Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 19 липня 2014 р.

19.07.2014р. Б. / Коментар Апостола на 6-ту Неділю після Зіслання Святого Духа (Рм 12,6-14)

Неділя 6-а по Зісланні Святого Духа

Послання до Римлян 12,6-14

1. Текст Рм 12:614

6. Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; 7. хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; 8. хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає у простоті; хто головує дбайливо; хто милосердиться то з радістю. 9. Любов нехай буде нелицемірна; ненавидівши зло, приставайте до добра. 10. Любіть один одного братньою любов'ю. Пошаною один одного випереджайте. 11. В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; 12. веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі; 13. святих у потребах спомагайте і дбайте про гостинність. 14. Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте.

2. Контекст Рм 12:6–14

            В цих днях, в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб краще зрозуміти основну мету та богословські акценти як послання в цілому так і його окремих уривків, добре було б прочитати короткий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Такий вступ є в першій частині коментарів на Рм 2:1–16 (2-га неділя після Зіслання Св. Духа) та Рм 8:28–39 (4-та неділя після Зіслання Св. Духа – Всіх Святих Українського народу), які також є на цьому ресурсі.

             Читання апостола цієї неділі (Рм 12:6–14) належить до т. зв. Практичної частини (настанови / заохоти / паренеза) Рм 12 – 15, 13, яка слідує відразу після доктринальної частини послання  (Рм 1 – 11: в Рм 1 – 4 йдеться про "Божу праведність", яку Він дарує юдеям та язичникам через смерть та воскресіння Його Єдинородного Сина Ісуса Христа, на яку потрібно відповісти вірою; в Рм 5 – 8 йдеться про "Життя у Христі",– тобто, віруючі примирені з Богом через Ісуса Христа (Рм 5), й тому звільнені від гріха (Рм 6) та звільнені від прокляття закону (Рм 7), живуть життям нового творіння під проводом Св. Духа (Рм 8); в Рм 9 – 11 Павло розглядає дуже важливу проблему спасіння Ізраїлю). Текст Рм 12 – 15, 13 творить ширший контекст для правильного розуміння читання цієї неділі (Рм 12:6–14).

            Відповідно до змісту, Рм 12 – 15, 13 можна розділити ще на дві під-частини: в 1-й ч. (Рм 1213) Павло дає поради для християнського життя; в 2-й ч. (Рм 14:1–15:13) Павло говорить про стосунки серед різних членів християнської спільноти – сильні повинні любити немічних.            

            Послання закінчується двома заключними розділами: в 1-му (15:14–33) він розповідає про свої плани відвідати Іспанію, а в 2-му (16:1–27) передає привітання численним римським друзям.     

            Текст Рм 1213, в якому Павло дає поради для християнського життя  творить вужчий контекст для читання ціє неділі. Тут Павло повчає римських християн, як жити у відповідь на Боже милосердя.[i] З самого початку (1:5) Павло дає зрозуміти, що його апостольське служіння спрямоване на підкорення народів вірі  – досить сміливе твердження, якщо взяти до уваги, що Павло не був особисто знайомий з більшістю адресатів.

            Починаючи з 12:3, апостол повторює ідеї, які вже були висловлені в 1 Кор, написаному, ймовірно, менш ніж за рік до цього: Церква – це одне тіло, яке має багато членів, які мають різні дари / харизми, серед, яких є дари пророцтва та навчання; особливо акцентується на любові. Подібно як і старозавітні автори літератури Премудрості, в 12:9–21 Павло пропонує ряд порад, особливо підкреслюючи гармонію, терпіння і прощення – все це виступає частиною прагнення не уподібнюватися до цього проминаючого віку, але переображатися у відповідності до майбутнього віку, початок якому поклав Христос.

            Повчання бути покірними супроти влади (13:1–7) досить доречне, якщо враховувати, що адресати живуть у столиці імперії. (В 1 Пт 2:13–15, написаному зі столиці, буде присутній той же тон.) Однак важливо розуміти й наступне: до того часу Клавдій, котрий вигнав юдеїв з Риму, вже помер, а новий імператор (Нерон) ще не виявляв ворожості до християн. Отже, Павло ще міг говорити про (римського) правителя, як Божого слугу. Рада платити податки, цінувати і поважати владу, – зробила б з християн зразкових громадян. Чи послух владі Павла, є також результатом його позитивного досвіду спілкування з римськими властями (наприклад, з Галіоном в Коринті в Діяннях 18:12–17)? Або ж його настанови були оборонною стратегією проти звинувачення в тому, що його богослов'я свободи і устремління до іншого світу сприяло громадянській непокорі? Або ж він як пастир був стурбований тим, чи не повторяться в християнському середовищі два порівняно недавніх випадки вигнання юдеїв (близько 19 і 49 років) роздратованими римськими імператорами? (Чи не були християни потенційно більш дратівливим чинником, оскільки вони навертали в свою віру язичників?) Якщо уважно читати книгу Одкровення, то можна побачити, що до кінця століття під впливом гонінь у християн розвинеться цілком інше ставлення до римського імператора. Таким чином, не слід зводити в абсолютну величину окремі настанови Павла (зумовлені історичними обставинами), так, як би це була точка зору всього НЗ, котру можна застосовувати до правлячої владі всіх часів.

