Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 31 серпня 2011 р.

01.09.2011р. Б. / У Бразилії розпочалася V сесія Патріаршого Собору УГКЦ

Собор
Вчора, 31 серпня, у бразильському місті Прудентополі розпочалася V сесія Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви на тему «Покликання до богопосвяченого життя». Собор триватиме до 4 вересня.

Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, в інтерв’ю журналістам назвав Собор дуже важливим всецерковним форумом, бо він збирає воєдино єпископат, священиків, монахів, монахинь і мирян з усіх єпархій нашої Церкви всього світу.
Як відомо, такого типу Собор проходить в УГКЦ кожних п’ять років. Темою минулого форуму була «Молодь у церкві третього тисячоліття».
«Тепер центром уваги всієї Церкви буде «Покликання до богопосвяченого життя», бо, як відомо, цей рік Церква присвятила саме покликанню до богопосвяченого життя. Отож, яким є монаше життя, яким воно повинно бути, що сьогодні Церква очікує від монахів, монахинь, тобто всіх тих, хто живе життям, цілковито посвяченим Богові - саме ці питання обговорюватимуть на Соборі», – зазначає він.
Предстоятель УГКЦ вважає знаменним те, що така сесія Собору відбувається поза межами України – у Бразилії.
«Організація Української Церкви в Латинській Америці була здійснена саме силою нашого монашества. Це отці василіани, отці салезіани, також сестри василіанки, сестри служебниці. Це була потуга нашої Церкви, яка протягом минулого століття послужила українцям у тих віддалених теренах, куди їх закинула доля. Сьогодні ми хочемо ще раз осмислити зміст, а відтак і форми здійснення служіння тих осіб, які живуть богопосвяченим життям», − пояснив Блаженніший Святослав.
Крім того, він висловив своє очікування від Собору: «Я б хотів, аби під час цього Собору вся Церква зрозуміла цінність покликання до монашого життя, бо монашество – це завжди сила і ядро Церкви. Ми добре знаємо, як монашество відзначається, скажімо, у справі освячення Церкви. Тобто монастирі завжди були вогнищами духовного життя. Деякі отці називали монашество «легенями» Церкви, яке вдень і вночі молиться за неї, а відтак жертвує своє життя в аскетичному подвизі, для того щоб можна було освятити духовну спільноту. Аскетизм – це одна зі складових покликання монашого життя», – наголосив Глава УГКЦ. Інша складова, на його думку – служіння монашества для освіти Церкви, тобто монашество було завжди носієм Божого Слова.
Сам Предстоятель матиме доповідь, пов’язану з питанням інтелектуального виховання монашества, що завжди було необхідним для виховання Церкви.
Третя складова покликання до монашества, яку відзначає Глава УГКЦ, – соціальна. Це, за його словами, служіння найбільш опущеним, незахищеним, хворим членам нашого суспільства. «Власне, монахи й монахині здійснюють це служіння сьогодні, але потрібно просто визначити, в який спосіб це найкраще робити, щоб воно було найбільш ефективним», – підсумував Блаженніший Святослав.
Сьогодні, 31 серпня відбулося урочисте відкриття Собору. 1 вересня обговорюватимуть тему «Божий поклик». 2 вересня дискутуватимуть на тему «Посланництво богопосвячених осіб». Темою третього дня стане «Виховання (формація) богопосвячених осіб». Завершиться Собор 4 вересня Божественною Літургією, після якої владики переїдуть до міста Куритиба, де 5 вересня розпочнеться засідання Синоду Єпископів УГКЦ.
Джерела:



Незнаю, випадково чи закономірно, що Патріарший Собор нашої української Церкви відбувається аж за Атлантичним океаном. Складається враження ніби владики злякалися диявольської влади, яка нині панує в Україні і накивали п'ятами (у скрутний для українців час) подалі закордон... А як же Христове: "Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє є Царство Небесне"?! Мабуть владики не мають великого бажання бути блаженними вже сьогодні й на практиці, а не "блаженнішими" за титулом.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

понеділок, 29 серпня 2011 р.

30.08.2011р. Б. / Режим Януковича зібрався на війну з УГКЦ? Або Marlbrough s'en va-t-en guerre


Режим Януковича зібрався на війну з УГКЦ? Або Marlbrough s'en va-t-en guerre

Тиждень 20-річниці незалежності України видався настільки ж суперечливим, як і сама історія нашої незалежності. І обнадійливий, і майже трагічний.

На самому початку тижня Католицька Церква голосом Блаженнішого Святослава Шевчука спробувала спам’ятати теперішній режим: «Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства». Так таки-так, а що з совєтським судочинством? «Найгуманнішим» у світі, як назвав його герой однієї з совєтських кінокомедій. Країна, що охоплювала 1/6 суходолу все ж таки існувала. Власне, що існувала. Небіжчик СССР є відповіддю на так поставлене запитання.

За 20 років своєї незалежності Україна так і не спромоглася навіть наблизитися до ідеалу правової держави зі справедливим судочинством:  як не суддя-колядник, то Печерне правосуддя…

Але не тільки в правосудді річ. Режим чим далі, тим глибше і активніше прагне поглибити розкол в українському суспільстві. Що більше, навіть святкування 20-ліття відновлення української державності нинішній режим зумів перетворити на чергове маски-шоу зі сльозогінним газом,  «космонавтами»-беркутятами і продовжив цю ганьбу арештами по всій Україні, судовими справами і ще хтозна чим – таке враження, що в Україні розпочалася мало не громадянська війна… Війна влади проти українського народу? На жаль, дуже воно починає нагадувати слова невеселої галицької колядки: «Сумний святий вечір в сорок шостім році…». Моторошно якось, моторошно і лячно… І запитань більше, аніж відповідей…

Але серед цього політичного хаосу мало хто помітив, я би відважився сказати, історичну зустріч двох єрархів: Блаженнішого Святослава і Блаженнішого Володимира. Цікаво, але здається, що до тепер ще не було зустрічі між Предстоятелями УГКЦ і УПЦ МП. Ця зустріч, пропри все, все ж таки обнадійлива. Обнадійливими і повними змісту є й подарунки, якими обмінялися єрархи:  копія Реймського Євангелія Анни Ярославни, панагії і Євангеліє українською.

Реймське Євангеліє – кирилично-глаголичний рукопис, принесений до Франції дочкою руського базилевса Ярослава Мудрого, Анною Ярославною, королевою, а згодом і регенткою цієї країни при своєму синові малолітньому королеві Филипові І. Значення цього рукопису надзвичайно велике. Погляньмо, принаймні на письмена, якими він написаний: глаголицею і кирилицею.

Глаголицю використовують по сьогоднішній день хорвати римо-католики – єдина нація Римського обряду, яка ще задовго до ІІ Ватиканського собору мала привілей у Богослужіннях користуватися власною, щоправда архаїчною мовою і власним нелатинським письмом. Глаголиця є символом поєднання римського християнства зі слов’янством. Символ слов’янської культури включеної до західного християнського цивілізаційного кола. Кирилиця – спадок слов’ян східного обряду. І саме Євангеліє, на якому присягали французькі королі в обряді коронування, писане обома слов’янськими письменами, є наче символом тієї праєдності, якою втішалася Церква до трагічного Великого Розколу 1054 року. Це Євангеліє – наша спадщина, спадщина неподіленої Церкви Христової, символ єдності Русі та Риму. І дар, що його приніс Блаженніший Святослав Блаженнішому Володимиру, є немовби закликом до відновлення християнської єдності під владою ключів св. Петра на теренах України, заклик відділеним християнам вернутися до правдивої святоволодимирської спадщини.

Не менш знаковим є і дар Блаженнішого Володимира Блаженнішому Святославу – панагії та Євангеліє українською. Древній звичай Східних Церков – обмін панагіями між єрархами. І цим актом Блаженніший Володимир, всупереч московським радикалам, в особі Блаженнішого Святослава склав визнання цілій УГКЦ, а тим самим цілій Католицькій Церкві. Євангеліє ж українською стало неначе символом того, що УПЦ МП, принаймні її предстоятель, все-таки хоче залишатися українською Церквою.

Направду, попри все , попри те, що кілька днів після цього неначе обухом по голові вдарила новина, що УПЦ МП від нинішнього режиму отримала своєрідну монополію опіки над ув’язненими, зустріч Предстоятелів УГКЦ та УПЦ МП в переддень Дня Незалежності залишилась обнадійливим актом. Повертаючись до «монополії». Якось на фоні існування в Україні реалії політичних ув’язнених така новина звучить, як наруга над совістю тих, хто потерпає за свої політичні переконання. Адже виникає серйозний сумнів, що люди, яким не байдужа доля України підуть сповідатися до священиків церкви, яка з часів московського царя Петра І тримається практики, що священик зобов’язаний доносити владі про «нетакі» переконання пастви, нехтуючи навіть таємницею Сповіді.

Але, як каже стрілецька пісня: «…війна –війною, гайта-вйо, вісьта-вйо». А виглядає на те, що нинішній режим таки зібрався проголосити УГКЦ війну. І то війну правдиву, таку війну, що всі дотеперішні заборони провадити процесії, розгони католицьких концертів, відмови надавати землю під будівництво храмів виглядатимуть дитячими іграшками.

Першою ластівкою такого сценарію подій є скандальна «експертна» оцінка, рука не повертається надрукувати це, Національною Академією наук України, статуту догналівського збіговиська під вихідним номером №121/1705-3 від 11.08.2011р. НАНУ визнає законною можливу реєстрацію догналівців, як релігійної організації, віросповідну приналежність якої кваліфікує… як католицьку, тут же цитуючи, що догналівці нікому не підпорядковуються. Супер! Щоб поважна наукова установа заплямувала свою репутацію в такий спосіб… Дійсно, слів неможливо знайти, щоб описати таке явище…

Адже пересічному громадянину України відомо, що католики, які б не були, визнають видимим Главою Христової Церкви єпископа Риму – Папу Римського. Але українські академіки, виглядає на те, що навіть не чули про це. І тому не мають жодних заперечень проти того, що хтось твердить, що він – гімалайський верблюд, хоча таких в природі не існує. Цікаво, якби хтось назвав цих шановних мужів науки їжаками, чи погодились вони б і тоді з таким твердженням?

Щоб пляма була сильнішою НАНУ навіть не здогадалася проконсультуватися у власних релігієзнавців, а просто дала «добро»  на реєстрацію деструктивної секти. Секти, яка не перестає обріхувати і проклинати всіх і вся. Секти, яка влаштувала побоїще в Чорткові і у Львові.  Секти, яка практикує казна-які бузувірські обряди, в результаті яких люди потрапляють на межу життя і смерті. Цілком розумію, що можна навіть не знати про існування «РІСУ», «Католицького Оглядача», «Milites Christi Imperatoris», які інформують про такі речі. Це – нормально. Адже ці сайти є вузькоспеціалізованими. Можна не знати про події в Чорткові, можна взагалі бути повністю непоінформованим у цих питаннях. Це – не злочин. Але злочином проти власного народу, проти науки, проти здорового глузду, проти власного авторитету є злочинне недбальство у проведені такої експертизи. Невже гордість за власне «всезнайство» більша від потреби порадитись з власними спеціалістами?

Цілком вірогідно, що пан Віце-президент НАНУ В.М. Гаєць є прекрасним спеціалістом у галузі економіки, що член-кореспондент НАПрНУ пан В.П. Нагребельний є прекрасним спеціалістом в галузі права, але це не позбавляє їх необхідності консультуватися з релігієзнавцями у такій делікатній темі, як реєстрація нової релігійної організації. Можливо, дійсно усе би можна було списати на недолугість мужів науки, чий світогляд сформований більшовицьким «науковим» атеїзмом. Якби не одне серйозне «але». Не слід забувати, що в епоху, коли панове науковці розпочали свою наукову діяльність, існувала комуністична система епохи брежнівізму. У цій системі усяка наука була повністю залежна від політичної кон’юнктури. Постулати науки у той час на розлогих просторах імперії зла – СССР мінялися у відповідності з вподобаннями комуністичних вождів. Ця ж звичка – міняти власні наукові висновки відповідно до політичних обставин - залишились у багатьох. Як це не прикро, але це характерно і українським академікам, принаймні частині з них. 

Уже не є якоюсь таємницею чи непевним фактом, що догналівська секта має своїх прибічників у вищих ешелонах українського політичного бомонду. Прикладом є хоча б народний депутат від Християнсько -Демократичного Союзу пані Оксана Білозір, яка ніколи не приховувала своєї заангажованості на користь цієї бузувірської секти. Також, як твердять джерела, вище політичне керівництво теперішнього режиму прийняло рішення про реєстрацію догналівської секти. Отож, шановні мужі науки, пильно тримаючи носа за подувами політичних вітрів, щоб хоч якось легалізувати подібне рішення, на запит Львівської облдержадміністрації видали «соломонівське» «експертне» рішення.

Як виглядає – режим зібрався на серйозну війну проти українців греко-католиків.

Так, саме на війну. Адже реєстрація секти, яка не приховує свого войовничого характеру, призведе до міжконфесійного протистояння. Секти, яка вже показала себе, як агресивний захисник «єдиновірної» і «єдиноправильної» Москви і агресивний противник споконвічного оборонця українства – УГКЦ. Секти, яка уже не раз засвідчила свою відданість кремлівським можновладцям та теперішньому режиму. Секти, яка не перестає у найпідліший спосіб обливати католиків брудом, а яка 100% домагатиметься католицьких храмів, як це було в Чорткові, як це було з костелом св. Петра і Павла у Львові, як це є з викраденням каплиці оо. Редемптористів у Львові. Секти, яка дестабілізує так ненависну теперішньому режиму Галичину. Секти, яка маніпулюючи свідомістю свої жертв, перетворює їх на агресивних, відданих своєму гуру зомбі. Секти, яка попри власну патологічну ненависть до католицтва, особливо ж українського католицтва, все- таки для заманювання наївних називає себе католицькою. Реєстрація такої почвари не може не означати фактичне оголошення війни греко-католикам з боку нинішнього режиму.

Однак, враховуючи недолугу поведінку сьогоднішніх можновладців, можна прогнозувати, що вони просто не складають собі рахунку з цілої справи. УГКЦ вистояла під ударами сталінського репресивного апарату і в кінцевому результаті стала однією з вирішальних причин падіння комуністичного монстра. А теперішній режим навіть не може претендувати на роль блідої тіні комуністичної системи. Він просто є фарсом, історичним непорозумінням. І тому війна режиму Януковича з УГКЦ стане його кінцем. Якщо так безславно провалилася спроба донецьких рейдерського захоплення влади у УПЦ МП, яка майже повністю залежить від режиму, то що як не падіння цього режиму потягне за собою спроба війни з УГКЦ?

Отож бо й воно, шановне панство, Мальбрук в похід зібрався. Ну що ж…

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:

Лютеранський богослов закликав визнати «почесний примат Папи»


 

Визнати Папу Римського «почесним главою всіх християн» закликав своїх колег - протестантів і православних - 75-річний професор теології Райнхард Фрілінг, що належить до Євангельсько-Лютеранської Церкви. 
 
На його думку, єпископ Риму міг би в певних обставинах говорити від імені всіх християн, які мешкають на Землі, що зробило б їх свідчення значно переконливішим. Щось подібне могло б бути здійснено, за словами лютеранського теолога, у зв'язку зі святкуванням 500-річного ювілею Реформації в 2017 р. 

Райнхард Фрілінг, який був одним з розробників «Європейської екуменічної карти», прийнятої 10 років тому в Страсбурзі, не вважає свою позицію зрадою власної конфесії. «Я хочу лише звернути увагу на ту обставину, що розділені на тисячі відокремлених один від одного громад християни виглядають дуже непереконливо», - говорить він. 

За матеріалами: sibcatholic.ru 
Джерело:
http://www.credo-ua.org/2011/08/49876 

субота, 27 серпня 2011 р.

27.08.2011р. Б. / Магія не може бути чорною чи білою.

В гостях у «Суботи» побував прекрасний католицький священик Ян Білецький з Севастополя – один з небагатьох у світі священнослужителів, який виганяє бісів і вимолює для людей щастя.

Історії з практики, які розповідає отець Ян, здаються вигаданими. Кожного разу, коли він приїжджає до Риги, на прийом до нього очікують довжелезні черги із декількох сотень людей.

І можна було б скільки завгодно відмахуватися і не вірити в те, що екзорцизм (чин вигнання бісів) не казкові страшилки, а абсолютна реальність, якщо б не свідчення очевидців, які на власні очі бачили які жахливі речі відбуваються з біснуватими людьми під час читання отцем Яном певних молитов і як багато хто з них преображаються після закінчення богослужіння…
Обережно: знаки зодіаку!

Опинившись у стінах нашої редакції, отець Ян в першу чергу кинув погляд на великого металевого скорпіона, який мирно жив – точніше, висів – у нас в коридорі:

– Це потрібно зняти зі стіни і винести звідси. Поганий символ, він приносить в дім сварки і скандали!

Переконування в тому, що це подарунок, зроблений добрими людьми з найкращими намірами, не допомогли. Отець Ян був непохитний  і навіть не дозволив сховати сувенір до шафи.

– У світі існує велика кількість символів і знаків, які простим людям здаються безневинними, а сатаністи тим часом регулярно звершують над ними ритуали.
– А прикраси з будь-якими іншими знаками зодіаку можна носити?
– Не можна! Ви ж не знаєте, що вони означають. Той же знак Діви, наприклад, являється символом розпусти.
Та й у більшості інших знакових зображень прихована негативна енергія. Наприклад, прикраси у вигляді скарабеїв і проштамповані на тканині черепи символізують смерть, і перекинуті зверху до низу зірки – темні сили.
– Але ж люди не спеціально подібними символами прикрашають себе і свої будинки…
– Не спеціально. Але Люцифера притягують.

Я на днях побачив у вас у продажі з вигляду безневинну книжечку про драконів, яку видало для дітей одне поважне латвійське видавництво, – це справжній практичний путівник по сатанізму, посібник чорної магії.
Гарні картинки – а на останній сторінці у завуальованій формі дитині пропонують укласти угоду з темними силами. Для цього всього лише потрібно вписати в спеціальні графи прізвище батьків, своє ім’я і підписатися.
Гра, бачте, така. А насправді це заклик до страшної дії, наслідки якої проявляться через багато-багато років.
Чому не можна ходити до екстрасенсів.

– Отець Ян, ви хочете сказати, що темні енергії справді існують і є люди, які вміють ними володіти?
– Будемо говорити прямо: кожна енергія має творця, з нізвідки вона не проявляється. І «автором» чорної енергії може бути тільки нечиста сила.
Недавно до мене в Севастополь приїжджав один солідний полковник з сім’єю. Його син-студент одного разу побачив у сні сатану, після чого хлопця почала переслідувати нечиста сила: у гуртожитку серед білого дня хтось мерещився, по ночах мучили кошмари…

Батько був упевнений, що син просто жартує. Але вести його до лікаря не ризикнув: молодого чоловіка однозначно відправили б до психіатричної лікарні і кар’єра військового на цьому б швидко закінчилась. Тому в першу чергу вони вирішили приїхати до мене.

Пішли всі разом молитися до церкви. Полковник всім своїм виглядом показував, що до релігії і конкретно до екзорцизму ставиться вкрай несерйозно. І Господь показав йому, що є правда, а що брехня.

Річ у тім, що до церкви в цей день привели біснувату жінку. І коли я почав молитися, вона з страшною злістю почала на мене кидатися, а в кульмінаційний момент раптом піднялася в повітря.

Полковник як побачив цю картину, так з жахом пробкою вилетів з церкви. Так хотілося йому навздогін крикнути: «Захисник батьківщини, куди ж ти втікаєш?»

Але головне – побачивши на власні очі дію нечистої сили, цей чоловік зміг повірити в існування Господа Бога. І до церкви він став ходити регулярно, і сина його ми відмолили і повернули до нормального життя.

– А з допомогою якої сили, на ваш погляд, діють екстрасенси і так звані білі маги, які також використовують ікони і молитви і також звільняють людей від найрізноманітніших хвороб?

– Я особисто нікого ні від чого не звільняю. Я просто звертаюся до Бога з молитвами про допомогу для якихось конкретних людей. І через ці молитви зцілення до людей приходить не від мене, а від Господа.

Якщо ж я хоча б на хвилину припишу собі заслугу в чиємусь зціленні, Господь відразу ж припинить відповідати на мої молитви. Не випадково тим же екзорцизмом священик може займатися тільки з благословення єпископа.
А що стосується екстрасенсів, цілителів і всіх тих, хто, так би мовити, володіє якимись особливими енергіями, то ходити до них – страшний гріх, за який прийдеться потім відповідати якщо не вам, то вашим дітям чи онукам.
Так само небезпечно гадати на майбутнє.

Головне, потрібно чітко усвідомити: магія не може бути чорною чи білою. Всяка ворожба – це гидота в очах Божих.
Що ховається за сновидіннями.

– Чи можна довіряти снам?
– Сни, в яких нам повідомляють якусь істину, даються від Бога. Святий Йосиф бачив дивні сни, Діві Марії у сні з’явився ангел з благою вістю…
А кошмари, звісно ж, мучать людей тільки по задуму сатани.
– А розгадувати незрозумілі сновидіння потрібно?
– Не потрібно! Як мовиться, чим далі в ліс, тим більше дров. Якщо часто сняться незрозумілі сни, то нескінченні їх розгадування можуть захопити настільки, що можуть і депресії початися, і проблеми з психікою.
Як проявляються вроки і порча.
– Чому до одних людей постійно липнуть всякі бридоти у вигляді вроків і порчі, а до інших – ніколи?
– Це залежить від морального стану як самої людини, так і всього його роду в цілому. Якщо стан слабкий, навіть найпримітивніший ритуал подіє на нього миттєво.

Як правило, потім такій людині починають снитися кошмари, потім вона впадає в депресію, періодично чує якісь голоси, а інколи силою погляду навіть пересуває предмети.

Інші прояви вроків і порчі – постійні хвороби, невдачі, руйнування планів. У вражених темною силою немовлят перед Хрещенням різко піднімається температура. Все це сигнали на предмет того, що хтось «попрацював».
Основними жертвами ритуальних дій найчастіше стають жінки і діти.

Мені доводилося проводити екзорцизм навіть над грудною дитиною. Ночами вона ревіла, немов величезний ведмідь, і рев цей люди чули на відстані десяти кілометрів.

Цікава особливість: коли люди чують, як реве біснуватий, вони падають на коліна…

Був випадок, коли під час богослужіння одну біснувату жінку не могли втримати на місті шестеро дорослих чоловіків. Зі сторони ця картина нагадувала кориду: жінка подібно до скаженого бика підкидала в повітря «тореадорів».

А коли вона заревіла, здорові мужики не зговорюючись впали на коліна і почали молитися. Потім до мене підійшов один професор і сказав, що якби на власні очі не побачив цю картину, то в житті не повірив би в реальність того, що відбувалося.

Це говорить про те, що щось є….

Як виганяють бісів.

– Я недавно подивилась документальний фільм про те, як в далекій російській провінції священик виганяв з одержимих людей бісів. Дві ночі потім спати не могла – страшно!
– У мене був випадок, коли до мене причепився сусід-кагебешник. Варто було йому трошки випити, як він вставав під моїм вікном і починав кричати: «Гей, божевільний! Ти навіщо зібрав інших божевільних і молишся?»
Одного разу я не витримав. Все, кажу, ти мене дістав. І мало не силою повів його до церкви. Почав молитися, щоб Господь його врозумив. І раптом цього чоловіка як скрутило, як стало кидати зі сторони в сторону! З важкістю вдалося все це зупинити.

На наступний день виходжу з будинку – сидить він на лавочці і мирно так мені говорить: «Доброго ранку, дорогий отець Ян! Пробачте мені, дурневі».

– Яка ж у вас все-таки складна місія!
– Так, місія важка. Але що поробиш, відступати не можна.
Коли у вас в Прибалтиці мене таємно рукопокладали в священики, то сказали: «Ти можеш проводити екзорцизм, але ти не маєш права ніде це виголошувати». І відправили служити до Афганістану, де на протязі короткого часу до мене почали приводити дивних людей…

Я дуже боявся: чи можу щось зробити для них, використовуючи екзорцизм? Чи спитає мене Господь за те, що я використовував чи не використовував це право?

