Їх не варто боятися, їх треба розуміти. Як екзорцизми виглядають і чи відрізняються від того, що в кіно показують? На питання відповідає о.Александр Посацкі SJ.
Отче, Ви якось сказали, що служіння екзорцизмів є чимось нормальним у Церкві, це давня практика, якої не потрібно боятися. Чому ж екзорцистів у Церкві так бережуть [від відвідувачів]?
У деяких дієцезіях обов’язковим є певний відбір. Хто звертається до курії [по екзорцизм], того спершу скеровують до психолога на консультацію, а тільки потім такій людині дають контакт конкретного екзорциста. Однак це не обов’язкові приписи, така практика слугує тільки для «проціджування» різних випадків, щоб відділити людей хворих, полегшити екзорцистові працю.
З чого постає така велика цікавість до екзорцизмів?
На сьогодні вона займає друге місце після сексу, якщо говорити про Інтернет. Це виникає певною мірою зі схильності людини шукати сенсацій, чогось таємничого, неймовірного. А ті, хто приходить на зустріч з екзорцистом, нерідко спершу зустрічаються з магами чи окультистами. Це пов’язане з певним типом людей, які не так не можуть, як більше не хочуть дати собі раду з власними проблемами і стараються перекинути їх на когось іншого. Духовні особи та психологи завжди звертають велику увагу на проблему свободи, тобто самовизначення людини. Насамперед людина має сама хотіти собі допомогти, старатися про це, й тільки потім – шукати допомоги.
Аби почати шукати допомогу, спершу потрібно визначити проблему. Чи можна самому відзначити якісь симптоми, що вказують на потребу поспілкуватися з екзорцистом або своїм духовним керівником?
Є змога побачити у себе проблему поневолення. Якщо хтось не панує над якоюсь сферою свого життя, психікою… Вочевидь це входить у сферу компетенції гуманітарних наук, медицини, психіатрії, тому екзорцисти діють немовби паралельно з лікарями – зберігаючи, однак, певну автономію. На жаль, не кожний терапевт може співпрацювати з екзорцистами. Проблему становить прихований матеріалізм гуманітарних наук, його корені виводяться з Просвітництва, а психологи та психіатри перейняли його як частину чогось очевидного. Більшість цих наук має на собі слід, щоб не сказати прокляття, матеріалістичних опцій. Людину розглядають як істоту біологічну, матеріальну, і так пробують її лікувати, на зважаючи на те, що вона може мати духовну проблему. Людина не є запечатаною банкою сардин, вона – структура відкрита, піддатлива на певні позаособові сили, які можуть викликати її проблеми, аж до одержимості.
А чи може атеїст бути одержимим?
Звичайно. Можна сказати, що демон – транскультурний, а отже, кожен може бути одержимий. Сатана не питає, ти атеїст, віруючий чи десь на етапі пошуків. Підставою одержимості є зло. Можна коїти гріх, не усвідомлюючи цього. Таке було в язичницьких традиціях, де людей ритуально вбивали, гадаючи, ніби це щось нормальне.
А чи є способи, щоб уберегтися від одержимості?
На наш погляд, діяльність демонів пов’язана зі злом, тобто гріхом. Натомість вона не обумовлена чутливістю людини, як це показують різні фільми. Є кілька вказівок, як уберегтися від демонічної одержимості. Насамперед потрібно уникати гріха і дотримуватися Закону Божого, тобто Декалогу. По-друге, уникати медіумічних практик, які послаблюють захисний бар’єр особистості. Не можна брати участь у психоделічних або трансових сеансах, оскільки поєднання цього з гріховністю людини прочиняє в ній вікно насамперед до поневолення, а потім до одержимості.
Чи можна визначити групи гріхів, які найбільше наражають людей на таку небезпеку?
З досвіду випливає (і це пов’язане з богословською логікою), що найбільше на діяння злих духів наражають гріхи ідолопоклонства різного роду, з сатанізмом на чолі. На другому місці – окультизм з усіма його практиками і псевдомедитаційними станами. Не можна також легковажити настирливо повторюваними тяжкими гріхами. У цьому разі прикладом може бути ненависть, яка близька до чорної магії, або гріх проти Святого Духа, тобто заперечення своєї гріховності. Існують різноманітні нібито-психологічні течії, які переконують людину, що вона – Бог, вона безгрішна й досконала. Натомість у християнстві людина має визнавати свою слабкість і неустанно просити про милосердя. Згадані рухи не тільки заперечують гріховність, а й розвивають оманливе переконання, що людини, яка бере участь у їхніх практиках, гріх не стосується, а це вельми небезпечно.
Наскільки часто під час екзорцизмів справа доходить до непояснюваних явищ, як у кіно показують?
Якщо в конкретній ситуації маємо справу з демонічною проблемою, то переважно якесь «щось» там себе проявить. Початок екзорцизму – молитви, які дратують злого духа. Потім вони стають дедалі інтенсивніші, владні, що провадить до вияву опору, який проявляється як прокльони, залякування, спроби перервати екзорцизм. У деяких випадках до цього додаються паранормальні явища, такі як пересування столу чи стільців, а двоє священиків мені зізналися, що стали свідками левітації. Частково це відповідає показаному в кіно, але у фільмах ці сцени зі зрозумілих причин гіперболізовані.
Ви написали схвальну рецензію на фільм «Ритуал»…
Мені здається, що в кожному фільмі такого типу є зерно правди, і я би з ними зовсім не боровся. Набагато гірші ті, які стараються змінити наше розуміння. Тобто там, де нас прагнуть переконати, що зло є чимось симпатичним і нормальним, я протестуватиму.
Чи за ці роки, коли Ви служите як екзорцист, Ви припускали, що причиною є психічна хвороба?
Не можна зводити людину тільки й виключно до діяльності мозку, бо це неточно й суперечить досвідові. Для деяких псевдоінтелектуальних дослідників мозок став фетишем. Ми не виключаємо, що він відіграє в цьому всьому свою роль. Однак вважаємо, що ця роль ніколи не буде такою, щоб заступити собою, наприклад, поняття особистості чи свободи. Сам мозок є лише частиною механізму, отож і питання хоч би згаданої вище свободи неможливо завдяки ньому з’ясувати, то навіщо ми її переживаємо? Часто кажуть: наука пояснила. А це неправда. Наука лише старається показати дію механізму в певному секторі дійсності, що його вона спроможна дослідити.
Завжди присутні якісь методологічні обмеження. Науці не можна екстраполювати, а саме це сьогодні відбувається: екстраполяція висновків із досліджуваного сектора на всю дійсність, – через це скоюється помилка необґрунтованої генералізації. Ми, певно, входимо в таку епоху, що мусимо почати провадити інтелектуальні суперечки про, наприклад, демонологію, духів. Однак це ще й філософська проблема. Чи буття має бути єдино лише матеріальне, чи допускається також нематеріальне? Про духів можемо говорити як про безтілесних істот. Чи можна довести, що безтілесних істот не існує? Можна сказати, що це важко довести відповідно до деяких концепцій, але це не означає, що це взагалі неможливе. У розумінні філософському, інтелектуальному і в наших відчуттях це стає реальним. Люди, які намагаються це заперечити, обмежені інтелектуально, бо намагаються впакувати всю дійсність у тісний корсет матеріалізму.
У Німеччині по смерті Аннелізи Міхель Церква взагалі заборонила екзорцизми.
Підстава цієї заборони – виключно страх, можна навіть припустити, що ірраціонального характеру. Це не змінює факту, що там і надалі з’являються випадки поневолення, а священики, з якими ми контактуємо, вболівають, що мусять шукати допомоги екзорцистів за кордоном.
Чи існують якісь періоди у календарі або упродовж дня, коли діяльність духів особливо сильна?
Чудовим прикладом може бути період Великого Посту, під час якого злий дух стає активніший. Це пов’язане з тим, що зростає число людей, які моляться і навертаються, а при нагоді демон хоче щось «виторгувати» для себе. Стосовно пори дня, то відомо, що сприятливою є ніч, бо людина стає менш критична, її зосередженість послаблюється. Фальшиві об’явлення приходять переважно вночі. Також підтверджено істинність того, що важливою є третя година ночі, й діється це на підставі певного роду висміювання третьої години дня [Година Милосердя].
Як часто екзорцизми записують? Може, поширення записів зняло би з них флер метафоричності?
Інколи це трапляється, однак оскільки це справа нова, то Церква цього ще трохи побоюється. Обов’язковою залишається загальна заборона фіксування екзорцизмів. Вона, може, не категорична, але існує. Причини можна назвати різні, йдеться, зокрема, про благо людини, яку піддають екзорцизмові, та її родини; існує також велика осторога перед медіальними зловживаннями. Я особисто не був проти записів, бо таке штучне приховування викликає ще більшу невизначеність, якої не повинно бути. Вона також віддаляє нас від правди. Бо якщо екзорцизми істинні, то чому ми не можемо показати людям, як змінюється обличчя, як екзорцизмована людина випльовує металеві предмети?..
Натомість я не хочу висловлюватися з точки зору всієї Церкви, бо вона має свої рації. Прагне захищати екзорцизмованих від зловживань, а вірних – від маніпуляцій. Прозорість у цих справах напевно послужила би правді, але ця правда пов’язана з конкретною людиною, про яку ми повинні дбати як Церква.
Довідка
Александр Посацький SJ – єзуїт, католицький теолог, філософ, викладач, доктор теології (Люблінський католицький університет), доктор філософії (Григоріанський університет, Рим), професор Академії «Ігнатіанум». Фахівець із теології духовності, знавець демонології та історії філософії.
Michał Wnęk, «Tryby» / DEON.pl
Джерела:
CREDO
Воїни Христа Царя