            У 13:8–10, де фраза "любіть один одного, бо той хто любить іншого виконав закон" доповнюється твердженням, що всі заповіді укладені в словах "люби ближнього твого, як самого себе", Павло дуже близько підходить до традиції Мт 22:38–40.

            Рим 13:11–14 завершує першу частину розділу настанов, роблячи акцент на тому, яким важливим є есхатологічний момент, цей kairos, якому поклав початок Христос. (Вірш 12 з образами ночі і дня, справ ночі і зброї дня, може відтворювати хрещальний гімн, відомий римлянам.) Така актуальність веде до поради Павла озброїтися проти бажань плоті: "Одягніться в Господа Ісуса Христа" (13:14).

3. Короткий коментар на Рм 12:6–14[ii]

            Бог наділив кожну людину різними дарами, які в їх різноманітті дуже потрібні для благовісті! Звичайно, почасти тут справа й в характері: одні є природженими лідерами, в інших є педагогічний дар, третім легко вдається налагоджувати контакти. Але не тільки природний характер. Як каже Павло у в. 6, це залежить, насамперед, від Божої благодаті. Часто божественна благодать сприяє розвиткові в людині вже існуючих здібностей і талантів, але іноді у неї відкриваються й абсолютно нові дари, про які ні ця особа, ні оточуючі навіть не підозрювали. Церкві дуже важливо розпізнавати й цінувати ці різноманітні дари, використовувати їх для жертовного служіння Богові. Але часто виникають проблеми, й далеко не все завжди складається гладко. Умовно кажучи, можливий такий варіант, що  відразу дві людини в одній спільноті хочуть робити одне і теж, тоді як усім абсолютно ясно, що одному з них краще б займатися цілком іншою справою. Інколи доводиться чути, як хтось в церкві  каже тоном, який не терпить заперечення: "Це моє служіння", – а ви, мовляв, давайте, визнайте його і допомагайте. Хоча, можливо, таке "служіння" цілком позбавлене сенсу, й така особа (а то й ціла спільнота!) залишається сліпа та  глуха до Божої волі, й не розуміє, що від неї вимагається насправді.

            І все-таки ми бачимо, що Бог діє саме в Церкві: дає різноманіття дарів, і вони дані для спільного блага. Деякі з них перераховані у вв. 6–8, і показово, що в цьому випадку немає мови про "руко положення", чи "свячення" на несення цих служінь. Ці дари можуть отримати усі охрещені. Пророцтво (тобто тлумачення біблійної істини під натхненням Духа) може бути дане кожному, хоча віруючі, які відчувають в собі цей дар, повинні остерігатися висловлювати перше, що прийде на розум (тут є свої духовні небезпеки): слід усе узгоджувати з вірою Церкви. Іншими словами, коли ти, наприклад, щось говориш про Ісуса, то повинен ясно уявляти, що про Нього говорить християнське вчення, і не повинен цьому суперечити. Тобто важливо не переплутати справжнє натхнення з екстазом, який, до речі, може сприяти аж ніяк не дорослішанню в християнському житті, а капітуляції перед "цим віком" (наприклад, якимсь черговим "романтичним" рухом).     
      
            Більшість служінь у вв. 7–8 аж ніяк не легкі, і Павло радить читачам приготуватися до цього. Як кажуть, потрібно підійти до справи "засукавши рукави": розберися, в чому полягає твоє завдання, потім склади план роботи, все ретельно продумай, і тільки потім вставай рано вранці і вперед! Не можна піддаватися першому пориву. Християнське служіння, – аж ніяк не хобі (яким його часом вважають), а Божественне покликання. Якщо покликання полягає в тому, щоб подавати каву після Літургії, нехай це буде зроблено з вправністю і посмішкою. (І бажано, щоб напій, який подається відповідав християнським стандартам якості!) Якщо у когось є дар учительства, це не означає, що потрібно вставати і говорити все, що прийде до голови: необхідно підготуватися, зібрати матеріал, вивчити питання, й так далі. Відзначимо, зокрема, що апостол заповідає здійснювати добрі справи з "радістю." Бо ніщо так не руйнує плоди християнських діянь, як похмурий і пісний вигляд.

            Лицемірна посмішка буває аж нітрохи не кращою, ніж похмурість. Як пише Павло в в. 9, "любов має бути нелицемірна." Тут виникає проблема. Багато хто дивується: мовляв, якщо людина мені не симпатизує, як тоді її можна любити? А якщо любити нам все-таки заповідано, як уникнути лицемірства?

            Почасти  відповідь Павла полягає в тому, що "любов"– це не стільки те, що люди відчувають, скільки те, що вони роблять. У ранній церкві "любов" часто розуміли дуже конкретно: допомагати іншим людям в їх потребах (наприклад, допомагати грошима). Гаразд, припустимо, якийсь чоловік мені не дуже подобається: помолившись, все одно можна і потрібно простягнути йому руку допомоги.

