13.09.2012р. Б. / Латеранські угоди: пакт чи перемога справедливості?

Рим, 11 лютого 1929 р. У цей дощовий понеділок перед Апостольським палацом на Латеранському пагорбі зібралася велика кількість людей: єпископи, священики, численні віруючі і просто жителі Вічного міста. Всі стояли в очікуванні незвичайної події, яка мала тут статися. Близько 10:45 в Апостольський палац увійшов кардинал Держсекретар П'єтро Гаспаррі у супроводі кількох найближчих співпрацівників. Потім почали прибувати представники італійських ділових кіл, одягнені в чорні плащі з циліндрами на головах. Близько 11:35 біля палацу зупинився чорний лімузин, з якого вийшов глава італійського уряду Беніто Муссоліні. Пройшовши в соборний зал, Муссоліні зайняв своє місце за довгим столом. Присутні прочитали і підписали серію документів. Церемонія тривала близько 20 хвилин. Після її закінчення кардинал Гаспаррі і Муссоліні разом вийшли до людей, які чекали на вулиці. Пролунали дзвони на базиліці св. Івана. Пролунали гучні оплески та вигуки: «Віват Папа!», «Віват Савойя», «Віват Муссоліні!».

 

Три документи, підписані в Латеранському палаці, поклали край так званому «римському питанню», яке впродовж 60 років виключало Апостольську Столицю з громадської діяльності і отруювало італійську політику. З того моменту пройшло вже більше 80 років, але не перестають виникати різноманітні протилежні думки з приводу угоди Папи і італійського диктатора. Тож чим були Латеранські угоди: пактом чи перемогою історичної справедливості? Спробуємо відповісти на це питання.

 

У VI ст., коли імператор Костянтин заснував нову столицю римської імперії у Візантії, Папа, який залишився в Римі без допомоги імперських військ, повинен був сам вирішувати проблеми з нападами варварів і захищати Вічне місто. Так почала формуватися світська влада пап. У 800 р. імператор Карл Великий, захисник Понтифіка, відділив шматок своєї імперії на користь Святішого Отця, і так виникла Папська держава з центром у Римі.

 

Однак впродовж майже всієї історії ця територія ставала об'єктом атак інших імператорів і світських володарів. У XIX ст. у багатьох європейських народів почала прокидатися національна самосвідомість і Італія не була винятком. Для багатьох діячів італійського національного відродження, які не приховували своєї приналежності до масонських організацій, Папська держава була не інакше як кісткою в горлі. 20 вересня 1870 р. близько 70 тис. італійських солдатів увійшли в Рим. Папа Пій IX, війська якого складалися тільки з 10 тис. воїнів, не чинив опору і закрився в своїй резиденції за ватиканськими мурами. Увечері він написав своєму племіннику Луїджі: «Все скінчено. Без свободи не можна керувати Церквою. Всі моліться за мене!».

 

Рим був проголошений столицею Італії. З даху Капітолійського палацу був прибраний хрест, закрито близько 200 храмів, в центрі міста було встановлено пам'ятник Джордано Бруно. Але одне важливе питання залишалося невирішеним: що робити з Папою? Навіть для антиклерикальної нової влади видавалося неможливим силою захопити чи вигнати главу Католицької Церкви. Навіть вони не могли не визнати внесок, який зробили Папи для процвітання, багатства і краси Риму. Італійська влада почала шукати можливості компромісу і згладжування наслідків конфлікту. Папа був визнаний недоторканним, вільним у здійсненні своєї духовної влади, гарантувався імунітет Святому Престолу і папським дипломатам. Понтифік залишався володарем Ватиканських палаців і його охороняла італійська поліція.

 

Однак для Папи захоплення Риму залишалося «нелегальною узурпацією» і «жахливим пограбуванням». Він відлучив від Церкви італійського короля Віктора Еммануїла II, його уряд і парламент. Папа заборонив італійським віруючим брати участь у політичному житті країни-узурпатора і назвав «неприйнятними» односторонні рішення Італії. Пій IX був схильний віддати перевагу перебуванню у «Ватиканському полоні», аніж згоді з тим, щоб проти нього було направлено силу армії.

 

Такої позиції, з більшим чи меншим потеплінням в бік італійської влади, дотримувалися всі наступні Понтифіки. Надія на кінець конфлікту виникла тільки тоді, коли на престол св. Петра був обраний Пій XI. Саме цей Папа вирішив, що необхідно покласти край протистоянню та знайти шляхи для примирення. У той час правителем Італії був Беніто Муссоліні. Саме їм довелося проводити довгі зустрічі й переговори. Нарешті, через кілька років компроміс був знайдений і затверджений в Латеранських угодах, підписаних 11 лютого 1929 р.

 

Ці документи складалися з трьох трактатів. Перший стосувався політичного статусу Апостольської Столиці і визнавав повну суверенність міста-держави Ватикан. Крім того, в ньому було визнано власністю Папи резиденцію в Кастель Гандольфо, ряд римських базилік і деякі інші будівлі. Святий Престол, у свою чергу, визнавав королівство Італія і відмовлявся від претензій на відновлення Папської держави. В іншому трактаті Італія зобов'язувалася виплачувати Апостольській Столиці близько 750 млн. лір на рік в якості компенсації за узурповану територію і блага. Ці гроші стали фундаментом для заснування Інституту релігійних справ, відомого як Ватиканський банк. Нарешті, третій трактат - конкордат - гарантував владу призначати єпископів виключно Папі, ввів обов'язкове навчання релігії в школах, забороняв розлучення, надавав монашим згромадженням юридичний статус.

 

Цікаво, що в результаті Латеранських угод виникла найменша у світі держава, площа якої становить 44 га. Для порівняння, Папська держава в 1859 р. мала територію 18 тис. га. Однак навіть цієї маленької суверенної території достатньо для того, щоб Апостольська Столиця була суб'єктом міжнародного права і вела свою незалежну політику в світі.

 

Таким чином ми бачимо, що Латеранські угоди були справжньою перемогою справедливості - вони компенсували Папі і Його Церкві збитки, які виникли в результаті окупації Папської держави та її столиці міста Риму.

Підготував Олександр Панченко
За матеріалами be.radiovaticana.va


Джерело:   Воїни Христа Царя

05.07.2012р. Б. / Відповіддю на секуляризацію є теоцентризм, – Архиєпископ Мюллер

– Я тут, щоб допомогти Папі в цей важкий час, – сказав Архиєпископ Герхард Людвіг Мюллер, розпочинаючи свою місію у Ватикані. Новий префект Конгрегації віровчення поділився першими враженнями про нове призначення. Він розповів, що прибуття до Риму для нього не настільки великий культурний шок, як це було у випадку Кароля Войтили.

 

«Німечина не така далека країна, як Польща, якщо посилатися на відомий вислів Івана Павла II. Регенсбург заснував імператор Марк Аврелій. Там дотепер зберігся римський характер. Крім того, наша культура має італійські домішки, і, перш за все, збудована на фундаменті віри Церкви. Тепер я мушу вивчати італійську мову, яка є мовою спілкування в Римській курії. Завдання префекта Конгрегації Доктрини Віри зрозумілі. Він має сприяти учительству Папи, який є вчителем Вселенської Церкви. Ми живемо в нелегкі часи. Кожен з нас страждає в результаті секуляризації. Тому ми не можемо забувати про вертикальний вимір, щоб основну увагу в нашому житті звертати на Бога, нашого Творця, Господа і друга. Мені залежить на тому, щоб створити добру родинну атмосферу тут, в Римській курії, в Римі, у Церкві та в усьому сучасному світі», – розповів новий префект Конгрегації Доктрини Віри.

За матеріалами radiovaticana.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

08.05.2012р. Б. / Папа зустрівся з новобранцями Швейцарської гвардії

Наступного дня після урочистої присяги, яку склали 26 новобранців Папської Швейцарської гвардії, вони, а також їх співтовариші, рідні та близькі мали аудієнцію у Бенедикта ХVІ, яка відбулась у Климентинському залі Апостольського Палацу у Ватикані.

У своїй промові Святіший Отець звернув новобранцям увагу та не, що це служіння, яке вони розпочинають, має велику і славну історію. Він наголосив, що «швейцарський гвардієць» вирізняється стійкістю в католицькій вірі, відданістю та любов’ю до Церкви Ісуса Христа, наполегливістю та працьовитістю, мужністю, самовідданістю та ретельністю у виконанні малих і великих щоденних завдань. 

Закликавши їх до постійного змагання й зростання в любові та святості, Бенедикт ХVІ доручив присутніх опіці Пресвятої Богородиці та уділив своє Апостольське благословіння. 

Нагадаємо, у неділю, 6 травня, новобранці Папської Швейцарської гвардії склали присягу «вірно, віддано та чесно служити Верховному Архиєреєві Бенедиктові ХVІ та його законним наступникам, посвячувати їм усі свої сили, жертвуючи, якщо це буде необхідно, навіть своїм життям, захищаючи їх».

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:  КРЕДО 

30.04.2012р. Б. / Досвід Божої любові як запорука дозрівання покликань

 

«Юнаки, яких я сьогодні висвятив на священиків, не відрізняються від іншої молоді, але їх глибоко зачепила краса Божої любові, і вони не могли зробити щось меншого, як тільки відповісти на це цілим своїм життям», – сказав Папа Бенедикт XVI перед проказуванням молитви «Царице Неба» в неділю, 29 квітня 2012 р. Традиційна недільна зустріч Святішого Отця з римлянами та гостями Вічного Міста відбулася пів години після того, як в базиліці Святого Петра у Ватикані закінчилася Служба Божа, під час якої Єпископ Риму уділив пресвітерські свячення дев’ятьом випускникам римських семінарій.

Папа закликав вірних дякувати Богові за це свідчення Його вірної та передбачливої любові до Церкви та молитися за новопресвітерів. «Молімося також за те, щоб всі юнаки й дівчата були уважними до голосу Бога, який промовляє в глибині їхнього серця та кличе їх зректися всього, щоб служити Йому», – закликав Бенедикт XVI, зазначаючи, що дуже часто ми боїмося слухати Господній голос, бо боїмося, що він може позбавити нас свободи, хоча насправді, то саме в Бозі ми повністю здійснюємо дар свободи.

Святіший Отець зазначив, що юнаки, яких він висвятив, зуміли відповісти на Божу любов, яку зустріли в Ісусі Христі, в Його Євангелії, у Євхаристії та спільноті Церкви. «Дорогі друзі, – звернувся на завершення Бенедикт XVI, – молімося за Церкву, за кожну місцеву громаду, щоб вона була немов зрошений сад, в якому можуть прорости та дозрівати всі зерна покликань, які Бог вдосталь розсіває». Папа додав, що першим середовищем, в якому можна досвідчити цю Божу любов та почерпнути сили для подолання життєвих випробувань, є сім’я. «Хто в родині переживає довід Божої любові, той отримує неоціненний дар, який приносить в свій час плоди», – наголосив він.

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

Папська програма, захист знедолених та героїчний католицизм

Під час Світлого тижня за юліанським календарем у житті Католицької світової Спільноти відбулось чимало цікавого. І чи не найбільшою подією стало те, що особистий секретар Папи «злив» італійській газеті «La Repubblica» цікаву інформацію – програмою діяльності нинішнього Папи є його енцикліка «Deus Caritas Est». Подія просто екстраординарна. Але сенсацією в українських ЗМІ вона так і не стала. І, на жаль, не лише в ЗМІ. Бо навіть ті, хто мали би, здається, першими зреагувати на цю ситуацію – богослови та релігійні аналітики, цілком її не помітили. Принаймні так на разі виглядає, позаяк до тепер ніхто так і не «розродився» з конкретним коментарем чи аналізом цієї небуденної події. Цікаво, що це чи не єдина енцикліка, яку аж тричі видали в українському перекладі: 2006 року – спільне видання Митрополичої комісії соціальної комунікації УГКЦ та Митрополичої комісії «Справедливість і мир» УГКЦ, 2008 року – видання видавництва «Місіонер», 2011 року – знову Митрополича комісія «Справедливість і мир» УГКЦ і видавництво «Свічадо». Але будемо надіятися, що нашим богословам і релігійним аналітикам просто «завадив» Світлий тиждень.

Цей коментар папський особистий секретар, о. прелат Георг Генсвайн, дав в інтерв’ю італійському виданню з нагоди двох важливих подій минулого тижня – 85-тої річниці від дня народження Папи Рацінґера (16 квітня 1927року) та 7-ї річниці (19 квітня 2005 року) обрання кардинала Рацінґера Єпископом Риму.

Уже тепер зрозуміло, що понтифікат Бенедикта ХVІ не став своєрідним «міжпонтифікальним» часом. За сім років автор декларації «Dominus Іesus» зумів подолати розчарування, яке виникло після смерті Блаженного Папи Іван Павла ІІ, не стаючи блідою копією свого великого попередника. За час папства Бенедикта ХVІ розпочався обнадійливий діалог з лефевриськими схизматиками, закладено фундамент для появи нового обряду в Католицькій Церкві – англо-католицького, нормалізовано статус дособорової Римської Літургії у Церкві, провадиться серйозна боротьба з сексуальними та фінансовими зловживаннями в Церкві. Також є певні ознаки того, що одним з фарватерів теперішнього Папи, яким він провадить корабель Церкви, є утвердження православності (ортодоксії) в церкві, яка під ударами ліберального католицизму почала зникати у деяких колах. Відлунням цієї боротьби очевидно є події у Папському Університеті в Перу та перебіг справ у Конференції вищих настоятельок США.

У контексті утвердження правовірності й правопорядку очевидно і слід розглядати Папську Комісію для дослідження ситуації Церкви в Китаї, створену ще 2007 року, яка останнім часом серйозно пожвавила свою роботу.

Незважаючи на ті чи інші проблеми, Церква у світі продовжує свою євангелізаційну місію, інтегральною частиною якої є і боротьба за справедливість у світі. Так бразильські єпископи звернулися до ООН з проханням захистити бразильських індіанців від насилля, яке на думку єпископату, уже набрало форми громадянської війни та справжнього геноциду індіанських народів Бразилії. Слід зазначити, що це не перша інтервенція Церкви з цього питання. У ХVІІ столітті боротьба за права індіанців завершилась створенням так званих Редукцій – захищених територій, на яких індіанці могли вільно проживати, не боячись португальських та іспанських работорговців. Отці Єзуїти зуміли зорганізувати справжні індіанські християнські міста та селища, з розвинутою оригінальною культурою та високим рівнем соціальної справедливості – майже своєрідний християнський «комунізм». Саме історія з укиненням Редукцій стала основою сюжету фільму режисера Роланда Жоффе «Місія». Редукції ліквідували масонські уряди Іспанії та Португалії. Але й після цього Церква фактично протягом століть залишалася єдиним захисником індіанських народів Латинської Америки. Тож традицію цього трибунства цього разу Церква підняла на міжнародний рівень.

Звісно, знаючи порядки і звичаї ООН, сподіватися на захист бразильських індіанців не доводиться – амазонська нафта та деревина для міжнародної спільноти багато дорожча, ніж кров якихось там «дикунів з сельви». Але, можливо, спроба Церкви надати справі міжнародний резонанс таки вплине на владу Бразилії, щоб та хоч щось зробила для захисту своїх же таки громадян.

Християни усе частіше стикаються із порушеннями своїх прав і свобод не лише з боку визнаних тоталітарних режимів чи мусульманських урядів, але також і у західних демократіях. Протистояння між озвірілим лібералізмом і вірою, між реальною свободою і її симулякром не лише триває, але й загострюється у західному світі. І багато хто говорить, що тінь Антихриста уже впала на історію людства, а кроки його приходу уже відлунюють у коридорах влади. Але такий історичний песимізм не може бути вповні оправданий. Останні часи уже настали від моменту Христового Першого Приходу, а Церква стикнулася з переслідуваннями, заледве народившись на день першої П’ятидесятниці. Але водночас не варто відвертати погляд від знаків часу – від утисків християн там, де їх через існування самого лише поняття «демократія» не повинно було би бути.

У такій ситуації маємо можливість, залишаючись послідовниками Христа, зреагувати двома способами: або, піддаючись реалістичному песимізму, скласти руки і чекати з радістю Христового приходу, або, розуміючи, що часи «тра-ля-ля»-лайт-«християнства» скінчилися, стати правдивими Христовими свідками, готовими до боротьби за Царство Боже.

Саме про цей другий шлях, як єдиний правдивий шлях Христових учнів, говорив минулого тижня єпископ з Іллінойсу Деніел Дженкі, звертаючись до католицьких чоловіків: «Дні, в які ми живемо, вимагають героїчного, а не буденного католицизму… Ми вже не можемо бути випадковими католиками, а мусимо бути католиками за переконанням. У наших сім’ях, на наших парафіях, в місцях, де ми живемо і працюємо, – як покоління перших апостолів – мусимо бути відважними свідками Господа Ісуса Христа… Ми маємо бути безстрашною армією католицьких чоловіків, готових віддати усе, що маємо, Господу, Котрий віддав усе заради нашого спасіння… Ми маємо здобувати світ для Господа. Нам немає чого боятись, оскільки нам приготовлена вічність у небі…»

Якщо реально зважимо на ситуацію католиків у світі, то цей заклик звернений до всіх нас, до всіх дітей Єдиної, Святої, Соборної (Католицької) і Апостольської Церкви. Хіба в нас, в Україні, ситуація Церкви аж так дуже відрізняється від країн, які відкрито провадять антикатолицьку політику? Відкриймо підручники, з яких здобувають освіту діти в українських школах – суцільне антихристиянство, антикатолицизм! Щобільше, така ситуація, здається, всіх задовольняє. Минулого тижня стало відомо, що Міністерство освіти запроваджує в обов’язкову шкільну програму «пророків» Нью-Ейджу: Пабла Коелья та Річарда Баха. І… українське християнське суспільство мовчки проковтнуло те, що українським дітям втовкмачуватимуть в голови нью-ейджівську ідеологію уже на шкільних лавках.

Освіта освітою, а ситуація у соціальній площині? А вкрадені УССР храми, добра частина з яких так і не повернена християнам? А несправедливі закони? Це тільки верх айсбергу. Хіба християни мають на усе це мовчати?

Кожному є над чим подумати і знайти рішення, що робити. Правда, не варто забувати, що за дверима смерті нас спитають і про це рішення.

о.Орест-Дмитро Вільчинський




Джерело:  Воїни Христа Царя

10.04.2012р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (01.04.–07.04.)

 

Неділя. У неділю, 1 квітня, Римо-Католицька Церква святкувала Пальмову (Вербову) неділю. З цієї нагоди Святіший Отець Бенедикт XVI очолив Святу Месу на площі св. Петра. На початку Богослуження відбулося посвячення пальмових і оливкових галузок та пройшла урочиста процесія, що є спогадуванням славного в’їзду нашого Спасителя до Єрусалиму. В цей день на місцевому рівні відзначається Всесвітній День Молоді, тому площа св. Петра, в більшості, була заповнена молоддю. У своїй проповіді Папа проаналізував ставлення ізраїльтян до Ісуса. Спочатку вони сподівалися, що саме він є обіцяним Месією, тому застеляли дорогу перед ним пальмовими гілками. Проте, розчарувавшись у тому, як Ісус здійснював свою царственість, відреклись від нього і через кілька днів кричали «Розіпни!». Понтифік наголосив, що кожен з нас в цей день, стоячи на порозі Страсного тижня, мав би собі дати відповідь на питання «Ким для нас є Ісус з Назарету? Яку ідею маємо про Месію, яку ідею маємо про Бога», адже «ми покликані іти за нашим Царем, який обрав своїм троном хрест; ми покликані іти за Месією, який не гарантує нам легкого земного щастя, але – небесне щастя, Боже блаженство».

 

Відомі численні заклики Святішого Отця Бенедикта ХVІ до припинення насильства у Сирії і до порозуміння між ворогуючими партіями. Вселенський Архиєрей також закликає до молитви за усіх страждаючих. Папа вирішив передати через Папську Раду Cor Unum 100 тисяч доларів для Церкви у Сирії, для здійснення її харитативних проектів на користь убогого населення. 31 березня 2012 р. дарунок Святішого Отця був вручений представникам місцевої Церкви Секретарем Папської Ради Cor Unum, монсеньйором Джіампіетро Даль Тозо.

 

Понеділок. У понеділок Бенедикт XVI нагадав про сьому річницю смерті Івана Павла II. Папа та прес-секретар Ватикану о. Федеріко Ломбарді пригадали про те, що саме бл. Іван Павло ІІ був ініціатором Всесвітніх Днів Молоді.

 

2 квітня стало відомо, що Папа Бенедикт XVI призначив кардинала Анджело Комастрі, Генерального Вікарія Святішого Отця для Держави-Міста Ватикану, своїм спеціальним легатом для участі в заключних богослуженнях Національного Євхаристійного Конгресу в Україні, що відбудуться 3 червня 2012 року у Львові.

 

Цього ж дня виповнилось 80 років кардиналові Едварду Ігану, емеритованому Архиєпископу Нью-Йорку. Відповідно до норм канонічного права він втратив право голосу на конклаві. Кількість кардиналів, що мають право голосу на конклаві, впала до 123.

 

Архиєпископ Марк Бенедикт Кольриджа, архиєпископ Канберри та Ґульбурна (Австрія), був призначений Архиєпископом-Митрополитом Брісбену.

 

Вівторок. У зв'язку з «тривожним зростанням насильства і невибірковим застосуванням сили», представник Ватикану в Арабській лізі, Архиєпископ Майкл Фітцджеральд, закликав до міжнародних дій заради припинення насильства в Сирії. Єрарх вказав також, що цій країні вкрай необхідна матеріальна допомога і розповів, що Святий Престіл скеровує значні пожертви, щоб допомогти тим, хто страждає.

 

У вівторок до Господа відійшло три єпископи Католицької Церкви: владика Ефраїм Базаліо Кревей (українець), ЧСВВ, почесний єпископ Сан-Жуан-Батіста ет Курітіба (Бразилія), помер у віці 83-х років; владика Ардуніо Бертольдо, почесний єпископ Фоліньо (Італія), помер у віці 79-ти років; та Архиєпископ Михайло Бздель (українець), почесний Архиєпископ-Митрополит Вінніпегу (Канада), помер у віці 81-го року.

 

Владику Карлоса Ромеро Карберу, єпископа Сакатекасу (Мексика) було призначено Архиєпископом-Митрополитом Сан-Луї-Потосі. Він заступив на місце Архиєпископа Луїса Моралеса Рейеса.

 

Середа. В середу напередодні загальної аудієнції представники італійської кондитерської компанії подарували Папі Бенедикту XVI шоколадне яйце вагою 250 кг. Папа передав його в’язниці для неповнолітніх Casal del Marmo, що знаходиться в Римі.

 

Під час загальної аудієнції в середу, 4 квітня, Папа Бенедикт XVI звернув увагу вірних на Пасхальне Тридення – кульмінаційний момент Ісусової місії, який в Євангелії від Івана називається «Його годиною». Святіший Отець пояснив, що ціле Христове життя було спрямоване до цієї години, яка відзначається двома аспектами: це – година переходу і година любові. «У дійсності, саме божественна любов, Святий Дух, яким Ісус наповнений, “переводить” Ісуса через безодню зла і смерті та вводить його у новий простір воскресіння», – сказав Бенедикт XVI. Папа додав, що Христос кожного з нас «полюбив до кінця», тобто до повного дарування себе на хресті. На завершення Понтифік закликав вірних піддатися перемінюючому впливові Божої любові, щоб у кожному здійснилося воскресіння.

 

Після загальної аудієнції Папа Бенедикт XVI звернув увагу на проблеми, пов’язані з наслідками застосування наземних мін. Цей заклик прозвучав з нагоди Міжнародного дня просвіти щодо мінної безпеки та допомоги у протимінній діяльності. «Підтримую зусилля всіх тих, що трудяться над звільненням людства від цих жахливих та підступних боєприпасів, які перешкоджають людям “спільно прямувати стежками життя, не боячись засідок, які несуть руйнування та смерть», - сказав Папа.

 

Отець Франческо Міліто був обраний єпископом Оппдо Мамертіно Пальма (Італія).

 

Отець Туліо Луїс Рамірес Паділья був призначений титулярним єпископом Аусукура та єпископом-помічником Каракасу (Венесуела).

 

Четвер. У Великий Четвер розпочалися богослужіння Пасхального Тридення. Зранку в четвер Святіший Отець очолив урочисту Службу Божу з чином посвячення мира, в якій взяли участь велика кількість єрархів і священиків. Ця спільна відправа є знаком єдності між Папою – Пастирем Вселенської Церкви та його братами у священстві. У своїй проповіді Святіший Отець звернув увагу на загрозу справжнього виконання місії Церкви, яка виникає внаслідок непослуху священиків. Понтифік зазначив, що умовою для оновлення Церкви є «уподібнення Христу, який не панує, а служить, не бере, але дає». Ввечері Папа Бенедикт  XVI відправив богослуження «На Господній вечері», під час якого згадується встановлення Пресвятої Євхаристії. Під час цієї відправи Папа, виконав зворушливий обряд миття ніг дванадцятьом священикам. Проповідь Понтифіка спрямувала погляди вірних на початок мук Ісуса: «Великий Четвер – не тільки день встановлення святої Євхаристії…а також темрява ночі на Оливній горі; самотність і покинутість Ісуса, який з молитвою виступає назустріч темряві смерти…». Святіший Отець закликав кожного віруючого, уподібнившись Христові, відкинути власну волю і прийняти святу волю Отця для того, щоб здобути правдиву свободу дитини Божої.

 

П’ятниця. В Римо-Католицькій Церкві у Велику П’ятницю відправляються богослужіння «Страждання Христові», яке зосереджене на адорації, поклонінню Святому Хрестові та роздумуванні над стражданнями Господа нашого Ісуса Христа. Його Святіший Отець відправив у базиліці св. Петра. Після цього відбулась традиційна «Хресна дорога», що проходить ярусами Колізею. Цього року з доручення Папи роздумування приготували Даніло та Анна-Марія Дзандзуккі, що стоять біля витоків руху «Нові родини». Головною темою розважань «Хресної дороги» були роздуми про сім’ю.

 

Цього дня у віці 76-ти років, у вічність відійшов владика Філіппе Фернандес Ґарсія, почесний єпископ Сан-Крістуаль-де ла Лагуна (Іспанія).

 

Субота. Ввечері у Велику Суботу Римський Архиєрей Бенедикт XVI очолив «Пасхальну Вігілію» в базиліці св. Петра. Відправа розпочалась у притворі базиліки обрядом благословення вогню і пасхальної свічки. Потім відбувся процесійний похід до базиліки, спочатку лише при світлі свічок, а при співі «Світло Христове» по всій базиліці спалахнуло яскраве світло Під час богослуження Папа уділив Святі Тайни Хрещення, Миропомазання та Перше Святе Причастя вісьмом дорослим катехуменам, які відбули відповідне приготування у римському вікаріаті. Вони походять з Італії, Туркменії, Албанії, США, Німеччини, Камеруну та Словаччини. На противагу темряві ночі та темряві смерті, про які говорив Понтифік у Великий Четвер, Пасхальна проповідь Папи була присвячена світлу. «У великодню ніч,  ніч нового творіння, Церква представляє собою таємницю світла в одному дуже особливому і покірному символі: великодній свічці. Це світло, яке живиться жертвою. Свічка світить згоряючи. Вона дає світло, віддаючи саму себе.  Так вона в дивовижний спосіб представляє таємницю Христа, який віддає себе і дарує нам таке яскраве світло. По-друге, згадаймо, що світло свічки – це вогонь.  Вогонь є силою творіння світу, силою перетворення. Вогонь дає тепло. І в цьому теж проявляється таємниця Христа. Христос це світло, вогонь, полум’я, що спалює зло і так перетворює світ і нас самих.», - зазначив Святіший Отець, закликаючи вірних просити Бога, щоб «ми самі стали носіями його світла, щоби сяйво лику Христового через Церкву увійшло в світ».

 

7 квітня Бенедикт XVI призначив Папським легатом на Міжнародний Євхаристійний Конгрес в Дубліні кардинала Марка Уелле, префекта Конгрегації у справах Єпископів.

 

У суботу, 7 квітня, в Римі, спочив у Господі блаженніший Ігнатій Мусса І кардинал Дауд, вислужений сирійський Антіохійський Патріарх та вислужений Префект Конгрегації для Східних Церков.

Мандрівники Христа Царя

01.04.2012р. Б. / Суть сьогоднішнього свята полягає в тому, щоб відповісти на запитання: Ким для мене є Ісус з Назарету?

 

«Пальмова Неділя – це широкі двері, через які входимо у Страсний Тиждень, тиждень, під час якого Господь Ісус прямує до вершини свого земного життя», – розпочав свою проповідь Святіший Отець, зазначаючи, що Ісус іде до Єрусалиму, щоб сповнити Писання, щоб бути піднесеним на хресті – троні, на якому Він царюватиме повіки, притягаючи до Себе людство всіх часів.

 

Під час цієї останньої подорожі, вів далі Папа, трапилася особлива подія, «яка посилює очікування того, що має статися, та спричиняється до того, що увага до Ісуса ще більше посилюється». На шляху, яким йшов Спаситель, сидить сліпий жебрак, який, довідавшись про те, що надходить Ісус, починає кричати: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» Його надаремне намагаються примусити замовкнути, врешті, Сам Ісус кличе його та запитує: «Що хочеш, щоб я вчинив тобі?» «Учителю, щоб я знову бачив» – каже той, а Ісус відповідає: «Іди, віра твоя спасла тебе». І той почав бачити. Саме після цього чуда, супроводжуваного закликом «Сину Давидів», серед народу зросли месіанські очікування, і люди запитували, чи той Ісус, що йде до Єрусалиму, не є Месією, новим Давидом? І чи з Його входом до святого міста не прийшов час відновлення Давидового царства?

 

Святіший Отець зазначив, що також приготування до в’їзду до Єрусалиму спричинилося до оживлення месіанських надій. Ісус прибуває зі сторони Оливної гори – звідки, згідно з пророцтвами, мав прийти Месія. Всіх огортає ентузіазм: люди стелять свою одіж та пальмові галузки, починають вигукувати слова Псалма: «Осанна, благословенний хто йде в ім’я Господнє. Благословенне царство, що надходить, отця нашого Давида!» Як пояснив Бенедикт XVI, цей святковий заклик, записаний всіма чотирма євангелистами, «виражає однодушне переконання в тому, що в Ісусі Бог відвідав свій народ, що так очікуваний Месія нарешті прийшов». Отож, зростає очікування на діло, яке Христос довершить, увійшовши до міста.

 

Старозавітні пророцтва про Месію, пригадав далі Святіший Отець, передвіщали, що Він прийде сповнити давню обітницю, яку Бог дав Авраамові: «Виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе... Тобою всі племена землі благословлятимуться». «Отож, Той, Якого натовп вітає, як благословенного, є, одночасно, Тим, в Якому буде благословенне ціле людство», – сказав Бенедикт XVI, додаючи, що у Христовому світлі «людство визнає себе глибоко об’єднаним та огорнутим плащем Божого благословення». Тому, в сьогоднішньому святі ми повинні навчитися правильно дивитися на людство, на народи світу, на різні культури та цивілізації. «Погляд, який вірний отримує від Христа – це погляд благословення... здатний збагнути красу світу та співчувати його вразливості», – зауважив Папа.

 

Але, вів далі Римський Архиєрей, люди, що вітали Ісуса, мали своє бачення Месії, своє розуміння того, як повинен діяти обіцяний та очікуваний Цар. І тому, зовсім не випадково, через кілька днів вони кричали: «Розіпни!», –бо розчарувалися тим, як Ісус здійснював свою царственість. «Саме в цьому – наголосив Бенедикт XVI, – суть сьогоднішнього свята також і для нас. Ким для нас є Ісус з Назарету? Яку ідею маємо про Месію, яку ідею маємо про Бога. Це – вирішальне питання, якого ми не можемо оминути, особливо тепер, коли протягом цього тижня ми покликані іти за нашим Царем, Який обрав своїм троном хрест; ми покликані іти за Месією, Який не гарантує нам легкого земного щастя, але – небесне щастя, Боже блаженство».

 

Далі Святіший Отець звернувся до молоді. «Нехай Пальмова Неділя буде для вас днем рішення прийняти Господа та йти за Ним до кінця, рішення зробити Його Пасху смерті й воскресіння сенсом свого християнського життя. Це рішення, яке веде до справжньої радості», – сказав Бенедикт XVI, вказавши також на приклад святої Клари з Ассізі, яка 800 років тому, захоплена життям святого Франциска, якраз у Квітну Неділю залишила батьківський дім, щоб цілковито посвятитися Господу Богу.

 

Папа побажав, щоб в ці дні християни сповнювалися почуттями прослави, як це було з тими, які зустрічали Ісуса в Єрусалимі, та вдячності Богові за той Його великий дар, свідками й учасниками якого ми будемо під час Страсного Тижня.

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

17.02.2012р. Б. / Папа сприяє реставрації базиліки св.Августина в Аннабі – символі братерства між християнами й мусульманами

Бенедикт XVI входить до числа меценатів, які фінансують розпочату рік тому реставрацію базиліки св.Августина в Аннабі, що на північному сході Алжиру.

 

Старовинний храм височіє над руїнами Гіппони – міста єпископської кафедри св.Августина. Церкву було освячено на початку Х століття. Її архітектуру вирізняють арабо-мавританский і римсько-візантійський стилі, які гармоніюють між собою, стаючи символом універсальності знаменитого Отця Церкви, великого гуманіста і людини діалогу. Взяти участь у реставрації базиліки запрагнули численні алжірські та французькі органи влади, організації, чернечі ордени, дієцезії та чимало приватних благодійників. Радіо Ватикан поспілкувалося з єпископом Константіни–Гіппони монсеньйором Полем Дефоржем про цінність базиліки св.Августина і про те, як саме Папа Римський сприяє її реставрації. 

«Святіший Отець зробив свій особистий внесок, – сказав єпископ Поль. – Дещо ми отримали від американської благодійної організації «Папський фонд» (Papal Foundation), однак пожертву для цієї реставрації надіслав особисто Папа. Відомо, який дорогий св.Августин серцю нашого Святішого Отця. Базиліка ця – не тільки місце культу. В храмі на пагорбі Гіппони отці-августинці несуть пастирське служіння, неподалік монахині – Малі Сестри Бідних провадять притулок для престарілих. Усе це становить символ людського й духовного багатства. Завдяки особистості св.Августиина це місце стоїть над культами і релігійним віруваннями, бо цей святий переказує свій гуманізм, віру й культуру кожній людині. Реставрація базиліки – це відновлення символічного місця співіснування й братства між двома узбережжями Середземного моря, між християнами й мусульманами, між Заходом та ісламом, між усіма людьми, які шукають істину і сенс». 

Маленькі християнські спільноти Алжіру нагадують Церкву перших століть, яка несла християнське свідчення туди, де мешкали сповідники інших релігій. 

«Ми не претендуємо на те, щоб служити комусь прикладом, – сказав нинішній єпископ Гіппони. – Ми – маленька скромна Церква, ми намагаємося просто існувати. Я вірю, що покликання нашої Церкви є покликанням усієї Церкви. А воно полягає в тому, що Бог хоче бути серед своїх. Тобто хто приймає тебе – приймає і мене, а хто приймає мене – приймає Того, Хто мене послав. Тут ми почуваємося прийнятими. Звичайно, трапляються труднощі, але вони можливі для подолання. Інколи складність стосується дотримання свободи совісті християн. Це непросто, і наш шлях не позбавлений тернів. Церква є знаком любові Отця, Який приходить у своєму Сині Ісусі, Котрий облаштовує собі житло серед своїх. Але це житло – не тільки там, де приймають Ісуса: ми добре знаємо, що Дух діє у серці кожної людини, і завжди вражені цими духовними зустрічами». 

На запитання про сьогоднішню релігійну атмосферу в Алжирі, особливо ж після звинувачення з боку протестантів у прозелітизмі, ієрарх відповів: 

«Якщо говорити про офіційний рівень, то нещодавно міністр релігійних справ заявив, що існує певна кількість Церков, які звершують своє служіння в іще не визнаних місцях культу. Проте я вірю, що це питання уже взяте на рівень перемовин. На особистому рівні ми перебуваємо у добрих стосунках із протестантською методистською церковною спільнотою з Константіни. Інколи труднощі постають через некоректні висловлювання з боку деяких євангелічних груп стосовно Католицької Церкви. Я дуже шкодую про це, бо виникають суперечки і проблеми. Проте на інституційному рівні справи посуваються в бік прояснення і покращення, наскільки мені відомо». 

За матеріалами: Радио Ватикана 

Джерело:  КРЕДО 

24.12.2011р. Б. / Інтернет-трансляція папських різдвяних богослужінь

 

Користувачі інтернету мають нагоду переглянути он-лайн трансляцію різдвяних богослужінь під проводом Папи Бенедикта XVI, а також благословення Urbi et Orbi.
 

Нагадаємо, що Св. Літургія 24 грудня розпочнеться о 22.00 за римським часом (23.00 за київським часом). Наступного дня о 12.00 (13.00 київського часу) Бенедикт XVI уділить традиційне благословення «Urbi et orbi» (Місту і світу) з центральної лоджії базиліки св. Петра.

Трансляцію урочистостей можна переглянути на Ватиканському плеєрі, на новинному ресурсі news.va та на вебсайті Ватиканського Радіо.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя