– Тато на роботі. Охороняє Папу, – каже 2,5-річна Марія, показуючи ручкою на Апостольський Палац. Вона – одна з наймолодших мешканців Ватикану. Часто, коли вона грається з сестрою в папському садочку, обік молиться Бенедикт XVI.
Перед Воротами св.Анни, одним із межових пунктів поміж Італійською Республікою і Ватиканом, тлум людей. Вступ на територію найменшої держави світу охороняють швейцарські гвардійці. Сюди проходять працівники ватиканських офісів та особи, які мають право користуватися розташованими неподалік поштою, банком, лікарняною приймальнею чи супермаркетом. Протяжне «чаооооо» маленької блондинки викликає усмішки на обличчях гвардійців. «Нас уже не перевіряють, прекрасно знають», – каже Магдалина Волинська-П’єді. Її чоловік Марсель уже 16 років служить у Швейцарській Гвардії. На території Ватикану мешкає заледве 13 сімей, а папський сад є ідеальним місцем для ігор 17 дітей до 10-річного віку. В одному з куточків саду, за тенісним кортом, можна знайти навіть гойдалки, дитячі гірки та пісочниці…
– Мій дід і двоюрідний брат були гвардійцями, але я радше не думав про таку службу, – каже Марсель. А його дочка тягне мене до шафи, де висять мундири тата. Старша гордо демонструє характерний шолом із червоним плюмажем. Одягання окремих частин мундиру становить неабиякий клопіт. Разом з пелериною і шоломом вбрання гвардійця важить 16 кг. Щоденні мундири з темно-синьої вовни менш мальовничі, але більш практичні.
Марсель і Магда
1992 року Марсель приїхав до Ватикану на присягу кузена. Такі паломництва сім’ї та друзів – найважливіша подія, яка щороку відбувається 6 травня (на пам’ять про жертви, яких понесли цього дня перші гвардійці, які 1527 року захищали Папу Климента VII). «Ми пішли на розарій з Йоаном Павлом ІІ. Після молитви він проходив повз нас, я привітався. Він не зрозумів моїх слів і за хвилину повернувся, питаючи: яка то мова? Коли ж я сказав, що ретороманська, одна з чотирьох мов Швейцарії, він усміхнувся і сказав: ну то ми ще зустрінемося», – згадує Марсель. Через три роки він вступив до гвардії.
А в Рік Великого Ювілею студентка Магда була серед волонтерів на Тор Вергата, під час зустрічі Папи з молоддю. В день виїзду попросилася на Генеральну аудієнцію (то була середа), і там зустріла Марселя. Минуло ще три роки, й вони вирішили одружитися. Подали заяву про дозвіл оселитися на території Ватикану. Це становить випробування для них, оскільки одружений гвардієць мешкає у службовій квартирі, доки служить, а по завершенні служби родина втрачає право на помешкання, як і на ватиканське громадянство.
Передшлюбна порада кардинала Ратцінгера
– Вже були запрошені гості, коли з’ясувалося, що нема кому нам уділити шлюбу, – згадує Магда. – Було оголошено поїздку Папи в Іспанію. Не міг же тодішній секретар, о.Мечислав Мокшицький, сказати Папі, що не поїде, бо має нас вінчати!
За поривом серця тоді пішов Марсель. Ніс свою службу в парадному мундирі у Дворі св.Дамасія, коли від Папи вийшов префект Конгрегації віровчення, тодішній кардинал Ратцінгер. І капрал… запитав його, чи не вділить їм шлюбу. «Вельми охоче, я ще жодного разу не вінчав гвардійця», – відповів кардинал.
Наречені ходили до нього на передшлюбні катехизи. «Спершу я була збентежена, – згадує Магда. – Я знала, що це одна з найближчих довірених осіб Папи. Та своєю простотою і відкритістю кардинал підкорив моє серце». За його порадою, вона на кілька хвилин спізнилася на вінчання. «Коли він став папою, в мене часто перед очима була сцена, як кардинал чекає на мене перед церковцею св.Стефана, а я раритетним мерседесом Йоана ХХІІІ з’їжджаю з Ватиканського пагорба…»
Бенедикт XVI охрестив у Сікстинській каплиці двох дочок молодого подружжя – Мелані і Марі. «Ми чекали на дитину чотири роки. Лікарі казали, що все в порядку, а я ніяк не могла завагітніти. У другу річницю смерті Йоана Павла ІІ ми з Марселем молилися про потомство при гробі Папи, – розповідає Магда. – За місяць виявилося, що я матиму дитину».
Труднощі й переваги
Туристи, фотографуючись «на тлі» барвисто вбраних гвардійців, часто сприймають їхню службу як своєрідний ватиканський фольклор. Насправді ж ця найстарша і найменша армія світу прекрасно вишколена, а крім середньовічних алебард гвардійці мають вогнепальну зброю. Вони знають мистецтво боротьби й систематично відбувають різноманітні антитерористичні заняття. Коли ми бачимо біля Папи чоловіків у бездоганних костюмах і зі слухавками у вусі, то думаємо, ніби це поліція. Насправді ж це швейцарські гвардійці. І тільки вони – а не ватиканська жандармерія – мають право входити в Апостольський Палац, де вони оберігають безпеку Папи. Вони несуть службу при дверях його покою і супроводжують офіційні делегації під час приватних аудієнцій. Це не лише картинне тримання алебарди. Вони мають контролювати все, що діється довкола, і бути готовими до нападу. Багатогодинна служба, під час якої гвардієць не може навіть поворухнутися, складна для організму. Тому вони постійно тренуються.
Марсель на сьогодні – старший сержант, відповідає за логістику казарм і тренування. Він рідше вдягає парадний мундир, завдяки чому може, наприклад, забрати дитину з садочка. Однак це не означає, що він частіше буває вдома. Великодньої неділі розпочав службу о 7-й вранці, а закінчив після папської літургії о 13.00. Година перерви – і виїзд до Кастель Гандольфо, куди Папа їхав на святковий відпочинок. Перший вихідний – лише за тиждень, а влітку зміна загону – раз на два тижні. «У такий ситуаціях складно планувати сімейний сніданок чи спільні виїзди за місто», – зізнається Магда.
Бути дружиною гвардійця означає часту самотність. Але є й привілеї. Дружини з дітьми можуть супроводжувати гвардійців під час папських канікул у Кастель Гандольфо. «Це неймовірні хвилини. Ми чуємо, як Святіший Отець грає на фортепіано. А по обіді зазирає до нас зі свого балкону й кидає дітям цукерки», – каже дружина швейцарського гвардійця.
Джерела:
CREDO
Воїни Христа Царя
У світі, в якому всі норми стають відносними, у якому людина все більше перетворюється на об’єкт задоволення власних інтересів, Папа Бенедикт ХVІ чітко і виразно вказує на те, що властиво традиційні християнські цінності і є найкращим рецептом нормального здорового людського буття, а всілякі моральні та соціальні експерименти до нічого добро не можуть призвести. Тим самим Папа стає ворогом №1 для міжнародних компанії з їх фінансовими інтересами, адже не малу частину їхнього доходу складають гроші, які надходять в результаті неморальних махінацій, продажу зброї, продажу контрацептивів, використання різних витяжок з абортованих дітей, так звані 
е пролунало жодних звинувачень у прозелітизмі. А РПЦ, чи її українське відділення УПЦ МП, панічно боїться самої присутності УГКЦ на сході України. Адже, якщо розібратися серйозно, то навряд чи хоч кілька воцерковлених православних юрисдикції МП перейшло в лоно Католицької Церкви. Реальні факти на місцях свідчать, що УГКЦ перш за все опікується галицькою та закарпатською греко-католицькою діаспорою на Сході та що хіба що люди, далекі від воцерковленого життя, які не є католиками за хрещенням вливаються в лоно УГКЦ. Паніка клиру МП стосовно мнимого «уніатскава прозєлітізма» скоріше є надумана та виплекана власним безсиллям та відчуттям неповноцінності.