            Звичайно, мова не про те, що ми повинні чинити милосердя холодно і зверхньо, немов даючи подачки. Однак у церковному житті ми знову і знову виявляємо, що коли ми поводимося з людиною так, немов її любимо, ми (на превеликий наш подив!) поступово починаємо помічати, що наше ставлення до неї помітно покращилося. Ну а якщо чекати, поки наші мотиви стануть стовідсотково чисті, ми, можливо, так нічого корисного і не зробимо.

            На відміну від завдань у вв. 6–8 заповіді у вв. 9–13 звернені до всіх християн без виключення. Природно, кожна з них має для різних людей різний ступінь актуальності: скажімо, одним більш потрібно навчитися терпеливості у стражданні, а іншим – гостинності. Але передбачається, що всі християни повинні вести себе так більшу частину часу. Перечитаймо ці вірші і відчуємо просту, практичну енергію, якою вони наповнені. Павло пише конкретно і діловито. Відзначимо, зокрема, заповідь у в. 9: ненавидіти зло, й приставати до добра. Ясніше не скажеш. Апостол виходить з того, що всі більш-менш знають, що на світі є багато речей хороших і багато речей дурних. Християни аж ніяк не вільні від базових моральних стандартів, які визнають практично всі суспільства. Більш того, як стане ясно з наступного уривка, вони повинні являти навколишньому світові справжню чистоту людського життя.

            Вкінці розглянемо ще один важливий вірш 14, котрий властиво є початком нового уривку, й пояснює як християни повинні поводитися в світі. Якщо попередні вірші стосувалися внутрішнього життя в Церкві, то в. 14 і наступні, говорять про поведінку християн у суспільстві.

            Якщо зовні поспостерігати за поведінкою пересічних християн в різних обставинах щоденного життя, то інколи може скластися таке враження, що багато християн, або ніколи не читали Писання, або серйозно не замислювалися над ним. Адже Павло заповідає нам діаметрально протилежне. В житті християнина, не може бути мови про ніяку помсту.  Проблеми треба вирішувати зовсім інакше. Так, виконувати цю заповідь важко, настільки ж важко, як ламати голову над богослов'ям попередніх глав послання. Але написано ж чорним по білому.

            Важлива обмовка: Павло не закликає нас ставитися до зла поблажливо. Якщо нам сказано "не мстити," це не означає, що зла не існує або, що воно не небезпечне. Зло існує, воно небезпечне і навіть дуже небезпечне, і про це не можна забувати. Але тут перед нами якраз і є одна з дуже важливих відмінностей між християнством і, скажімо, буддизмом. Оскільки ми віримо в Бога-Творця, який створив благий світ, ми віримо, що всяке спотворення творіння, всяка брудна пляма на ньому – не ще одна з варіацій благості, але його протилежність, зло. І звідси питання: як нам поводитися?

            Для Павла це питання починається з іншого питання: як повівся в такій ситуації Бог? Про це апостол розмірковував уже протягом ряду глав, і особливо важливий уривок 5:6–11: Месія помер за нас, ще коли ми були грішниками. Про моральну Божу волю можна сказати ще багато чого, але в центрі християнської розповіді стоїть ця істина: коли людське зло піднялося на весь зріст, Бог взяв його вантаж на себе, наніс йому смертельний удар і відкрив шлях до нового творіння, новому світу. Помста нічого не вирішує: при ній порочне коло зла зберігається. Хто б і де б не мстив – в сім'ї, в місті, на Близькому Сході, в північній Ірландії чи в сучасній Україні – помста веде до безперервного потоку зла. Кожна зі сторін "виправдовує" свої неподобства і звірства тим, що й сама постраждала.

            Благословляти, а не проклинати потрібно навіть гонителів Церкви. Це щось таке, що виходило поза межі норм тодішнього юдаїзму.

            Бачачи таке християнське життя, оточуючі про сякнуться до нього повагою і захочуть послухати те, що християни сповіщають: послухати про Господа, якому християни служать і який Сам не дозволив злу перемогти Себе (перемога зла була лише уявною!), але Сам переміг його силою Свого життя і любові.

4. Запитання для роздумів.

            Наскільки ми є свідомі власних дарів та чи докладаємо достатніх зусиль для їх розвитку?
            Яка любов переважає в нашому житті – чуттєва (емоційна) чи дієва (виявлена конкретними вчинками)?
            Чи наш щоденний спосіб життя, може позитивно вразити не віруючих людей?

о. д-р Юрій Щурко, УКУ

[i] Аналіз Рм 12-13 основано на Brown R. E., An Introduction to the New Testament, New York, Doubleday 1997, 571-572
[ii] Коментар в цій частині основано на Райт Н. Т. Павел. Послание к Римлянам. Популярный комментарий / Пер. с англ. (Серия «Читая Библию»). — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2009, 178-185

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар