29.08.2012р. Б. / «Віра-це факел на дорозі пізнання, який освітлює шлях», - владика Степан Меньок

«Вічність, навіть добра, нас лякає. Згадка про пекло багатьох «відмовила» від важкого гріха, як і обіцянка вічної радості часом допомагає нам у виконанні чогось важкого. Те, чого око не бачило й вухо не чуло і те, що на думку людині не спало, приготував Бог тим, що його люблять (1Кор. 2, 9), - такими словами ап. Павло хоче «пояснити» нам невідомість приготованої Вічності», - про це сказав Владика Степан (Меньок), Екзарх Донецько-Харківський УГКЦ, під час проповіді до недільного Євангелія 26 серпня 2012 року у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці, що в Донецьку.

 

За словами владики Степана, одним із занять щасливої людської душі у Вічності буде безконечний процес пізнання вічного Бога. «Мов візерунки у калейдоскопі, нам відкриватимуться щоразу нові грані таємничого Божого єства», - пояснив владика прихожанам храму. Вічне життя, на думку Екзарха, є вічним не тому що не закінчиться, а тому, що Бог - вічний. Як сказав владика, вічність для нас, які «звикли» до життя обмеженого часом і простором, завжди буде таємницею. У проповіді він зауважив також і те, що віра – це «факел на дорозі пізнання, що освітлює шлях».

 

«Наша немічна людська природа, ослаблена первородним гріхом, часто впадає в гріх, особливо у ті гріхи, які прив’язані до багатства. Така залежність - завжди погана, бо вона позбавляє нас свободи шукати найцінніше. Учнів Христа це злякало і вони запитали  Його: «Хто ж тоді спасеться?». А Він їм відповів, що у людей це неможливо, Богові ж все можливо» (Мат.19,26). Таким чином Ісус наголосив їм те, що самих зусиль людини на дорозі до Вічності завжди не достатньо», - сказав у недільній проповіді владика Степан (Меньок), Екзарх Донецько-Харківський УГКЦ.

Прес-служба Донецько-Харківського екзархату УГКЦ

28.08.2012р. Б. / Успіння Пресвятої Богородиці

Коротка історія

Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.

 

День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

 

Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері”. В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері”, це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної”.

 

У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці”. В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії”, а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо”. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

 

Про ікону

Існує певна аналогія між іконою „Успіння Богородиці” та іконою „Anastasis” — „Воскресіння Христове”. Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім — воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут „успіння” є пробудженням у Царстві Божому.

 

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: „Душі праведних у руці Божій” (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

 

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах „Успіння” зображають перед труною: якийсь єврей хоче торкнутися Богородиці руками, але ангел без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світу явищ.

 

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

 

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла ти, в успінні світа не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір'ю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.

 

Слава, і нині: Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

 

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

 

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.

 

Проповідь

Свято Успіння Пречистої Діви Марії належить до одних із великих свят в честь Пресвятої Богородиці. Свята Церква не вживає терміну, що Пречиста Діва померла, лише - заснула. У святій книзі записані слова, якими Господь звернувся до людини, яку створив з пороху: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут 2,16-17). Це означає, що людина не послухала перестороги Бога, не прийняла її до свого серця, знаємо, що повірила злому духові, що прийняв вид хитрого змія, з’їла плід, була вигнана з раю та від того часу смерть перебрала владу над людиною. Усі хто народився помирають, смерть має владу над людськими тілами. Смерть, тільки для певних осіб бажаний акт. Більшість людей бояться смерті, тому що це розлука тіла із душею, а розставання тих, хто мирно та в любові жили між собою завжди біль та страх. Після смерті, людина опиняється у вічності, яка є великою таємницею для усіх, хто туди прямує. Це більше як побувати космонавтом на місяці, бо там недовго залишатися людині, а ось, вічність - незмінна і дуже незнана. Вічність починається з гідної та справедливої оцінки життя людини, яку дає не земський обмежений суддя, а сам непомильний Творець людини, той, хто створив для неї безсмертну душу. «Не шукайте собі смерті вашим життям безпутнім і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших. Бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих» (Муд. 1,12-13), - перестерігає Мудрець людей.

 

Нам страшно розставатися не тільки із своїм тілом, але найбільший ляк появляється від того, що є хтось, що запитає нас про моральний та взагалі, чесний спосіб нашого християнського життя, про те, як ми використали його, щоб освячувати душу та користали із заслуг Ісуса Христа, щоб отримати вічну нагороду. Це повинно бути першим і найважливішим питанням кожної особи покликаної Богом до життя. Можливо, той страх розлуки та відповідальності за наше життя не був би таким важким, коли б люди не підлягали покаранню, за негідний спосіб життя, за його розгнузданість та вічний осуд у вогні пекла. Як тяжко про це думати! Як не хотілося б цього, але такі слова часто повторяв Ісус Христос не для того, щоб людей лякати, але щоб говорити правду й відвернути людину від грішного способу життя. «Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, де черв'як їхній не вмирає, й вогонь не вгасає» (Мр. 9,43-44).

 

Корисно думати про вічність, про суд, нагороду або кару. Про нагороду якось легше говорити та сприймати, а кару, людина бажає віддалити від себе у своїх думках, й в цьому допомагає диявол, щоб людину потішати, що покарання для мене не буде. Трудно подумати, що пройде сто років, тисячу років, мільйон й мільйони років, а зміни у терпінні не наступлять і визволення з нього не буде ніколи. Подібно й нагорода, яку отримають спасенні, буде незмінна у вічності. Незмінна у триванні, але нова у сприйманні та наповненні особи. Необхідно старатися, забезпечити не таке щастя, що закінчується, але вічне щастя, тому що наші душі не помирають» (св. А. Ліґуорі «У світлі вічності», Гл. VI п.1), - пригадує Учитель Церкви.

 

Застановляємося над вічними правдами і не вважаю, що ми віддалилися від вшанування урочистості свята Успіння Богородиці нашим роздумуванням. Сьогоднішнім святом вшановуємо святий відхід до вічності нашої Небесної Матері, яка була спокійна в тому, щоб стати учасницею вічної радості у небі. Її життя було постійним ростом у любові до свого Сина, бажанням зустріти Небесного Отця та оглядати невимовну красу Пресвятої Трійці, бути постійним учасником вічного щастя.

 

Богородиця, готувала себе до вічного переходу в потойбічний світ, що був теж і їй незнаний, однак, вірою та надією бажаний й очікуваний. Вона була переконана, що в іншому світі, до якого прямує, зустріне свого Божого Сина, що випередив Її до вічності, помираючи на хресті. Пресвята Богородиця пам'ятала слова Ісуса Христа: «В домі мого Отця багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам: іду бо приготувати вам місце» (Ів. 14,2). Її життя було наповнене гіркотою терпіння, яке вона випила до дна, як цілющий напиток. Терпіння не зламало Марії, не відстрашило її від вірності Богові, а стало вагомою частиною її життя. Її спокійний відхід до вічного життя, дає непоборну певність думати, що «у Бога є для нас місце» (Венедикт XVI «В Марії бачимо наше вічне призначення» 15.08.2010). Кожен момент нашого життя складається на вічність. Уважно слідкуймо за нашим життям, чинімо його праведним, віддаляючи від себе похід за пристрастями та, не догоджуймо їм. Пресвята Богородиця показала, що вона не може чинити чудес, тому поклала у руки свого Сина поміч весільним у Кані Галилейській, яким забракло вина. І Син вислухав її прохання, хоч не був йому час творити чуда, однак, не міг відмовити своїй Матері, послухав її та допоміг тим, хто був у розгубленні. Господь не відмовляє нам у більшому й кличе усіх нас до щасливої вічності разом зі своєю Матір'ю, яка уже прийняла вічне щастя, як нагороду за вірне служіння Богові та ближнім. Це - більше, як чинити чуда. Церква ставить нам перед очі нашу Небесну Матір, як могутню помічницю у здобуванні вічного щасливого життя. Богородиця звертається до нас словами Мудреця: «Я мати красної любові, остраху, знання й благонадії, я даю вічні блага всім моїм дітям і тим, що від Бога призначені. Прийдіть ж до мене, ви, що мене бажаєте, і живіться досита плодами моїми» (Сир. 24,18-19). Закликає нас користати з її пропозицій, прибігаючи до неї у молитвах і будьмо переконані, що Марія не відмовить нам ніколи у необхідних проханнях, що відносяться до нашого духовного та матеріального життя.

 

Молімося до неї сердечно, покірно й уважно, не поспішно, не зухвало і не хаотично. Марія бажає нас зрозуміти й нам допомогти, як своїм добрим дітям. Можливо не маємо багато часу на молитву, хоч маємо доволі часу на непотрібні балачки, осуди, оглядання телевізії та часто, некорисне сидіння біля комп'ютера. Огляньмося назад, прослідкуймо за нашим життям та скажімо правду своїй особі, що ми багато часу витрачаємо на непотрібні справи, а мало часу посвячуємо, щоб щиро помолитися до Божої Матері. Хочемо доброї зміни, але не бажаємо брати участі у цій переміні. Так не буває. Людина обдарована Богом вільною волею і Господь бажає, щоб усякий вибір був за нами, а не штучно творити щось поза нашою волею та увагою. Одягаймося у добрі діла, які здобудуть нам спасіння й вічну радість з Марією й святими через заслуги Ісуса Христа. Святіший Отець Венедикт XVI-ий навчає: «Нічого з цього, що є для нас цінне й дороге, не буде знищене, але буде мати повноту в Господі» (там же). Здобуваймо небо кожного дня гідним християнським й простим життям, а не віддаляймося від нього. Господь очікує нашого приходу до вічності, щоб нагородити нас й вчинити навіки щасливими у його радості. Завершімо наше роздумування молитвою-прославлення Богоматері ірмосом Утрені свята Успіння: «Нехай проголошують сурми богословів сьогодні, язик же багатовіщанний людський нехай прославляє, нехай оголошує повітря, сяючи безмірним світлом; ангели нехай оспівують Пречистої Діви Успіння» (Утреня свята, п.5, ірмос).

+ Ігор

Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Храм Успіння Пресвятої Богородиці. вул. Максимовича, м. Львів, 28.08.2011

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Успіння Пресвятої Богородиці.


Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

08.04.2012р. Б. / «Благовіщення долає прірву між Богом і людьми», – Блаженніший Святослав

 

У світле свято Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії греко-католицька громада столиці у храмі Благовіщення, що при Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві мала змогу спільно молитися з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом. Очоливши Архієрейську Службу, Блаженніший Святослав звернувся до численних прихожан та гостей, які вщерть заповнили невеликий дерев’яний храм, з проповіддю.

 

Проповідник наголосив, що це особливе християнське свято дає нам можливість пережити подію, що запроваджує нові стосунки між людьми і Богом. «Благовіщення – це тиха, глибока, таємнича подія, що трапилася у невеличкій хатинці у місті Назарет. А нині усі християни є свідками того, що колись давно відбулося без свідків», – розповів Блаженніший Святослав.

 

Роздумуючи над Божим Словом, Предстоятель УГКЦ назвав подію Благовіщення початком відліку великих діл в історії Церкви, з якої починається велика історія спасіння. Адже у Старому Завіті існувала нездоланна прірва між Богом та людьми, що сталася після гріхопадіння і отримала назву смерть. Тоді людина тремтіла перед Богом у своїй інакшості, адже через свою смертність не могла наблизитися до нього.

 

У Новому Завіті, а саме у Благовіщенні, ця відстань долається зустріччю двох цілковито відмінних світів і робиться у дуже лагідний спосіб. Марії з’являється ангел Гавриїл і каже: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою!» Дух Святий благословляє і Слово Боже втілюється, починаючи не лише життя людське, а життя Боже. Господь починає входити у світ людини, відновлювати з нею втрачений зв’язок через своє Слово.

 

Блаженніший Святослав наводить паралель між Євою та Марією у тому, що вони обидві схиляють своє вухо до слухання, але перша – до змія, друга – до ангела. Та наслідком слухання для кожної стала зміна подальшого існування – смерть і життя... Марія є новою Євою, бо Єва означає мати усіх живих. У святі Благовіщення ми отримуємо нову Матір – Марію, з постаті якої бере початок нове Життя.

 

Проповідник констатував, що не раз і ми чуємося у житті самотніми, наче свічка, яка тремтить у темряві, але та блага вість, з якою ангел звертається до Марії, торкається і кожного з нас, і це життя може увійти у серце кожного, закликаючи радіти і не сумувати, бо Господь з нами, його сила присутня і діяльна у житті нашої Церкви і кожного з нас.

 

«Сьогодні ми маємо змогу не лише чути ці слова, але й пережити. Давайте щодня запитаємо себе, до кого ми схиляємося, кому надаємо першість у слуханні? Чи готові ми, як Марія, сприйняти Слово Боже і промовити: “Я – слугиня Твоя, Господи. Нехай мені буде по Слову твоєму”».

 

У день Благовіщеня УГКЦ відзначає День подяки за дар життя. Окреме прошення під час Літургії було також присвячене тим дітям, які є у найбільшій небезпеці смерті, щоб Божий дар їхнього життя не був відібраний від них через аборти.

Департамент інформації УГКЦ

02.04.2012р. Б. / Блаженніший Святослав: «У сучасному світі нелегко бути християнином»

 

«Ми добре знаємо, що у сучасному світі нелегко бути християнином, що означає жити хрещенням, яке кожен із нас отримав. Адже змістом християнського життя є служіння». Таке переконання висловив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у п‘яту неділю Великого посту. Богослужіння відбулося 1 квітня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві.

 

Промовляючи до мирян, Блаженніший наголосив, що «змістом життя Христа є служити кожному з нас. Він хоче взяти життя кожного з нас на себе. А відтак його обновити, спасти і наповнити, замість смерті, вічним життям».

 

Далі Патріарх УГКЦ нагадав, що 2012 рік УГКЦ проголосила Роком мирянина, тобто кожного, хто прийняв таїнство Хрещення. Бути християнином у сучасному світі - означає жити хрещенням, яке кожен з нас отримав. За його словами, Господь Бог посилає нас у цей світ, щоб ми, з одного боку, були причасниками Його чаші, а з іншого - носіями Його служіння, бо кожен, хто охрестився, прийняв Христову місію, став учасником Його потрійного життєвого завдання: як Царя, Священика і Пророка. «Кожен із вас через Хрещення стає царським народом, народом священиків і народом пророків. Ви маєте зрозуміти, що бути християнином - означає служити іншим і своє життя дати як викуп за багатьох. Тоді ми справді беремо участь у спасительній місії Ісуса Христа”, - відзначив Блаженніший Святослав.

 

Крім того, Глава УГКЦ наголосив, що в час Великого посту, який наближається до кінця, Церква особливо закликає вірних приступити до таїнств Сповіді й святого Причастя. «Нехай же заклик Христовий, який сьогодні лунає до кожного з нас, буде справді завдатком того, що коли вип'ємо до кінця все те, що Він нам хоче дати, тоді будемо сидіти праворуч і ліворуч Нього, не в земному царстві, а в Царстві Небесному”, - завершив Блаженніший Святослав.

Департамент інформації УГКЦ

01.04.2012р. Б. / Суть сьогоднішнього свята полягає в тому, щоб відповісти на запитання: Ким для мене є Ісус з Назарету?

 

«Пальмова Неділя – це широкі двері, через які входимо у Страсний Тиждень, тиждень, під час якого Господь Ісус прямує до вершини свого земного життя», – розпочав свою проповідь Святіший Отець, зазначаючи, що Ісус іде до Єрусалиму, щоб сповнити Писання, щоб бути піднесеним на хресті – троні, на якому Він царюватиме повіки, притягаючи до Себе людство всіх часів.

 

Під час цієї останньої подорожі, вів далі Папа, трапилася особлива подія, «яка посилює очікування того, що має статися, та спричиняється до того, що увага до Ісуса ще більше посилюється». На шляху, яким йшов Спаситель, сидить сліпий жебрак, який, довідавшись про те, що надходить Ісус, починає кричати: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» Його надаремне намагаються примусити замовкнути, врешті, Сам Ісус кличе його та запитує: «Що хочеш, щоб я вчинив тобі?» «Учителю, щоб я знову бачив» – каже той, а Ісус відповідає: «Іди, віра твоя спасла тебе». І той почав бачити. Саме після цього чуда, супроводжуваного закликом «Сину Давидів», серед народу зросли месіанські очікування, і люди запитували, чи той Ісус, що йде до Єрусалиму, не є Месією, новим Давидом? І чи з Його входом до святого міста не прийшов час відновлення Давидового царства?

 

Святіший Отець зазначив, що також приготування до в’їзду до Єрусалиму спричинилося до оживлення месіанських надій. Ісус прибуває зі сторони Оливної гори – звідки, згідно з пророцтвами, мав прийти Месія. Всіх огортає ентузіазм: люди стелять свою одіж та пальмові галузки, починають вигукувати слова Псалма: «Осанна, благословенний хто йде в ім’я Господнє. Благословенне царство, що надходить, отця нашого Давида!» Як пояснив Бенедикт XVI, цей святковий заклик, записаний всіма чотирма євангелистами, «виражає однодушне переконання в тому, що в Ісусі Бог відвідав свій народ, що так очікуваний Месія нарешті прийшов». Отож, зростає очікування на діло, яке Христос довершить, увійшовши до міста.

 

Старозавітні пророцтва про Месію, пригадав далі Святіший Отець, передвіщали, що Він прийде сповнити давню обітницю, яку Бог дав Авраамові: «Виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе... Тобою всі племена землі благословлятимуться». «Отож, Той, Якого натовп вітає, як благословенного, є, одночасно, Тим, в Якому буде благословенне ціле людство», – сказав Бенедикт XVI, додаючи, що у Христовому світлі «людство визнає себе глибоко об’єднаним та огорнутим плащем Божого благословення». Тому, в сьогоднішньому святі ми повинні навчитися правильно дивитися на людство, на народи світу, на різні культури та цивілізації. «Погляд, який вірний отримує від Христа – це погляд благословення... здатний збагнути красу світу та співчувати його вразливості», – зауважив Папа.

 

Але, вів далі Римський Архиєрей, люди, що вітали Ісуса, мали своє бачення Месії, своє розуміння того, як повинен діяти обіцяний та очікуваний Цар. І тому, зовсім не випадково, через кілька днів вони кричали: «Розіпни!», –бо розчарувалися тим, як Ісус здійснював свою царственість. «Саме в цьому – наголосив Бенедикт XVI, – суть сьогоднішнього свята також і для нас. Ким для нас є Ісус з Назарету? Яку ідею маємо про Месію, яку ідею маємо про Бога. Це – вирішальне питання, якого ми не можемо оминути, особливо тепер, коли протягом цього тижня ми покликані іти за нашим Царем, Який обрав своїм троном хрест; ми покликані іти за Месією, Який не гарантує нам легкого земного щастя, але – небесне щастя, Боже блаженство».

 

Далі Святіший Отець звернувся до молоді. «Нехай Пальмова Неділя буде для вас днем рішення прийняти Господа та йти за Ним до кінця, рішення зробити Його Пасху смерті й воскресіння сенсом свого християнського життя. Це рішення, яке веде до справжньої радості», – сказав Бенедикт XVI, вказавши також на приклад святої Клари з Ассізі, яка 800 років тому, захоплена життям святого Франциска, якраз у Квітну Неділю залишила батьківський дім, щоб цілковито посвятитися Господу Богу.

 

Папа побажав, щоб в ці дні християни сповнювалися почуттями прослави, як це було з тими, які зустрічали Ісуса в Єрусалимі, та вдячності Богові за той Його великий дар, свідками й учасниками якого ми будемо під час Страсного Тижня.

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя