Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 30 вересня 2016 р.

30.09.2016р. Б. / У Луцькому екзархаті відбудуться реколекції для подружніх пар

14-16 жовтня відбудуться реколекції для подружніх пар Луцького екзархату УГКЦ
Які організовує Згромадження сестер Божого Провидіння.

Запрошуються всі бажаючі подружні пари, що бажають духовної віднови та християнського відпочинку для всієї родини.

Місце проведення: Відпочинково-реколекційний Центр Замлиння (с. Замлиння Любомльський район Волинська область).

Пожертва 350 гривень з родини. (Проживання, харчування та доїзд)

Є можливість брати з собою дітей різного віку, навіть найменших. Під час реколекційних наук дітками будуть опікуватися сестри.

Виїзд автобусом з Луцька 14 жовтня о 16.00.

Повернення 16 жовтня вечір.

Тел для запису: 097 444 18 66

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 29 вересня 2016 р.

29.09.2016р. Б. / Святої великомучениці Євфимії всехвальної

Святої великомучениці Євфимії всехвальної

Тропар мучениці, глас 4: Агниця Твоя, Ісусе, Євфимія, * кличе сильним голосом: * Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю, * і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм, * і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі, * і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою, * та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі. * її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак мучениці, глас 4: У стражданні твоїм гідно подвизалася ти,* і по смерті нас освячуєш чудесами, всехвальна.* Тому твоє святе успення оспівуємо,* з вірою приходячи до божественного храму,* і будемо визволені від недуг душевних,* і зачерпнемо благодать чудес. 

Свята Євфимія була родом з Халкедону. її батьки називалися Филофрон і Теодоросія. Батько був багатим і високим достойником, а вся родина сповідувала християнство і жила дуже побожно й чесно. В часи кривавого гоніння християн за імператора Диоклетіяна намісник міста Приск Антипат став мучити християн. Його воїни ув’язнили 49 осіб, а серед них усю родину Филофрона. 

Коли їх усіх поставили перед судом, то Приск не міг надивуватися красі св. Євфимії і просив її, щоб пожаліла свою молодість і зреклася Христової віри. Але св. діва, яка посвятила себе небесному Нареченому, готова була перетерпіти всі муки. І Бог винагородив тверду віру Євфимії, бо Його сила охороняла її серед нечуваних страждань, які видумав безбожний мучитель. Кати прив’язали святу дівицю до колеса, під котрим на землі були набиті вістрями догори ножі і коси, і стали колесо обертати, а тіло святої краялося на шматки. І ось враз колесо зупинилося і розлетілося, бо, як свідчать ті, що описали житіє святої діви, Божий ангел явився над нею і звільнив її від цієї лютої муки. 

Так само оберігав її ангел, коли мучитель велів кинути її в розпалену піч. Вогонь відступив і не торкнувся навіть одежі святої мучениці. Два воїни, Состен і Віктор, побачивши це, стали вголос прославляти Христа Спасителя, за що Приск наказав стяти їх мечем. Після тривалих тяжких мук святу мученицю відвели на площу, де відбувалися всякі видовища, і випустили на неї диких звірів. Тоді Євфимія впала на коліна і стала вголос молитися до Бога, а голодні дикі леви і ведмеді лизали їй ноги. Під кінець одна ведмедиця вкусила Євфимію в ногу, і свята мучениця з молитвою на вустах віддала Богу чисту і безвинну свою душу. Чи її батьків також було замучено, того не знаємо, одні джерела свідчать, що їх кинули диким звірам на пожирання ще перед мученицькою смертю дочки, а інші стверджують, що вони поховали її тіло. Однак це не були такі часи, щоб мучителі відпускали християн на свободу, і тому найвірогідніше, що вони також були увінчані вінцем слави. Сталося це близько 288 р. 

Над могилою святої мучениці Євфимії зведено прекрасну церкву, а Бог прославив її мощі численними чудами. У цій церкві відбувся Четвертий Вселенський собор у Халкедоні (451 р.). Про чудо, яке тут сталося за заступництвом святої Євфимії, ми вже писали в день 11 липня. Пізніше, коли Халкедон захопили перси (617 р.), мощі святої Євфимії було перенесено до Царгорода, бо боялися, щоб погани їх не осквернили. Мощі святої поклали в церкві, посвяченій її пам’яті. Та гіршими від поган виявилися єретики-іконоборці, бо один з імператорів – чи то Лев Ісавр, чи то Костянтин Копроним, – наказав мощі святої покласти в дерев’яну скриню і скинути в море. Однак два брати монахи знайшли мощі і завезли на острів Лемнос. Мощі святої спочивали тут аж до 796 р., коли за патріярха Тарасія його було повернено назад до Царгорода і перенесено з великими почестями на давнє місце. Тут мощі святої Євфимії знову прославилися численними чудами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 28 вересня 2016 р.

28.09.2016р. Б. / У Харкові УГЦК відкриває катехитичну школу для дітей

У Харкові розпочне новий навчальний рік катехитична школа при храмі св. Миколая Чудотворця УГКЦ в Харкові. Навчання проводять сестри Згромадження св. Йосифа.

В програмі занять катехизація: вивчення основ християнської віри, підготовка до Першої Св. Сповіді та Св. Причастя.

Розклад занять:
Субота 15.00 – діти 9-12 років – поглиблена катехизація
Субота 16.00 – діти 5-7 років – знайомство з Біблією
Субота 17.00 – молодь
Неділя 10.15 (одразу після Служби Божої, котра починається о 9-00) – діти від 8 років і старші – підготовка до Першої Св. Сповіді та Урочистого Св. Причастя.

Адреса храму св. Миколая Чудотворця: вул. Гвардійців Широнінців, навпроти буд. № 11.

Контактний тел. 093 183 30 51 (с. Григорія)

Пам’ятаймо, що головне завдання батьків — християнське виховання дітей!

Ласкаво просимо!

Катехизація — це засівання зерна Божого Слова у серце християнина, це виховування і вишколювання християнина, в якому поєднуються: вся ніжність матері-годувальниці, яка плекає немовля; самовідданість учителя, що веде за руку учня, щоб той вчився спілкуватися з єдиним Учителем — Христом; досвід і відвага тренера, який скеровує атлета змагатися за щораз вищу мету.

вівторок, 27 вересня 2016 р.

27.09.2016р. Б. / СБУ попросила представників церкви допомогти звільнити полонених українців

Голова Служби безпеки України Василь Грицак закликав представників церкви допомогти державі у процесі звільнення заручників, які незаконно утримуються на території ОРДЛО, повідомляє УНІАН.

Про це він сказав під час зустрічі з членами Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій. Грицак нагадав, що на сьогодні 111 українців незаконно утримуються на тимчасово неконтрольованих територіях Донецької та Луганської областей, ще 499 – вважаються зниклими безвісти.

На його думку, церкви зі свого боку, через своїх священнослужителів можуть допомогти встановлювати місцеперебування заручників та сприяти процесу їх звільнення.

«Навіть якщо ми спільними зусиллями звільнимо хоча б ще одного заручника – це теж буде велика справа», – наголосив голова СБУ. Також Грицак назвав важливим донесення правди про нелюдські умови утримання наших полонених.

Він передав членам Ради брошуру зі спогадами 124 заручників про тортури, яких вони зазнали під час перебування в катівнях ОРДЛО.

Голова СБУ вважає важливою роль священнослужителів у збереженні демократичної, незалежної держави.

«Сьогодні деякі деструктивні сили намагаються розгойдати ситуацію в країні. Наше завдання – зберегти державу, відновити мир в Україні», – сказав він.

Грицак підтримав ініціативу Ради церков на законодавчому рівні запровадити інститут військових капеланів та пообіцяв посприяти в реалізації цього питання.

«Учасники зустрічі обговорили питання об'єднання України та вирішили організувати наступне засідання Ради церков у районі ведення бойових дій Російсько-Української Війни (або т.зв. "антитерористичної операції")», - додали в прес-центрі СБУ.

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 26 вересня 2016 р.

26.09.2016р. Б. / Сирійські повстанці не хочуть бачити Росію в якості посередника

Представники груп повстанців звинуватили Росію в співучасті в злочинах проти народу Сирії. За останню добу повстанцям вдалося відвоювати втрачені напередодні райони в Алеппо.

Сирійські повстанці відвоювали вранці у неділю, 25 вересня, райони Алеппо, які урядові війська захопили напередодні. Зокрема, повстанці повернули контроль над малозаселеним табором для біженців Хандарат. Про це повідомляє агентство AP з посиланням на Сирійський центр з моніторингу за дотриманням прав людини.

Район розташований поблизу дороги Кастелло - критично важливого шляху постачання для частини міста, яку контролюють повстанці. Впродовж останніх тижнів дорогу Кастелло утримують урядові війська, які блокували постачання гуманітарних вантажів до східної частини міста, де й досі проживають до 250 тисяч осіб.

За тиждень з часу припинення перемир'я кількість загиблих в Алеппо внаслідок авіаударів сирійської та російської авіації зросла до 213 осіб, серед яких - і діти.

Тим часом представники груп повстанців заявили, що через велику кількість загиблих та жорстке бомбардування Алеппо мирний процес є нікчемним. Спільну заяву підписали представники понад 30 груп повстанців, зокрема й ті, яких підтримують Туреччина, країни Перської затоки та Захід. Повстанці відмовляються сприймати Росію як посередника у конфлікті, оскільки Кремль "був спільником режиму у злочинах" проти народу Сирії, цитує агентство Reuters. Окрім того, в заяві зазначається, що сирійські урядові війська використовували у ході війни напалм та хімічну зброю.

26.09.2016р. Б. / Алфєєв пожалівся що в Ватикані з ним не хотіли обговорювати греко-католиків

Як повідомляє «Интерфакс», керівник синодального Відділу зовнішніх церковних зв’язків московського патріархату митрополит Іларіон Алфєєв, спілкуючись у п’ятницю 23 вересня цього року із журналістами в Москві пожалівся, що у Ватикані з ним не хотіли обговорювати греко-католиків.

«Унія – це те питання, яке є каменем спотикання в діалозі між православною і Католицькою Церквою. Зі сторони Католицької Церкви існує певна стриманість і навіть небажання обговорювати це питання», - пожалівся Алфєєв журналістам. 

Джерело:    Воїни Христа Царя

субота, 24 вересня 2016 р.

24.09.2016р. Б. / У Полтаві військові греко-католицькі капелани на тв-каналі “Лтава” обговорювали співпрацю силових структур та Церкви (+VIDEO)

21 вересня у Полтаві у студії телерадіокомпанії “Лтава” відбувся показ телевізійної передачі – ток-шоу “Акценти”, яка була присвячена темі співпраці силових структур та Церкви.

Участь у телепроекті взяли: о. Ігор Федоришин, головний військовий капелан Бучацької єпархії, о. Іван Ісайович, військовий капелан Мукачівської єпархії, о. Максим Кролевський, військовий капелан Харківського екзархату та отець Юрій Кролевський, настоятель парафії Пресвятої Тройці у м. Полтава.

Під час ефіру говорили про суть та зміст інституту військового капеланства Української Греко-Католицької Церкви, про новий рівень співпраці армії та Церкви, про модель військового капеланства через призму державного законодавства. Також священики окреслили завдання військового капелана, зокрема у РУВ (т. зв. зоні АТО).

У ході спілкування, ведуча та священнослужителі, обговорили важливість особи капелана у військовому середовищі, особливо у контексті бойових дій, окресливши майбутні перпективи капеланства в українських збройних формуваннях.

Отець Іван Ісайович та отець Ігор Федоришин, Народні герої України, поділилися з глядачами своїм досвідом, пережиттям та специфікою душпастирського служіння в умовах бойових дій на Російсько-Українській Війні.

ДИВИТИСЯ ВІДЕО МАЖНА ТУТ:



пʼятниця, 23 вересня 2016 р.

23.09.2016р. Б. / Про «недугу корупції» говорили у шпиталі ім. Шептицького

22 вересня 2016 року представники Комісії УГКЦ Справедливість і Мир провели зустріч із медичними працівниками шпиталю ім. Митрополита А. Шептицького. Тематикою зустрічі була проблема корупції.

На початку зустрічі заступник голови Комісії о. Олег Лука ознайомив присутніх із діяльністю та напрямками праці Комісії УГКЦ Справедливість і Мир і що окрім різноманітних ініціатив цієї церковної інституції є також друковані видання, серед яких «Зцілитися від корупції» теперішнього Папи Римського Франциска. Він також розповів про актуальність даної проблеми в Україні та про різні площини проявів цієї «суспільної недуги».

У свою чергу Петро Дарморіс, голова Центру протидії корупції Комісії УГКЦ Справедливість і Мир, розповів про присутнім про багато вимірність проблеми корупції та про те, які є її види, як її трактують та які можливі шляхи протидії для християн, зокрема тих, хто працює у сфері медицини. Ділячись досвідом та можливими кроками антикорупційного характеру, учасникам зустрічі, на завершення, було запропоновано розпрацьовані друковані матеріали щодо проблеми корупції та декларації чесності, які взяли бажаючі з метою їх письмового потвердження та власного рішення не давати та не брати хабарів надалі.


четвер, 22 вересня 2016 р.

22.09.2016р. Б. / Організатори Євробачення-2017 готують безпрецедентний антихристиянський скандал

Як повідомляє сайт 1 каналу українського телебачення організатори пісенного конкурсу Євробачення-2017 запланували провести церемонію його відкриття на території комплексу Софії Київської – одної з головних святинь християн України.

Враховуючи характер конкурсу, багатьма християнами така ініціатива буде розцінена як осквернення святині й насміхання над їхньою вірою.

Представник Київської міської держадміністрації Олексій Резніков таке рішення оправдовує тим, що собор св. Софії в Києві не діючий храм, а музей: «Софія Київська зараз не діє як храм – це музей. Тому ми не порушимо жодних релігійних почуттів вірян».

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 20 вересня 2016 р.

20.09.2016р. Б. / Екзарх Донецький УГКЦ освятив наріжний камінь та хрест під забудову храму Преображення ГНІХ в Маріуполі

19 вересня владика Степан, Екзарх Донецький УГКЦ, освятив наріжний камінь та хрест під забудову храму Преображення ГНІХ в Маріуполі. Напередодні єпископ очолив Архиєрейську Божественну Літургію в каплиці УГКЦ в парафії, настоятелем якої є о. Ростислав Спринюк. У проповіді архиєрей наголосив, що Господь –Всемогутній Творець, який створив Вселену, і людина в ній лише маленька порошинка: «Будь-який державний керівник, яким би могутнім він не був, немає гарантії що він доживе до завтра. Я часом, відчуваю провину перед Героями Небесної Сотні, що вони віддали своє життя за нас, а ми ще мало зробили для нашої країни».

«Ми так довго чекали виділення земельної ділянки під забудову нашого храму в Маріуполі, - продовжив він далі. -  І тільки війна просвітила наших державних чиновників виділити землю…Бо настав час і їм задуматися по яку вони сторону барикад».

 Додамо, місцева влада виділила земельну ділянку під будівництво храму УГКЦ в Маріуполі поблизу р. Кальміус. Наразі богослуження проходять в каплиці в помешканні о. Ростислава.

Cвітлини Дмитра Чічери
Руслана Ткаченко, прес-служба Донецького екзархату УГКЦ

понеділок, 19 вересня 2016 р.

19.09.2016р. Б. / До подальшої солідарності з українським народом закликав єпископів Європи монсеньйор Дуарте да Куна

Генеральний секретар Ради Єпископських Конференцій Європи монсеньйор Дуарте да Куна (Mons. Duarte da Cunha) закликав учасників Міжнародної зустрічі на тему діл милосердя, яка цими днями проходить у Сараєво (Боснія і Герцеговина), до подальшої солідарності з українським народом, який страждає від наслідків військової агресії на Сході України.

У ході суботньої пленарної дискусії головуючий запросив представників УГКЦ розказати про актуальну ситуацію в країні та роль Церкви в ній, а відтак заохотив присутніх учасників із різних європейських країн та інституцій не лише до того, щоб долати мовчанку про цю «забуту в європейських медіа війну», але по змозі зробити щось конкретне, щоб люди в Україні відчули підтримку і солідарність. «Україна залишається в нашому серці», - запевнив монсеньйор Дуарте представників УГКЦ.

Влади Богдан (Дзюрах), подякувавши учасникам Зустрічі за змістовні доповіді та за вияви солідарності й підтримки, представив книжку «Боже створіння прагне милосердя», видану в рамках Ювілейного року Божого милосердя. Ця книга, за словами Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ, містить богословсько-душпастирські розважання на тему діл милосердя в ключі бережливого ставлення до Божого створіння. Вона, на думку промовця, може стати скромним, але цінним внеском УГКЦ в загальнокатолицьке відзначення Ювілейного року. 

неділя, 18 вересня 2016 р.

18.09.2016р. Б. / Бути українцем

Відзначаємо 25-ліття Незалежності Української Держави. З одного боку – оглядаємося на ті роки чи навіть ще далі, а з іншого – цікавимося нашим майбутнім. 

Минулі десятиліття і століття дають нагоду замислитися не над одним питанням, а погляд у майбутнє ще більш актуальний, бо небезпідставно постає перед нами запитання: як нам бути в нових обставинах?

Що, властиво, важливо для нас у всіх цих роздумах? Коротко кажучи, ми міркуємо, як бути українцем.

Наш народ за більше ніж тисячу років переживав різні періоди. Були часи могутності нашої держави. Були часи позитивного співжиття з нашими литовськими сусідами. Були також століття, коли українці жили під володінням інших, не цілком прихильних до нас народів.

А все ж таки ми не переставали бути українцями, синами і доньками свого народу, навіть коли нам забороняли говорити рідною мовою чи коли треба було боротися за право існування взагалі. Цей факт, що ми не переставали бути собою навіть у дуже прикрих обставинах, може викликати захоплення, ба більше  – гордість.

Роки незалежності України - це благословенний час після довгого періоду поневолення. Спадщина того поневолення залишила погані сліди на останніх двадцяти п’яти роках.

З одного боку, у ту чверть століття відбулося багато гарного, приємного. У наших руках - синьо-жовтий прапор. Він майорить також на наших будівлях, прикрашає їх разом із рідним гербом і тризубом. І ще було багато чого доброго і цього не можна заперечувати.

Та, з іншого боку, було й багато такого, що аж ніяк не прикрашає минулих років. Не буду перечислювати всього негативного, бо порядний громадянин і так це знає. Уже різні суспільні рухи у формі майданів чітко вказують на потребу, щоб народ опам’ятався.

Це гострі слова, але, на жаль, багато того, що відбувається в нашому суспільстві в різних ділянках, потребує чіткого усвідомлення, хто ми і якими повинні бути, щоб не заперечувати здобутків предків і водночас не руйнувати надії на можливість подібного (а може, й кращого) до світлих періодів історії українського народу.

На думку автора цих рядків, - та, напевно, і багатьох інших людей, - є два елементи, на які повинні звернути увагу всі, кому лежить на серці справжнє добро народу, що заселяє українські землі. Один із цих елементів – це свідомість, що ми є українці. Це видається таким самозрозумілим, що не один читач, напевно, знизає плечима і спитає: про що тут мова? Постараймося глибше над цим поміркувати.

Людина приходить на світ, одержує дар життя через своїх батька і матір. Серед мільйонів людей тільки супроти одної пари, одного чоловіка і одної жінки, наших батька і матері, у нас особливе ставлення. Коли наш Небесний Учитель нагадує нам, що маємо любити всіх людей, Він аж ніяк не заперечує одної із десяти заповідей: шануй отця і матір. Також у Євангелії читаємо, як Ісус Христос картає фарисеїв, які відмовляються належно ставитися до своїх батьків (пор.Мр.7,10-12).

Від слова "батьки" походить слово "батьківщина", яке має подвійне значення:  те, що ми одержуємо у спадку від наших батька і матері, і наш особливий зв’язок із певним народом, – тим народом, членами котрого ми народилися. Це дуже важливе значення цього слова, бо як ми не вибирали батьків, а з Божої волі їх одержали, так і народ, що в ньому ми народилися, вибраний не нами, а Богом.

Отже, наш стосунок до народу є не принагідним, залежним від нас, а призначений нам Богом. І як з Божої волі ми маємо шанувати тих, через кого одержали дар життя, так і маємо шанувати народ, членами якого ми народилися. Уважний читач розуміє, що це означає.

Хочемо, проте, звернути увагу на один нюанс, якого, на жаль, часто недобачаємо, або на який не звертаємо уваги, або який представляємо в популістському форматі.

Повсюдно у промовах наших політичних діячів звучить фраза "Любімо Україну!"

Такий милозвучний вислів часто прикриває певну неточність. У чому вона полягає? Сама вказівка на державу відвертає увагу від її громадян. Ведемо ось до чого: чи відчуваєте якусь різницю між "любіть Україну" і "любіть українців"?

Чи ви колись звертали увагу на формулювання четвертої Божої заповіді, яка каже не просто "шануй батька і матір", а "шануй батька свого і матір свою". Так само і нам треба казати про всіх, з ким ми зв’язані з волі Божої, тобто про братів і сестер, синів і дочок того самого народу, що і ви.

У нашій державі зареєстровано понад двісті політичних партій. З огляду на такий реєстр можна подумати, що є понад двісті способів любити Україну. Бо навіщо було створювати стільки партій, якби між ними не було різниці? Цілком інакше звучить це все, коли скажемо, що всі громадяни України повинні любити своїх співгромадянам, тобто хотіти чинити добро.

Підсумовуючи все вищевикладене, зазначимо, що бути громадянином України - означає любити українців, усвідомлювати, хто ми є і хто разом із нами творить цей народ.

Що означає любити українців? Поясню від супротивного. Ми є свідками того, як наш великий народ на дуже багатій землі далеко не такий могутній, яким повинен бути.

Причина зрозуміла. Багато синів і дочок нашого народу, особливо тих, які посідають керівні посади і несуть більшу відповідальність від інших громадян,  дбають набагато більше про власну користь і вигоду, ніж про загальне благо народу.

Разючі приклади такої поведінки – це нездатність спілкуватися, щоб зрозуміти одне одного, нездатність здійснити справжні реформи та нездатність подолати корупцію.

Справжня свобода, справжня державна незалежність можуть існувати тільки там, де існує нормальне співвідношення між усіма. А це співвідношення встановлюємо тоді, коли в особистому, родинному, громадському та політичному житті плекаємо духовні цінності.

Пошана до самого себе як до Богом обдарованого суб’єкта, пошана до всіх  співвітчизників, які так само обдаровані, як і ми, щире бажання ставитися до всіх у правді й справедливості, щире бажання спільними силами шукати розв’язок, допомагати кожному, хто в потребі, думати категоріями загального добра, бути готовими пожертвувати собою, якщо це на благо наших братів і сестер.

Цей узагальнений список. Над кожним пунктом і над всіма разом повинні замислитися кожний син і кожна дочка нашого народу та в міру своїх сил їх щиросердечно виконувати.

Якщо наше родинне та національне походження від нас не залежне, а дане Богом, то виконання в нашому особистому та суспільному житті певних речей залежить від нас самих.

Шановні читачі, автор цих рядків старався дещо пояснити у відповідь на два питання: хто ми є і якими ми повинні бути. Його щире прохання до кожного з вас: погляньте на себе та довкола себе, будьте собою і спільно будуймо нашу хату – Українську Державу та збережімо її справді рідною і незалежною.

+Любомир

Джерела:     ПРАВДА.com.ua

ОРАНТА

субота, 17 вересня 2016 р.

17.09.2016р. Б. / Екзарх Донецький УГКЦ: «Герої Небесної сотні щасливіші за нас, бо віддали своє життя за ближнього, як Христос»

У Запоріжжі, у нашій каплиці, ми зробили стелаж зі світлинами Небесної сотні. Щоразу, коли я вдягаю єпископський одяг, щоб служити, то вдивлюся в їхні очі. На початку я відчував докір, що я живу, а їх вже немає.

Я довго звикав до їхніх поглядів. Потім зрозумів, що вони щасливіші за нас. Бо віддали своє життя за ближнього, як Христос. Можливо, несвідомо, але віддали життя…

Ділиться роздумами владика Степан (Меньок), Екзарх Донецький УГКЦ.

«Ми всі їх побачимо після смерті, - продовжує єпископ. – Їхнім близьким та рідним я б радив у це вірити». Владика Степан пригадав, що є загробне життя, душа і буде воскресіння: «Потрібно мати віру. Якщо є туга, потрібно ще більше покладатися на Бога. Бо коли людей вдаряє горе, то часто воно затьмарює розум і переростає в ненависть».

Руслана Ткаченко, прес-служба Донецького екзархату УГКЦ

пʼятниця, 16 вересня 2016 р.

16.09.2016р. Б. / Папа: Вбивати в Боже ім’я – це диявольська справа

У середу 14 вересня Папа Франциск відслужив Святу Месу за французького священик, отця Жака Амеля, вбитого 26 липня цього року в  місті Сент-Етьєн-дю-Рувре поблизу Руана. Свята Меса в каплиці Дому Святої Марти у Ватикані була відслужена на знак близькості до родини священика та всієї церковної громади дієцезії Руана в день, коли Церква відзначала свято Воздвиження Чесного Хреста. У заупокійній Святій Месі взяло участь коло 80 паломників з дієцезії Руана, разом зі своїм Архиєпископом Домініком Лебреном.

«Як би мені хотілося, щоб усі релігійні конфесії визнали, що вбивати в ім’я Бога – це диявольська справа», – наголосив Папа Франциск під час проповіді. Він зазначив, що життя і смерть отця Амеля записані до історії мучеництва християн, і, власне Свято Воздвиження Чесного Хреста допомагає зрозуміти цю історію. Христос, «будучи Богом, став подібним до людей і упокорився аж до смерті на хресті», – підкреслив Папа. «Від цієї Христової тайни починається вся історія мучеництва християн, з перших сторіч аж до сьогодні».   

Святіший Отець наголосив, що отець Амель прийняв мучеництво біля престолу разом Христом.  У таку важку хвилину цей священик, покірна й добра людина, яка Одна річ, яка змушує мене думати наступне: в такий важкий момент, така людина, завжди поширювала братерство, не втратила ясності й чітко назвала ім'я вбивці: «Іди геть, сатано!».

Отже, автором переслідувань є диявол. І мучеництво свідчить про життя Христа. Французький священик був убитий під час Святої Меси, ніби злочинець, віддаючи «своє життя задля нас», за те, що «не відрікся від Ісуса», подібно до перших християн, які сповідували Ісуса і платили за це своїм життям. Їм пропонувли відректися, нагадав  Папа: «Визнайте, що наш бог є істиним, а не ваш. Зробіть жертву нашому богові, або нашим богам». І їх вбивали, якщо вони відмовлялися. Ця історія «повторюється до сьогоднішнього дня і тепер в Церкві є більше християнських мучеників ніж в перші часи християнства», – підкреслив Його Святість.

«Сьогодні  християн убивають, тортурують, ув'язнюють тому, що вони не відрікаються від Ісуса Христа. Ця історія веде нас до нашого отця Жака: він є частиною цього ланцюга мучеників. Християни, які сьогодні страждають – в тюрмі, піддані тортуриам та позбавлені життя, через те, що не відректися від Ісуса Христа, показують жорстокість цього переслідування. І цю жорстокість, яка хоче від християн відречення, потрібно назвати своїм іменем: вона –диявольська».

Тому отець Амель був прикладом мужності, який повинен нагадувати всім про те, що потрібно відректись самих себе, допомагати іншим та без страху йти вперед. «Нам потрібно молитися до нього, бо він  – мученик! А мученики блаженні. Ми повинні молитися до нього, щоб дав нам смиренність, братню любов, мир і мужність, щоб говорити правду: вбивати в ім'я Бога – це від диявола».

четвер, 15 вересня 2016 р.

15.09.2016р. Б. / Найкраще паломництво до Зарваниці – військове!

Військові паломництва до Зарваниці розпочалися у 2009 році. Тоді Департамент Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України вперше зініціював спільну молитву українських військовослужбовців та капеланів у відпустовому Марійському центрі в Зарваниці. Своїми спогадами про перші паломництва до Зарваниці поділився отець Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України.

«На перше паломництво приїхало близько тисячі військових!»

У військовому капеланстві я від 2006 року. У той час ми, капелани, з групами військовослужбовців вже не раз бували на Міжнародному військовому паломництві в Лурді. І від 2006 року плекали думку про організацію такого паломництва в Україні, бо усвідомлювали, що в цьому є велика потреба.

Дуже мало людей бачили військове паломництво, адже до Лурду тоді могли поїхати лише 50-70 військових. До того ж, хоча до Франції на паломництво з’їжджаються багато країн світу, вони і в себе проводять такі молитовні заходи для військових. Наприклад, в Польщі військові ідуть в паломництво 360 км пішки з Варшави до Ченстохови. Є також паломництво в Марії Бистриці в Хорватії, і в Австрії організовують паломництва для своїх військовослужбовців. Та практично кожна країна їде і до Лурду, і проводить військові паломництва в себе. Тому, і в нас виникла ідея організувати спільну військову молитву для українських військовиків.

Місце для прощі вибирали таке, де була б найкраща інфраструктура, бо знали, що чисельність паломників буде зростати. Так і було. На перше паломництво приїхало близько тисячі військовослужбовців, а це досить багато. Тепер же їхня кількість сягає двох тисяч.

Спочатку була ідея чергувати місця паломництва:  перше провести в Зарваниці, а далі – в Уневі,  Гошеві, Крехові… Так, можна було б військовим показати різні паломницькі святині України.  Але все ж ми зупинилися на Зарваниці – найбільш знаному паломницькому центрі  України, який є в переліку двадцяти найвідоміших Марійських духовних центрів світу.

Про те, як творилася історія  паломництва військових до Зарваниці

Перше паломництво відбулося у 2009 році. Тоді було написано звернення до Міністерства оборони, яке зацікавилося ідеєю проведення військового паломництва. Заступник міністра оборони Діброва Володимир Антонович скликав  з цього приводу нараду, на яку запросили і нас. Це була перша в моєму житті нарада, де бачив, що люди дійсно зацікавилися нашою ідеєю і готові допомогти її втілити. Я доповів представникам Генштабу і Міноборони про наше бачення паломництва, про наші  можливості, участь військових капеланів. На той час ми мали приблизно 25 капеланів. Це були ще зовсім інші масштаби.

Цікаво пригадувати підготовку до паломництва. Заступник міністра оборони  дав номер мого телефону всім присутнім на нараді, щоб надалі узгоджувати питання щодо організації та інформування військ про майбутню подію. І номер мого телефону відправили телеграмою на всі частини, які є в Україні. Те, що було потім, – фантастика! Кожної хвилини до мене приходило по декілька дзвінків. Телефон увесь час дзвенів! Однозначно, цей день мого життя є історичним: тоді я прийняв найбільше дзвінків. З цього стало зрозуміло, що участь у паломництві зацікавила наших військовиків.

Представники силових структур активно долучилися до організаційної роботи: Міністерство оборони, Внутрішні війська, які були в той час, Міністерство внутрішніх справ, активно Державна прикордонна служба Міністерство надзвичайних ситуацій. Їхні представники разом з нами увійшли в оргкомітет, брали участь у виїзних засіданнях у Зарваниці, де ми визначали місця для молитовної і культурної програми, ходи зі свічками, обирали місця для ночівлі. Це був дуже підготований захід і справді колосальна робота, яку до того часу ніхто не робив.

 «З прибуттям перших паломників, ми почали розуміти, що сама людина не могла всього осилити і підготувати паломництво самостійно. Ми дуже малим  гроном людей змогли прийняти  тисячу військовослужбовців і організувати  це паломництво належним чином.  Нас супроводжувала Божа сила і, справді, з Божим духом змогли це зробити».   

Під час відкриття зрозуміли, що зробили для наших військових таку подію, яка є в Лурді. Окрім молитовної програми, була і культурна, в якій брав участь ансамбль пісні і танцю ЗСУ, була ще тоді Злата Огневич, яка сьогодні виступає на інших сценах, а тоді співала в Зарваниці для наших військовослужбовців.

До Першого Всеукраїнського військового паломництва ми підготували пам’ятний значок. І, знаєте, я коли вперше побачив цей значок, він мені настільки сподобався! Навіть не думав, що такий може вийти. І зараз він є одним із найкращих значків, які ми готували до кожного із паломництв.  На ньому зображено ікону Зарваницької Богородиці і напис: «Перше Всеукраїнське військове паломництво, 2009 рік».  Також зробили хоругву наших силових структур із зображенням Покрови Пресвятої Богородиці. Хоругву беремо із собою на всі військові паломництва, українські та міжнародні.
12046766_1644094542474774_4976535268727853875_n
Після проведення першого паломництва ми зрозуміли, що мусимо зробити цю молитовну подію щорічною. Наші військові мали лише позитивні враження. Із захопленням розповідали про купіль св. Анни, про хресну дорогу, під час якої кожен капелан говорив проповідь, а військові несли хрест. Був також похід зі свічками на прославу Пресвятої Богородиці, присвячений молитві за захисників.  Тоді всім загиблим воїнам  ми віддавали шану і покладали вінок на відкритті паломництва. Вже тепер, під час останніх паломництв, шану загиблим військовим віддаємо в поході зі свічками: тисяча, а тепер дві тисячі військових, піднімають запалені свічки і несуть світло душ, які проявили найбільшу любов – життя віддали за друзів своїх. Так творилася наша історія.

Про етапи труднощів та успіхів

У наступні роки організувати військове паломництво було важче. Вже не було таких оргкомітетів, не було того заступника міністра і запалу від Міністерства оборони. Ми так це зрозуміли, що Бог перший раз нам дуже допоміг, а далі маємо старатися робити все самі. Не кажу, що Він нас залишив. Зовсім ні, Бог і далі супроводжував нас, але друге паломництво складно було організувати. Та все ж, незважаючи на труднощі, ми його провели, і після цього зрозуміли, що тепер такі військові паломництва у Зарваниці стануть традицією.

За сім років військових паломництв у Зарваниці, були різні різні етапи: вдосконалення і нових ідей, а також і труднощів. Були навіть такі моменти, що за попередньої влади його хотіли віддати  західному оперативному командуванню, мотивуючи тим, що УГКЦ  є Церквою Західної України. Але тоді вже західне оперативне командування було зреформоване і  скасоване, тобто його не було. Тож усе робилося для того, щоби паломництво до Зарваниці не проводилося. Але і такі етапи ми пережили.

«Найкраще паломництво до Зарваниці – військове!», – стверджують місцеві жителі

Триває паломництво два дні,  а відбувається на третіх вихідних вересня. Ті, кому далеко добиратися, приїжджають ще в п’ятницю ввечері, інші – в суботу. А назад повертаються всі в неділю. Організатори є найщасливіші, бо наше паломництво у Зарваниці триває цілий тиждень: приїжджаємо заздалегідь, щоби все підготувати до приїзду паломників.  А з’їжджаються військовослужбовці з усієї України. Ще до анексії завжди прибували військові з Криму, також постійно були учасники  з Донецька, Луганська, Черкас, Дніпра, Харкова, Києва, Сум, Одеси, ну і , звісно, Західна Україна.

Кожне паломництво має свою тематику, має свої гасла. Наприклад, перше було: «Блаженні миротворці, бо синами Божими назвуться», друге – «Бог і Україна», наступне «До Бога через Батьківщину». Тематика цього року – вірність. Вірність Богові, Батьківщині, сім’ї, друзям. На вірності все будується. Тож гаслом вибрали фразу «Вірних стереже Господь».

Цікаво, що в Лурді місцеві мешканці кажуть, що найкраще паломництво, серед тих, які там відбуваються – це військове. І, знаєте, приємно, що жителі Зарваниці теж нам це сказали. Найкраще паломництво тут – військове. 

13709954_10210618763573242_2026499506838331556_nМісцеві знають, що кожного року на треті вихідні вересня до Зарваниці приїдуть тисячі військових. Завжди прибігають, чекають, хочуть молитися спільно з військовослужбовцями, побути в цій військовій молитовній атмосфері, яку звеличує військовий оркестр. І це дуже гарно!

У цьогорічній молитві повинні об’єднатися всі: і військові, і суспільство

У вересні цього року серед військових паломників очікуємо побачити не тільки регулярні війська. Ми вже третій рік перебуваємо у стані війни, тому хочемо запросити і демобілізованих. Якщо РУВ пройшло близько 140 тис, то є 100 тис демобілізованих, які воювали, але тепер не в погонах. Вони повернулися до щоденного життя, але за ними – рік служіння у війську, вони є причетними до захисту України, тому хочемо достукатися і до них. Спілкування з Богом, з капеланами та людьми, що також брали участь у війні, є однією з форм реабілітації. Також чекаємо добровольчі і волонтерські організації, які також служать на сході України чи не припиняють допомагати і служити військовим. На перших паломництва завжди були представники МВС і ДАІ. Тож, сподіваємося, що в цьому паломництві перший раз за всю історію до нас долучиться і т.зв. Національна поліція України.

Саме зараз, в умовах війни, мусимо об’єднатися і  прийти на спільну молитву. І ті, хто на фронті захищав Батьківщину, і миряни, які завжди о 21 годині моляться за українське військо, правління і все інше. Так, як підтримуємо наших захисників матеріально, так само мусимо підтримувати їх і духовно. А це можемо робити під час молитви, зокрема й під час спільної молитви на військовому паломництві. Ми хочемо, щоби всі в цій молитві об’єдналися! Тому цьогорічне паломництво буде унікальним.
20-09-2011_18-15-14_orig
«Хотів би побачити 50-те Всеукраїнське військове паломництво»

Для мене кожне Всеукраїнське військове паломництво в Зарваниці є новим пережиттям. Коли згадую всі паломництва – дух радіє. А там, коли під час Літургії дивлюся на військових, які моляться разом, то наповнює радість, що нам знову вдалося всіх тут зібрати для спільної молитви.

Мене до сліз пробирало, коли на одному з паломництв ми написали молитви для кожної категорії людей, яких торкнулася  війна: для військових, їхніх дружин і дітей, волонтерів, медиків, капеланів. І мене вразило, коли 7-річна дитина читаючи перед усіма цю молитву, зі щирістю каже: «Матінко моя Небесна, опікуйся моїм татом!».  Нема нічого кращого, ніж  почути слова такої щирої молитви! Ця дитина молилася за свого тата,  але у своїх устах промовляла молитву всіх дітей за своїх батьків. Такі моменти для мене найбільш зворушливі!

У мене є така мрія: хотів би побачити 50-те Всеукраїнське військове паломництво. Хочу, аби воно і далі набирало обрисів гарного заходу, щоби там можна було побачити молодих військових, новітню армію, захисників Української землі, якими і надалі пишається вся Україна.

Прес-центр Департаменту Патріаршої курії УГКЦ
у справах душпастирства силових структур України


15.09.2016р. Б. / За мир в Україні молитимуться делегації з 20 Марійських духовних центрів Європи (VIDEO)



Джерело: Воїни Христа Царя

середа, 14 вересня 2016 р.

14.09.2016р. Б. / Що означає рішення Конституційного Суду про мирні зібрання?

Конституційний Суд України оголосив своє Рішення від 08.09.2016 року у справі про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій.

Не вдаючись до юридичних тонкощів, простою мовою спробую пояснити суть цього історичного рішення, яке стосуються не лише мирних зібрань релігійного характеру, але й будь-яких публічних громадських акцій.

1. Рішення Конституційного Суду визнало неконституційною і такою, що втратила чинність, частину 5 статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Раніше ця норма звучала так:
В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради. Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії чи процесії, крім випадків, які не терплять зволікання.
А тепер все – її не існує в Законі! На неї не можна посилатися у своїй діяльності ні місцевій владі, ні суду, ні будь-кому ще.

2. Місцеві органи влади тепер не мають жодних законних підстав давати чи не давати дозволи на мирні зібрання, в тому числі релігійного характеру (вуличні чи в орендованих приміщеннях).

Окрім згаданої норми Закону, Конституційний Суд скасував дію Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306 «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР». Як не дивно, на цей документ досі посилалися як місцеві посадовці, так і судові органи.

Тепер про поняття “дозвіл на мирне зібрання” можна остаточно забути та згадувати лише по підручникам історії, вивчаючи жахи радянського тоталітаризму.

3. Скасовано вимогу про 10-денний термін отримання дозволу (чи завчасного сповіщання), як умова проведення публічного релігійного заходу.

Тепер не існує жодної законодавчої норми, яка б визначала конкретний термін, в який організаторам необхідно сповістити місцеву владу про запланованих мирний захід. Оскільки на даний момент в Україні поки що не прийнято спеціального закону про порядок організації мирних заходів, то слід дотримуватися вимог статті 39 Конституції України як норм прямої дії.

Єдині вимоги, які Конституція висуває до будь-яких мирних зібрань, в тому числі релігійних, це їх мирний характер та “завчасне сповіщання”  органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.

4. Чи існують якісь обмеження щодо строку сповіщення про мирний захід?

Чітких обмежень немає, поки не прийнято спеціальний закон про мирні зібрання.

Проте у своєму попередньому Рішенні № 4-рп/2001 від 19.04.2001 року Конституційний Суд визначив такі критерії:
Тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Такі строки мають слугувати гарантією реалізації цього права громадян. Упродовж цього строку зазначені органи мають здійснити і ряд підготовчих заходів, зокрема, для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингу, походу чи демонстрації, підтримання громадського порядку, охорони прав і свобод інших людей. У разі необхідності органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть погоджувати з організаторами масових зібрань дату, час, місце, маршрут, умови, тривалість їх проведення тощо.
Строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби, згідно з частиною другою статті 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань.
Тобто завчасне сповіщення необхідне для того, щоб у місцевої влади був час підготуватися до охорони громадського порядку та в інших аспектах сприяти організаторам мирного зібрання в реалізації їх конституційного права.

5. Хто і в яких випадках може обмежити чи заборонити публічне мирне зібрання?

Лише суд. Ні місцева держадміністрація, ні мер, ні сільський голова, ні виконком ради.

Відповідно до ч.2 статті 39 Конституції України “обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону”. Тобто наявність визначеної законом процедури обмеження права на мирні зібрання є ключовою вимогою.

Підставами для такого обмеження Конституція визначає лише “інтереси національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.

Підсумовуючи, можна впевнено сказати, що зазначене Рішення Конституційного Суду України є справжнім проривом у захисті права на мирні зібрання. Воно перериває довгу історію зловживань і порушень з боку окремих органів місцевої влади, які трималася за радянські норми про можливість давати дозволи чи відмовляти в них. А це зменшує і корупційний чинник, і можливості представників влади обмежити їх публічну критику.

Максим Васінправовий експерт

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 13 вересня 2016 р.

13.09.2016р. Б. / Кукіль і пшениця в сучасному християнстві

Шизофренічна поведінка напарника кандидатки в американські президенти від Демократичної партії США Гілларі Клінтон, кандидата у віце-президенти США Тіма Кейна, який з одного боку декларує себе католиком, а з іншого висловлює сподівання, що Католицька Церква зречеться свого Вчення і почне вінчати гей-пари, могла би вважатися свого роду еталоном поведінки визнавців ліберального «католицтва».

Феномен Кейна не є чимось оригінальним – у світі таких, як він, доволі багато і в політиці, і в культурі, і в мистецтві та й у звичайному щоденному житті.

Кейн просто зумів у собі утіловити майже повноту шизофренічності лібералізму, який прагне продати себе під католицьким соусом. Він уславився своїми заявами, що приймає «чудесне різноманіття» людської сім’ї та що одностатеві союзи потрібно прославляти, а не засуджувати. Про те що він, мовляв, особисто проти абортів, але в політиці виступає за дозвіл на аборти.

Подібно Кейн поводився і в якості губернатора штату Вірджинія: він заявляв, що він проти смертної кари, проте в часі його мандату звершено 11 страт і тільки в одному випадку він як губернатор скористався своїм правом замінити смертне покарання на довічне ув’язнення.

Якщо дотеперішні єресі в Церкві виникали довкола невизначених догматично питань, то ліберальний «католицизм» прагне внести зміни в уже визначені Церквою доктринальні істини. І тут, виглядає, усі засоби для нього добрі. Від створення образу Ісуса в стилі гіппі, до жонглювання цитатами Папи Франциска, вирваними з контексту. Від закликів заради любові й милосердя не засуджувати гріх, до відвертого очорнення тих, хто прагне дотримуватись повноти Вчення Католицької Церкви.

Усе це породжує хаос у головах і душах, який вміло підігрівається світськими ЗМІ, спраглими до сенсацій. І цей хаос тільки зростатиме. Причин для цього аж надто багато. Проте саме цей хаос стає тим вдалим політтям, який дає можливість Божій пшениці дозрівати для Царства Божого.

Ісусова притча про кукіль (див. Мт. 13, 24–43) власне добре ілюструє наш час – час дозрівання народу Божого. Кукіль – діти злого та пшениця – діти Божі ростуть на одному полі – Церкві. І лише з наближенням жнив різниця між ними стає кардинальною. Прірва між таборами стає такою, яку ніхто не може уже подолати. Шокуючі слова Одкровення:  «Неправедний хай ще неправду чинить, і скверний нехай ще скверниться, і праведний ще творить правду, і святий ще освячується» (Одкр. 22, 11) стають у наш час реальністю. Між дітьми Божими і дітьми злого прірва збільшується уже не дня в день, а з секунди в секунду.

Нещодавно кардинал Реймонд Берк заявив, що мусульмани і християни не вірять в одного  і того самого Бога. І дійсно, Аллах Корану і Бог Біблії – кардинально різняться. А те саме можна уже із сміливістю сказати і про ліберальних «католиків» та ортодоксних католиків. Вони не вірять у того самого Бога.

Якщо ортодоксні католики говорять про Бога, який є Любов, то не забувають, що Він – Праведність. «Їхній» Ісус прощає грішників, які каються, Він з любов’ю, але в доволі грубий спосіб пробує достукатись до закам’янілих сердець самоправедних і самовдоволених. Він відвертий, Він бичує продавців у Храмі, безкомпромісно закриває двері Свого Царства перед нерозкаяними, але навіть в останню хвилину відкриває ці двері перед розкаяним бандитом. 

Бог же ж ліберальних «католиків» – це розмазня у стилі антихристиянських глузувань Ф.В. Ніцше. Бог – який на запічку задушився від власного жалю. Це – любов, але аж ніяк не Справедливий Суддя. Це – така собі карикатура на Бога Авраама, Ісаака і Якова, Бога Ізраїля. Це – ніщо інше, як обожнена толернтність й політкорекність. «Їхній» Христос нічого ні від кого не вимагає, прощає без покаяння, й відчиняє двері Раю перед усіма, незалежно від їхньої праведності чи грішності. Він нікого не судить, не ганьбить, не виключає з Свого Царства.

Одні й другі переконані в правильності свого уявлення про Бога. Одні й другі вважають саме свою картину про Бога єдиноправильною. Саме тому діалог між цими двома групами стає неможливим. Бо рано чи пізно у такому діалозі доходиться і до фундаментальних речей. Заклики до діалогу вже зараз не сприймаються обома групами, оскільки у їхніх представників уже доволі чітко викристалізувалось розумінням, що діалог між ними фактично неможливий.

Поки що існує доволі чисельна група, яка ще не визначилась, вона придивляється, часом дає право одним, а часом –  їхнім опонентам. Та за законом розвитку людських груп ця група ставатиме чим раз меншою.

Варто відзначити, що ці тенденції не є характеристикою тільки Католицької Церкви. Вони на загал характеризують сучасне християнство. Це – загальнохристиянські тенденції. І найближчим часом вони стосуватимуться кожного християнина. І найлегше буде тим, хто уже визначився.

Як би цього не відбувалося, можна би було сумніватися у достовірності біблійних пророцтв. Але саме це дає нам підстави в черговий раз переконатися в істинності Божого біблійного Об’явлення.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

понеділок, 12 вересня 2016 р.

12.09.2016р. Б. / Почесну відзнаку «Хрест військового капелана» вручили владиці Венедиктові (Алексійчуку)

Під час Синоду Єпископів УГКЦ владиці Венедиктові (Алексійчуку) було вручено Хрест військового капелана. Патріаршу відзнаку владиці передав військовий єпископ Михаїл (Колтун), керівник Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України.

Владика Венедикт бував із капеланським служінням у військовослужбовців на передовій Російсько-Української Війни (РУВ або т.зв."АТО"), неодноразово здійснював душпастирські візити до військових Національної академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного та Яворівського полігону.

За вірність і відданість у звершенні капеланського служіння серед військовослужбовців Збройних сил та інших військових формувань України почесною відзнакою «Хрест військового капелана» нагороджено вже понад 120 священнослужителів УГКЦ.

Довідка:
Почесна відзнака «Хрест військового капелана» є відзнакою Отця і Глави УГКЦ. Його вручають військовим капеланам за відданість і вірність у звершенні капеланського служіння серед військовослужбовців Збройних сил та інших військових формувань України. У комплект нагороди входить також знак відзнаки і грамота про нагородження.

субота, 10 вересня 2016 р.

10.09.2016р. Б. / Проповідники нового антихриста в середині сучасного християнства

У теперішньому християнстві доволі часто можна почути про «Христа», який без будь-якої умови всіх прощає, нікого не засуджує, всіх оправдовує, який є супертолерантний, суперполіткоректний, інклюзивний у своєму підході до всіх, нікого не виключає із Свойого Царства.

Насправді такий христос є ніким не іншим як тільки антихристом, оскільки такий христос немає нічого спільного з Ісусом з Назарету, Месією Ізраїля, Спасителем світу, Єдинородним Сином Божим. А біблійне слово антихрист, означає в першу чергу «замість Христа».

Проповідники такого христа, тобто антихриста, п’ялять на себе костюм проповідників Божої любові, хоча нічого спільного з Божою любов’ю у їхній проповіді й поведінці нема.

За проповіддю такого «христа» ховається не більше не менше, як прагнення подобатись цьому світу, бути популярним, мовчати на гріх (спроваджуючи тим самим людей до пекла), щоб не входити в конфлікт з пануючими ідеологіями. Це не що інше, як лицемірне приховування власного духовного лінивства й егоцентризму.

Ці християни, насправді є лицемірами, які заради спокійного життя і популярності продали Христа. Вони не тільки зреклися істинного Христа Євангелій, але й на Його місце підсунули фальшивку – антихриста, який віддаляє людей від Бога і Його Вічної Істини.

Ці проповідники антихриста, які як дим сатани увійшли в Церкву, легко виправдовують гомосексуальну поведінку, аборти, розлучення, моральний та релігійний релятивізм. А одночасно силкуються позбавити християнство його моральних вимог і звести його до солодко-нудкого аж до липкості безбожного псевдогуманізму.

Вони, облесні у проповіді всезагальної толеранції, впадають в неймовірний шал, коли стикаються з тими, хто прагне залишитись вірним християнській ортодоксії. Усяка згадка про те, що Досконала Любов є також і Досконалою Справедливістю, що Досконала Свобода є одночасно й Досконалою Відповідальністю, викликає у них лють не гіршу від припадків біснуватих при вигляді Хреста.

Вони, мов капризні, егоцентричні, розбещені діти, які хочуть Батька, Матір і Брата перетворити на прикриття для своїх забаганок. Проте, відкидають прояви правдивої любові і Батька, і Матері, і Брата.

Можна пробувати їх оправдовувати, але чи можна оправдати тих, хто, потураючи власній інтелектуальній чи моральній розбещеності, вивертає Вічну Істину, за отримання якої заплачено неймовірну ціну – Кров Сина Божого?!

Як християни маємо обов’язок протиставлятися таким лжехристиянам, твердо, аргументовано і в любові, пам’ятаючи істину, що і за них помер Ісус.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

четвер, 8 вересня 2016 р.

08.09.2016р. Б. / Звернення Синоду Єпископів УГКЦ до захисників Батьківщини

Дорогі наші захисники! Сьогодні ви, долаючи тугу розлуки з найріднішими, труднощі військового побуту, постійну загрозу власному життю, гнітючі спомини непоправних втрат, незламно, із синівською любов’ю до рідної землі стоїте на захисті свободи і життя своїх дітей, дружин і кожного громадянина України.

В окопах фронту, у військових шпиталях, на полігонах та в місцях бойового злагодження ви втілюєте і захищаєте нашу гідність та свободу, що їх дав нам Господь Бог. Своєю мужністю — усупереч гіркому смаку розчарувань, буревіїв сумнівів і тривоги — ви надихаєте мільйони українців і викликаєте захоплення в усього світу. Господь наш Ісус Христос навчає своїх дітей: «Немає більшої любові за ту, коли хто життя своє кладе за друзів своїх (Євангеліє від Івана, 15, 13)». Сьогодні ви, українські воїни, своїм життям і жертвою воплочуєте ці слова.

Вам, захисникам українського народу, ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, які зібралися на Синоді в Івано-Франківську, висловлюємо велике визнання за героїзм, жертовність і патріотизм. Ми дякуємо вам від імені наших вірних з усіх країн українського поселення та міжнародної спільноти друзів України.

Сьогодні кожна небайдужа людина запитує себе: коли в Україні настане мир? Справедливо, що українське суспільство, прагнучи миру і спокою в нашій державі, надіється на військо. Однак не можна перекладати тільки на ваші плечі захист миру в нашій державі і ніхто не сміє за вашими спинами ховатися. Ми всі повинні відчувати відповідальність за благо нашої країни, у кожного з нас має бути свій блокпост, на якому ми – у власний спосіб – наближатимемо очікуваний мир на рідній землі.

Дорогі воїни, запевняємо вас, що ми з вами і що й надалі будемо вас підтримувати!

Під час Божественної Літургії на різних континентах ми щодня молимося за мир, «за все військо», «за недужих, страждаючих, полонених і за спасіння їх». Крім того, наші вірні щодня о 21.00 приватно підносять свої прохання до Господа за мир і тих, хто стоїть на його сторожі. У наших єпархіях і екзархатах триває піст у намірі закінчення війни та Божого благословення для українського народу. Ми молимося також за навернення напасників і наших ворогів.

Молитва поєднується з ділами милосердя. Капелани, волонтери, люди доброї волі з усього світу єднаються з вами, щоб своїми добрими ділами та пожертвами допомогти вам переносити труднощі служіння. Саме через їхні руки та жертовні серця ви отримуєте свідчення того, що ви не самі, що ми з вами і що ваша місія є справою всього українського народу і міжнародної спільноти.

Чим керуєтеся ви, наші бійці, чим керуються лікарі, волонтери, капелани, так віддано захищаючи Україну, попри всі внутрішні негаразди? Звісно любов’ю до Батьківщини та вірою в перемогу, яка приходить через хрест! Скільки ж то патріотів уже рясно полили своєю кров'ю поле правди з вірою в те, що їхня жертва не буде змарнована. «Істинно, істинно кажу вам: пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе», − твердить наш Божественний Учитель (Євангеліє від Івана, 12, 24). Ми схиляємо голову в молитві за ваших загиблих побратимів і за всі жертви цієї жорстокої війни. Водночас закликаємо всіх до всебічної підтримки та солідарності з родинами загиблих.

Дорогі в Христі! Поруч із вами ці нелегкі часи переживають ваші священики–капелани. Спасибі вам, що споруджуєте каплиці і престоли для богослужінь. Зворушливі спільні молитви, щирі сповіді, участь у Святих Тайнах, споминання полеглих побратимів – усе це  є джерелом великої духовної сили і наснаги до боротьби. У місцях дислокації ви стараєтеся встановити хрест – видимий знак Розп'ятої за нас Божої Любові, видимий знак перемоги. Коли споглядаємо цей хрест, то хочеться сказати словами святого апостола Павла: «Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Послання до коринтян, 15, 55).

Дорогі наші захисники! Ми розуміємо, що трагічні події збройної агресії проти нашої Батьківщини залишають незатерті рани на душі й тілі нашого народу. Проте, як люди віри, надіємося на Господа та на перемогу Його силою і Його благодаттю, яких для вас вимолюємо. Сьогодні ми єдині, ми небайдужі, бо в Бозі ми сильні! Той, хто смертю смерть подолав, може все! Господь − наша радість, наше зцілення, наша перемога.

Дорогі воїни Божої правди і справедливості, Господь − з вами! Тримайтеся Його міцно і не дозволяйте, щоб зло подолало вас. Разом з усією Україною просимо вас: повертайтеся додому живими і не залишайтеся душею на війні! Нехай не ослабне ваша віра в нашу спільну перемогу, − остаточну перемогу Божої правди й любові!

Віддаємо всіх вас під материнський покров Пресвятої Богородиці та молимося за вас повсякчасно, щоб благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа були завжди з усіма вами!

Від імені Синоду Єпископів УГКЦ
+ СВЯТОСЛАВ
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Української Греко-Католицької Церкви


08.09.2016р. Б. / «Ми не можемо повернути назад ваших найдорожчих, але можемо розділити ваш біль», – Глава УГКЦ до родичів загиблих в РУВ (+VIDEO)

Ми хотіли приїхати на це кладовище, щоби стати перед могилами наших героїв – військовослужбовців і волонтерів, які поклали своє життя на вівтар України. Жертва, яку вони склали, є нашим великим скарбом – духовним і національним. Цей скарб стане наріжним каменем нової вільної незалежної України. На прикладі цього духовного скарбу будуть виховуватися нові покоління українців.

Звернувся Глава УГКЦ Блаженніший Святослав до родин загиблих в Російсько-Українській Війні воїнів та волонтерів, під час молитви на Личаківському цвинтарі у Львові.

Глава Церкви додав, що на їх прикладі будуть вчитися любові й патріотизму: «Стоячи перед їхніми могилами, ми хочемо їх вшанувати, схилити перед ними голову, скласти їм нашу найглибшу шану». Він наголосив, що через їхню жертву, український народ спонтанно, але, водночас, глибоко висловив християнське розуміння геройської смерті. Бо тепер навіть малі діти знають, що означають слова: «Герої не вмирають».

«Ми, християни, знаємо, що героєм людину може зробити не ненависть до ворогів, а любов до своєї Батьківщини, до своєї родини і всього, що ми маємо найсвятішого і найріднішого у нашому серці. Людина, що має в серці любов, здатну на героїзм, не вмирає. Бо любов, яка походить від Бога – сильніша за смерть, – пояснив Блаженніший Святослав. – Тому сьогодні, коли ми дивимося в очі хлопців, які з вічності на нас споглядають, то відчуваємо, що вони – живі, вони є з нами, нас чують і бачать».

«Ми не можемо повернути назад з вічності ваших найдорожчих, яким би ще жити і жити, любити, будувати, народжувати дітей і виховувати їх. Але ми можемо бути з вами і розділити ваш біль», – сказав Предстоятель УГКЦ.

Сорок єпископів УГКЦ з усіх куточків земної кулі помолилися із родичами загиблих в РУВ, окропили їхні могили свяченою водою та поставили лампадки. Після цього Блаженніший Святослав з кожним із присутніх родичів особисто поспілкувався і подарував духовну літературу.

«Ми не можемо вам їх повернути, але хочемо бути з вами, щоби ви відчували себе членами великої церковної спільноти», – звернувся Блаженніший Святослав до однієї із матерів, син якої загинув на війні. А інша матір, підійшовши до Глави УГКЦ, подякувала за те, що Церква безперервно молиться за мир і попросила не припиняти цю молитву.

Серед родичів загиблих було багато дітей, яких щедро благословив Блаженніший Святослав. До одного хлопчика, сина загиблого в РУВ воїна, він сказав: «Тримайся, будь мужнім і великим, як твій тато».