11.09.2012р. Б. / «Екуменічне» рішення Синоду Білоруської православної церкви Московського патріархату

На своєму засідання 03 вересня цього року Синод Білоруської православної церкви на пропозицію архієпикопа Гурія, управляючого справами Білоруської православної церкви Московського патріархату, офіційно постановив встановити в БПЦ 6 грудня щорічне заупокійне молитовне поминання Іосіфа Сємашко, Васілія Лужінского і Антонія Зубка за їхні старання по «воз’єднанню» греко-католиків з РПЦ проведене царськими штиками у 1839 році. Кожного ж 25 лютого БПЦ святкуватиме церковно це «воз’єднання».

 

Історичне довідка: Московський цар Микола І відразу по вступі на престіл Московського царства наклав великі обмеження на Греко-Католицьку Церкву на українських та білоруських  землях, які знаходилися під його владою. Відкрита розправа розпочалася над греко-католиками у 1831 році, після невдалого польського повстання. Першими зазнали репресій отці Василіяни, які ще в 1772 році нараховували 1235 ченців на цій території. У 1832-му влада Російської імперії ліквідувала їхні згромадження. Тоді ж було закрито всі католицькі школи та семінарії, а так звану «греко-з'єднану» (термін греко-католики був упроваджений в Австро-Угорщині) церковну Колегію підпорядкували православному Святійшому Синоду.

 

У 1837 році три єпископи-апостати: Сємашко, Лужинський та Зубко - звернулися до духовенства. Вони вимагали погодитися на перехід їхніх парафій на православ'я та підписатися під відповідним актом. Невдовзі понад 160 «упорствующих» священиків депортували в Сибір. Проте справу «возз'єднання» ускладнив старенький митрополит Йосафат Булгак, який, перебуваючи у Петербурзі, категорично відмовився від ліквідації унії. Лише його смерть у 1838 році відкрила шлях до «возз'єднання». Урочисті похорони та могила при монастирі Олександра Невського, де ховали православних митрополитів, мали б стати для народу свідченням, що Булгак у кінці життя нібито перейшов у московське православ'я.

12-13 лютого 1839 року в Полоцьку відбувся «собор» Унійної церкви. На ньому троє єпископів-апостатів та 21 представник вищого духовенства, яких «переконали» приєднатися до московського православ’я, кого репресіями, а кого підкупом, затвердили «Синодальний акт» про «повернення до православ'я». Втім останнього удару по Унійній Церкві в Росії було завдано в 1875 році. Тоді ліквідували Холмську єпархію, яка розташовувалася на території так званого «Варшавського князівства». Святі Пратулинські мучениками були лише одною невеликою групою жертв царського терору проти греко-католиків.

Джерело:   Воїни Христа Царя

01.09.2012р. Б. / Громада православних звернулася в прокуратуру з вимогою припинити будівництво храму УГКЦ

Лише вчора телеканал ICTV розповів про погрози з уст прихожан УПЦ МП м.Хмільник на Вінничині, які обіцяють кровопролиття у випадку початку будівництва греко-католицької каплиці, дозвіл на яке видано відповідними місцевими органами, а вже сьогодні надійшла інформація із с.М.Вільшанка Білоцерківського району, де православні  звернулись до прокуратури з вимогою припинити зведення греко-католицького храму.

 

Публікуємо відсканований і оприлюднений Олександром Кузьменко в Facebook текст самого звернення від православних християн(?) до прокуратури.

Найближчим часом спробуємо надати детальнішу інформацію про події.



Джерело:   Воїни Христа Царя

31.08.2012р. Б. / БРАТОЛЮБІЄ: «Без убійства тут не обійдеться», – у Хмільнику православні погрожують католикам

На Вінниччині у Хмільнику православні віряни на чолі зі священиком протестують проти зведення каплички греко-католиками. Про це йдеться у сюжеті ICTV. 

Джерело:    КРЕДО

20.06.2012р. Б. / У Севастополі католицький храм хотіли перетворити у звіринець

Учора, 19 червня, будівля католицького храму у Севастополі, який за радянських часів перетворили на кінотеатр, наповнилася звірячими криками і хором людських голосів. Як виявилося, на час шкільних канікул фойє приміщення, з дозволу керівництва «Кіносвіт» перетворилося у звіринець. 

 

У ситуацію втрутилися представники католицької громади, які дізналися про те, що відбувається, ще напередодні і виступили проти такого розвитку подій. В результаті звернення до Севастопольської міськдержадміністрації, міськради і в СБУ до кінця дня будівлю знову закрили, а звіринець пообіцяли перемістити в інше місце. 

За словами в.о. директора об'єднання «Кіносвіт» Дмитра Гарнеги, ремонт в будівлі продовжується. «Ми просто вирішили використовувати фойє під час шкільних канікул. Католики висловили незадоволення та обурення. Ми пішли їм на зустріч ». 

Зі свого боку настоятель Севастопольської католицької громади ім. Святого Климента Римського, отець Юрій Зімінський повідомив, що першими про «перепрофілювання» приміщення «дізналися ми з отцем Яном. А потім всіпобачили після того, як вони вивісили рекламні щити». 

За словами священика, мало буде сказати, що побачене викликало протест в душах віруючих. Люди були просто обурені, - каже отець Юрій. «Не тільки тварини обурили, але там були ще маски шаманів, маски вуду, а це вже справжня чортівня. Ця затія як насмішка над Богом, насмішка над християнами». 

Представники католицької громади звернулися до першого заступника глави міста Сергія Савенкова. Потім звернулися до Фонду комунального майна, так як приміщенням поки розпоряджається ця структура. «Вони не повірили, - говорить о. Юрій Зімінський. - Я звернувся, щоб дізнатися, хто дав дозвіл на те, що відбувається. Виявилося - це була приватна ініціатива в.о. директора «Кіносвіт». 

Ситуація ще повністю не вирішилася. Будівлю знову закрили, рекламу зняли, але тварини в приміщенні поки залишилися. 

Що ж стосується можливих претензій підприємця, який організував діяльність в приміщенні колишнього храму, то, як запевнив Дмитро Гарнега, з ними питання вирішене. Продовжувати діяльність в будівлі церкви вони не будуть. 

Нагадаємо, єпископ Одесько-Сімферопольської дієцезії Броніслав Бернацький закликав католиків молитися за мудрість для місцевої влади Одеси і Севастополя. Ієрарх сподівається на молитовну підтримку українських католиків у справі повернення храму у Севастополі та будинку священика в Одесі. 

Уже понад 15 років місцева влада Севастополя відмовляється повернути будівлю храму її законним власникам. Усі великі урочистості католики проводять на площі перед храмом, у якому з радянських часів розміщується кінотеатр.

Довідка

 

Римо-католицький храм св. Климента у Севастополі був збудований 1911 року на пожертви католиків, яких у Севастополі на той час було понад 3 тисячі. Дві третини католиків служили на Чорноморському флоті. 

В часи репресій, 1936 року, настоятеля парафії о. Матвія Гудайтіса розстріляли, а церкву закрили. Під час ІІ Світової у будівлі храму розташовувався радіовузол. Під час війни будівля трохи постраждала, але 80% храму вціліло, а 1958 року святиню перебудували під театр. 

1994 року вийшов Указ Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна». У ньому сказано: «На виконання статті 17 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» місцевим органам державної виконавчої влади забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу в безплатне користування або повернення безплатно у власність релігійних організацій культових споруд і майна, які знаходяться в державній власності і використовуються не за призначенням». 

Впродовж усіх цих років католицька громада Севастополя кілька разів зверталася до представників влади з проханням повернути храм, але депутати відхиляли це прохання, пропонуючи натомість іншу територію для будівництва нової церкви. 

Наразі католики Севастополя моляться у тимчасовому приміщенні – житловій квартирі, перебудованій під каплицю. Спільнота налічує 400 вірних різних національностей. Служби Божі правляться українською, російською та польською мовами. Крім богослужінь у парафії регулярно проводяться катехизи. 

За матеріалами: Гражданская оборона 

Джерело:    КРЕДО

Що було би, якби...

Що було би, якби в тому ж місті Севастополі була в подібній ситуації єврейська громада і синагога? Та запевняю вас, - це був би справжній Міжнародний скандал, з усіма витікаючими з того факту наслідками не тільки для горе-керівників міста, але й України та її іміджу у світі.

А тут, всі мовчать, ніби так тим католикам і треба. Православна Україна байдуже спостерігає впродовж п'ятнадцяти років на те зло і беззаконня, яке чиниться проти Божого храму і православної віри католицької громади міста...

р.Б. Леонід

09.06.2012р. Б. / Християни США вийшли на вулиці

 

Вчора, 8 червня, десятки тисяч християн в США взяли участь у демонстрації проти нового закону про здоров'я, розробленого адміністрацією Барака Обами. Закон, згідно з яким роботодавець зобов'язаний забезпечити медичне обслуговування співробітників, включаючи аборт, контрацепцію і стерилізацію, вже став причиною загальнонаціональної демонстрації 23 березня, а також численних акцій протесту та судових позовів.

 

Християнська опозиція вийшла на протести у 131 місті. Кардинал Раймонд Лео Берк, префект Апостольської Сигнатури, підтримав акції протесту і заявив про потребу рішучих дій, щоб відстояти права на свободу совісті та віросповідання.

 

План законопроекту був прийнятий у серпні 2011 року. Роботодавцем дали дворічний перехідний період для адаптації до нового закону. Деякі релігійні організації звільняють від обов'язків, визначених законом, але християнські школи, лікарні, благодійні фонди зобов’язують виконувати цей закон. Якщо закон вступить в силу, католикам доведеться вибирати – дотримуватися морального закону або виконувати аморальні дії, згідно з законодавством держави.

За матеріалами radiovaticana.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

08.06.2012р. Б. / Заява Українського католицького університету з приводу голосування Верховною Радою законопроекту щодо мовного питання

 

Спільнота Українського католицького університету висловлює свою глибоку стурбованість ситуацією довкола голосування у Верховній Раді щодо законопроекту В. Колісниченка / С. Ківалова.

 

Появу цього законопроекту з наближенням виборів легко було передбачити – так з надходженням грозових хмар неважко передбачити рясний дощ. Проте наслідки для країни від такої передбачуваності зовсім не такі ж благодатні: Україну знову поставили на грань громадянського протистояння.

 

За такі дії депутати будь-якої іншої країни понесли би серйозну політичну відповідальність. У нашому здезорієнтованому суспільстві вони сподіваються, на жаль, отримати за них політичну вигоду.

 

Всупереч голослівним деклараціям, законопроект не вносить гармонію у мовну ситуацію в Україні. Навпаки, він її порушує, ігноруючи національне законодавство й зокрема Конституцію України. Структурам Ради Європи довелося писати, мабуть, унікальну у своїй історії експертну оцінку, що пропозиції Партії регіонів та комуністів у мовному питанні виразно погіршують становище державної мови, а тому не можуть сприяти громадянському порозумінню. Ми поділяємо цей висновок.

 

Метою законопроекту зовсім не є захист російської мови в Україні – це реалізація політичного замовлення, сформульованого не з української перспективи й для України надзвичайно небезпечного. Ми закликаємо українське суспільство, передовсім російськомовне його населення, виступити проти цієї політичної провокації.

 

Ми також хочемо звернути увагу об’єднаної чи й досі розпорошеної опозиції, що задекларовану ними спроможність змінити країну вони повинні продемонструвати вже сьогодні, не допускаючи прийняття руйнівного для країни закону.

 

Ми закликаємо все українське суспільство усвідомити, що політичні ігрища, затіяні владою довкола мовного питання, є аморальними по своїй суті та злочинними за своїми наслідками. У цій ситуації країна потребує загальної мобілізації здорового патріотизму та тверезого глузду.

Прес-служба УКУ

07.06.2012р. Б. / Бунт католиків США

 

Схоже, назріває найбільша за останні півстоліття кампанія громадянського непослуху в Сполучених Штатах.

 

Американські католицькі єпископи готують вірних до акції спротиву щодо обов’язку викуплення працедавцями медичного страхування, яке включає в себе доступ до контрацептивів, ранньоабортивних засобів і стерилізації. Законопроект, форсований адміністрацією Барака Обами, має вступити в дію 1 серпня. В рамках акції проти законодавства, яке порушує свободу совісті, до американських судів скеровано серію позовів від католицьких інституцій (дієцезій, лікарень, університетів). 

Водночас готується кампанія громадянської непокори, подібна до тієї, яку організував у 1960-х роках Мартін Лютер Кінг, захисник чорношкірих мешканців США. 

Вже незабаром у Штатах роздаватимуть листівки, в текстах яких буде, зокрема, уривок із листа пастора Кінга з в’язниці, де він написав: «Я погоджуюся зі св.Августином, що несправедливий закон узагалі не є законом. Справедливий закон – це встановлені людиною приписи, які збігаються з моральним законом або законом Божий. Несправедливим є закон, який не перебуває в гармонії з моральним законом». 

Американські католицькі єпископи додають, що «деякі несправедливі закони настільки кривдять особи та організації, що недотримання їх може бути обґрунтованим. Потрібно вжити всіх можливостей, аби від них ухилитися. Коли основоположні права людини, такі як свобода совісті, опиняються під загрозою, то ми можемо бути покликані свідчити істину, чинячи опір законові й маючи готовність понести покарання». Єпископи підкреслюють, що навіть у такій ситуації не можна посилатися на неоднозначні слова чи оманливі вчинки. Поганого закону дотримуватися не можна. Це – громадянський обов’язок, що виникає з віри. 

Спротив католиків щодо примусового фінансування контрацепції, абортів і стерилізації, підтримали й представники інших віровизнань. У коментарях повторюється думка, що тут ідеться не про суто релігійні справи Католицької Церкви, а про порушення свободи совісті, яка належить усім без винятку. 

На п’ятницю заплановано численні маніфестації на захист свободи совісті. У них очікується участь тисяч американців. 

За матеріалами: wiara.pl 

Джерело:    КРЕДО

05.06.2012р. Б. / зРада прийняла в першому читанні «мовний» законопроект

 

У вівторок Верховна зРада ухвалила в першому читанні проект закону «Про засади державної мовної політики», що розширює права регіональних мов, зокрема російської. Дану ініціативу підтримали 234 народні депутати при необхідних 226.

 

Якщо даний закон буде прийнято в другому читанні, він замінить собою закон «Про мови в Українській РСР», що було прийнято ще в 1989 році. Згідно з нинішнім законопроектом, єдиною державною мовою лишається українська. Водночас на територіях, де десять чи більше відсотків населення говорять регіональною мовою (тобто, мовою меншин.?!), для такої мови встановлюються розширення прав використання. 

Після голосування під Радою, де вже зібралися прихильники і противники мовного законопроекту, розпочалися сутички. «Беркут» застосував проти мітингувальників сльозогінний газ. 

 
За матеріалами: Українська правда / 

 Deutsche Welle 

Джерело:   КРЕДО

14.05.2012р. Б. / Владика Богдан: Материнство вписане в природу жінки, а кар’єра – не обов’язково

 

Мені щиро шкода жінок, які часом дуже агресивно виступають за право жінки робити все, що їй заманеться, - наприклад, аборти.

 

У другу неділю травня в Україні святкують День матері. Нинішнього року цей день припадає на 13 травня.

 

У житті жінок часто трапляється так, що вони з тих чи інших причин не змогли стати матерями. Нерідко причиною цьому стають аборти... Українська греко-католицька церква нещодавно вкотре виступила з ініціативою щодо заборони на законодавчому рівні практики абортів. Позицію церкви аргументує секретар Синоду єпископів УГКЦ владика Богдан (Дзюрах).

 

Владико Богдане, нещодавно УГКЦ виступила з ініціативою заборонити аборти в Україні на законодавчому рівні. Чому саме зараз?

 

Ця ініціатива не є новою, як не новою, на превеликий жаль, є і проблема вбивства ненароджених дітей. Питанням захисту ненароджених дітей наша Церква займаємося вже впродовж багатьох десятиліть. Свого часу ще митрополит Андрей Шептицький послідовно засуджував вбивство ненароджених дітей, називаючи подібні дії «мерзенними, жахливими і противними природі». Дуже багато зусиль в цьому напрямку зробив також Мирослав-Іван Любачівський, - спершу будучи в Римі, а відтак, коли приїхав в Україну, де з новою силою почав порушувати це питання у своїх пастирських листах, зверненнях до влади. Один з таких листів носив промовисту назву: «Страшне лихо навідало наших дітей в Україні». Тодішній глава нашої церкви звертався до органів державної влади з закликом захистити цих невинних істот, які стають жертвами насилля, убивств. І при цьому це вбивство легалізовано на законодавчому рівні! Аборти він називав «геноцидом українських дітей» і  закликав владу змінити такий ганебний стан речей,  коли українських ненароджених дітей викидають на смітники. Останніми роками наша Церква теж чи то окремо, чи на рівні Всеукраїнської Ради Церков піднімала голос на захист ненародженого життя.

 

Тож така позиція для нашої церкви є принциповою, і теперішня ініціатива лише продовжує тривалу традицію захисту слабких, соціально незахищених верств населення.

 

Водночас слід підкреслити, що заборона абортів на законодавчому рівні – не є панацеєю, це лише один з кроків – при цьому дуже важливих кроків – комплексного підходу до питань захисту і промоції людського життя.

 

Противники заборони абортів кажуть, що коли заборонити їх робити легально, то зросте кількість нелегальних абортів. А це, у свою чергу, призводитиме до каліцтва жінок…

 

Керуючись такою логікою, можна сказати, що не варто забороняти наркотрафік, бо існуватиме підпільна індустрія поширення наркотиків.

 

На мою думку, не там причина, не там зло… Скажімо, у сусідній Польщі держава, принаймні почасти, врахувала позицію церкви, і там справді є набагато кращі механізми захисту ненародженого життя. І хоча аборт в Польщі ще не заборонений повністю на законодавчому рівні,  все ж показники в сусідів вже нині вражаючі – кількість абортів зменшилися в десятки разів і нині становить близько 500 на рік. Католики Польщі продовжують діяти дуже послідовно і консолідовано, щоб таке явище було повністю викорінене і в цьому ми можемо від них повчитися.

 

Аборт – дуже брутальне втручання в організм жінки. Чи відбувається це легально чи нелегально – усе одно завдає непоправної шкоди як для фізичного, так і для психічного здоров’я, не кажучи вже про духовний стан жінки. Саме тому тут непотрібно думати й говорити про те, що ця практика перейде в нелегальне становище. Треба не допустити цього, а ще – змінити законодавство, яке не відповідає нормам цивілізованої держави, яка зобов’язується гарантувати право на життя всім своїм громадянам, у тому числі найменшим.

 

Позитивний вплив заборони абортів на суспільство, на демографічну ситуацію можна спостерігати в тих країнах, де такі законодавчі зміни були впроваджені. Пам’ятаймо, що законодавство, яким ми зараз керуємося в цій ділянці, ми успадкували від радянської тоталітарної системи. Радянський Союз був чи не першою державою у світі, яка під впливом ще Французької революції на законодавчому рівні дозволила практику абортів. І наслідки цієї ганебної практики перебрала вже на себе незалежна Україна.

 

Гадаю, настав час, і суспільство вже до цього дозріло, аби змінити ситуацію. Ми сподіваємося, що заклик церкви не буде сприйнятий як кроки з обмеження якихось прав. Бо ці кроки церкви насамперед спрямовані на те, щоб захистити ненароджених дітей. Церква є голосом тих німих істот, котрих насильно позбавляють життя, не даючи їм змоги народитися. Зрештою, ніхто – ані держава, ані окрема особа не повинна претендувати на право відбирати життя іншій людині, тим більше – невинній.

 

З іншого боку – церква виступає за здоров’я жінок. Я ще не зустрів жодної жінки, яка б сказала: «Я зробила аборт і від цього стала щасливішою». Звісно, завжди можуть шукати пояснення різного характеру, щоб виправдати аборт – економічного, суспільного… Однак, по суті завжди йтиметься про вбивство і цей факт неминуче тяжітиме над сумлінням усіх причетних до нього осіб. З іншого боку жінка, яка, незважаючи на труднощі і страхи, яких теж не хочемо ані легковажити, ані оминати, все-таки наважується на народження дитини, після її приходу на світ – як правило, забуває про свої попередні наміри і відчуває радість від буття матір’ю. Церква своїми ініціативами на захист ненародженого життя хоче захистити в першу чергу материнство, гідність жінки, а тим самим – здоров’я всього суспільства.

 

Бо аборт негативно впливає не тільки на жінку, а й на суспільство загалом, починаючи з родини. Часто буває так, що після аборту різко погіршуються відносити в подружжі. Нерідко таке подружжя розпадається. Бо чоловік, усвідомлюючи, що він теж є співучасником того зла, мучиться докорами сумління. Усередині дев’яностих років в одній з львівських газет була опублікована велика стаття з підсумками міжнародного конгресу, який відбувався у Львові. На конгресі говорилося про причини алкоголізму, зокрема в українському суспільстві. Я був вражений висновками, яких дійшли закордонні спеціалісти. Зокрема швейцарські лікарі стверджували, що дуже часто спостерігається прямий зв`язок між абортом, який вчинила жінка, та алкоголізмом чоловіка.

 

Крім цього, діти, які народилися в подружжі, яке раніше вчинило аборт, також мають психологічні наслідки від цього вчинку батьків. У той чи інший спосіб вони дізнаються, що в них мали б бути сестричка чи братик. Й усвідомлення того, що їхня рідна мама вбила їхніх сестричку чи братика, звісно, ранить психіку дітей, підриває їхню довіру до батьків.

 

Ми як душпастирі стикаємося з цими проблемами щодень. Тому апелюємо до суспільства, до влади, аби прямо припинити поширення того зла, руїни, які спричиняє аборт у нашому суспільстві. Ми відчуваємо в цьому наш моральний обов’язок, оскільки Божа заповідь каже: не вбий. Хочемо долучитися до морального оздоровлення суспільства, тому говорили й говоримо про це. Закликатимемо, аби всі інстанції, від яких це залежить, посприяли зміні на краще чинного законодавства. Та, звісно, найголовніше, аби була змінена ментальність людей. Щоб ми позбулися радянських рудиментів, зневажливого ставлення до людського життя, одним словом – всього того, що Іван Павло ІІ назвав «культурою смерті».

 

Хочу, аби всі зрозуміли, що завданням церкви є не покарання, а певна превентивна дія, бо пізніше всі травмовані люди так чи інакше потребують духовного зцілення. Церква це знає не з преси. Це наше щоденне життя.

 

Ви вжили слово «вбивство» щодо ненароджених. А з якого моменту вважається, що це вбивство дитини?

 

Людська істота існує з моменту зачаття. І саме відтоді посягання на неї слід кваліфікувати як убивство. Незалежно від того, як вона називається. Коли дитина народжується, її теж по-різному називають: немовля, дитя, підліток, юнак, юначка, але від цього вона не перестає бути людиною. Тому треба докладати всіх зусиль, аби дитина після зачаття народилася та здійснила своє покликання на цьому світі.

 

Свого часу Мирослав Іван Любачівський, відповідаючи на бідкання українців, чому нам так зле, чому ми не маємо добрих провідників у суспільстві, відповідав: «Українці, Бог дає вам тих провідників, мудреців, державних мужів, але ви не даєте їм народитися, ви їх убиваєте».

 

Ви кажете про зміну ментальності. А де тут треба починати працювати, безпосередньо з жінкою, яка вже прийшла робити аборт? І хто тут має більше працювати: влада як інституція чи церква?

 

Тут церква, влада й громадські організації повинні співпрацювати. Ми не можемо перекладати обов’язки одні на одних. Кожен має своє специфічне завдання. Кожен має в міру своїх можливостей докластися до зміни такої ментальності.

 

Гляньте, як ми сумуємо, коли стається трагедія з однією людиною, як відразу ж спонтанно вибудовується цілий рух солідарності із покривдженою особою, - і це дуже добре та слушно, але водночас ми чомусь мовчки проходимо повз сотні тисяч невинних життів, які брутально гинуть в лоні матерів. На мою думку, це певна алогічність, в якій проявляється подвійна мораль. Ми урочисто вшановуємо геноцид українського народу 32-33 років, водночас воліли б замовчувати отой новітній геноцид, що відбувається на наших очах. Подолати оцю подвійну мораль – також одне з завдань церкви, держави й усього українського суспільства. Починати це треба робити з самого дитинства.

 

Що потрібно розказувати дівчаткам у школі, аби вони розуміли, що так не можна?

 

На мою думку, перша школа – родина. Підсвідомо діти наслідують ті моделі поведінки, які бачать у своїх батьків. І саме відчуття сакральності людського життя діти мають винести з родини. Тому перше, що маємо зробити, – припинити той потік абортів, які стаються в сім’ях. Сім’я повинна стати отим природнім затишним гніздом, де зароджується, приймається і охороняється людське життя. Натомість держава на своєму рівні має мати дієву прородинну політику, яка б захищала права кожного її члена від моменту зачаття аж до природньої смерті.

 

Друга річ, над якою мусимо працювати, – промоція сім’ї, краси материнства. Відповідно це означає пошану до особи матері. В українській культурі є те відчуття ролі матері, берегині, тої, хто будує та захищає рід.

 

На жаль, ми часто спостерігаємо промоцію такої «дуже успішної жінки», яка передусім має думати про кар’єрні амбіції, забуваючи, що найкраще покликання жінки – материнство.

 

А хіба материнство суперечить тому, аби бути успішною жінкою?

 

Питання риторичне, бо материнство є завжди сучасним і красивим. Жінка, яка є доброю матір’ю, є успішною і в інших ділянках свого покликання. Якщо Господь дає жінці покликання до якоїсь професії, то материнство не є перешкодою. Материнство є вписане в саму природу жінки, а кар’єра – не обов’язково. Подумайте тільки, скільки жінок не можуть мати дітей… І як вони страждають від цього! Кар’єризм минає, а материнство залишається з жінкою до кінця її днів, надаючи сенс її життю, приносячи зі собою з нічим не зрівняну радість і почуття сповнення.

 

Мені щиро шкода жінок, які часом дуже агресивно виступають за право жінки робити все, що їй заманеться. Робити все, що завгодно з дитиною, яку носить під серцем. Я не хочу давати моральних оцінок людям, які виступають за аборти, але щиро скажу, що мені їх по-людськи шкода.

 

Наші предки жили в набагато скромніших умовах, але мали велику моральну культуру, глибоку духовність, тому не боялися прийняти дар життя. Часом не боялися навіть втратити своє життя, тільки б дати народитися дитяті.

 

Наведу вам свій приклад. Цього року, святкуючи своє 45-річчя, я довідався про одну річ, яка мене до певної міри приголомшила. Коли моя мама була вагітна мною, їй сказали, що ця вагітність є небезпечною для її життя і схиляли її до аборту. Тоді моя мама сказала, нехай я помру, але моя дитина повинна жити. Мама народила мене і сама прожила до глибокої старості. Тому для мене ця дискусію зараз є певною мірою дуже особиста, бо свого часу хтось теж хотів відібрати в мене право на життя. У день, коли я про це довідався, був у Італії. Я дивився на квітучі мандаринові сади, на цю земну красу й наче другий раз народився на світ.

 

Якби моя мама не була глибоко віруючої християнкою, вона б, можливо, зробила той фатальний крок.

 

Є жінки, які кажуть, що це їхнє тіло, і тільки їм вирішувати, як з ним поводитися…

 

Також часом кажуть про дітей, які вже народилися, що це є кровинка від кровинки своїх батьків. Пізнають у ній очі мами, ніс батька… За такою ж логікою можна теж сказати, що це колись була частинка мого тіла, то давайте вб’ємо і її. Це буде те саме. Але ж ніякій здоровій людині не прийде на голову думка вбивати вже народжену дитину. То чому ж з такою жорстокістю суспільство ставиться до ще не народжених дітей?!

 

Науково доведено, що істота, яка перебуває в лоні матері, уже є абсолютно окремою особою. Початок  життєвого циклу людської істоти пов`язаний з формуванням її унікальної генетичної ідентичності, яка виражається в окремому від материнського коді ДНК. Таким чином, за твердженням сучасної неупередженої науки, ембріон людини на кожному етапі розвитку слід розглядати як людину, а не як "потенційну людську істоту", як дехто пробує твердити.

 

Ми, люди віруючі, сприймаємо зароджене дитя як особу, створену Богом на свій образ і подобу. Ця істота має безсмертну душу, яку отримала від Господа. І посягання на її життя – це виклик також проти Творця.

 

Часто дівчата, які мають народжувати не в шлюбі, бояться громадського осуду, який часом буває доволі жорстокий і не кожен може зважитися на такий крок. Як їм бути?

 

Дуже часто люди підсвідомо осуджуючи якийсь вчинок, осуджують саму людину. Церква такого підходу не поділяє. Церква засуджує гріх, але оточує турботою і любов’ю грішника. Звісно, кожна дитина має право народитися в атмосфері подружжя, бо діти хочуть мати батька і маму. Та якщо так сталося, і дитина зачалася поза подружжям, не можна робити злочин, відбираючи в дитини право народитися. Суспільство й громада, у тому числі церковна, мають зробити все, аби ту молоду жінку, яка носить у собі дитину, оточити любов’ю, підтримкою, всіляко їй сприяти, у крайньому разі, якщо жінка відмовиться від народженої дитини – прийняти таку дитину й піклуватися про неї. І, до речі, такі ініціативи вже здійснюються за сприянням та за участю церкви як греко-католицької, так і православної. Ініціатива називається «Вікно життя». По Україні є такі пункти, куди жінка, яка з тих чи інших причин хоче відмовитися від народженої дитини, може її принести, покласти туди – цілком анонімно. Благодійні інституції церкви беруть тих дітей і опікуються ними.

 

Звичайно, ми тут потребуємо більшого сприяння з боку держави, аби було більше дитячих будинків, аби краще був випрацюваний механізм усиновлення дітей. Ця проблема потребує комплексного підходу, але нею треба займатися серйозно, без емоцій і конструктивно.

 

Держава теж розуміє, що ситуація зі штучним перериванням вагітності є дуже негативною для українського суспільства. Демографічна ситуація є загрозливою. До 2050 року соціологи пророкують, що нас узагалі може бути 36 мільйонів. Але для церкви навіть не це є важливим, бо цінність людської особи не полягає в тому, що її можна використовувати як засіб для чогось, навіть для покращення демографічної ситуації. Людина не є засобом ні для чого. Вона є недоторканною цінністю сама по собі, створена на подобу Божу, наділена розумом, безсмертною душею, має свою гідність і права. Тому навіть якщо щось загрожуватиме одній дитині, церква битиме в набат.

 

Часом здається, що держава готова до якихось кроків, але поки що, на жаль, як мені здається, не готова до комплексного підходу. І це стосується не лише питання абортів, в багатьох галузях ми так і не дочекалися системних, глибинних і комплексних реформ, які би принесли реальну користь нашому суспільству.

 

Як греко-католицька церква ставиться до сурогатного материнства? Нещодавно в Російській церкві виступили з ініціативою відлучити Кіркорова від церкви, бо він похрестив дочку, народжену від сурогатної матері…

 

Треба відділити прийняття народженої дитини та її хрещення дитини від способів, методів, якими була зачата, виношена дитина. Церква завжди відстоює думку, що дитина є даром Божим, і Господь дарує його в контексті подружжя. Дитина має бути плодом подружньої любови чоловіка і жінки, а не результатом певних «технік», які людина здобула на шляху технічного прогресу. Медицина, технічний поступ повинні служити подружній любові, але не зможуть ніколи замінити її.

 

Дитину, даруйте за слово, не можна «зробити», дитина – це дар Божий, який слід вимолювати, який слід з вдячністю приймати у відкриті руки в подружньому житті. Дитина має право бути зачатою у природній спосіб, а не з допомогою якихось штучних технік, котрі спроваджують людину до суб’єкту, яким можна маніпулювати, над яким можна здійснювати різні експерименти а навіть застосовувати селективні техніки.

 

Буквально днями прочитав новину про ще одне досягнення науки. Там було сказано, що за життям дитини вже можна стежити від миті зачаття, і можна вибирати, селекціонувати дітей. І вибрати собі тільки ту дитину, яка добре розвивається... Одне слово, хоч і в науковий спосіб, але пропагуємо майже нацистські підходи селекції людей за категоріями придатності.

 

Будь-яка техніка, яка трактує людину як засіб маніпуляції, не гідна людини і має бути виключена з того святого процесу зачаття, виношення й народження дитини рідною матір’ю. Сурогатне материнство порушує право дитини народитися в сім’ї, порушує єдність подружньої пари, вірність подружжя, нерозривність шлюбу. Саме тому церква не годиться на «сурогатне материнство». Натомість позитивно ставиться до тих сімей, котрі, не маючи змоги мати власних дітей, рішаються на усиновлення і так реалізують в дуже благородний спосіб своє покликання до батьківства і материнства.

 

Так, за допомогою сучасної техніки батьки можуть побачити, чи народиться в них фізично повноцінна дитина. А якщо вони наперед знають, що народиться неповноцінне дитя? То як тоді їм бути?

 

А чи може потім мати вважати себе повноцінною, якщо вона підніме руку на те неповноцінне дитя? Є чинники, які від нас не залежать! А скільки є людей, які хворіють унаслідок забрудненого навколишнього середовища! Їх що, теж потрібно  «елімінувати»?! Скільки є інвалідів, які стали такими внаслідок різних аварій чи нещасних випадків… Їх теж треба позбутися?! За цією логікою, виходить, що так.

 

Тому треба думати, як допомогти мамі з таким дитям, підтримати її, а не навпаки.

Розмовляла Оксана Климончук




Джерела: УНІАН

Воїни Христа Царя

24.03.2012р. Б. / Гріх політично-громадської безвідповідальності, або Якщо ти не цікавишся політикою, то вона зацікавиться тобою

 

Коли говоримо про політично-громадську безвідповідальність, то часто думаємо про політиків, чиновників, парламентарів, але не про християн і не про Церкву. Яке відношення має Церква до політичного життя? Що Церкву обходить, за кого на виборах я віддаю свій голос? Що Церкву обходять мої відносини з державою?

Та й про державно-церковні відносини починають говорити лише тоді, коли держава вже аж занадто нахабно починає тиснути на Церкву.

Українське суспільство щодо цих питань показує подиву гідну шизофренію (Shisofrenia – від схизма, роздвоєність). З одного боку, воно починає казитися, як тільки Церква виступає з ініціативою, яка може мати вплив на суспільство, чого найсвіжішим прикладом є ґвалти-крики довкола спільної заяви католицького єпископату стосовно абортів, або ж повністю такі ініціативи ігнорує – знову ж таки приклад оприлюднення недавньої спільної заяви католицького єпископату України стосовно захисту сімейних цінностей. Суспільство, з одного боку, очікує від Церкви заяв, реакцій та ініціатив на злободенні теми, а з іншого – не дай Боже, щоб Церква щось сказала.

Така поділеність у собі є, скоріш за все, виявом мало не печерного антиклерикалізму доби розвинутого брежнєвізму та доведеного до абсурду політично коректного супертолерантного гіперлібералізму. Але це тільки з одного боку. Бо з іншого – українські християни дуже часто живуть у ситуації сприйняття християнства, як щотижневого обов’язкового відвідування церкви, де вони себе відчувають християнами, а поза мурами храму їхнє християнство вивітрюється, як камфора.

Такий стан можна зрозуміти – роки комуністичного переслідування християн у СССР даються в знаки. Люди привчилися жити за подвійними стандартами: одні стандарти в церкві, інші поза її мурами.

Саме так цей стан можна зрозуміти, але неможливо виправдати. Християнин або є християнином 24 години на добу, або не є християнином взагалі. І в нас, в Україні, склалася унікальна ситуація: маємо майже поголовно хрещених громадян, але одиниці євангелізованих християн. Наслідком такої ситуації є зведення християнства на ідеологію або на спосіб цивілізаційної ідентифікації, коли люди, будучи практичними атеїстами (оскільки християнство на їхнє щоденне життя немає жодного впливу), впадають у шоковий стан від заяв типу: «Я – православний атеїст».

Цей стан речей відбивається і на політичному, суспільному, громадському житті. І публічні особи – політики і чиновники найвищого рангу – чудовий приклад цього: людина може красти, наказувати чинити злочинні дії іншим, виконувати злочинні накази, без жодного встиду брехати, підтримувати корупцію, брати і давати хабарі, чи ці хабарі або, як модно казати, відкати вимагати і т. п…  А в той же ж таки час демонстративно стояти 4-5 годин в церкві на Різдво чи Великдень, облизувати всі можливі ікони і образи, давати мільйонні подачки на храм – одним словом, виконувати ритуали з надією на те, що з їхньою допомогою виконує усе, чого Бог вимагає.

Розчарувавшись у своїх політичних «месіях», переконавши самих себе, що нічого змінити неможливо, що політика – зло, більшість українських християн шукає вихід у «побожному» противсіхстві: ми проти всіх, усі політики погані, політика – зло, ми сховаємось, як равлик, у свою мушлю, у своє християнство, щоб перечекати до ліпших часів.

Або ж маємо ситуацію, коли пересічні християни, вважаючи себе щиро відданими Церкві, не лише у щоденному житті поводяться невідповідно до науки Церкви, але й у вважливих для державного життя моментах, як наприклад вибори, не враховують того, що Церква навчає про політичні активності.

Особливо болюча ситуація, коли такою поведінкою і менталітетом заражаються католики – ті, які приналежні до Церкви, яка віками розробляла соціальну доктрину, ті, від кого Їхня Церква доктринально вимагає політичного, соціального та громадського ангажману у житті власної країни.

До того ж, більшість українських католиків у своїй підтримці тієї чи іншої політсили керуються не об’єктивними та раціональними критеріями, а просто суб’єктивними антипатіями чи симпатіями. Так виникає шизоїдна ситуація, коли людина гостро виступає проти абортів, а голосує за тих, хто аборти підтримує, чи людина, яка декларує себе католиком, відкрито підтримує антисемітизм і голосує за печерних антисемітів.

І противсіхство, і невідповідне голосування є виразами одного захворювання – політично-громадської безвідповідальності. А ця форма безвідповідальності є прямим наслідком неусвідомлення того, що такими своїми вчинками, ми завдаємо шкоди або робимо добро самим собі, своїм співгромадянам і Церкві в Україні.

Ми голосуємо і не відчуваємо жодної відповідальності за відданий нами голос. Ми байдуже спостерігаємо за зростом беззаконня і не відчуваємо зовсім ніякої відповідальності за такий стан речей. Ми бачимо несправедливість, але у наших душах не віднаходимо найменшого поруху властиво нашої особистої відповідальності за це.

Такий стан є просто жахливим!

Християнина від інших відрізняє те, що він усвідомлює собі відповідальність перед Богом за себе і свою поведінку, а також і за інших, за свою громаду, своє село чи місто, за державу. І час Великого Посту, час переоцінки власного життя, закликає нас поглянути і на цей аспект і переосмислити його.

о.Орест-Дмитро Вільчинський
фото: www.president.gov.ua




Джерело:  Мандрівники Христа Царя

23.03.2012р. Б. / Віталій Портников: Зустріч українського Президента із керівниками церков нашої країни надовго запам’ятається...

 

Пропонуємо розшифрування передачі "Сьогодні.Відверто" з Віталієм Портниковим за 21 березня 2012 року

 

Добрий вечір, шановні глядачі! Зустріч українського Президента із  керівниками церков нашої країни надовго запам’ятається як приклад того, як не слід організовувати важливі та дійсно дороговказні для держави речі. З першого погляду, що тут поганого, коли Президент України зустрічається із керівниками церков, навіть коли йдеться про людину, конче далеку від релігійного життя і проблем церковних організацій, про людину, яка воліє розмовляти із церковними діячами не про моральність і не про проблеми, які могли б допомогти православним конфесіям об’єднатися, а про швидкісні потяги, про показники в економіці, про українську Конституцію, яка сьогодні не дозволяє нашій країні стати частиною проросійського інтеграційного простору, тобто про всі ці теми, з якими Віктор Янукович, як правило, знайомить звичайнісіньких українських телеглядачів, коли зустрічається з нами в ефірі, щоб виголосити ту чи іншу пропагандистську промову, складену його спічрайтером. Однак проблема навіть не в цьому.

Саме заради того, щоб Віктор Янукович зустрівся із керівниками українських церков, їх примусили відмовитися від зустрічі з керівниками Європейського Союзу. Сьогодні Президент України переконував керівників церков, які прийшли до нього на зустріч, що нічого не знав про таку зустріч і що на меті у нього не було прагнення свідомо зірвати побачення керівників українських церков із тими, хто сьогодні визначає курс Європейського Союзу, у тому числі і ситуацію, пов’язану з європейською інтеграцією країн. Я не хотів би думати, що Президент не є зовсім чесним зі своїми співрозмовниками, хоча відомо, що його зустріч із представниками українських церков організовувалася буквально за два-три дні, і всі ці два-три дні представники президентської Адміністрації переконували керівників найбільших українських церков у тому, що їм не варто їхати до Брюсселю, а варто залишитися у Києві на зустріч із Президентом України. Ми бачимо, що ця зустріч не була терміновою. Нічого не було під час цієї зустрічі сказано такого, чого Президент України не міг би сказати через тиждень чи два. Однак навіть якщо Віктора Януковича не поінформували, що за допомогою його зустрічі із керівниками українських церков фактично саботується їхня подорож до Брюсселю, виникає питання: «А як працює державна машина? Як взагалі існує українська президентська Адміністрація, яка фактично ставить керівника держави в недолуге таке становище, демонструючи, що Президент дійсно не поінформований про те, що своїм власним графіком він зриває зустріч, яка довго, місяцями готувалася? Хто де працює: Адміністрація Президента на Януковича, чи Янукович на Адміністрацію Президента?» Це було знамените питання, коли керівником Адміністрації Президента Леоніда Кучми був Дмитро Табачник, нинішній міністр освіти України. Однак, треба сказати, що тоді подібних ситуацій з українським Президентом ніколи не траплялося, його не виставляли як людину, що може саботувати міжнародні зустрічі. І тепер виникає питання, якщо такий саботаж дійсно відбувся, а зустріч українських церковних діячів з керівниками Європейського Союзу дійсно зірвала Президентська Адміністрація, то якою є справжня ціна демагогічних розмов цих людей про європейську інтеграцію. Ми можемо говорити про те, що вони фактично, навіть не усвідомлюючи, що роблять, зірвали, зупинили європейську інтеграцію в Україні авторитарними тенденціями в нашій державі, тим, що вони почали політичні репресії, тим, що вони почали переслідувати своїх конкурентів за допомогою фактично підвладних їм судів і генеральної прокуратури України, зруйнували нашу судову систему. Про це ми достатньо говоримо, мені здається. Але ж ці люди і після цього повторюють, що вони хотіли б інтегруватися в Європу. Верховна Рада України приймає спеціальну Постанову, в якій пропонує Європейському Союзу прискорити темпи європейської інтеграції України. Де повага? Якщо ми дійсно хочемо, щоб наша країна інтегрувалася в Європу, де повага?