А потім зрозумів: сумніватися не можна. Тому що виганяти з одержимих людей бісів – це місія всіх священиків. Христос так і сказав апостолам: йдіть навчайте, виганяйте, зцілюйте.

– А хрещена людина може стати біснуватою?
– Звичайно. До мене одна жінка приходила вся у сльозах. Казала, що у неї на пару з братом в житті все руйнується з зовсім незрозумілих причин. Я почав молитися, потім кажу: «Хтось у твоєму роді пролив багато невинної крові».
Жінка на протязі тижня виясняла найдрібніші деталі життя свого роду. І тоді старенька бабуся їй призналася, що одного разу її батько знищив цілий циганський табір…

Був випадок, коли до мене привозили зовсім маленьку дівчинку, яка страждала на епілепсію. Подивився я на маленьку і кажу її мамі: «Ви багато абортів, мабуть, робили». Вона заперечила: «Що ви?! Ніколи в житті!»
Пояснюю: «Значить, їх робили інші жінки у вашому роді». Через декілька днів вона плачучи прийшла знову. Дізналася, що її мама зробила тринадцять абортів, а свекруха… сімнадцять!

Потім якось мене попросили допомогти іншій жінці: вона декілька місяців підряд не могла впоратися з риданнями після того, як отримала звістку про те, що її єдиний улюблений син загинув на війні в Чечні.
Я схилився над нею і зрозумів: цей син був її другою дитиною. А першу дитину, яку їй послав Бог, вона вирішила вбити ще до появи на світ. Тоді страшну біль через її вчинок відчував сам Господь, тепер настала черга їй зрозуміти, що відчуває Бог, коли людина вбиває його створіння…

Ми часто думаємо: чому з нами відбуваються ці негативні події, за що ми отримуємо удари долі? Причини завжди існують. І відповіді обов’язково даються через якийсь час.

Аборт – це вбивство дитини.
Страшний гріх, за який потрібно відповідати.
  Як відмолити гріх аборту.
– Що, згідно вчення церкви, потрібно робити жінкам, які через незнання або в силу якихось інших причин робили аборти?
– По-перше, потрібно читати молитви «Отче наш», до Пресвятої Богородиці і «Вірую».
По-друге, засвідчити про свій гріх на сповіді і попросити у Бога прощення.
Потрібно розуміти, що душі вбитих у лоні матері малюків продовжують переживати страждання, оскільки переходять у світ інший з первородним гріхом. А коли ми приймаємо за них причастя, то звільняємо їх від цього гріха.

Я до цих пір пам’ятаю, з яким захопленням одна жінка мені розповідала, як після прийняття причастя за свою ненароджену дитину їй вночі приснився дивний сон. Маленька дівчинка танцювала у неї на долоні, сміялась і говорила: «Дякую!»
– Ви згідні з тим, що аборти стали гострою проблемою саме нашого сучасного світу, адже ще сто років назад люди елементарно не вміли їх толком робити, боялися…
– Ця проблема існує з дня вбивства невинних немовлят в Ізраїлі і Єгипті.
Щоб не боятися.
– Отець Ян, а чи потрібно взагалі боятися темних сил?
– Потрібно вірити в Бога.
І не потрібно поряд з натільним хрестиком носити кулони зі знаками зодіаку або іншими незрозумілими символами, талісманами.

Де в Євангеліях є вказівки на ці зображення? Потрібно думати над тим, для чого вони взагалі сьогодні культивуються. Для того, щоб відвести людину від знака Христа і християнства як такого.
А якщо ти носиш на шиї барана, тому що ти по знаку зодіаку Овен, то по суті рано чи пізно ти цим бараном дійсно станеш.
За матеріалами: www.crimeacatholic.info

пʼятниця, 26 серпня 2011 р.

26.08.2011р. Б. / В Одесі міліціонер у цивільному перервав виступ греко-католицького священика

мусор
Напередодні Дня незалежності, 23 серпня, в Одесі, було перервано концертний виступ греко-католицького священика і співака о. Вітольда Левицького та гурту християнської пісні «Quo Vadis». Виступ виконавців з Івано-Франківська та Буська відбувався в рамках святкування Дня прапора, організованого громадськими організаціями Одеси. Програма заходу попередньо була затверджена міським відділом культури.

Отець Вітольд та гурт «Quo Vadis» перебувають у південних областях України як учасники «Школи євангелізації», організованої Патріаршою Комісією з питань Євангелізації УГКЦ. Як повідомила голова Комісії з питань Євангелізації Львівської архиєпархії Віра Ценглевич, одразу ж після початку виступу о. Вітольда Левицького до організаторів концерту підійшов чоловік у цивільному. Представившись «полковником МВС», він, у грубій формі, почав вимагати «убрать» священика зі сцени. Дізнавшись, що учасник представляє Українську Греко-Католицьку Церкву, «полковник» назвав його виступ «агітацією» і наказав негайно все припинити.
Після розмови з представниками Комісії з питань Євангелізації УГКЦ «міліціонер» погодився на продовження програми, з умовою, що учасники «не будуть проповідувати». Отець Вітольд завершив свій виступ піснею «Згоріла Церквиця» і на сцену вийшов гурт «Quo Vadis». Перша музична композиція завершилася прочитанням вірша «Гімн любові», на основі відомого уривку зі Святого Письма (1 Кор.13:4-8). Поезія викликала чергову хвилю обурення у «полковника» і різку вимогу «убрать это всё».
На прохання організаторів концерту, а також задля безпеки учасників школи євангелізації, представники Комісії з питань Євангелізації УГКЦ прийняли рішення перервати концертний виступ. Організатори вибачилися перед виконавцями, пояснивши, що в разі конфлікту з міліцією, не зможуть отримати дозволу від Одеської міської влади на проведення наступних акцій та заходів.
Католики відчувають постійні утиски в Одесі. Нагадаємо, влада Одеси не дала дозволу на Хресну ходу для учасників Дня молоді, яка планувалася 21 серпня.

Джерело:


"...«Гімн любові», на основі відомого уривку зі Святого Письма (1 Кор.13:4-8). Поезія викликала чергову хвилю обурення у «полковника» і різку вимогу «убрать это всё»..."
Найпершою і найбільшою помилкою "націонал-димократів" на початку дев'яностих років було, не зробивши люстрації у всіх владних структурах Держави, поміняти кольори, відзнаки та однострої для "нащадків Ф.Дзержинського". Ви би знали скільки там, у їхніх головах та серцях, ненависті до правдивого християнства та до українців. Якби їхній президент нині не грався у димократію, то вони б вже давно нас живцем закопали у землю...
Повірте, я мав нагоду неодноразово перевірити це твердження на практиці і, запевняю вас в тому, що ці садисти, людці в українських одностроях міліціянтів, люто ненавидять все українське, побожне, правдиве, чесне, справедливе, милосердне...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

середа, 24 серпня 2011 р.

25.08.2011р. Б. / Ідентифіковано автора мініатюр Пересопницького Євангелія

Пересопницьке Євангеліє
Методом формального аналізу львівський мистецтвознавець Лев Скоп ідентифікував автора мініатюр Пересопницького Євангелія. Наукове дослідження видано дрогобицьким видавництвом «Коло».

Про це CREDO повідомило творче об’єднання «Кактус».
Представлення ґрунтовного, з великою кількістю ілюстративного матеріалу видання відбудеться 24 серпня о 14:00 у сесійній залі міської Ратуші Дрогобича, що на Львівщині.
Формальний аналіз популярний у всьому світі, а найбільше – в Німеччині. Хоча на теренах України мало хто з мистецтвознавців ним користується. Він дає змогу за наявності 1 чи більше підписних робіт автора ідентифікувати твори, що належать його пензлю - навіть якщо вони вже не є підписані. Так ідентифіковано частину робіт майстрів світового рівня, як то Ель Греко, Джотто та ряду інших.
За допомогою цього методу мініатюри Пересопницького Євангелія досліджувалися за рядом формальних ознак (рисунок, колорит, лінійно-конструктивна побудова, анатомічна побудова, стилізація форми). Це дало змогу робити висновки – автором мініатюр є Федуско, маляр із Самбора.
Дослідження «Майстер мініатюр Пересопницького Євангелія Федуско, маляр із Самбора» авторства Лева Скопа вперше в історії українського мистецтвознавства встановлює художника-виконавця пересопницьких мініатюр. Скоп аналізує малярський почерк Федуска з Самбора, проводить порівняльний аналіз оздоблення рукопису зі значним творчим спадком цього майстра, розглядає композиційні та іконографічні особливості мініатюр.
Книга має всі шанси стати науковим відкриттям загальнодержавного значення і збурити експертні кола дослідників.
Видання присвячене 450-річчю створення Пересопницького Євангелія, 20-річчю Незалежності України та 70-річчю музею «Дрогобичина».

Джерело:
КРЕДО

понеділок, 22 серпня 2011 р.

22.08.2011р. Б. / Блаженнійший Святослав за справедливу українську державу

патріарх
«З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави», − написав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава Української греко-католицької церкви, у своєму зверненні з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України.

На переконання Предстоятеля УГКЦ, святкування нашого національного ювілею – це не лише причина для радості та вдячності, а й прекрасна нагода для глибших роздумів над тим, якої держави ми хочемо і потребуємо. «Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність», − зазначив Блаженніший Святослав.
Глава УГКЦ у зверненні пояснює, що чесність і справедливість є різними гранями однієї й тієї ж сутності. «Суспільна справедливість ґрунтується на особистій чесності, а чесні громадяни є надійною опорою справедливої влади», − підкреслив Блаженніший Святослав.
Він зазначає, що наша держава буде справедливою лише тоді, коли метою її урядування буде служіння на благо всіх її громадян і кожної особи зокрема. «У такій державі шанують гідність людини й забезпечують належні умови для зростання кожного члена цього суспільства як вільної особистості, сотвореної на Божий образ. Йдеться про справедливість, яка за своєю суттю не є каральною чи репресивною. Це справедливість, що визволяє та спасає. Вона вимагає від кожного з нас поважати іншу особу, незалежно від її походження, політичного чи релігійного переконання», − пише предстоятель УГКЦ та зазначає, що така справедливість закликає нас до суспільного несприйняття екстремізму, насильства та зневаги щодо суспільного миру.
«Ця справедливість, − продовжує свою думку Блаженніший Святослав, − ставить перед владними структурами завдання забезпечити реальне здійснення прав та свобод громадян, гарантованих Конституцією нашої держави, а зокрема права на освіту, пенсійне та соціальне забезпечення і права на працю та охорону здоров’я. Важливим правом, яке повинна гарантувати держава, є збереження і захист честі та доброго імені кожного громадянина, встановлення чесних умов для розвитку приватної ініціативи та економічної діяльності на засадах субсидіарності, чесного виборчого права і громадсько-політичної активності».
Не оминув своєю увагою предстоятель греко-католиків і питання релігійної свободи. «Незаперечним правом, яке держава повинна забезпечити своїм громадянам, є право на релігійну свободу та однакове ставлення владних структур до всіх Церков та релігійних організацій, які отримали дозвіл на релігійну діяльність у нашій державі».
Справедливість, на переконання автора, «вимагає права вільного та всебічного розвитку української мови та культури у власній державі, відновлення історичної пам’яті українського народу та протидії новітнім проявам українофобії». Крім того, справедлива держава, стверджує Блаженніший Святослав, «повинна захищати своїх громадян, хоч би де вони були, та дбати про живий зв’язок із тими українцями, які перебувають закордоном».
Перечисливши ознаки справедливої української держави, Глава УГКЦ стверджує, що «про таку державу ми маємо не лише мріяти – ми повинні повсякчас її творити! Лише за такої умови цей дар Незалежності ми зможемо гідно зберегти та ним утішатися без небезпеки його втратити», − стверджує Блаженніший Святослав у своєму зверненні з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України.

За матеріалами: zaxid.net
Джерело:


«Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність»
Ні, блаженніший владико, помилимося, бо без розв'язання основного, НАЦІОНАЛЬНОГО питання, стає неможливим вирішення всіх перелічених Вами вище питань. І це не що інше, блаженніший владико, як "...марення відрубаної голови про золоту корону...!"
Владико, схаменіться! Кому з українців потрібне Ваше марення? Оту "блакитну" мрію лишіть для себе. А нам, маленьким українцям, порадьте краще, як здійснити у скорому часі і малою кров'ю, віковічну мрію багатьох борців за волю Батьківщини - Українську Самостійну Соборну Державу...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

субота, 20 серпня 2011 р.

