Минулого тижня світові ЗМІ вибухнули черговою антиватиканською «сенсацією»: пропав головний адміністратор ватиканських комп’ютерів! Буцімто серйозні видання, як наприклад, італійська «La Repubblica» не лише широко розтиражували цю «сенсацію», але й «професійно» скоментували: у Ватикані серйозні проблеми. Але офіційний Ватикан не лише не підтвердив цю інформацію, але й рішуче спростував цю «сенсацію». «Всі системні адміністратори і консультанти Ватикану на місці», - заявив офіційний речник Ватикану о. Федеріко Ломбарді . Як і більшість сенсаційних повідомлень ЗМІ про Церкву, і ця «сенсація» виявилась черговою вигадкою. Можна би було її розглядати, як спробу газет підвищити свій тираж у літні місяці, коли інформації мало, але зважаючи на те, що Євро-2012 є прекрасним джерелом інформацій та з огляду на постійне підігрівання ЗМІ скандалу з викраденням папських приватних листів, ця «сенсація» виглядає більше на чергову спробу дискредитації вищої єрархії Католицької Церкви та Папи зокрема. Цілком зрозуміло, що консервативний і відданий католицькій ортодоксії Папа Бенедикт ХVІ не подобається різноманітним групам і всередині Католицької Церкви, і поза її межами. Вже в часі одразу після його обрання єпископом Риму ЗМІ заповнювали інформаційний простір різноманітними чорними прогнозами, підкріпленими «аналізами» з уст найліберальніших представників різних маргінальних груп, які хоча офіційно є в Церкві, насправді ментально уже давно перебувають поза її межами, як от німецький «теолог» Ганс Кюнґ.
Свого часу кардинал Рацінґер був проголошений ЗМІ «Божим пітбулом» за безкомпромісну позицію в обороні православності Католицької Церкви. Саме він є автором відомої декларації «Dominus Iesus», яка чітко виклала основні постулати католицького розуміння Церкви і принципів, на яких може будуватися екуменічний діалог. Саме ця декларація поставила ліберальні міркування про природу Католицької Церкви та Її місце у християнському світі поза законом. Також саме кардинал Рацінґер є автором «Катехизму Католицької Церкви» - який досить чітко і зрозуміло викладає ортодоксну католицьку доктрину віри. Такого удару по своїх позиціях ліберали не можуть простити Папі Рацінґеру до сьогоднішнього дня.
У світі, в якому всі норми стають відносними, у якому людина все більше перетворюється на об’єкт задоволення власних інтересів, Папа Бенедикт ХVІ чітко і виразно вказує на те, що властиво традиційні християнські цінності і є найкращим рецептом нормального здорового людського буття, а всілякі моральні та соціальні експерименти до нічого добро не можуть призвести. Тим самим Папа стає ворогом №1 для міжнародних компанії з їх фінансовими інтересами, адже не малу частину їхнього доходу складають гроші, які надходять в результаті неморальних махінацій, продажу зброї, продажу контрацептивів, використання різних витяжок з абортованих дітей, так звані Pink money (рожеві гроші, ґей-паунд), – і це лише невеличка частина неморального світового грошообігу. Звісно, сюди потрібно додати й ідеологічних противників, які мають немалу владу в сучасних ЗМІ. Тому інформаційний напад на Ватикан з метою дискредитації «Божого пітбула» має свої цілком відкрити і відомі меркантильні інтереси.
Успіхи Папи Бенедикта у наведенні правопорядку в Католицькій Церкві також не можуть не хвилювати Її противників та внутріцерковних кротів-лібералів. Зокрема успішна консервативна «революція» у США, початок наведення порядку з американськими монахинями, успіхи у діалозі з лефевристами, успіхи у приверненні консервативних англікан до Католицької Церкви, розчищення ситуації довкола педофільних скандалів – усе це дуже серйозно б’є по позиціях лібералів в середині католицизму, зміцнюючи в цей же ж час саму Католицьку Церкву.
Не менш серйозну загрозу відчуває й РПЦ, зокрема її український експонент УПЦ МП, від політики Папи Рацінґера. Адже зміцнення структур УГКЦ, зокрема створення нових митрополій, серйозно підриває надії «русскава міра» в України, принаймні, в її західній частині. Що більше, папське іменування Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука членом Папської Ради сприяння єдності християн, позбавить РПЦ можливості вести діалог з Ватиканом через голови українських греко-католиків. Звідси і образливі звинувачення католиків у прозелітизмі устами заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви протоієрея Миколая Данилевича. Як це не дивно, але реальний перехід великих груп англікан в лоно Католицької Церкви не викликав абсолютно ніяких проблем у екуменічному діалозі між церквою Англії (англіканська деномінація) і Католицькою Церквою. Н
е пролунало жодних звинувачень у прозелітизмі. А РПЦ, чи її українське відділення УПЦ МП, панічно боїться самої присутності УГКЦ на сході України. Адже, якщо розібратися серйозно, то навряд чи хоч кілька воцерковлених православних юрисдикції МП перейшло в лоно Католицької Церкви. Реальні факти на місцях свідчать, що УГКЦ перш за все опікується галицькою та закарпатською греко-католицькою діаспорою на Сході та що хіба що люди, далекі від воцерковленого життя, які не є католиками за хрещенням вливаються в лоно УГКЦ. Паніка клиру МП стосовно мнимого «уніатскава прозєлітізма» скоріше є надумана та виплекана власним безсиллям та відчуттям неповноцінності.
е пролунало жодних звинувачень у прозелітизмі. А РПЦ, чи її українське відділення УПЦ МП, панічно боїться самої присутності УГКЦ на сході України. Адже, якщо розібратися серйозно, то навряд чи хоч кілька воцерковлених православних юрисдикції МП перейшло в лоно Католицької Церкви. Реальні факти на місцях свідчать, що УГКЦ перш за все опікується галицькою та закарпатською греко-католицькою діаспорою на Сході та що хіба що люди, далекі від воцерковленого життя, які не є католиками за хрещенням вливаються в лоно УГКЦ. Паніка клиру МП стосовно мнимого «уніатскава прозєлітізма» скоріше є надумана та виплекана власним безсиллям та відчуттям неповноцінності. До речі, стосовно згаданої заяви, слід усе ж таки віддати належне протоієрею М. Данилевичу, він жодного разу не назвав греко-католиків уніатами, на відміну від редакції сайту «Православіє в Україні». Це уже великий прогрес у освоєнні азів елементарної культури спілкування православним клиром. Ще б вартувало, щоб московсько-православний клир навчився й правдомовності та перестав послуговуватися паушальними, огульними, голослівними звинуваченнями. Але, можливо, саме поведінка представників офіційного православ’я є дійсним виразом реальних цінностей «візантійска-масковскай цівілізаціі», яку деякі мрійники раді би були насадити і в УГКЦ.
Тож нелюбов ЗМІ до Папи не тільки в західному світі, але й в країнах, де активні адепти «русскава міра», цілком зрозуміла і не є чимось надзвичайним. І тому антиватиканська та антипапська істерика у певних ЗМІ є надзвичайно добрим індикатором успішності політики Бенедикта ХVІ. Ця істерика лише сприяє внутрікатолицькій єдності, а тим самим робить цілу Церкву сильнішою і успішнішою у вершенні Нею Її послання.
о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
