Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 28 квітня 2012 р.

Папська програма, захист знедолених та героїчний католицизм



Під час Світлого тижня за юліанським календарем у житті Католицької світової Спільноти відбулось чимало цікавого. І чи не найбільшою подією стало те, що особистий секретар Папи «злив» італійській газеті «La Repubblica» цікаву інформацію – програмою діяльності нинішнього Папи є його енцикліка «Deus Caritas Est». Подія просто екстраординарна. Але сенсацією в українських ЗМІ вона так і не стала. І, на жаль, не лише в ЗМІ. Бо навіть ті, хто мали би, здається, першими зреагувати на цю ситуацію – богослови та релігійні аналітики, цілком її не помітили. Принаймні так на разі виглядає, позаяк до тепер ніхто так і не «розродився» з конкретним коментарем чи аналізом цієї небуденної події. Цікаво, що це чи не єдина енцикліка, яку аж тричі видали в українському перекладі: 2006 року – спільне видання Митрополичої комісії соціальної комунікації УГКЦ та Митрополичої комісії «Справедливість і мир» УГКЦ, 2008 року – видання видавництва «Місіонер», 2011 року – знову Митрополича комісія «Справедливість і мир» УГКЦ і видавництво «Свічадо». Але будемо надіятися, що нашим богословам і релігійним аналітикам просто «завадив» Світлий тиждень.

Цей коментар папський особистий секретар, о. прелат Георг Генсвайн, дав в інтерв’ю італійському виданню з нагоди двох важливих подій минулого тижня – 85-тої річниці від дня народження Папи Рацінґера (16 квітня 1927року) та 7-ї річниці (19 квітня 2005 року) обрання кардинала Рацінґера Єпископом Риму.

Уже тепер зрозуміло, що понтифікат Бенедикта ХVІ не став своєрідним «міжпонтифікальним» часом. За сім років автор декларації «Dominus Іesus» зумів подолати розчарування, яке виникло після смерті Блаженного Папи Іван Павла ІІ, не стаючи блідою копією свого великого попередника. За час папства Бенедикта ХVІ розпочався обнадійливий діалог з лефевриськими схизматиками, закладено фундамент для появи нового обряду в Католицькій Церкві – англо-католицького, нормалізовано статус дособорової Римської Літургії у Церкві, провадиться серйозна боротьба з сексуальними та фінансовими зловживаннями в Церкві. Також є певні ознаки того, що одним з фарватерів теперішнього Папи, яким він провадить корабель Церкви, є утвердження православності (ортодоксії) в церкві, яка під ударами ліберального католицизму почала зникати у деяких колах. Відлунням цієї боротьби очевидно є події у Папському Університеті в Перу та перебіг справ у Конференції вищих настоятельок США.

У контексті утвердження правовірності й правопорядку очевидно і слід розглядати Папську Комісію для дослідження ситуації Церкви в Китаї, створену ще 2007 року, яка останнім часом серйозно пожвавила свою роботу.

Незважаючи на ті чи інші проблеми, Церква у світі продовжує свою євангелізаційну місію, інтегральною частиною якої є і боротьба за справедливість у світі. Так бразильські єпископи звернулися до ООН з проханням захистити бразильських індіанців від насилля, яке на думку єпископату, уже набрало форми громадянської війни та справжнього геноциду індіанських народів Бразилії. Слід зазначити, що це не перша інтервенція Церкви з цього питання. У ХVІІ столітті боротьба за права індіанців завершилась створенням так званих Редукцій – захищених територій, на яких індіанці могли вільно проживати, не боячись португальських та іспанських работорговців. Отці Єзуїти зуміли зорганізувати справжні індіанські християнські міста та селища, з розвинутою оригінальною культурою та високим рівнем соціальної справедливості – майже своєрідний християнський «комунізм». Саме історія з укиненням Редукцій стала основою сюжету фільму режисера Роланда Жоффе «Місія». Редукції ліквідували масонські уряди Іспанії та Португалії. Але й після цього Церква фактично протягом століть залишалася єдиним захисником індіанських народів Латинської Америки. Тож традицію цього трибунства цього разу Церква підняла на міжнародний рівень.

Звісно, знаючи порядки і звичаї ООН, сподіватися на захист бразильських індіанців не доводиться – амазонська нафта та деревина для міжнародної спільноти багато дорожча, ніж кров якихось там «дикунів з сельви». Але, можливо, спроба Церкви надати справі міжнародний резонанс таки вплине на владу Бразилії, щоб та хоч щось зробила для захисту своїх же таки громадян.

Християни усе частіше стикаються із порушеннями своїх прав і свобод не лише з боку визнаних тоталітарних режимів чи мусульманських урядів, але також і у західних демократіях. Протистояння між озвірілим лібералізмом і вірою, між реальною свободою і її симулякром не лише триває, але й загострюється у західному світі. І багато хто говорить, що тінь Антихриста уже впала на історію людства, а кроки його приходу уже відлунюють у коридорах влади. Але такий історичний песимізм не може бути вповні оправданий. Останні часи уже настали від моменту Христового Першого Приходу, а Церква стикнулася з переслідуваннями, заледве народившись на день першої П’ятидесятниці. Але водночас не варто відвертати погляд від знаків часу – від утисків християн там, де їх через існування самого лише поняття «демократія» не повинно було би бути.

У такій ситуації маємо можливість, залишаючись послідовниками Христа, зреагувати двома способами: або, піддаючись реалістичному песимізму, скласти руки і чекати з радістю Христового приходу, або, розуміючи, що часи «тра-ля-ля»-лайт-«християнства» скінчилися, стати правдивими Христовими свідками, готовими до боротьби за Царство Боже.

Саме про цей другий шлях, як єдиний правдивий шлях Христових учнів, говорив минулого тижня єпископ з Іллінойсу Деніел Дженкі, звертаючись до католицьких чоловіків: «Дні, в які ми живемо, вимагають героїчного, а не буденного католицизму… Ми вже не можемо бути випадковими католиками, а мусимо бути католиками за переконанням. У наших сім’ях, на наших парафіях, в місцях, де ми живемо і працюємо, – як покоління перших апостолів – мусимо бути відважними свідками Господа Ісуса Христа… Ми маємо бути безстрашною армією католицьких чоловіків, готових віддати усе, що маємо, Господу, Котрий віддав усе заради нашого спасіння… Ми маємо здобувати світ для Господа. Нам немає чого боятись, оскільки нам приготовлена вічність у небі…»

Якщо реально зважимо на ситуацію католиків у світі, то цей заклик звернений до всіх нас, до всіх дітей Єдиної, Святої, Соборної (Католицької) і Апостольської Церкви. Хіба в нас, в Україні, ситуація Церкви аж так дуже відрізняється від країн, які відкрито провадять антикатолицьку політику? Відкриймо підручники, з яких здобувають освіту діти в українських школах – суцільне антихристиянство, антикатолицизм! Щобільше, така ситуація, здається, всіх задовольняє. Минулого тижня стало відомо, що Міністерство освіти запроваджує в обов’язкову шкільну програму «пророків» Нью-Ейджу: Пабла Коелья та Річарда Баха. І… українське християнське суспільство мовчки проковтнуло те, що українським дітям втовкмачуватимуть в голови нью-ейджівську ідеологію уже на шкільних лавках.

Освіта освітою, а ситуація у соціальній площині? А вкрадені УССР храми, добра частина з яких так і не повернена християнам? А несправедливі закони? Це тільки верх айсбергу. Хіба християни мають на усе це мовчати?
Кожному є над чим подумати і знайти рішення, що робити. Правда, не варто забувати, що за дверима смерті нас спитають і про це рішення.

о.Орест-Дмитро Вільчинський




Джерело:  Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар