Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 30 квітня 2016 р.

30.04.2016р. Б. / Глава УГКЦ в Страсну п’ятницю: Якщо влада переступає через людське життя, то така влада є злочинною (+VIDEO)

Якщо хтось думає, що за допомогою корупції, хабаря, нечесного бізнесу, він щораз то більше візьме у свої руки, отримає більше сили і влади, нехай подивиться на пробиті цвяхами руки Ісуса Христа. Бо ці нечесні блага, ця вбивча влада насправді є цвяхом, який проб’є вашу руку, і те добро ніколи не затримається у тій руці, яка краде і оббирає свого ближнього. Про це говорив сьогодні Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав після виставлення Плащаниці в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового.

«Переживаючи таїнство цієї Страсної п’ятниці, - сказав Предстоятель, – ми щойно з вами побували на Голгофі. Ми були свідками розп’яття і смерті нашого Спасителя… Споглядаючи ті дивні речі, дивні знаки надзвичайного Божого упокорення перед людиною, мабуть, ми як діти питали себе у Небесного Отця, чому, за що?»

Очевидно, вважає Блаженніший Святослав, що на це питання сучасники давали різні відповіді. «Мабуть, однією з причин може хтось назвати причину релігійну, аби хтось не заважав сповідувати ті чи інші релігійні правила життя. Хтось інший міг сказати: задля суспільного спокою, щоб не було замішання в державі. Мабуть, це буле відповідь Пилата. Хтось міг подумати, що на цій смерті можна було добре заробити, і продав Христа за тридцять срібняків. Можна сказати, що однією з відповідей на це питання можуть бути слова одного з найбільш кровожерливих тиранів ХХ століття, який казав так: є людина, є проблема, нема людини, нема проблеми. І кожен, аби вирішити свою проблему, зробити більш вигідним своє життя, дуже швидко і успішно досягнути своєї мети, вбив людину», – сказав Архиєрей.

І яке дивне Таїнство, відзначає він, – наш Бог захотів стати саме тою людиною, яку всі вважають зайвою, причиною різних непорядків, причиною економічних невигод. Бог хотів стати саме тою людиною, яку цей світ вважає проблемою. «Син Божий узяв на себе страждання цілого світу саме для того, аби показати, що людина є найгідніша і найважливіша з усіх інших проблем, питань, завдань, які б хто-небудь у світі ставив чи шукав. Якщо якась релігія в ім’я Боже вбиває людину, переступає через людське життя, така релігія не може бути правдивою. Якщо якась влада, якийсь державний муж переступає через гідність людини, через людське життя, аби будувати суспільство, така влада є злочинною, а таке суспільство стає суспільством убивць», – вважає Глава Церкви.

Духовний лідер греко-католиків наголошує, що сьогодні наш Спаситель зриває усі маски, які людина могла б накласти на ті чи інші суспільні, політичні, людські проекти чи навіть на власне особисте життя. Сьогодні Ісус Христос, який вмирає на Хресті, відкриває нам правду про нас самих.

«Якщо хтось, – каже Архиєрей, – шукає комфорту і майже вічного комфортного життя у тому світі, нехай подивиться на наге тіло Розп’ятого Спасителя. Тому що ми нагими прийшли у цей світ, нагими з цього світу відійдемо, і нічого з собою не візьмемо. Ось яка правда про нас відкривається в таїнстві Великодньої п’ятниці».



пʼятниця, 29 квітня 2016 р.

29.04.2016р. Б. / Страсна П’ятниця

За два дні до Великодня християни східного обряду відзначають Страсну П’ятницю – найбільш скорботний день церковного календаря, коли згадують хресні страждання і смерть Спасителя. Саме через це кожна п’ятниця є пістним днем.

Цього дня Страстної седмиці піст стає особливо суворим. За церковними канонами, не можна їсти нічого, крім води і хліба.

Страсна п’ятниця – найскорботніший день у церковному календарі. У п’ятницю перед Пасхою розіп’яли Ісуса Христа. У цей день люди згадують страсті і смерть Ісуса Христа і дотримуються суворого посту. Священнослужителі вдягають найтемніший одяг і не здійснюється божественна літургія, є лише Вечірня з винесенням Плащаниці.

Взагалі, в цей день люди обід не готували. Жінкам не можна у Страсну п’ятницю прибирати, шити, а чоловікам – тесати, рубати тощо. В цей день не можна співати.

У Велику П’ятницю в церквах поклоняються плащаниці – великому, на весь зріст, зображенню тіла Христа у тому вигляді, у якому його зняли з хреста. Плащаницю виносять на середину храму, залишають там серед білих квітів, читають над нею Євангеліє і виконують похоронні плачі. Плащаниця символізує полотно, в яке був загорнутий Ісус Христос після зняття з Хреста. Після Воскресіння на тому полотні залишився відбиток.

Поклоніння плащаниці триває два дні – до великодньої служби, тобто до пізнього вечора суботи, і за кілька хвилин до великоднього хресного ходу її вносять назад у вівтар.

На утрені Великої П’ятниці читають 12 уривків з Євангелія, що оповідають про поневіряння Ісуса. Під час цього богослужіння віряни тримають у руках запалені свічки, що символізують велич Спасителя під час страждань.

Цього дня літургії немає, але о першій (в інших храмах пізніше) годині дня відбувається служба, під час якої люди в храмі співпереживають смерті Христа служиться вечірня з винесенням Плащаниці, а о 17-00 Утреня з Чином погребіння.

Джерело:     БЛИЖЧЕДОБОГА

четвер, 28 квітня 2016 р.

28.04.2016р. Б. / Блаженніший Любомир: «Страсний Тиждень – символ любові Бога до нас»

Розпочинаючи Великий піст, кожен християнин бажаючи пережити цю дорогу якнайкраще, часто ставить перед собою великі та амбітні плани. Нажаль доволі таки часто наступає розчарування у власні сили. Тоді ці великі та амбітні плани знову переносяться на наступний рік. Проте ніколи не пізно стати кращим вже зараз. Маємо перед собою ще страсний тиждень, а це означає, що все ж таки маємо ще шанс гідно приготувати себе до Великодня.

Як пережити цей час, та вміло приготувати себе до Пасхи? Шукаючи відповіді на це запитання, редакція журналу «Наш Собор» поспілкувалась з Блаженнішим Любомиром (Гузаром).

Розпочинаючи Великий піст кожна людина має свої рецепти на добре пережиття цього часу. Який рецепт Вашого Блаженства на Великий Піст?

– Я не маю якогось такого особистого рецепту. Ніколи не мав. Але є загальний. Знаєте, це є час, в якому ми стараємося владнати наші основні стосунки. А тих стосунків є три. Перш за все – з Господом Богом. Другі – зі собою. А треті – з ближніми своїми. Старатися владнати ці стосунки і, так би мовити, скріпити їх. Я вважаю це найкращим способом, щоб відбути оцей святий час.

На що християнин має звернути увагу в стосунках з Богом?

– Щодо Господа Бога, то перш за все важлива молитва. Ми трошки більше в той час молимося, в церкві є тоді більше відправ (Богослужінь). Є також, так скажемо, особлива заохота освячувати себе молитвою, приступати до Святих Тайн і Сповіді – очищення, покаяння від гріхів. А паралельно з тим Святе Причастя – як та пожива Божа, якою ми повинні жити. Також певні покаянні молитви, чи то Канон Святого Андрея, чи інші молитви, до яких нас Свята Церква в цей час заохочує. Але в кожному разі, безумовно, йдеться про стосунки з Господом Богом, що мусять бути позитивними, правильними. Тобто ми повинні думати, застановлятися, як краще сповняти Божу волю, а за те, що ми не дуже добре і чесно зробили – каятись, перепрошувати Господа. Одним словом, це дуже важливий час на власне очищення, на скріплення, удосконалення стосунків з Богом.

А як щодо себе самого?

Тут потрібно старатися добре сповняти свої обов’язки. Дуже часто ми говоримо про відречення. Відречення від певних страв, від певних приємностей і так далі. Це добре, бо допомагає нам трошки опановувати себе, контролювати себе. Це добре, але далеко краще і важливіше, на мою думку, дуже солідно, сумлінно, чесно сповняти свої обов’язки! Я думаю, що це дуже важливий елемент для розвитку нашого духовного життя. Для прикладу – знаєте, всі люди говорять про корупцію, що вона є, що вона не зменшується і так далі. Мені здається, що якби у часі Великого посту усі ми, християни, будь то католики, православні, протестанти, дуже серйозно сказали собі: «Досить, я більше цього робити не буду! Буду старатися жити чесно, не красти», – якби так віруючий нарід до того підійшов, ми б того лиха дуже скоро позбулися. Ми маємо різного роду закони, комісії, але ефект від того дуже малий. Чому? Бо зміна, правдива зміна, мусить відбутися в житті поодинокої людини. Кожна людина мусить старатися жити чесно, тоді в сумі увесь нарід буде жити чесно. І корупція не буде нас турбувати, не буде принижувати духовний рівень нашого життя. Та це тільки один з прикладів.

Ми не живемо на безлюдному острові. Біля нас є багато людей, з якими в нас бувають різні відносини. На що слід звернути увагу в наших стосунках з ближніми?

Тут важливо задати собі одо питання: «Що доброго ми хочемо зробити для наших ближніх?». Якщо ми щось не дуже гарне робили, якщо з ближнім погано поводились – повинні за це перепросити. Так само, як покаятись за гріхи перед Господом. Але, знову ж, дуже важливо подумати собі, – а що би я міг зробити доброго для ближніх? Звісно ніхто не живе сам, як острівець. Кожен з нас живе в спільноті, яка би вона не була. Хтось живе в спільноті монашій, хтось – у спільноті сімейній. Всі в якийсь спосіб живуть у спільноті з іншими. Що доброго і як найкраще я можу зробити для моїх ближніх? Це дуже важливий елемент Великого Посту – старатися чинити добро.

А які в цей час повинні бути стосунки з їжею?

Великий Піст – це не лише час, коли ми маємо собі відмовляти у приємному, смачному тощо. Так, не заперечую, це важливо, але далеко важливіше творити добро для ближніх. Завжди знайдемо способи, завжди знайдемо людей, яким треба допомогти, підтримати, заохотити – одним словом, зробити добро. Важливим є бажання, намір робити добро, а це дуже, дуже важливо.

Страсний Тиждень є дуже важливим періодом у Великому Пості. На що в цей час слід сконцентрувати більше уваги?

– Думати – чому так сталося? Страсний Тиждень – символ любові Бога до нас. Це тиждень, в який ми в дуже особливий спосіб маємо нагоду переживати Божу любов, любов Бога, який Своє життя віддає за нас, бере на Себе наші гріхи, робить нам велике добро. Його терпіння були дуже правдиві і дуже великі, але чому Він терпів? Бо Ісус Христос, воплочений Божий Син, прийшов на землю нас звільнити від гріха. І це Він робить в дуже драматичний спосіб, бо, напевно, були інші можливості, але Ісус вибирає шлях терпіння включно із відданням власного життя. Це приклад любові. Маючи перед очима приклад Ісуса Христа, ми тим більше повинні застановлятися над ним, передусім в Страсний тиждень, і робити добро іншим.

Після Страсного Тижня наступає тріумф – Великодні Свята. Що побажає Ваше Блаженство нашим читачам?

Пам’ятайте оте привітання «Христос Воскрес!» – це є ісповідь віри. Ми висловлюємо нашу віру у Воскресіння, а це дуже важливо! Через воскресіння прийшла остаточна перемога над гріхом. Цей великодній привіт кажімо свідомо, з щирим переконанням, з повним усвідомленням того, що в тих двох словах сказано дуже багато важливого для нашого християнського життя.

Для журналу «Наш Собор» з Блаженнішим Любомиром розмовляв о. Андрій Боднарук

середа, 27 квітня 2016 р.

27.04.2016р. Б. / “Зараз капелани їздять в АТО як волонтери”, – о. Любомир Яворський про необхідність окремого закону про військове капеланство (+AUDIO)

25 квітня 2016 року гостем програми “На свіжу голову”, що на радіо “Промінь”, був отець Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. 

Ведучі програми Марія Бабич і Тетяна Шептицька розмовляли зі священиком про необхідність термінового затвердження закону про військове капеланство.

Тема є актуальною, оскільки досі Інститут капеланства офіційно в Україні не затверджено. А в суботу, 23 квітня, Президент України Петро Порошенко під час зустрічі з керівниками церков і релігійних організацій в суботу заявив про необхідність з боку Міноборони прискорити напрацювання положення про капеланство у Збройних cилах України та інших силових структурах.

Розмова відбувалася в прямому ефірі, тож слухачі мали змогу поставити свої запитання військовому капелану, а також висловити власну думку щодо існування Інституту капеланства в Україні.

Отець Любомир наголосив на тому, що капеланство в Україні є, а особливо активно почало діяти з настанням бойових дій на Сході України. Хоча поїздки священиків узгоджуються  з Міністерством оборони, але, на жаль, наші військові капелани їздять в зону АТО як волонтери та не мають соціального захисту від держави. Про сьогоднішні виклики військового капелана та особливості їхнього служіння слухайте в аудіозаписі інтерв’ю: 

За матеріалами: Радіо “Промінь”

вівторок, 26 квітня 2016 р.

26.04.2016р. Б. / «Для мене справжніми європейськими цінностями є християнські цінності», – Глава УГКЦ

За словами Блаженнішого Святослава, християнськими цінностями є ті, які побудували Європу, і ті, на яких сьогодні будується нова Україна. Про це Глава УГКЦ сказав в ефірі телеканалу «112 Україна».

«Для мене справжні європейські цінності – це християнські цінності. Європейська цивілізація зародилася навколо катедральних соборів, монастирів. Звідти пішла, я б сказав, нова сила, яка зародила європейську цивілізацію. Коли хтось сьогодні хоче розрізнити або відокремити поняття "європейських цінностей" від поняття "християнські цінності" він це робить на шкоду собі і Європі. Ми, як християни, сповідуємо християнські цінності, ми переконані, що вони є справжніми цінностями Європи», – зазначив Предстоятель Церкви.

Глава УГКЦ нагадав Майдан, де, за його словами, проявлялися християнські коріння українського народу, які полягали насамперед у повазі до ближнього. «Ми говоримо про Майдан як Революцію гідності. Усвідомлення власної гідності як образу Божого є вже революцією для сучасної людини», – зазначив він.

«Тому, я переконаний, що християнськими цінностями є ті, які побудували Європу, і ті, на яких сьогодні будується нова Україна», – резюмував Глава УГКЦ.

26.04.2016р. Б. / Глава УГКЦ: Папа закликає світ не забувати про «замовчувану» війну в Україні

Для всіх українців дуже важливо, що Папа апелює до Європи та світу, щоб не забувати про цю "замовчувану" війну, – сказав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав в інтерв’ю Католицькій агенції інформаційній.

Предстоятель Церкви нагадав, що збірка коштів 24 квітня в церквах Європи і акція допомоги, буде відповіддю на заклик Святішого Отця і проходити під гаслом: "вони страждають, ми можемо допомогти їм, ми мусимо зробити це". Архиєпископ також відзначив чудову ініціативу партнерства польських і українських парафій.

Блаженніший Святослав підкреслив, що в Україні є найбільша гуманітарна катастрофа в Європі після Другої світової війни. "Наш континент, який представляє цивілізацію життя, і як спільнота християнської ідентичності, повинен не тільки знати про ситуацію в Україні, а і як діяти. Також важливо, що Папа Франциск чітко повторює, що Україна є частиною Європи, і українці гинуть за європейські цінності, які базуються на християнських основах», – сказав Глава Церкви.

Говорячи про допомогу, зокрема з боку Польщі, Глава УГКЦ зазначив, що нещодавно написав листа Голові Єпископської конференції Польщі, Архієпископові Станіславу Гадецькому, в якому нагадав про гарну ініціативу партнерства польських і українських парафій. 

«Приймаючи ідею партнерства, – вважає Предстоятель, – ще краще відповімо на заклик Папи. Співпрацюймо як сусіди і будуймо мир, давайте йти далі й глибше на шляху польсько-українського примирення. Бо ніщо так не зближує людей, як особисті зустрічі та зв'язки на рівні парафій. Ми повинні зустрічатися і допомагати не тільки тоді, коли хтось страждає і не тільки тоді, коли хтось нам наказує, а просто керуючись християнською совістю».

За його словами, єпископи, які входять до контактної групи Конференції єпископату Польщі з представниками УГКЦ в Україні, патронують і підтримують цю ініціативу.

понеділок, 25 квітня 2016 р.

25.04.2016р. Б. / Старовинний храм під пам’ятником Леніну знайшли у Кривому Розі

Під постаментом колишнього пам’ятника Леніну в Центрально-Міському районі Кривого Рогу співробітники місцевого історико-краєзнавчого музею розкопали старовинну церкву. 

“Як виявилося… храм побудували в дев’ятнадцятому столітті на честь Миколи Чудотворця. Вулицю, на якій спорудили святиню, назвали Миколаївською, проте з приходом більшовиків церкву розібрали по цеглинці аж до фундаменту. До слова, перебувала вона під землею понад 80 років”, – йдеться в повідомленні.

Зазначається, що на цьому місці в різний час було три храми. Перший – дерев’яний, який побудували в 1761 році. Але його знищила російсько-турецька війна. Згодом дерев’яний храм Святого Миколи відновили, а через сто років церкву вирішили створити не з дерева, а з білого вапняку. Тут також спочивали мощі священнослужителів.

Цьогоріч у сквері біля пам’ятника Леніну почалася реконструкція, біля постаменту і школи мистецтв зняли асфальт. Саме тоді співробітники краєзнавчого музею спочатку помітили траншеї, а потім сланцеві плити, які колись були підлогою церкви. Науковці розкопали частину фундаменту храму, і навіть знайшли старовинні монети.

Як розповіла старший науковий співробітник Криворізького міського історико-краєзнавчого музею Ірина Стеблина, частину розкопаного фундаменту помістять під ковпак, щоб люди могли побачити, як раніше будували.

Дослідження співробітників музею ніхто не фінансує, допомагають тільки волонтери. Вже розкопали вісім метрів фундаменту завдовжки і шість завглибшки.


25.04.2016р. Б. / Апокаліптичне пророцтво

Про цю книгу Папа Франциск сказав: «Раджу її прочитати». Раніше на неї публічно звертав увагу кардинал Ратцінгер. 

«Володар світу» – це написане понад сто років тому пророче бачення сучасної цивілізації.

У січні 2015 року Папа Франциск повертався літаком з Філіппін. Один з журналістів запитав його, що він має на увазі, коли говорить про «ідеологічні колонізації». Папа Франциск спочатку навів як приклад ситуацію, коли надають фінансову допомогу школі за умови, що вона враховуватиме «гендерну теорію». «Вони впроваджують у життя людей ідеї, які не мають нічого спільного з їхнім національного життям», – говорив з обуренням Папа. Потім він назвав книгу, видану на початку ХХ століття: «Володар світу» Роберта Х'ю Бенсона.

«Це книга, автор якої побачив у тому часі драму ідеологічної колонізації... Читаючи цю книгу, добре зрозумієте, що я маю на увазі, використовуючи визначення «ідеологічна колонізація».

Папа Франциск говорив про цю книгу раніше. У своїй проповіді 18 листопада 2013 року він сказав, що «також сьогодні дух світськості провадить нас до прогресивності, до однаковості мислення». При цьому він згадав твір Бенсона, кажучи, що він показує, як дух світу провадить до апостазії, «немовби це було пророцтво, немовби [автор] передбачив, що станеться».

Чи хтось з нас чув про книгу «Володар світу» Бенсона?

Автор, Роберт Х'ю Бенсон, який народився 1871 року був сином англіканського Архиєпископа Кентербері. Він мав братів, які також були письменниками. Роберт спочатку мав стати англіканським священиком, але 1903 року навернувся до Католицької Церкви, а за рік отримав священичі свячення в Римі. Він помер 1914 року.

«Володар світу» не вичерпує літературних досягнень о. Бенсона. Однак це «Володар світу» є сьогодні серед таких видатних творів, як: «Ми» Євгена Замятіна (1921), «Новий чудовий світ» Олдоса Хакслі (1932) і «1984» Джорджа Орвелла (1948).

Імперія гуманітаризму

У світі XXI століття, показаному у книзі «Володар світу», Європа є політичною єдністю (разом з Африкою – очевидно ми є у світі європейських колоніальних імперій); є європейський парламент і президент Європи.

Обидві Америки об'єднані (хоча і не відіграють великої політичної ролі – тут Бенсон не передбачив зміни, яка відбулася з І світовою війною). Люди заходу побоюються Східного імператорства, що охоплює всю Азію від Уралу, а релігійно представляє насамперед магометанство.

Уже в пролозі твору автор говорить нам, що враховуються тільки три духовні сили: католицизм, гуманітаризм і релігії Сходу. Про останні знаємо найменше, натомість драматична дія книги виникає з апокаліптичного протистояння між Церквою і світським гуманітаризмом.

Гуманітаризм є панівною ідеологією в країнах Заходу. Він вороже налаштований до християнства і в той же час, однак, виник наче в результаті певної операції, здійсненої щодо християнства: його створили люди, які належали колись до християнських суспільств, усуваючи з християнської культури елемент надприродності й взагалі зв’язок з Богом. У це місце гуманітаризм впровадив розпливчасту духовність пантеїстичного типу (що яскраво нагадує «New Age», відомий нам з 90-х років минулого століття). Проте пантеїстичні медитації цікавлять небагатьох, а маси – керовані емоційною політикою з газет – захоплені швидше великими суспільними рухами: бажання об'єднати світ і ліквідувати з нього неспокій є найважливішою темою суспільних переживань.

Гуманітаризм, як панівна ідеологія, створює пару з демократією як державним ладом, з соціалістичною партією в головній ролі. Важливу і взагалі більше неприховану роль відіграє масонство, організація, що якимось чином заміняє Церкву в житті суспільства. Потрібні цьому новому суспільству ритуали і свята є копіями масонських ритуалів, майстерно приготовані священиками-відступниками, що чудово почуваються в масових святкуваннях.

На цей сучасний секулярний світ дивимося з перспективи Лондона, через призму життя представників його еліти: політика Олівера Бренда і його дружини Мейбл. На задньому плані рухаються натовпи – приглушені й сірі щодня, дико емоційні, коли треба відзначати наступні етапи об'єднання світу чи переслідувати католиків, підозрюваних у нападах на лідерів людства. Повсякденне життя раціонально організоване, маси людей беззвучно рухаються до праці і назад. Є якось сіро і без запаху, дбають про приглушення будь-яких галасів. Якщо станеться якийсь нещасний випадок, відразу на місці з'явиться «служба евтаназії», щоб запобігти терпінню поранених; до того ж евтаназія – легалізована 1998 року (!) – це вихід на вибір для кожного, хто хоче «піти з гідністю».

Церква останніх часів

Єдиною духовною альтернативою для цієї суміші гуманітаризму і ліберального соціалізму є Церква і створена колись під її впливом християнська цивілізація. Католики, проте, вже є меншістю в морі безрелігійних суспільств Заходу. Меншістю, в якій зростаючий тиск обставин прискорить екстатичну святість небагатьох, але і апостазію цілих народів чи впливових єрархів.

У творі Бенсона бачимо двох Пап: спочатку Івана XXV, що панує впродовж кількох десятиліть, захисника віри, який свідомо уподібнений до Пія X (в часи якого виник твір); далі вибраного в надзвичайному порядку Сильвестра II, пастиря дослівно останніх часів. Двоє Пап – але представлений нам стиль папства складається з трьох шарів.

Перший – це папський Рим, зображений як барвистий анклав традиції, що притягає до себе всі особистості старої християнської цивілізації, на чолі з монархами, вигнаними зі своїх королівств, що тепер служать Папі в урочистій Літургії. Цей анклав «давнього життя» є повною протилежністю сірості й функціональності сучасних міст. У Римі живуть з маніфестаційною старосвітськістю (досить сказати, що кардинали їздять каретами, а Папа – на мулі або його носять на переносному троні з віялами зі страусового пір’я...).

Проте в середині цього відокремленого простору консервативного бунту проти уніфікації і обожнювання сучасності раптово з’являється ліфт і друкарська машинка (1907 рік!), які попереджають, що Церквою керують – в цілому – дуже сучасно.

У відповідь на зміни у світі уряди в Церкві стали максимально централізовані, Папа керує регіонами за допомогою призначених для них кардиналів-покровителів, що перебувають у Римі, а щоденно контактують з низкою священиків доповідачів. Позиція ординаріїв є непомітною, всі чини за рішенням Папи зведені до трьох.

І є ще третій шар: папство апокаліптичної Церкви, що використовує в основному спеціально створений суперорден, «схожий до єзуїтів, але вільний від їхньої поганої репутації». Папа залишається тут центральним, але – позбавлений можливості діяти з Риму і всіх своїх римських урядів – є покровителем лише кількох вірних, готових до мучеництва в умовах затягування петлі кривавих і адміністративних переслідувань.

Не розкриваючи тут усіх таємниць цієї історії, скажемо ще тільки, що моментом, що пришвидшує дію і викликає наступні етапи в зіткненні гуманітаризму і католицтва є поява на горизонті, а потім в центрі дії геніального політика Джуліана Фелсенбурга. Здійснюючи мрії про мир і подальшу уніфікацію, цей «президент Європи» є дослівно обожнюваний, додаючи дотеперішній безособовості системи соціалізму елемент персоналізованого абсолютизму. Тут, однак, торкаємося вже таємниці, що ховається в назві: «Володар світу».

Саме про цю книгу Папа Франциск сказав: «Раджу її прочитати». Додамо, що ще в лютому 1992 року на неї публічно звертав увагу кардинал Ратцінгер – тоді, коли критично реагував на тодішнє гасло побудови «нового світового порядку» (New World Order). Кардинал порівняв це гасло до розповіді Бенсона про «схоже уніфіковану цивілізацію і її силу знищити дух».

Paweł Milcarek

неділя, 24 квітня 2016 р.

24.04.2016р. Б. / Владика Богдан (Дзюрах) узяв участь у відкритті пам'ятника «Борцям за волю України в Черкасах»

Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, узяв участь в урочистому відкритті пам’ятного знака «Борцям за волю України» в місті Черкаси.

Пам’ятник заввишки 15 метрів зведено з місцевого граніту. Його прикрашають кований орнамент і променеве нижнє освітлення. Біля підніжжя розміщені пам'ятні брили-блоки. На них викарбувані події, яким присвячений пам'ятник.  На вершині стели - фігура архистратига Михаїла.

Пам’ятний знак встановлено на честь Героїв України різних періодів.
«Хочу побажати, – сказав у своєму слові владика Богдан, – щоб цей пам'ятний знак був для нас справді знаком пам'яті про тих усіх, хто віддав своє життя за нашу свободу, за незалежність нашої батьківщини України від давніх століть і аж до сьогоднішніх героїв, які, можливо, і цими днями віддали свою безсмертну душу як найбільший скарб».

На його погляд, вдячність для них є нашим святим обов'язком перед Господом Богом, перед рідною землею, перед грядущими поколіннями. І цей знак має нагадувати нам про обов'язок вдячної пам'яті.

Але також, додав єпископ, нехай цей пам'ятник буде спонукою пам'ятати про джерела наших загроз, про те, від кого і від чого мусимо остерігатися від небезпек для нашої свободи. Ідеться не лише про зовнішніх ворогів. Є багато і внутрішніх загроз: наші непорозуміння, чвари, зрадництво... Маємо цього всього уникати, учитися з історії, щоб не повторювати трагічних помилок сьогодні чи в майбутньому. І нехай також цей пам'ятний знак буде знаком пам'яті про сучасних героїв, які на фронті захищають своїми тілами й душами наш мир і нашу свободу.
«Щоб цей пам'ятник спонукав нас запитати себе: що я сьогодні зробив для рідної землі, для рідної України? Відповідь на це запитання свідчитиме, чи ми є достойними нащадками тих, кого сьогодні вшановуємо», – сказав владика Богдан.

Святковий захід пройшов у межах 21-х вшанувань Героїв Холодного Яру. Відкрили пам’ятник нинішні воїни АТО, зокрема боєць 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади Антон Голосковий, старший розвідник третього полку спецпризначення Олександр Могилястий та головний сержант 95-ї аеромобільної бригади Олексій Колісник. Освятили монумент “Борцям за волю України” митрополит Чигиринський і Черкаський Іоанн та Секретар Синоду УГКЦ владика Богдан.

Спроектували пам’ятник “Борцям за волю України” черкаський архітектор Юрій Калашник та відомий український скульптор Микола Білик.

В урочистому заході взяли участь також представники влади.

«Нехай всемогутній Бог прийме душі загиблих Героїв України у свої батьківські рамена. Нехай збереже сьогодні наших захисників. Нехай спонукає усіх нас любити ближнього і рідну землю. Нехай благословить нашу Батьківщину», – побажав владика Богдан.

субота, 23 квітня 2016 р.

23.04.2016р. Б. / Святих мучеників Терентія, Африкана, Максима, Помпнія та тих, що з ними

Житіє святих мучеників Терентія, Африкана, Максима, Помпнія та тих, що з ними
 
Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи* у страданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак мученикам, глас 2: Настала сьогодні радісна пам’ять мучеників, Терентія премудрого та війська його. Зустріньмося разом, щоб прийняти зцілення. Бо вони прийняли від Бога благодать Духа святого, щоб зціляти недуги душ наших. 

Сталося це за Деція, гонителя християн. В Африці мучитель Фортунатіян ріками проливав християнську кров. Багато вірних утекло і сховалося від гонителів. Та знайшлося 40 воїнів християн, котрі явно виступили і стали голосно визнавати Христа. Усіх їх привели до мучителя, а той наказав затягнути їх силоміць до божниці і заставити взяти участь у поганських забобонах. Та святі слуги Божі голосно прославляли Христа Спасителя і картали поган, вказуючи їм на їхнє засліплення і нерозум. Тоді Фортунатіян наказав святих Терентія, Африкана, Максима і Помпнія кинути до в’язниці, а решту 36 воїнів християн віддав на муки. З числа тих мучеників на ім’я знаємо лиш святих Зинона, Олександра і Теодора. Усіх їх били сукуватими палицями і жилами, кололи гострим розпеченим залізом, а рани натирали сіллю та оцтом. 

Святі мученики все це стійко терпіли і голосно молилися, величаючи Господа Бога нашого. Під кінець мучитель наказав усіх їх стяти мечам. Та перед цим мали вони ще одну втіху, бо поганська божниця, в якій їх мучили, з допусту Божого завалилася. Сповнені душевної радости, співаючи псалми, нахилили вони свої голови під гострі мечі і до неба прибуло нове число святих мучеників. 

Тоді мучитель наказав привести святих Терентія, Африкана, Максима і Помпнія. Їх палили на суді вогнем, а вони величали Бога, що уникнуть вогню вічного. Закованих, їх на ніч знову кинули до в’язниці, підлога в якій була викладена гострим залізом. А вночі, коли вони молилися, Бог послав їм ангела утішителя і той звільнив їх з кайданів, нагодував і скріпив душу на майбутній подвиг. Наступного дня, після страшних мук, їх кинули в яму, повну ядовитих гадюк, та ті повзали в ногах слуг Божих і не кусали їх. Під кінець мучитель наказав усіх їх стяти мечем. Діялося це близько 250 р. В часи імператора Теодора Великого тіла святих Терентія і Африкана було перенесено до Царгорода в церкву святої Евфимії. Мощі святих мучеників, за словами святого Йосифа Піснеписця (його пам’ять вшановуємо 4 квітня), прославилися багатьма чудами.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 22 квітня 2016 р.

22.04.2016р. Б. / 14 надзвичайних фото Літургій в зонах бойових дій: Христос у найважчі моменти життя

Ніщо не є більш важливим, ніж Літургія, і Церква відчуває необхідність відправляти її в усі часи. У тому числі і в воєнний час - навіть якщо це означає високий ризик.

Ось деякі фотографії, як священики служать Літургію в зонах бойових дій, в окопах і в військових таборах. Вони мали Христа і надію в найскладніші етапи життя

Американські солдати в підірваному Кельнському соборі (березень, 1945)
Soldados americanos en la bombardeada Catedral de Colonia Marzo 1945

Громадянська війна - Сполучені Штати Америки (1861 - 1865)
Guerra civil  Estados Unidos 1861  1865

Обстріляна святиня в Доммартіні, Франція (Друга світова війна)
Una capilla bombardeada en Dommartin Francia Segunda Guerra Mundial

5-й полк військово-морського флоту США в Тікріті, Ірак (квітень, 2003)5to regimiento de la marina de los Estados Unidos en Tirkit Irak Abril 2003

Королівські ВПС в центральній частині Бірми (Друга світова війна)
Real Fuerza Aérea en Birmania central Segunda Guerra Mundial

111-й батальйон військово-морського будівництва в Нормандії (червень, 1944)111º Batallón de Construcción Naval en Normandía Junio 1944

Перша католицька Меса в ангарі в Японії (Друга світова війна)
Primera Misa católica en un angar japonés Segunda Guerra Mundial

Американські солдати з 80-ї дивізії "Блю Рідж" (Друга світова війна)
Soldados estadounidenses de la 80ª División Blue Ridge Segunda Guerra Mundial

Солдати першого батальйону роти Альфа в Афганістані (лютий, 2010)
Soldados del primer batallón de la Compañía Alfa en Afganistán Febrero 2010

 Шістьдесят п'ятий батальйон AAA в Окінаві (липень, 1951)65º Batallón AAA en Okinawa Julio 1951

Санте-Барб, Франція (Друга світова війна)
Sante-Barbe Francia Segunda Guerra Mundial

Собор Святого Павла в Мюнстері, Німеччина (1946)
Catedral de San Pablo in Münster Alemania 1946

Свята Євхаристія на колінах на горі Сурібахі, Іводзіма (лютий, 1945)Un Marine recibiendo la Santa Eucaristía de rodillas y en la lengua en el Monte Suribachi Iwo Jima Febrero 1945

О. Капаун справляє Месу в Кореї (1950 - 1953)
Fr  Kapaun celebrando la Santa Misa en Korea 1950  1953

Джерела:      religionenlibertad.com

четвер, 21 квітня 2016 р.

21.04.2016р. Б. / Важкі питання. Хіба можна назвати радісною п'яту таємницю першого циклу Вервиці?

ПИТАННЯ: Допоможіть розібратися з п'ятої радісною таємницею Вервиці. Якщо загубилася дитина, то по-людськи її знаходження  не завжди є «чистою радістю». Радість буде, але з ноткою невдоволення, наприклад, за пережите хвилювання. Батьки неодмінно покартають малюка, а Ісус був уже підлітком. Він уже розумів, що доставляє земним батькам занепокоєння і переживання. Хіба це радість?

ВІДПОВІДЬ: Спробуємо відповісти на це питання словами святого Папи Івана Павла II. В апостольському посланні Rosarium Virginis Mariae, оприлюдненому в 2002 році, Папа пояснює всі таємниці Святої Вервиці. Ось що він говорить про Радісні таємниці: «Для першого циклу «радісних тайн» дійсно характерна радість, яка випромінюється з події Втілення. Це проявляється в момент Благовіщення, де вітання, звернене Гавриїлом до Діви з Назарету, пов'язане із закликом до месіанської радості: «Радуйся, Маріє». До цього сповіщення готує вся історія спасіння і, певним чином, вся історія світу. Якщо задум Отця дійсно полягає в поєднанні всього у Христі (пор. Еф 1, 10), то Божественне благовоління, з яким Отець схиляється над Марією, щоб зробити її Матір'ю Свого Сина, охоплює, деяким чином, весь всесвіт. У свою чергу, все людство немов би приєднується до fiat («Нехай станеться»), яким вона з готовністю відгукується на волю Бога» (20).

Зокрема, в цьому розділі документа Папа Іван Павло II виділяє дві останні радісні таємниці: «Останні таємниці, зберігаючи відтінок радості, передують знаменню драми. Стрітення не тільки висловлює радість посвяти Немовляти Богу і наповнює захопленням старця Симеона, а й включає в себе пророцтво про «знак протиріччя»,  яким стане Немовля для Ізраїлю, і про меч, який прошиє душу Марії (пор. Лк 2, 34-35). Радісний і в той же час драматичний епізод з дванадцятирічним Ісусом в Храмі. Тут Він постає у Своїй Божественній премудрості, коли запитує і відповідає, будучи Тим, Хто вчить. Одкровення таємниці Сина, повністю відданого справам Отця, є провіщення євангельського радикалізму, коли навіть найдорожчі людині відносини приходять в кризу перед обличчям абсолютних вимог Царства. Йосип і Марія, зажурені й стривожені, «не зрозуміли слова, що він сказав їм»  (Лк 2, 50).

Таким чином, таємниці першого циклу Святої Вервиці називаються радісними не тому, що в них все безхмарно, а тому, що в них ми розмірковуємо про Боговтілення. З іншого боку, євангельська радість не рівноцінна світській, і радості від споглядання Боговтілення не може затьмарити драматична реальність того, що станеться після цього першого циклу роздумів Вервиці, а саме сповнення провіщення страждань і смерті Христа: це і є меч, який прошиє душу Діви Марії.

середа, 20 квітня 2016 р.

20.04.2016р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (11.04 –17.04)

У вівторок, 12 квітня, в навчальному корпусі Івано-Франківської Архієпархії була проведена Всеукраїнська науково-практична конференція «Львівський псевдособор 1946 р. у процесі ліквідації Греко-Католицької Церкви радянським режимом (до 70-х роковин)». Розпочалася конференція із пленарного засідання, яке відкрив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Володимир.

Середа, 13 квітня 2016 року:
У Патріаршому соборі Воскресіння Христового владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, очолив Утреню з каноном святого Андрея Критського. Молитву супроводжував хор семінаристів Київської Трьохсвятительської духовної семінарії.

Владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київський та о. Андрій Гах, секретар Пасторально-Міграційного Відділу УГКЦ, у рамках робочого візиту до Італії зустрілися у Римі з Генеральним директором фундації «Мігрантес» монс. Жан-Карло Перего.

Четвер, 14 квітня 2016 року:
У митрополичих палатах Львівської Архиєпархії УГКЦ, що на площі Юра у Львові, відбулася зустріч протопресвітерів з участю єпископа-помічника Венедикта (Алексійчука). В часі робочої зустрічі учасники мали можливість ознайомитися із діяльністю Комісії УГКЦ Справедливість і Мир, а зокрема із її новим медіа-виданням «Соціальна доктрина Церкви: вчення надії для молоді».

До Гарнізонного храму свв.  апп. Петра і Павла завітав Президент України Петро Порошенко. Керманича держави й очільників області та міста зустрів військовий капелан о. Тарас Михальчук.

14-15 квітня у польських містах Гнєзно і Познані відбулися урочисті заходи з нагоди святкування 1050-річчя Хрещення Польщі. У ювілейних урочистостях взяли  участь Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, владика Євген (Попович), Архиєпископ і Митрополит Перемишльсько-Варшавський, владика Володимир (Ющак), Єпарх Вроцлавсько-Гданський, і владика Мілан (Шашік), Єпарх Мукачівської греко-католицької єпархії.


У п’ятницю, 15 квітня у Києві, у книгарні «Є», відбулася презентація книжки бесід з Блаженнішим Любомиром (Гузаром) «Гідність Адама». Автором ідеї та натхненником видання є журналіст Катерина Щоткіна.

Субота, 16 квітня 2016 року:
У першу річницю відходу у вічність о. Василя Поточняка, першого пасторального координатора та секретаря Пасторально-місійного відділу УГКЦ, у соборі Святої Софії в Римі відбулася Божественна Літургія та Панахида. Очолив богослужіння владика Йосиф, Єпископ-помічник Київський та голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ. Разом з архиєреєм Божественну Літургію співслужив також владика Йосафат, Екзарх Луцький.

Владика Діонісій здійснив душпастирський візит до церковної громади УГКЦ м. Равенни, а в неділю, 17 квітня, до громади УГКЦ м.Ріміні. Обидва візити відбулися на запрошення капелана громад о.Віктора Двикалюка із клиру Бучацької Єпархії та були присвячені для проведення постсоборових зустрічей про «Живу парафію».

Неділя, 17 квітня 2016 року:
Як вже традиційно у час Великого посту вулицями Івано-Франківська пройшла загальноміська Хресна дорога. Біля дверей катедри митрополит Володимир Війтишин розважив над важливістю цієї Хресної дороги в часі Року Божого Милосердя. Опісля всі учасники ходи спільно помолилися спеціальну молитву до Господа за мир в Україні і цілому світі та пройшли через Двері милосердя.

Велелюдна процесія з хрестом Господнім, яка об’єднала греко-католиків, православних та римо-католиків у молитві за мир в Україні, пройшла центральними вулицями Тернополя. Очолив молитву Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) та Єпископ-помічник Теодор (Мартинюк). Архиєреїв супроводжували близько 120 священиків та членів монаших згромаджень.

Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, під час пастирського візиту освятив новоспоруджений храм Благовіщеня Пресвятої Богородиці (с. Куровичі, Золочівський р-н).

Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії звершив пастирський візит до парафії святого архистратихга Михаїла (с. Підгородне, Золочівський р-н).

Владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Наприкінці Літургії було зачитано Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ про подолання моральної недуги корупції.

Також до вашої уваги:



«Дерево без коріння якийсь час буде зеленим, але уже ніколи не принесе плоду», – Глава УГКЦ. Глава УГКЦ Блаженніший Святослав днями побував з офіційним візитом у Польщі з нагоди 1050-ліття Хрещення. Предстоятель поділився з Департаментом інформації УГКЦ своїми враженнями від урочистостей.




З благословення Високопреосвященного владики Ігоря, Архиєпископа і Митрополита Львівського, триває робота над створенням серії відеороликів «Молитва про Божу Мудрість», присвячених 150-річчю з дня народження Праведного Митрополита Андрея Шептицького. Сьогодні публікуємо четверту серію даного проекту.

Анонс:
Повідомляємо, що 21 травня 2016 р. Б. відбудеться IV з'їзду молоді Бучацької єпархії при Катедральному соборі Верх. Апп. Петра і Павла, м. Чорткова.

Джерело:    Воїни Христа Царя

вівторок, 19 квітня 2016 р.

19.04.2016р. Б. / «Дерево без коріння якийсь час буде зеленим, але уже ніколи не принесе плоду», – Глава УГКЦ

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав днями побував з офіційним візитом у Польщі з нагоди 1050-ліття Хрещення. Предстоятель поділився з Департаментом інформації УГКЦ своїми враженнями від урочистостей.

Блаженніший Святославе, цей ювілей Хрещення, християнська ідентичність Польщі, України, наскільки вона, на вашу думку, важлива для країни, для суспільства?

Хрещення Польщі, на мою думку, святкувалося в кількох вимірах. Найперше – перед Церквою в Польщі сьогодні постає така поважна дилема, як зберегти християнське коріння у секуляризованій Європі, оскільки різного роду тенденції навіть на рівні законодавства Європейського Союзу часто перечать базовим засадам християнської моралі.

По-друге – національна ідентичність Польщі як такої є глибоко позначена християнською складовою. Зокрема, усі згадували 1000-ліття Хрещення Польщі у 1966 році в комуністичних часах. Що навіть комуністична влада вважала Хрещення Польщі заснуванням чи початком Польської державності. Отож комуністична влада Польщі святкувала тисячоліття Польської державності, а люди святкували тисячоліття Хрещення.

Отож Хрещення і державність є наче синонімами. А формат сьогоднішніх святкувань був у Польщі державним. Тобто Хрещення Польщі святкувалося на державному рівні як певна церковна подія.

У тих форматах питання збереження християнської ідентичності Польщі було домінуючим. Був ужитий такий дуже цікавий образ, що дерево можна зрізати і будучи позбавлене коріння і тих соків, які його живлять, те дерево може лишитися певний час зеленим, але більше ніколи воно не дасть плоду. Очевидно, що майбутнє такого дерева – це вмирання.

І для поляків святкування цього ювілею означало шукати засобів збереження власної національної спадщини в умовах глобалізованого світу і в умовах об’єднаної Європи. Ще одна ідея, яка постійно звучала. Її був висловив ще святий Папа Іван Павло ІІ, заохочуючи поляків вступати в ЄС. Тоді Папа сказав до поляків такі слова: Польща потребує Європи, а Європа потребує християнської Польщі.

І це гасло, яке сформулював Святіший Отець фактично і домінувало і в політиці, і в культурі, і в різних реформах, які Польща проводила, аби ввійти в ЄС, а в ньому зберегти свою спадщину: національну пам'ять, культурний спадок.

Гадаю, усі ідеї та акценти, які звучали в Польщі для українців і України сьогодні є надзвичайно важливими.

А який сучасний досвід можемо взяти від Польщі?

Гадаю, перше, що сьогодні глибоко дискутується в Україні, що бути європейцем чи шукати шляхів євроінтеграції означає обов’язкового позбуватися християнської ідентичності. Тобто рух у Європу означає заперечення християнства, а Церква начебто є на перешкоді до руху в Європу з усіма своїми моральними засадами. Бачимо, що сьогодні це святкування Хрещення, яке відбулося в Польщі заперечує і показує, що це абсолютна ілюзія.

Хочу повторити слова Папи Івана Павла ІІ щодо України: Україна потребує Європи, а Європа потребує України такою, якою вона є у всьому своєму багатстві. Гадаю, Європі не потрібні українські проблеми чи щось таке, що не відрізняє Україну від Європи. Європі цікава Україна у своїй культурній християнській ідентичності – усім тим надбанням і скарбом, який ми маємо. Тому для того, щоби рухатися в Європу не потрібно різати християнське коріння. Бо тоді Україна, навіть у Європі, буде схожа на сухе дерево, яке втративши своє коріння, не здатне розвиватися.

А рухаючись у Європу, ми хочемо рухатися до природнього багатовікового прогресу. Ми не повертаємося у Європу, ми є у Європі.

Для того, щоби лишитися собою і зберегти свою окремішність, зберегти те, ким ми є, не розчинитися у морі глобалізованої культури, нам допоможе наше християнське коріння. Тому це є та місія, яку Україна повинна сповнити в своєму євроінтеграційному русі.

Тобто рух у Європу для України лише тоді буде рухом у якесь процвітаюче майбутнє, як ми будемо рухатися зі своїм християнським корінням. І це сьогодні дуже глибоко підкреслювалося на святкуваннях в Польщі. Це те, що я говорив полякам, коли мене запитували: що, на вашу думку, має означати сьогодні християнська ідентичність для польського народу, чому потрібно відкривати джерело тої ідентичності, яким є Хрещення. І я про це говорив на основі тепер українського досвіду, що рухатися в Європу без коріння, означає в Європі вмерти. А рухатися в Європу з корінням, з джерелом, з якого виросла наша державність, культура, народна самосвідомість означає мати у Європі можливість для розквіту.

Наскільки масово поляки святкували 1050-ліття Хрещення?

Мені важко сказати, як масово це святкувалося… Але я чітко зрозумів, що сьогоднішня політична еліта дуже експлуатувала для своїх політичних цілей тему Хрещення Польщі. А це означає, що з політтехнологічного боку вони розуміли, що це є таке питання, яке дуже заторкує глибинні струни польської душі. З одного боку, мені прикро, що можливо, експлуатуються релігійні сентименти для політичних цілей, але з другого боку воно показало, наскільки це важливо сьогодні для самоусвідомлення польського народу як такого.

Якщо говорити про масову участь простих поляків у подіях святкування, я б сказав, що вона дуже відчувалася. Крім того, що всі богослужіння і всі урочистості транслювалися в прямому ефірі… Ми, наприклад, брали участь у Познані в процесії, яка йшла від прокатедрального собору до катедри. Це була процесія з подорожуючою іконою Матері Божої Ченстоховської, в якій взяло участь дуже багато людей. Для всіх єпископів було дуже зворушливо бачити, як люди співали всі ті пісні зі сльозами на очах. І було видно, що це люди прийшли за велінням серця. Подія Хрещення Польщі заторкує те, ким вони є як особи, як народ, як звичайні люди, як віруючі християни.

Тому ті події, де ми могли бути разом з людьми показували, що для польського суспільства ці святкування були важливими.

Під час вашого візиту було прийнято рішення про встановлення пам’ятника блаженному Омеляну Ковчу в Любліні. Наскільки важливим є цей пам’ятник і таке рішення польської влади?

Це дуже важливо… До речі, у контексті попереднього візиту я мав окремі зустрічі в Любліні як на рівні Церкви, так і на владному рівні міста. І, можливо, в контексті ювілею Хрещення Польщі наше прохання про встановлення пам’ятника священномученику Омеляну Ковчу було позитивно розглянуто.

Це дуже важливо, тому що зараз є безпрецедентна в історії відкритість до України. Ми маємо в Польщі набагато більше друзів, ніж ми собі уявляли досі. І навіть набагато більше людей, навіть тих, які постраждали під час Волинської трагедії, є за примирення між поляками і українцями, ніж це хочуть видати за дійсне певні політики.

Отож такі позитивні моменти ми повинні підтримувати і на них як суспільно, як Церкви відповідати.

Звісно, також є дуже важливим саме вшанування постаті священномученика Омеляна Ковча. Чому? Тому що його постать розвіює міфи. Дуже часто, зокрема комуністична пропаганда, хотіла представити українців як антисемітів, як крайніх націоналістів і як таких, що ненавидять людей інших національностей. А отець Омелян своєю життєвою історією розвінчує ці міфи. Він як греко-католицький священик був заарештований за те, що рятував євреїв, був убитий нацистами, а в концтаборі був парохом усіх в’язнів незалежно від їхньої національності чи релігійного походження.

Отож ця постать, якій постане пам’ятник у Любліні, буде промовляти і розвіювати ідеологічні міфи і буде таким особливим небесним заступником справи польсько-українського примирення.

Розмовляв отець Ігор Яців

понеділок, 18 квітня 2016 р.

18.04.2016р. Б. / У Тернополі відбулася багатотисячна Хресна хода (+VIDEO)

Велелюдна процесія з хрестом Господнім, яка об’єднала греко-католиків, православних та римо-католиків у молитві за мир в Україні, пройшла 17 квітня центральними вулицями Тернополя [повний фоторепортаж]. Маршрут традиційно пролягав через Театральний майдан, де молитовно вшанувати бійців Небесної сотні та загиблих воїнів Російсько-Української Війни, які віддали своє життя за Україну.

80-тикілограмовий дерев’яний хрест несли представники духовенства, влади, громадських та молодіжних організацій, лікарі, педагоги, журналісти, а також учасники РУВ.

На молитовних стаціях читали духовні роздуми над страстями Христовими, вірні задумалися над такими морально-духовними недугами українського народу, як корупція, ненависть, соціальна несправедливість, гріх аборту тощо.

Очолив молитву Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) та Єпископ-помічник Теодор (Мартинюк). Архиєреїв супроводжували близько 120 священиків та членів монаших згромаджень.

Після того, як перед Архикатедрою встановили дерев’яний хрест, Архиєрей подякував вірним за чисельну присутність та небайдужість до долі своєї держави, владі – за сприяння в організації заходу.



субота, 16 квітня 2016 р.

16.04.2016р. Б. / Великоднє Послання Блаженнішого Святослава

Високопреосвященним і преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

З дівственного лона з’явився первенець – Христос,
якого, як людину, Агнцем названо
і непорочним, бо не зазнав гріховної скверні.
Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься.
Пісня 4 Канону Пасхи

Дорогі в Христі!

Сьогодні ми знову по всій Україні й на поселеннях вітаємо одне одного зі світлим святом Воскресіння Христового. «Христос воскрес!» - цей благовісний привіт для нас, християн, є початком і кінцем нашої проповіді, серцевиною нашої віри, основою нашої надії та звершенням нашої любові. Хоч це вже третій рік, коли ми зустрічаємо Христову Пасху в контексті нового для українського народу хресного ходу - війни і знущання з боку сил зла, цей день щоразу оновлює нас у радості й надії Божих дітей, упевнених у Господній перемозі над диявольськими підступами, брехнею і злобою.

З дівственного лона з’явився первенець – Христос, якого, як людину, Агнцем названо.

Яка незбагненна глибина Божого милосердя до людини! Господь «не одвернувся до краю від створіння свого, яке Він створив, і не забув діла рук своїх» (див. Анафора Літургії Василія Великого). У переломний момент людської історії Творець Всесвіту тихо, без великого розголосу увійшов в людську історію в спосіб нечуваний і неочікуваний. Єдинородний Божий Син став первенцем Діви з Назарета, щоб як єдиний святий і непорочний, без гріховної плями, принести себе в жертву спасіння нашого ради.

Чи потребує Господь Бог людської жертви? Зовсім ні! Це ми, що створені на Божий образ і подобу, маємо потребу посвятитися Йому, упорядкувати своє життя згідно з Божими заповідями, визнати, що все, чим ми є, належить Йому. Єдиний, хто був здатний принести таку досконалу жертву Небесному Отцеві, - Богочоловік, Ісус Христос, непорочний Агнець, який, хоч сам невинний, від імені всього людства віддав себе Богові і своїм воскресінням із мертвих простелив нам шлях до вічного життя.

Він – наша Пасха і, як Бог істинний, досконалим зветься.

Старозавітна Пасха згадує знаменну подію, коли Господь визволив свій вибраний народ з єгипетської неволі, а смертоносний ангел обминув кожний дім, двері якого були позначені кров’ю пасхального ягняти. Власне, перше значення єврейського слова «песах», яким було названо свято, вказує на образ Божої кари, яка «обходить», «обминає». Тож коли ми співаємо, що Христос - наша Пасха, то звеличуємо Того, через кого маємо можливість уникнути наслідків наших гріхів, але якщо твердо вирішимо вийти з дому неволі гріха і пристрастей, якщо покаємось і підемо слідами Його Євангелія. Він бо спас нас своєю кров’ю! «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти, передбаченого перед заснуванням світу і об'явленого, ради вас, останніми часами» , - читаємо в Першому посланні  апостола Петра (1, 18-20).

Це слово спасіння, одначе, сприймає не кожен. Говорити про Ісуса Христа - Агнця на хресті розп’ятого, у сучасних обставинах так само проблематично, як це було в часи ранніх християн. Усвідомлюючи це, святий Павло казав: «Бо слово про хрест - глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу!» (1 Кор. 1, 18-19). Хоча Христове Євангеліє проповідується вже майже дві тисячі років, часто стається так, що світ, навіть той, який вважає себе християнським, далі розуміє тільки мову багатства, сили, зброї та влади. Прояви безумства сильних світу цього ніколи не зникають з арени історії. Навпаки, набирають різних форм: імперій, рейхів, союзів, федерацій - на чолі з людьми, які ставлять себе на місце Бога, а власну ницість накидають іншим як мірило істини.

Проте водночас у кожному поколінні знаходяться ті, що бачать Божі шляхи, ті, що вміють бути тихими Божими агнцями історії свого народу, ті, що наслідують Божу покору, лагідність і дух жертви, ті, що усвідомлюють - що хрести й терпіння не тільки минають, але що без них немає воскресіння. Такими в нинішніх обставинах є тисячі синів і дочок нашого народу, які жертвують своїм життям за нашу свободу і незалежність. У воскреслому Ісусі, нашому невинному Агнцеві, відкривається нам пасхальна цінність їхньої чистої жертви, що виводить нас з дому неволі,  - відкривається нам зміст терпіння всієї України на зорі нового тисячоліття.

Найчастіше саме в слабкості та немочі проявляється Божа сила і мудрість. Тому важливо не дати себе ні звести, ні знеохотити в нашій борні, бо те, проти чого ми боремося, - це прояви нечистого духа, який трясеться, валиться на землю, піниться і качається, бо знає, що в крові пасхального непорочного Агнця настав йому кінець (пор. Мр. 9, 17-27). Воскреслий Христос, який через страждання і смерть переводить нас у воскресіння та життя вічне, приходить до нас сьогодні, показуючи рани на своєму прославленому тілі. Як колись до наляканих апостолів, каже до нас, своїх учнів: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших?» (Лк. 24, 38).

Скільки ми вже пережили «неможливого», що стало можливим для тих, хто твердо тримався віри у воскреслого Господа! Сімдесят років тому лукавий уже не вперше задумав розіп’яти наш народ і загнати нашу Церкву в гріб. Однак вона, на подив усього світу, воскресла і стала сильнішою ніж будь-коли у своїй історії. На Львівському псевдособорі 1946 року ворог намагався в насильницький спосіб відірвати нас від єдності з Наступником апостола Петра. Проте сьогодні ми є живими свідками того, як кров мучеників та ісповідників нашої Церкви запечатала навіки це католицьке єднання і стала силою невмирущості й воскресіння України, знаком єднання її народу та рушієм оновлення її суспільства. Саме в такому свідченні віри у воскресіння можливе і справжнє єднання Церков України, відновлення єдиної Церкви київського християнства, яку передав нам у спадок рівноапостольний князь Володимир. 

Дорогі в Христі! Воскреслий Господь кличе нас до досконалості. Утім, джерелом усякої досконалості є лише Він сам - наш Спаситель, який робить довершеним та справді цінним і тривким плід нашого зусилля. Коли нам ще далеко до досконалості, коли наша держава ще не є такою, про яку ми мріємо, не сміймо відмовитися від нашого зусилля - будувати, жити і змагатися за Бога і Україну, бо Христос - наша Пасха!

Вітаю всіх вас з нинішнім святом, чи, краще, з нинішньою духовною перемогою Ісуса Христа над ворожою силою і над царством зла. Ще раз усім вам, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої сердечні вітання. Щиро зичу вам благословенних свят Воскресіння Господнього, смачної свяченої трапези та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
20 березня 2016 року Божого