїх цілей. На жаль, і в нас у Хорватії масонерія заволоділа банками, культурними та політичними установами і тому докладається стільки сил для руйнування традиційних цінностей нашого суспільства.

Якщо масонерія, на Вашу думку, є такою серйозною загрозою для європейських народів, то чому як тільки згадати масонерію люди починають висміювати не тільки цю тему, але й того, хто це згадав?

Масонерія добре подбала про те, щоб про неї або не говорилося, або якщо й говорилося, то виключно в їхньому ключі. Тут йдеться про той самий трюк, який використовує диявол: як твердять наверненні в християнство бувші сатаніти, одним з їхніх головних завдань є переконування всіх, що сатани не існує, або що він є цілком безпечним.  Така сама справа й з масонерією: її «нема», це тільки «доброчинна установа», яка діє через Ротарі та Лайонс Клуби.

Суспільство є настільки дезінформованим, а через ЗМІ настільки окупованим дрібними подіями щодення, що втрачає здатність адекватно реагувати на пряму,  безпосередню загрозу встановлення диктатури зла. Тому й часто через насмішки відмахуються від теми масонерії аж до моменту, коли небезпека застукає в їхні двері. Але тоді вже буде пізно.

У такому випадку, як на Вашу думку, новий світовий порядок існує чи це вигадка конспірологів?

Сьогодні вже можемо говорити, що новий світовий порядок – це вже цілком явна річ. Поширюються і рекламуються саме ті «цінності», які в християнських суспільствах були гостро засуджувані й відкидалися, антихристиянське суспільство вже не вигадка християнських фантастів, а наша щоденна реальність. Таємними, і то не зовсім, є тільки організації, які це все очолюють. У наш час люди переважно займаються різними дурницями і стараються цього не помічати. Думаю, що повідомлення про те, що світовий істеблішмент готується до масових заворушень у випадку, коли люди зрозуміють, що демократії більше нема, що вона фактично скасована, не є безпідставними.

То що таке цей новий світовий порядок?

Новий світовий порядок – це фінальна точка реалізації плану до побудови всесвітньої імперії, в якій буде дозволено тільки одну нову синкретичну і гностичну релігію, а на чолі цієї імперії стоятиме той, кого Біблія називає Антихристом. Новий світовий порядок є тим, що Католицька Церква завжди називала – часами Антихриста.

Чи цьому, на вашу думку, можемо протистояти?

Єдиним способом протиставитись цьому в теперішньому часі останньої фази розпаду християнських суспільств, метастазам корупції і всякої зіпсутості є повернення до католицької віри. У руках сатани є гроші, а в наших руках мала би бути вервичка. Молитва – це єдина зброя проти наступаючого зла.

На жаль, сьогодні опір злу часто перетворюється на фарс і озлобленість. Правдивого, масового опору нема, є руйнівна озлобленість, але це не те, що потрібно. Зараз у Європі тільки Мадярщина спромоглася на більш-менш організований масовий опір організованому злу. У Польщі подібне не вдалося. Вбивши Качинського, який перетворив Польщу в країну, яка єдина у Європі не мала ні внутрішніх ні зовнішніх боргів і була здатна до опору, масонерія обезголовила цю країну. У Мадярщині масонські плани все ще знаходять опір. Там осягнуто критичну масу, яка спричинила самоорганізацію народу, який почав діяти. Угорщина – це приклад гідний до наслідування, незважаючи на певні перекоси. Християни мають організовуватися, якщо вони не хочуть жити в антихристиянській диктатурі.

За матеріалами http://www.dnevno.hr

Переклад «Католицького Оглядача»

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятниця, 25 жовтня 2013 р.

Глава УГКЦ: «Якщо ми не плекатимемо інституції сім’ї, ми завжди зустрічатимемося з соціальними сиротами»

З погляду християнина, сім’я – інституція, установлена самим Творцем як нерозривна і плідна єдність чоловіка та жінки. Тільки така сім’я може дати належне виховання дітям. Про це сьогодні, 24 жовтня, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук сказав у Києві під час круглого столу на тему соціального сирітства.

Публічна дискусія на цю тему відбулася в приміщенні Комітетів Верховної Ради України з ініціативи між фракційного депутатського об’єднання «Рівноправ’я».

На круглому столі, за участю Юрія Павленка, Уповноваженого Президента України з прав дитини, народних депутатів, представників громадських організацій  та благочинних фондів зокрема йшлося про соціальне сирітство серед родин українських трудових емігрантів.

Блаженніший Святослав у своєму слові розповів учасникам заходу, що УГКЦ має досвід правці з емігрантами, їхніми сім’ями, як в Україні, так і при наших парафіях за кордоном. У наших єпархіях існують центри допомоги та реабілітації сім’ям емігрантів.

Він наголосив на тому, що сьогодні внаслідок багатьох соціальних та економічних процесів страждає інститут сім’ї. «Сирітство виникає тоді, коли дитина не має опіки від своїх тата й мами. Якщо не буде підтримано інституту сім’ї на загальносоціальному, державному рівні, то ми завжди матимемо проблему з соціальними сиротами. Адже соціальні сироти є не тільки в родинах емігрантів, а й в успішних бізнесменів, які не займаються вихованням своїх дітей. Жодна державна програма, навіть найкраща соціальна служба не зможуть замінити дитині батька і матері», - зауважив Глава Церкви.

Блаженніший Святослав підкреслив, що з погляду християнина, сім’я - інституція, установлена самим Творцем як нерозривна і плідна єдність чоловіка та жінки. За його словами, тільки така сім’я може дати належне виховання дітям. «Якщо ми не плекатимемо інституції сім’ї, ми завжди зустрічатимемося з феноменом соціальних сиріт», - зауважив він.
Предстоятель УГКЦ також зачепив тему українських шкіл за кордоном, які потребують дуже великої підтримки. Він навів приклад української школи в Афінах. Користуючись нагодою, Блаженніший Святослав попросив для української школи в Греції окремої уваги.

У круглому столі взяв участь владика Йосиф Мілян, який представив звіт роботи, що її надає Церква дітям емігрантів.

За підсумками круглого столу прийнято резолюцію щодо тіснішої співпраці між Церквами, релігійними організаціями та державою України для захисту інституту сім’ї і опіки над соціальними сиротами.

Департамент інформації УГКЦ

25.10.2013р. Б. / Українські капелани обмінялися досвідом служіння з польськими душпастирями

20 –  24 жовтня 2013 року у Центрі вишколу персоналу пенітенціарних установ Республіки Польща у Попово «Centralny Ośrodek Szkoleniowy Służby Więziennej» неподалік Варшави відбувалася двадцять третя щорічна загальнонаціональна конференція в’язничних душпастирів Римо-Католицької Церкви Польщі. У ній взяли участь 180 священиків На запрошення прелата о. доктора Павла Войтаса, головного тюремного капелана Польщі, в зустрічі взяли участь представники Української Греко-Католицької Церкви: о. Олексій Куйбіда (Коломийсько-Чернівецька єпархія), о. Михайло Бугай (Тернопільсько-Зборівська єпархія), о. Іван Мельник та о. Євген Гаврилишин (Бучацька єпархія).

Під час з'їзду капеланів відбувався обмін досвідом,  навчання, а також реколекції капеланів. Їх провадив парох кафедрального собору єпархії Варшавсько-Празької , о. Богуслав Ковальські. «У реколекційних науках ми пізнавали один одного і Того, Хто покликав нас до цього служіння, –  поділився о. Михайло Бугай, багатолітній капелан Бережанської виховної колонії, – тому що усвідомлення цього покликання створює для нас оптимальні умови для душпастирства в’язнів. Але ми повинні постійно аналізувати наше життя, щоб ми досвідчували спасительну дію Ісуса Христа. У нас немає імунітету, кожен з нас має слабкі сторони, як і інші люди. Так що ми повинні робити те, що належить нам: проголошувати Євангеліє, проповідувати надію на визволення, сповідати, зцілювати ... і, перш за все продовжувати молитися».

«Там, я вчуся любові, яка походить від самого Христа. Я можу засвідчити з упевненістю, що це унікальне служіння, одне з найкрасивіших у моєму житті. Вперше перехід через ворота в'язниці  залишив у мене велике враження. Чоловік потрапляє в цілком інший світ» - сказав о. Іван Мельник, капелан Чортківського слідчого ізолятора.

«Ми дуже потрібні людям, особливо тим , хто втратив свою гідність і тим, які шукають сенс власного життя, –  зазначив капелан о. Іван Мельник, –  Ці люди зустрічаються кожен день у в'язниці».

Відповідальні за окремі доповіді про служіння у в'язниці поділилися своїми поглядами, відзначивши величезний вплив тюремних капеланів на засуджених у процесі виховання. Особисте свідчення працівників тюремного персоналу, пов'язаних із співпрацею зі священиками, які виконують своє служіння у в'язницях, було нагодою висловити велику вдячність і радість за можливість співпраці на користь осіб, що  відбувають покарання в пенітенціарних установах: «В нашому житті і у житті цих людей ми зауважуємо, направду, великі зміни; покликання священика-капелана – одне з найкрасивіших служінь» – вважають пенітенціарії.

Наші священики розповіли про свій досвід служіння в'язням і про значний прорив у реформуванні пенітенціарної системи в Україні за останнє десятиліття. Зокрема про зміни законодавства на користь відновлення інституту капеланства. Адже відповідний законопроект виноситься на розгляд у першому читанні на третій сесії Верховної Ради України.

Повідомив о. Олексій Куйбіда,
капелан Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

Джерела: http://prison-pastoral.blogspot.com

Воїни Христа Царя

четвер, 24 жовтня 2013 р.

24.10.2013р. Б. / Філадельфійська архиєпархія УГКЦ випустила двомовне відео про «Символ віри»

Філадельфійська архиєпархія УГКЦ (США) випустила професійне двомовне (українською та англійською) відео про «Символ віри», у якому знялися діти з парафій архиєпархії.

Це перше з трьох двомовних відео, випущене для поширення серед вірних архиєпархії. Назва ролика - «Вірити все життя».

«Наш "Символ віри" – це підсумок усього, у що ми віримо. Уже понад 1700 років вірні заявляють ним про свою віру. У 325 році «Символ віри» був потверджений 318 єпископами на Нікейському Соборі», – ідеться у відеоматеріалі.

Розповідається про кожну частину молитви. «Нашу подорож як християн ми починаємо з віри. Тож продовжимо нашу духовну подорож як віруючі з "Символом віри", бо як віруючі всі ми повинні вірити заради життя», – закликають автори ролика.

«Це відео буде надіслане в кожну сім'ю наших парафіян, зареєстрованих в одній з 67 парафій архиєпархії. Також буде надісланий матеріал у друкованій формі – буклету. Мета цього заходу – катехитична», – зазначив у своєму коментарі владика Стефан (Сорока), Митрополит Філадельфійський.

Владика Стефан зазначив, що йдеться про людей, які не є активними парафіянами. «Ми заохочуємо наших парафіян знайомити з цим відео своїх близьких, знайомих, які не часто відвідують церкву. Ми просимо наших адресатів давати нам електронні адреси тих, які не є активними в парафіях, щоб ми могли налагодити контакт із ними. Це робиться за моїм переконанням, що ми повинні катехизувати і євангелізувати не лише тих, які регулярно приходять до церкви. Ми зобов'язані навчати віри поза межами наших парафій», – пояснив Митрополит Філадельфійський.




Планується також випустити ролик про користь регулярного відвідування церкви та ще одне відео, яке запрошуватиме людей «прийти додому» перед Різдвом.

Більше інформації на сайті Філадельфійської архиєпархії: www.ukrarcheparchy.us.

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

середа, 23 жовтня 2013 р.

23.10.2013р. Б. / Папа: чи наше душпастирство не хаотичне?

євангелізація
У наші часи нерідко зустрічається байдужість до віри, її вважають неважливою в людському житті. Нова євангелізація, власне кажучи, означає розбудження в серцях і думках наших сучасників життя вірою.
 
На це звернув увагу Святіший Отець під час зустрічі у Клементинській залі Апостольського палацу з учасниками пленарної сесії Папської ради сприяння нової євангелізації. Він вказав, що серце євангелізації — давати свідчення віри і любові. 

«Стільки людей віддалилися від Церкви! Помилкою буде перекладати провину тільки на одну чи на другу сторону, ба навіть не слід говорити про провини. Відповідальність лежить на історії Церкви та її людей, також і на певних ідеологіях, як і на окремих особах. Як діти Церкви, ми повинні йти далі шляхом ІІ Ватиканського Собору, відкинути речі непотрібні та шкідливі, фальшиві поруки світу, які обтяжують Церву і шкодять її обличчю. Треба християн, які б показували сьогоднішнім людям милосердя Бога, Його ніжність до кожного створіння. Ми всі знаємо, що криза людства не поверхова, вона глибока. Тому нова євангелізація, вимагаючи відваги, аби йти проти течії, та навернення від божків до єдиного істинного Бога, обов’язково має використовувати мову милосердя, яке полягає більше у вчинках і життєвих позиціях, аніж у словах», — сказав Папа. 

Святіший Отець також підкреслив потребу виходити назустріч людям, ідучи під керівництвом Духа Святого аж до периферій людства. Крім того, він зауважив, що душпастирські програми слід зосередити на тому, що найістотніше. 

«Нічому не служить розпорошування на стільки другорядних чи необов’язкових справ. Слід зосереджуватися на основоположній дійсності, якою є зустріч із Христом, із Його милосердям, із Його любов’ю. І треба любити братів так, як Він полюбив нас. Ця зустріч із Христом є також спогляданням — це слово ми вживаємо нечасто. Потрібно споглядати Христа. Ми могли б запитати: яким є душпастирство у наших дієцезіях і парафіях? Чи показується те, що суттєве, тобто Ісус Христос? Чи різноманітні досвіди єднаються у гармонії, яку дає Святий Дух? А чи наше душпастирство хаотичне, фрагментарне, так що зрештою кожен діє на свій страх і ризик?»
 
За матеріалами: Radiо Watykańskie 

Джерело:   КРЕДО 

вівторок, 22 жовтня 2013 р.

22.10.2013р. Б. / Маленький фронт антихристиянської війни

Минулого тижня догналівські сектанти вкотре пікетували Львівську обласну раду проти розробок сланцевого газу в Україні. Новина потрапила навіть на провідні українські телеканали. Здавало б ся, нічого цікавого – черговий сектантський вибрик, не більше. Однак історія з цим газом відкрила і ще одну, цілком сподівану для одних і шокуючу для інших річ: ВО «Свобода» і донаглівці – союзники.

Коли рік тому в Тернополі ВО «Свобода» пікетувала проти ювенальної юстиції разом з догналівцями, то це ще можна було розцінювати, як помилку далеких від Церкви політиків. Хоча вже тоді було цілком зрозумілим, що ці дві організації – суспільні явища одного рівня. Реакція галицького суспільства на постмодернізм: постсовєтська, пізньомодерна, сектантська реакція. Тому варто було очікувати що ці дві сили знову зустрінуться у спільних акціях. Чекати довелося аж майже цілий рік.


А кілька днів пізніше – 3 жовтня – свободівці за допомогою екзальтованих догналівок зривають сесію Львівської облради. І для організації такої політичної провокації уже потрібне не випадкове перетинання, а співпраця. Здавалося б, неймовірно: політична сила, яку багато хто вважає московофобською, тісно співпрацює з тоталітарною сектою, яка закликає Росію ввести війська в Україну і вимагає приєднання України до Росії. Але, як зауважив п. Тарас Возняк, головний редактор Незалежного культурологічного журналу «Ї», антикатолицизм обох цих організацій, спрямований конкретно проти УГКЦ, цю співпрацю робить логічною.

Реалії українського життя, для поверхневого спостерігача часто видаються неймовірними, але після трошки глибшого розгляду вони виявляються логічними і передбачуваними: усе відбувається за законами суспільного розвитку й ідеологічні відмінності часто є тільки ширмою, яка приховує стару, як світ, максиму: «Це тільки бізнес, і нічого особистого».

Насправді ж, це тільки маленька частина світової війни проти християнства та його цінностей. І в цій війні союзниками стають сили, які, на перший погляд, не мають нічого спільного: західний лібералізм, неопоганство, ісламізм, тоталітарні секти, ЛГБТ-лобі, транснаціональні компанії…

І перше, що нормальній людині приходить до голови, це – існування світової змови проти християнства і християн. Але така думка не враховує однієї простої істини християнства, яку нам доносить Послання до Ефесян: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6, 12). Тобто потрібно собі усвідомлювати, що найперший і найголовніший зв’язок усіх людських сил, які провадять боротьбу проти християнства, перебуває у царині духа, в духовному світі.

Без усвідомлення цього усяка боротьба за права християн і всякий опір християнофобії будуть не повними. Як і всяка реальність нашого життя, і ця проблема вимагає від нас комплексного підходу: тілесного і духовного.

З одного боку, кожен християнин має обов’язок докладати усіх зусиль для поширення Радісної Звістки і її оборони усіма дозволеними людськими методами, використовуючи для цього всі позитивні надбання людства. Але з іншого – маємо обов’язок також і духовно: через молитву й активне духовне життя, сприяти викоріненню зла у світі. Без цих двох вимірів усяка спроба оборонитися буде приречена на провал.

У християнських колах часто покликаються на перших християн, але ще частіше повністю ігнорують їхній досвід. Терплячи переслідування у Римській імперії, християни не тільки молилися і своїм мучеництвом давали свідчення про Христа. Вони також писали апології християнству і християнам, старалися інформувати і суспільство і владу про реалії християнства. Не враховуючи цей досвід, ми самі себе прирікаємо на поразку.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 21 жовтня 2013 р.

21.10.2013р. Б. / Наступна зустріч єпископів Східних Церков Європи відбудеться в Україні

східні єпископи
Наступна щорічна зустріч європейських католицьких єпископів східного обряду відбудеться за рік у Львові і буде приурочена 25-річчю виходу УГКЦ з підпілля.
 
Рішення про це прийнято під час цьогорічного з’їзду, що від 17 до 20 жовтня тривав у словацькому місті Кошице на тему «Євангелізація культури — інкультурація Євангелія». 

У підсумковому посланні східних єпископів Європи, присвяченому зустрічі, зазначається, що Церква, «хоч і не ототожнюється з жодною культурою, то, однак, усвідомлює важливість діалогу з культурами, присутніми на Європейському континенті. Звіщення Христа поза історією — немислиме, — йдеться далі. — Навіть більше, зустріч Христа з історією породжує культуру — культуру життя». 

Згадана тема, як і місце проведення зустрічі, були пов’язані з тим, що Кошице у 2013 року проголошене «Культурною столицею Європи». В контексті Року віри та згадуючи про 1150-річчя початку євангелізаційної місії на цих землях Апостолів слов’ян святих Кирила і Методія, тридцятка ієрархів східних обрядів дискутували про те, як Євангеліє стає культурою у сьогоденні. 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО 

неділя, 20 жовтня 2013 р.

20.10.2013р. Б. / Папа: зрілість віри пізнається за вмінням ділитися нею

місійний розарій
«Віра — це безцінний дар, даний Богом, який відкриває наш розум для того, щоб ми могли Його пізнавати та любити». Про це Папа Франциск нагадує у своєму першому посланні з нагоди Всесвітнього дня місій, який Католицька Церква відзначає, починаючи від 1927 року, в передостанню неділю жовтня. Цього року відзначення припало на 20 жовтня, і воно також збігається з останнім етапом Року Віри.
 
Святіший Отець нагадує: віра не є даром, що призначений для небагатьох, вона — для всіх. «Всі, — читаємо у посланні, — повинні мати змогу пізнати радість від відчуття, що ми люблені Богом, радість спасіння! Віра є даром, який не можна затримувати для себе, ним слід ділитися. Коли ж ми хотітимемо затримати його лише для себе, то будемо ізольованими, безплідними, хворими християнами». 

За словами Вселенського архиєрея, християнська спільнота може вважатися зрілою, «дорослою», тоді, коли «визнає віру, з радістю її служить у літургії, живе милосердною любов’ю і невпинно звіщає Боже слово, виходячи на межі своєї огорожі», щоб нести віру у найвіддаленіші околиці, особливо, до тих, «які ще не мали нагоди пізнати Христа». Зрештою, саме здатність передавати віру іншим є підтвердженням її стійкості. 

Папа зазначає, що Рік Віри, проголошений з нагоди 50-річчя початку ІІ Ватиканського Собору, є спонукою для того, щоб уся Церква «оновила усвідомлення своєї присутності в сучасному світі», своє завдання між народами. Адже «місіонерськість» не є питанням лише географічних територій, але також справою народів, культур, людських осіб, тому що «кордони віри» проходять не тільки через місця та людські традиції, а й через серце кожної людини. У цьому контексті Глава Католицької Церкви закликає «єпископів, пресвітерів, пресвітерські й душпастирські ради, кожну особу та групу, яка має відповідальність у Церкві» у душпастирських і формаційних програмах, відповідним чином наголошувати на місіонерському вимірі, усвідомлюючи, що їхня апостольська праця неповна, якщо не включає наміру «свідчити Христа перед лицем усіх народів». 

Святіший Отець зазначає, що справа євангелізації часто зустрічає перешкоди не лише «зовні», а й «усередині» церковної спільноти. Іноді надто слабкими є «запал, радість, відвага та надія» у звіщенні Христової благовісті. Подекуди побутує думка, що нести Євангеліє означає порушувати свободу іншої людини. У цьому контексті Папа Франциск нагадує повчання одного зі своїх попередників, Слуги Божого Павла VI. В енцикліці «Звіщення Євангелія» цей Папа повчав, що помилкою було би «накидати щось сумлінню наших братів», натомість «пропонувати цьому сумлінню євангельську істину та спасіння Ісуса Христа», з повною ясністю та шануючи вільний вибір, який воно зробить, є, навпаки, «вшануванням цієї свободи». 

Тож далі у посланні звернено увагу на те, що притаманні нашій епосі мобільність і полегшення комунікації завдяки новітнім технологіям викликали перемішування народів та їхнього досвіду. Цілі родини переміщаються з одного континенту на інший… Нерідко охрещені віддаляються від віри, і вже самі потребують бути євангелізованими. Не слід забувати про існування значної частини людства, якої ще не досягла Добра Новина. Усе це, за словами Святішого Отця, робить ще невідкладнішим завдання «відважно вносити у кожну дійсність Христове Євангеліє, яке є звіщенням надії, примирення, спільності, звіщенням близькості Бога, Його милосердя, спасіння, звіщенням того, що могутність Божої любові здатна перемогти темряву зла». 

Папа знову нагадує, що Церква «не є спілкою з надання допомоги, підприємством, неурядовою організацією, але — спільнотою осіб, натхнених дією Святого Духа», які живуть зустріччю з Ісусом Христом і прагнуть поділитися цією глибокою радістю, досвідом спасіння. Одним із головних принципів євангелізації, підкреслює Єпископ Рима, є її церковність. Не можна проголошувати Христа без Церкви, написав Папа, зазначаючи, що із з’єднання з Церквою випливає також і сила місіонера. Франциск також підкреслює потребу проголошувати Євангеліє в нашу епоху, позначену різноманітними кризами. Людина наших часів потребує надійного світла, яке освітить її дорогу. Таке світло може дати тільки зустріч із Христом. 

З окремими словами подяки й заохочення Святіший Отець звертається до місіонерів та місіонерок, душпастирів, богопосвячених осіб і мирян, які, відгукнувшись на Божий поклик, залишають батьківщину, щоб служити Євангелію. Але Папа також звертає увагу на те, що так звані «молоді Церкви», своєю чергою, можуть стати джерелом відновлення віри у «Церквах давньої традиції», вносячи до них свій ентузіазм та радість. 

У своєму посланні на Всесвітній день місій Папа Франциск згадує також християн, які по різних регіонах світу мають проблеми з відкритим сповідуванням своєї віри. Папа називає їх відважними свідками, які з апостольською витривалістю зносять нині сучасні форми переслідувань. Дехто навіть ризикує життям, аби дотримати вірності Євангелію Христа, —пише Святіший Отець, нагадуючи, що сьогодні Церква має більше мучеників, аніж у перші століття християнства з усіма їх кривавими переслідуваннями.
 
За матеріалами: Радіо Ватикану,   papiez.wiara.pl

Джерело:   КРЕДО 

субота, 19 жовтня 2013 р.

19.10.2013р. Б. / Свято Покрови у Вінниці

Цього року на престольному Празнику Парафії Покрова Пресвятої Богородиці, УГКЦ у Вінниці, Отців Згромадження Воплоченого Слова, згадували 100-літній ювілей присутності Редемптористів в Україні.

Тож, з нагоди храмового свята Парафії, 14 жовтня очолив Божественну Літургію о. Михайло Волошин, Редемпторист, а проповідував його співбрат по Згромадженні – о. Василь Оприско. Ці священики свого часу служили тут. Супроводили св. Літургію чудовим співом  брати-монахи редемптористи. Із місцевого духовенства були: отець-декан Микола Дуркалець, о. Василь Комарницький (смт. Липовець), о. Василь Окрепкий (с. Очеретня) та о. Антон Борис (м. Козятин). Також приїхали із Івано-Франківська співбрати із Згромадження Воплоченого Слова  - о. Йосафат Бойко, ВС та о. Петро Цідило, ВС. Також, серед запрошених був о. Любомир Романишин (с. Слобідка, Бучацька Єпархія). Прибули на свято сестри-монахині: с. Моніка, с. Роза, і с. Валерія – Каносіянки (РКЦ, м. Вінниця); сестри Василія та Хризанта – Василіянки (м. Київ) і с. Михайлина – Служебниця. До храму прийшли помолитись численні вірні.

Справедливо було, отак, у Вінниці, подякувати Богові за 100 років служіння на Україні Згромадження Редемптористів (Згромадження Найсвятішого Відкупителя), яке запросив на Україну Митрополит Андрей Шептицький, і саме 21-го серпня 1913 року до України (с. Унів, біля Львова) прибули перші місіонери.

Саме цього, 2013 року, виповнюється славний столітній ювілей, а в тих ста роках історії також значимо є присутня Вінниця. Читаємо в розповіді про Згромадження: «Історія перебування редемптористів у м. Вінниці сягає аж 1957 р. У той час о. Григорій Мисак повернувся до Львова із заслання. Радянська влада не хотіла дати йому львівської прописки, тому він був змушений їхати до іншого міста. Боже Провидіння спровадило його до м. Вінниці. За допомогою римо-католицьких священиків влаштувався на роботу, знайшов помешкання.

У 1978 р. до Вінниці приїхав на студії брат Ігор Возьняк і навчався у о. Романа Бахталовського історії Церкви, догматики, морального богослов'я. Після свячень о. Ігор знову повернувся до Вінниці, замешкав в однієї пані, влаштувався на державну роботу і одночасно працював захристиянином в римо-католицькому храмі. У 1990 р. о. Ігор Возьняк був обраний Протоігуменом Львівської провінції Згромадження і його замінив о. Михайло Хрипа.

Після легалізації УГКЦ отець М. Хрипа замешкав по вулиці Крутий узвіз, 9 і розпочав духовну працю. Спочатку Богослужіння відправлялися у приватному будинку, де він мешкав. На жаль, спроби знайти окреме приміщення виявилися марними. Місцева влада не дозволяла відкрити греко-католицький храм, тому римо-католицька громада дозволила користуватися своїм. У той самий час о. М. Хрипа шукав можливостей, аби розпочати будову греко-католицького храму. У 1993 р. вдалося отримати дозвіл на земельну ділянку та будівництво храму в центрі міста. На протязі 3 років повстав новий величавий храм Покрови Пресвятої Богородиці».

Отак із руїн знову повстала Церква на цих землях, - як читаємо, - серед гонінь і переслідувань живучи в підпіллі, а з приходом волі – відновлюючи свої громади та будуючи храми, які є видимими знаками присутності Бога на Землі. Повстала Церква Христова, яку Він, Господь, відкупив Своєю Кров’ю.

Саме цим є величною місія Христа-Відкупителя. Одним із багатьох плодів тієї місії на сьогодні є те, що наша Українська Греко-Католицька Церква має серед багатьох мужів праведних і богоугодних – редемптористів блаженних: Владик Миколая Чернецького та Василія Величковського, отців Івана Зятика та Зенона Ковалика. Вслід за св. Альфонсом багато-хто звернув увагу на ці слова із св. Письма: «Велике у Нього відкуплення ...» Пс.129. Тож оте велике «діло відкуплення» духовні сини св. Альфонса розпочали і здійснили також тут, у Вінниці: на славу Божу і добро багатьох загублених душ, яким оті місіонери присвятили віддано і цілковито своє життя, подібно як Святий присвятив своє життя людям погордженим і опущеним та здобув собі ім’я «приятеля людей» та «отця убогих».

Нашій парафії Господь дав як Покровительку і Заступницю Пречисту Діву Марію – «Матір, яка з терпінням і ніжністю веде нас до Бога» (Папа Франциск, 15.10.2013). Велично є, що спільна молитва до Богородиці і сьогодні лунає в храмі: «Під Твій Покров... Під Твою Милість прибігаєм...», надіючись на Її Неустанну Поміч, дякуючи Їй за все: за отців-місіонерів, за спільноту Церкви, за кожну душу. Просячи про всіх нас, Її дітей!

Ієромонах Григорій Рогацький, ВС
Настоятель парафії

Джерело:   Воїни Христа Царя

пʼятниця, 18 жовтня 2013 р.

18.10.2013р. Б. / Відбулась зустріч Екуменічної комісії УГКЦ

Цього року щорічна зустріч Комісії УГКЦ сприяння єдності християн відбулася минулого тижня у місті Львові, у приміщенні філософсько-богословського факультету УКУ. Участь у цьому заході взяли представники Комісії з усіх єпархій УГКЦ в Україні. Крім того на такого роду зустріч вперше прибув представник Екуменічної ради Перемишльсько-Варшавської Архієпархії, о. Петро Кушка ЧСВВ. Робочу зустріч очолив о. Ігор Шабан, голова вище згаданої Комісії.

Під час засідань були обговорені такі теми, як постійний духовний розвиток представників Комісії, підготовка та формація майбутніх священиків у семінаріях та Вищих школах єпархій.

Своїми думками з учасниками заходу щодо можливих шляхів співпраці з іншими Церквами, зокрема у соціальній сфері поділився також о. Андрій Нагірняк, керівник відділу соціальних питань Патріаршої Курії УГКЦ.

Під час дискусії, голови єпархіальних комісій розповіли про ситуацію у їхній єпархіях та обговорили орієнтовні плани роботи на 2014 рік, серед яких важливим пунктом буде організація «Тижня молитов за єдність християн» та особливості проведення «Дня Юдаїзму» в Україні.

На завершення голова Комісії закликав єпархіальних представників розвивати та поглиблювати братерські відносини з іншими Церквами та християнськими спільнотами. «Важливим завданням на цьому шляху залишається поширення бажання єдності, яке є виконанням Божої волі і виходячи з нашого розуму, серця та цілого нашого єства допомагає нам творити одну родину у Христі» — зазначив о. Ігор.

Комісія УГКЦ сприяння єдності християн

четвер, 17 жовтня 2013 р.

17.10.2013р. Б. / Кардинал Кох: болить мене, що християни більше не страждають від свого розділу

Кардинал Курт Кох, голова Папської ради сприяння християнській єдності, закликав не боятися в православно-католицькому діалозі складних і навіть "критичних питань". Ватиканський єрарх зустрівся з комісією молодих православних і католицьких богословів, яка діє при фонді "Pro Oriente". Кардинал був запрошений її членами, які походять з різних країн світу, на засідання до Відня. Звертаючись до молодих теологів, він висловив задоволення, що фонд "Pro Oriente" будує мости між поколіннями для продовження екуменічного діалогу.

Єрарх зізнався, що сумує за "гарячим бажанням" розділених християн бути разом. "Я найбільше страждаю від того, що християни більше не страждають від свого поділу", - сказав кардинал Кох. Причину цього він бачить у постмодерністському мисленні, яке пропагує різноманітність, а кожне прагнення до пошуку єдності вважає "підозрілим". Тим не менше, питання про єдність християн повинне задаватися знову і знову з "ввічливою завзятістю", сказав єрарх. Ісус під час своєї прощальної промови побажав єдності, як умови віри світу в Нього. Це особливо важливо в сучасному секулярному середовищі, щоб християни спільно свідчили про Євангельське послання. І це загальне свідчення можливо вже зараз, навіть якщо ще відсутня "євхаристійна спільність".

Кардинал Кох покладає велику надію на "усеправославний Собор", підготовка якого триває вже близько 50 років. Він сподівається, що ця подія буде мати місце в найближчому часі. Православ'я могло б показати таким чином, як переживає єдність на підставі своєї традиції. "Усеправославний Собор" став би "великим кроком" для всього християнського світу, вважає ватиканський кардинал.

Фонд "Pro Oriente" був створений в 1964 р. кардиналом Францем Кенігом для збереження і розвитку відносин між Католицькою та Православними Церквами. Імпульсом для його повстання став II Ватиканський Собор і його екуменічний декрет "Unitatis Redintegratio".

На робочій сесії у Відні молоді богослови обговорили ряд тем, актуальних для екуменічного діалогу, наприклад, питання першості і синодальності. Наступне засідання відбудеться у жовтні 2014

За матеріалами: http://be.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

середа, 16 жовтня 2013 р.

16.10.2013р. Б. / Папа Франциск: ідолопоклонство і лицемірство проникають і в християнське життя

Ідолопоклонство і лицемірство проникають і в християнське життя. Папа застеріг від обох вад у своїй проповіді вранці 15 жовтня під час Літургії в каплиці Дому Св. Марти. Щоб не потрапити в пастку цих гріхів, сказав він, необхідно дотримуватися заповіді любові до Бога і до ближнього.

Спокуса стати апостолом власних ідей або поклонятися власному благополуччю, обговорювати тих, хто не відповідає якимось нормам, забуваючи про те, що новою заповіддю християнства є безумовна любов до ближнього, без жодних «якщо» і «але». Літургійні читання дня знову спонукали Папу Франциска до роздумів про пастки, яких чимало на шляху віри.

Папа почав з викриття гріха ідолопоклонства: "Вони, пізнавши Бога, − процитував він св. Павла, − не прославляли Його, як Бога", вважаючи за краще поклонятися "творінням замість Творця". Саме ідолопоклонство заглушає істину віри, "в якій виявляє себе праведність Божа", − підкреслив Папа:

"Але оскільки всі ми відчуваємо потребу поклонятися, − тому що носимо в собі образ Божий, − якщо ми не поклоняємося Богу, то поклоняємося творінням. І це перехід від віри до ідолопоклонства. Ідолопоклонники  немають жодної підстави для виправдання: вони, пізнавши Бога, не прославляли Його і не дякували Йому як Богу. Який же шлях ідолопоклонників? У Біблії про це говориться чітко: "осуєтились думками своїми, і запаморочилось нерозумне їхнє серце". Вони ставлять свій розум понад усе, вважають свої думки і справи істинними".

Дві тисячі років тому св. Павло критикував ідолопоклонників, які простягалися ниць перед птахами, чотириногими і плазунами. Папа Франциск, відповідаючи на можливі заперечення, що сьогодні ніхто не поклоняється статуям, підкреслив: ідолопоклонство знайшло багато інших форм і способів.

"І сьогодні є безліч ідолів, безліч ідолопоклонників, які вважають, що вони мають якусь мудрість. Є вони і серед нас, християн! Я не кажу про нехристиян, я поважаю їх свободу совісті, − але про тих, хто серед нас вважає себе мудрим, ніби він все знає... Вони збожеволіли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу: власне «я», свої ідеї, свої зручності... Ідоли залишилися не тільки в історії, їх достатньо і сьогодні. Кожен з нас носить в душі якогось ідола. Давайте запитаємо себе перед Богом: якого ідола я приховую? Того, що займає місце Господа!"

Якщо св. Павло називає збожеволілими ідолопоклонників, то в сьогоднішньому уривку з Євангелія Ісус називає точно так само лицемірів, в особі фарисея, який обурюється тим, що Учитель не вмив руки перед обідом. "Ви, фарисеї, − відповідає Ісус, − чаші та посуд зовні очищаєте; а ваше нутро повне здирства та кривди". І додає: "Подавайте краще милостиню з того, що у вас є; тоді все буде у вас чисто":

"Ісус радить: не дивися на зовнішність, йти прямо до суті. Посуд є посудом, але важливіше те, що на ньому лежить: їжа. Але якщо ти пихатий, якщо ти кар'єрист, якщо ти амбітний, якщо ти завжди пишаєшся собою або тобі подобається хвалитися, тому що ти вважаєш себе досконалим, − дай милостиню, і це зцілить твоє лицемірство. Ось шлях, який вказує Господь: поклонятися Богу, любити Бога понад усе і любити ближнього. Це так легко і разом з тим так важко! Це можна робити тільки за допомогою благодаті. Попросимо про цю благодать".

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 15 жовтня 2013 р.

15.10.2013р. Б. / Гендер – тиранія сексуалізації?

Прихильники гендерної ідеології роблять все, щоб вразити чисті серця дітей і молоді, – заявила 12 жовтня в Легніці (Польща) проф. Марія Рис з UKSW під час наукової конференції «Вплив гендеру на сім'ю. Довідайся правду про гендер».

Зустріч розпочалася в церкві св. Тадея з Літургії, яку відправили в намірі сімей, під головуванням парафіяльного священика о. проф. Станіслава Аращука. Проповідь виголосив о. Богуслав Воланскі, єпархіальний душпастир родин і організатор конференції. Звертаючи увагу на небезпеки гендерної ідеології, він наголосив, що вона несе багато ризиків, коли намагається перекрутити природний порядок людини, спотворює образ жінки і чоловіка, підриває основоположну роль сім'ї як союзу чоловіка і жінки, для соціального життя і виховання майбутніх поколінь. Навіть більше, ця ідеологія редукує людину тільки до виміру потягів і сфери сексуального життя, проголошуючи необмежену свободу в цій галузі.

Найбільша небезпека стосується виховання молодого покоління, якому всіма можливими способами показується спотворене бачення людини та сім'ї. «Не можемо піддатися такій тиранії. На додаток до діяльності у сфері інформації та формації людей, не можемо забувати про молитву», – сказав о. Воланскі.

Він закликав вірити Богові, а також молитися Вервицю на захист шлюбу, сім'ї  і молодого покоління.

Наступна частина зустрічі відбулася у багатоцільовому залі при церкві святого апостола Тадея. Там сенатор Дорота Чудовска (PiS), співорганізаторка зустрічі, представила зібраним тему конференції. Як практикуючий лікар, з медичного погляду оцінила гендерну ідеологію як абсолютно фальшиву.

«Людина від моменту зачаття стає чоловіком чи жінкою, жодна пластична операція, ані культурні умови не можуть змінити людську природу», – сказала сенатор Дорота Чудовска. Прагнення прихильників гендерної ідеології до рівності статей, а тим більше маніпуляція чоловічністю чи жіночністю є безплідними. Вони приносять багато шкоди людині, її фізичному і психічному стану. Проте спроби маніпулювати родиною погано закінчаться не тільки для людини, як особи, а й для цілого суспільства, – зазначила сенатор Чудовська.

Лекцію «Суть гендерної ідеології» прочитав о. проф. Павел Борткевіч з UAM в Познані. У своєму виступі він наголосив, що небезпека цієї ідеології полягає також у тому, що вона намагається стати схожою до науки.

«Ідеологія закрадається у вищу освіту і під виглядом науки хоче впливати на політику і законодавство, змінюючи національне і міжнародне право», – сказав о. проф. Борткевіч. Результатами цього є прагнення відкинути відмінності між статями, зрівняти в правах гетеросексуальні та гомосексуальні відносини, чи навіть скасувати шлюб як союз чоловіка і жінки.

Лектор також вказав на способи пропагування такого змісту. Це насамперед освіта з раннього віку. «Ми вже маємо справу з тотальною індоктринацією, починаючи з дошкільних закладів до вищих навчальних, яку супроводжують гасла, такі як освіта до рівності, усвідомлення власної ідентичності, рівність статі та ламання стереотипів», – наголосив о. Борткевіч. Тому треба зробити все, щоб зупинити цю тотальну індоктринацію – закликав він.

О. проф. Борткевіч вказав на два основних джерела: на віру і розум. Він сказав, що ми всі володіємо великими знаряддями, які залишили нам: Папа Іван Павло II і Бенедикт XVI, у вигляді теології, а також науки про шлюб та сім'ю.

Наступну лекцію прочитала проф. Марія Рис з UKSW, що займається також сімейною психологією. Вона розповіла про абсурдність гендерної ідеології та про потребу будувати цивілізацію любові, як відповідь на загрозу. Також проф. Марія Рис вказала, якими шляхами гендерна ідеологія закрадається в наше життя. В основному – це закон, психологія, культура і мистецтво, медицина та широке розуміння служби охорони здоров'я.

За словами проф. Рис, прихильники гендерної ідеології роблять усе, щоб вразити чисті серця дітей і молоді. Це найбільш яскраво проявляється на прикладі так званих сексуальних педагогів, що зібрані в різні фондах, які з'явилися в школах і навіть дитячих садках.

Найважливішою зброєю проти гендерної ідеології є здоровий шлюб і здорова сім'я – це пропозиція з виступу Терези та Томаша Бірутов з Полковіце. Наприкінці зустрічі вони поділилися своїм досвідом подружнього, сімейного та педагогічного життя. При цьому вони наголосили, що подружнє і сімейне життя повинно ґрунтуватися на міцному фундаменті віри.
Конференцію провели з ініціативи душпастирства родин єпархії Легніца (Польща), сенатора Дороти Чудовскі та асоціації «Civitas Christiana».

За матеріалами: ekai.pl

Джерело:   Воїни Христа Царя

субота, 12 жовтня 2013 р.

12.10.2013р. Б. / Розарій. Роздуми скептика

молитися розарій
«А ви що думаєте, Діва Марія балакала з подружками, коли Їй явився Ангел Гавриїл? Ні! Вона стояла навколішках перед Розп’яттям і молилася Розарій!» (Фрагмент класичної проповіді.)
 
У кожній культурі є набір упізнаваних символів, пов’язаних із нею. Розарій для католицької культури — саме один з них.
 
Металевий розарій, що з громом падає на підлогу каплиці у найвідповідальніший момент. Розарій на поясах у ченців, який регулярно причіплює їх (ченців) до стільців, дверних ручок і перил. Якщо ви не знаєте, що б таке духовне привезти з Європи у подарунок не надто близьким друзям, ви привозите їм красивий розарій. Ще можна зустріти розарій, старанно накручений шанувальниками на руки статуї Матері Божої Фатімської — певно, щоб нікуди не втекла. 

Двічі на рік свої розарії витягають із кишень навіть найбільш безладні католики. Травень і жовтень — два місяці, присвячені Діві Марії. 13 травня Церква згадує її об’явлення у Фатімі, 7 жовтня — спомин Цариці Розарію. 

Історична довідка
 
Свято Діви Марії Розарієвої можна було би з однаковим успіхом назвати днем католицького військово-морського флоту. Свято встановив папа Пій V на честь перемоги над турками при Лепанто 7 жовтня 1571 року. Християнський галерний флот під командуванням дона Хуана Австрійського, Маркантоніо Колонна та Агостіно Барбаріго здобув перемогу над силами оттоманського адмірала Алі Паші. 

Перемога була широко розрекламована як сучасниками, так і потомками, увічнена у творах Тиціана, Тінторетто й Гілберта Кійта Честертона. «Священна Ліга», до якої увійшли сили Іспанії, Папської держави, Венеції, Генуї, герцогства Савойського і Парми, черговий раз урятувала християнський світ, бо таки справді розгромила «військо антихриста». 

Однак, на моє глибоке переконання, чудом слід вважати не так саму перемогу, як події, що їй передували. Передісторія полягала в тому, що папа Пій V, попри все, зумів створити коаліцію християнських держав — справа і за звичних умов непроста, а в епоху, коли більш модним ділом була війна з протестантами, то й майже неможлива. (Щоправда, одразу після перемоги союзники пересварилися між собою, турки збудували новий флот і взяли переконливий реванш, але хіба це важливо?) 

Друге чудо стало очевидним тільки пізніше. Це справді чудо: свято Діви Марії Розарієвої залишилось для віруючих саме святом Діви Марії, а не нагадуванням про те, що християни, на жаль, можуть домовитися між собою тільки за наявності спільного ворога або смертельної загрози. 

Роздуми скептика
 
Одна із найбільш живучих тез церковного життя полягає в тому, що Розарій — це дуже проста молитва, молитися нею може і повинен кожний. Розарієм молилися всі святі й діставали від цього величезне задоволення. Тому якщо ти не любиш Розарій, або засинаєш на першій же частині, або роздумуєш не про Ісуса, а про те, коли це все закінчиться, — значить, із твоїм католицьким організмом щось недобре. 

Ну, можливо, з організмом щось і справді не так. 

А можливо, варто критично поглянути на церковну міфологію? 

Позірна простота («помолитися цією молитвою може навіть дитина!») закладає одночасне промовляння слів Ангельського привітання і споглядання таємниць життя Христа. Повноцінне поєднання одного й другого можливе хіба що з Божої благодаті (а вона, безсумнівно, сприяє всім, хто любить Розарій). Для декого  — особливо для тих, хто був вихований у католицьких сім’ях, — Розарій, справді, є чимось гранично природним. Але варто визнати, що декому з нас слова про «просту» молитву здадуться у кращому разі насмішкою. 

Про те, що навіть дуже святі й смиренні душі можуть приходити в сум’яття від цієї молитви, свідчать слова св. Терези з Лізьє. (Благочестиві сестри спершу розумно вилучили цей фрагмент рукопису з її біографії.) «Яких труднощів я зазнавала протягом цілого мого життя, читаючи Розарій! Соромно сказати, але читання Розарію інколи було жахливішим за будь-які тортури». 

Звичайно, саме в тих випадках, коли читати Розарій важко і не хочеться, він може стати молитвою жертовною, зусиллям, докладеним заради блага когось із братів. Але десь дуже недалеко звідси розташовується і «магічний» підхід до Розарію: «прочитай десять разів Аве Марія, і бажання збудеться». 

Молитися Розарій, безсумнівно, корисно, і Церква недаремно заохочує до цієї молитовної практики. І все-таки здається, що у фразі «давайте молитися Розарій» головне слово — «молитися». Своєрідна церковна глобалізація (однакові статуї Діви Марії Фатімської ви знайдете повсюди, від Польщі до Бразилії), з одного боку, сьогодні як ніколи дає нам пережити вселенський характер Церкви. З іншого ж боку, «глобальні» акції («охопимо цілий світ молитвою Розарію!») у певному сенсі затіняють різноманітність молитовних практик і текстів, не меншою мірою глибоких і освячених церковною традицією (наприклад, молитва «Ангел Господній», літанії тощо). І якщо молитися Розарій геть важко, то набагато розумніше просто знайти іншу форму молитви, ніж не молитися взагалі. 

Аби не бути голослівною, процитую завершальний уривок з Апостольського послання папи Павла VI «Marialis cultus»: «Ця гідна форма вираження благочестя [Розарій] не повинна пояснюватися надто однобічно або подаватися як єдино можлива. Розарій — прекрасна молитва, але вірні мають почуватися повністю вільними стосовно неї» (МС 55).
 
Анастасія Паламарчук, К-портал

Джерело:   КРЕДО