20.08.2011р. Б. / Н. Королевська: Щорічна молитва за Україну має стати традицією

нардеп
На думку народного депутата Наталії Королевської усі громадяни України мають усвідомити свою відповідальність за долю Батьківщини і просити у Господа сили нести хрест цієї відповідальності.«Я закликаю всіх, незалежно від конфесії та віросповідання, наслідувати моєму прикладу. Нехай Господь допоможе нам нести наш духовний хрест – відповідальність за майбутнє України», - наголосила пані Королевська.

Народний депутат України від фракції «БЮТ-Батьківщина», голова народної колегії Всеукраїнської громадянської акції «Вперед» Наталія Королевська пропонує запровадити традицію: кожного року напередодні Дня Незалежності збиратися у духовних центрах і молитися за Україну.
Про це пані Королевська заявила сьогодні на відкритті меморіального Хреста Пам’яті у с.Буки, повідомили УНІАН у прес-службі народного депутата.
Віддаючи данину пам’яті українцям – жертвам Голодомору, політичних репресій та війн, пані Королевська підкреслила, що 20 років тому ми отримали не лише свободу, а й відповідальність за своє майбутнє.
«Перед цим Хрестом Пам’яті ми присягаємо, що численні жертви в ім’я України були не марними», - сказала народний депутат.
При цьому пані Королевська зазначила, що 20 років тому народ України став вільним та незалежним, але не далеко відійшов від минулого. Вина за це лежить на тих, хто всі ці роки керував країною.
«Українська влада досі так і не змогла зрозуміти, що разом із свободою та незалежністю приходить й велика відповідальність. Відповідальність перед народом – за незалежність країни та свободу її громадян. Нажаль, для тих, хто керував країною протягом останніх 20 років, цей тягар відповідальності виявився надважким. І вони часто були готові поступитися незалежністю України та обмежити свободу українців».
Вона підкреслила: «Всі ми – вільні громадяни незалежної України – повинні взяти відповідальність за долю країни у свої руки».
Пані Королевська переконана, що тепер відповідальність за долю України візьмуть на себе її громадяни.
«Ми збудуємо країну, про яку мріємо!», - заявила народний депутат на відкритті Хреста Пам’яті.
Вона також сказала, що хоче закласти традицію: кожного року напередодні Дня Незалежності збиратися у таких духовних центрах і молитися за Україну.

Джерела:



"...кожного року напередодні Дня Незалежності збиратися у духовних центрах і молитися за Україну..."
А я бач, дурний, думав, що «БЮТ-Батьківщина» з Юлею на чолі, спроможна лише любити Україну "аж до глибини власної кишені" та обкрадати разом з ворогами українців і власну Державу. Мабуть помилився, бо вони ще й молитися вміють...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

понеділок, 15 серпня 2011 р.

16.08.2011р. Б. / Сучасне ідолопоклонство: у Росії створюють секту Путіна

Ідол
У Росії хочуть створити «церкву бога єдиного - Путіна», щоб прем’єр «став духовним батьком нової релігії бога єдиного».

У Росії після спільного праймеріз партій «Єдиної Росії» та Загальноросійського народного фронту (ЗНФ) виникла ідея створити «Церкву бога єдиного - Путіна».
«Спочатку все було як у дорослих, - агітатори, листівки, буклети, заклики, портрети, гасла. Вибрали прохідну частину партсписку. Переважна більшість співала дифірамби Фронту і Володимиру Путіну, виголошувалися промови приємні», - пише «Деловой Петербург».
«Але потім, як завжди в ейфорії любові до мудрих керівників, дійшло до апофеозу - зі смиренного раба божого Володимира Путіна запропонували не тільки створити кумира, але і зробити з нього живу ікону, створивши «Церкву бога єдиного - Путіна», - пише видання.
Бажання побачити живого Господа у плоті прем'єра озвучив кандидат Володимир Косолапов, висунутий некомерційною правозахисною організацією «Регіональні організатори соціальної справедливості».
«Путін має стати духовним батьком нової релігії бога єдиного! Потрібно побудувати храми для всіх людей, де чистити пір'ячко губернаторам і прокурорам», - заявив Косолапов і додав, що «вже почав збирати гроші на храм Путіна - бога єдиного».
Видання нагадує про шанувальників російського прем'єр-міністра з Нижегородської області, які об'єдналися в релігійну секту, вважаючи російського прем'єра втіленням апостола Павла.
У послідовників секти головна ікона - Богородиця. Але в іконостасі є і портрет Володимира Путіна.
«Зустрічаючись з проявами поклоніння - посвячення віршів, картин та іншого, - Володимир Путін, наскільки я міг спостерігати, реагує досить стримано», - поділився своїми спостереженнями прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков.
Відзначимо, на початку липня, виступаючи на чеченському телебаченні, перший заступник керівника адміністрації президента Владислав Сурков заявив про те, що другий президент РФ, нині прем'єр-міністр Володимир Путін «був посланий Росії долею і Господом».

За матеріалами: ТСН
Джерело:
КРЕДО

15.08.2011р. Б. / У Зарваниці завершилася VI Всеукраїнська проща заробітчан (video)

Проща
На Тернопільщині, в селі Зарваниця - завершилася шоста Всеукраїнська проща заробітчан, їхніх родин та близьких. Майже три сотні людей зголосилися пішки здолати 250 кілометрів - щоби біля цілющого джерела попросити здоров'я та доброї долі для українських заробітчан.

Прочани вийшли із львівського міста Самбора п'ятого серпня. Охочі взяти участь у ході, з'їжджалися сюди з різних куточків України. Під час 10-денної дороги та зупинок - колишні заробітчани, їхні родини та друзі - молилися за збереження та поєднання сімей, а також за добру долю тих, хто змушений працювати за кордоном. За неофіційними даними, за останні 20 років на заробітки змушені були податися 7 мільйонів українців.
Отець Василь Поточняк, ініціатор прощі (Київ): "Наша ціль свідчити, хто є люди за кордоном, що ми стільки часу там перебуваємо і яка наша роль. Тому що часто накидається ярлик на тих людей, які виїхали з України і це нечесно. На нашій прощі йдуть люди хворі, з особливими потребами і вони себе так віднаходять".
І ось - кінцевий пункт прощі - невелике село Зарваниця на Тернопіллі. Воно прославилося тим, що тут у ХІІ столітті ченцеві явилася Богородиця. І на місці її появи - забило цілюще джерело. Паломники кажуть - дорога була нелегкою, але вони не шкодують, що зважилися на подорож.
Настя Краснова, прочанка: "Було метою, щоби наша Україна стала краща і мої батьки не їхали за кордон. Мені було важко іти, дороги були дуже тяжкі, але я трошки їхала, трошки йшла. Ми ще ніколи вночі не йшли і для мене було дуже тяжко".
У Зарваниці до колони з трьох сотень людей - долучилися ще кілька тисяч паломників, які прибули до цілющого джерела. Усі разом - після заходу сонця - пройшли зі свічками до Чудотворного місця на спільну молитву.





Тереза Костецька, Павло Сковронський, Тернопільщина
Джерела:
5 канал

Мандрівники Христа Царя

субота, 13 серпня 2011 р.

14.08.2011р. Б. / Винахідником гіпертексту був єзуїт

о.Буза
Коли ми здійснюємо пошук по Інтернету, то це можливо завдяки йому. Коли ми використовуємо комп’ютер для написання е-майлів і документів, то завдячуємо цим йому. І якщо ви читаєте цю статтю, то також завдяки йому.

Рідко буває так – а властиво ніколи – що на завершення інтерв’ю журналісту призначають наступну зустріч у Раю. Але зі мною так сталося 28 вересня минулого року. «Як, на Вашу думку, виглядає Рай?» - це було останнє запитання, яке я поставив о. Роберту Бузі, єзуїту, котрий придумав комп’ютерну мову. «Так, як серце Бога - неосяжне» - відповів він. А після того додав: «А знаєш, я чекатиму на тебе в Раю.» Потім повернувся до фотографа Мауріціо Дона: «І на тебе. Але якщо ви на довго затримаєтесь, то зустрінете мене, як я буду сидіти там біля воріт, склавши руки і крутивши пальцями, думаючи: Чи ті хлопці взагалі прийдуть сюди?..»
Від 10 години вечора вівторка, 9 серпня, о. Буза сидить біля тих воріт, чекаючи на нас. «Не поспішайте» - сказав би він зі своєю венеціанською дружелюбністю. Він народився у Віченці. Батьки його походили з Луїзіани, з кварталу Буза – звідти і їх прізвище. Великий науковець, котрий склав Index Thomisticus, помер від старості в Алоізіанум, де прожив ще з 60-их років з деканами Товариства Ісуса, в тому числі з кардиналом Марія Мартіні, його товаришем і частим співрозмовником. Впродовж багатьох років Буза був професором у Папському Григоріанському Університеті, в університеті міста Каттоліка, а також у Міланській Політехніці, де викладав курс штучного інтелекту та робототехніки. Його дослідження привели до створення Нагороди Премії Бузи, найвищої нагороди у цій сфері. 28 листопада йому б виповнилось 98 років.
о.Буза
Коли у 1955 році помер Олександр Флемінг, котрий винайшов пеніцилін, міланська газета написала статтю під заголовком «Читачу, зупинись! Помер Флемінг; можливо, ти завдячуєш своїм життям саме йому». Схожий заголовок можна було б поставити і сьогодні для всіх тих, хто в даний момент сидить перед комп’ютером. Якщо існує технологічна святість, то я вважаю, що мав нагоду зустріти її: це було обличчя о.Бузи, священика, лінгвіста, філософа і комп’ютерного експерта. Коли ми здійснюємо пошук по Інтернету, то це завдяки йому. Якщо переходимо з одного сайту на інший, клікнувши на посилання, виділене синім кольором, то це також завдяки йому. Коли ми використовуємо комп’ютер для написання е-майлів чи документів, то це завдяки йому. І якщо ви читаєте цю статтю, то також завдяки йому.
З самого початку комп’ютер був створений для проведення обчислень і обрахунків. Але о. Буза прищепив йому дар слова. Це сталося у 1949 році. Єзуїт мав намір проаналізувати всі праці Св. Томи: 1,5 мільйона рядків, 9 мільйонів слів (в порівнянні до лише 100 тисяч «Божественної Комедії»). Він вже мав складено від руки 10 тисяч карточок з індексами, лише для обробки прийменника «у», який він вважав важливим з філософської точки зору. Він намагався поєднати окремі фрагменти праць Томи Аквінського з іншими джерелами.
При подорожі до Сполучених Штатів о. Буза захотів зустрітися з Томасом Ватсоном, засновником IBM. Магнат прийняв його у своєму офісі в Нью Йорку. Вислухавши пропозицію італійського священика, Ватсон похитав головою: «Неможливо заставити машину робити те, про що Ви кажете. Ви – більший американець, ніж ми!» Тоді о. Буза витягнув з кишені візитку IBM з надписом «Важке завдання ми виконуємо відразу, а для неможливого нам треба трохи довше часу» і розчаровано повернув її власнику, сказавши: «Подумайте».
О. Буза зачепив Президента ІВМ за живе, і той відповів: «Добре, отче. Ми спробуємо, але за однієї умови: обіцяйте мені, що не зміните назву IBM «International Business Machines» на «International Busa Machines»!»
о.Буза
Після цієї зустрічі двох геніїв виник гіпертекст – інформаційна структура, яка створює динамічний зв’язок між текстами за допомогою кліку мишки.
Сам термін «гіпертекст» придумав Тед Нельсон у 1965 році для програмного забезпечення, яке запам’ятовувало історію дій користувача. Але, як сам він зазначає, ця ідея зародилась ще до того, як був створений комп’ютер. А Антоніо Цоппетті, лінгвіст та комп’ютерний експерт, стверджує, що власне о. Буза почав працю над створенням гіпертексту як мінімум 15 років до Нельсона.
Єзуїт о. Буза присвятив своє життя титанічній праці, яка тривала майже півстоліття, вклавши 1,8 мільйона годин – приблизно стільки, скільки одна людина б витратила, працюючи звичайний робочий день, впродовж 1 тисячі років. Сьогодні його праці зібрані у 56 томах, які містять 70 тисяч сторінок. Від першого тому, опублікованого у 1951 році, о. Буза каталогізував всі слова із 118 книг Св. Томи та ще 61-го автора.

Стефано Лоренцетто, «L’osservatore Romano»

Джерело:
Мандрівники Христа Царя

13.08.2011р. Б. / 450-річчя Пересопницького Євангелія освятять священики ПЦвУ МП?

Пересопницьке Євангеліє
Рівненська влада готує проросійський шабаш замість свята української Першокниги. Про це за підсумками прес-конференції голови Рівненської облдержадміністрації Василя Берташа з нагоди святкування 450-річчя Пересопницького Євангелія повідомили у пре-службі РОО УНП.

Річ у тім, що під час прес-конференції Василя Берташа та його заступника Олексія Губанова 12 серпня з вуст останнього прозвучала теза про те, що «Пересопницьке Євангеліє – це не вічна пам’ятка української духовності, мови, книжно-рукописного мистецтва, яка поставила українську мову врівень з такими мовами, як латина, грецька та церковнослов’янська (староболгарська), а всього лишень історико-архітектурний артефакт», йдеться в повідомленні.
З огляду на це, на думку керівництва Рівненщини, така подія не потребує церковного освячення. «І це при тому, що на Пересопницькому Євангелії присягали усі президенти незалежної України», - обурені в УНП.
«Проте, як повідомило джерело з Рівненської єпархії Московської патріархії, їхні священики таки мають політичний намір 29 серпня у селі Пересопниця освятити українську святиню», - зазначено у прес-релізі.
У зв’язку з цим керівники ряду громадських організацій Рівненської області звернулися з проханням до Президента України Віктора Януковича не допустити освячення заходів з нагоди 450-річчя Пересопницького Євангелія священиками УПЦ Московського патріархату, а натомість запросити на урочистості Патріарха Всієї Руси-України Філарета як предстоятеля церкви, що продовжує традиції українського православ’я часів середньовічної Пересопниці.
Звернення підписали керівники обласної організації товариства «Просвіта», РОО Національної спілки письменників України, РОО Братства вояків УПА імені Клима Савура, рівненської громади Конгресу української інтелігенції, облорганізацій «Союзу українок», Товариства політв’язнів і репресованих та інших.

Джерела:



Від реалізації цього беззаконного задуму зловорожих до українців сил, на чолі з "президентом" і Московською Церквою, - є два наслідки, а саме:

Перший, це намагання (вже вкотре) спровокувати українців на неадикватні дії або черговий раз принизити нас до рівня рабів-малоросів, які не мають в Україні не тільки своєї землі, але й тисячолітніх християнських, національно-духовних надбань.

Другий, відразу по завершенні нашого покарання від Бога за наші гріхи, тобто їхнього сатанинського, російсько-імперського панування в Україні, - після них доведеться все переосвячувати: Пересопницьке Євангеліє, Києво-Печерську і Почаївську Лавру та інші українські святині, сплюндровані їхньою присутністю та "святощами"...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

середа, 10 серпня 2011 р.

Догналізм – прикрите агресивне поганство

о. Орест-Дмитро ВІЛЬЧИНСЬКИЙ
Після того, як Антонін (Ілля) Догнал побив у Львові, на вулиці Плуговій, жінку, секта, яку він очолює, стала центром медійної уваги. Зросла і кількість тих, хто хотів би довідатись про її діяльність детальніше. Відповідно виникають запитання, пов’язані з віровченням цієї секти. Адже в основі діяльності будь-якої віросповідної групи стоїть якесь навчання. І тільки знаючи навчання цієї чи іншої групи, можна зрозуміти мотиви, які спонукають її прихильників до певних дій.
Часами у ЗМІ можна почути, що догналізм – це якась альтернативна форма католицизму чи щось подібне. Але проблема полягає у тому, що догналізм не є ані формою католицизму, ані християнським віросповіданням узагалі. Догналізм – це деструктивна секта гуруїстського характеру, віровчення якої не є християнським.
Щоб запобігти цим неточностям у сприйняті догналізму, пропоную читачеві розглянути кілька найосновніших точок віровчення цієї секти, які виразно вказують на її не християнський, а поганський характер.

1. Догналівці твердять, що «святий Іван прийняв Марію до глибини свого єства» (1) . Також вони вимагають від своїх адептів прийняти Марію до свого серця, що більше, згідно з їхніми заявами, без цього неможливо осягнути спасіння у сучасному світі. Окрім цього, догналізм навіть твердить, що нове серце, про яке говорить Святе Письмо, це і є Марія (2).
Таке віровчення, з погляду католицтва, є подвійною єрессю. По-перше, воно містить новітню форму дуотеїзму, тобто двобожжя: де з одного боку є християнська Пресвята Трійця, а з іншого – богиня Марія. Адже неможливо прийняти Богородицю до свого серця. І таке твердження є нічим інакшим, як  приписуванням Богородиці божественних атрибутів – безмежності й всюдиприсутності (якщо кожен може Її прийняти до свого серця).
Бог є понад усяке наше розуміння, але Марія, хоча і Матір Божа, хоча і Непорочно зачата, хоча і на Небо вознесена, хоч і Цариця Неба і землі, все ж залишається людиною; людиною, не Богом Всемогутнім, Безконечним, Всюдиприсутнім Чистим Духом. Спроба догналівців аргументувати свої твердження словами святого Амброзія та Августина є лише сектантським висмикуванням цитат з їхнього контексту. У творах ані св. Амброзія, ані св. Августина подібних єретичних тверджень нема.
Щоб оправдати своє твердження, догналівці кажуть, що у Івана не було свого дому. Але якщо в Івана не було дому, то де він мешкав до того моменту, коли Ісус його покликав? І звідки взялася в Лоретто хатка, про яку християнське передання каже, що вона походить з Ефесу і що у ній мешкав Іван і Богородиця? Чи може ця християнська реліквія не є автентичною? Твердження того, що Іван реально прийняв Марію до своєї особистості, є повністю необґрунтоване. Спроба опертися на грецький текст Нового Завіту тільки доводить те, що провідники догналізму не знають грецької мови (коіне), на якій Новий Завіт дійшов до нас.
Цікавим є також твердження, зафіксоване в часі «реколекцій», яке провідники догналізму накидають своїм адептам, що начебто у Бозі є чоловіче і жіноче начало. Напевно, непотрібно пояснювати, що Бог є понад поділом чоловік/жінка. Він є Єдиний і Нескладений з чогось. Таке твердження вводить у розуміння Бога зовсім не християнський принцип. Воно зближає догналізм навіть не з єресями, які виникали з християнства, а з індуїстським розумінням богів, де божество розцінюють як єдність чоловічого і жіночого начал, у цьому пасивним аспектом божества виступає чоловіче начало, а активним – жіноче.
Отож, твердження про те, що начебто Богородицю можна реально, а не образно висловлюючись, прийняти до свого серця, не має опертя ні в Новому Завіті, ні в усій церковній Традиції. Що більше, таке твердження є богохульним, бо приписує Богородиці атрибути Бога. Отже, догналізм у своєму розумінні Бога залишає рамки християнства і зближається з поганськими релігіями. Таке розуміння Бога не лише з погляду католицтва, але й християнства в цілому є не просто єретичним, а й богохульним. Це є возношенням хули на Бога Живого в Тройці Святій Єдиного і на Богородицю Пречисту Діву Марію.
По-друге, твердженням про те, що без прийняття Богородиці до своєї особистості неможливо спастися, догналізм суспендує науку Святого Письма Нового Завіту, який твердить, що тільки в імені Ісус є спасіння (див. Ді. 4, 12). Якщо тільки в Імені Ісуса Христа є спасіння, то введення Богородиці як специфічного гаранта цього спасіння є повним заперечення біблійної науки про спасіння та відкуплення людини. Отже, догналізм і у цьому проявляє себе, як специфічно нехристиянська єресь.
Вже з самого догналівського твердження про прийняття Марії до своєї особистості та про жіночий аспект Бога, можна зробити висновок, що догналізм не є християнською єрессю. Догналізм є практично відкритим і не замаскованим поганством, яке фактично вводить богиню Марію та заперечує унікальність Христового чину відкуплення людства.
І на кінець цього пункту – догналівське твердження про Марію як про «нове серце». Саме значення слова «серце» у гебрейській та грецькій коіне – основних мовах Біблії – не допускає такого тлумачення. В гебрейській
lev – серце, осередок, центр, осередок особистого життя (3),  а в коіне kardia – серце, властивий осередок особистості, внутрішність особи, совість, внутрішність землі, бажання, воля, рішення волі, думка, намір (4).  Отже, з самого значення цього слова у біблійних мовах випливає, що «серце» – це не тільки фізіологічний орган, але і осередок самої особистості, її внутрішнє «я». Якщо це осердя особистості замінити іншою особою, не особистістю, а власне особою, наприклад Марією, так як це стверджують догналівці, то людина просто би перетворилася на Марію. Тобто якби Марія була тим новим серцем, то кожен християнин, прийнявши таке нове серце, автоматично би перестав існувати як індивідуальна особа, а перетворився би на Марію. Але Бог ніде не виявив у Святому Письмі бажання перетворити нікого з нас на Марію.
Для підтвердження своєї тези догналівці вдаються до маніпуляції біблійним текстом. Вони подають Святе Письмо точно так, як це робив диявол, спокушаючи в пустелі Ісуса, коли цитував 91-й псалом (див. Мт. 4, 6), опустивши лише часточку фрази з біблійного тексту – «на всіх дорогах твоїх» (див. Пс. 91, 11b). Так і догналівці цитують рядок Єз. 36, 26, але опускають наступний рядок Єз. 36, 27. Навіть рядок Єз. 36, 26 вони цитують, викинувши з нього частину. Тобто у їхньому цитуванні маємо: «Я дам вам нове серце… Я вийму кам’яне серце з вашого тіла» (Єз. 36, 26)» (5).  Таке цитування не заперечує можливість того, що, згідно з їхнім твердженням, Марія може бути новим серцем. Але при повному цитуванні маємо таке: «Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне. Я вкладу в ваше нутро дух мій і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи» (Єз. 36, 26-27). Як бачимо, Біблія говорить про Святого Духа, а не про Марію як основного суб’єкта у творенні нового серця.

Якщо можемо говорити про нове серце як особистість, то хіба що в контексті обожествлення людини, значить того, що людина стається учасником Божої природи через Христа у Святому Дусі. Тобто, «щоб Христос вірою оселився у серцях ваших» (Еф. 3, 17а). З цього випливає, що нове серце і надалі залишається нашим серцем, але, очищене вірою, воно стається місцем перебування Христа. А це цілком відповідає іншому біблійному тексту: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2, 20). Перше ж послання апостола Івана каже: «Коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і він усе знає» (1 Ів. 3, 20). Іван писав наверненим християнам, тим, що вже мали нове серце. Якби це серце було Марією, то хіба Та, Яка була повністю послушна слову Божому, могла би звинувачувати вибранців Божих? Хіба би Марія могла говорити щось, що б противилося Богу? Тут абсолютно зрозуміло, що йдеться про людське серце, нове, але людське, особисте, а не Марію. Отже, Святе Письмо вчить нас, що нове серце – це серце людське, з усіма його недоліками, яке, навіть будучи оновленим, може противитися Богові. Йдеться не про Марію, а про серце, в якому, не дивлячись на його недосконалий стан, мешкає Христос Бог.
Для підтвердження своїх домислів догналівці спекулюють уривком з Іванового Євангелія: «Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовив до матері: Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів. 19, 26–27). З цього уривку вони роблять висновок, що «святий Іван прийняв Марію до глибини свого єства» (6).  Ніде у Святому Письмі не стверджується, що маємо прийняти Марію до свого серця, до глибини свого єства. Але у багатьох місцях Біблія твердить, що наше серце має бути помешканням Бога. Якщо виходити з цього, то догналівці ідентифікують Марію, як Бога. А це не що інше, як хула, і проти Богородиці, і проти самого Божого Маєстату. Це є проголошенням Богородиці Богом!
Каже Біблія: «І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів. 19, 27b). Тобто, якби Іван реально прийняв Марію до своєї особистості, то це б означало, що Марія була би одночасно на двох місцях – під хрестом Свого Сина і в Івановому серці. А цього людина, та ще й до того невоскресла, не може, принаймні такого до Христового Воскресіння не було. Це може лишень Один – Бог!
Прагнучи довести свою правоту, догналівці вивертають науку святого Августина. Покликаючись на слова цього Вчителя Церкви, догналівці запевняють, що Августин нібито ствердив: оскільки Іван не мав своєї хати, то прийняв Марію до свого серця. Але святий Августин не твердив нічого подібного. Ось його твердження: «Він взяв її до себе. Але не до свого маєтку, бо він нічого не посідав. Він з натхненням взяв її, як свій обов’язок» (7).  З цього чітко видно, що святий Августин навіть не натякає на таке безглузде твердження, що Іван буцімто прийняв Марію до свого серця.
Але можливо eis ta idia дісно можна перекласти виключно у тому значенні, що Іван прийняв Богородицю до свого єства? Грецький прислівник eis з наступним акузативом, який є в даному випадку,  можна перекласти, як в, до, в напрямку до, близько, біля, навпроти, на, серед. Отже, eis більше вказує на зовнішнє, аніж на внутрішнє перебування чогось або когось. Тому приходити до висновку, що Іван прийняв Богородицю до своєї середини, та ще й прикриваючись цитуванням грецького тексу, може означати, що взагалі не знаючи грецької, беруться за тлумачення біблійного грецького тексту. Це що найменше є дилетантизмом.
Отже, можемо ствердити, що догналізм проповідує нехристиянське двобожжя, яке має свою подібність у індуїстському розумінні божества. І це ставить догналізм поза межі християнства.
2. У своїй суперечці з Апостольським Престолом догналівці не лише не підкорилися його вироку, але й спочатку «екскомунікували» (виключили з Церкви) працівників Папських дикастеріїв, які, згідно  з канонічним правом Католицької Церкви, є частиною цього Престолу. Що більше, догналівці «екскомунікували» Папу Івана Павла ІІ (8). А трохи згодом «екскомунікували» і Папу Бенедикта ХVІ (9).

І Ватиканський собор святково проголосив Декрет «Pastora аeternus» про папську непомильність (DH 3050-3075), визнав його догмою католицького віровчення, еталоном католицької правовірності. Святий І Ватиканський собор виразно заявив: «Вирок Апостольського Престолу, від чийого авторитету нема більшого, не може ніхто відмінити і ніхто не може судити проти його вироку» (DH 3063), також цей же Собор постановив, як догму віри, що Папу неможливо судити, хто таке робить, відступник від віри Христової (див. DH 3064). Тому таким актом догналізм сам себе поставив поза Католицькою Церквою, втративши будь яке моральне право називати себе «католицьким».
Щоб будь-якими аргументами виправдати своє беззаконня, догналізм вдається до відвертої брехні, переконуючи, що Папа Лев ІІ, підтвердивши документи ІІІ Царгородського собору, потвердив і канон про безбожне проголошення Папи Гонорія єретиком. (10) Це – неправда. Не раз в історії Церкви траплялось, що Папи, потверджуючи Собори, відмовлялися потверджувати певні їхні канони. Так само і з цим Собором і його безбожною анатемою на Папу. Папа Лев ІІ потвердив Собор, але не потвердив канон про анатему на папу Гонорія, ні не потвердив проголошення його єретиком, звинувативши його лише за недбальство у придушенні єресі. (11) Так зване «питання Гонорія» порушували вже і протестанти епохи Реформації і деякі старокатолики на І Ватиканському соборі, які потім зробили новий розкол. Таким чином, догналізм для оправдання свого віросповідання вдається до фальшування історичних фактів і до відвертої безсоромної брехні.

3. Догналівці вважають так зване Братство св. Пія Х (лефевристів) католицькою спільнотою, (12) хоча не можуть не знати, що лефавристи не є членами Католицької Церкви і що вони не сповідують віру Католицької Церкви, оскільки відкидають ІІ Ватиканський собор, називаючи його єретичним.
Отже, визнаючи лефевристів членами Католицької Церкви, догналівці тим самим виражають свою підтримку їхньому єретичному вченню, ставлячи себе поза Католицькою Церквою.

4. Догналізм заперечує канонічне право Католицької Церкви. (13)
І тим самим догналізм заперечує повноваження Папи як церковного найвищого законодавця і відкидає науку І Ватиканського (DH 3059-3075) та ІІ Ватиканського соборів (CD 2). Також таке твердження догналізму відкидає Папський примат, ставлячи його віровизнання поза Католицькою Церквою.

5. Догналізм різко і рішуче відкидає декларацію ІІ Ватиканського собору про ставлення Церкви до нехристиянських релігій. Цій Декларації догналівці приписують чи не всі проблеми Церкви постсоборової доби, (14) саме її звинувачують у «некритичній відкритості поганству і духу смерті» (15), а також відводять роль «головного дехристиянізатора в середині Церкви» (16).  Що більше, на їхню думку, ця Декларація є одним з «ліквідаторів самого існування Католицької Церкви». (17)
Тут догналізм показує себе, як заперечення традиційної науки Католицької Церкви. Адже згадана Декларація не вводить до католицького віровчення нічого нового. Декларація «Nostra Aetate» твердить,що Католицька Церква не відкидає нічого з того, що в інших релігіях є істинне та святе (NA 2) (18),  а також те, що Церква ставиться до цих релігій з повагою (NA 2). Це не є якась новина. Саме ця наука католицтва сягає ІІ століття після Христа. Вже святий мученик Юстин Філософ писав: «Все добре, що хтось написав, належить нам християнам» (II Apol. 13,4), тобто, що доброго є в інших нехристиянських книгах, належить християнам. Він навчав про «насінинки Лоґосу», які перебувають в розумі кожної людини. Про поган та їхніх великих людей святий Юстин пише: «Ті, що жили згідно Лоґосу, є християнами, навіть якщо їх зараховують до безбожників, як наприклад між еллінами: Сократ, Гераклі та їм подібні» (І Apol. 46,3), та на іншому місці: «Все, що доброго вони навчали, належить нам, християнам. Усі письменники могли бачити, хоча й неясно, дещо від істини, завдячуючи насінинкам Лоґосу, які Бог заклав у кожну людину» (ІІ Apol. 13, 5-6).
Чи не найбільший католицький богослов ХХ століття – Карл Ранер, один з домінуючих теологів на ІІ Ватиканському соборі, цю ідею про насінинки Лоґосу переформатував у ідею надприродного екзистенціялу, що його Бог закладає у кожну людину в момент сотворення її безсмертної душі, щоб уможливити те, про що говорить ІV канон Латинської літургії : «Щоб шукаючи – Тебе /тобто Бога – авт./знайшли» (Canon IV, Prefatio). Власне про це добро, розсіяні насінинки Лоґосу, і говорить Церква у цій Декларації, не додаючи нічого нового до віри Церкви. А лише даючи тлумачення, що конкретно доброго, тобто нашого, християнського, є в інших релігіях. Церква закликає прочистити те насіння Лоґосу, яке є і в поганах, привівши їх до пізнання Істини (АG 11). Приписуючи Декларації Вселенського собору апостатичний характер, догналівці навчають, що Вселенський Собор на чолі з Папою впав в єресь. Отже, догналізм заперечує догму Папської непомильності. Що більше – твердить, що Католицька Церква відійшла від християнства: «Католицька Церква сьогодні не є свідоцтвом для світу, але є звітрілою сіллю» (19),  що: «Церква виганяє Святого Духа» (20), що Церква залишила Божі норми. (21) Такі твердження ясно вказують на те, що догналізм йде далі від простого відкидання вчення Католицької Церкви – і заперечує Католицькій Церкві взагалі приналежність до християнства.
Цікавим фактом є лицемірний заклик провідників догналізму до Папи Бенедикта ХVІ, щоб він дав автентичне тлумачення цієї Декларації (Nostra Аetate), хоча догналівці самі підтверджують той факт, що воно вже дане 2000 року у формі Декларації «Dominus Іеsus», оскільки покликаються на цей документ, щоправда, вони його називають то декретом, то енциклікою. (22)  Таке невідповідне покликання на церковні документи взагалі ставить під сумнів будь-яку богословську освіту провідників догналізму.

6. Іншим їхнім єретичним вченням є заперечення науки святого Тридентійського собору про те, що Святі Таїнства діють самою силою звершеного акту. (23) Пізніше догналівці розвинуть це у заперечення дійсності Таїнств Католицької Церкви взагалі. (24) Що більше, догналізм відкрито визнає, що ісповідує єресь Вікліфа та Гуса. (25)
Джон Вікліф у ХІV столітті в Англії проповідував, що тільки ті Святі Таїнства, які уділені святим священиком, є дійсними, в іншому випадку вони не мають жодної вартості. Цю науку засудив Папа Григорій ХІ (DH 1121–1139). Згодом засудження Вікліфової науки повторив Константський Вселенський собор (DH 1151–1195). Цей же ж Собор засудив і єретичні погляди Яна Гуса (DH 1201–1230). Щоб виправдати свої твердження, догналівці прагнуть виставити Яна Гуса мучеником за віру, повторюючи масонські вигадки: «Відомою жертвою за критику священичого беззаконня і зловживання церковних урядів став ректор Празького університету – Ян Гус, який 1415 р. був спалений». (26) Важливо є зазначити, що Ян Гус був спалений не Церквою, а державною владою Святого Римського Царства німецької народності.

7. Догналізм заперечує старе правило Католицької Церкви: «Як віриться так і молиться», тобто, що автентичні літургійні книги Церкви є правилом її віри. (27)
Заперечуючи те, що літургійні книги Церкви є правилом віри, догналізм фактично заперечує стару науку християнства, спільну для Католицької та Православної Церков. Це є заперечення непомильності Церкви в цілому. Адже, якщо припустити, що літургійні книги, офіційно видані Церквою, містять єресі, помилки чи щось подібне, то так фактично ствердимо, що Церква може відволікти вірних від правдивого віровизнання. Цим догналізм фактично ставить себе поза рамки не лише католицтва, але і православ’я.

8. На своїх початках догналізм виражав сумнів у спасенності Католицької Церкви, (28) що більше, догналізм мав переконання, що Православна Церква спасенніша від Католицької. (29) Але останнім часом догналізм радикалізував свої твердження і перейшов до прямого ствердження того, що начебто у Католицькій Церкві не можна осягнути спасіння. (30)
Подібне твердження фактично заперечує спасенну функцію Католицької Церкви і ставить догналівців поза традиційним християнством, представники якого не заперечують конфесіям інших християн можливості осягнення спасіння. У світлі того, що догналівці готуються проклясти усі великі християнські конфесії України, включаючи УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, (31) а також зважаючи на масове прокляття, яке догналівці кинули на адресу протестантських деномінацій, можемо прийти до висновку, що догналізм сповідує концепцію виключного еклезіального ексклюзивізму, тобто вважає себе єдиноспасаючим віросповіданням.

9. Догналівці хотіли би заборонити на шість років відправляти Службу Божу в усій Католицькій Церкві. (32)
Як колишні католицькі священики, провідники догналізму добре знають, що Літургія є центром життя Церкви (див. SC 10), (33) що Євхаристія є цементуючим принципом християнської спільності (див. Ді 2,42). Відміна Лтургії та Євхаристії – це фактично бажання спричинити повну руйнацію Католицької Церкви. Пророк Даниїл пророкував, що Антихрист скасує щоденну жертву Богові (див Дан. 8, 11). Саме цього прагнуть догналівці. Йдеться власне про скасування ЩОДЕННОЇ Жертви. Протестанти Євхаристійної Жертви не мають, православні не відправляють Божественну Літургію щодня. Тож догналівське бажання скасування щоденної Літургії в Католицькій Церкві вказує на те, що догналізм є небезпечною сектою, яка є зациклена на питаннях пов’язаних з кінцем світу і прагне усіма силами цей кінець наблизити. Це робить догналізм небезпечним також і в соціальній площині, оскільки, секти, відомі своїм перенаголошеним есхатологізмом, або вдавалися до соціально небезпечних дій – масового самогубства чи вбивства інших, або витягуючи своїх вірних з нормального стану соціалізованості, чинили їх нездатними жити у нормальному людському суспільстві.

10. Догналізм стверджує, що Таїнства, уділені єретиками не є дійсними. (34)
Проблема Таїнств, уділених єретиками, в Церкві не нова. Вже у ІІ столітті по Христі повстало це питання, яке було вирішене в той спосіб, що Церква визнала Таїнства єретиків, якщо вони уділені правосильно. У своєму твердженні про недійсність Таїнств, уділених єретиками, догналізм іде так далеко, що відділяється від коренів християнства.

11. Догналізм твердить, що паркінсонова хвороба Його Святості, Блаженного папи Івана Павла ІІ була карою Божою, бо всяка хвороба у розумінні догналізму є карою за особистий гріх. (35)
Очевидно, що догналізм не припускає, що Папа сам міг прийняти на себе це терпіння. Тобто для догналівців хвороба є лише карою Божою. Але таке твердження не є католицьким. Це є твердження протестантської теорії «євангелія успіху», яке проповідує, що всяка хвороба є карою за особистий гріх особи. Цю теорію сповідують маргінальні протестантські угрупування, відкидаючи можливість співтерпіння з Христом.

12. Догналізм рекламує сумнівні пророцтва італійського священика Ґоббі, який твердить про себе, що має «дар» внутрішніх голосів, що дуже нагадує подібні «дари» спірітистів. (36)
Марійський рух священиків не є визнаний Церквою, а дон Ґоббі вже «уславився» тим, що стверджував в ім'я Марії, що кінець світу настане у 2000 році, а потім заявив, що Марія змилосердилася і не допустила кінця світу. Аж занадто цей рух нагадує єговізм. І ще одне зауваження стосовно цього руху. Форми поклоніння фігурі Матері Божої Фатімської на зборах цього руху виглядають як «християнська» копія індуїстських процесій на честь богині Лакшмі.

13. Молитовні практики догналізму закорінені в індуїстській йозі, а не у християнських молитовних практиках.
По-перше, жодна з численних християнських духовностей не приписує конкретної пози в часі молитви. Ані в творах Отців Церкви, ні в Святого Бенедикта, ні в Св. Терези з Авіли, ані в творах св. Івана від Хреста, ні в св. Ігнатія Лойольського, ані в св. Альфонса Ліуґорі, ані в інших вчителів християнської духовності немає точно визначеної пози, яку потрібно мати в часі молитви. Єдиним виключенням з цього правила є практика православного Сходу – ісихія, яка чітко прописує молитовну позу, але навіть ця поза не є каноном, а тим більше строго визначеним часово. Але у великих нехристиянських релігійних системах Азії молитовна поза не лише чітко прописана, а й строго визначена також і її часова тривалість.
Власне на чітко прописаних позах і визначеному часовому триванні ґрунтуються «молитовні» практики індуїзму, джайнізму, даосизму, буддизму та менш значимих поганських релігій Азії. У своєму листі «Молитва і піст» від 28.10.2007 року та у своїй книзі «Чотири слова з України» (37) засновники догналізму чітко прописують і молитовні пози, і точну тривалість перебування у цих позах. Такий підхід до молитви є характеристикою радше пантеїстичних вчень нехристиянського Сходу, аніж християнської молитви. Навіть у тих авторів, які дають рекомендації, як часово розбити молитву – це просто рекомендації, а не прописи.
По-друге, типова молитовна поза «бойовки» із задертою догори головою спричинює зменшення надходження кисню до головного мозку та викликає змінений стан свідомості, подібний то того, що його осягають адепти дихальної гімнастики Бутейка, яка є повністю опертою на йозі, проти якої догналівці начебто борються.
Отже, молитовні практики догналізму є формою тої самої йоги, лише покритої тонким шаром християнської атрибутики, а також відкритими дверима до маніпуляції людською свідомістю.

14. У своїх молитовних практиках догналівці послуговуються окультними кабалістичними техніками.
Окультизм, зосереджений довкола Кабали, має поширену практику повторення різних гебрейських слів з розтягуванням голосних звуків.  Між тими словами, що їх використовують адепти кабали, є і «руах» , і «єгошуа»  (однаково звучить, як й ім’я Ісус в єврейському оригіналі). Догналівці не приховують, що самі приписують магічний характер такому розтягуванню голосних: «За голосними а, е, і, о, у є якась звукова хвиля, яка легко переходить з однієї голосної в іншу».  Це чи не пряма цитата з творів кабалістів, які приписують звукам магічну силу, за допомогою якої адепти кабали начебто здатні творити чуда.
Оригінальним ж винаходом догналізму на цьому полі є не простоповторення голосних чи їхнє розтягування, яким кабалізм надає надзвичайно велике значення, як хвилям, які мають великий вплив на сотворений світ, але і також повторення складу «ло» із завершенням «лої». «Тоді можеш хвилю повторювати: «Ло, ло, ло…лої» . Цікаво, що між двома гебрейськими варіантами для означення виразу «Мій Бог» – «Елі» та «Елої», догналізм зупинився власне на «Елої». І це не випадково. Склад «лі» в гебрейській сам по собі не має жодного значення, але «ло» – є заперечувальною часткою, пов’язане з «й», редукованим закінчення від божого імені Ягве, вона власне і дає звучання: «лойі». Тобто, догналівці у своїй практиці, яку рекомендують й іншим, кабалістично заперечують  Бога і то власне заперечують Його, як Творця, як Того, Хто дбає про свій вибраний народ. У цей спосіб догналізм хулить Бога і спонукає інших робити це саме.

15. У своїх «молитовних» практиках догналізм вдається до спроби маніпуляції Богом.
Догналізм навчає, що формула «Небесний Отче, в ім’я Ісуса Христа, нашого Господа і Спасителя, Тебе просимо….» є безвідмовною. Тобто: вистачає повторити її багато разів з піднятими вверх руками і задертою догори головою, як мусить статися те, про що «проситься» від Бога у такий спосіб. А таке сприйняття молитви є дуже далеким від синівської відданості Богу. Це – спроба змусити Бога вчинити те, що людині до вподоби. Спроба маніпуляції Божеством – це вже магія, а не віра, не християнство.

16. Догналізм вдається до віщування за допомогою зернят вервиці.
Догналівське гадання на вервиці полягає у тому, що той, хто потребує конкретної відповіді на питання, має просто на просто вхопитися за вервичку і почати перебирати її зернятка – на кожному з них по черзі є «так» або «ні». Коли закінчується десяток, за який взялися, тоді відповідь останнього зернятка, відповідно «так» або «ні» є ніби Божа відповідь на поставлене запитання.
Для виправдання такої практики догналівці використовуєть покликання на Урім і Тумім старозавітніх первосвящеників. Але ці два камені не згадуються у біблійних текстах, які відносяться до періоду після вавилонського вигнання. A у Новому Завіті нема жодного покликання на цю практику. Та й стaрозaвітня практика не передбачає використання Урімa і Тумімa для щоденних потреб, a лише у дуже важливих ситуаціях. Цікаво відзначити, що засновник мормонів – Джозеф Сміт – свої віщунські практики також виправдовував покликанням на Урім і Тумім.

Отже, використання вервиці для отримання відповіді на щоденні питання немає ніякого підтвердження в Біблії. Це є просто на просто віщунська практика, яка ґрунтується не на слові Божому, a на недовірі до Божого Провидіння. І вже таким чином є окультною. Окрім того, використання посвяченого предмету для гадання є нічим іншим, як богохульним та святотатським оскверненням посвяченої речі.

17. Догналізм пропагує віщування за допомогою текстів Святого Письма.
Ця догналівська практика полягає у тому, щоб випадково відкрити Біблію і тицьнути пальцем у текст. Якщо не отримано потрібної відповіді, то в такому випадку процес треба повторити ще раз. Така практика жодного разу не згадана у Біблії. Окрім цього, такого не вчать ані Отці Церкви, ані святі. Зате аналогічну практику використовують мусульмани, віщуючи в цей спосіб за допомогою Корану, а також індуїстські та ламаїстські жреці, коли ворожать на своїх текстах. Подібна практика широко застосовується і в європейських окультних колах, де використовують різноманітні тексти, які цінуються окультистами. Юдейський окультний напрямок – кабала –також використовує цю практику, щопрaвдa, послуговуючись тільки текстом Старого Звіту. Віщування за допомогою Біблії є не християнською, a окультною практикою. Використання слова Божого в окультних цілях є богохульством вищого ґатунку.

18. Догналізм поширює гадання за допомогою підкидання монетки.
Ще однією віщунською практикою догналізму, яка на перший погляд має біблійне коріння, є віщування за допомогою підкидання монетки, або – як це називається в догналізмі – кидання жереба. Святе Письмо дійсно згадує кидання жереба у Старому тa Новому Завіті, як практику Божого народу. A саме: при виборі першого ізраїльського царя (1 Сaм. 10, 17-25) та при виборі нового aпостолa на місце Юди Іскaріотського (Ді. 1, 15-26). Отже, всього двічі – один раз у Старому Завіті й один раз у Новому Завіті. Це відбувалось у дуже специфічному контексті – виборі царя і виборі aпостолa. Тобто тоді, коли потрібно було означити специфічний Божий вибір особи, покликаної до служіння усьому Божому народові. Однак це ніяк не дає права застосовувати кидання жереба задля осягнення відповіді на щоденні питання, які перед нами ставить життя. Це є профaнaція самої ідеї кидання жереба, щоби отримати Божу відповідь. Бог ніколи не нaкaзувaв Своєму народові використовувати цю практику, а якщо її й використовували, то лише для визначення особи, яку Бог вже перед тим вибрав, тa й то лише особи, чия служба мaлa вплив на весь Божий народ.
Цікаво зазначити, що відома китайська поганська практика віщування ї-джінґ, записана у китайській «Книзі змін», власне практикується за допомогою підкидання саме монетки.
Використання цих віщунських практик перш за все обмежує людську свобідну волю, яку сам Бог ніколи не обмежує і шaнує до тієї міри, що нaвіть дaє нaм можливість вибрaти пекло, як вічну реaльність. Диявол, навпаки, зaцікaвлений у обмеженні людської свобідної волі, про що свідчить брак свобідної волі у його жертв. Отож, джерелом всякої віщунської прaктики, a тим більше тієї, якa забирає можливість вибору (бо той вибір зa нaс робить інша силa), не може бути Бог, a тільки диявол.
У цих прaктик є й інший момент. Особa, яка зaймaється цим, позбaвляє себе будь-якої відповідaльності, скидaючи все на Бога. Виглядає так, що Бог намарно дaв нам розум і свобідну волю для щоденного вжитку. Виходити з тaкої позиції є хулою Божої Премудрості.
Ще один момент. Особа, яка зaймaється такими прaктикaми, тим самим виявляє свою недовіру до Бога і Його Провидіння і своїми діями свідчить, що вона не вірить у те, що Бог є добрим Отцем, Який піклується про Своїх дітей, а також відкидає біблійну істину, що тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро.

19. Система догналізму – гуруїзм.
Уся система догналізму оперта на особистому авторитеті його провідника і засновника Антоніна (Іллі) Догнала. Усі його слова та вчинки члени догналівської секти сприймають, як пряме об’явлення від Бога. Що більше, в уявлені секти Антонін Догнал – це пророк Ілля, який має прийти в кінці часів. Усякий прояв критичного мислення чи сумніву щодо нього розглядають, як «зваблення злим духом», і тому в корені відкидають.
Життя членів догналівської секти строго регламентоване «духовними порадами» – насправді наказами керівництва секти. Ціла система так званих «реколекції» спрямована на те, щоб зламати людську свобідну волю і повністю підкорити людину волі провідників секти.
Щоб запобігти відтоку кадрів, у секті існує строга заборона дивитися телевізію, користуватися інтернетом, розривати контакти з людьми поза сектою. Тобто, секта практикує типове для усіх деструктивних культів звуження інформаційного простору для своїх адептів.
Від адептів вимагають не тільки стовідсоткового послуху в щоденному житті, але також і обов’язкового послуху у виборі політичних симпатій та відповідного голосування у часі виборів. До того ж, політичні уподобання підлягають змінам відповідно до надій Антоніна Догнала на те, що якась політична сила надасть його секті підтримку.

20. Коріння догналізму – у Нью Ейджі
Коріння догналівського віровчення можна шукати або в темних коридорах спецслужб, або в темних коридорах невідкупленої людської свідомості. І без належної правдивої інформації від самих провідників догналізму тяжко віднайти його виразне феноменологічне коріння.
Але коріння догналізму як релігійної системи лежить на самісінькій поверхні, лишень потрібно його порівняти з іншими релігійними системами.
Порівнянюючи догналізм з іншими релігійними системами, досить легко відхилити ідею його християнського, юдейського чи ісламського походження. Також, не зважаючи на присутність у його практиках східних елементів, його неможливо ідентифікувати як розвиток індуїзму, даосизму, буддизму чи конфуціанства. Але порівняно з релігійністю Нью Ейджу (New Age) можемо побачити схожість з догналізмом процентів на 90%, якщо і не більше.
Отож, кілька основних характеристик Нью Ейджу порівняно з догналізмом.

1.  Нью Ейдж не наголошує на тому, що Бог – Особа. (38) Цього догналізм виразно не навчає, але мова про жіночий аспект божества, про духовні звукові хвилі, досить таки зближує догналівське розуміння Бога до відповідного пантеїстичного ньюейджівського уявлення.
2. Одним з основних тверджень сект, а також і Нью Ейджу, є твердження про те, що начебто Церква відійшла від проповідуваної Христом істини. (39) У догналізмі це є основним постулатом. (40)
3. Проповідь нових доктрин, нового євангелія. (41) У догналізмі таке присутнє: проповідь нового, інакшого євангелія – Марія – нове серце; шестирічна заборона для цілої Церкви правити Службу Божу. (42) Тут слід додати ще й переконання, що тільки мала групка, зібрана довкола Антоніна Догнала, може осягнути спасіння – усі решта засуджені на вічність у пеклі.
4. Нью Ейдж проповідує, що людина є Богом. (43) Догналізм ж возводить Богородицю – людину, в статус божества. (44)
5. Нью Ейдж виявляє велике зацікавлення східними «молитовними» техніками (45). Вчення догналізму стосовно молитви повністю оперте на східних практиках. (46)
6. Для Нью Ейджу характерне використання психотропних практик, (47) які в поєднанні з певними «молитовними» техніками мали би привести до зміни свідомості людини. (48) Усе це присутнє у догналівському навчанні й так званих молитовних практиках. (49)
7. Нью Ейдж, не зважаючи на те, що він любить оперувати науковими поняттями, виразно негативно ставиться до філософії й богослів’я, полюбляючи перенаголошувати ірраціональність. (50) Це також є характерним і для догналізму. (51)
8. Нью Ейдж прагне осягнути баланс між чоловічим і жіночим началом, вводячи в своє розуміння божественного жіноче начало. (52) Точнісінько те саме навчає і догналізм, кажучи про божественність Богородиці (53) та про жіночі аспекти божества.
9. Для Нью Ейджу характерним є перенаголошення страху перед злими силами. (54) Точно та сама тенденція виявляється і у догналівців. Досить лише уважно перечитати догналівські «послання» чи поглянути на їхні «ікони», де центральними елементами зображення не є Бог чи святі, а властиво демонічні сили.
10. Для Нью Ейджу характерним є гостре відкидання авторитету Католицької Церкви у будь-яких питаннях, а особливо у питаннях віри. (55) І ця характерна ньюейджівська риса є у всьому догналівському віровченні, як і Нью Ейдж, догналізм головним своїм противником бачить Католицьку Церкву (56).
11. Нью Ейдж прагне до еклектичного змішування різнорідних елементів узятих з різних релігійних систем. У цьому новому релігійному русі «виразилась суміш юдео-християнства, окультизму, єресі, східних релігій». (57) Усі ці ознаки є також характерними для догналізму.
З одинадцяти наведених фахівцями ознак Нью Ейджу, десять є у догналізмі. Отже, догналізм показує, що він є законним дітищем не християнства, а Нью Ейджу, з якого він узяв більшість своїх «спасительних» доктрин.
До усього вище сказаного необхідно додати кілька слів. Догналізм уже виявив себе, як надзвичайно конфліктогенна секта. Кажучи простими словами – де догналівці, там конфлікт. Так догналівці зробили спробу захопити Єпархіяльну канцелярію Стрийської єпархії УГКЦ, яка призвела до конфлікту догналівців з правоохоронними органами. Восени 2010 року догналівці вчинили спробу захопити греко-католицький храм Преображення Господнього у м. Чорткові Тернопільської області, що спричинило серйозний конфлікт з громадою цього міста, в результаті якого догналівці побили учнів Дяківської Академії. Конфлікт продовжився довкола парохіяльного приміщення у селі Пробіжна, Чортківського району, Тернопільської області, яке догналівці обманом привласнили. У квітні 2011 року активісти Громадського руху «Відсіч» заявили про спробу догналівців обманом використати цю громадську організацію для власних цілей. У липні 2011 року група Догнала «законно» заволоділа каплицею оо. Редемптористів у Львові на вулиці Плуговій, 6, що спричинило конфлікт з мешканцями довколишніх будинків та побиття Антоніном Догналом мешканки одного з будинків. Конфлікт на цей час ще триває.
Догналізм виявляє себе, як агресивне, замасковане під християнство, новітнє поганство ньюейджівського типу. Зовнішнє копіювання обрядовості Східних християнських Церков, але при цьому підмінення суті цієї обрядовості гуруїстичним поганством надає догналізму великої мімікрійної здатності. Його конфліктогенний, соціопатичний гуруїстський характер робить його соціально небезпечним. Деструктивний вплив на людську особистість, позбавлення людей критичності й свобідної волі, руйнування соціальних зв’язків, руйнування сімей ставлять цю секту в один ряд з такими відомим деструктивними культами, як саєнтологи, «Біле братство», «Храм сонця», «Храм народів» та інші. Оскільки держава толерує це сектантське угруповання, то журналістське висвітлення правди про цю секту допоможе серйозно зменшити її деструктивний вплив на українське суспільство.

------------------

1 Лист «Нове серце» від 24.06.2006.
2 Див. лист «Нове серце» від 24.06.2006, та «Чотири слова з України», Івано-Франківськ: Фоліант, 2005, с. 28.
3 Див. Rudolf AMERL, Hebrejsko-hrvatski rječnik, Kršćanska sadašnjost, Zagreb, 1997, c. 124.
4 Див. Rudolf AMERL, Grčko-hrvatski rječnik Novoga Zavjeta, Kršćanska sadašnjost, Zagreb, 2000, c. 96.
5 Лист «Нове серце» від 24.06.2006.
6 Лист «Нове серце» від 24.06.2006.
7 AUGUSTIN, InIoan. Evang. tract. 119, 3.
8 Див. лист «Питання Ассижу (1986, 2002)» від 28.07.2009.
9 Див. лист «Проголошення екскомуніки на Папу Бенедикта XVI та Івана Павла ІІ» від 01.05.2011.
10 Див. лист «Захист папства» від 23.07.2009.
11 Див. Hubert  JEDIN, Kleine Konziliengeschichte. Miteinem Berichtüberdas Zweite Vatikanische Konzil, Verlag Herder, Freiburg, 1978, c. 35-36.
12 Лист від 23.01.2009.
13 Див. лист «Єресі в книзі кардинала Л. Гузара» від 25.03.2006.; лист «Католицьке церковне право (КККЦ, ККСЦ) – шматок паперу» від 05.07.2009.
14 Див. лист «Плоди Nostra Аetate» від 21.09.2006.
15 Див. лист «Плоди документу Nostra Aetate про пошану поганства» від 24.05.2008.
16 Див. лист «Про покаяння» від 01.01.2007.
17 Див. лист «Якщо нема фундаменту, то нема ані ієрархії» від 28.04.2007.
18 «Nostra Аetate» – Декларація ІІ Ватиканського собору про ставлення Церкви до нехристиянських релігій.
19 Лист «Містерія брехні» від 02.02.2008.
20 Лист «Містерія брехні» від 02.02.2008.
21 Див. Лист «Містерія брехні» від 02.02.2008.
22 Див. лист «Значення документа Конгрегації віровчення для нашої УГКЦ» від 11.07.2007.
23 Див. лист «Проблема "exoperaoperato" » від 20.02.2009.
24  Див. листи «Проголошення екскомуніки на Папу Бенедикта XVI та Івана Павла ІІ» від 01.05.2011., «Дух Ассижу і недійсна Літургія» від 01.05.2011.
25 Див. лист «Проблема "exoperaoperato" » від 20.02.2009.
26 Див. лист «Чи потрібна сьогодні філософія для пізнання Бога?» від 07.02.2007.
27 Див. лист «Папський документ про Літургію і пропозиція щодо даної проблематики» від 14.07.2007.
28 Див. лист «Різдвяний лист Святішому Отцю» від 08.12.2007.
29 Див. лист «Єдність з Римом» від 21.07.2009.
30 Див. лист «Вийдіть з Вавилону до Єрусалиму!» від 05.05.2011.
31  Див. лист «Другий заклик християнським Церквам України» від 24.07.2011.
32 Див. лист «Шестилітня епітимія для сучасної Церкви» від 01.11.2007.
33 Sacrosanctum Concilium – Декрет ІІ Ватиканського собору про Святу Літургію.
34 Див. лист «Недійсні єпископські та священичі свячення» від 11.06.2009.
35 Див. лист «Запланований візит далай-лами до Ватикану» від 04.11.2007.
36 Див лист «Пророцьке слово через о. Ґоббі» від 13.06.1989 р.
37 Див. «Чотири слова з України», Івано-Франківськ: «Фоліант», 2005, с. 5–40
38 Див. Hrvoje LASIĆ, New аge – nova religija modernog doba. Religisko-religiozno obilježje New agea, в: «Novi religiozni pokreti- Zbornik radova sa znanstvenog simpozija Filozofskog fakulteta Družbe Isusove o novim religioznim pokretima», uredio – Mijo Nikić, FTI, Zagreb, 1997, c. 190.
39 Див. Josip BLAŽIVIĆ, Proroci Novoga doba, Teovizija, Zagreb, 2001, c. 58.
40 Наприклад див.  лист «Містерія брехні» від 02.02.2008.
41 Див. Josip BLAŽIVIĆ, ProrociNovoga doba, c. 27.
42 Див. Додаток «Віровчення догналізму не є ані християнським, ані католицьким».
43 Див. Hrvoje LASIĆ, New аge – nova religija modernog doba. Religisko-religiozno obilježje New age , c. 190.
44 Див Додаток «Догналізм не є християнським, а – поганським вченням».
45 Див. Jadran ZALOKAR, Izvor ii dometi New agea, в: «Novi religiozni pokreti- Zbornik radova sa znanstvenog simpozija Filozofskog fakulteta Družbe Isusove o novim religioznim pokretima», uredio – Mijo Nikić, FTI, Zagreb, 1997, c. 175
46 Див Додаток «Окультний характер «молитовних» практик догналізму».
47 Див. Hrvoje LASIĆ, New аge – nova religija modernog doba. Religisko-religiozno obilježje New agea, c. 187.
48 Див. Hrvoje LASIĆ, New аge – nova religija modernog doba. Religisko-religiozno obilježje New agea, c. 190; та Tomislav IVANČIĆ, Credo novih religioznih pokreta,  в: «Novi religiozni pokreti- Zbornik radova sa znanstvenog simpozija Filozofskog fakulteta Družbe Isusove o novim religioznim pokretima», uredio – Mijo Nikić, FTI, Zagreb, 1997, c. 45.
49 Див Додаток «Окультний характер «молитовних» практик догналізму».
50 Див. Hrvoje LASIĆ, New аge – nova religija modernog doba. Religisko-religiozno obilježje New agea, c. 191.
51 Див Додаток «Поведінка вчителів та прихильників догналізму є протилежною від прикладу святих Католицької Церкви».
52 Див. Tomislav IVANČIĆ, Credo novih religioznih pokreta, c. 45.
53 Див. Додаток «Догналізм не є християнським, а – поганським вченням».
54 Див. Tomislav IVANČIĆ, Credo novih religioznih pokreta,  c. 45.
55 Див. Jakov JUKIĆ,Nove društvene prilike i ezoterično-okultna religioznost,в: «Novi religiozni pokreti- Zbornik radova sa znanstvenog simpozija Filozofskog fakulteta Družbe Isusove o novim religioznim pokretima», uredio – Mijo Nikić, FTI, Zagreb, 1997, c. 125.
56 Див. Додаток «Віровчення догналізму не є ані християнським, ані католицьким».
57 Hrvoje LASIĆ, New аge – nova religija modernog doba. Religisko-religiozno obilježje New agea, c. 197.