Як може клерк із Адміністрації Президента – ніхто, за якого ніхто не голосував, якого ніхто не наділяв владою, просто обслуга в Адміністрації Президента України, – плювати в обличчя представникам Європейського Союзу, людям, які є керівниками представницьких органів Європейського Союзу, людям, які наділені повноваженнями волею керівників урядів і парламентів країн Європейського Союзу. Яке дивовижне, казкове, непрофесійне, неврівноважене, недалекоглядне безумство! Як можна після цього сприймати людей, які приймають рішення в Україні, серйозно, коли вони підставили себе, підставили шанованих людей, керівників предстоятелів українських церков, до яких з повагою ставиться їхня паства? І підставили, це треба чітко і ясно сказати, Президента України, виставили його у смішному вигляді на весь світ. Тому що інформація про те, що фактично Адміністрація Президента України не дозволила керівникам українських церков виїхати до Брюсселю, поставивши перед ними вибір, що одного і того ж дня є зустріч в Брюсселі і зустріч в Києві, вона не сприяє, так би мовити, міжнародному іміджу ані нашої держави, ані її керівникам.

Але те, що відбулося наприкінці цієї зустрічі, в цьому вже не можна звинувачувати ані представників Адміністрації Президента, ані когось іншого. Це просто питання до Віктора Януковича, як до особистості. Коли він сказав міністру культури України, розповідаючи, що запросив представників українських церков до Криму на наступну зустріч, що той має заграти і заспівати на цій зустрічі. Я не знаю, що насправді мав на увазі український Президент, коли так розмовляв з високопоставленим чиновником, адже ж правда, що міністр не холоп, він високопоставлений державний службовець. Якщо людина, яка наділена владою нами, громадянами України, дозволяє собі таким чином, як в якісь навіть не середньовічні, а казкові часи, так в казках тільки буває, в сатиричних казках, розмовляти з міністром: заграй нам і заспівай, то виникає запитання, як він розмовляє з іншими людьми, коли немає камер, з представниками адміністрацій, з прес-секретарем, з іншими представниками обслуговуючого персоналу, з охороною. Як він себе поводить? Я сподіваюся, що коли Віктор Янукович вже буде пенсіонером, ми зможемо взяти інтерв’ю у всіх цих людей, щоб вони нам розповіли.

Є така чудова книжка великого польського публіциста Ричарда Капусцінського «Імператор» про імператора Ефіопії Хайлі Селасії І, останнього феодального правителя ХХ століття. На сторінках цієї книжки ви ніколи не знайдете, що цей феодальний правитель отак поставився до когось із своїх підданих, хоча ритуали там були, з нашого погляду, принизливішими, ніж те, що ми відчуваємо, коли зустрічаємося з українською владою. А розуміння, що не треба розмовляти з людиною, як з холопом, воно в імператора є, а в Президента Республіки (сподіваюся, що це ще республіка) – немає. Хотілося б, чесно кажучи, щоб хоча би в присутності церковних шанованих авторитетів, що хоча б у присутності журналістів, Президент України стежив за своїми словами, за своєю поведінкою, усвідомлював, що він не у себе на дачі, що це не приватне життя, що він представляє державу. І що б він там не думав про свою особистість, він має гідно її представляти, так, щоб нам було не соромно ані за зірвані його оточенням, а може, й ним самим зустрічі, ані за його слова. Хай щастить!

розшифрування "Католицького Оглядача"

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

23.03.2012р. Б. / На місці лікарні в Лаврі відкриють VIP-готель, - експерт

 

На місці лікарні для хворих на СНІД, розташованої поряд з Києво-Печерською Лаврою, збираються побудувати готель для VIP-персон.

 

Про це повідомила радник з питань лікування та розвитку "Всеукраїнської мережі ЛЖВ" Ірина Борушек.

 

"Як ми розуміємо, це приміщення вже давно куплене, їм залишилося лише виселити відділення ВІЛ-інфекції. Ми взагалі проти того, щоб віддавати це приміщення. Тому що воно жодним чином не належить Києво-Печерській Лаврі. Це відділення було побудовано на кошти киян. Раніше вони тут хотіли побудувати готель для Митрополита Кирила. Зараз стверджують, що збираються побудувати лікарню для своїх ченців ", - розповіла Борушек.

 

За її словами, приміщення лікарні потрібне для того, щоб зробити готель з VIP-номерами, де будуть жити почесні гості Києво-Печерської Лаври. А для лікування хворих на СНІД запропонували приміщення в жахливому стані.

За матеріалами society.lb.ua

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Виявляється, що "риба гниє не з голови, а з хвоста", бо якщо брати до уваги слова блаженнішого Святослава Шевчука стосовно Патріарха Православної Церкви в Україні Московського Патріархату Володимира Сабодана, який є "білим і пухнастим", то він зовсім не відає чим займаються його клерикали по відношенню до лікарні і хворих на СНІД. Що інакше не можна назвати, як зло і беззаконня, а християнським милосердям там і не "пахне".

То ж, невільно, напрошується висновок - або він є лише "де-юре" Патріархом  ПЦвУ МП і не має впливу на своїх клерків, або і в нього "рильце в пушку" і, відповідно, наш Патріарх УГКЦ помилився та поспішив з висновками стосовно особи Володимира Сабодана.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

08.02.2012р. Б. / Львівські депутати і науковці проти передачі духовних святинь Росії

 

Депутати та науковці Львівщини виступають проти прийняття Верховною Радою законопроекту №9690 «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійних організацій», який 12 січня 2012 року був зареєстрований в парламенті членами Партії регіонів та Компартії.
 

Про це йшлося на прес-конференції 8 лютого.

 

«Авторами законопроекту замислюється широкомасштабна афера, яка може мати катастрофічні наслідки для української культури, духовності», – заявив голова постійної депутатської комісії з питань культури, історико-культурної спадщини, духовного відродження і ЗМІ Львівської облради Орест Шейка.

 

На думку голови постійної депутатської комісії освіти і науки Львівської облради Юрія Підлісного, зважаючи на непросту ситуацію, яка розгоряється у православ’ї, можна говорити про фактичну передачу українських святинь у приватну власність не УПЦ МП, а РПЦ. «Не виключена зміна статусу УПЦ МП – тоді вийде так, що ці національні святині ризикують потрапити у власність чужої держави», – сказав Підлісний.

 

«Тому ми повинні категорично протестувати проти таких маніпуляцій», – наголосив він.

 

Професор, завідуючий кафедрою реставрації та реконструкції архітектурних комплексів НУ «Львівська політехніка» Микола Бевз також переконаний, що святині ні в якому разі не можна передати у приватну власність.

 

«Якщо є об’єкт, якась частина спадщини в музеях, вона є доступна, над нею працюють науковці. Якщо це заховано у приватну колекцію, очевидно, це вже залежить від волі та інтелекту приватного власника. На жаль, розуміння значення цих цінностей, навіть, на рівні найвищого рангу церковнослужителів ми сьогодні не маємо. Тому ситуація є дуже складною. Ні в якому разі не можна допустити, щоб цей скарб перейшов за закриті двері», – підкреслив науковець. На думку Бевза, саме таку позицію підтримали б і російські науковці.

 

Провідний науковий спеціаліст Інституту «Укрзахідпроектреставрація» Василь Слободян зауважив, що українські святині, які перебувають в користуванні УПЦ МП, на сьогодні є в дуже плачевному стані.

 

«Церкви, які передані до Московського патріархату, особливо найцінніші пам’ятки – Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра перебувають у тяжкому стані. Церква, яка має великі гроші і допомогу з боку іншої держави, робить там, що хоче», – наголосив Слободян.

 

«У Почаївській лаврі розпочали будівництво величезного храму, який практично «задавить» стару лавру, яка є пам’яткою не тільки російського православ’я, а й греко-католицизму. Адже саме у Почаївській лаврі була одна з найбільших друкарень, яка обслуговувала всю Греко-католицьку церкву Правобережної України. Подібна ситуація з Києво-Печерської лаврою. Ми вже не раз чули, як монастир розбудовує все, що може і як може. І доступ до пам’ятки є обмежений, що недопустимо», – додав науковець.

 

На його думку, згаданий законопроект – «намагання передати святині в приватну власність, щоб вони перестали бути українською спадщиною».

 

Нагадаємо, 12 січня 2012 року був зареєстрований законопроект № 9690 «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійних організацій».

 

Цим проект документу передбачається передача українських святинь, зокрема, комплексів Почаївської та Київсько-Печерської лавр у власність Московському патріархату.

 

Згідно з проектом закону, Кабінету міністрів доручено в 3-місячний термін вирішити питання стосовно передачі об’єктів, розташованих у Кременецькому районі, Свято-Богоявленському жіночому монастирі Тернопільської єпархії і Почаївській Свято-Успенській Лаврі Української православної церкви (Московського патріархату) та об’єктів, розташованих у місті Києві – у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі (чоловічому монастирі) УПЦ (МП) без права відчуження і зміни призначення переданих об’єктів.

 

Авторами законопроекту є народні депутати фракції Партії регіонів Андрій Деркач, Василь Горбаль і Дмитро Шенцев, член фракції Народної партії Сергій Гриневецький, член фракції Комуністичної партії України Олександр Голуб, а також глава депутатської групи Реформи заради майбутнього (обраний за списком БЮТ) Ігор Рибаков.

Джерела: ЗІК

Мандрівники Христа Царя

06.02.2012р. Б. / Над Києво-Печерською Лаврою - «тінь» приватизації

 

Опозиція твердить, що влада готується через парламент провести закон, який дозволить приватизацію об’єктів української культурної спадщини і задовольнить інтереси лише однієї церкви - УПЦ Московського патріархату.

Група депутатів парламентської більшості пропонує ухвалити закон, який передбачає вилучення із переліку об’єктів, що не підлягають приватизації, майно, яке входить до комплексів Києво-Печерської лаври, Почаївської лаври та Богоявленського монастиря у місті Кременець на Тернопільщині.

Така ініціатива збіглася у часі з тим, що кількох керівників національних культурних пам’яток та музеїв останнім часом звільнили з посад.

Проект закону також містить норму про право уряду передавати об’єкти культурної спадщини у безоплатне користування або у власність релігійним організаціям. Партія "Наша Україна" вбачає у таких намірах опонентів серйозні загрози.

"Такі дії влади ставлять культурну спадщину України під загрозу реального знищення, призведуть до обмеження права громадян на ознайомлення з національними культурними пам’ятками та розтягування безцінних музейних колекцій, які сьогодні збережені і експонуються на території цих пам’яток", - вказується у заяві "Нашої України".

Доктор філософських наук, релігієзнавець Віктор Єленський погоджується із твердженням про те, що церкви не завжди можуть як слід доглядати за пам’ятками архітектури, які перебувають у їхньому користуванні. Окрім того, непоодинокими є випадки, коли храми, передані у користування конфесіям, ставали об’єктами недбалих реконструкцій та перебудов.

"Рука Москви"?

Експерти і політики звертають увагу на ще одну особливість запропонованого законопроекту. Усі об’єкти, що у ньому згадуються, належать Українській православній церкві Московського патріархату.

"Проблема полягає у тому, що цей проект, внесений "регіоналами" Василем Горбалем, Андрієм Деркачем, Дмитром Шенцевим, комуністом Олександром Голубом, представником Народної партії Сергієм Гриневецьким передбачає повернення церковного майна тільки релігійним громадам УПЦ Московського патріархату, з яким автори законопроекту пов'язані, у тому числі – деякі напряму", - сказав релігієзнавець Віктор Єленський в інтерв’ю bbc.ua.

А голова парламентського комітету з питань культури і духовності, представник фракції "БЮТ-Батьківщина" Володимир Яворівський заявив, що за цим законопроектом "стоїть глава РПЦ Кирило".

Вже також лунають припущення, що після схвалення закону у Києво-Печерській лаврі буде розміщено резиденцію керівника російської церкви.

У "Нашій Україні" також заявляють, що пропозиції парламентської більшості, фактично, "легалізують передачу головних православних храмів у власність Московського патріархату, у той час як усі православні церкви України мають рівне право претендувати на користування храмовими спорудами".

Проте один із авторів законопроекту Василь Горбаль категорично це заперечує.

"До законопроекту можна вносити інші ініціативи стосовно передачі будь-яких об’єктів церковним громадам. Робити наголос на Московському патріархаті – це намагатися збурити і так непросту міжконфесійну ситуацію в Україні", - сказав Василь Горбаль в інтерв’ю bbc.ua.

Реституція в інтересах однієї церкви

Дискусія щодо намірів провладної більшості підняла на поверхню іще одну давню проблему: реституції, тобто відновлення прав власності, яке стосується не лише церков.

Рада Європи давно рекомендувала Україні повернути церквам їхнє майно за ту шкоду, що її було завдано радянським режимом. Відповідне положення міститься також і в чинному законі "Про свободу совісті і релігійних організацій".

Проте український парламент не ухвалює закон про реституцію, у якій би були зацікавлені усі церкви в Україні. Натомість, парламентська більшість пропонує преференції лише одній із релігійних громад. Що й дало підстави для звинувачень у тому, що проект Горбаля-Деркача спрямований не на відновлення справедливості, а на задоволення потреб однієї церкви.

Василь Горбаль також підтримує необхідність ухвалення закону про реституцію, проте він вважає, що і в запропонованій редакції закон має право на існування.

"У законопроекті детально виписаний контроль за такими об’єктами. Документ не імперативний, він ґрунтовний, має запобіжники, спрямовані на збереження об’єктів історико-культурного значення", - запевняє bbc.ua Василь Горбаль.

Однак Володимир Яворівський вважає, що це не так і пропонує ухвалити закон, який би закріпив у законодавстві право державної власності на пам’ятки, які є об’єктами культурної та природної спадщини.

"Треба заборонити передавати релігійним громадам пам’ятки національного значення, такі як Києво-Печерська лавра чи Почаївська. Звісно, що інші церкви, приміром, у селі чи містечку можна і треба передавати релігійним громадам. Держава не мала б ними опікуватися", - сказав bbc.ua Володимир Яворівський.

Пропозиції мають також і експерти. Вони кажуть, що треба законодавчо заборонити приватизацію будь-яких об’єктів церковного вжитку і культових споруд. Доктор філософських наук Віктор Єленський вважає, що, натомість, законопроект Горбаля-Деркача таку приватизацію дозволяє.

Що зроблять нові менеджери?

Василь Горбаль категорично заперечує будь-який зв’язок між ініціативою про передачу об’єктів релігійним громадам та звільненням керівників кількох національно-культурних пам’яток. Він твердить, що "це, на жаль, збіглося у часі і додало зайвого ажіотажу і підвищеної уваги до законопроекту". А сам законопроект "лише врегульовує ситуацію, яка де-факто і так існує", - каже депутат від Партії регіонів.

Останнім часом були звільнені п’ятеро керівників національно-культурних закладів, у тому числі директор національного заповідника Києво-Печерська лавра, яка згадується серед тих об’єктів, які хочуть вилучити із переліку заборонених для приватизації.

Посад позбулися також Клацнути керівники "Софії Київської", заповідника "Биківнянські могили", національного музею Тараса Шевченка і музею народної архітектури і побуту в Пироговому.

Міністр культури Михайло Кулиняк називав однією з причин заміни керівництва національних пам'яток культури підготовку до Євро-2012. Мовляв, нові енергійні керівники мають за короткий термін часу усунути усі існуючі проблеми.

Стосовно звільнень попередніх керівників - за словами Кулиняка, вони відбулися після перевірки 25-и національних заповідників та понад десяти національних музеїв. Він твердить, що пішли з посад ті, хто припускався помилок у фінансовому управлінні і порушував архітектурне обличчя пам’яток. Міністр пообіцяв, що на звільнені посади мають прийти більш ефективні менеджери.

Експерти вже дискутують, чи може бути ефективним менеджером Вікторія Ліснича, яку призначили на посаду директора заповідника Києво-Печерська лавра. Позаяк 33-річна чиновниця до останнього часу була заступником міністра культури, а до того працювала лікарем-кардіологом в Інституті серцево-судинної хірургії імені Амосова.

Світлана Дорош


ВВС Україна

Мандрівники Христа Царя



«СХАМЕНІТЬСЯ НЕДОЛЮДИ, - БУДЬТЕ ЛЮДИ!»

В цьому випадку, простежуємо з боку Верховної (з)Ради та Президента-холуя Московської імперії  (вже вкотре) грубе порушення Законодавства і Конституції України, зокрема статті про "Розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі", іншими словами, випробовуючи надміру терпіння українців та спокушуючи слабких у вірі християн, ставлять їх у кут розпуки і безвиході... Зовсім не важко здогадатись, які саме плоди пожне незабаром Україна від цієї лихої сівби тих виродків від влади?

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

31.01.2012р. Б. / Митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел співає оди Путіну і дякує Богові за Януковича

 

Ієрарх УПЦ МП, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел вважає, що саме Володимир Путін є тим лідером, який потрібний Росії, чиї "епохальні звершення надихаються ідеалами православної віри", повідомляє  "Главред" з посиланням на "Regnum".

Агафангел вважає, що Путіну "притаманні беззавітний патріотизм, незрівнянна харизма, принциповість і розважливість, незламна громадянська позиція, відкритість і щирість".

"Володимир Володимирович володіє глибоким розумінням найважливіших питань державного будівництва та управління, ефективної внутрішньої і зовнішньої політики, високим професіоналізмом. Він вніс і продовжує вносити неоціненний внесок у творення політичних, економічних, культурних, духовних і моральних основ життя російського суспільства. Епохальні звершення Путіна надихаються властивими його душі ідеалами православної віри, церковного благочестя, а також щирою любов'ю до Бога, Росії і людей. Ці святі ідеали одухотворяє його цілісну особистість. Піднесений християнський альтруїзм, помножений на природний розум, кипучу енергію і блискучу освіченість, надає особливої чарівності його багатогранній особистості. Саме завдяки його державній мудрості, виваженій та відповідальній політиці, Росія змогла вийти з важкої світової фінансової та економічної кризи та готова гідно зустріти нові випробування ", - вважає Одеський митрополит.

Нагадаємо, що раніше Агафангел заявив: "Тільки з Путіним у російських людей, які опинилися не з власної вини за межами Російської держави і кинутих" демократами ", а також у всіх людей доброї волі, які проживають на території країн СНД і усвідомлюють, що наша сила і саме наше виживання - тільки в єдності, пов'язані обгрунтовані надії на відновлення історичної справедливості, на нову інтеграцію, засновану на тисячолітній богомзаповіданій єдності Святої Русі ".

Одеський митрополит вважає, що особистість Путіна вже зайняла місце в російській історії серед найбільших її постатей, "в доленосний період виводили нашу Батьківщину з найважчих випробувань і негараздів". Тому закликав російський народ "об'єднатися навколо свого національного лідера Володимира Володимировича Путіна в ім'я Російської ідеї, в ім'я Російської  державності, в ім'я порятунку і процвітання Вітчизни".

Крім того, митрополит підніс подяку Богу за те, що в Україну "до справжньої влади прийшли здорові сили на чолі з президентом Віктором Януковичем".

За матеріалами www.portal-credo.ru
Джерело:  Мандрівники Христа Царя

29.01.2012р. Б. / Експерт: Митрополита Володимира майже усунуто від керівництва

 

Проросійські сили в ПЦвУ (УПЦ МП) об’єдналися й вирішили усунути від впливу в церкві оточення митрополита Володимира. Якби стан здоров’я митрополита був гірший – вони б захопили всю владу одразу. Таку думку у коментарі Тижню висловив релігієзнавець, доктор філософських наук Юрій Чорноморець.

На прохання Тижня прокоментувати усунення архієпископа Олександра (Драбинка) з ключових посад в Київський митрополії, Чорноморець зазначив, що архієпископ Олександр – найближчий помічник Блаженнішого митрополита Володимира і виконавець всіх його рішень. Яким би не було здоров’я митрополита  в останні роки, Блаженніший ніколи не був керованим кимось, в тому числі – своїм оточенням. Отже, випад проти архієпископа Олександра – це насправді випад проти митрополита Володимира, намагання позбавити його контролю над УПЦ, над її фінансами, над Київської єпархією, якою він також має керувати, зазначив експерт.

Відомо також, що напередодні Синоду до Києва приїжджав з Москви митрополит Іларіон (Алфеєв). Як вважає Чорноморець, якби Іларіон оцінив стан здоров’я митрополита Володимира як безнадійний, то тоді взагалі було дано санкцію на захоплення всієї влади в УПЦ. А оскільки митрополит Володимир перебуває в більш-менш доброму стані, то вирішили діяти обережно й поступово.

«План дій простий: від оперативного керівництва церкви відсторонюється митрополит Володимир і його найближче оточення. Фактично владу між собою ділять митрополити Агафангел Одеський, Павло (Лебідь) Чорнобильський та Іларіон Донецький, кожен відповідаючи за свій «сектор» роботи. Комісія на чолі із митрополитом Іларіоном готує нову редакцію статуту УПЦ. Адже за діючим статутом Москва мала б автоматично погоджуватися на всі рішення Києва, навіть при обранні нового предстоятеля. Тепер же можуть бути підготовлені будь-які варіанти обмеження прав УПЦ на користь Москви, і вони мають всі шанси бути прийнятими на Синоді» - розповідає експерт.

За його словами, така ситуація стала можливою лише тому, що митрополит Павло (Лебідь) пішов на згоду з митрополитами Агафангелом та Іларіоном, хоча ще влітку відмовлявся від такої співпраці. Як підкреслює релігієзнавець, якщо митрополит Володимир не повернеться до виконання своїх обов’язків, то на наступному Синоді буде прийнято чергові рішення про відсторонення його оточення від посад, про створення комісії щодо оцінки стану його здоров’я, про нову редакцію статуту.

Наразі ж, як саме будуть розвиватися події – важко передбачити. За словами експерта, тріумвірат митрополитів Агафангела-Павла-Іларіона підтримуються Москвою, й хоча авторитет митрополита Володимира високий, однак цього не можна сказати про його оточення.

Промосковська фракція в УПЦ (МП), хоча й небагаточисельна, але має власну ідеологію й добре організована, а всі інші єпископи, за роки незалежності, так і не зайнялися ані створенням власної команди, ані ідейної єдності. І в цьому причина сили одних та безсилля інших, підкреслив Чорноморець. Адже, продовжує експерт, в УПЦ (МП) ніколи не було справжніх українофілів (крім митрополита Софронія), а були суцільні "противсіхи", яких тепер і почали відсторонювати більш структурно організовані проросійські сили. І це цілком закономірно.

Джерела: tyzhden.ua

Мандрівники Христа Царя

Енн Марі Кеннеді написала Марку Цукербергу листа, зауважуючи, що Еффін згадується у писемних джерелах із 1297 року

 

Мешканці ірландського селища Еффін (Effin) нарешті отримали можливість вказати його у своєму профайлі у Facebook. Раніше сервіс не реєстрував цю назву, вважаючи її образливою.

 

Справа в тому, що «Effin» у сучасному американському сленгу використовується у значенні «до біса». 

Проте назва селища Еффін не пов’язана зі сленгом чи нецензурними висловами, а походить від імені ірландського святого на ім’я Айвін (Eimhin). Святий Айвін жив у VI столітті. Відомий тим, що відродив монастир в абатстві Рос-мік-Труін, заснований св. Аббаном. Йому приписують авторство житія св. Патрика – покровителя Ірландії. Ірландські католики відзначають спомин св. Айвіна 22 грудня. 

Проте, щоб переконати адміністрацію Фейсбук у моральності назви селища, його мешканцям довелося організувати цілу кампанію. 

47-річна Енн Марі Кеннеді написала Марку Цукербергу листа, зауважуючи, що Еффін згадується у писемних джерелах із 1297 року, а також запросила засновника Facebook у гості, щоб останній зміг упевнитися в існуванні населеного пункту. 

Кеннеді, яка користується Facebook з 2008 року, відзначила, що наразі можливість вказати селище у своєму профайлі вже існує, проте поки що – лише для мешканців Ірландії, за межами країни зробити це все ще неможливо. 

За матеріалами: Медіаграмотність 

 
Джерело:  КРЕДО

Справа в тому, що «Effin» у сучасному американському сленгу використовується у значенні «до біса»

Щось подібного відбувалося нераз на Facebook і зі мною, коли писав на власній "стіні" українське літературне слово "жид", яке не містить ніякого негативного змісту чи значення, окрім визначення національності одного з палестинських народів... тобто після написання цього слова, відразу на декілька днів блокувався мій аккаунт і я не міг робити дописи чи редагування..?!

Ось і питання: - чи винуватий українець у тому, що в інших народів (зокрема росіян) це слово містить негативне значення чи образу?! І, відповідно, я повинен зректися своєї, української культури (Святослав Шевчук) на догоду тим невігласам, які люблять в українцях лише, за Тарасом Шевченком, "...шкуру, а не душу".

Катехит парафії Преображення Господнього р. Б. Леонід.