Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 12 березня 2012 р.

12.03.2012р. Б. / Правдиві герої і псевдогерої



Без сумніву найсенсаційнішою новиною минулого тижня була атака хакерської організації «Anonymous» на офіційний сайт Ватикану, який практично понад добу був недоступний для відвідувачів. Паралельно «Anonymous» атакували і сайти кількох протестантських деномінацій. Але їхні агресивні антирелігійні послання викликають лише щирий подив. Адже такої примітивності від всесвітньовідомих «борців» за свободу в інтернеті мало хто очікував.

Якщо до цього моменту чимало вірних симпатизували хлопцям з цієї організації і їхній боротьбі проти засилля різних інтернет-корпорацій та державних органів, особливо, коли в Україні вони напали на сайти держустанов після горезвісного закриття сайту Ex.ua, то після нападу на власну віру для багатьох «Anonymous» стали ворогами. Особливо таке можна було спостерігати на форумах у тій частині Європи, яка після ІІ Світової війни опинилася у руках комуністів. За одну ніч з героїв в очах багатьох, навіть невіруючих, «Anonymous» стали злобними маргіналами, які з неповагою ставляться до переконань інших. Замість світової слави «Anonymous» отримали світове «фе!».

Інтернет щоразу частіше стає територією ідеологічної боротьби, місцем, де зіштовхуються різні світогляди і світи. У загальному – це боротьба ненасильницька. «Anonymous» показали шлях, так би мовити, насильницької боротьби в інтернеті. Ні, не трощення чужих серверів, а виведення з ладу чужих сайтів. Такий спосіб боротьби – анонімний, насильницький характеризує групи, які відчувають власне безсилля перед каральним апаратом держави або власну ідеологічну слабкість перед супротивником. Оскільки ні протестанти, ні католики, а навіть і Ватикан такого апарату не мають, вчинок «Anonymous»  можна трактували лише як вираз відчуття їхньої власної безсилості перед християнством, якого вони ненавидять.

Цікаво, що немає, а, очевидно, і не буде ніяких повідомлень про атаки цих же ж «Anonymous», скажімо, на мусульманські чи індуїстські сайти або ж на сайт Комуністичної партії Китаю. Адже звідти може надійти серйозна реакція, а не прості вирази жалю. Це, можливо, підтверджує здогади, що вибірковість боротьби «Anonymous» проти релігії не зумовлена якимись ідеологічними причинами, а, радше, простим банальним страхом. Навіть напади на сайти західних урядів і корпорацій є не більше, аніж виразом страху. Адже навіть західні спецслужби не будуть вишукувати зловмисників, щоб зробити їх на голову коротшими. Навіть у руках спецслужб «Anonymous» можуть розраховувати на більш-менш справедливий суд і можливість, що добрий адвокат їх «витягне» з мінімальним покаранням.

От такі-то віртуальні герої нашого часу – боязкі псевдоборці.

Вони ніяк не можуть зрівнятися з правдивими героями християнської віри – реальними безкомпромісними борцями зі справжньою, а не напівміфічною диктатурою.

Днями два сусідні європейські народи, мадяри і хорвати, згадували своїх велетнів віри – кардинала Міндсенті та кардинала  Кухаріча.

Кардинал Йозеф Міндсенті – син мадярського народу – активно виступав проти засилля диктатур, що поневолювали мадярський народ упродовж ХХ століття. Диктатура большевика Бели Куна кинула його до в’язниці, фашистська диктатура Ференца Салаші готувала на нього замах, комуністична диктатура вигнала його з країни. Однак ні на хвилину він не переставав боротися за право свого народу вільно сповідувати католицтво і не пішов на копроміс з диктаторами. Сьогодні для більшості мадярів він – герой віри і народу.

Кардинал Франьо Кухаріч діяв в умовах комуністичної диктатури, яка після ІІ Світової війни розпочала переслідування католиків у Югославії. Продовжуючи гідний опір диктатурі своїх попередників, блаженного кардинала Алойза Степінца та кардинала Франє Шепера, він домігся послаблення тиску держави на Церкву і дожив до падіння диктатури та визволення Хорватії. Саме завдяки опору Католицької Церкви проти диктатури хорватському народові вдалося протистояти шаленому тиску комуністичних югославських денаціоналізаторів.

Їхній досвід є актуальним і для нас, в Україні. Спротив диктатурі, яка тихенько просуває москалізацію і «русскій мір», єдине, що може врятувати Церкву і Народ. Цей спротив може бути різноманітним, але він повністю мусить виключати будь-який компроміс з диктатурою. Спроби компромісу Церкви з диктатурою у Білорусі не вродили добрим плодом.  Білоруський диктаторський режим почав відкриті утиски католиків у цій державі. Це безсумнівний доказ того, що загравання з диктатурою, подібне до загравання з лукавим. І цей досвід варто враховувати, якщо не бажаємо опинитися у подібній ситуації.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар