Серед стереотипів, які мають вплив на наш спосіб думання і сприйняття світу, є один, який не зовсім відповідає істині: ми – острівець правдивої побожності в морі безбожного практичного атеїзму Заходу і Сходу. Ми часто все ще себе тішимо тим, що наші діаспоряни, коли приїздили до нас на початку 90-х років ХХ століття, подивляли масовість наших щонедільних богослужінь. І ми ревно відкидаємо усякий досвід, який спростовує цю, нами ж вигадану, тезу.
Але реалії життя зовсім інакше свідчать про нас і тих, хто нас оточує.
Це правда, що європейці живуть дещо заможніше від нас, це правда, що більшість доріг в ліпшому стані, правда і те, що вже від початку Адвенту (різдвяний піст у римо-католиків) вулиці сіл і міст прикрашають спеціальним освітлення й іншими прикрасами. Гирлянди, шопки, ялинки... В загальному все не дуже відрізняється від нашого щоденного буття, особливо у Львові. Але є й суттєві відмінності.
І перша – вражаюча – різдвяні ярмарки. Ми їх теж маємо, та європейські різдвяні ярмарки таки відрізняються від наших, правда, не кількістю товарів, а чимось зовсім інакшим. Цінами. Усе значно дешевше, ніж у непередрізвяний час. Таке вражіння, що і виробники, і торговці змагаються у тому, хто більше знизить ціну. Суцільні знижки: 80%, 70%, 50%, 30% знижки... Навіть престижні бутіки намагаються свої астрономічні ціни злагіднити, зробити доступними пересічному покупцеві, а не лише тим, у кого грубий полярес1. А ялинкові прикраси, адвентські віночки, свічки та продукти – обов’язкові атрибути різдвяного столу – стають доступними для найбіднішого населення.
Як це все відрізняється від нашого астрономічного зростання цін на шклянку2 маку чи 100 грам пшениці для куті перед Святвечором!
Саме через величезні знижки передріздвяний час стає часом великих покупок у Європі. Це правда – споживацька гарячка дещо затіняє духовні приготування. Але хіба ж не виразом християнського милосердя є зменшення ціни на 70%?
«Безбожні» європейські «буржуї» стараються Різдво зробити святом для усіх, стараються, щоб і той, хто не має, мав. А наші «побожні» прості люди стараються на таких же ж, як і вони, заробити бодай на гривню більше.
Справді, разюча різниця між нами і ними. «По плодах їхніх пізнаєте їх». Які плоди нашої «побожності», а які їхньої «безбожності»?
Не можу говорити про інших, але спадкоємці бабці Австрії таки не стидаються свого християнського милосердя. Невже 50 років московського ярма зробило нас моральними покручами, які в церкві готові пообціловувати усе, що тільки можна, а в реальному житті за найменшої нагоди обдираємо одні одних?
Мене до сліз вразила сцена в одному зі загребських торговельних центрів, практично на самому залізничному вокзалі. Чекаючи свого поїзда, зайнявся дуже цікавою справою: спостереженням за людьми.
Увагу привернула молода, вбого вбрана пара, що зайшла в ювелірний магазин, де писало: «Різдвяна знижка 80%». Було видно, що вбогий чоловік вирішив розвеселити дружину подарунком на Різдво. Мушу зізнатися: моя людська цікавість взяла верх над пристойністю, і я затримався коло магазину без зовнішної перегородки – все видно і все чути – щоб поспостерігати за тим, що буде. Чоловік попрохав дружину, щоб вона вибирала, але, як він це значуще додав, і пам’ятала. Жінка скромно обрала невеличку прикрасу, але виявилось, що ця прикраса на 100 кун (трохи більше як 10 євро) дорожча від того, скільки подружжя мало грошей. Чоловік, ніяковіючи, по-тихо, почав пояснювати дружині, що річ за дорога. І тут втрутився власник майстерні. «Не переживайте. Адже близько Різдво і нам, золотарям, також приємно дарувати іншим подарунки на Божу честь». Пара отримала подарунок. Щаслива усмішка власника і зніяковілі, але усміхнені обличчя подружжя... Оце Різдво!
Якось нагадало усе це Дікенсового Скруджа. Тільки тут, на Заході, – наверненого, а в нас...
У нас чисто за Шевченком: «А в нас! Нате письменні ми. Читаєм Божії глаголи...»
Це правда, що цим людям прикраса не була конечно потрібною для життя. Але хіба в часі Свят і ці люди не мали би радіти?
Що більше, «зіпсуті» європейці цілий Адвент зносять до церков пакунки з найнеобхіднішим – продуктами, побутовою хімією, предметами особистої гігієни. Зносять, щоб на передодні Різдва і найвбогіші відчули, що парохія дбає про них. Звісно, різдвяний пакунок не рятує їх від біди, але багато означає для них. Адже це переважно старші люди, які з різних причин залишились самі, чи люди неуспішні. І цей різдвяний пакунок є знаком того, що про них не забувають. Звичайно, вони отримують соціальну допомогу, держава на Заході дбає про тих, хто сам з різних причин не може подбати про себе. Водночас там добре розвинуте і харитативне служіння Церкви, але різдвяний пакунок для цих людей те саме, що подарунки дітям на св. Миколая – це знак. Знак, що про них пам’ятають, що з ними співчувають.
Варто нашим «побожним» людям задуматися над цим.
Іншою вражаючою підготовкою до Різдва є ранішні Служби Божі. Літургія о 5 чи 6 ранку щодня і то часто з Утренею! І церкви практично повністю заповнені, принаймні, в австрійському Бурґенланді, Словенії та Хорватії. Перед сповідальницями довжелезні черги. Попри споживацьку гарячку, народ Божий в цих краях готується то того, щоб Христос народився і в їхніх серцях.
Хочеться, щоб і в нас, в Україні, люди збагнули, що головне у святкуванні Різдва не смачна кутя з медом і маком, а можливість розділити з іншими радість з народження Бога в темних вертепах земних. Нехай же світло Божого Різдва освітить і темні закутки наших душ!
1 Гаманець
2 Склянка
о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело:
Мандрівники Христа Царя
Сьогодні Європа є дуже слабкою з погляду культурної самобутності. Вона не може протистояти світові, і це в той час, коли він потребує наших цінностей, – вважає о. Альдо Джордано, постійний спостерігач Святого Престолу при Раді Європи. Він зазначає, що сьогоднішня молодь – це діти того покоління, яке першим відмовилося від традиційних цінностей. Відповідно до цього наша молодь росте у порожнечі й вже не має живого зв’язку з тим, що сформувало європейську ідентичність. У такому стані молодь не зможе вести діалогу з іншими культурами. Це дуже небезпечно, тому що аксіологічна порожнеча рано чи пізно буде чимось наповнена – застерігає о. Джордано.
