13.09.2012р. Б. / Латеранські угоди: пакт чи перемога справедливості?

Рим, 11 лютого 1929 р. У цей дощовий понеділок перед Апостольським палацом на Латеранському пагорбі зібралася велика кількість людей: єпископи, священики, численні віруючі і просто жителі Вічного міста. Всі стояли в очікуванні незвичайної події, яка мала тут статися. Близько 10:45 в Апостольський палац увійшов кардинал Держсекретар П'єтро Гаспаррі у супроводі кількох найближчих співпрацівників. Потім почали прибувати представники італійських ділових кіл, одягнені в чорні плащі з циліндрами на головах. Близько 11:35 біля палацу зупинився чорний лімузин, з якого вийшов глава італійського уряду Беніто Муссоліні. Пройшовши в соборний зал, Муссоліні зайняв своє місце за довгим столом. Присутні прочитали і підписали серію документів. Церемонія тривала близько 20 хвилин. Після її закінчення кардинал Гаспаррі і Муссоліні разом вийшли до людей, які чекали на вулиці. Пролунали дзвони на базиліці св. Івана. Пролунали гучні оплески та вигуки: «Віват Папа!», «Віват Савойя», «Віват Муссоліні!».

 

Три документи, підписані в Латеранському палаці, поклали край так званому «римському питанню», яке впродовж 60 років виключало Апостольську Столицю з громадської діяльності і отруювало італійську політику. З того моменту пройшло вже більше 80 років, але не перестають виникати різноманітні протилежні думки з приводу угоди Папи і італійського диктатора. Тож чим були Латеранські угоди: пактом чи перемогою історичної справедливості? Спробуємо відповісти на це питання.

 

У VI ст., коли імператор Костянтин заснував нову столицю римської імперії у Візантії, Папа, який залишився в Римі без допомоги імперських військ, повинен був сам вирішувати проблеми з нападами варварів і захищати Вічне місто. Так почала формуватися світська влада пап. У 800 р. імператор Карл Великий, захисник Понтифіка, відділив шматок своєї імперії на користь Святішого Отця, і так виникла Папська держава з центром у Римі.

 

Однак впродовж майже всієї історії ця територія ставала об'єктом атак інших імператорів і світських володарів. У XIX ст. у багатьох європейських народів почала прокидатися національна самосвідомість і Італія не була винятком. Для багатьох діячів італійського національного відродження, які не приховували своєї приналежності до масонських організацій, Папська держава була не інакше як кісткою в горлі. 20 вересня 1870 р. близько 70 тис. італійських солдатів увійшли в Рим. Папа Пій IX, війська якого складалися тільки з 10 тис. воїнів, не чинив опору і закрився в своїй резиденції за ватиканськими мурами. Увечері він написав своєму племіннику Луїджі: «Все скінчено. Без свободи не можна керувати Церквою. Всі моліться за мене!».

 

Рим був проголошений столицею Італії. З даху Капітолійського палацу був прибраний хрест, закрито близько 200 храмів, в центрі міста було встановлено пам'ятник Джордано Бруно. Але одне важливе питання залишалося невирішеним: що робити з Папою? Навіть для антиклерикальної нової влади видавалося неможливим силою захопити чи вигнати главу Католицької Церкви. Навіть вони не могли не визнати внесок, який зробили Папи для процвітання, багатства і краси Риму. Італійська влада почала шукати можливості компромісу і згладжування наслідків конфлікту. Папа був визнаний недоторканним, вільним у здійсненні своєї духовної влади, гарантувався імунітет Святому Престолу і папським дипломатам. Понтифік залишався володарем Ватиканських палаців і його охороняла італійська поліція.

 

Однак для Папи захоплення Риму залишалося «нелегальною узурпацією» і «жахливим пограбуванням». Він відлучив від Церкви італійського короля Віктора Еммануїла II, його уряд і парламент. Папа заборонив італійським віруючим брати участь у політичному житті країни-узурпатора і назвав «неприйнятними» односторонні рішення Італії. Пій IX був схильний віддати перевагу перебуванню у «Ватиканському полоні», аніж згоді з тим, щоб проти нього було направлено силу армії.

 

Такої позиції, з більшим чи меншим потеплінням в бік італійської влади, дотримувалися всі наступні Понтифіки. Надія на кінець конфлікту виникла тільки тоді, коли на престол св. Петра був обраний Пій XI. Саме цей Папа вирішив, що необхідно покласти край протистоянню та знайти шляхи для примирення. У той час правителем Італії був Беніто Муссоліні. Саме їм довелося проводити довгі зустрічі й переговори. Нарешті, через кілька років компроміс був знайдений і затверджений в Латеранських угодах, підписаних 11 лютого 1929 р.

 

Ці документи складалися з трьох трактатів. Перший стосувався політичного статусу Апостольської Столиці і визнавав повну суверенність міста-держави Ватикан. Крім того, в ньому було визнано власністю Папи резиденцію в Кастель Гандольфо, ряд римських базилік і деякі інші будівлі. Святий Престол, у свою чергу, визнавав королівство Італія і відмовлявся від претензій на відновлення Папської держави. В іншому трактаті Італія зобов'язувалася виплачувати Апостольській Столиці близько 750 млн. лір на рік в якості компенсації за узурповану територію і блага. Ці гроші стали фундаментом для заснування Інституту релігійних справ, відомого як Ватиканський банк. Нарешті, третій трактат - конкордат - гарантував владу призначати єпископів виключно Папі, ввів обов'язкове навчання релігії в школах, забороняв розлучення, надавав монашим згромадженням юридичний статус.

 

Цікаво, що в результаті Латеранських угод виникла найменша у світі держава, площа якої становить 44 га. Для порівняння, Папська держава в 1859 р. мала територію 18 тис. га. Однак навіть цієї маленької суверенної території достатньо для того, щоб Апостольська Столиця була суб'єктом міжнародного права і вела свою незалежну політику в світі.

 

Таким чином ми бачимо, що Латеранські угоди були справжньою перемогою справедливості - вони компенсували Папі і Його Церкві збитки, які виникли в результаті окупації Папської держави та її столиці міста Риму.

Підготував Олександр Панченко
За матеріалами be.radiovaticana.va


Джерело:   Воїни Христа Царя

08.09.2012р. Б. / Ватикан попереджає: Молоді європейці ростуть в аксіологічний порожнечі

Сьогодні Європа є дуже слабкою з погляду культурної самобутності. Вона не може протистояти світові, і це в той час, коли він потребує наших цінностей, – вважає о. Альдо Джордано, постійний спостерігач Святого Престолу при Раді Європи. Він зазначає, що сьогоднішня молодь – це діти того покоління, яке першим відмовилося від традиційних цінностей. Відповідно до цього наша молодь росте у порожнечі й вже не має живого зв’язку з тим, що сформувало європейську ідентичність. У такому стані молодь не зможе вести діалогу з іншими культурами. Це дуже небезпечно, тому що аксіологічна порожнеча рано чи пізно буде чимось наповнена – застерігає о. Джордано.

 

На думку ватиканського дипломата, ця порожнеча ідентичності в Європі є явищем дуже небезпечним. До того ж зараз настав час, коли Старий континент міг би поділитися з світом своїми великими ідеями і досягненнями в галузі науки, права, філософії та мистецтва. Якщо Європа справді хоче існувати в світі, то має розібратися в своїх цінностях – вважає о. Джордано.

 

Італійський священик зазначає, що дуже неоднозначними щодо цього є європейські установи, наприклад, Суд з прав людини. З одного боку, він дає сигнали, які показують, що він поважає принцип субсидіарності. Так було і у випадку з хрестом в італійських школах. З іншого боку, він здається послідовним пропагандистом лібералізму у сфері етики. Це потребує великої пильності окремих країн, щоб заради передбачуваного прогресу кілька країн не диктували іншим своє бачення прав людини, – заявив постійний спостерігач Святого Престолу при Раді Європи.

За матеріалами: Radio Watykańskie

Джерело:   Воїни Христа Царя

04.09.2012р. Б. / Українці на честь Папи дадуть концерт у Римі

 

Всенародна українська проща з нагоди благословення відновленого собору Святої Софії в Римі відбудеться 13 до 15 жовтня. Серед заходів, які проводитимуть у Ватикані, – святковий концерт у залі Папи Павла VI за участю академічного симфонічного оркестру «INSO-Львів» під керівництвом всесвітньо відомого українського композитора Мирослава Скорика. 

 

«З благословення Блаженнішого Святослава релігійне товариство «Свята Софія» вирішило запросити цей молодіжний, однак уже високопрофесійний оркестр для якнайкращого представлення Львова та львівських талантів та для поширення української оркестрової музики на одній із найбільш відомих сцен світу. Я вважаю, що це надзвичайно важлива подія в історії української музики», – розповів о. д-р. Іван Дацько, голова оргкомітету прощі. 

Організатори прощі очікують, що на концерті будуть члени Колегії кардиналів та Синодальних отців, які в той час прибудуть до Ватикану зі всього світу, а також представники міської влади Рима, президенти Римської провінції та регіону Лаціо, представники українських дипломатичних структур та уряду України. Передбачають також, що в прощі візьме участь багато паломників з України та з-за кордону. 

Додамо, що саме Мирослав Скорик є автором опери «Мойсей», створеної на замовлення Ватикану та поставленої з нагоди приїзду в Україну Папи Йоана Павла ІІ.

---

Нагадаємо, часопис CREDO спільно з паломницьким центром «Рафаїл» запрошують всіх охочих взяти участь у Всенародній українській прощі до Святої Софії, що у Римі, яка відбудеться 11-17 жовтня. 

 
За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:    КРЕДО

02.08.2012р. Б. / Опубліковано календар головних заходів Року Віри

 

Став відомий календар основних заходів Року Віри. Його урочисте відкриття відбудеться 11 жовтня на ватиканській площі урочистою Божественною Літургією, яку очолить Бенедикт XVI. Він же і закриє Рік Віри 24 листопада 2013 р. Першим пунктом програми названо ХІІІ генеральну асамблею Синоду Єпископів на тему нової євангелізації, який пройде в Римі цього року 7-28 жовтня. Не залишиться без уваги 50-а річниця початку II Ватиканського Собору, яка ознаменується процесією по Вічному місті 11 жовтня 2012 р.

 

Папа візьме участь в більшості значимих заходів в Римі та Ватикані, організованих папськими радами та згромадженнями. 21 жовтня 2012 р. Святіший Отець на площі св. Петра канонізує кількох мучеників і свідків віри. Він буде присутній на концертах і виставках, мета яких - поглибити віру і надію, які допоможуть світу почати будувати нову цивілізацію - цивілізацію любові. Для участі у Всесвітніх днях молоді, які пройдуть під знаком Року Віри в липні 2013 р., Папа попрямує в Ріо де Жанейро.

 

Велика увага протягом Року Віри буде приділена молоді, монашеству, представникам суспільно значущих професій. Особливо чітко в програмі відзначені заходи, присвячені справі розвитку екуменічного та міжрелігійного діалогу, а також діалогу з невіруючими.

За матеріалами radiovaticana.org

Джерело:   Воїни Христа Царя

20.07.2012р. Б. / Ватиканське видання про «демографічну хірургію»

 

Сто років від Кримської війни (1853 р.) до смерті Сталіна (1953 р.) характеризуються хаотичним переселенням цілих народів, в яке було включено близько 30 млн. чоловік. Можливо мова йде про найбільш велике примусове переміщення в історії, зазначає сьогоднішня "L'Osservatore Romano". Мова йде про дуже добре і чітко сплановані операції Царської, німецької, Габсбурзької та Оттоманської імперій. Наголошується, що між Кримською війною і балканськими війнами 1913 р. у центральній Європі були переселені близько 1,2 млн. чоловік, а потім після закінчення I світової війни - ще 7,3 млн. осіб. "У період між двома війнами радянський політичний режим  був єдиним, хто здійснював примусове переселення, що призвело до депортації 2,6 млн. чоловік", - відзначає Ватиканське видання, з посиланням на дослідження "Епоха примусового переселення. Заходи і депортації в Європі 1853-1953 рр."

 

Підкреслюється, що ще більша кількість примушених до переселення з'являється в короткий історичний період II Світової війни, коли жертвами політики переселення, яку проводили нацистські і радянські режими, а також деякі їх союзники, стали майже 20 млн. осіб, серед яких жінки, люди похилого віку і діти. При цьому не враховується кількість людей,  які  знаходились в концентраційних таборах або переселених для роботи в сфері військової індустрії, але тільки тих, хто був переселений в силу своєї приналежності до того чи іншого народу, соціального класу, культури, мови або релігії. "Справжньою демографічної хірургією" називає "L'Osservatore Romano" цей історичний феномен.

 

За матеріалами radiovaticana.org

Джерело:   Воїни Христа Царя

10.07.2012р. Б. / Ватикан до журналістів: досить брехати

Фото: HENRYK PRZONDZIONO/GN

 

Ватикан обрав нову, більш сувору стратегію щодо медіа, погрожуючи їм судовими позовами в разі публікування неправдивої інформації, повідомив «Il Messaggero». На думку журналістки щоденної газети, це означає кінець толерантності, яка до цих пір характеризувала взаємозв’язки Ватикану з пресою.

 

Краплею, що переповнила чашу, була, як відзначається, стаття, що вийшла в італійському тижневику «Panorama». Його ватиканіст написав, що відповідальний за економічні справи Ватикану кардинал, високо шанована людина і близький співпрацівник кардинала Тарчізіо Бертоне, має 30-річного сина. 

Прес-секретар Апостольського Престолу о.Федеріко Ломбарді 6 липня спростував ці повідомлення, називаючи їх цілковито безпідставними і «фальшивими». Водночас він рішуче й категорично, як ніколи раніше, заявив, що держсекретаріат Апостольського Престолу залишає за собою можливість ужити будь-яких відповідних ситуації кроків, аби захистити «очорнених людей» та належно реагувати на неправдиві ствердження, «що виходять поза межі слушного права на інформацію». 

Римська щоденна газета повідомляє, що по серії статей, які стосувалися головно держсекретаря Бертоне, за Мідними Ворітьми відбулися консультації на найвищих щаблях ієрархії, аби опрацювати план дій у відповідь на публікації в італійській пресі. До процесу схвалення рішень залучено нового радника Ватикану в справах комунікацій, донедавна римського кореспондента американського телебачення Грега Берка, який отримав завдання внести корективи в свою інформаційну політику. Першою ознакою змін у стратегії, на думку ватиканістки «Il Messaggero», є обіцянка судових позовів до медіа. У статті разом із тим нагадується, що вже раніше Ватикан застосовував таку погрозу в реакції на книжку журналіста Джанлуїджі Нуцці, який опублікував серію приватних листів до Папи та його найближчих співпрацівників і таємні документи. Ці погрози, додає «Il Messaggero», не було реалізовано. І це має змінитися. 

За матеріалами: wiara.pl 

Джерело:   КРЕДО 

18.06.2012р. Б. / Бенедикт ХVІ – Папа-воїн

 

Минулого тижня світові ЗМІ вибухнули черговою антиватиканською «сенсацією»: пропав головний адміністратор ватиканських комп’ютерів! Буцімто серйозні видання, як наприклад, італійська «La Repubblica» не лише широко розтиражували цю «сенсацію», але й «професійно» скоментували: у Ватикані серйозні проблеми. Але офіційний Ватикан не лише не підтвердив цю інформацію, але й рішуче спростував цю «сенсацію». «Всі системні адміністратори і консультанти Ватикану на місці», - заявив офіційний речник Ватикану о. Федеріко Ломбарді . Як і більшість сенсаційних повідомлень ЗМІ про Церкву, і ця «сенсація» виявилась черговою вигадкою.  Можна би було її розглядати, як спробу газет підвищити свій тираж у літні місяці, коли інформації мало, але зважаючи на те, що Євро-2012 є прекрасним джерелом інформацій та з огляду на постійне підігрівання ЗМІ скандалу з викраденням папських приватних листів, ця «сенсація» виглядає більше на чергову спробу дискредитації вищої єрархії Католицької Церкви та Папи зокрема.

 

Цілком зрозуміло, що консервативний і відданий католицькій ортодоксії Папа Бенедикт ХVІ не подобається різноманітним групам і всередині Католицької Церкви, і поза її межами. Вже в часі одразу після його обрання єпископом Риму ЗМІ заповнювали інформаційний простір різноманітними чорними прогнозами, підкріпленими «аналізами» з уст найліберальніших представників різних маргінальних груп, які хоча офіційно є в Церкві, насправді ментально уже давно перебувають поза її межами, як от німецький «теолог» Ганс Кюнґ.

 

Свого часу кардинал Рацінґер був проголошений ЗМІ «Божим пітбулом» за безкомпромісну позицію в обороні православності Католицької Церкви. Саме він є автором відомої декларації «Dominus Iesus», яка чітко виклала основні постулати католицького розуміння Церкви і принципів, на яких може будуватися екуменічний діалог. Саме ця декларація поставила ліберальні міркування про природу Католицької Церкви та Її місце у християнському світі поза законом. Також саме кардинал Рацінґер є автором «Катехизму Католицької Церкви» - який досить чітко і зрозуміло викладає ортодоксну католицьку доктрину віри. Такого удару по своїх позиціях ліберали не можуть простити Папі Рацінґеру до сьогоднішнього дня.

 

У світі, в якому всі норми стають відносними, у якому людина все більше перетворюється на об’єкт задоволення власних інтересів, Папа Бенедикт ХVІ чітко і виразно вказує на те, що властиво традиційні християнські цінності і є найкращим рецептом нормального здорового людського буття, а всілякі моральні та соціальні експерименти до нічого добро не можуть призвести. Тим самим Папа стає ворогом №1 для міжнародних компанії з їх фінансовими інтересами, адже не малу частину їхнього доходу складають гроші, які надходять в результаті неморальних махінацій, продажу зброї, продажу контрацептивів, використання різних витяжок з абортованих дітей, так звані Pink money (рожеві гроші, ґей-паунд), – і це лише невеличка частина неморального світового грошообігу. Звісно, сюди потрібно додати й ідеологічних противників, які мають немалу владу в сучасних ЗМІ.

 

Тому інформаційний напад на Ватикан з метою дискредитації «Божого пітбула» має свої цілком відкрити і відомі меркантильні інтереси.

 

Успіхи Папи Бенедикта у наведенні правопорядку в Католицькій Церкві також не можуть не хвилювати Її противників та внутріцерковних кротів-лібералів. Зокрема успішна консервативна «революція» у США, початок наведення порядку з американськими монахинями, успіхи у діалозі з лефевристами, успіхи у приверненні консервативних англікан до Католицької Церкви, розчищення ситуації довкола педофільних скандалів – усе це дуже серйозно б’є по позиціях лібералів в середині католицизму, зміцнюючи в цей же ж час саму Католицьку Церкву.

 

Не менш серйозну загрозу відчуває й РПЦ, зокрема її український експонент УПЦ МП, від політики Папи Рацінґера. Адже зміцнення структур УГКЦ, зокрема створення нових митрополій, серйозно підриває надії «русскава міра» в України, принаймні, в її західній частині. Що більше, папське іменування Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука членом Папської Ради сприяння єдності християн, позбавить РПЦ можливості вести діалог з Ватиканом через голови українських греко-католиків. Звідси і образливі звинувачення католиків у прозелітизмі устами заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви протоієрея Миколая Данилевича. Як це не дивно, але реальний перехід великих груп англікан в лоно Католицької Церкви не викликав абсолютно ніяких проблем у екуменічному діалозі між церквою Англії (англіканська деномінація) і Католицькою Церквою. Не пролунало жодних звинувачень у прозелітизмі. А РПЦ, чи її українське відділення УПЦ МП, панічно боїться самої присутності УГКЦ на сході України. Адже, якщо розібратися серйозно, то навряд чи хоч кілька воцерковлених православних юрисдикції МП перейшло в лоно Католицької Церкви. Реальні факти на місцях свідчать, що УГКЦ перш за все опікується галицькою та закарпатською греко-католицькою діаспорою на Сході та що хіба що люди, далекі від воцерковленого життя, які не є католиками за хрещенням вливаються в лоно УГКЦ. Паніка клиру МП стосовно мнимого «уніатскава прозєлітізма» скоріше є надумана та виплекана власним безсиллям та відчуттям неповноцінності.

 

До речі, стосовно згаданої заяви, слід усе ж таки віддати належне протоієрею М. Данилевичу, він жодного разу не назвав греко-католиків уніатами, на відміну від редакції сайту «Православіє в Україні». Це уже великий прогрес у освоєнні азів елементарної культури спілкування православним клиром. Ще б вартувало, щоб московсько-православний клир навчився й правдомовності та перестав послуговуватися паушальними, огульними, голослівними звинуваченнями. Але, можливо, саме поведінка представників офіційного православ’я є дійсним виразом реальних цінностей «візантійска-масковскай цівілізаціі», яку деякі мрійники раді би були насадити і в УГКЦ.  

 

Тож нелюбов ЗМІ до Папи не тільки в західному світі, але й в країнах, де активні адепти «русскава міра», цілком зрозуміла і не є чимось надзвичайним. І тому антиватиканська та антипапська  істерика у певних ЗМІ є надзвичайно добрим індикатором успішності політики Бенедикта ХVІ. Ця істерика лише сприяє внутрікатолицькій єдності, а тим самим робить цілу Церкву сильнішою і успішнішою у вершенні Нею Її послання.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

11.06.2012р. Б. / Тато охороняє Папу

 

– Тато на роботі. Охороняє Папу, – каже 2,5-річна Марія, показуючи ручкою на Апостольський Палац. Вона – одна з наймолодших мешканців Ватикану. Часто, коли вона грається з сестрою в папському садочку, обік молиться Бенедикт XVI.

Перед Воротами св.Анни, одним із межових пунктів поміж Італійською Республікою і Ватиканом, тлум людей. Вступ на територію найменшої держави світу охороняють швейцарські гвардійці. Сюди проходять працівники ватиканських офісів та особи, які мають право користуватися розташованими неподалік поштою, банком, лікарняною приймальнею чи супермаркетом. Протяжне «чаооооо» маленької блондинки викликає усмішки на обличчях гвардійців. «Нас уже не перевіряють, прекрасно знають», – каже Магдалина Волинська-П’єді. Її чоловік Марсель уже 16 років служить у Швейцарській Гвардії. На території Ватикану мешкає заледве 13 сімей, а папський сад є ідеальним місцем для ігор 17 дітей до 10-річного віку. В одному з куточків саду, за тенісним кортом, можна знайти навіть гойдалки, дитячі гірки та пісочниці…

– Мій дід і двоюрідний брат були гвардійцями, але я радше не думав про таку службу, – каже Марсель. А його дочка тягне мене до шафи, де висять мундири тата. Старша гордо демонструє характерний шолом із червоним плюмажем. Одягання окремих частин мундиру становить неабиякий клопіт. Разом з пелериною і шоломом вбрання гвардійця важить 16 кг. Щоденні мундири з темно-синьої вовни менш мальовничі, але більш практичні.

Марсель і Магда

1992 року Марсель приїхав до Ватикану на присягу кузена. Такі паломництва сім’ї та друзів – найважливіша подія, яка щороку відбувається 6 травня (на пам’ять про жертви, яких понесли цього дня перші гвардійці, які 1527 року захищали Папу Климента VII). «Ми пішли на розарій з Йоаном Павлом ІІ. Після молитви він проходив повз нас, я привітався. Він не зрозумів моїх слів і за хвилину повернувся, питаючи: яка то мова? Коли ж я сказав, що ретороманська, одна з чотирьох мов Швейцарії, він усміхнувся і сказав: ну то ми ще зустрінемося», – згадує Марсель. Через три роки він вступив до гвардії.

А в Рік Великого Ювілею студентка Магда була серед волонтерів на Тор Вергата, під час зустрічі Папи з молоддю. В день виїзду попросилася на Генеральну аудієнцію (то була середа), і там зустріла Марселя. Минуло ще три роки, й вони вирішили одружитися. Подали заяву про дозвіл оселитися на території Ватикану. Це становить випробування для них, оскільки одружений гвардієць мешкає у службовій квартирі, доки служить, а по завершенні служби родина втрачає право на помешкання, як і на ватиканське громадянство.

Передшлюбна порада кардинала Ратцінгера

– Вже були запрошені гості, коли з’ясувалося, що нема кому нам уділити шлюбу, – згадує Магда. – Було оголошено поїздку Папи в Іспанію. Не міг же тодішній секретар, о.Мечислав Мокшицький, сказати Папі, що не поїде, бо має нас вінчати!

За поривом серця тоді пішов Марсель. Ніс свою службу в парадному мундирі у Дворі св.Дамасія, коли від Папи вийшов префект Конгрегації віровчення, тодішній кардинал Ратцінгер. І капрал… запитав його, чи не вділить їм шлюбу. «Вельми охоче, я ще жодного разу не вінчав гвардійця», – відповів кардинал.

Наречені ходили до нього на передшлюбні катехизи. «Спершу я була збентежена, – згадує Магда. – Я знала, що це одна з найближчих довірених осіб Папи. Та своєю простотою і відкритістю кардинал підкорив моє серце». За його порадою, вона на кілька хвилин спізнилася на вінчання. «Коли він став папою, в мене часто перед очима була сцена, як кардинал чекає на мене перед церковцею св.Стефана, а я раритетним мерседесом Йоана ХХІІІ з’їжджаю з Ватиканського пагорба…»

Бенедикт XVI охрестив у Сікстинській каплиці двох дочок молодого подружжя – Мелані і Марі. «Ми чекали на дитину чотири роки. Лікарі казали, що все в порядку, а я ніяк не могла завагітніти. У другу річницю смерті Йоана Павла ІІ ми з Марселем молилися про потомство при гробі Папи, – розповідає Магда. – За місяць виявилося, що я матиму дитину».

Труднощі й переваги

Туристи, фотографуючись «на тлі» барвисто вбраних гвардійців, часто сприймають їхню службу як своєрідний ватиканський фольклор. Насправді ж ця найстарша і найменша армія світу прекрасно вишколена, а крім середньовічних алебард гвардійці мають вогнепальну зброю. Вони знають мистецтво боротьби й систематично відбувають різноманітні антитерористичні заняття. Коли ми бачимо біля Папи чоловіків у бездоганних костюмах і зі слухавками у вусі, то думаємо, ніби це поліція. Насправді ж це швейцарські гвардійці. І тільки вони – а не ватиканська жандармерія – мають право входити в Апостольський Палац, де вони оберігають безпеку Папи. Вони несуть службу при дверях його покою і супроводжують офіційні делегації під час приватних аудієнцій. Це не лише картинне тримання алебарди. Вони мають контролювати все, що діється довкола, і бути готовими до нападу. Багатогодинна служба, під час якої гвардієць не може навіть поворухнутися, складна для організму. Тому вони постійно тренуються.

Марсель на сьогодні – старший сержант, відповідає за логістику казарм і тренування. Він рідше вдягає парадний мундир, завдяки чому може, наприклад, забрати дитину з садочка. Однак це не означає, що він частіше буває вдома. Великодньої неділі розпочав службу о 7-й вранці, а закінчив після папської літургії о 13.00. Година перерви – і виїзд до Кастель Гандольфо, куди Папа їхав на святковий відпочинок. Перший вихідний – лише за тиждень, а влітку зміна загону – раз на два тижні. «У такий ситуаціях складно планувати сімейний сніданок чи спільні виїзди за місто», – зізнається Магда.

Бути дружиною гвардійця означає часту самотність. Але є й привілеї. Дружини з дітьми можуть супроводжувати гвардійців під час папських канікул у Кастель Гандольфо. «Це неймовірні хвилини. Ми чуємо, як Святіший Отець грає на фортепіано. А по обіді зазирає до нас зі свого балкону й кидає дітям цукерки», – каже дружина швейцарського гвардійця.

Джерела: CREDO

Воїни Христа Царя

22.05.2012р. Б. / «Воююча Церква – поняття немодне, але правдиве», - Бенедикт XVI

 

«Дякую Богові за всі роки мого життя, навіть за темні ночі. Тому що в ретроспективі видно, що ночі були потрібні та добрі», – сказав Бенедикт XVI на завершення обіду з кардиналами, що проживають у Римі. Спільною трапезою Папа хотів подякувати кардиналам за побажання з нагоди його 85-го дня народження. У короткому слові після закінчення зустрічі Бенедикт XVI прокоментував нинішню ситуацію в Церкві.

«Концепція Ecclesia militans – воюючої Церкви – не модна сьогодні, – сказав Папа. – Однак, насправді ми розуміємо, що вона правдива і відображає істину. Ми бачимо, що зло, хоче захопити весь світ, і що доконечно потрібно боротися зі злом. Бачимо, що зло часто використовує для цього жорстокість, вдаючись до різних форм насильства, але видає це за добро, отже, порушує моральні устої суспільства. Святий Августин сказав, що вся історія є боротьбою двох видів любові: любові до себе, аж до зневажання Бога, і любові до Бога, аж до зневаги себе у мученицькій смерті. Ми беремо участь в цій боротьбі, а у боротьбі важливо мати друзів. Я маю друзів з Колегії Кардиналів. З ними я почуваю себе, як вдома, впевнено в компанії великих друзів, які разом зі мною, і вони всі разом з Богом. Дякую вам за цю єдність в радостях та турботах. Ми йдемо вперед. Господь сказав: «Будьте сильні: Я переміг світ». Ми разом в «команді» Господа, тобто в команді переможців».

Від імені гостей слово мав декан Колегії кардиналів, кардинал Анджело Содано. Він зазначив, що недавній День народження Папи і річниця його понтифікату стали доброю нагодою, щоб співати подячний гімн Te Deum. У цьому контексті він нагадав про постійний заклик Папи Бенедикта ХVI до відродження віри.

За матеріалами info.wiara.pl

Джерело:  Воїни Христа Царя

14.05.2012р. Б. / Кардинал Антонеллі про необхідність лобіювання інтересів сім`ї

 

«Сучасне суспільство потребує справжнього лобіювання щодо сім’ї» - вказав кардинал Енніо Антонеллі перед червневою Всесвітньою Зустріччю Сімей у Мілані. Він закликав сім’ї гуртуватись у товариства різного типу, які були би здатні посилити їх голос і зробити їх присутність більш помітною і думко-творчою.

 

Глава Папської Ради в справах сім’ї пригадав, що спільна діяльність зміцнює сили, а це не дає зігнорувати висунуті  пропозиції. Політики і антисімейні лобісти будуть змушені рахуватись із сильним голосом просімейних товариств і рухів.

 

Кардинал підкреслив, що християни повинні мобілізувати свої сили для оборони родини в Європі.

За матеріалами: radiovaticana.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

08.05.2012р. Б. / Папа зустрівся з новобранцями Швейцарської гвардії

Наступного дня після урочистої присяги, яку склали 26 новобранців Папської Швейцарської гвардії, вони, а також їх співтовариші, рідні та близькі мали аудієнцію у Бенедикта ХVІ, яка відбулась у Климентинському залі Апостольського Палацу у Ватикані.

У своїй промові Святіший Отець звернув новобранцям увагу та не, що це служіння, яке вони розпочинають, має велику і славну історію. Він наголосив, що «швейцарський гвардієць» вирізняється стійкістю в католицькій вірі, відданістю та любов’ю до Церкви Ісуса Христа, наполегливістю та працьовитістю, мужністю, самовідданістю та ретельністю у виконанні малих і великих щоденних завдань. 

Закликавши їх до постійного змагання й зростання в любові та святості, Бенедикт ХVІ доручив присутніх опіці Пресвятої Богородиці та уділив своє Апостольське благословіння. 

Нагадаємо, у неділю, 6 травня, новобранці Папської Швейцарської гвардії склали присягу «вірно, віддано та чесно служити Верховному Архиєреєві Бенедиктові ХVІ та його законним наступникам, посвячувати їм усі свої сили, жертвуючи, якщо це буде необхідно, навіть своїм життям, захищаючи їх».

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:  КРЕДО 

30.04.2012р. Б. / Досвід Божої любові як запорука дозрівання покликань

 

«Юнаки, яких я сьогодні висвятив на священиків, не відрізняються від іншої молоді, але їх глибоко зачепила краса Божої любові, і вони не могли зробити щось меншого, як тільки відповісти на це цілим своїм життям», – сказав Папа Бенедикт XVI перед проказуванням молитви «Царице Неба» в неділю, 29 квітня 2012 р. Традиційна недільна зустріч Святішого Отця з римлянами та гостями Вічного Міста відбулася пів години після того, як в базиліці Святого Петра у Ватикані закінчилася Служба Божа, під час якої Єпископ Риму уділив пресвітерські свячення дев’ятьом випускникам римських семінарій.

Папа закликав вірних дякувати Богові за це свідчення Його вірної та передбачливої любові до Церкви та молитися за новопресвітерів. «Молімося також за те, щоб всі юнаки й дівчата були уважними до голосу Бога, який промовляє в глибині їхнього серця та кличе їх зректися всього, щоб служити Йому», – закликав Бенедикт XVI, зазначаючи, що дуже часто ми боїмося слухати Господній голос, бо боїмося, що він може позбавити нас свободи, хоча насправді, то саме в Бозі ми повністю здійснюємо дар свободи.

Святіший Отець зазначив, що юнаки, яких він висвятив, зуміли відповісти на Божу любов, яку зустріли в Ісусі Христі, в Його Євангелії, у Євхаристії та спільноті Церкви. «Дорогі друзі, – звернувся на завершення Бенедикт XVI, – молімося за Церкву, за кожну місцеву громаду, щоб вона була немов зрошений сад, в якому можуть прорости та дозрівати всі зерна покликань, які Бог вдосталь розсіває». Папа додав, що першим середовищем, в якому можна досвідчити цю Божу любов та почерпнути сили для подолання життєвих випробувань, є сім’я. «Хто в родині переживає довід Божої любові, той отримує неоціненний дар, який приносить в свій час плоди», – наголосив він.

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

Папська програма, захист знедолених та героїчний католицизм

Під час Світлого тижня за юліанським календарем у житті Католицької світової Спільноти відбулось чимало цікавого. І чи не найбільшою подією стало те, що особистий секретар Папи «злив» італійській газеті «La Repubblica» цікаву інформацію – програмою діяльності нинішнього Папи є його енцикліка «Deus Caritas Est». Подія просто екстраординарна. Але сенсацією в українських ЗМІ вона так і не стала. І, на жаль, не лише в ЗМІ. Бо навіть ті, хто мали би, здається, першими зреагувати на цю ситуацію – богослови та релігійні аналітики, цілком її не помітили. Принаймні так на разі виглядає, позаяк до тепер ніхто так і не «розродився» з конкретним коментарем чи аналізом цієї небуденної події. Цікаво, що це чи не єдина енцикліка, яку аж тричі видали в українському перекладі: 2006 року – спільне видання Митрополичої комісії соціальної комунікації УГКЦ та Митрополичої комісії «Справедливість і мир» УГКЦ, 2008 року – видання видавництва «Місіонер», 2011 року – знову Митрополича комісія «Справедливість і мир» УГКЦ і видавництво «Свічадо». Але будемо надіятися, що нашим богословам і релігійним аналітикам просто «завадив» Світлий тиждень.

Цей коментар папський особистий секретар, о. прелат Георг Генсвайн, дав в інтерв’ю італійському виданню з нагоди двох важливих подій минулого тижня – 85-тої річниці від дня народження Папи Рацінґера (16 квітня 1927року) та 7-ї річниці (19 квітня 2005 року) обрання кардинала Рацінґера Єпископом Риму.

Уже тепер зрозуміло, що понтифікат Бенедикта ХVІ не став своєрідним «міжпонтифікальним» часом. За сім років автор декларації «Dominus Іesus» зумів подолати розчарування, яке виникло після смерті Блаженного Папи Іван Павла ІІ, не стаючи блідою копією свого великого попередника. За час папства Бенедикта ХVІ розпочався обнадійливий діалог з лефевриськими схизматиками, закладено фундамент для появи нового обряду в Католицькій Церкві – англо-католицького, нормалізовано статус дособорової Римської Літургії у Церкві, провадиться серйозна боротьба з сексуальними та фінансовими зловживаннями в Церкві. Також є певні ознаки того, що одним з фарватерів теперішнього Папи, яким він провадить корабель Церкви, є утвердження православності (ортодоксії) в церкві, яка під ударами ліберального католицизму почала зникати у деяких колах. Відлунням цієї боротьби очевидно є події у Папському Університеті в Перу та перебіг справ у Конференції вищих настоятельок США.

У контексті утвердження правовірності й правопорядку очевидно і слід розглядати Папську Комісію для дослідження ситуації Церкви в Китаї, створену ще 2007 року, яка останнім часом серйозно пожвавила свою роботу.

Незважаючи на ті чи інші проблеми, Церква у світі продовжує свою євангелізаційну місію, інтегральною частиною якої є і боротьба за справедливість у світі. Так бразильські єпископи звернулися до ООН з проханням захистити бразильських індіанців від насилля, яке на думку єпископату, уже набрало форми громадянської війни та справжнього геноциду індіанських народів Бразилії. Слід зазначити, що це не перша інтервенція Церкви з цього питання. У ХVІІ столітті боротьба за права індіанців завершилась створенням так званих Редукцій – захищених територій, на яких індіанці могли вільно проживати, не боячись португальських та іспанських работорговців. Отці Єзуїти зуміли зорганізувати справжні індіанські християнські міста та селища, з розвинутою оригінальною культурою та високим рівнем соціальної справедливості – майже своєрідний християнський «комунізм». Саме історія з укиненням Редукцій стала основою сюжету фільму режисера Роланда Жоффе «Місія». Редукції ліквідували масонські уряди Іспанії та Португалії. Але й після цього Церква фактично протягом століть залишалася єдиним захисником індіанських народів Латинської Америки. Тож традицію цього трибунства цього разу Церква підняла на міжнародний рівень.

Звісно, знаючи порядки і звичаї ООН, сподіватися на захист бразильських індіанців не доводиться – амазонська нафта та деревина для міжнародної спільноти багато дорожча, ніж кров якихось там «дикунів з сельви». Але, можливо, спроба Церкви надати справі міжнародний резонанс таки вплине на владу Бразилії, щоб та хоч щось зробила для захисту своїх же таки громадян.

Християни усе частіше стикаються із порушеннями своїх прав і свобод не лише з боку визнаних тоталітарних режимів чи мусульманських урядів, але також і у західних демократіях. Протистояння між озвірілим лібералізмом і вірою, між реальною свободою і її симулякром не лише триває, але й загострюється у західному світі. І багато хто говорить, що тінь Антихриста уже впала на історію людства, а кроки його приходу уже відлунюють у коридорах влади. Але такий історичний песимізм не може бути вповні оправданий. Останні часи уже настали від моменту Христового Першого Приходу, а Церква стикнулася з переслідуваннями, заледве народившись на день першої П’ятидесятниці. Але водночас не варто відвертати погляд від знаків часу – від утисків християн там, де їх через існування самого лише поняття «демократія» не повинно було би бути.

У такій ситуації маємо можливість, залишаючись послідовниками Христа, зреагувати двома способами: або, піддаючись реалістичному песимізму, скласти руки і чекати з радістю Христового приходу, або, розуміючи, що часи «тра-ля-ля»-лайт-«християнства» скінчилися, стати правдивими Христовими свідками, готовими до боротьби за Царство Боже.

Саме про цей другий шлях, як єдиний правдивий шлях Христових учнів, говорив минулого тижня єпископ з Іллінойсу Деніел Дженкі, звертаючись до католицьких чоловіків: «Дні, в які ми живемо, вимагають героїчного, а не буденного католицизму… Ми вже не можемо бути випадковими католиками, а мусимо бути католиками за переконанням. У наших сім’ях, на наших парафіях, в місцях, де ми живемо і працюємо, – як покоління перших апостолів – мусимо бути відважними свідками Господа Ісуса Христа… Ми маємо бути безстрашною армією католицьких чоловіків, готових віддати усе, що маємо, Господу, Котрий віддав усе заради нашого спасіння… Ми маємо здобувати світ для Господа. Нам немає чого боятись, оскільки нам приготовлена вічність у небі…»

Якщо реально зважимо на ситуацію католиків у світі, то цей заклик звернений до всіх нас, до всіх дітей Єдиної, Святої, Соборної (Католицької) і Апостольської Церкви. Хіба в нас, в Україні, ситуація Церкви аж так дуже відрізняється від країн, які відкрито провадять антикатолицьку політику? Відкриймо підручники, з яких здобувають освіту діти в українських школах – суцільне антихристиянство, антикатолицизм! Щобільше, така ситуація, здається, всіх задовольняє. Минулого тижня стало відомо, що Міністерство освіти запроваджує в обов’язкову шкільну програму «пророків» Нью-Ейджу: Пабла Коелья та Річарда Баха. І… українське християнське суспільство мовчки проковтнуло те, що українським дітям втовкмачуватимуть в голови нью-ейджівську ідеологію уже на шкільних лавках.

Освіта освітою, а ситуація у соціальній площині? А вкрадені УССР храми, добра частина з яких так і не повернена християнам? А несправедливі закони? Це тільки верх айсбергу. Хіба християни мають на усе це мовчати?

Кожному є над чим подумати і знайти рішення, що робити. Правда, не варто забувати, що за дверима смерті нас спитають і про це рішення.

о.Орест-Дмитро Вільчинський




Джерело:  Воїни Христа Царя

19.04.2012р. Б. / Ватикан досліджує чудо «архангела в пеклі»

 

Ватикан досліджує зцілення від раку шлунку, що відбулось у Каліфорнії, і яке можуть визнати як чудо для беатифікації о.Франца Стока, німецького військового капелана, який служив ув'язненим у нацистських таборах.

О. Сток, який помер 1948 року, серед ув’язнених був відомий як «архангел в пеклі», позаяк своєю добротою служив тисячам ув'язнених, сотням з яких перед стратою уділяв Святі Таїнства. 

Саме через заступництво о.Стока хворий повністю одужав, вважають його рідні, які під час хвороби молилися про посередництво саме до цього свідка віри. З того часу минуло 15 років, зцілений чоловік одружений, має 2 дітей, і жодних слідів раку. Лікарі так і не змогли пояснити його одужання. 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:  КРЕДО 

10.04.2012р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (01.04.–07.04.)

 

Неділя. У неділю, 1 квітня, Римо-Католицька Церква святкувала Пальмову (Вербову) неділю. З цієї нагоди Святіший Отець Бенедикт XVI очолив Святу Месу на площі св. Петра. На початку Богослуження відбулося посвячення пальмових і оливкових галузок та пройшла урочиста процесія, що є спогадуванням славного в’їзду нашого Спасителя до Єрусалиму. В цей день на місцевому рівні відзначається Всесвітній День Молоді, тому площа св. Петра, в більшості, була заповнена молоддю. У своїй проповіді Папа проаналізував ставлення ізраїльтян до Ісуса. Спочатку вони сподівалися, що саме він є обіцяним Месією, тому застеляли дорогу перед ним пальмовими гілками. Проте, розчарувавшись у тому, як Ісус здійснював свою царственість, відреклись від нього і через кілька днів кричали «Розіпни!». Понтифік наголосив, що кожен з нас в цей день, стоячи на порозі Страсного тижня, мав би собі дати відповідь на питання «Ким для нас є Ісус з Назарету? Яку ідею маємо про Месію, яку ідею маємо про Бога», адже «ми покликані іти за нашим Царем, який обрав своїм троном хрест; ми покликані іти за Месією, який не гарантує нам легкого земного щастя, але – небесне щастя, Боже блаженство».

 

Відомі численні заклики Святішого Отця Бенедикта ХVІ до припинення насильства у Сирії і до порозуміння між ворогуючими партіями. Вселенський Архиєрей також закликає до молитви за усіх страждаючих. Папа вирішив передати через Папську Раду Cor Unum 100 тисяч доларів для Церкви у Сирії, для здійснення її харитативних проектів на користь убогого населення. 31 березня 2012 р. дарунок Святішого Отця був вручений представникам місцевої Церкви Секретарем Папської Ради Cor Unum, монсеньйором Джіампіетро Даль Тозо.

 

Понеділок. У понеділок Бенедикт XVI нагадав про сьому річницю смерті Івана Павла II. Папа та прес-секретар Ватикану о. Федеріко Ломбарді пригадали про те, що саме бл. Іван Павло ІІ був ініціатором Всесвітніх Днів Молоді.

 

2 квітня стало відомо, що Папа Бенедикт XVI призначив кардинала Анджело Комастрі, Генерального Вікарія Святішого Отця для Держави-Міста Ватикану, своїм спеціальним легатом для участі в заключних богослуженнях Національного Євхаристійного Конгресу в Україні, що відбудуться 3 червня 2012 року у Львові.

 

Цього ж дня виповнилось 80 років кардиналові Едварду Ігану, емеритованому Архиєпископу Нью-Йорку. Відповідно до норм канонічного права він втратив право голосу на конклаві. Кількість кардиналів, що мають право голосу на конклаві, впала до 123.

 

Архиєпископ Марк Бенедикт Кольриджа, архиєпископ Канберри та Ґульбурна (Австрія), був призначений Архиєпископом-Митрополитом Брісбену.

 

Вівторок. У зв'язку з «тривожним зростанням насильства і невибірковим застосуванням сили», представник Ватикану в Арабській лізі, Архиєпископ Майкл Фітцджеральд, закликав до міжнародних дій заради припинення насильства в Сирії. Єрарх вказав також, що цій країні вкрай необхідна матеріальна допомога і розповів, що Святий Престіл скеровує значні пожертви, щоб допомогти тим, хто страждає.

 

У вівторок до Господа відійшло три єпископи Католицької Церкви: владика Ефраїм Базаліо Кревей (українець), ЧСВВ, почесний єпископ Сан-Жуан-Батіста ет Курітіба (Бразилія), помер у віці 83-х років; владика Ардуніо Бертольдо, почесний єпископ Фоліньо (Італія), помер у віці 79-ти років; та Архиєпископ Михайло Бздель (українець), почесний Архиєпископ-Митрополит Вінніпегу (Канада), помер у віці 81-го року.

 

Владику Карлоса Ромеро Карберу, єпископа Сакатекасу (Мексика) було призначено Архиєпископом-Митрополитом Сан-Луї-Потосі. Він заступив на місце Архиєпископа Луїса Моралеса Рейеса.

 

Середа. В середу напередодні загальної аудієнції представники італійської кондитерської компанії подарували Папі Бенедикту XVI шоколадне яйце вагою 250 кг. Папа передав його в’язниці для неповнолітніх Casal del Marmo, що знаходиться в Римі.

 

Під час загальної аудієнції в середу, 4 квітня, Папа Бенедикт XVI звернув увагу вірних на Пасхальне Тридення – кульмінаційний момент Ісусової місії, який в Євангелії від Івана називається «Його годиною». Святіший Отець пояснив, що ціле Христове життя було спрямоване до цієї години, яка відзначається двома аспектами: це – година переходу і година любові. «У дійсності, саме божественна любов, Святий Дух, яким Ісус наповнений, “переводить” Ісуса через безодню зла і смерті та вводить його у новий простір воскресіння», – сказав Бенедикт XVI. Папа додав, що Христос кожного з нас «полюбив до кінця», тобто до повного дарування себе на хресті. На завершення Понтифік закликав вірних піддатися перемінюючому впливові Божої любові, щоб у кожному здійснилося воскресіння.

 

Після загальної аудієнції Папа Бенедикт XVI звернув увагу на проблеми, пов’язані з наслідками застосування наземних мін. Цей заклик прозвучав з нагоди Міжнародного дня просвіти щодо мінної безпеки та допомоги у протимінній діяльності. «Підтримую зусилля всіх тих, що трудяться над звільненням людства від цих жахливих та підступних боєприпасів, які перешкоджають людям “спільно прямувати стежками життя, не боячись засідок, які несуть руйнування та смерть», - сказав Папа.

 

Отець Франческо Міліто був обраний єпископом Оппдо Мамертіно Пальма (Італія).

 

Отець Туліо Луїс Рамірес Паділья був призначений титулярним єпископом Аусукура та єпископом-помічником Каракасу (Венесуела).

 

Четвер. У Великий Четвер розпочалися богослужіння Пасхального Тридення. Зранку в четвер Святіший Отець очолив урочисту Службу Божу з чином посвячення мира, в якій взяли участь велика кількість єрархів і священиків. Ця спільна відправа є знаком єдності між Папою – Пастирем Вселенської Церкви та його братами у священстві. У своїй проповіді Святіший Отець звернув увагу на загрозу справжнього виконання місії Церкви, яка виникає внаслідок непослуху священиків. Понтифік зазначив, що умовою для оновлення Церкви є «уподібнення Христу, який не панує, а служить, не бере, але дає». Ввечері Папа Бенедикт  XVI відправив богослуження «На Господній вечері», під час якого згадується встановлення Пресвятої Євхаристії. Під час цієї відправи Папа, виконав зворушливий обряд миття ніг дванадцятьом священикам. Проповідь Понтифіка спрямувала погляди вірних на початок мук Ісуса: «Великий Четвер – не тільки день встановлення святої Євхаристії…а також темрява ночі на Оливній горі; самотність і покинутість Ісуса, який з молитвою виступає назустріч темряві смерти…». Святіший Отець закликав кожного віруючого, уподібнившись Христові, відкинути власну волю і прийняти святу волю Отця для того, щоб здобути правдиву свободу дитини Божої.

 

П’ятниця. В Римо-Католицькій Церкві у Велику П’ятницю відправляються богослужіння «Страждання Христові», яке зосереджене на адорації, поклонінню Святому Хрестові та роздумуванні над стражданнями Господа нашого Ісуса Христа. Його Святіший Отець відправив у базиліці св. Петра. Після цього відбулась традиційна «Хресна дорога», що проходить ярусами Колізею. Цього року з доручення Папи роздумування приготували Даніло та Анна-Марія Дзандзуккі, що стоять біля витоків руху «Нові родини». Головною темою розважань «Хресної дороги» були роздуми про сім’ю.

 

Цього дня у віці 76-ти років, у вічність відійшов владика Філіппе Фернандес Ґарсія, почесний єпископ Сан-Крістуаль-де ла Лагуна (Іспанія).

 

Субота. Ввечері у Велику Суботу Римський Архиєрей Бенедикт XVI очолив «Пасхальну Вігілію» в базиліці св. Петра. Відправа розпочалась у притворі базиліки обрядом благословення вогню і пасхальної свічки. Потім відбувся процесійний похід до базиліки, спочатку лише при світлі свічок, а при співі «Світло Христове» по всій базиліці спалахнуло яскраве світло Під час богослуження Папа уділив Святі Тайни Хрещення, Миропомазання та Перше Святе Причастя вісьмом дорослим катехуменам, які відбули відповідне приготування у римському вікаріаті. Вони походять з Італії, Туркменії, Албанії, США, Німеччини, Камеруну та Словаччини. На противагу темряві ночі та темряві смерті, про які говорив Понтифік у Великий Четвер, Пасхальна проповідь Папи була присвячена світлу. «У великодню ніч,  ніч нового творіння, Церква представляє собою таємницю світла в одному дуже особливому і покірному символі: великодній свічці. Це світло, яке живиться жертвою. Свічка світить згоряючи. Вона дає світло, віддаючи саму себе.  Так вона в дивовижний спосіб представляє таємницю Христа, який віддає себе і дарує нам таке яскраве світло. По-друге, згадаймо, що світло свічки – це вогонь.  Вогонь є силою творіння світу, силою перетворення. Вогонь дає тепло. І в цьому теж проявляється таємниця Христа. Христос це світло, вогонь, полум’я, що спалює зло і так перетворює світ і нас самих.», - зазначив Святіший Отець, закликаючи вірних просити Бога, щоб «ми самі стали носіями його світла, щоби сяйво лику Христового через Церкву увійшло в світ».

 

7 квітня Бенедикт XVI призначив Папським легатом на Міжнародний Євхаристійний Конгрес в Дубліні кардинала Марка Уелле, префекта Конгрегації у справах Єпископів.

 

У суботу, 7 квітня, в Римі, спочив у Господі блаженніший Ігнатій Мусса І кардинал Дауд, вислужений сирійський Антіохійський Патріарх та вислужений Префект Конгрегації для Східних Церков.

Мандрівники Христа Царя

01.04.2012р. Б. / Суть сьогоднішнього свята полягає в тому, щоб відповісти на запитання: Ким для мене є Ісус з Назарету?

 

«Пальмова Неділя – це широкі двері, через які входимо у Страсний Тиждень, тиждень, під час якого Господь Ісус прямує до вершини свого земного життя», – розпочав свою проповідь Святіший Отець, зазначаючи, що Ісус іде до Єрусалиму, щоб сповнити Писання, щоб бути піднесеним на хресті – троні, на якому Він царюватиме повіки, притягаючи до Себе людство всіх часів.

 

Під час цієї останньої подорожі, вів далі Папа, трапилася особлива подія, «яка посилює очікування того, що має статися, та спричиняється до того, що увага до Ісуса ще більше посилюється». На шляху, яким йшов Спаситель, сидить сліпий жебрак, який, довідавшись про те, що надходить Ісус, починає кричати: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» Його надаремне намагаються примусити замовкнути, врешті, Сам Ісус кличе його та запитує: «Що хочеш, щоб я вчинив тобі?» «Учителю, щоб я знову бачив» – каже той, а Ісус відповідає: «Іди, віра твоя спасла тебе». І той почав бачити. Саме після цього чуда, супроводжуваного закликом «Сину Давидів», серед народу зросли месіанські очікування, і люди запитували, чи той Ісус, що йде до Єрусалиму, не є Месією, новим Давидом? І чи з Його входом до святого міста не прийшов час відновлення Давидового царства?

 

Святіший Отець зазначив, що також приготування до в’їзду до Єрусалиму спричинилося до оживлення месіанських надій. Ісус прибуває зі сторони Оливної гори – звідки, згідно з пророцтвами, мав прийти Месія. Всіх огортає ентузіазм: люди стелять свою одіж та пальмові галузки, починають вигукувати слова Псалма: «Осанна, благословенний хто йде в ім’я Господнє. Благословенне царство, що надходить, отця нашого Давида!» Як пояснив Бенедикт XVI, цей святковий заклик, записаний всіма чотирма євангелистами, «виражає однодушне переконання в тому, що в Ісусі Бог відвідав свій народ, що так очікуваний Месія нарешті прийшов». Отож, зростає очікування на діло, яке Христос довершить, увійшовши до міста.

 

Старозавітні пророцтва про Месію, пригадав далі Святіший Отець, передвіщали, що Він прийде сповнити давню обітницю, яку Бог дав Авраамові: «Виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе... Тобою всі племена землі благословлятимуться». «Отож, Той, Якого натовп вітає, як благословенного, є, одночасно, Тим, в Якому буде благословенне ціле людство», – сказав Бенедикт XVI, додаючи, що у Христовому світлі «людство визнає себе глибоко об’єднаним та огорнутим плащем Божого благословення». Тому, в сьогоднішньому святі ми повинні навчитися правильно дивитися на людство, на народи світу, на різні культури та цивілізації. «Погляд, який вірний отримує від Христа – це погляд благословення... здатний збагнути красу світу та співчувати його вразливості», – зауважив Папа.

 

Але, вів далі Римський Архиєрей, люди, що вітали Ісуса, мали своє бачення Месії, своє розуміння того, як повинен діяти обіцяний та очікуваний Цар. І тому, зовсім не випадково, через кілька днів вони кричали: «Розіпни!», –бо розчарувалися тим, як Ісус здійснював свою царственість. «Саме в цьому – наголосив Бенедикт XVI, – суть сьогоднішнього свята також і для нас. Ким для нас є Ісус з Назарету? Яку ідею маємо про Месію, яку ідею маємо про Бога. Це – вирішальне питання, якого ми не можемо оминути, особливо тепер, коли протягом цього тижня ми покликані іти за нашим Царем, Який обрав своїм троном хрест; ми покликані іти за Месією, Який не гарантує нам легкого земного щастя, але – небесне щастя, Боже блаженство».

 

Далі Святіший Отець звернувся до молоді. «Нехай Пальмова Неділя буде для вас днем рішення прийняти Господа та йти за Ним до кінця, рішення зробити Його Пасху смерті й воскресіння сенсом свого християнського життя. Це рішення, яке веде до справжньої радості», – сказав Бенедикт XVI, вказавши також на приклад святої Клари з Ассізі, яка 800 років тому, захоплена життям святого Франциска, якраз у Квітну Неділю залишила батьківський дім, щоб цілковито посвятитися Господу Богу.

 

Папа побажав, щоб в ці дні християни сповнювалися почуттями прослави, як це було з тими, які зустрічали Ісуса в Єрусалимі, та вдячності Богові за той Його великий дар, свідками й учасниками якого ми будемо під час Страсного Тижня.

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

12.03.2012р. Б. / Правдиві герої і псевдогерої

 

Без сумніву найсенсаційнішою новиною минулого тижня була атака хакерської організації «Anonymous» на офіційний сайт Ватикану, який практично понад добу був недоступний для відвідувачів. Паралельно «Anonymous» атакували і сайти кількох протестантських деномінацій. Але їхні агресивні антирелігійні послання викликають лише щирий подив. Адже такої примітивності від всесвітньовідомих «борців» за свободу в інтернеті мало хто очікував.

Якщо до цього моменту чимало вірних симпатизували хлопцям з цієї організації і їхній боротьбі проти засилля різних інтернет-корпорацій та державних органів, особливо, коли в Україні вони напали на сайти держустанов після горезвісного закриття сайту Ex.ua, то після нападу на власну віру для багатьох «Anonymous» стали ворогами. Особливо таке можна було спостерігати на форумах у тій частині Європи, яка після ІІ Світової війни опинилася у руках комуністів. За одну ніч з героїв в очах багатьох, навіть невіруючих, «Anonymous» стали злобними маргіналами, які з неповагою ставляться до переконань інших. Замість світової слави «Anonymous» отримали світове «фе!».

Інтернет щоразу частіше стає територією ідеологічної боротьби, місцем, де зіштовхуються різні світогляди і світи. У загальному – це боротьба ненасильницька. «Anonymous» показали шлях, так би мовити, насильницької боротьби в інтернеті. Ні, не трощення чужих серверів, а виведення з ладу чужих сайтів. Такий спосіб боротьби – анонімний, насильницький характеризує групи, які відчувають власне безсилля перед каральним апаратом держави або власну ідеологічну слабкість перед супротивником. Оскільки ні протестанти, ні католики, а навіть і Ватикан такого апарату не мають, вчинок «Anonymous»  можна трактували лише як вираз відчуття їхньої власної безсилості перед християнством, якого вони ненавидять.

Цікаво, що немає, а, очевидно, і не буде ніяких повідомлень про атаки цих же ж «Anonymous», скажімо, на мусульманські чи індуїстські сайти або ж на сайт Комуністичної партії Китаю. Адже звідти може надійти серйозна реакція, а не прості вирази жалю. Це, можливо, підтверджує здогади, що вибірковість боротьби «Anonymous» проти релігії не зумовлена якимись ідеологічними причинами, а, радше, простим банальним страхом. Навіть напади на сайти західних урядів і корпорацій є не більше, аніж виразом страху. Адже навіть західні спецслужби не будуть вишукувати зловмисників, щоб зробити їх на голову коротшими. Навіть у руках спецслужб «Anonymous» можуть розраховувати на більш-менш справедливий суд і можливість, що добрий адвокат їх «витягне» з мінімальним покаранням.

От такі-то віртуальні герої нашого часу – боязкі псевдоборці.

Вони ніяк не можуть зрівнятися з правдивими героями християнської віри – реальними безкомпромісними борцями зі справжньою, а не напівміфічною диктатурою.

Днями два сусідні європейські народи, мадяри і хорвати, згадували своїх велетнів віри – кардинала Міндсенті та кардинала  Кухаріча.

Кардинал Йозеф Міндсенті – син мадярського народу – активно виступав проти засилля диктатур, що поневолювали мадярський народ упродовж ХХ століття. Диктатура большевика Бели Куна кинула його до в’язниці, фашистська диктатура Ференца Салаші готувала на нього замах, комуністична диктатура вигнала його з країни. Однак ні на хвилину він не переставав боротися за право свого народу вільно сповідувати католицтво і не пішов на копроміс з диктаторами. Сьогодні для більшості мадярів він – герой віри і народу.

Кардинал Франьо Кухаріч діяв в умовах комуністичної диктатури, яка після ІІ Світової війни розпочала переслідування католиків у Югославії. Продовжуючи гідний опір диктатурі своїх попередників, блаженного кардинала Алойза Степінца та кардинала Франє Шепера, він домігся послаблення тиску держави на Церкву і дожив до падіння диктатури та визволення Хорватії. Саме завдяки опору Католицької Церкви проти диктатури хорватському народові вдалося протистояти шаленому тиску комуністичних югославських денаціоналізаторів.

Їхній досвід є актуальним і для нас, в Україні. Спротив диктатурі, яка тихенько просуває москалізацію і «русскій мір», єдине, що може врятувати Церкву і Народ. Цей спротив може бути різноманітним, але він повністю мусить виключати будь-який компроміс з диктатурою. Спроби компромісу Церкви з диктатурою у Білорусі не вродили добрим плодом.  Білоруський диктаторський режим почав відкриті утиски католиків у цій державі. Це безсумнівний доказ того, що загравання з диктатурою, подібне до загравання з лукавим. І цей досвід варто враховувати, якщо не бажаємо опинитися у подібній ситуації.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

07.03.2012р. Б. / У Римі виявили лист про мучеництво священиків в СРСР

 

Раніше невідомий лист 32 католицьких священиків про релігійне переслідування в СРСР нещодавно знайшов о. Еугеніуш Сенков, польський єзуїт, співробітник Папського східного інституту в Римі. 

 

Працюючи з документами в бібліотеці, о. Еугеніуш натрапив на лист, який написали ув’язнені на Соловецьких островах католицькі священики. 

Лист розпочинається описом незаконних методів ОДПУ, яке порушувало норми радянської конституції про свободу совісті. У ньому йдеться про переслідування католицьких віруючих і священнослужителів, а також антирелігійну діяльність Союзу войовничих безбожників, який закликав до цих переслідувань. Автори пишуть про арешти священиків, які для влади країни були «найгіршим кримінальним елементом», про вироки для невинних, приречених на рабську працю в таборах, де не мали можливості отримувати листи чи допомогу від рідних. «Нас змушують виконувати найважчі роботи: копати ями під фундаменти будівель, переносити великі камені, копати взимку замерзлу землю, а іноді ми повинні стояти на варті по 16 годин безперервно», – писали автори листа. 

Треба зазначити, що 2002 року розпочався беатифікаційний процес російських католицьких мучеників ХХ століття.

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:  КРЕДО 

13.02.2012р. Б. / У Римі на завершення Різдвяного періоду відбувся концерт українських колядок «Прощання з колядою»

 

Вже традиційним стало у Римі «Прощання з колядою» - святковий концерт з нагоди завершення циклу Різдвяних свят, який організовує останніми роками українська парафія святих Сергія і Вакха та Жировицької Ікони Божої Матері в Римі.

 

Так і цього року в неділю, 12 лютого, як анонсувалося, українська парафія Свв. Сергія і Вакха та Жировицької Ікони Божої Матері в Римі на завершення Різдвяного періоду запросила римлян на концерт "Прощання з колядою", що відбувся в сусідньому до парафії італійському храмі "S. Maria ai Monti. На прощання із колядою прибула не лише численна українська громада, представники Церкви і місцевого уряду, але і багато гостей-італійців.

 

На початку концерту до присутніх з привітальним словом звернувся о. Марко Ярослав Семеген, Пастоальний координатор та віце-парох парафії Свв. Сергія і Вакха, запросивши до слова також монсеньйора Пієр Пауло Феліколо, Директора «Мігрантесу» Римської архідієцезії.

 

У мистецькій програмі парафіяльний хор під керуванням пані Галини Громик, виконав на професійному рівні цілий ряд українських колядок. А окремі парафіяни представили оригінальне сценічне дійство «Різдвяний вертеп», у якому господарі вертепу - пан Іван Рогожинський та пані Ірина Винник - українською та італійською мовами пояснювали присутнім Різдвяні звичаї та діалогували з колядниками.

 

Торжественною прикрасою концерту став виступ хору семінаристів Української папської колегії Святого Йосафата, а ще більшою несподіванкою - участь парафіяльного хору Грузинської православної церкви у Римі.

 

Не менш чудовим дарунком для присутніх стало віншування та спів української колядки у виконанні італійських дітей Джулїї Москателлі та Міріам Буцці. 

На завершення концерту з подячним словом до виконавців та глядачів звернувся о. Іван Кулик, Адміністратор парафії Свв. Сергія і Вакха та п. Тетяна Кузик, додатковий радник від іноземних громад при Римській мерії.

Прес-служба УГКЦ в Італії


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

12.02.2012р. Б. / У Римі виявили раніше невідомий лист про мучеництво священиків в СРСР

 

 О. Еугеніуш Сенков, польський єзуїт, співробітник Папського східного інституту в Римі, працюючи з документами в бібліотеці, натрапив на раніше невідомий лист, який написали 32 католицькі священики про релігійне переслідування в Радянському Союзі. Священнослужителі відбували ув'язнення в ГУЛАГу на Соловецьких островах. Ув'язнені священики написали листа до Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету 29 червня 1930 року. Комітет в 1917-1937 роках був вищим законодавчим, розпорядчим і контролюючим органом державної влади в СРСР. Серед священиків були поляки, литовці, латиші, росіяни та грузини, повідомляє radiovaticana.org.

Лист розпочинається описом незаконних методів ОДПУ, яке порушувало норми радянської конституції про свободу совісті. У ньому йдеться про переслідування католицьких віруючих і священнослужителів, а також антирелігійну діяльність Союзу войовничих безбожників, який закликав до цих переслідувань. Автори пишуть про арешти священиків, які для влади країни були "найгіршим кримінальним елементом", про вироки для невинних, приречених на рабську працю в таборах, де не мали можливості отримувати листи чи допомогу від рідних. "Нас, священиків, майже всіх у зрілому віці змушують виконувати найважчі роботи: копати ями під фундаменти будівель, переносити великі камені, копати взимку замерзлу землю, а іноді ми повинні стояти на варті по 16 годин безперервно", – писали автори листа.

Треба зазначити, що 2002 року розпочався беатифікаційний процес російських католицьких мучеників ХХ століття.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя