Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 31 серпня 2015 р.

31.08.2015р. Б. / Єпископи УГКЦ молилися за жертв НКВС в урочищі Дем’янів Лаз (+VIDEO)

30 серпня члени Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви відвідали Дем’янів Лаз, урочище біля Івано-Франківська, де в 1941 році масово розстріляли в’язнів тюрми НКВС.

У 1989 році проведено розкопки, під час яких було знайдено людські кістки та ідентифіковано 524 людини. Знайдені людські рештки перепоховали і неподалік у 1998 році відкрили меморіальний комплекс «Дем’янів Лаз».

Спочатку всі владики разом із чисельно зібраними місцевими мешканцями помолилися Панахиду за упокій усіх загиблих. Владика Богдан (Дзюрах), який очолив заупокійне богослужіння, у своїй проповіді зазначив: «Ми тут стоїмо перед хрестом, – хрестом нашого народу, який проявився в долі наших братів і сестер, тут похованих. Ми свідомі, що в цю жертву вплетена жертва Господа нашого Ісуса Христа».

Тоді владики мали нагоду оглянути трагічну, повну драматичних історичних документів та експонатів, експозицію музею «Дем’янів Лаз». На завершення всі присутні молилися за невинно загиблих, закатованих жертв російського тоталітаризму, стоячи перед їхніми братськими могилами.



неділя, 30 серпня 2015 р.

30.08.2015р. Б. / Архієреї УГКЦ, з різних країн світу, відвідали Коломию (+ФОТО)

Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук) та п’ятнадцять архієреї УГКЦ з різних країн світ 29 серпня прибули до Коломиї. У катедральному соборі Преображення Христового верховне духовенство УГКЦ розпочало Божественну Літургію для вшанування світлої пам’яті архієреїв Коломийсько-Чернівецької єпархії владик Павла Василика та Миколая Сімкайла.

“Ми прибули до Коломийсько-Чернівецької єпархії з братніми відвідинами, щоб владики, з одного боку, пізнали цей славний Прикарпатський край, цю чудову багатокольорну Гуцульщину. Але з іншого боку, ми хочемо віддати шану тим, хто є прикладом цілковитої посвяти свого власного життя Богові. Сьогодні хочемо найперше тут пом’янути Преосвященного владику Павла Василика, який справді віддав Богові Боже. Все, що йому Бог дав, всі його таланти, а вкінці кінців ісповідницьке свідоцтво віри - на служіння Богові і Церкві… Він є прикладом радикального відречення від зла і пророчого голосу Церкви, який зумів бути справді світлом безкомпромісності із князем світу цього в часи переслідування Церкви. Також хочемо згадати і пом’янути в молитві Преосвященного владику Миколая - славного будівничого цього катедрального собору, який також поклав себе самого, як фундамент цієї єпархіальної спільноти. Але найперше хочемо сьогодні просити всіх небесних благодатей для Преосвященного владики Василія, який сьогодні має обов’язок навчати такого радикального відречення від зла і служіння Богові, вірним цієї єпархії, бо ми живемо в таких непростих часах, в яких усякий компроміс зі злом завжди стається трагедією і для Церкви, і для українського народу”, - сказав Баженніший Святослав з нагоди візиту до Коломиї.Архієреї УГКЦ з різних країн відвідали до Коломию.(ФОТО)
У проповіді, яку виголосив сам Предстоятеь Церкви, були роз’яснені слова Євангельського читання про віддання людиною Богові - Божого, а кесареві - кесаревого. Зазвичай, ми думає, що тут йдеться про обов’язки супроти Бога і держави, зокрема ми, християни, маємо сплачувати податковий гріш для підтримки і будування держави з верховенством права, але отці Церкви перших трьох століть тут бачили щось набагато глибше, - розповів Блаженніший Патріарх.

Проповідник наголосив: “Відати Богові Боже означає радикальне відречення від зла, віддати Богові Боже - означає віддати його образ, який він вклав у нашу особу, це означає віддати усе своє життя тільки на служіння Богові”.

Опісля Глава УГКЦ очолив поминальну панахиду за світлої пам’яті владик Коломийсько-Чернівецької єпархії Павла Василика та Миколая Сімкайла. Також Предстоятель Церкви здійснив освячення відреставрованих ікон чотирьох євангелістів, які будуть знову розміщені в центральній частині Коломиї.

Архієреї УГКЦ з різних країн відвідали до Коломию.(ФОТО)Далі верховне духовенство, а також делегати Патріаршого Собору, ознайомилися з експозицією музею сакрального мистецтва, що при катедральному соборі, де збережена колекція старовинного церковного мистецтва, зокрема ікон, які впродовж життя збирав світлої пам’яті владика Миколай Сімкайло.

Духовенство також здійснило відвідини Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені о. Йосафата Кобринського та музею “Писанка”,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на перс-службу Коломийсько-Чернівецької Єпархії УГКЦ. Про унікальну історію мистецьких творів та зразків культурної спадщини України гостям розповіла директор музею Ярослава Ткачук.
Зазначимо, що такий візит став можливим у зв’язку з проведенням у м. Івано-Франківську Патріаршого Собору - “Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом - 25-27 серпня та Синодом Єпископів УГКЦ, що відбудеться 30 серпня - 6 вересня у м. Івано-Франківську.

З Главою УГКЦ співслужили: архієпископ Володимир Війтишин – митрополит Івано-Франківській (Україна), архієпископ Лаврентій Гуцуляк – митрополит Вінніпезький (Канада), архієпископ Степан Сорока – митрополит Філадельфійський (США), архієпископ Володимир Ковбич – митрополит Куритибський (Бразилія), владика Василій (Івасюк), єпарх Коломийсько-Чернівецький, владика Петро Стасюк – єпископ Мельбурнської єпархії (Австралія), владика Давид Мотюк, єпарх Едмонтонський (Канада), владика Борис Гудзяк - єпархія святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії, владика Даниїл Козлинський – Апостольський адміністратор єпархії Покрова Пресвятої Богородиці (Аргентина), владика Мирон Мазур – єпископ-помічник Куритибський (Бразилія), владика Петро Крик – апостольський екзарх для українців греко-католиків у Німеччині та Скандинавії, владика Діонізій Ляхович – апостольський візитатор для вірних УГКЦ в Італії та Іспанії, владика Іван Бура – єпископ-помічник Філадельфійський (США), владика Євген Попович – єпископ-помічник Перемисько-Варшавської архієпархії (Польща), а також єпископ РКЦ Теренс Куртайн, представник єпископської конференції (Австралія). На відправі був присутній єпископ Коломийсько-Косівський УПЦ (КП) Юліан Гатала. Разом з єпископами співслужили близько сотні священиків Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ.

Джерело:  КІРІОС

субота, 29 серпня 2015 р.

29.08.2015р. Б. / Екзарх Донецький: «І Церкві потрібне випробовування»

Владика Степан (Меньок), Екзарх Донецький, під час проповіді у катедральному соборі Святого Воскресіння в Івано-Франківську розповів делегатам Патріаршого Собору про сьогоднішню ситуацію в Донецьку.

«Ми опинилися в центрі воєнних подій…» – розпочав владика Степан. Екзарх розповів історію Донецького екзархату. Зокрема, згадав період його становлення і тих, хто допомагав у цьому. «Ніколи не забуду Папського нунція Архиєпископа Миколу (Етеровича), який побачив, що в нас недобудований храм і фінансово допоміг закінчити будову».

Говорячи про парафії в Донецькому екзархаті, владика зазначив, що кістяком у донецьких парафіях є люди та їхні нащадки, яким за радянських часів після політичного ув’язнення не дозволяли повертатися додому – у Західну Україну. Пізніше почало багато долучатися місцевих. «Коли я їхав туди, то мав побоювання, що це прокомуністичний край. Але ні, там є багато дуже добрих і відкритих до Слова Божого людей», - сказав Екзарх.

Владика Степан пригадав, як свого часу колишній очільник УГКЦ Блаженніший Любомир (Гузар) скликав засідання Постійного Синоду в Донецьку, щоб владики УГКЦ могли на власні очі побачити, чим живе цей край. І такий крок був добре сприйнятий місцевою владою та громадою.

Також Екзарх Донецький відзначив успішний візит на Донбас Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава до десятиріччя Екзархату. «Наша Церква там має дуже великий авторитет. І зараз, у так званій "зоні АТО", полковники з великим захоплення відгукуються про роботу наших капеланів, священиків», - розповів єпископ.

Зараз УГКЦ на Донбасі з великими труднощами здійснює своє служіння. «Вважаю, що, можливо, Господь Бог послав таку маленьку пробу для нашої Церкви… І, мабуть, така проба і потрібна, бо навіть Церква мусить виробити якусь стратегію, як виживати навіть у воєнний час», – зазначив владика Степан.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

пʼятниця, 28 серпня 2015 р.

28.08.2015р. Б. / Розмова капелана з воїном

- Отче, мені погано!

- Друже, що сталося?

Мені жінка сказала: "або війна, або - я". Що мені робити? - спитав бієць, опустивши голову.

- Що робити? Я сидів біля дружини й дитини місяць... Та зрозумійте мене, зрозумійте... я не можу. Я - воїн! Я воїн..., - ледь тихіше повторив бієць.

- Отче! Що ж робити? Вона подала на розлучення... Що робити, Отче?

- Друже ти маєш свій вибір зробити сам!

- Але ж я її кохаю... і дитинку... Моя Маруся! Я її так люблю, вона ж маленька ще!

- Скільки твоїй Марусі?

- Два місяці. Така гарненька! Подібна до мене.

Він сидів, опустивши голову, дивлячись в землю. І палив раз-по-раз. Він мучився, він хотів бути коло своєї доні. Він чесно був коло донечки... але... Але ж він не може сидіти вдома коли його побратими, його друзі воюють.

Він вступив до "Тризуба", коли йому було 16 років. То було так класно: природа, вишколи. А особливо - гори! Він так любив гори, море, друзів... Ні, ні, не друзів - братів.

- Я якось так, що й друга не мав. Постійно читав, постійно себе шукав. І от одного разу мій знайомий з роботи розповів про організацію. Я зацікавився. Але зацікавила мене сама ідея. Я прийшов, записався, і мене приняли. Так просто все сталося, якось саме-собою. В мене з'явилися брати. Багато братів. Не друзів, а вірних побратимів.

- Отче, я чесно хотів, але не міг! - Він підвівся, підняв голову, і з гордістью в голосі сказав: "Я намагався бути хорошим чоловіком, але скажіть, хіба чоловік може сидіти вдома, коли війна? Отче, хіба може сидіти? Я ж не боягуз. Чому ж маю ховатися і прикриватися дитиною і жінкою? Та я її розумію. Вона молода. І сказала мені, що вона не хоче бути вдовою із малою дитиною на руках.

- Друже, ось ти сам дав відповідь. І мені, і собі! Хіба ж воїн може відсижуватися вдома коли йде в країні війна? А що ти скажеш своїй Марусі, коли вона тебе спитає: "Де ти був, коли в Україні була війна, коли грабували і вбивали нас москалі, де ти був тату?"? Яку відповіть ти дасиш доньці? Ти там, щоб ця війна не прийшла до твоєї хати, щоб не допустити загарбника до своєї сім'ї. Друже, повір мені, це правильне рішення. Ти думаєш, всі , хто йде воювати, не мають діточок чи жінок? Мають, друже! Але ми там, де ми маємо бути. Так нам призначено Богом. "Свого ворога -люби. Ворога вітчизни - круши. Ворогом Божим - гребуй",- як говорить св.Філарет. Ворог прийшов на нашу землю, щоб нести смерть, проливати кров і сльози наших матерів. Тобто творити гріх. А позиція, яку займають ті, хто діє за принципом "Моя хата з краю", прирівнюється до їхнього злочину. Вона є більшим гріхом. Нам визначено важку долю. Але ж ми інакше не можемо. Ми не можемо відмовитись від відповідальності за захист наших родин, дружин і діток, за захист нашої України. Зараз твоя дпужина недооцінює те, що ти робиш. Вона тебе не розуміє. Але твоя донечка, коли виросте, - усе зрозуміє й цінуватиме твою саможертовність. І татко в її очах буде героєм, що в цей страшний час прикрив собою її майбутнє. Героєм, бо зробив вибір. Вибір не комфортного життя в тісному сімейному світі, з щоденною вечерею коло ніжної щебетливої дружини, з буденними веселощами разом з донечкою на дитячому майданчику. А вибір страшний, але й величний - йти на війну, щоб захистити Україну, або ж загинути за неї.

- Отче, скажіть, а коли закінчиться війна, що тоді буде зі мною? Отче, ким я тоді буду?

- Ти мені скажи. Ким ти хочиш бути?

- Я? бійцем!

- А ким ти був до війни?

- Я був будівельником.

- Після війни ти станеш будівельником. Ти мусиш повернутись до свого життя, до життя без війни. Ні! в жодному разі ти не маєш забувати війну. Ти маєш пам'ятати її, бо це - твоє життя. Ти маєш пам`ятати побратимів, бо це - твоє життя. І ти будеш пам`ятати своїх загиблих побратимів, бо вони - твоє життя. Ти житимеш з цим, бо це - твоя історія. Історія невизнаної і страшної, але, водночас, визвольної, твоєї війни, у якій ціною життя. Тому ти маєш бути тим, ким ти був до війни. Так, можливо дехто не оцінить те, що ти зробив. Що ти в час страшний виконував обов`язок, обов`язок перед Богом і Україною. Але ж люди такі, які вони є. І ти маєш їх приймати такими, як вони є. Бо вони різні. Є і погані й непогані, сильні й слабкі. Є й Герої. Ти - бієць. Ти герой? Але ти сильний, і відважний. І ти знаєш, де тобі треба зараз бути і кого ти маєш захищати. А захищаєш ти Україну і Бога.

четвер, 27 серпня 2015 р.

27.08.2015р. Б. / Вчитись патріотизму від Христа

Особливо в останні роки незалежності, українці все частіше переодягаються у вишиванки, державний гімн звучить гучніше і все більше наших співвітчизників публічно заявляють, що пишаються з того, що є громадянами України. Чи є це ознаками патріотизму? Мабуть, так. Однак, серед розмаїття вишитих барв та голослівних фраз завжди є небезпека «замаскуватися під патріота».

Маю на увазі те, що патріотизм вимагає куди більшого, ніж публічна демонстрація державних та національних символів.

Тут важливо уточнити, що патріотизм передбачає в першу чергу вольову любов і бажання правдивого добра для свого народу. Кожна порядна, розумна і поважаюча себе людина хоче бачити свою країну процвітаючою, захищеною, міцною і безпечною. Саме тому первинним в патріотизмі є любов до великої спільноти , яка об’єднує менші спільноти. Це аж ніяк не є любов до політичної системи, парламентської більшості, любов до особи президента. Найперше – це любов до людей-співгромадян, адже люди можуть працювати для блага народу, навіть окремо від політичних обставин. Наприклад, українці зберігали свою власну ідентичність і патріотизм впродовж довгих періодів, незважаючи на відсутність політичної незалежності чи державного суверенітету.

Католицька Церква вчить що патріотизм є обов’язком. Папа Лев XIII говорить: «Природній закон вказує нам віддано любити і захищати країну, в якій ми народились і в якій ми зростали. Тому кожен добрий громадянин не засумнівається, щоб померти за свою рідну землю.» Він також твердив, що «патріотизм, як правдива любов, є «першорядним обов’язком, від якого в цьому житті ніхто не може себе звільнити.» В цьому ж дусі говорив і Пій ХІІ, наголошуючи на патріотизмі як обов’язку, адже віра не лише вчить нас, що любов має поширюватись на кожну людину, але що ми маємо слідувати Богом-даному порядку, даючи місце любові і повазі у наших думках і вчинках відносно тих, що пов’язані з нами особливими зв’язками. Папа подає приклад приналежності Ісуса до свого міста та країни, особливо коли він молився та плакав над Єрусалимом перед його зруйнуванням.

Святий Тома Аквінський пояснює, що патріотизм є чеснотою, яку називає «pietas» (повага у відношенні до предків, держави, інституції), яка також ставить кожного перед обов’язком, вдячністю та шануванням до батьків та рідної землі, так як вони є джерелом життя та культурної і історичної ідентичності.

Отож, бути патріотом – це любити свій народ. При чому любити віддано і безкорисливо. Бо, напевно, не є патріотом той, хто носить вишиванку, але дає хабар; хто знає напам’ять гімн, але гидує мовою та звичаями; хто скандує патріотичні гасла, але глухий до потреб сусіда. Вчімось патріотизму від Христа, який любив не словами, а гідними пошани вчинками.

Петро Дарморіс

27.08.2015р. Б. / Вчора під Маріуполем загинули п’ятеро українських військових, – батальйон «Донбас»

Вчора, 26 серпня, під час боїв під Маріуполем загинули п’ятеро військовослужбовців ЗСУ. Про це йдеться у повідомленні прес-служби батальйону «Донбас».

«Вчора пізно ввечері внаслідок активізації дій противника, бійці батальйону «Донбас» надавали допомогу 40 батальйону ЗСУ в захисті Маріуполя. За офіційними даними, в ході вчорашніх боїв ЗСУ втратили п’ятеро своїх бійців», – йдеться у повідомленні.

При цьому наголошується, що у батальйону «Донбас» за минулу добу втрат немає.

Джерело:    ZIK.ua

середа, 26 серпня 2015 р.

26.08.2015р. Б. / Гостра потреба євангелізації українського суспільства

Новий тиждень Україна розпочала з новими надіями, святкуючи день Незалежності. Але і з сумом за втраченими в обороні Незалежності життями найкращих своїх синів і дочок. Для багато кого ці святкування також стали і причиною суму та гніву.

Суму, бо усе ще немає дійсно української держави, яка би шанувала Божі закони: усе ще законно вбивають мільйони ненароджених дітей через аборти і штучні запліднення, роблять спроби відкрити двері законодавчому знищенню сім’ї, усе ще немає правосудної та правоохоронної системи, суспільство усе ще далеке від справедливого.

Гніву, бо в часі коли одні кладуть своє здоров’я та життя в обороні Батьківщини, інші набивають грошима кишені; держава майже не дбає про героїв цієї війни, залишає напризволяще вимушених переселенців, обдирає неймовірно завищеними тарифами і без того бідних громадян, усе ще не покарано жодного реального винуватця розстрілу Небесної Сотні, котлів у яких знищували добровольців й інших патріотів, держава знову полює за націоналістами.

Але сумно також і за українське християнство. Жодна конфесія в Україні так і не стала трибуном українського народу. Окремі несистемні спроби стати в обороні прав народу робилися з греко-католицького та з римо-католицького боку. Але це лише окремі спроби. І чи не саме це є однією з серйозних причин падіння авторитету релігійних організацій в народному середовищі. Церква в Україні і надалі практично залишається Церквою Мовчанки. Вона багато робить, багато піклується про постраждалих у цій війні, але її голосу майже не чути в суспільстві. І це на тлі практично галопуючого секуляризму та лібералізму, що заливають українське суспільство.

Українські церкви усе ще поводяться так, як церкви у пострадянських суспільствах: мовчимо, але робимо. І це працює проти християнства в Україні, в якій не те що нема серйозної політичної консервативної сили, нема навіть якогось більш-менш пристойного pro-life руху. Опинившись перед лицем ідеологічної гендерної колонізаторської політики Заходу, українське суспільство просто буде не здатним йому протистояти, як, до прикладу, це роблять польське, італійське чи хорватське суспільства.

На превеликий жаль, українці прагнучи увійти в коло цивілізованих народів Заходу, здається, не зауважують, що сучасна західна цивілізація скотилась до рівня ханаанців-фінікійців та ацтеків. Як колись ханаанські народи, так тепер у більшості країн Заходу народні маси обожествили сексуальну насолоду та проголосили сексуальну вседозволеність. Більше того, як і ханаанці Старого Завіту, так і теперішня цивілізація, розвинула не лише конвеєр сексуальних збочень, але й жертвування дітей ідолам. З одною значущою відмінністю, ханаанці усе ще приписували своїм моральним злочинам якусь вищу, божественну ціль – плідність землі, стада і жіночого лона, порятунок народу перед лихами, а сучасні суспільства усе це звели до одного єдиного ідола – егоїзму.

Скандальні викриття проти «Planned Parenthood» свідчать про повернення практик старих народів Центральної Америки: виривання серця живим людям. Щоправда, ацтеки, майя, запотеки, знову ж таки, вершили такі жахливі обряди з переконанням, що це єдине, що може продовжити життя сонця, і вірою, що рятують світ від знищення. Теперішні ж виривачі людських сердець виривають їх безпомічним немовлятам на честь одного єдиного ідола – заробітку, тобто того ж таки егоїзму.

За своїм егоїзмом українське суспільство уже наздогнало, а навіть і перегнало народи Заходу. І єдине, що може зберегти українське суспільство від повного морального краху – тотальна євангелізація. Але тут виникає питання, яке кожен мусить собі поставити: а чи готове українське християнство до такої євангелізації, чи є люди, які готові взяти на себе тягар цього завдання? Від відповіді залежить подальша доля українського суспільства, але, як кажуть: «Вільному – воля». 

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

вівторок, 25 серпня 2015 р.

25.08.2015р. Б. / Владика-емерит Андрій Сапеляк візьме участь у цьогорічній Успенській прощі до Унева

Цьогорічна проща присвячена словам Слуги Божого Праведного митрополита Андрея Шептицького, з якими він звернувся до учасників Зїзду "Українська молодь - Христові", який відбувся у 1933 році - "Будьте вірними Христові!". Передбачаючи лихоліття, які надходять, Митрополит вирішив приготувати до них передовсім молодь, на плечі якої повинно було впасти завдання пронести крізь терна часу знамено перемоги. Ці приготування тривали кілька років. Його ціллю було закорінити в серцях молодих людей зерно Христової віри. І це зерно віри проросло, його не заглушила навіть тоталітарна рядянська система. Завдяки тоді засіяним зернам віри на зорі незалежності ми отримали великий духовний здвиг Народу.

Серед людей, які памятають ті події, був теперішній Владика-емерит Андрій Сапеляк, якого митрополит Андрей спеціально поблагословив на студії до Риму, і, як він сам стверджує, що те його благословення допомогло йому стати священиком, а згодом єпископом. Погляд Митрополита Андрея наскільки йому закарбувався у память, що "цей погляд і ця радість супроводжували мене ціле моє життя". Про це на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук повідомляє о. Юстин Бойко (студит).

Саме Владика Андрій три дні буде промовляти до прочан, які йтимуть до Унівської Лаври своїм словом і молитвою у місцях нічлігу прощі, а також благословить на прощу у храмі св. Арх. Михаїла у Львові (вул. Винниченка, 22).

Скоро Владика святкуватиме свій 96-літній ювілей!

Джерело:   Воїни Христа Царя

понеділок, 24 серпня 2015 р.

24.08.2015р. Б. / У День Незалежності Глава УГКЦ закликав захищати свою країну, утверджувати її та бути патріотами (+VIDEO)

У своєму відеоблозі з нагоди Дня Незалежності України Блаженніший Святослав накреслив три завдання, які сьогодні стоять перед усіма українцями: це необхідність захищати незалежність нашої Батьківщини, утверджувати, допомагати реформувати державні структури і органи державної влади та плекати державницьку свідомість і патріотизм.

Роздумуючи про необхідність захищати незалежність нашої Батьківщини сьогодні, Глава УГКЦ наголосив, що захищати Батьківщину – обов’язок усіх нас. «Згадуючи наших героїв, кров’ю яких окроплено нашу незалежність, ми повинні збагнути, у чому полягає відповідальність кожного з нас за укріплення обороноздатності нашої держави», – сказав Блаженніший Святослав.

Він пригадав, що сьогодні ми переживаємо річницю, можливо, найкривавіших подій, коли рік тому, саме в ці дні, на Донбасі розгорнулися найбільш кровопролитні бої за незалежність нашої Батьківщини. Коли ми пережили вторгнення регулярних військ російської держави, і, за оприлюдненими даними, понад 600 наших героїв загинуло, ще двісті пропали безвісти, багато потрапили в полон, у якому перебувають по сьогодні.

«Обороноздатність України – чи не головне завдання, яке стоїть перед Президентом України та органами державної влади, – наголосив Блаженніший Святослав, – але, гадаю, у цей День Незалежності всі разом маємо відчути, що як українське суспільство, як український народ ми повинні боронити свою землю, свою Батьківщину відповідно до дарів, завдань і покликань кожного. Сьогодні кожен має відповісти у своєму сумлінні на питання: а де є мій блокпост, який я зобов’язаний захищати до останньої краплі своєї крові».

«Що сьогодні означає для нас будувати Україну як незалежну державу?» – запитав Предстоятель Церкви, роздумуючи про необхідність утверджувати державні структури. Блаженніший відзначив, що сьогодні часто можна почути заклики боротися з українською владою… «Особисто я, – зазначив він, – дуже обережно поставився б до таких закликів. Я б радше сказав, що нам треба боротися за утвердження державних органів в Україні. Нам треба боротися за їхню чистоту, ефективність. За те, щоб ця влада справді стала нашою. Ми сьогодні як ніколи повинні відчути відповідальність за українську владу. Можливо, сьогоднішня влада не відповідає нашим запитам, але ми мусимо відчути відповідальність за правильний вибір тих, кому доручаємо виконувати державницькі функції. Говоримо про необхідність реформування влади. І це справедливо, адже багато механізмів її діяльності ми отримали в спадок ще з радянських часів. І відчуваємо своїм обов’язком зробити механізм державного будівництва цілком прозорим, європейським».

«Отож, – закликав Предстоятель УГКЦ, – давайте разом – так, як ми стояли на Майдані, – будемо боротися за справедливі прозорі європейські механізми функціонування Української держави».

Ще одним завданням українців сьогодні, вважає Блаженніший Святослав, є плекати державницьку свідомість і патріотизм (націоналізм), який є рушієм державного будівництва.

«Справжній патріотизм (націоналізм) є базований на любові до своєї Батьківщини (Нації). Тому цей патріотизм дає можливість відновлювати наші сили, дає нам могутність, бо любов завжди надихає. Тільки любов може зробити з людини героя», – пояснив Глава УГКЦ.

При цьому він зазначив, що несправжній патріотизм (шовінізм) вчить ненавидіти чужих: «І такий підхід швидко вичерпує сили людини, адже не можна ненавидіти вічно».

На завершення Блаженніший Святослав процитував слова митрополита Андрея, який сказав так: «Любов до свого народу зробила мене справжнім українським патріотом».



24.08.2015р. Б. / Блаженніший Святослав: «У День Незалежності ми дякуємо Богові за дар Української держави» (+VIDEO)

У День Незалежності Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав закликав українців подякувати Богові за дар Української держави. У відеозверненні з нагоди національного свята він відзначив, що «цей день для всіх нас є доброю нагодою роздумати над тим, у чому полягає цінність Української незалежної держави».

Найперше, на його погляд, варто пригадати століття змагань українського народу за свою державну і національну незалежність.

«Упродовж багатьох років ми не мали власної держави. Українці були приречені жити в чужих державах, – зазначив Блаженніший. – Відповідно в нашій народній пам’яті сформовано образ держави як чогось чужого. Держави як якогось репресивного апарату, який є небезпечний для громадянина. Ми так довго жили в чужих державах, що зараз, можливо, не завжди нам легко доцінити й зрозуміти важливість існування власної держави, даність Української держави як великого Божого дару».

Крім того, на думку Глави УГКЦ, український народ носить у своєму серці ще одну рану: «Цілком недавно ми пережили той момент, коли влада стріляла у свій народ… Тому цілком природно, що у відносинах між громадянином і державними структурами відчувається біль. Можна сказати, що за чверть століття існування Української держави для багатьох людей вона так і не стала своєю».

Чому так важливо мати свою рідну незалежну державу? «Наш народ завжди з незалежністю пов’язував мрії про щастя, – пояснив Глава УГКЦ. – І ми сьогодні повинні зрозуміти, що вільно і вповні розвинути всі ті питомі риси, які має український народ, можна лише у власній державі. Отож, наші мрії про краще майбутнє невід’ємно пов’язані з мріями про достойну, вільну європейську Українську державу».

З цього приводу Блаженніший Святослав роздумав над завданнями, які випливають з цієї мрії, а це необхідність захищати незалежність нашої Батьківщини, утверджувати, допомагати реформувати державні структури і органи державної влади та плекати державницьку свідомість і патріотизм, який є рушієм державного будівництва.



неділя, 23 серпня 2015 р.

23.08.2015р. Б. / Блаженніший Святослав та архієреї УГКЦ з різних країн світу 29 серпня відвідають Коломию

29 серпня Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) та понад сорок єпископів, які представляють нашу Церкву в різних країнах світу, прибудуть до Коломиї, щоб вшанувати світлу пам'ять архієреїв Коломийсько-Чернівецької єпархії владик Павла Василика та Миколая Сімкайла.

У зв’язку з проведенням у м. Івано-Франківську Патріаршого Собору - "Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом - 25-27 серпня та Синодом Єпископів УГКЦ, що відбудеться 30 серпня - 6 вересня у м. Івано-Франківську, Блаженніший Святослав та єпископи виявили бажання молитовно вшанувати пам'ять визначних владик з Коломийсько-Чернівецької єпархії - кир Павла Василика та Миколая Сімкайла.

Верховне духовенство УГКЦ прибуде до катедрального собору Преображення Христового м. Коломиї о 9.00 год. О 9.30 у головній святині єпархії розпочнеться заупокійна Божественна Літургія, де архієреї молитимуться за спочилих у Бозі своїх співбратів у єпископстві.

Опісля архієреї відвідають музей сакрального мистецтва, що при катедральному соборі, де збережена вся колекція старовинного церковного мистецтва, зокрема ікон, які впродовж життя збирав світлої пам’яті владика Миколай Сімкайло.

Духовенство також планує відвідати Національний музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені о. Йосафата Кобринського та музей "Писанка".

Унікальну святиню підпільної УГКЦ єпископи також відвідають в Яремче (Дорі), де збережена капличка в якій відправлялися Богослужіння і уділялися Святі Тайни у часі переслідування і заборони УГКЦ, зокрема священиком о. Михайлом Косилом. Ця будівля була також центром підпільної семінарії УГКЦ. Тут уділяв священичі свячення світлої пам’яті владика Павло Василик.

Під час повернення до Івано-Франківська верховне духовенство відвідає музей “Історії підпільної Української Греко-Католицької Церкви” в с. Фетьків, що на Надвірнянщині. В ескпозиції музею представлено: літургічні і особисті речі духовенства та вірних 1946-1989 років, колекція антимінсів, стародруків, ручних хрестів, фотографій, документів, а також унікальна збірка довоєнних та підпільних монаших габітів.

Правлячий архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії кир Василій (Івасюк) разом з Синодом Єпископів УГКЦ запрошує священиків та вірян єпархії взяти участь у поминальній Літургії для молитви за упокоєння владик Павла Василика та Миколая Сімкайла, котрі в своєму відданому служінні пронесли тягар підпільної Церкви.

субота, 22 серпня 2015 р.

22.08.2015р. Б. / Про Патріарший Собор: як це було і як буде

Залишається всього кілька днів до того моменту, коли Церква знову переглядатиме своє життя за останні п’ять років і міркуватиме, що зробити, аби його ще більше оживити. Блаженніший Святослав уже вдруге з моменту свого обрання Першоієрархом Церкви збирає представників УГКЦ з усього світу та України для того, щоб перевірити, як насправді реалізується Стратегія розвитку Церкви до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом» усюди, де присутні греко-католицькі громади.

Коли поглянути на динаміку та практику проведення Патріарших Соборів із моменту виходу УГКЦ із підпілля, то побачимо, що вперше ця подія відбувалася в жовтні 1996 року у Львові під проводом Мирослава Івана Любачівського, тодішнього Глави УГКЦ. Уже тоді учасники Собору міркували на тему «Нова євангелізація». Цей Собор став особливим ще й тому, що він був зібраний у Львові з нагоди 400-річчя Берестейського підтвердження єдності з Римським Апостольським Престолом. На адресу оргкомітету Собору вже тоді надходили такі пропозиції щодо обговорення від різних єпархій, як визнання Патріархату УГКЦ та проголошення слуги Божого митрополита Андрея Шептицького святим. У привітальному слові Дмитро Степовик, професор Київської духовної академії, зауважив, що за шість років після своєї легалізації УГКЦ позитивно вписалася в панораму релігійного життя Української Держави. «Питання зближення Церков - і насамперед УГКЦ та УПЦ Київського Патріархату, які задекларували свої виразні успіхи у справі нашого духовного відродження, — не може бути обійдена увагою вашого високого Собору. Бо без єдності справа євангелізації не може увінчатися повним успіхом, чого ми всі бажаємо», - доповідав він. 

Звіти з єпархій свідчать про те, що в ті часи було засновано і відновлено семінарії, проводилися катехитичні вишколи, регентсько-дяківські школи, активізувалися видавництво, благодійність, молодіжні рухи. Проблеми полягали в тому, що багато греко-католицьких громад не мали своїх культових споруд. Подекуди священики проводили богослужіння просто неба. Існувала проблема повернення Церкві церковного майна - плебаній та інших церковних будинків. За кордоном бракувало священичих і монаших покликань та  існувала проблема асиміляції.

Наступний Патріарший Собор відбувався через два роки, у серпні 1998-го, у Львові на тему «Роль і місце мирян у Церкві» під головуванням владики Любомира (Гузара), Єпископа-помічника Глави УГКЦ. Посилаючись на слова тоді ще владики Любомира, можна ствердити, що це була «перша всецерковна, наукова і практична формальна застанова над роллю мирян у  Церкві». На Соборі порушувалися також питання церковної єдності. Пропонувалося духовенству і мирянам активізувати свою присутність в усіх державних і громадських структурах. Церква тоді ще пожинала плоди атеїстичного більшовизму, радикалізму, соціалізму.  На Соборі прийняли рішення створити Комісію у справах мирян УГКЦ, яка повинна координувати діяльність усіх мирянських організацій УГКЦ та забезпечувати постійний і ефективний зв'язок між ієрархією та мирянськими структурами.

Улітку 2002 року у Львові знову відбувся Собор на тему «Ісус Христос – джерело відродження українського народу», який очолив Блаженніший Любомир, Верховний Архиєпископ УГКЦ, з тією метою, щоб поглянути на реалії сучасності очима Господа. Ось як про це згадує о. Михайло Димид, секретар III сесії: «Цей Собор був унікальним досвідом для Церкви. Бо ми тоді прагнули долучити до дискусії низи Церкви. На ньому було опрацьовано 10 суспільних заповідей християнина, які стали дороговказом для віруючих. Одноголосно було проголосовано, що УГКЦ є Патріархатом. Єпископи на Синоді прийняли це соборове  рішення і в Римі передали його Папі Івану Павлу II». Цікавим досвідом було й те, що в УГКЦ протягом 61 дня перед проведенням цього Собору тривала безперервна молитва монашества за його ефективність.

У 2007 році вперше в Києві відбувся черговий Патріарший Собор на тему «Молодь у Церкві третього тисячоліття». Потреба такої тематики цього церковного заходу викликала прояви секуляризації та релятивізації, які руйнують майбутнє народу. Як пригадує ті події о. Ростислав Пендюк, секретар того Собору, це була зустріч небайдужих людей, які прагнули поділитися своїм досвідом. «Було звернено увагу на те, що Церква слабо присутня в інформаційному просторі. Саме тому згодом ми створили молодіжний сайт «ДивенСвіт». Це була не просто розмова, а праця, яка зараз має свої наслідки. Очікувати, що Собор може когось активізувати, – хибна думка. Адже на нього зазвичай приїздять небайдужі люди. Однак це може дати їм додатковий стимул уже до того, що вони роблять». На Соборі було запропоновано внести до програми освітніх курсів для духовенства предмет «Душпастирство молоді», а крім цього, щороку проводити молодіжний форум для всіх молодіжних спільнот і християнських організацій.

Останній Патріарший Собор відбувався в серпні 2011 року в Бразилії на тему «Богопосвячене життя». Його учасники обговорювали стан богопосвяченого життя в  Церкві та випрацювали напрями його розвитку. На ньому було підкреслено, що богопосвячені особи мають високий моральний авторитет у Церкві. Тому головним завданням богопосвячених осіб визначено постійне свідчення сили віри та Божої присутності у світі. Для цього, як ідеться у постсоборовому документі, богопосвяченим особам необхідно мати мужність бути собою у всіх обставинах життя, постійно зрікатися принад цього світу, вказувати своїм життям, позицією, словом, поведінкою на сутність християнського життя, щоб монастирі і надалі були осередками духовної культури, а їхні спільноти – прикладом братньої любові.

Про те, як відбуватиметься VI сесія Патріаршого Собору УГКЦ на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», розповідає о. Олег Каськів, секретар цього Собору.

Гасло чергової сесії Патріаршого Собору – «Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом». Як гадаєте, наскільки воно є актуальним сьогодні, з огляду на теперішню ситуацію в Україні?

Згідно з рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, уже протягом кількох років працює робоча група для реалізації стратегії УГКЦ до 2020 року. За цей період їй вдалося реалізувати багато цікавих ідей у парафіях нашої Церкви в усьому світі. Основою праці робочої групи є Пастирський лист Блаженнішого Святослава «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Щоб зробити своєрідний іспит сумління того, що вже реалізовано або не реалізовано, було вирішено скликати Патріарший Собор. На ньому хочемо почути всю Церкву: мирян, монашество, священство та ієрархію.

Кожна людина, яка народжується через таїнство Хрещення, належить до певної парафії. Тож питання, яке постає перед нами, звучить так: чи в парафії, до якої я належу, можна зустріти живого Христа? Або радше: що я роблю для того, аби інші мали нагоду зустріти живого Христа?  Для цього на Соборі ми будемо слухати, робити висновки, розробляти плани, щоб ніхто не був обділений зустріччю з Христом.

УГКЦ не обмежена географічно територією України, вона присутня в багатьох країнах світу. Попри все, ми всі -  діти Київської Церкви.  Питання духовної опіки в Донецькій, Луганській областях та в Криму під час тематичних зустрічей буде порушено в таких аспектах, як капеланське служіння у війську та служіння ближньому в різних обставинах нашого життя (вимушені переселенці, учасники АТО, військові в зоні АТО), допомога нашим братам і сестрам на теренах вищезазначених областей.

Яким чином відбуватиметься Собор і хто на ньому доповідатиме?

Собор проходитиме протягом трьох днів, 25-27 серпня, у м. Івано-Франківську. Крім ранкових і вечірніх богослужінь, щодня буде виголошена одна доповідь і дві співдоповді на визначену тематику.

Тематика першого соборового дня - «Слово Боже і катехизація. Місійний дух»; другого дня – «Літургія і молитва. Сопричастя та єдність»; третього дня – «Служіння ближньому. Провід – управління дарами». Доповіді виголосять: о. Тарас Барщевський, о. Василь Рудейко, о. Андрій Нагірняк. Співдоповіді виголосять: п. Ірина Галадза, п. Любомир Андрусів, о. Йосафат Бойко, о. Петро Галадза, о. Андрій Онуферко і п. Андрій Васькович.   

Чи вже відомо, скільки прибуде делегатів і звідки вони?

На сьогодні зареєстровано 241 делегат, які представляють наші архиєпархії, єпархії, екзархати та країни, де ще немає структур нашої Церкви, але є наші парафії. Прибудуть делегати з  Північної та Південної Америки, Австралії, країн Європи та країн Азії.

Чи братимуть участь у Соборі представники інших Церков?

Звісно, адже гостями VI сесії Патріаршого Собору буде владика Ігор (Ісіченко), Архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, зі своїми священнослужителями.

На ваш погляд, чим відрізнятиметься цей Собор від попередніх?

Передусім, місцем проведення: в Івано-Франківську ніколи не було Патріарших Соборів. По-друге, цю сесію Собору проводимо тоді, коли на теренах Східної України ведуться бойові дії. Новим є також і те, що створений сайт Патріаршого Собору (sobor-ugcc.org.ua), на якому кожний вірний може побачити, що вирішили інші єпархії на цю тематику при підготовці до Собору. На цьому сайті також розміщена електронна адреса, яка дає можливість спілкуватися із секретаріатом Собору.

Кожна сесія Собору відрізняється також тематикою, делегатами, місцем проведення та іншими аспектами.

Відомо, що під час Собору освятять в Івано-Франківську пам’ятник митрополиту Андреєві. Яка історія цього пам’ятника? Хто його автор?

Кульмінацією завершення Патріаршого Собору в 150-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького буде освячення пам’ятника Блаженнішим Святославом разом із всіма владиками УГКЦ з цілого світу та делегатами Собору. Митрополит Андрей своє архиєрейське служіння розпочав якраз в Івано-Франківську, тодішньому Станіславові, і тому це не тільки данина пам’яті цій особі, але нагода увіковічити його скульптуру на однойменному майдані, де проходило його архіпастирське служіння.  Три роки тому громадськість Івано-Франківська разом із скульпторами та місцевою владою мали нагоду з дев’яти різних проектів вибрати такий, який би найбільше відображав митрополита - як Батька і Мойсея українського народу. Скульптор Степан Федорин найкраще, згідно з громадською думкою та позицією фахівців, зумів передати дух Великого митрополита. 

Ця скульптура містить багато цікавих деталей, які будуть прикрашати та збагачувати Майдан Шептицького в м. Івано-Франківську.

Руслана Ткаченко

пʼятниця, 21 серпня 2015 р.

21.08.2015р. Б. / Владика Борис (Ґудзяк): «Праця капеланів – гордість нашої Церкви»

Вражає велика мужність наших воїнів і волонтерів, які в такому молодому віці покидають свої родини, щоб служити на передовій. Я до сліз зворушений свідченнями багатьох солдатів і капеланів. Вони кажуть, що забезпечення української армії покращилося, бойова готовність – зростає. Хочу зауважити, що присутність капелана там надзвичайно важлива. Про це мені казали самі командири.

Поділився своїми враженнями від відвідин фронту РУВ владика Борис, Єпарх єпархії Святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії, Президент УКУ, у коментарі для Департаменту інформації УГКЦ.

За словами єпископа, присутність там священика важливіша за слова чи дії: «Це дає їм натхнення. Бо ж священик скеровує погляд, думку та душу до священного».

На його думку, кожен священик, який проведе навіть незначний час на фронті, не лише ділиться Божою благодаттю, а й сам проходить глибокий духовний шлях. «Присутність душпастиря на війні збагачує і його, як і кожного, який бачить межу добра і зла», - підкреслив ієрарх.

Владика Борис переконаний, що війна нагадує про життєві пріоритети і ставить на своє місце житейські дрібниці: «Честь тим священикам, які вже були там із воїнами. Я вражений прикладом о. Богдана Вихора, який покинув парафію, дружину і п’ятеро дітей, щоб бути на передовій. Інший же, о. Тарас Коцюба, уже четвертий раз відбуває капеланську ротацію. Їхній приклад кличе нас усіх. Капеланів тут було близько сотні, але ж священиків в УГКЦ є три тисячі! До служіння нашим воїнам та збагачення власного духовного життя виразно кличе нас Господь!» Як сказав єпископ, Україна стала епіцентром глобальних випробувань, а війна на Сході – його ядром.

«Праця всіх капеланів – гордість нашої Церкви. Ми повинні розуміти, що вони не можуть за нас зробити те, до чого ми покликані. Тому варто задуматися, як душпастирям долучитися до цього виняткового служіння», - зазначив він.

Єпископ додав, що українські солдати просили передати всій Україні і світу, що вони вдячні за моральну підтримку та матеріальну солідарність парафій, душпастирів, монахів і вірних, які щедро жертвують на боротьбу правди проти неправди.

«Запевняли вони, що стоятимуть до кінця. Просили не розчаровуватися і не нарікати. Казали, що не відступлять ні клаптика української землі. Вони жертвують і ризикують усім. А чим готові пожертвувати ми?» - запитав на завершення владика Борис.

За словами о. Любомира Яворського, який супроводжував владику Бориса, вони відвідали п'ятьох капеланів, усього ж на ротації перебуває 17 капеланів УГКЦ.

21.08.2015р. Б. / Слово Голови Єпископату РКЦ України Архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди Дня Незалежності України

Шановні Брати священики та Особи Богопосвяченого Життя!
Улюблені Брати і Сестри!

Сьогоднішнє Євангеліє показує розпачливі, а одночасно сповнені надії слова св. Петра: „Господи, до кого ж ми підемо? Ти ж бо маєш слова вічного життя”. Апостол не уявляє собі життя без Христа. Лише у перебуванні з Христом він бачив сенс свого існування.

Ми повторюємо ці слова за св. Петром, коли схиляємося над долею України, яка завтра святкуватиме День Незалежності. Двадцять чотири роки тому вона відкрилася на шлях свободи. Саме тоді були визначені кордони держави, які підтвердило міжнародне суспільство. Здавалося тоді, що територіальна інтегральність і свобода вирішувати про своє майбутнє стали гарантом і символом незалежності.

Сьогодні ми є свідками, наскільки крихкий мир і територіальні кордони. Це підтверджує анексія Криму і триваюча війна на Сході України. Територіальна єдність порушена, поділене суспільство переживає тривогу і неспокій. Економіка країни занепадає, зростають ціни, убожіють люди і до багатьох сімей вже заглянула біда. На кладовищах збільшується кількість могил, не лише військових, але й цивільних людей – жертв війни, для нікого незрозумілої. У лікарнях повертаються до здоров’я поранені, часто покалічені на все життя. Вони залишаться для нас тривалим знаком важких часів, боротьби за суверенність та інтегральність України.

Перед такими фактами завтрашнє свято Незалежності повинно стати криком усього народу: „Господи, до кого ж ми підемо?”. Перед такими фактами ми повинні впасти на коліна і закликати: „Ти ж бо маєш слова вічного життя”. І в такому неспокійному світі – саме віра повинна бути нашою запорукою і єднанням всіх. Це віра повинна бути причиною миру, адже один проти одного стали християни, яких повинна характеризувати любов, а не ненависть.

Тому звертаюся до Вас, брати і сестри, щоб ми завтра, в День Незалежності, об’єдналися у молитві і просили про перемогу любові над ненавистю. Нехай там, на фронті, ті, що стоять один напроти одного побачать в іншому не ворога, тільки друга. Нехай уряд подбає про суспільний лад, пам’ятаючи, що вони, обрані Народом, мають йому служити з повною посвятою. Молімося також, щоб і ми вміли працювати для блага країни, в якій живемо.

Тому прошу і рекомендую, щоб у кожній парафіяльній спільноті помолитися після Святої Меси Коронкою до Божого Милосердя перед виставленими Пресвятими Дарами і заспівати Суплікації в намірі миру і суспільного ладу в Україні.

Всім з усього серця благословлю і єднаюся з Вами у молитві: В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

+ Мечислав Мокшицький
Митрополит Львівський
Голова Конференції Єпископату України
Львів, 20 серпня 2015 р

четвер, 20 серпня 2015 р.

20.08.2015р. Б. / Глава УГКЦ: «Сьогодні в нашій державі ми всі відчуваємо, що потребуємо перемін і преображення» (+VIDEO)

Подія преображення є не лише задоволенням якоїсь людської цікавості: яка ж ця слава Божа? Ця подія несе в собі щось набагато глибше, щось таке, що торкає за живе і сьогодні кожну віруючу людину. Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в одне з найбільших християнських свят у році – Преображення Господнього.

За словами проповідника, ми сьогодні святкуємо пам'ять однієї події, яка відкриває нам надзвичайно глибокі істини про Бога, про людину й про наші з Ним взаємини…

«У Святому Євангелії оповідається, що в певний момент своєї учительської проповіді Ісус Христос зійшов на гору Тавор і взяв із собою своїх, можливо, найближчих учнів – Петра, Якова та Івана. І на тій горі Він преобразився перед ними. Через своє тіло відкрив їм славу свого божества. У преображенні апостоли побачили славу Бога у волоченому Божому Сині…» – розповів Предстоятель.

Преобразившись, продовжив Блаженніший Святослав, на Таворській горі Ісус Христос показав через людське обмеження, людське тіло безмежну велич і славу. Сьогодні Господь не лише сам преобразився на горі Тавор, а й переобразив, змінив своїх учнів, відкрив їхні очі, дав їм можливість бачити невидиме і сповнитися силою не людини, а славою самого Бога.

«Ми святкуємо Преображення в особливих обставинах, – вважає Глава Церкви, – мене і вас сьогодні Господь запросив вийти на Таворську гору, бо цією горою в сучасному житті нашої Церкви є храм Господній. Тут ми можемо побачити славу Божу. Тут ми можемо почути слово Отця, який нам об’являє свого єдинородного Сина силою і діянням Святого Духа. Тут ми можемо побачити силу Божу, яка проявляється через людину, навіть через її обмеження та її слабкості. Таким запрошенням нас до преображення є цей чудовий християнський звичай посвячувати в храмі перші плоди. Те запрошення означає змінити своє ставлення до природи, яка нас оточує, побачити, що земля плодоносить не через якусь сліпу необхідність, а завдяки Божій опіці над кожним із нас».

«Сьогодні в нашій державі, гадаю, ми всі відчуваємо, що потребуємо перемін і преображення. Ми потребуємо сьогодні Божої сили, щоб захистити нашу рідну землю. Сьогодні ми відчуваємо, що не лише можемо, а й повинні преобразити життя нашої держави, нашого суспільства, але ми можемо це зробити не через наші гріхи й немочі, а завдяки Божій силі, яка повинна діяти в житті нашої держави і нашого суспільства. Як важливо, коли ми стривожені, почути голос Бога про Його улюбленого Сина, в якому кожного з нас Господь називає своїм улюбленим сином і донькою», – просить замислитися Блаженніший Святослав.

«Нехай це свято додасть нам сили преображатися і Божою благодаттю змінювати все те, що нас оточує. Щоб і в нашому житті, і в наших стражданнях та немочах, а головне – у наших перемогах виявилася повнота слави Божої», – побажав Блаженніший Святослав.

Співслужив з Главою УГКЦ владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

Наприкінці Літургії Блаженніший Святослав та владика Богдан освятили фруктові плоди, які люди принесли із собою.

Перед Собором стояв великий кошик, в який люди могли скласти освячені плоди для наших військових.



середа, 19 серпня 2015 р.

19.08.2015р. Б. / Владика Венедикт на Преображення ГНІХ: «Немає значення, які плоди ви принесете до храму. Головне те, що ви їх несете Богові на знак вдячності, що Він їх нам дає» (+VIDEO)

19 серпня Церква святкує Преображення ГНІХ. В народі це свято називають «Спас». Цього дня християни приносять до храму плоди, щоб там їх освятити. Про те звідки пішла така традиція та духовне значення свята розповідає владика Венедикт, голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

Преосвященний владико, який духовний зміст свята Преображення ГНІХ?

У всьому Новому Заповіті в різні моменти земного життя Ісуса Христа здебільшого показувалася Його людська природа.  Від Його народження у Віфлеємі аж до Його смерті на хресті. Попри це у деяких епізодах Його життя ми бачимо, як проявляється божественна Його природа. Саме таким епізодом є Преображення. Ця подія відбулася незадовго перед Його страстями. Господь тим самим прагнув показати своїм учням своє божество, щоби скріпити їх, тоді, коли прийдуть Його страждання, щоб вони побачили у Ньому Бога. Момент Преображення показує божественність Христа.

Подібно, як у нашому житті, ми, люди, встаємо і падаємо, однак у певні моменти свого життя ми також переживаємо Преображення. Глибокий досвід Бога, преображення самого себе. Тоді ми відчуваємо наскільки ми покликані до святого і праведного життя. Так, як тоді Христос показав своє божество, так само і тепер у нашому житті Бог показує дуже часто нашу святість і переміну в тих чи інших життєвих обставинах.

У цьому святі помітний зв’язок Старого із Новим Заповітами…

Гадаю, місцем зустрічі обох Заповітів є особа Йоана Предтечі. Перехід Старого Заповіту у Новий є невловимим до кінця для нашого розуміння. Однак момент Преображення являє союз обох Заповітів. Бо поруч із Ісусом Христом, який преображається, ми бачимо двох праведників Старого Заповіту – Мойсея, законодавця, та Іллю, пророка. Вони, хоч і мали у своєму житті велике покликання від Господа, але й мали свої гріхи та падіння. Ще поруч із Христом були постаті трьох апостолів із Нового Заповіту – Петро, Яків та Йоан. Вони стали свідками Його преображення, а після цього стали свідками Його терпіння. Тут йдеться також і про всю Церкву, її багатогранність, неповторність. Коли поглянути на кожного учасника Преображення (Ісус Христос,Мойсей, Ілля, Яків, Йоан, Петро), то вони усі були різними. Це ще раз нам доводить те, що кожен із нас має різне покликання, однак наші справи та обов’язки – те, що від нас очікує Бог. І місце кожного із нас є місцем, де Бог хоче, щоб ми Йому служили.

Чи правильно називати це свято Спасом?

У нашому народі часто відбувалася інкультуризація свят. Це свято ми святкуємо саме тоді, коли дозрівають плоди. У цей період Христос, як Спаситель нам являється. Він той, який показується у Преображенні, як Бог, який прийшов освятити і спасти людину.

Які плоди потрібно приносити до храму для освячення?

Ще у IV столітті християни продовжували традицію «обраного народу». Вони приносили перші плоди до храму для благословення. У ті часи існували спеціальні Чини та молитви, які читалися задля освячення плодів. Тоді християни приносили зернові культури та виноград. У нас дещо інші плоди приносять для освячення. Але немає різниці що ви принесете до храму. Має значення те, що ми приносимо перші плоди Богові, на знак вдячності, що Він їх нам дає.

Розмовляла Руслана Ткаченко


вівторок, 18 серпня 2015 р.

18.08.2015р. Б. / У Києві запланували VII Всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці

17 серпня відбулася зустріч оргкомітету з підготовки до щорічного Всеукраїнського військового паломництва до Зарваниці. Сьоме військове паломництво відбудеться з 19 по 20 вересня під гаслом “Тільки любов здатна на перемогу”. Учасники оргкомітету на чолі з о. Любомиром Яворським обговорили організаційні питання прощі, визначивши пріоритети цьогорічного паломництва.

Представники силових структур засвідчили свою підтримку в поширенні інформації про військове паломництво та залучатимуть якомога більше військовослужбовців, що виявлять бажання взяти участь у прощі.

понеділок, 17 серпня 2015 р.

17.08.2015р. Б. / Капелан Іван Ісаєвич: «Ми зараз маємо брати в руки совість, розум і ставати на захист держави»

Рік на передовій. З Біблією та добрим словом замість автомата, 44-річний закарпатський військовий капелан Іван Ісаєвич підтримує наших солдат у РУВ (Російсько-Українській Війні).

Старенькій матусі, аби не турбувалась, сказав, що Їде до Італії. Сам тим часом склав заповіт і без зброї, з молитвословом, подався на передову. На Донеччині облаштував свою капличку, а вдячні бійці змайстрували для панотця кадило із залишків снаряду «граду». На фронті капелан отримав два поранення (одне – кульове, куля застрягла у бронежилеті, друге майже в те саме місце – осколкове), але це його не спинило. Підлікувавшись вдома, капелан знову і знову вертався у зону проведення антитерористичної операції. Каже – там його потребують найбільше. Проте потребують отця Івана не лише на сході. Біля Ужгорода, в селищі Середньому, де служить священнослужитель, його приїзду та мудрих порад щораз з нетерпінням чекають парафіяни. А вдома (у Королеві на Виноградівщині) за отця Івана переживають півтора десятка дітей-сиріт, яких він прихистив у своєму будинку. Кілька тижнів тому волонтери нагородили військового капелана орденом «Народний герой України». Священнослужитель саме повертався з Широкиного (Сектору «М») додому. Там, у Королеві на Виноградівщині, ми й зустрілися.

Цікавимося в панотця ,як його здоров’я і чи не даються взнаки бойові травми?

– Ну, на мені не видно. Богу дякувати, я навпаки, після лікування трохи навіть кілограми заяві набрав, але нічого. Дякую Богу, може, Бог мене попередив: «Будь обережний»… Все добре, моє обличчя говорить, що все добре.

На вихованні в отця Івана 15 сиріт (двоє хлопців і 13 дівчат) здебільшого з Виноградівщини та Львівщини. Доглядають за малечею три монахині. Всі мешкають у 2-поверховому будинку. Дитячі кімнати розділені по двоє-четверо. Для економії місця у деяких апартаментах можна побачити 2-поверхові ліжка. Найменшій мешканці притулку – 6. Вона ходить до тутешнього дитсадка, якого отець Іван організував, коли в Королеві постала проблема із закриттям дитсадків. Найстаршій вихованці – 21. Вона теж ходить до дитсадка, але на роботу. Священнослужитель зізнається – завжди мріяв допомагати дітям, давати їм шанс на хороше майбутнє.

– З дітьми працював з 1997 року. Багато з них вже одружені, мають дітей. Я працював, допомагав дітям вулиці. Це не були навіть сироти чи напівсироти. Це були діти, які мали батьків, але жили погано, ніби в них їх не було. Навіть до того як я став священиком, я мріяв відкрити будинок для сиріт або зробити все для дітей, про яких не дбають батьки, щоб дати цим дітям освіту, щоби дати їм майбуття. Це була моя мрія. Я був здивований сам, але це вдалося. А вже у 2004-му році ми зробили будинок сімейного типу. Тут є й такі діти, які вже виросли, але все одно тут лишаються.

Сироти називають його отцем Іваном або просто – «батьком». От уже рік малеча вимушена ділити свого тата з війною, але ні на що не нарікають. Попри свій юний, вік – розмірковують ,як дорослі, і в усьому підтримують панотця.

– Ну хто, як не ми. Ми молимось, коли він їде туди. Ми переживаємо. Переживаємо за тих хлопців, які там є. Ну так потрібно значить, – каже 17-річна вихованка Іванка. – Отець Іван з тих людей, які ніколи не стоять в стороні. Коли почався Майдан, він просто не міг сидіти на місці, він цілу годину нам розказував, пояснював, що відбувається, завжди навчав нас, щоб ми пам’ятали, що ми народилися в Україні, це є наша земля.

– Він для нас батько і герой, – додає Андрій. – Він не лежить на ліжку, він йде вперед, рухається далі, бо ті, що на війні, вони просять допомоги від отця Івана і він допомагає,. Також він допомагає й нам, підказує часто, що робити, а чого робити не варто.

Іван Ісаєвич сам із багатодітної родини, 7-й з восьми дітей пані Верони. Свою 80-річну маму капелан забрав жити до себе. Про те, що син був на сході їй підказувало материнське серце. Каже – сином пишається, однак переживає, коли його довго немає.

– Звичайно, я відчуваю його. Коли його немає три тижні, я вже знаю, що то лиш туди (на схід, – пр.авт.) мав піти. Все, що я можу – це лише молитися за нього. Я кожен день рано встану і молюся, щоб Бог дав йому щастя і здоров’я.

Перебуваючи вдома, на Закарпатті, капелан тримає тісний зв’язок зі сходом. Отець Іван телефонує військовим, щоб дізнатися, як у них справи. Та й солдати час від часу шлють йому повідомлення і телефонують, запитуючи, коли той приїде. Схоже, він знову готується до небезпечної подорожі. На запитання, чи збирається повертатися в зону АТО, ствердно киває, але коли їхатиме – таємниця.

– Це мій обов’язок. Буду бачити. На те є команди. Сходом я живу. Хлопці відправляють мені, наприклад, СМСки, що треба відправити. Якщо щось треба терміново, ми їм швидко відправляємо. Якщо іде свято якесь, або щось подібне, хлопці хочуть посповідатися, я можу перервати навіть свою відпустку і поїхати, побути тиждень і більше, але коли приходить команда на 30 – 40 днів, це не від мене залежить. Мене запрошують, Владика благословляє – і я їду. Я розумію, що їм треба психолога, я розумію, що їм треба священика. Коли я туди поїхав, побачив, що їм не тільки треба психолога і священика, треба бути батьком, волонтером: одягати, взувати. Робити все і навіть більше, ділитися своїми знаннями, підтримувати.

– Із чим зверталися бійці, що їх бентежило найбільше?

– Проблеми пов’язані не з тим, що вони воюють, а з тим, що у них вдома. Вони боялися, ну говорю відкрито, вони боялися жінці сказати: «Я тебе люблю». І коли якась проблема була вдома, вони не могли перебороти її любов’ю, тому що бракувало навіть тих компліментів. Деякі стидалися про віру говорити, стидалися йти до храмів. Також були проблеми щодо формування родини, коли він любить і хоче, щоб вона стала його жінкою, але не бачить, як забезпечити родину, боїться. А ще вони питали: «Чому Бог допускає, що влада нам бреше?!» Ну і тут треба було пояснювати, що це не Бог допускає, це ми самі допускаємо в наших головах, в наших серцях, бо коли ми брешемо, то що говорити про владу, яка бреше, це по-перше. По-друге, мене часто запитують: «От треба слухати владу, бо в Біблії написано – всяка влада від Бога». Я відповідаю, що треба читати далі. Так, влада від Бога, але там є: «Владо, слухай народ, бережи його, тобто опікуйся ним, бо голос народу – то голос Божий!». Тобто якщо всяка влада від мене – працюй поміж людей і для людей. Не роби людям поганого, бо їхній голос і молитви я почую, і ти будеш знищений. Також цікавляться, чи є це гріхом, якщо вони були байдужі до виборів або ж продавали свої голоси? Певно, що це є гріхом.

Коли наші хлопці, з тієї чи іншої причини брали в полон, я їм говорив (і це наш був девіз) що коли хтось руки підняв або сказав «як все» (здався, – пр.авт.Г.С.) – ніколи не мстіться. Бо якщо сьогодні ви зробите помсту, завтра та помста в 10 разів вам вернеться. І, повірте, хлопці деколи нарікали, бо, мовляв, а вони з нами таке роблять… І мені дуже прикро, бо телебачення не показало і не подавали ні до суду, ні до міжнародних інстанцій за деяких наших полонених хлопців, яких передали нам, але всі вони були кастровані.

– Це правда, бо були спростування цього.

Так, це правда. Нехай вони не брешуть. Я розумію, якщо би палець відрізали вказівний, щоб не стріляв, я розумію, якщо би там очі викололи, щоб не бачили. Це збочення з тої сторони. Це абсурд. Я думаю, це знущання над нашою нацією, а наші завжди спростовують: «Це не так» Це було. Це є правда.

– Мене часто запитують, вас, мабуть, також: «Коли це все скінчиться?» Що ви відповідаєте на такі питання?

– Коли люди почнуть думати розумом і серцем! Воно скінчиться тоді, коли люди почнуть не хлібом думати, а мозком, коли люди почнуть думати не грошима, а мізками і серцем. І коли вони побачать, що ми брати, дійсно, що ми на території, яка зветься Україна, що ця територія була велика, що її роками (більш як 300 років) хочуть ділити-ділити, щоб тільки не дати цьому народу зібратися… Коли ми це вже зрозуміємо, – це по-перше. По-друге – коли ми будемо господарями в своїй хаті. Коли ми не будемо продаватись – я буду тому служити, бо той більше платить. Добрий батько, він бореться за свою родину. І якщо я скажу: «Я тобі даю ці гроші, але ти мені продай цього сина». Я не думаю, що батько так зробить. Навіть якщо голодувати буде, він буде працювати, але сина не продасть. У нас поки що так є: доньку продати, сина продати. Я, може, абстрактно говорю, але якщо порівняти, це воно так є: «Для чого нам та земля? А, ліпше її віддати…» Не треба її віддавати! Є на то заповіді Божі. Якщо на моїй землі город горить або в сусіда город горить, так, я не буду чекати поки до мене перейде цей вогонь, але коли моя хата горить – я тим більше її охороняю.

– Усе ж Закарпаття пасе задніх у виконанні планів з мобілізації. Що можна сказати українцям, які панічно бояться мобілізації?

– Саме суспільство винувате і влада в першу чергу. Влада винувата, що за роки незалежності вона хотіла цю армію розпустити, знищити і довела її до зубожіння. Батьки би віддали своїх дітей. Віддали би, повірте, але кому? Якщо офіцер не турбується про свій підрозділ, якщо трапляється зловживання, вибачте, кому батьки віддадуть свої дітей?! Влада винувата і командування, і самі наслідки того процесу. Якщо влада бачить, що є багато молоді, чоловіків, які не хочуть служити, то нехай робить армію фахову. І ці, що не хочуть іти, нехай за час служби зі своєї зарплати віддають відсоток на утримання фахової армії. Один фаховий офіцер замінить десять. І це влада давно вже мала обдумати. Я би побажав чоловікам – бут ичоловіками. Не забувати, що ми чоловіки не для того, що штани носити, бо і жінки вже зараз штани носять, не для того, щоби бити себе в груди – скільки в нас дітей або які ми там. Ми чоловіки для того, щоби за нашою спиною жінка була як за стіною, щоби вона дійсно відчувала, що вона за мужем, за чоловіком. Щоби оберігати дітей, ми маємо все робити, щоби не дозволити бойових дій. Якщо ми були пасивні десь, якщо нам було все одно, якщо ми продавались за гречку, за гроші або за будь-що, ми зараз маємо брати в руки совість, розум і ставати на захист держави. Не треба боятися, йти треба, а от уже там робити, щоби не було ні пияцтва, ні офіцерів, які продають, здають солдатське майно або бізнес роблять. Перестаньте бути на кухнях знавцями, політиками, перестаньте бути в пивбарах знавцями, політиками. Вийдіть краще на площі і говоріть відкрито.

– Нещодавно у Львові вам вручили нагороду у формі тризуба, що її заснували волонтери як альтернативу державним відзнакам. Народні відзнаки отримують військові, волонтери, медики, у нашому випадку – священики, яких обирає люд. Що для вас означає ця медаль?

– Для мене це не просто подяка від народу, а те, що я розумію, що це і мій народ, і те, що ми разом одної думки, і сама подяка вона для мене – це увага. Увага, що я потрібен суспільству і моя праця потрібна суспільству. На жаль, багатьом вручали нагороди вже посмертно. Для мене теж це був такий маленький шок, бо батьки, так чую, десь говорять: «Кому це треба?! Мій син пішов, мій чоловік пішов…» А на врученні тих нагород я бачив батьків, які дякували Богу за таких дітей, за свого чоловіка. Їм боляче було, це було видно, але вони на камеру це не робили, не перед владою, не перед кимось. Вони дійсно плакали тілом, але душею, думаю, вони дякували Богу. Вони розуміли, що таке визвольний рух. Вони розуміли, що кожен із них добровільно пішов чи як волонтер, який працював і загинув, чи як військовий у добровольчий батальйон. Вони були горді за подвиг своїх синів, чоловіків, дітей, бо Україна для них дійсно понад усе.

Галина СЕРНІВКА, газета “НЕДІЛЯ”

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділя, 16 серпня 2015 р.

16.08.2015р. Б. / В Патріаршому соборі відкрито виставку про автора музики українського гімну (+VIDEO)

До 200-річчя з дня народження о. Михайла Вербицького 15 серпня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового відкрили виставку «Отець Михайло Вербицький – творець національного Гімну України». На виставці представлено документальні пам’ятки – свідчення відомих та невідомих сторінок життя о. Михайла. На виставці представлено близько сотні експонатів, серед яких такі раритети як фелон ХІХ століття, в якому ймовірно служив о. Михайло в с. Завадові, родовід Вербицьких, листок з церковної Метричної книги смертей із власноручним записом отця. Саме відкриттям виставки розпочалась проща з нагоди другої річниці від посвячення Патріаршого собору.



Джерела: zhyve.tv

Воїни Христа Царя

субота, 15 серпня 2015 р.

15.08.2015р. Б. / Переселенець з Донбасу вчинив наругу над могилою героя Небесної сотні

Над могилою героя Небесної сотні у Луцьку розкидали вінки, побили лампадки і зняли хрест. Правопорушника вже вдалось встановити.

Інцидент стався ще вночі 12 серпня, повідомили у прес-службі МВС у Волинській області.

За цим фактом розпочали кримінальне провадження за статтею про наругу над могилою, іншим місцем поховання або тілом померлого. Слідству вже вдалось встановити, що наругу над могилою вчинив 32-річний чоловік.

У нього вилучені речові докази. Свою вину він визнає повністю, — розповів начальник міліції області Петро Шпига.

У міліції додали також, що чоловік приїхав до Луцька з Горлівки. Він був активним учасником Революції гідності (по інший бік барикади). Зовсім не важко здогадатись, що спонукало чоловіка поглумитись над могилою.

За цей злочин винуватцю загрожує покарання — від штрафу до трьох років позбавлення волі.

Джерела: Канал 24

Воїни Христа Царя