10.07.2012р. Б. / Ватикан до журналістів: досить брехати

Фото: HENRYK PRZONDZIONO/GN

 

Ватикан обрав нову, більш сувору стратегію щодо медіа, погрожуючи їм судовими позовами в разі публікування неправдивої інформації, повідомив «Il Messaggero». На думку журналістки щоденної газети, це означає кінець толерантності, яка до цих пір характеризувала взаємозв’язки Ватикану з пресою.

 

Краплею, що переповнила чашу, була, як відзначається, стаття, що вийшла в італійському тижневику «Panorama». Його ватиканіст написав, що відповідальний за економічні справи Ватикану кардинал, високо шанована людина і близький співпрацівник кардинала Тарчізіо Бертоне, має 30-річного сина. 

Прес-секретар Апостольського Престолу о.Федеріко Ломбарді 6 липня спростував ці повідомлення, називаючи їх цілковито безпідставними і «фальшивими». Водночас він рішуче й категорично, як ніколи раніше, заявив, що держсекретаріат Апостольського Престолу залишає за собою можливість ужити будь-яких відповідних ситуації кроків, аби захистити «очорнених людей» та належно реагувати на неправдиві ствердження, «що виходять поза межі слушного права на інформацію». 

Римська щоденна газета повідомляє, що по серії статей, які стосувалися головно держсекретаря Бертоне, за Мідними Ворітьми відбулися консультації на найвищих щаблях ієрархії, аби опрацювати план дій у відповідь на публікації в італійській пресі. До процесу схвалення рішень залучено нового радника Ватикану в справах комунікацій, донедавна римського кореспондента американського телебачення Грега Берка, який отримав завдання внести корективи в свою інформаційну політику. Першою ознакою змін у стратегії, на думку ватиканістки «Il Messaggero», є обіцянка судових позовів до медіа. У статті разом із тим нагадується, що вже раніше Ватикан застосовував таку погрозу в реакції на книжку журналіста Джанлуїджі Нуцці, який опублікував серію приватних листів до Папи та його найближчих співпрацівників і таємні документи. Ці погрози, додає «Il Messaggero», не було реалізовано. І це має змінитися. 

За матеріалами: wiara.pl 

Джерело:   КРЕДО 

18.06.2012р. Б. / Бенедикт ХVІ – Папа-воїн

 

Минулого тижня світові ЗМІ вибухнули черговою антиватиканською «сенсацією»: пропав головний адміністратор ватиканських комп’ютерів! Буцімто серйозні видання, як наприклад, італійська «La Repubblica» не лише широко розтиражували цю «сенсацію», але й «професійно» скоментували: у Ватикані серйозні проблеми. Але офіційний Ватикан не лише не підтвердив цю інформацію, але й рішуче спростував цю «сенсацію». «Всі системні адміністратори і консультанти Ватикану на місці», - заявив офіційний речник Ватикану о. Федеріко Ломбарді . Як і більшість сенсаційних повідомлень ЗМІ про Церкву, і ця «сенсація» виявилась черговою вигадкою.  Можна би було її розглядати, як спробу газет підвищити свій тираж у літні місяці, коли інформації мало, але зважаючи на те, що Євро-2012 є прекрасним джерелом інформацій та з огляду на постійне підігрівання ЗМІ скандалу з викраденням папських приватних листів, ця «сенсація» виглядає більше на чергову спробу дискредитації вищої єрархії Католицької Церкви та Папи зокрема.

 

Цілком зрозуміло, що консервативний і відданий католицькій ортодоксії Папа Бенедикт ХVІ не подобається різноманітним групам і всередині Католицької Церкви, і поза її межами. Вже в часі одразу після його обрання єпископом Риму ЗМІ заповнювали інформаційний простір різноманітними чорними прогнозами, підкріпленими «аналізами» з уст найліберальніших представників різних маргінальних груп, які хоча офіційно є в Церкві, насправді ментально уже давно перебувають поза її межами, як от німецький «теолог» Ганс Кюнґ.

 

Свого часу кардинал Рацінґер був проголошений ЗМІ «Божим пітбулом» за безкомпромісну позицію в обороні православності Католицької Церкви. Саме він є автором відомої декларації «Dominus Iesus», яка чітко виклала основні постулати католицького розуміння Церкви і принципів, на яких може будуватися екуменічний діалог. Саме ця декларація поставила ліберальні міркування про природу Католицької Церкви та Її місце у християнському світі поза законом. Також саме кардинал Рацінґер є автором «Катехизму Католицької Церкви» - який досить чітко і зрозуміло викладає ортодоксну католицьку доктрину віри. Такого удару по своїх позиціях ліберали не можуть простити Папі Рацінґеру до сьогоднішнього дня.

 

У світі, в якому всі норми стають відносними, у якому людина все більше перетворюється на об’єкт задоволення власних інтересів, Папа Бенедикт ХVІ чітко і виразно вказує на те, що властиво традиційні християнські цінності і є найкращим рецептом нормального здорового людського буття, а всілякі моральні та соціальні експерименти до нічого добро не можуть призвести. Тим самим Папа стає ворогом №1 для міжнародних компанії з їх фінансовими інтересами, адже не малу частину їхнього доходу складають гроші, які надходять в результаті неморальних махінацій, продажу зброї, продажу контрацептивів, використання різних витяжок з абортованих дітей, так звані Pink money (рожеві гроші, ґей-паунд), – і це лише невеличка частина неморального світового грошообігу. Звісно, сюди потрібно додати й ідеологічних противників, які мають немалу владу в сучасних ЗМІ.

 

Тому інформаційний напад на Ватикан з метою дискредитації «Божого пітбула» має свої цілком відкрити і відомі меркантильні інтереси.

 

Успіхи Папи Бенедикта у наведенні правопорядку в Католицькій Церкві також не можуть не хвилювати Її противників та внутріцерковних кротів-лібералів. Зокрема успішна консервативна «революція» у США, початок наведення порядку з американськими монахинями, успіхи у діалозі з лефевристами, успіхи у приверненні консервативних англікан до Католицької Церкви, розчищення ситуації довкола педофільних скандалів – усе це дуже серйозно б’є по позиціях лібералів в середині католицизму, зміцнюючи в цей же ж час саму Католицьку Церкву.

 

Не менш серйозну загрозу відчуває й РПЦ, зокрема її український експонент УПЦ МП, від політики Папи Рацінґера. Адже зміцнення структур УГКЦ, зокрема створення нових митрополій, серйозно підриває надії «русскава міра» в України, принаймні, в її західній частині. Що більше, папське іменування Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука членом Папської Ради сприяння єдності християн, позбавить РПЦ можливості вести діалог з Ватиканом через голови українських греко-католиків. Звідси і образливі звинувачення католиків у прозелітизмі устами заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви протоієрея Миколая Данилевича. Як це не дивно, але реальний перехід великих груп англікан в лоно Католицької Церкви не викликав абсолютно ніяких проблем у екуменічному діалозі між церквою Англії (англіканська деномінація) і Католицькою Церквою. Не пролунало жодних звинувачень у прозелітизмі. А РПЦ, чи її українське відділення УПЦ МП, панічно боїться самої присутності УГКЦ на сході України. Адже, якщо розібратися серйозно, то навряд чи хоч кілька воцерковлених православних юрисдикції МП перейшло в лоно Католицької Церкви. Реальні факти на місцях свідчать, що УГКЦ перш за все опікується галицькою та закарпатською греко-католицькою діаспорою на Сході та що хіба що люди, далекі від воцерковленого життя, які не є католиками за хрещенням вливаються в лоно УГКЦ. Паніка клиру МП стосовно мнимого «уніатскава прозєлітізма» скоріше є надумана та виплекана власним безсиллям та відчуттям неповноцінності.

 

До речі, стосовно згаданої заяви, слід усе ж таки віддати належне протоієрею М. Данилевичу, він жодного разу не назвав греко-католиків уніатами, на відміну від редакції сайту «Православіє в Україні». Це уже великий прогрес у освоєнні азів елементарної культури спілкування православним клиром. Ще б вартувало, щоб московсько-православний клир навчився й правдомовності та перестав послуговуватися паушальними, огульними, голослівними звинуваченнями. Але, можливо, саме поведінка представників офіційного православ’я є дійсним виразом реальних цінностей «візантійска-масковскай цівілізаціі», яку деякі мрійники раді би були насадити і в УГКЦ.  

 

Тож нелюбов ЗМІ до Папи не тільки в західному світі, але й в країнах, де активні адепти «русскава міра», цілком зрозуміла і не є чимось надзвичайним. І тому антиватиканська та антипапська  істерика у певних ЗМІ є надзвичайно добрим індикатором успішності політики Бенедикта ХVІ. Ця істерика лише сприяє внутрікатолицькій єдності, а тим самим робить цілу Церкву сильнішою і успішнішою у вершенні Нею Її послання.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

12.03.2012р. Б. / Не Біблія і не тисячолітня

 

 Рукопис, представлений наприкінці лютого ц.р. як знайдена в Анкарі «тисячолітня Біблія», не є ні Біблією, ні тим більше тисячолітньою, повідомляє агенція KIPA-APIC.

 

Новина, яку слідом за турецькими засобами інформації підхопив цілий світ, уже встигла викликати пристрасні суперечки як у мусульманському світі, так і серед християн. 

Між тим достатньо бодай трохи знати давньосирійську мову, аби прочитати на форзаці книги слова: «В ім’я Господа нашого ця книга була написана для монахів високого монастиря в Ніневії 1500 року нашого Господа». 

Як писали турецькі ЗМІ, нововідкритий текст немовби заперечує божественність Ісуса Христа і проголошує майбутній прихід пророка Мухаммада. Однак викладач східного богослов’я та релігієзнавства Мусса Йараміс, ассиро-халдей, який народився в Туреччині, а сьогодні мешкає в Бельгії, каже, що обман турецьких журналістів легко розкрити. «Ми не маємо змоги розглянути текст детально, хоча зображення книги засоби масової інформації поширили всюди. Але, на щастя для нас, вони сфотографували праву сторінку, і очевидна брехня постає перед нашими очима». 

В інтерв’ю виданню Dieutv.com Мусса Йараміс каже, що книга постала у Південній Сирії (Халдейська земля). Цей рукопис не є ані Біблією в цілому, ні Євангелієм, а лише книгою, написаною для монахів. Вона постала через багато століть після появи ісламу, і, відповідно, про «пророцтва» щодо Мухаммада не може бути й мови. Те, що в тексті сказане про Ісуса, малозрозуміло і не може бути авторитетним свідченням. 

Однак турецькі ЗМІ створили навколо «сенсаційної» знахідки неймовірний ажіотаж. Рукопис проголошено «істинним Євангелієм, яке приховував Ватикан». 

Насправді ж книга може бути списком неканонічного «Євангелія від Варнави». Це дуже пізній псевдо-апокрифічний текст, написаний невідомим автором або авторами, імовірно, мусульманами. Він відомий за двома копіями італійською та іспанською мовами, датованими кінцем XVI ст. Дослідники однодушно визнають т.зв. «Євангеліє від Варнави» середньовічною підробкою, виготовленою заради пропаганди ісламського погляду на Ісуса Христа як на пророка, а не Боголюдину. 

За матеріалами: Седмица.Ru 

Джерело:  КРЕДО 

31.01.2012р. Б. / Митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел співає оди Путіну і дякує Богові за Януковича

 

Ієрарх УПЦ МП, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел вважає, що саме Володимир Путін є тим лідером, який потрібний Росії, чиї "епохальні звершення надихаються ідеалами православної віри", повідомляє  "Главред" з посиланням на "Regnum".

Агафангел вважає, що Путіну "притаманні беззавітний патріотизм, незрівнянна харизма, принциповість і розважливість, незламна громадянська позиція, відкритість і щирість".

"Володимир Володимирович володіє глибоким розумінням найважливіших питань державного будівництва та управління, ефективної внутрішньої і зовнішньої політики, високим професіоналізмом. Він вніс і продовжує вносити неоціненний внесок у творення політичних, економічних, культурних, духовних і моральних основ життя російського суспільства. Епохальні звершення Путіна надихаються властивими його душі ідеалами православної віри, церковного благочестя, а також щирою любов'ю до Бога, Росії і людей. Ці святі ідеали одухотворяє його цілісну особистість. Піднесений християнський альтруїзм, помножений на природний розум, кипучу енергію і блискучу освіченість, надає особливої чарівності його багатогранній особистості. Саме завдяки його державній мудрості, виваженій та відповідальній політиці, Росія змогла вийти з важкої світової фінансової та економічної кризи та готова гідно зустріти нові випробування ", - вважає Одеський митрополит.

Нагадаємо, що раніше Агафангел заявив: "Тільки з Путіним у російських людей, які опинилися не з власної вини за межами Російської держави і кинутих" демократами ", а також у всіх людей доброї волі, які проживають на території країн СНД і усвідомлюють, що наша сила і саме наше виживання - тільки в єдності, пов'язані обгрунтовані надії на відновлення історичної справедливості, на нову інтеграцію, засновану на тисячолітній богомзаповіданій єдності Святої Русі ".

Одеський митрополит вважає, що особистість Путіна вже зайняла місце в російській історії серед найбільших її постатей, "в доленосний період виводили нашу Батьківщину з найважчих випробувань і негараздів". Тому закликав російський народ "об'єднатися навколо свого національного лідера Володимира Володимировича Путіна в ім'я Російської ідеї, в ім'я Російської  державності, в ім'я порятунку і процвітання Вітчизни".

Крім того, митрополит підніс подяку Богу за те, що в Україну "до справжньої влади прийшли здорові сили на чолі з президентом Віктором Януковичем".

За матеріалами www.portal-credo.ru
Джерело:  Мандрівники Христа Царя

10.01.2012р. Б. / Лише 0,6% населення Москви взяло участь в різдвяних богослужіннях

 

Близько 90 тисяч москвичів взяли участь у Різдвяних богослужіннях в храмах столиці в ніч на 7 січня, повідомив представник прес-служби московського МУ МВС.

"Вночі у святкових богослужіннях взяли участь близько 90 тисяч осіб. Вони відвідали 282 московських храми", - сказав співрозмовник агентства.

Як повідомлялося раніше, під час святкування Різдва Христова в храмах Москви безпеку забезпечують більше 8,5 тисячі співробітників міліції і військовослужбовців внутрішніх військ, а також дружинники.

Незважаючи на проголошену Патріархом Кирилом (Гундяєвим) мету - побудувати 600 нових храмів у Москві, - заповнюваність вже існуючих падає з кожним роком. Попередній "антирекорд" був встановлений рік тому - тоді Різдвяні служби в Москві відвідало 105 тисяч осіб. Це значно менше, ніж кількість тих, хто відвідав мечеті Москви на свято Курбан-байрам в минулому році.

За матеріалами www.portal-credo.ru

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Цікаво було б послухати коментар котрогось з ієрархів "казьонної" церкви і пояснення того - з якого дива москва і московська імперія, перепрошую, російська федерація, називають себе "православною", ба більше, ще й зазіхають на те, що їм ніколи не належало, зокрема в Україні???

Також Ватиканських і наших ієрархів стосовно того, чи не досить загравати з безбожною москвою?!

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

30.12.2011р. Б. / Митрополит Алфєєв: РПЦ vs УГКЦ

  

Нещодавно оприлюднене УНІАН-ом інтерв’ю з Головою відділу зовнішніх церковних зв’язків Російської Православної Церкви митрополитом Іларіоном Алфєєвим ще раз показало: до справжнього діялогу між РПЦ та УГКЦ ще дуже і дуже далеко.

Московська патріярхія в особі її «міністра закордонних справ» послала світові чіткий месидж – ми боїмося уніятів і не хочемо з ними мати справи.

У дипломатичній формі Алфєєв фактично вимагає від УГКЦ розірвати діялог з УПЦ КП, якщо УГКЦ хоче мати діялог з Московською Патріярхією, а тим самим і з УПЦ МП. Інакше витлумачити слова Митрополита Алфєєва стосовно тісних контактів Глави УГКЦ з представниками УПЦ КП практично неможливо.

Говорячи про цю чергову «проблему» у стосунках між УГКЦ та РПЦ, митрополит Іларіон каже: «Я глибоко переконаний, що справжнього взаєморозуміння і примирення між нашими Церквами не можна досягти без взаємної поваги, у тому числі і в сфері канонічного устрою». Отже, якщо перетлумачити на звичайну мову: Хочете діялогу з РПЦ – розірвіть стосунки з УПЦ КП.

Іншим «болем» митрополита є чергове звинувачення УГКЦ в прозелітизмі на теренах Центральної і Східної України, хоч це знову ж, як з московськими чиновниками завжди трапляється, – голослівні звинувачення без жодних доказів. Що більше, митрополиту ввижається якась страшна, загрозлива для московського православ’я місія УГКЦ в Східній Україні, про яку митрополит заявляє, що вона начебто споконвіку була православна.

Шкода, що «міністр закордонних справ» РПЦ виявляє себе історичним анальфабетом. Адже офіційно Русь впровадила християнство тоді, коли Рим і Царгород перебували у повному сопричасті, у повній єдності. Також митрополит чомусь забуває, що московський цар Ніколай І насильно відібрав греко-католикам Східної України право на вільне визнання свого віросповідання.

Митрополит Алфеєв також показує власне колосальне незнання історії православ’я в Україні. Смішно слухати його закиди до Блаженнішого Святослава стосовно того, що УГКЦ єдина спадкоємиця Київської митрополії. Адже лише УГКЦ реально має неперервану низку Київських та їхніх законних спадкоємців Галицьких митрополитів. Подобається це митрополиту Іларіону чи ні, але факти річ уперта. УГКЦ таки реально є єдиним законним спадкоємцем Київської митрополії.

Цікавою є заява митрополита Алфєєва стосовно негативної оцінки з боку РПЦ факту заснування в Галичині трьох нових митрополій УГКЦ і можливості визнання Римом патряршого статусу УГКЦ. З його слів виходить, що Москва вимагає від греко-католиків шанувати внутрішні православні канони і погляди РПЦ, але сама не збирається шанувати внутрішні канони і душпастирські потреби Католицької Церкви.

Цікавим є і прив’язування патріяршого статусу УГКЦ до загальноукраїнського.  Це прив’язування двох різнорідних реалій – національно-політичної (загальноукраїнський статус) і внутрішньоцерковної (патріярший статус) настільки химерне і нелогічне, що подібна заява змушує задуматись над відсутністю здорового глузду у московського церковного функціонера.

Зі слів Алфєєва можна зробити висновок, що УПЦ МП теж не має загальноукраїнського статусу, оскільки вона не має патріяршого статусу! Вочевидь у митрополита є суттєва проблема у розрізнені понять. Адже загальноукраїнський статус будь-якої конфесії передбачає її діяльність на території всієї  України і не більше від того. А патріярхальний статус – це лише внутрішньоцерковна справа, яка зовсім не впливає на загальноукраїнський чи регіональний статус тієї чи іншої конфесії.

Окрім цього, «міністр закордонних справ» РПЦ очевидно мало ознайомлений з канонічним правом Католицької Церкви. І цього йому як клирику РПЦ не обов’язково знати, але як на «міністра закордонних справ» – це є серйозним ляпом, виразом його некомпетентності та невідповідності функції. Адже фактично визнання Патріярхату УГКЦ практично нічого не змінить. У Верховного Архиєпископа в реальності практично ті ж права і повноваження, що й у Патріярха. Митрополиту Іларіону варто би було хоч зазирнути до Кодексу Канонів Східних Церков, перед тим, як ляпати подібні дурниці.

Біда РПЦ і в тому, що її «міністр закордонних справ» виявляється також і повністю некомпетентною особою у ситуації московського православ’я в Галичині, Закарпатті, Буковині та Волині – Західній Україні. На його думку, проблеми з будівництвом московських храмів у Західній Україні – це проблеми відносин РПЦ і УГКЦ. Шановний митрополит напевно не знає, що навіть в оплоті греко-католицизму – Галичині – не УГКЦ надає земельні ділянки і дозволи на будівництво.

Єдиний висновок, який напрошується після прочитання цього тексту, – або РПЦ настільки боїться УГКЦ, що її провідники просто втрачають здоровий глузд і відчуття реальності при самій згадці про УГКЦ, або ж РПЦ керують повністю некомпетентні люди.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Мабуть я й помру, так і не дочекавшись того дня, коли московська церква служитиме Господу нашому, Ісусу Христу, а не російській імперії зла та її злочинним, імперським інтересам...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.