Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 29 червня 2012 р.

29.06.2012р. Б. / Пам'ятний захід на честь василіянських мучеників Северіяна, Якима та Віталія

27 червня у Дрогобицькому монастирі Отців Василіян урочисто відзначили пам'ять блаженних василіянських преподобномучеників Северіяна, Якима та Віталія. Вшанування розпочалось із Утрені та Акафісту на честь блаженних василіян. В 11 годині розпочалась Свята Літургія за участю отців та братів з Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні. Божественну Літургію очолив отець Василь Тучапець, ЧСВВ, протоконсультор та настоятель Київського монастиря Святого Василія Великого. Після завершення богослужінь, священнослужителі та брати разом із вірними здійснили процесійний обхід довкола храму та помолились на місці катувань колишньої тюрми НКВС, де зараз розміщений меморіал пам’яті загибелі дочок та синів України.

Опісля було освячено купольні хрести для храму Апостолів Петра і Павла.

Усі учасники святкового заходу також оглянули ексклюзивну фотовиставку, присвячену світлій пам’яті василіянських мучеників Северіяна, Якима та Віталія.

Додаток

Блаженний Северіян Бараник 18.07.1889-26.06.1941
Народився в м. Угневі біля Белзу. Священик, василіянин, ігумен Дрогобицького Свято-Троїцького монастиря від 1932 р., громадський діяч, член міської ради., великий приятель молоді. Заарештований НКВС 26 червня 1941 та зомордований у Дрогобицькій тюрмі. Похований у спільній могилі на цвинтарі по вул. Грушевського в Дрогобичі.

Блаженний Яким Сеньківський 2.05.1896-29.06.1941
Народився у Гаях Великих на Тернопільщині. Священик, доктор богослов’я, монах-василіянин, викладач, ревний місіонер. Заарештований 26 червня 1941 в Дрогобичі більшовиками, за свідченнями зварений в казані.

Блаженний Віталій Байрак 24.02.1907—1946
Народився в с. Швайківці на Тернопільщині. Навчався в Чортківській гімназії, після якої в 1924 році вступив до монастиря Отців Василіян. В 1933 році висвячений на священика в м. Жовкві де і розпочав своє священиче служіння. З червня 1941 року став ігуменом Свято-Троїцького монастиря в Дрогобичі. Заарештований 17 вересня 1945 року працівниками НКВС. Помер в Дрогобицькій тюрмі від побоїв перед Пасхою. Похований на ’’Бригідках’’.

Джерела: osbm.info

Воїни Христа Царя

Інформацію про інших, українських Святих можете переглянути тут: 

29.06.2012р. Б. / Краків: виставка православних ікон



 В останні вихідні у краківській православній парафії Успіння Пресвятої Богородиці відбулася виставка ікон. Це сучасні ікони візантійського стилю, які постали внаслідок (і під час) регулярно проваджених занять з іконопису.
 
Відбуваються вони вже протягом двох років. Провадить ці заняття п.Анна Гелдон, іконописець із великою практикою, випускниця іконописної школи в Бєльську Подляському, історик мистецтва, візантиніст. Заняття мають високий рівень і теплу атмосферу, відзначає їхня учасниця, католичка Домініка Крупінська: отцю Ярославу Антощукові та матушці Ксенії вдалося створити у цій краківській парафії відкрите й сердечне місце, де однаково добре почуваються і католики, й православні. Приналежність до Церков різних традицій вочевидь викликає різні еклезіальні та богословські дискусії, але вони є джерелом взаємного збагачення, а не знеохоти. 

Наступний «іконописний табір» п.Анна Гелдон проведе 5-15 липня в Ожанній поблизу Лежайська. 

За матеріалами: Myslispodchustki 

Джерело:    КРЕДО

середа, 27 червня 2012 р.

27.06.2012р. Б. / Про «український світ» у світі

Секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ розповів про ситуацію із забезпеченням релігійних потреб українців Європи та Близького Сходу
 
Про «український світ» у світі, його становище і працю Пасторально-місійного відділу УГКЦ – о.Василь Поточняк, виконавчий секретар ПМВ.
 
На Балканах, які востаннє відвідували представники ПМВ, зокрема в Боснії і Герцеговині, проживає 4,5 тисяч українців. З 1890 по 1910 з Галичини туди виїхало понад 10 тисяч українців. Священик також зазначив, що там є кілька греко-католицьких священиків, але люди про них навіть не знають. На даний час є 15 українських громад і 6 парохій. Примітно те, що українські блаженні служили у Боснії, зокрема блаженний Омелян Ковч. У селищі Кам’яниця перебував у монастирі блаженний Климентій Шептицький та блаженний Леонід Фьодоров.
 
У Сербії проживає 21 тисяча українців. Незважаючи на певні конфесійні труднощі, там все ж є наші монастирі, зокрема в Руському Керестурі є монастир Сестер-служебниць, у містечку Кула є монастир Василіан та інші громади.
 
У Хорватії близько двох тисяч українців. Є Провінційний дім сестер-василіянок, сестер-служебниць. Священик також відзначив, що багато українських дівчат посвячуються на монаше служіння саме на Балканах. Подібна ситуація і у сестер-василіянок.
 
Ситуація Балтійських країн теж має свою специфіку. В Естонії, наприклад, проживає 21 тисяча українців, є українська Церква в Талліні. «Але є й  випадки, де, наприклад, в одній із громад  на 100 км немає католицької Церкви, бо це, практично, «протестантський світ», – зауважує о. Василь і додає, що «ми просимо протестантів, щоб нам дали приміщення під нашу церкву».
 
У Латвії на даний час живе 55 тисяч українців. Є 2-3 українські громади, однак «загальна ситуація невтішна», – говорить о. Василь.
 
У Литві проживає 28 тисяч українців.Є монастир отців Василіан, також дуже багато колишніх українських церков, семінарій, монастирів. Це пов’язано з тривалим перебуванням київського митрополита у Вільнюсі. «Вільнюс дуже тісно пов'язаний з Україною, – говорить о. Василь, – там є дві пам’ятні таблиці Тарасу Шевченку».
 
В Ізраїлі є дві українських громади і їхнє життя там розвивається. «У Галилеї, в Хайфі, є священик, котрий живе неподалік від храму, де щонеділі служить Літургію. В останню неділю місяця вони роблять прощі до святих місць. Мелхітська Греко-Католицька Церква надала приміщення, де ми можемо молитися», – зазначає о. Василь. Рівно ж, і у Тель-Авіві є Мелхітська Греко-Католицька Церква, де богослужіння відбуваються в суботу.
 
Цьогоріч на запрошення УГКЦ  митрополити Хайфи, Галилеї приїдуть на Всеукраїнську прощу до Зарваниці, яка відбудеться 14, 15 липня. «Це буде перша їхня зустріч з Україною і загалом слов’янськими країнами», – повідомив священик.

Джерела: palomnyk.at.ua

Воїни Христа Царя

вівторок, 26 червня 2012 р.

26.06.2012р. Б. / Слово Митрополита Львівського в день пам'яті св. Онуфрія

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
в день пам’яті Святого Онуфрія Великого

Рм 9,18-33; Мт 11,2-15.

Високопреподобний отче Протоігумене, Пантелеймон
Преподобні отці, сестри та брати,
Достойні богомольці,

свята Церква пропонує нам кожного дня до роздумів про життя святих, осіб, які були подібні до нас. Вони змагалися зі своїми пристрастями, перемагали тілесні спокуси та напади злих сил молитвами й постами, картали своє тіло, щоб кріпити духа. Це – ангели у тілесній подобі. Їм, як слабким людям, траплялося також, чинити певні прогрішення, за які вони тяжко покутували та перепрошували Господа, за поповнені негідні думки або вчинки. Звичайно, що пустинникам зокрема, таке траплялося рідко, бо вони подавалися в печери, щоб провадити жорстоку боротьбу з ненависними ворогами людей, злими духами. Ці злі сили дуже докучали праведним жителям пустині, бо задля молитов й постів скитників, багато користали люди у міста й селах, наверталися до Бога та перепрошували Господа за свої гріхи. Пустинники ставалися твердинями віри, на які нападали нечисті сили, немов морські води піднімаються на непорушні скелі й нічого не можуть їм зробити, а навпаки, скелі стають гладкішими й привабливо виграють на сонці. Побожні душі гартуються в боротьбі зі силами зла. Сам Божий Син виразно навчав: «Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі» (Мт 7,24). Кожна праведна душа, яка береже святих правд віри, яка глибоко шанує Закони Бога, подібна до твердого адаманту, до брильянту, що зберігає твердість та приваблює своїм блиском. І хоч людське тіло дуже кволе, боїться холоду чи надмірного тепла, залежне від їжі та багатьох інших чинників, однак, дух у ньому повинен бути цілковито відданим Богові й стати непорушним у служінні своєму Творцеві. Такі особи, добрі християни, були колись, таких осіб і не бракує тепер. Не помилюся, що серед тут стоячих, знайдуться ці, хто любить Бога усім серцем, хто поступає в любові до ближніх, боїться вчинити найменшу кривду кому-небудь, пам’ятаючи на слова Спасителя про те, що ми вчинимо найменшому немовляті, ми це чинимо самому Господу Богу (пор. Мт 25,40).
 
У Святому Писанні ми прочитали про святого Івана Хрестителя, що мешкав на пустині, був виснажений постами й молитвами, вітром, сонцем та холодом, однак сильний духом, як алмаз. Сам Спаситель сказав про нього, що «між народженими від жінок не було більшого від Івана Хрестителя» (Мт 11,11). Знаємо, що він не брав участі у Службах Божих, не причащався і не сповідався, а був дуже великим в Божих очах. Гартував свого духа молитвами й роздумуваннями про всемогутнього Бога, на нього покладав усю свою надію, зростав у любові до нього, перемагав пристрасті свого тіла, через що досягнув великого ступеня досконалості й похвали від Сина Божого. Часто, християни не можуть похвалитися таким вірним та відданим духом Господові. Кволість тілесна та духовна, самовпевненість та гординя, беруть гору над необхідною вірою й любов’ю до Бога. Ось, які слабкі люди, духовні та миряни, що легко впадають у пастки та петлі нечистих сил, які розтягнули такі сітки по усьому світі.
 
Іншим духовно був святий Онуфрій, який, за автором його життєпису, маючи десять років уже був у монастирі. Згодом праведник залишив монастир, не тому, щоби повернутися у світ, а для того, щоб податися в пустиню для осамітненого життя, куди його запровадив ангел. Що він мав чинити у пустині та в знайденій печері? Не сіяти і не орати, не старатися про їжу й одежу, не здобувати якісь світові знання. Ні! Він вибрав пустиню за волею Бога, щоб зростати у любові до Господа та ближніх, хоч їх біля нього не було; мав боротися з спокусами й засоромлювати нечистих духів. Ранити нечисту силу своєю відданість Богові та великою прив’язаністю до нього! Пустинник старшого віку навчав Онуфрія правильної боротьби зі злом, а найперше, росту в любові до Бога, вправлявся бути вірним, своїм служінням Небесному Отцеві. У пустині святий не переслідував мети, щоби бути популярним серед народу, збирати похвали та оплески. Не для того він прибув туди. Самітник  забрався у таку глуху віддаль, де не було нічого з їжі, а Господь виростив для нього дерево, з якого він кормився та джерело, з якого пив воду. А кожної суботи і неділі ангел приносив йому святе Причастя, від якого уста були переповнені дивною солодкістю. Святий Пафнутій, який за волею Бога віднайшов праведного Онуфрія, побачив дивного печерника, мужа поважного віку, тіло якого було покрите волоссям, а борода сягала до землі. Святі анахорети при зустрічі довго молилися та розмовляли про духовні речі. Наступного дня Онуфрій помер, а святий Пафнутій похоронив тіло в приготованому гробі біля печери, в якій мешкав великий праведник. Після смерті святого, печера завалилася, джерело води щезло, а дерево, плодами якого кормився пустельник - всохло. Це сталося для того, щоби святий Пафнутій не залишився там перебувати, а повернувся до монастиря й розповів про життя святого Онуфрія, якого він побачив та похоронив. Для нас із вами це життя цінне і святе, бо маємо святого Онуфрія великого заступника перед Богом. Святець бажає нам допомагати і служить потужним прикладом, щоб бути вірними Богові, любити ближніх, зростати у вірі, уникати всякого роду прогрішень. Призиваймо святого Онуфрія на поміч, особливо тоді, коли спокуси нас нападають. Хай життя цього угодника спонукує нас до діл милосердя та милостині, служить уникати обмов, всякого роду підозр та осуджувань наших братів й сестер. Погляньмо щиро на своє життя та учинімо постанову, щоб бути поміркованим у їжі та напитках, в одежі і зовнішності. Не шукаймо вигідного життя, лише покірно приймаймо усе з волі Бога, щоб за молитвами святого Онуфрія спастися душам нашим.  Пресвята Богородице, будь з нами завжди!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

25 червня 2012 р.Б. Храм св. Онуфрія, м. Львів.

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

26.06.2012р. Б. / ВООЗ інструктує, як убити дитину

Всесвітня організація охорони здоров'я опублікувала шокуючі рекомендації в інструкції щодо аборту.

«Вражаючою наукою» назвав глава американських захисників життя з Міннесоти, видану Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) інструкцію, яка описує різні методи ефективного аборту на різних етапах розвитку дитини до її народження.

Йдеться про друге питання інструкції «Безпечний аборт: технічне і стратегічне керівництво системи охорони здоров'я», яка спочатку з'явилася 2003 року. Виконавчий директор організації pro-life Minnesota Citizens Concerned for Life (MCCL) Скотт Фішбах застерігає, що насправді це інструкція з убивства жінок та їхніх ненароджених дітей, особливо в країнах, що розвиваються. «Деякі з рекомендацій, це визнає сама ВООЗ, оперті на скупому доказовому матеріалі. Вони дуже ризиковані та смертоносні», – додав він.
 
Активіст визнає, що протягом багатьох років ВООЗ надавала підтримку мільйонам людей, допомагаючи захистити і покращити їхнє життя, але публікуючи ці «вбивчі вказівки, щоб досягти прогресу і сприяти абортам, організація стала на протилежний бік».

Інструкція містить чотири основні теми: оціночні дані про небезпечні аборти у світі, найновіші рекомендації для проведення абортів, рекомендації щодо розширення доступу до абортів та консультації з питань політики і законодавства. Хоча останній аспект не має нічого спільного з медичними проблемами, ВООЗ дійшла висновку, що ці питання є важливими, щоб дозволити введення абортивного права, особливо для молодих жінок.
 
Активісти pro-life вже давно стверджують, що дані про зростання кількості небезпечних абортів у світі, що здійснюються за межами лікарень і клінік – які подає ВООЗ – сумнівні. На основі аналізу даних з декількох країн, що розвиваються, прихильники вбивства ненароджених дітей повторюють знайомий аргумент, що заборона на аборт є серйозною загрозою для життя і здоров'я жінок.
 
Захисники життя доводять,  що через відсутність відповідних доповідей і неточності статистичні дані ООН про смертність серед жінок сильно завищені. Вони зазначають, що абортивне лобі часто використовує перебільшені та неточні дані для того, щоб спонукати прийняття конкретних положень, які б легалізувати вбивство ненароджених дітей. Так було ще до голосування щодо закону про аборти у Великобританії 1967 року і в 70-х минулого століття, щоб виправдати рішення Верховного суду США, який легалізував аборти. Доктор Бернард Натансон, який був прихильником абортів, згодом визнав, що для цієї кампанія свідомо, навіть у п’ятеро, завищували кількість нелегальних абортів.

За матеріалами wiara.pl

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 25 червня 2012 р.

25.06.2012р. Б. / «Вони прокладали шлях до Незалежності»

27 червня Українська греко-католицька церква разом із іншими традиційними християнськими церквами згадує Всіх Святих. (У всіх ця дата припадає десь на кінець червня.)
 
Всіх Святих — досить нове і цікаве свято. Так, у греко-католиків його започаткував Патріарх Йосип Сліпий — з метою вшанування численної плеяди мучеників і праведників українського народу, які постраждали за віру на початку ХХ століття. Власне, про це говоримо з керівником Постуляційного центру беатифікації та канонізації святих УГКЦ отцем Романом ЛАГІШЕМ.
 
— Не дивлячись на те, що це свято досить нове, воно стає дедалі, якщо можна так сказати, популярнішим.

— Було запроваджене в діаспорі. Синод УГКЦ підтримав ініціативу Патріарха Йосипа, адже за віру в умовах тоталітарного режиму на початку минулого століття постраждали тисячі людей.
 
— А коли його перенесли в Україну?
 
— На початку 1990-х років.

Нині йдеться не лише про те, що ми як наступні покоління маємо обов’язок вшановувати цих мучеників і праведників за віру — вони прокладали шлях до нашої Незалежності, а й про те, що в часи перехідні, в які живемо, їхні життя свідчать про справжні цінності. До речі, це не тільки десятки тих, чиї геройські чесноти є відомими і беззаперечно доведеними згідно з церковними канонами і процеси над якими зараз офіційно тривають. Згадуємо й тих, які чекають свого місця на вівтарі Церкви. А ще є багато таких, яких узагалі не знаємо: вони залишилася за мерзлотою сибірського ГУЛАГу.

Важливо, що тоді духовні діячі відігравали не лише релігійну роль, а й політичну, соціальну та культурну. Приміром, Августин Волошин. Одружений священик. Високоосвічений (у його «арсеналі» два докторати). Розуміючи весь трагізм своєї нації, згодився стати президентом Закарпатської України. Це фанатичне рішення! Він цілковито був свідомий того, що з таким чоловіком і батьком його сім’я не має майбутнього. (Вони всі були знищені.)

Очевидно, щоби йти на такі кроки, треба було мати особливу Божу ласку і силу. Візьмімо 25-річну мирянку Марію Шведу, успішну студентку Львівського університету. Вона зважилася приносити необхідні речі (фелони для священиків...) на таємні літургії і за це поплатилася життям уже наприкінці 80-х. Напевно, складно уявити, що тоді ще існували переслідування, однак вони були. Подібних прикладів багато.
 
— Один із найяскравіших — Патріарх Йосип Сліпий, 120-річчя з дня народження якого цьогоріч відзначаємо.
 
— Власне, 18 років сибірської каторги лишень за те, що він не хотів стати митрополитом Московським, змінивши ГУЛАГ на митрополичий престол! Унікальність цих Велетнів духу ще в тому, що, перебуваючи за тисячі кілометрів від своїх вірних, вони дивовижними способами передавали їм послання. В них ішлося про те, як українцям жити в умовах кризи релігійних почуттів, культурного і загалом національного життя. Ба більше. Навіть конкретні вказівки, де і як декотрим переховуватися.

Варто згадати й митрополита Львівського Володимира Стернюка, який, між іншим, виводив УГКЦ з підпілля. Ось один із штрихів до його діяльності. До невеликої однокімнатної комунальної квартири, де той мешкав, ще з 8 години стояла черга. І вона не зменшувалася до 20-ї — людей все прибувало. Вони приходили до владики у найрізноманітніших справах.

Тому ми можемо сміливо стверджувати, що в той час такі постаті виконували надзвичайно важливу роль — провідників нації в усіх напрямках її життя. І через них релігія стала об’єднавчим чинником для українців — вони об’єднувалися навколо Бога і української держави. До речі, це стосується не тільки греко-католиків. Наприклад, православний митрополит Василь Липківський не пішов на співпрацю з офіційними державними органами НКВД, через що відбував заслання.

Тобто кожен, хто не йшов на співпрацю з тим тоталітарним режимом, не міг розраховувати на публічне життя, тим більше — життя церковнослужителя.

Я розпочинав нашу розмову з того, що дане свято стає дедалі популярнішим. Гадаю, це зумовлено тим, що серед наших сучасників авторитетів — обмаль. А людям, у які б часи ті не жили, авторитети потрібні. Бо ніколи не зникне голод людського серця за добром, любов’ю, справжністю і справедливістю. Крім того, праведники, яких згадували, і ті, про яких не говорили, не жили в ранньохристиянський період чи в Середньовіччя, до яких, ми, здавалося, не досягаємо, а півстоліття тому або й того менше, і з ними ми так чи інакше пов’язані. Коли розказуємо про це школярам, то згадуємо, приміром, що той чи інший святий ходив тією ж вулицею, що й вони, до школи. Святі не сходять з неба, вони жили і живуть поміж нас. До речі, слово «святий» у перекладі з грецької означає «інший». І справді, коли ти відкриваєшся на Бога, то здатен стати іншим.
 
— До речі, коли врешті митрополита Андрія Шептицького буде проголошено блаженним? (Процес триває з кінця 50-х.)
 
— Віримо, що в найближчому часі. В своїх інтерв’ю співробітник Постуляційного центру беатифікації та канонізації святих Української греко-католицької церкви отець Роман Тереховський часто розповідає про оздоровлення однієї дівчинки в США. Вона мала захворювання, пов’язане з дисфункцією деяких внутрішніх органів. На жаль, українські лікарі нічим не змогли допомогти, і родина дитини виїхала на лікування до Сполучених Штатів. Але і там лікування не принесло бажаного результату. Дівчинка часто молилася до митрополита Андрея, і їй приснився дивний сон — Андрей Шептицький пообіцяв подарунок до дня народження, після чого дитина повністю одужала. Якщо цей випадок буде остаточно визнаний чудом, то незабаром процес беатифікації завершиться. Ми не виключаємо, що випадки дивного зцілення після молитовного звернення до митрополита Андрея Шептицького траплялися і в Україні. Проте задокументувати їх належним чином не вдавалося.
 
— Отче, які заходи відбудуться з нагоди свята Всіх Святих?
 
— Оскільки 27 червня припадає на робочий день, усі святкування ми перенесли на 24 червня, неділю. В Львівській філармонії відбудеться концерт-реквієм. У ньому візьмуть участь хор та оркестр заслуженої академічної капели України «Трембіта». А напередодні в храмі Блаженного Миколая Чарнецького у Львові відслужимо Архієрейську літургію. 27 червня новомучеників та ісповідників віри ХХ століття згадуватимуть по всіх церквах УГКЦ в Україні та світі.

Розмовляла Надія ТИСЯЧНА,

Джерела:  

«День». Фото надані Постуляційним центром беатифікації та канонізації святих УГКЦ

Воїни Христа Царя

неділя, 24 червня 2012 р.

24.06.2012р. Б. / У боротьбі за національне визнання: УГКЦ в українських медіях

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) активізувала присутність у медійному дискурсі останнім часом, але наскільки помітною є ця присутність та якою постає УГКЦ в українських медіях? Запропоноване дослідження – спроба з’ясувати відповіді на ці запитання.
 
Діяльність церков як соціальних інститутів є однією із багатьох тем, які є об’єктом для медійного представлення. Суспільні уявлення про вірян тієї чи іншої релігійної громади, їхні переконання та цінності, багато в чому формуються під впливом інформації, отриманої із медій. Окрім цього, через засоби масової комунікації самі члени релігійної громади отримують інформацію про діяльність та політичні пріоритети церкви, про заяви її лідерів, та конструюють уявлення про місце своєї релігійної громади в суспільстві та стосунки з іншими соціальними групами.
 
Метою цього дослідження було проаналізувати характер медійного представлення УГКЦ в основних друкованих, електронних та інтернет-медіях України та виокремлення спільних рис, що ідентифікують греко-католиків у медійному дискурсі.
 
Одразу варто зазначити, що використана для дослідження вибірка не є репрезентативною і результати дослідження можуть вважатись лише виокремленням певних тенденцій у характері конструювання ідентичностей через медії.
 
В рамках дослідження було проаналізовано масив зі 667 медійних текстів (з них 132 сюжети національних телеканалів, 287 матеріалів друкованих видань та 248 текстів найрейтинговіших інтернет-видань) за період з січня по червень 2011 року.
 
За результатами кількісного дослідження масиву медіа-повідомлень, найбільше матеріалів про УГКЦ за вказаний період було на 5 каналі (33), ICTV (16), 1+1 (14) та TVi (14), а також у газетах День (64), Україна молода (38), Газеті по-українськи (25), Сегодня (17), Голос України (16), «2000» (13),а також у журналі «Український тиждень» (12). Щодо інтернет-видань, то з січня по червень 2011 року на Українській Правді було опубліковано 75 матеріалів, які містили згадки про УГКЦ (в той же час на Історичній Правді таких матеріалів було 112), у онлайн-виданні «Кореспондент.net» – 61.
 
Найбільша кількість матеріалів про УГКЦ у медіях була зафіксована у березні 2011 року: 220 публікацій, найменше – 51 матеріали – у січні 2011.
 
Такий сплеск інтересу до УГКЦ у березні 2011 можна пояснити обранням нового голови УГКЦ Блаженнійшого Святослава Шевчука, що стало потужним інформаційним приводом для ЗМК. Загалом же можна стверджувати, що характер висвітлення діяльності УГКЦ є несистематичним для більшости національних медій, і є пов’язаним у першу чергу з наявністю визначних подій або інформаційних приводів, ініційованих самою церквою. Проте, все ж є видання – як-от «День» та «Український тиждень», «2000», інтернет-видання «Історична правда» та ін. -, які традиційно приділяють багато уваги темі міжконфесійних стосунків, та діяльності УГКЦ зокрема.
 
Структура дискурсу: Теми та формати
Найбільш розповсюдженим жанром представлення інформації, пов’язаної з УГКЦ за вказаний період  були новини. Цей формат зазвичай передбачає нейтральне коротке представлення події та коментарі до неї. Щодо інших форматів, то вони у вибірці представлені дуже обмежено. Серед інших є історичні розвідки, аналітичні матеріали, репортажі, публіцистичні матеріали, інтерв’ю, ток-шоу. Проте їхнє кількісне співвідношення несумірне із загальним переважанням жанру новин. Так, за аналізований період із 667 матеріалів у медіях було лише 6 інтерв’ю Любомиром Гузаром і 5 з новообраним главою УГКЦ Святославом.
 
Щодо тематики дискурсивного представлення УГКЦ у медіях, то основними були такі, наведені у порядку популярності:
  1. Загальні новини про християнські свята та пости, участь УГКЦ у богослужінням та молебнях.
  2. Відхід з посади глави УГКЦ Любомира Гузара та обрання головою Святослава Шевчука.
  3. Відзначення 10-ої річниці приїзду в Україну Папи Івана Павла ІІ у червні 2011 року.
  4. Соціальні та культурні ініціативи церкви у різних регіонах.  (випуск альбому Пікардійської терції, підтримка художників, ініціатива боротьби проти алкоголізму в Тернополі, зустріч Гузара зі студентами в Дніпропетровську тощо).
  5. Історичні матеріали у різних виданнях.
  6. Згадки про УГКЦ та її лідерів у різних медіа-матеріалах, не пов’язаних з УГКЦ
  7. Аналітичні матеріали про релігійну та міжконфесійну ситуацію в Україні, становище УПЦ (МП) та утиски представників інших конфесій
  8. Інформація про конфлікти за участи УГКЦ (наявність невизнаної гілки всередині самої УГКЦ (Василіани), конфлікт у Львові навколо приміщення книгосховища – колишнього храму УГКЦ).
  9.  
Основні дискурсивні практики формування суспільних уявлень про УГКЦ та ідентичностей вірян
1. Залучення та іншування греко-католиків
Нейтральні на перший погляд новини про відзначення християнських свят є потужним засобом конструювання ідентичності УГКЦ. Інформація про спільне відзначення Різдва, Великодня, участь у спільних молебнях з лідерами православних конфесій, створює умови для залучення греко-католицької церкви до українських церков, які поруч із православними конфесіями вважаються традиційними для жителів України.
 
Більшість мейнстрімових медій залучають УГКЦ до традиційних для України церков, застосовуючи, зокрема, такі мовні засоби:
- уникнення називань, що означають розрізнення;
- використовують узагальнюючі називання «віряни», «християни», підкреслюючи належність в першу чергу до групи віруючих, ніж до окремих конфесій;
-  залучаючи греко-католиків до ширшої групи «православних» без розрізнення обрядових чи міжконфесійних відмінностей між церквами;
 
Проте, окрім широко застосовуваних дискурсивних практик залучення греко-католиків, потрібно відзначити також практики іншування УГКЦ  групою видань, що поділяють «проросійські» та «панслов’янські» ідеологічні позиції. Таке представлення УГКЦ виходить із нормативних позицій традиційності лише православ’я на території Україні, та ставить під сумнів легітимність та історичну традицію діяльності УГКЦ в Україні.
 
Серед поширених мовних засобів віншування використовується:
-  виключення греко-католиків із групи «ми» та уявлень про «наше»:
«– Греко-католическая, по-моему. Вон сейчас у девчат спросим. Дуня! Это церковь греко-католическая?
– Да нет, наша.
Наша уже? А раньше была….» (Газета по-київськи  січень, 2010)
-  використання називання «уніати» в негативному контексті  для іншування прихильників цієї церкви, використання цього терміну на противагу групі «традиційні, православні»:
«Логика особая, львовская. Это какая же, в таком случае, для украинцев религия традиционная? Неужели униатская? Или новоявленная в 1992 году филаретовская? Или все же просто православная, идущая от византийского православия…» (Рабочая газета, січень 2010).
 
2. Історичні наративи
Хоча матеріали на теми історії та історичної пам’яті, які мають стосунок до УГКЦ та її лідерів, складають порівняно невелику частину (27 матеріалів у різних неспеціалізованих виданнях стосувались історичної тематики – це приблизно 4% усіх матеріалів зі згадками УГКЦ), проте ця дискурсивна практика є найбільш ідеологічно заангажованою, навколо історичних тем у медіях розгортається найбільше зіткнення протилежних поглядів на одні й ті самі історичні події та постаті.
 
Окрім того, історичні аргументи активно використовуються як для підтвердження, так і для делегітимації уявлень про традиційність УГКЦ.
 
Також через накидання свого бачення тих чи інших історичних подій відбувається ідеологічне протистояння за нормалізацію суспільних уявлень про те, чи греко-католики є лише регіональною, «галицькою» релігійною громадою, чи УГКЦ може претендувати на статус всеукраїнської церкви.
 
Яскравою ілюстрацією такого протистояння є новина про відкриття пам’ятної дошки у Харкові на честь священника УГКЦ Йосипа Сліпого у лютому 2011 року.
 
«Україна молода», видання, яке поділяє ідеологію «україноцентричності», наводить слова мера Львова Садового, який позитивно характеризує Сліпого:
«Мета нашого візиту — відкриття пам’ятної дошки патріарху Йосипу Сліпому, особистості планетарного масштабу» (Україна молода, лютий 2011)
 
Видання протиставляє цій позиції коментар мера Харкова Добкіна, для якого основним проблематизаційним моментом є пов’язаність діяльності Сліпого з УПА. Тут репродукується невисловлене припущення, що для Харкова, та зокрема для радянських ветеранів цього регіону, дошка на якій буде зазначено про те, що Сліпий був вояком УПА є ненормальним, потенційно конфліктним:
«Ми поставили єдину умову: там не буде ніяких згадок про УПА, нічого такого, що викликатиме роздратування багатьох ветеранів, — наголосив «губернатор». — Це буде пам’ятна дошка священику, архієпископу греко–католицької церкви, який перебував у пересильній в’язниці Харкова». (Україна молода, січень 2010)
 
Цікаво, що підкреслюючи «ненормальність» присутності у Харкові пам’ятної дошку воякові УПА, позиція радянських ветерани подається як загальновизнана нормальність, з якою й солідаризується Добкін.
 
Однією з провідних дискурсивних практик представлення УГКЦ у історичному контексті є також протиставлення греко-католицької та «радянської» ідентичності у широкому сенсі.
 
3. УГКЦ: регіональна чи глобальна церква?
Іншим неоднозначним у своїх медійних представленнях є уявлення про територіальну розповсюдженість греко-католицької церкви в Україні та за її межами, та відповідно чи може УГКЦ вважатись церквою, що об’єднує усіх українців, а не лише жителів Західної України.
 
Регіональний розподіл ідентичностей та «галичан-уніатів» та «наддніпрянців-православних» у різний спосіб відбувається у представленнях багатьох медій.
 
Під час інтронізації новий глава УГКЦ заявив про наміри церкви отримати статус Патріархату та претендувати на роль «глобальної» церкви, що викликало резонанс серед ЗМІ.
 
Одні видання різко критикують таку регіональну само ідентифікацію лідера УГКЦ, підтримуючи уявлення про греко-католиків лише як про «галичан»: «… к тезису Дмитрия Табачника о существовании на Украине двух разных народов — галичан-униатов и надднепрянцев-православных»  («2000», січень 2010)
 
«Рабочая газета» в свою чергу бачить у факті проведення інтронізації у Києві, а не у Львові, конфлікт, виклик для православних церков та подіє цю новину з неприхованою критичністю.
 
«Интронизация новоизбранного главы УГКЦ состоялась в Киеве в возведенном недавно униатском Патриаршем соборе Воскресения Христова, а не во Львове, как это бывало прежде. Собор на левом берегу Днепра подобно форпосту бросает вызов всему украинскому каноническому православию»  (Рабочая газета , квітень 2010)
 
Інші медії ставлять під сумнів претензії на глобальну ідентичність УГКЦ у більш нейтральній формі, не вдаючись до відвертого іншування греко-католиків та протиставлення конфесій.
 
Загалом можна сказати, що у медійному дискурсі немає єдиного усталеного регіональної ідентичності УГКЦ і навіть лояльні медії у опосередкованій формі висловлюють сумнів щодо заяви нового глави УГКЦ про глобальну ідентичність церкви.
 
Висновки
Загалом мейнстрімові медії включають УГКЦ до традиційних українських церков, поруч із православними. Ця церква належить до  поля «нормального, звичного», новини про УГКЦ та її керівників подаються у нейтральному тоні, майже без проблематизації.
 
Разом з тим, існує група друкованих видань,  які можна віднести до «проросійських» чи «панслов’янських», які приділяють високий інтерес до тем пов’язаних з УГКЦ, проте їхнє представлення є гостро критичним, ідеологічно-зарядженим (як-от називання «уніати» замість конвенційного «греко-католики») та таким, що виходить із нормативної позиції «ненормальности», «нетрадиційности» греко-католицької церкви не лише у Східних чи Центральних регіонів України, але й на території Галичини. Ці ЗМІ, зокрема, досить критично передали новину про претензії УГКЦ на статус патріархату, перехід від «регіональної» до «глобальної» ідентичности.
 
Так історична пам’ять про діяльність УГКЦ, репресії щодо її лідерів та подальша політична реабілітація є однією із гострих конфліктних тем, яка використовуються у ідеологічній полеміці між двома таборами «проукраїнських» так «проросійських» ЗМК.
 
Загалом дослідження показало, що для переважної більшості засобів масової інформації України новини про УГКЦ (можна припустити що і загалом на релігійну тематику) не є пріоритетними; а висвітлення діяльності УГКЦ прив’язане в основному до згадок у контексті релігійних свят та інформаційних приводів, створених самою церквою.
 
Брак аналітичних матеріалів та розслідувань та соціальну та історичну тему формує дискурсивну практику медійного висвітлення УГКЦ радше як несистематичну та орієнтовану на надзвичайні події ( як-от призначення нового голови), «релігійний паркет» (новини про молебні, богослужіння) чи «легкі» новини про відзначення християнських свят пересічними жителями України.
 
Анастасія Безверха
 
Анастасія Безверха є PhD-студенткою програми “Масові комунікації” (НаУКМА).
Цей матеріал є частиною ширшого дослідження “Медійне представлення Української греко-католицької церкви – аналіз конструювання ідентичностей та сприйняття аудиторією”.
 
 
Джерела: ua.ejo-online.eu

Воїни Христа Царя

середа, 20 червня 2012 р.

20.06.2012р. Б. / У Севастополі католицький храм хотіли перетворити у звіринець

Учора, 19 червня, будівля католицького храму у Севастополі, який за радянських часів перетворили на кінотеатр, наповнилася звірячими криками і хором людських голосів. Як виявилося, на час шкільних канікул фойє приміщення, з дозволу керівництва «Кіносвіт» перетворилося у звіринець. 
 
У ситуацію втрутилися представники католицької громади, які дізналися про те, що відбувається, ще напередодні і виступили проти такого розвитку подій. В результаті звернення до Севастопольської міськдержадміністрації, міськради і в СБУ до кінця дня будівлю знову закрили, а звіринець пообіцяли перемістити в інше місце. 

За словами в.о. директора об'єднання «Кіносвіт» Дмитра Гарнеги, ремонт в будівлі продовжується. «Ми просто вирішили використовувати фойє під час шкільних канікул. Католики висловили незадоволення та обурення. Ми пішли їм на зустріч ». 

Зі свого боку настоятель Севастопольської католицької громади ім. Святого Климента Римського, отець Юрій Зімінський повідомив, що першими про «перепрофілювання» приміщення «дізналися ми з отцем Яном. А потім всіпобачили після того, як вони вивісили рекламні щити». 

За словами священика, мало буде сказати, що побачене викликало протест в душах віруючих. Люди були просто обурені, - каже отець Юрій. «Не тільки тварини обурили, але там були ще маски шаманів, маски вуду, а це вже справжня чортівня. Ця затія як насмішка над Богом, насмішка над християнами». 

Представники католицької громади звернулися до першого заступника глави міста Сергія Савенкова. Потім звернулися до Фонду комунального майна, так як приміщенням поки розпоряджається ця структура. «Вони не повірили, - говорить о. Юрій Зімінський. - Я звернувся, щоб дізнатися, хто дав дозвіл на те, що відбувається. Виявилося - це була приватна ініціатива в.о. директора «Кіносвіт». 

Ситуація ще повністю не вирішилася. Будівлю знову закрили, рекламу зняли, але тварини в приміщенні поки залишилися. 

Що ж стосується можливих претензій підприємця, який організував діяльність в приміщенні колишнього храму, то, як запевнив Дмитро Гарнега, з ними питання вирішене. Продовжувати діяльність в будівлі церкви вони не будуть. 

Нагадаємо, єпископ Одесько-Сімферопольської дієцезії Броніслав Бернацький закликав католиків молитися за мудрість для місцевої влади Одеси і Севастополя. Ієрарх сподівається на молитовну підтримку українських католиків у справі повернення храму у Севастополі та будинку священика в Одесі. 

Уже понад 15 років місцева влада Севастополя відмовляється повернути будівлю храму її законним власникам. Усі великі урочистості католики проводять на площі перед храмом, у якому з радянських часів розміщується кінотеатр.

Довідка

 

Римо-католицький храм св. Климента у Севастополі був збудований 1911 року на пожертви католиків, яких у Севастополі на той час було понад 3 тисячі. Дві третини католиків служили на Чорноморському флоті. 

В часи репресій, 1936 року, настоятеля парафії о. Матвія Гудайтіса розстріляли, а церкву закрили. Під час ІІ Світової у будівлі храму розташовувався радіовузол. Під час війни будівля трохи постраждала, але 80% храму вціліло, а 1958 року святиню перебудували під театр. 

1994 року вийшов Указ Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна». У ньому сказано: «На виконання статті 17 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» місцевим органам державної виконавчої влади забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу в безплатне користування або повернення безплатно у власність релігійних організацій культових споруд і майна, які знаходяться в державній власності і використовуються не за призначенням». 

Впродовж усіх цих років католицька громада Севастополя кілька разів зверталася до представників влади з проханням повернути храм, але депутати відхиляли це прохання, пропонуючи натомість іншу територію для будівництва нової церкви. 

Наразі католики Севастополя моляться у тимчасовому приміщенні – житловій квартирі, перебудованій під каплицю. Спільнота налічує 400 вірних різних національностей. Служби Божі правляться українською, російською та польською мовами. Крім богослужінь у парафії регулярно проводяться катехизи. 

За матеріалами: Гражданская оборона 

Джерело:    КРЕДО





Що було би, якби...

Що було би, якби в тому ж місті Севастополі була в подібній ситуації єврейська громада і синагога? Та запевняю вас, - це був би справжній Міжнародний скандал, з усіма витікаючими з того факту наслідками не тільки для горе-керівників міста, але й України та її іміджу у світі.

А тут, всі мовчать, ніби так тим католикам і треба. Православна Україна байдуже спостерігає впродовж п'ятнадцяти років на те зло і беззаконня, яке чиниться проти Божого храму і православної віри католицької громади міста...

р.Б. Леонід

понеділок, 18 червня 2012 р.

18.06.2012р. Б. / Бенедикт ХVІ – Папа-воїн

Минулого тижня світові ЗМІ вибухнули черговою антиватиканською «сенсацією»: пропав головний адміністратор ватиканських комп’ютерів! Буцімто серйозні видання, як наприклад, італійська «La Repubblica» не лише широко розтиражували цю «сенсацію», але й «професійно» скоментували: у Ватикані серйозні проблеми. Але офіційний Ватикан не лише не підтвердив цю інформацію, але й рішуче спростував цю «сенсацію». «Всі системні адміністратори і консультанти Ватикану на місці», - заявив офіційний речник Ватикану о. Федеріко Ломбарді . Як і більшість сенсаційних повідомлень ЗМІ про Церкву, і ця «сенсація» виявилась черговою вигадкою.  Можна би було її розглядати, як спробу газет підвищити свій тираж у літні місяці, коли інформації мало, але зважаючи на те, що Євро-2012 є прекрасним джерелом інформацій та з огляду на постійне підігрівання ЗМІ скандалу з викраденням папських приватних листів, ця «сенсація» виглядає більше на чергову спробу дискредитації вищої єрархії Католицької Церкви та Папи зокрема.
 
Цілком зрозуміло, що консервативний і відданий католицькій ортодоксії Папа Бенедикт ХVІ не подобається різноманітним групам і всередині Католицької Церкви, і поза її межами. Вже в часі одразу після його обрання єпископом Риму ЗМІ заповнювали інформаційний простір різноманітними чорними прогнозами, підкріпленими «аналізами» з уст найліберальніших представників різних маргінальних груп, які хоча офіційно є в Церкві, насправді ментально уже давно перебувають поза її межами, як от німецький «теолог» Ганс Кюнґ.
 
Свого часу кардинал Рацінґер був проголошений ЗМІ «Божим пітбулом» за безкомпромісну позицію в обороні православності Католицької Церкви. Саме він є автором відомої декларації «Dominus Iesus», яка чітко виклала основні постулати католицького розуміння Церкви і принципів, на яких може будуватися екуменічний діалог. Саме ця декларація поставила ліберальні міркування про природу Католицької Церкви та Її місце у християнському світі поза законом. Також саме кардинал Рацінґер є автором «Катехизму Католицької Церкви» - який досить чітко і зрозуміло викладає ортодоксну католицьку доктрину віри. Такого удару по своїх позиціях ліберали не можуть простити Папі Рацінґеру до сьогоднішнього дня.
 
У світі, в якому всі норми стають відносними, у якому людина все більше перетворюється на об’єкт задоволення власних інтересів, Папа Бенедикт ХVІ чітко і виразно вказує на те, що властиво традиційні християнські цінності і є найкращим рецептом нормального здорового людського буття, а всілякі моральні та соціальні експерименти до нічого добро не можуть призвести. Тим самим Папа стає ворогом №1 для міжнародних компанії з їх фінансовими інтересами, адже не малу частину їхнього доходу складають гроші, які надходять в результаті неморальних махінацій, продажу зброї, продажу контрацептивів, використання різних витяжок з абортованих дітей, так звані Pink money (рожеві гроші, ґей-паунд), – і це лише невеличка частина неморального світового грошообігу. Звісно, сюди потрібно додати й ідеологічних противників, які мають немалу владу в сучасних ЗМІ.
 
Тому інформаційний напад на Ватикан з метою дискредитації «Божого пітбула» має свої цілком відкрити і відомі меркантильні інтереси.
 
Успіхи Папи Бенедикта у наведенні правопорядку в Католицькій Церкві також не можуть не хвилювати Її противників та внутріцерковних кротів-лібералів. Зокрема успішна консервативна «революція» у США, початок наведення порядку з американськими монахинями, успіхи у діалозі з лефевристами, успіхи у приверненні консервативних англікан до Католицької Церкви, розчищення ситуації довкола педофільних скандалів – усе це дуже серйозно б’є по позиціях лібералів в середині католицизму, зміцнюючи в цей же ж час саму Католицьку Церкву.
 
Не менш серйозну загрозу відчуває й РПЦ, зокрема її український експонент УПЦ МП, від політики Папи Рацінґера. Адже зміцнення структур УГКЦ, зокрема створення нових митрополій, серйозно підриває надії «русскава міра» в України, принаймні, в її західній частині. Що більше, папське іменування Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука членом Папської Ради сприяння єдності християн, позбавить РПЦ можливості вести діалог з Ватиканом через голови українських греко-католиків. Звідси і образливі звинувачення католиків у прозелітизмі устами заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви протоієрея Миколая Данилевича. Як це не дивно, але реальний перехід великих груп англікан в лоно Католицької Церкви не викликав абсолютно ніяких проблем у екуменічному діалозі між церквою Англії (англіканська деномінація) і Католицькою Церквою. Не пролунало жодних звинувачень у прозелітизмі. А РПЦ, чи її українське відділення УПЦ МП, панічно боїться самої присутності УГКЦ на сході України. Адже, якщо розібратися серйозно, то навряд чи хоч кілька воцерковлених православних юрисдикції МП перейшло в лоно Католицької Церкви. Реальні факти на місцях свідчать, що УГКЦ перш за все опікується галицькою та закарпатською греко-католицькою діаспорою на Сході та що хіба що люди, далекі від воцерковленого життя, які не є католиками за хрещенням вливаються в лоно УГКЦ. Паніка клиру МП стосовно мнимого «уніатскава прозєлітізма» скоріше є надумана та виплекана власним безсиллям та відчуттям неповноцінності.
 
До речі, стосовно згаданої заяви, слід усе ж таки віддати належне протоієрею М. Данилевичу, він жодного разу не назвав греко-католиків уніатами, на відміну від редакції сайту «Православіє в Україні». Це уже великий прогрес у освоєнні азів елементарної культури спілкування православним клиром. Ще б вартувало, щоб московсько-православний клир навчився й правдомовності та перестав послуговуватися паушальними, огульними, голослівними звинуваченнями. Але, можливо, саме поведінка представників офіційного православ’я є дійсним виразом реальних цінностей «візантійска-масковскай цівілізаціі», яку деякі мрійники раді би були насадити і в УГКЦ.  
 
Тож нелюбов ЗМІ до Папи не тільки в західному світі, але й в країнах, де активні адепти «русскава міра», цілком зрозуміла і не є чимось надзвичайним. І тому антиватиканська та антипапська  істерика у певних ЗМІ є надзвичайно добрим індикатором успішності політики Бенедикта ХVІ. Ця істерика лише сприяє внутрікатолицькій єдності, а тим самим робить цілу Церкву сильнішою і успішнішою у вершенні Нею Її послання.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

18.06.2012р. Б. / У Центральній Україні УГКЦ іде до тих, хто цього потребує, – о. Іван Данкевич, декан Хмельницький, УГКЦ

На сайті «Православіє в Україні» 15 червня вийшов матеріал, у якому заступник голови ВЗЦЗ УПЦ (МП) о. Миколай Данилевич звинуватив греко-католиків в приховуванні своєї конфесійної приналежності під час заснування нових парафій на Хмельниччині та прозелітизмі в центральних та східних областях України. Редакція РІСУ звернулась до декана Хмельницького деканату Української Греко-Католицької Церкви, настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці митрофорного протоєрея Івана Данкевича з проханням прокоментувати слова священика УПЦ (МП).
 
«Мене здивував коментар заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків протоєрея Миколая Данилевича стосовно діяльності Української Греко-Католицької Церкви на теренах Хмельницької області. Тим паче, що до сьогоднішнього дня в нас існувала стабільна доброзичлива міжконфесійна ситуація, а за такими заявами простежується виразне бажання «кинути кістку» та внести неспокій у релігійну ситуацію в нашому краї. Перш за все хочу спростувати висловлювання щодо нашої присутності у центральних регіонах України, а зокрема в Хмельницькій області, оскільки до третього поділу Польщі 1795 р. тут існувала добре розвинена мережа греко-католицьких парафій. І її ліквідація відбувалась часто за допомогою репресивної машини Російської імперії. Задля збереження миру та спокою ми жодного разу не піднімали питання повернення культових споруд нашій Церкві, які згідно з історичними даними були побудовані греко-католиками».
 
Сьогоднішня ситуація, за словами о. Івана, також не зовсім відповідає тим даним, які озвучує о. Миколай Данилевич.
 
«Мені прикро, що йому подають таку спотворену картину. Перш за все, ми ніколи не приховуємо того, що ми є вірні Української Греко-Католицької Церкви. Ми не з’являємось «нізвідки» в жодному населеному пункті Хмельниччини, ми приходимо туди, де є вірні нашої Церкви і де існувала наша Церква протягом століть. Якщо отець Миколай говорить про конкретні населені пункти, то варто цю інформацію конкретизувати, оскільки невиправдано для такої поважної людини послуговуватись загальними фразами та чутками», – сказав священик.
 
Стосовно звинувачень о. Данилевича про «паперові» громади УГКЦ, то, як наголосив о. Іван Данкевич, згідно з інформацією Управління у справах релігії Хмельницької ОДА, із початку 2012 року до сьогоднішнього дня в Хмельницькій області не зареєстровано жодної нової парафії УГКЦ.
 
«Для заснування громад в нас завжди є всі відповідні підстави. Всі реєстрації відбуваються згідно з чинним законодавством: складається протокол зборів, список осіб, які мають бажання створити релігійну громаду, офіційне звернення в органи влади. На всіх цих документах чорним по білому написано – створюється релігійна громада вірних Української Греко-Католицької Церкви», – говорить о. Данкевич.
 
На завершення о. Іван додав: «Мені прикро, що знову в неправдивий спосіб вишукується нагода щодо звинувачень і конфронтації. Оскільки основна мета священнослужителя (будь-якої конфесії) показувати вірним шлях до Бога через слово та спосіб життя. Ми повинні виховати із цього «спадку атеїзму», який нам залишився від попередньої системи насамперед християн, а вже після цього приналежність до певної конфесії. Ми нікого не затягуємо в свої храми через якісь матеріальні блага чи страх. Приходять люди неохрещені, які десятиліттями не були в жодному храмі, не сповідалися жодного разу в житті. Ми робимо те, чого від нас вимагає наше покликання – служити Богу та людям. І якщо це комусь не подобається – це його право мати свою думку».

Джерела: РІСУ

Воїни Христа Царя

субота, 16 червня 2012 р.

16.06.2012р. Б. / Глава німецького єпископату про проблеми Європи

Архиєпископ Роберт Цоліч закликав, щоб Європа стала континентом надії. Як зазначив глава єпископату Німеччини, «для цього необхідно відважних і відповідальних християн, котрі вирішують актуальні проблеми в світлі Євангелія». Німецький єпископ у виголошеній в Дюссельдорфі промові також скритикував політиків, котрі применшують кризу Європи до фінансових питань.

Промова Архиєпископа Цоліча є чимось на кшталт християнської програми для Європи. Він тричі зацитував блаженного Папу Івана Павла ІІ і його європейське бачення. Він нагадав його прагнення, щоб Європа дихала двома легенями, західною і східною, згадав про встановлених покровителів Європи: Кирила і Методія, Катерину Сієнську, Бригіду Шведську та Едіту Штейн, а також нагадав про заклик Івана Павла ІІ до християн взяти на себе відповідальність за континент.

В присутності політиків та науковців Архиєпископ Цоліч з прикрістю зазначив, що більшість європейських законів є економічного виміру. «Без правдивої спільності цінностей ми не збудуємо стабільної законодавчої спільності», – говорив він, додаючи, що всі наступні договори повинні базуватись на спільних духовних цінностях.

Архиєпископ Цоліч також скритикував Європейський Союз за те,  що він менше уваги приділяє суспільному виміру, ніж економічному. Як приклад німецький єрарх навів сімейну політику. На його думку, в ЄС замість того, щоб обороняти внутрішньосімейні зв’язки, більший акцент робиться на можливості швидкого повернення до праці кожного з батьків, якого трактують як робочу силу.

Архиєпископ Цоліч запевнив, що Католицька Церква готова до співпраці у творенні Європейського Союзу, однак зазначив, що такі цінності як свобода, справедливість та права людини не можуть існувати без посилання на Бога. В іншому випадку вони можуть замінитись на егоїзм та зарозумілість.

За матеріалами radiovaticana.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

16.06.2012р. Б. / «Бережи нас, Боже, від полону гріха»



…саме такими словами пісні діти, що відвідують «Веселі канікули» при Салезіянському молодіжному осередку у Львові (ц. Покрова Пресвятої Богородиці), розпочинають і завершують день у таборі, а їх там як у вулику – аж 400!..
 
«Веселі канікули» для дітей 7-14 років розпочались 11 червня і триватимуть загалом 3 тижні, до 30 червня.

Про їх організацію запитаємо у о. Григорія (Шведа), салезіянина, відповідального за пасторальну діяльність Салезіян УГКЦ.

о. Григорій: «Цьогорічні «Веселі канікули» Салезіянське Згромадження зосередило на кращому пізнанню Святих Тайн, адже саме цей рік в УГКЦ має таку тему/завдання».

Роздуми над Святими Тайнами для дітей відбуваються за допомогою спеціально розробленої програми, до якої входять пісні, театральні сценки, катехизації, ігри та забави.

о. Григорій: «Всі ці елементи таборового дня є необхідними, адже дитина формується у контексті, певному виховному середовищі, що створене спеціально для неї – доступне, зрозуміле, де говорять її мовою».
Жанр, який вибрано для табору – козацький. Аніматори у шароварах і строях, старшинський козацький курінь служить своєрідним центром, звідки виходить вся важлива інформація, як на Січі!

Сценки, ігри, катехизації, банси-руханки… Табір має і свій гімн «Ісус – наша Дорога, Правда і Життя», який склали молоді аніматори для своїх молодших друзів, а також і всю програму.

о. Григорій: «Церква – це не лише єпископи, священики і монахи… Є важливо, щоб молоді люди – т. зв. аніматори, волонтери чи лідери, а також і миряни (батьки наших дітей, аніматорів, парафіяни) – були задіяними у Церкві, щоби відчували себе потрібними і мали свою роль в Ораторії чи молодіжному осередку, на парафії, в єпархії! Саме таке бачення церкви чи парафії зараз старається поширити Блаженніший Святослав під час своїх відвідин єпархій, бесід з молоддю».

«Веселі канікули» в Україні розпочались з приїздом сюди отців Салезіян та сестер Салезіянок. Саме сестри були ініціаторами проведення таких духовно-відпочинкових таборів, які вже наступного року будуть святкувати свій 20-ий день народження.

о. Григорій: «Діти і молодь в Церкві є і будуть завжди, тому ми – Салезіяни – постійно маємо, що робити, нажаль нас в Україні ще замало, надіємось на збільшення в наших рядах з Божою допомогою».

Джерела: www.sdbua.net

Воїни Христа Царя

четвер, 14 червня 2012 р.

14.06.2012р. Б. / Євро-2012: християнські фан-зони

У монастирі св. Альфонса у Львові отці-ретемптористи створили монастирську фан-зону.
 

На подвір’ї розташований великий екран, по якому відбуваються трансляції футболу.

Під час матчу між збірними України та Швеції у монастирській фан-зоні вболівало близько 100 чоловік.

У привітальному слові о. Михайло Іваняк процитував Святішого Отця Бенедикта XVI, який з нагоди «Євро-2012» закликав, щоб ці важливі спортивні події були пережиті як вираз найблагородніших людських прагнень і дій, у дусі миру та щирої радості. Перед початком матчу присутні помолилися Молебень до Христа Чоловіколюбця та відвідали монастирську каплицю і музей блаженного Миколая Чарнецького.

Наступна зустріч вболівальників у монастирській фан-зоні відбудеться 15 червня. За годину до трансляції, о 18.00, відбудеться молебень до Христа Чоловіколюбця.


Також у нижній світлиці одного з Соборів Вишгорода священик облаштував фан-зону для парафіян. У дні матчів на великому моніторі показують футбол. У світлиці отець Тарас розмістив проектор, ноутбук та монітор. «Я вважаю, що це є добрі змагання, командні змагання. Люди старші розказують своїм онукам, дітям, які до церкви не ходять часто, і це для них так само є нагода ще раз прийти до храму, побачити що храм це нічого страшного, що священик - така сама людина», - розповів отець Тарас. Спеціальних молитов за футбол, каже священик, парафіяни не промовляють. «Я думаю, певно, Богу все одно, хто виграє. Але я вболіваю за гарний футбол, коли не грає збірна України. Бо коли грає збірна України, то я вболіваю за свою національну збірну», - запевнив отець Тарас. У церковних переглядів є лише одне єдине правило - вболівати культурно, тобто без алкоголю, тютюну та поганих слів, навіть якщо допекло. А у всьому іншому церковні перегляди нічим не відрізняються від клубних чи у фан-зоні. Так само всі разом співають гімн, хвилюються, коли свої пропускають гол, сміються, коли вони прикидаються, та щиро радіють, коли забивають.

За матеріалами: www.cssr.lviv.ua / ТСН 

Джерело:    КРЕДО

вівторок, 12 червня 2012 р.

12.06.2012р. Б. / «Ми є тут, бо ми – жива Церква», - Владика Богдан Дзюрах


Упродовж 9-10 червня до с.Биличі, що на Старосамбірщині, прибували тисячі паломників з різних куточків Львівської області, щоб занести перед престол Всевишнього за посередництвом Пресвятої Богородиці свої молитви й прохання. Щороку тут в неділю Всіх святих відбувається зальноєпархіальна проща Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Участь в паломництві беруть понад 10 тисяч вірних.

Напередодні, 9 червня, до Билич у пішу прощу в супроводі священиків вирушили вірні з м.Самбора. Для самбірчан це паломництво стало вже доброю традицією. Кожного року серед паломників присутні випускники шкіл, які складають Богові подяку за час навчання у школі і просять благословення на подальше життя. Іншим паломницьким маршрутом 9 червня вирушили до Билич вірні Старосамбірського деканату, які цього дня подолали близько 30 км. Під час піших прощ священики виголошували повчальні науки, вірні ж приступали до святої тайни сповіді.

Увечері, 9 червня, паломники взяли участь у богослужіннях біля чудотворного джерела у Биличах. Тут відбулось також представлення мирянських спільнот Самбірсько-Дрогобицької єпархії за участі о. Любомира Митника (голова Комісії у справах мирян) та о. Василя Нестера (голова Комісії у справах родини). Рано-вранці учасники піших паломництв та нічних чувань взяли участь у Божественній Літургії.

Цього року урочисту Божественну Літургію на запрошення місцевого єпарха очолив преосвященний владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду єпископів УГКЦ, у співслужінні владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, та близько 100 священиків єпархії.

"Приходимо сюди, покинувши свої рідні домівки, щоденні заняття, полишивши своїх сусідів; приходимо особисто, з родинами, дочками й синами, приходимо сюди до джерела, яке б'є Божою благодаттю; приходимо до джерела, щоб втамувати нашу спрагу, але не лише до джерела фізичного, з якого б'є цілюща вода свята, приходимо до джерела, яким є сам Господь Бог", – з такими словами звернувся до паломників владика Богдан (див. повний текст проповіді єпископа).

Єпископ наголосив, що Бог є істинним джерелом життя. Упродовж історії ворог Божий намагався зруйнувати цілюще джерело у Биличах, докладав зусиль, щоб перегороди шляхи, що ведуть до цього святого місця. Усе це робилось для того, щоб люди не поклонялись живому Богові та щоб забули про джерело, яке б'є з української землі. Однак ворог зазнав невдачі в своїх намірах.

Архиєрей пригадав вірним слова Старого Заповіту, де Бог скаржиться на Свій народ, кажучи: "Подвійний бо злочин учинив народ мій: покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діраві, що води не держать" (Єр. 2, 13). Єпископ зауважив, що сьогоднішня чисельна присутність прочан свідчить, що народ пам'ятає про Бога: "Ми сьогодні є тут як діти Божі, і Господь не скаржиться на нас, але дякує нам, кажучи: «Діти мої дякую вам, що ви не зробили гріха боговідступства; навіть коли Вас намовляли до цього, ви не шукали собі рятунку поза Мною; навіть коли вам перешкоджали, коли вам погрожували, коли вас до темниць саджали, ви не відступили від Мене, і Я сьогодні хочу бути разом з вами, як ви були зі Мною, і хочу вас поблагословити як Мій вірний Божий народ»".

За словами владики Богдана, прийшовши до Билич, кожен віруючий приніс з собою живе джерело води. Адже з кожного, хто вірує в Христа, б'є струменем вода, що тече у життя вічне. "Тут не одне джерело", – підсумував владика. – "Скільки є віруючих людей, стільки тут є живих джерел, починаючи від найстаршої особи – бабці, дідуся, – які, не зважаючи на свій похилий вік, прийшли сюди і свідчать про свою живу віру. Тут із сердець нашої молоді б'ють джерела молоденькі, які не спокушаються привабливими оманами та обіцянками диявола, котрий каже не шукати води живої, але забавлятись, втішатись джерелами отруйної води, розкішшю, забавами й розпустою".

Наостанок владика закликав усіх не шукати джерел отруйних вод, але копати джерела води живої, завдаток якої ми отримали у тайні хрещення.

Після завершення Святої Літургії владика Ярослав прочитав молитву до Пресвятої Богородиці, в якій звернуся до Небесної Матері про заступництво усіх вірних, цілого українського народу. Відтак єпископ склав подяку владиці Богданові за його молитовну присутність у відпустовому місці та подарував ікону Пресвятої Богородиці Неустанної Помочі. Владика Ярослав подякував о. Володимиру Нестеру, який душпастирює у Биличах та трудиться над розбудовою паломницького місця, за дбайливе приготування цьогорічної прощі. Слова подяки лунали також й на адресу жертводавців та представників влади на Старосамбірщині, які завжди сприяють в організації паломництва у Биличах.

о. Олег Чупа,

Прес-секретар Самбірсько-Дрогобицької єпархії


АУДІОЗАПИС ПРОПОВІДІ ВЛАДИКИ БОГДАНА (ДЗЮРАХА)

Слово владики Богдана (Дзюраха) під час прощі у с. Биличі на Старосамбірщині

Преосвященний владико, всесвітліші і преподобні Отці, всечесні диякони, преподобні Ченці і Черниці, дорогі Брати і Сестри у Христі,

Слава Ісусу Христу!

Вітаю усіх вас тут, у стіп цього чудотворного джерела, до котрого ви сьогодні прибули з ближчих  і дальших куточків Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а також із інших міст і сіл України. Ми вийшли з рідних домівок і прийшли сюди. Покинули стіни рідного дому, покинули наші щоденні заняття, можливо полишили своїх домашніх, близьких, друзів і сусідів. Ми могли б сказати подібно до святого апостола Петра, який сказав у нинішньому Євангелії: «Ось ми покинули все і пішли за Тобою». Справді, ми не пішли просто на прогулянку, спонукувані прагненням відпочити після трудового тижня чи бажанням подивляти красу природи. Ми пішли у цю духовну мандрівку, бо відчули у своєму серці таїнственний голос, який нас кликав: «Прийди, Я тебе чекаю!». Господь на цьому святому місці чекав на нас уже давно. А нині ми разом з старозавітнім патріярхом Яковом можемо сказати: «Господь є на цьому місці, а я й не знав. Це ніщо інше як дім Божий і це – ворота небесні» (Бут 28, 16-17). Ворожі сили хотіли Його звідси вигнати, прогнати Господа із цього святого місця і з нашої землі, танками зруйнувати наші храми і каплиці, а переслідуваннями й утисками зруйнувати храми наших душ. Але не змогли. Божа сила виявилася переможною і наше нинішнє зібрання є доказом цієї сили Божої. Кожного разу, коли збираємося у таких місцях як Биличі, Гошів, Крехів, Зарваниця, маємо дякувати Богові і прославляти Його за те, що виявив на нашому народі силу своєї пасхальної перемоги – перемоги над пеклом, над гріхом і над дияволом.

Ця наша мандрівка до Билич є образом нашої духовної мандрівки назустріч Господеві. Йдучи сюди і перебуваючи тут, зібрані на молитві, на слуханні Божого Слова і на служінні Євхаристії, ми об’являємо Церкву – яка є Божим людом, що крокує земними дорогами назустріч своїй небесній батьківщині. Проща пригадує нам, що ми не маємо тут, на землі, постійного місця, але шукаємо вічного. Я нещодавно бачив запис пісні, яку виконував один молодий французький юнак, який невдовзі після виконання цієї пісні помер на важку невиліковну недугу. Словами цієї пісні він питався: «Чому я плачу, чому сміюся? Чому живу, чому помираю?... Мені є тісно у моєму тілі. Я вже не хочу ходити по цій землі. Я хотів би бути птахом, щоб полетіти в небо. У моєму серці я відчуваю голос, який мене кличе, нестримно кличе вгору». Так той юнак, наш сучасник, виразив ті самі почування, які мав у собі багато століть тому святий Августин, кажучи: «Сотворив ти нас для себе, Господи, і неспокійне людське серце, допоки не спочине в Тобі».

Ми прийшли сюди, бо і нас спонукувала якась невимовна туга, бо і ми мали і маємо багато запитань щодо сенсу нашого страждання, щодо значення наших сліз і про причину нашої радості, бо і ми відчуваємо тісноту у нашому тілі, бо і ми відчуваємо прагнення піднестися на висоту небесну. Я не знаю, чи той юнак мав нагоду ще перед смертю зустріти Того, голос Котрого кликав його до себе, в інший світ. Але про нас я з певністю можу сказати, що ми – блаженні, бо почули голос Того, що кличе від віків: «Прийдіть до Мене усі втомлені і обтяжені, а Я вас заспокою». Ми прибули з думкою згасити нашу спрагу, але не йдеться про фізичну спрагу тіла. Ми прибули сюди, щоб зустріти Господа Бога, який є джерелом нашого життя дочасного і вічного, джерелом нашої святості, джерелом нашої надії, джерелом нашої любови. Наша мандрівка до цього святого місця є образом духовної подорожі до джерел нашої святої віри, а в істоті самій – до самого Господа Бога. Разом із Псальмопівцем ми можемо радісно вигукнути: «Усі мої джерела в Тобі, Господи!» (пор. Пс 87, 7).

Ми усі тут присутні і зібрані навколо єпископа, є Церквою. Кажуть Святі Отці: «ubi episcopos, ibi ecclesia» - «де єпископ, там – Церква». Але як немає Церкви без єпископа, так само і єпископ сам по собі, чи навіть зі священиками, які допомагають йому виконувати його служіння, ще не творить Церкви. Справжнім скарбом Церкви, Її життєвою силою є ви, дорогі у Христі брати і сестри, віруючі християни, живі члени Церкви Христової. То велика ласка Божа і велика радість, коли росте кількість віруючих людей. Ви самі, мабуть, зауважуєте, як ота невеличка горстка людей, які приходили до цього святого місця в часи переслідувань, з року в рік почала зростати. Сьогодні вас є тут не десятки, не сотні, але тисячі, і це велика ласка Божа і велика радість. Водночас, сила Церкви не полягає на числах, сила Церкви не міряється кількістю людей, які заповнюють храми, але якістю їхнього зв’язку із Богом, якістю їхньої віри. І тому, коли ми кажемо, що скарбом Церкви є люди віруючі, то акцент кладемо саме на другому слові: віруючі. Без віри, Церква, хоч буде масовою, але не буде живою. Якщо члени Церкви не дадуть себе оживити Святому Духові, то наша церковна спільнота ніколи не стане живим Христовим Тілом, яке підтримує божественне життя у своїх дітях і притягає до себе нових людей теплом божественної благодаті, теплом божественної любові. Людину віруючу можна розпізнати здалека, божественна благодать відчувається у такій людині на відстані. Це так, як ми, заходячи до хати серед зими, відразу відчуваємо, що піч, яка стоїть в кімнаті, горить, чи ні, чи є у ній дрова, чи є у ній вогонь. Навіть якщо його назовні не можна розпізнати піч напалену і зимну, але за атмосферою у домі ми розуміємо, чи вона напалена чи ні. У нашому українському домі, можна сказати, є багато печей: церков, каплиць, спільнот. Є багато людей, які називають самих себе віруючими. Але спитаймо себе дуже щиро: яка атмосфера панує нині в нашому домі? Чи в ньому не відчувається смертельного холоду байдужості до чужої біди, зневіри у власних перспективах, страху за власну долю і долю дітей? Чи в нашій Україні не поширюється зло у різних постатях і проявах? Цей дім не хоче приймати своїх ненароджених дітей і вбиває їх ще в лоні матері. Цей дім є непривітний до старших осіб, прирікаючи їх на животіння, замість того, щоб запевнити їм пошану і гідну старість. У цьому домі, виглядає, не потрібно молодих здорових рук і мудрих голів, бо його масово покидають чоловіки і жінки у розквіті сил. У цьому домі є тисячі сиріт при живих батьках. У цьому домі процвітає захланність невеликої кількості одних, в той час як переважна більшість ледве виживає. У цьому домі надто багато алкоголю і надто мало любові. У цьому домі є темні підвали, де діти і молодь з безвиході колеться наркотиками і передчасно відходить з цього світу. У цьому домі  процвітають хабарництво і здирство. У цьому домі з екранів телебачення ллються потоки неправди і вульгарності і майже вже не чути рідної мови... Ми усі відчуваємо, що щось недобре діється у нашому рідному домі.

Чому так стається, дорогі у Христі? Відповідь є лише одна: Божий закон, записаний колись на кам’яних Мойсеєвих таблицях, і записаний на таблицях людського серця, ще не став законом життя багатьох наших людей, навіть тих, котрі називають себе віруючими. Не будемо сьогодні кивати на політиків, які приходять до церкви лише задля піару, щоб їх показали на новинах. Скеруймо погляд на самих себе.

Бо якщо б я вас, дорогі у Христі, сьогодні запитав: «Чи ви є віруючі люди?», може дехто з вас би здивувався, а може дехто з вас і образився б: «Як так, Владико, та ж ми прийшли на прощу, ми здолали стільки кілометрів, щоб бути тут і заносити наші молитви до Господа!?». Але, не все так просто. Наш попередній Глава Церкви Блаженніший Любомир любив казати: «У нас нема проблем з вірою у неділі і у великі свята. Проблеми з вірою у нас починаються від понеділка до суботи»... «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! – увійде до Царства Божого, а лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі», - каже Господь Ісус. У Старому Завіті Господь скаржився на формалізм у релігійній поведінці вибраного народу: «Оцей народ устами тільки зближається до мене й губами тільки мене шанує, а серце своє віддалив від мене» (Іс 29, 13).

Ми прийшли сюди, щоб не лише устами прославляти нашого Бога, але також серцем, тому і просимо Його: «І дай нам єдиним серцем і єдиними устами славити і оспівувати пречесне і величне ім’я Твоє!» Але не лише устами прагнемо визнавати нашу віру, яку носимо в серці. Ми є покликані визнавати нашу віру нашими ділами. Господь Ісус закликає нас: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачачи ваші добрі діла, прославляли вашого Отця, що є на небі». У нинішньому Євангелії Господь Ісус саме про це попереджає: «Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед Отцем моїм небесним. А хто зречеться мене перед людьми, того і я зречуся перед Отцем моїм Небесним».

Саме для того, щоб ми могли впродовж усього тижня і цілого життя – в неділю і у будні, в родинному колі і в колі друзів, у праці і у громадсько-політичній діяльності свідчити про нашу віру, жити як справді віруючі люди, Глава нашої Церкви разом з єпископатом проголосив свій заклик до оживлення нашого парафіяльного життя. Усі ви вже мабуть отримали Пастирське послання Блаженнішого Святослава «Жива парафія як місце зустрічі з живим Христом». Оживлення парафіяльного життя починається з оживлення віри у серці кожного парафіянина – єпископа, священика, ченця, черниці, мирянина. Бо усі ми, хоч виконуємо різне служіння в Церкві, маємо таке саме покликання – до святості. Знову ж, щоб зацитувати св. Августина, який, вже будучи єпископом, казав до своїх парафіян: «Для вас я – єпископ, а з вами – християнин». Нашим завданням і покликанням у цьому світі – стати справді віруючими людьми. Сьогодні є для цього сприятливий час. Святійший Отець Венедикт 16 проголосив цей рік Роком віри, бажаючи оживити віру у всіх членів Церкви. Натомість наша Церква устами свого нового Патріярха Святослава, який рік тому перейняв провід з рук Блаженнішого Любомира, проголосила цей 2012 рік Роком християнського покликання з особливим наголосом на покликанні мирян. Два голоси Верховних пастирів нашої Церкви – Вселенської та Помісної – звучать в унісон і закликають до оживлення віри в першу чергу посеред мирян. І це не випадково. Бо саме від якості віри вас, мирян, залежить без перебільшення і стан нашої Церкви і майбутнє нашого народу. Ми інколи схильні думати, що стан Церкви залежить від ієрархії, від духовенства чи монашества. Але остаточно і єпископи, і священики і монахи та монахині походять із середовища мирян. Якщо вірні миряни перестануть горіти вірою, якщо не передаватимуть живої віри своїм дітям, у нашій країні і у нашій Церкві настане духовне запустіння. Натомість, якщо у вас, мирянах, буде горіти вогонь любови Божої і живої віри, які б важкі випробування не падали на нашу Церкву і на наш народ, вони встояться, так як встоялося і тепер розквітає це святе і благодатне місце.

На цій дорозі ми не є самі. Знаменно, що ваша єпархіяльна проща до Билич відбувається саме в першу неділю по Зісланні Святого Духа – в Неділю всіх Святих. Своїм життям безліч святих і праведників показують, що святість не є недосяжним ідеалом, зарезервованим для групки вибранців, але що вона є покликанням кожного із нас. Святійший Отець Венедикт 16 в одному зі своїх повчань так каже про покликання до святості: «Як можемо стати святими, приятелями Бога? На це запитання спершу можна відповісти вживаючи частку «не»: Щоб бути святими, не потрібно здійснювати якісь надзвичайні діла, ані відзначатися якимись винятковими дарами. А далі слідує відповідь у позитивному ключі: Потрібно перш за все слухати Ісуса і потім йти за Ним, не знеохочуючись і не втрачаючи рівноваги духа від труднощів». І далі Святійший Отець наводить слова св. Бернарда, який з нагоди Свята усіх святих ставив питання: «навіщо потрібні наші славослів’я Святим, яких ми нині почитаємо?» і далі відповідає на нього так: «Наші Святі не потребують нашої прослави, бо Бог найкраще їх прославив. Зі свого боку мушу визнати, що коли думаю про Святих, почуваюся розпалюваним великими бажаннями». Ось суть нинішнього свята: запалитися великими бажаннями від прикладу Святих. Бажаю Вам і собі, дорогі у Христі, щоб усі ми повернулися домів із серцем, оживленим вогнем святої віри, із серцем, повним великого бажання визнавати нашу святу віру не лише словами, але і ділами.

Просімо у Святих, які спільно з нами крокують земними дорогами, підтримуючи нас своїми молитвами, щоб ми наслідували їх у вірі і щоб наприкінці нашої життєвої мандрівки, коли закінчуватимемо нашу земну прощу і станемо на порозі вічності, могли сказати разом з апостолом Павлом: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг, віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя». Нехай це станеться – за молитвами Пресвятої Богородиці і всіх Святих! Амінь!


+ Богдан
с. Биличі

10 червня 2012 року Божого



Джерело:   Воїни Христа Царя