Коротка історія
Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм.
Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є
традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і
Псевдоєвангеліє Матея "Про Різдво Пречистої Діви Марії". Звідси
довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи
бездітними, дали обіцянку, що, як у них з'явиться дитина, то віддадуть
її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви
і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до
храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана
Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як
доросла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.
Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один
день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст.,
але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на
усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа
(715-730) і Тарасія (784-806) з'ясовуємо, що празник Введення був
встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке
подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед
дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в
грецьких місяцесловах з IX століття. І з цього століття його знають і
святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під
назвою: "Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала
три роки". Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст.), хоча не
подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада
так каже: "Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм
Господній від трьох літ". Евергетицький типікон з XI ст. має службу
Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій
Нікомедійський (IX ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.
На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV
століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. І Захід святкує
празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У
середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.
Про ікону
Храм — одне з фундаментальних релігійних понять: домівка Бога серед
людей. У Старому Завіті храм є місцем, обраним самим Богом, місцем
благодаті, де під час посвячення з'являється слава Ягве у вигляді хмари,
яка наповнює Святиню (див. 1 Цар. 8, 10-11). Зі всіх частин світу сюди
йшли на прощу, щоб споглядати "обличчя Боже" (Пс. 42, 3).
В іконографії ці мотиви одержують Богородичне значення. Хмара, котра
отінила гору Сіон, провіщає зіслання Святого Духа на Марію у
Благовіщенні (див. Лк. 1, 35). І вступ до храму створює основу для
апокрифічної оповіді, сповненої символічного значення. Розповідається,
що у віці трьох років Богоматір прийшла до храму не на прощу, а щоб
мешкати там постійно. Одержуючи поживу від ангела, вона працювала над
виготовленням завіси для Святая Святих. Приведену родичами, її зустрічає
священик Захарія, символ Старого Завіту. І він представляє Богові Матір
Того, Кого потім Вона сама приведе до того ж священика.
Празник Введення у храм урочисто святкувався ченцями. Вони вбачали у
ньому класичний приклад споглядання, класичним взірцем якого є Марія.
Хліб, який приносять ангели — це th еоriа — бачення — Бога,
наскільки воно можливе у цьому житті. Марія одержує цей хліб, працюючи
над тканням покрову для Святині. Ще Ориген бачив у цьому покрові символ
людськості Христа, крізь котру слід проникнути духовним поглядом, щоб
відкрити у смиренній подобі божественність Слова. Людськість, яка для
інших приховує Бога, для Марії відкриває Його.
Марію вводить в храм процесія дівиць із запаленими свічками: чистота
серця та світло благодаті є обов'язковою умовою для пізнання Божих
таїнств (див. Мт. 5, 8).
Іноді Пречисту зображають в ту мить, коли вона збирається піднятися на три сходини, які ведуть до храму: від th еоriа(споглядання) видимих речей перейти до споглядання невидимих, а насамкінець — до "богослов'я", споглядання Пресвятої Тройці.
Твердячи, що під час цієї події Богородиці було лише три роки легенда
прагнула підкреслити, що духовна зрілість значно відрізняється від
фізичної, і те, що втаєне від мудрих світу, може бути відкрите дітям
(див. Лк. 10, 21).
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Днесь благовоління божого предзображення і
спасення людей проповідання, у божому храмі Діва ясно з'являється і
Христа всім предзвіщає. Їй і ми голосно закличмо: Радуйся, промислу
Створителя сповнення.
Слава, і нині: Кондак, глас 4: Пречистий храм Спасів,
дорогоцінна світлиця і Діва, священна скарбниця божої слави днесь
уводиться в дім Господній, благодать з собою вводячи, що в Дусі
божественнім, яку оспівують ангели божі: Вона є оселя небесна.
Послання святого апостола Павла до Євреїв 9,1-7
Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну
святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби
появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий
Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь
покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл
Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що крильми
отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно. При
такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики,
виконуючи службу а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без
крови, яку приносив за свої й людські провини.
Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28
В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта,
прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і
сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою
послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя
одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І
відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про
многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не
відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши
голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди
що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово
і зберігають його.
Проповідь
Дехто каже: «Головне мати Бога в серці, вірити в душі». І правильно
каже! Без віри в Бога важко жити, ба, навіть неможливо. І Бог має бути в
душі завжди. Цим думкам не заперечиш. Проте є відчуття, що щось не до
кінця сказано.
Жити самому є можливо, основне їсти і хотіти жити – і все?
Історія не раз нам показувала приклади людей, котрі були змушені жити
окремо від всіх. Ці приклади нам показують, яке було у них велике
бажання віднайти іншу людину. Не даремно найбільшим покаранням для
людини є відлучення від усіх – тюрма. Звичайно, ми часто нарікаємо на
спільне життя, але поряд із ним розуміємо, що жити окремо від усіх – це
просто самознищення. Саме тому для нас, людей, жити серед інших – це
просто необхідність. Хто себе ізолює, той відчуває полегшення на
початках, але з часом розуміє, як багато він втратив.
Молитись самому легше, але ризиковано...
У кожного є свій характер і свої уподобання. Це робить нас особливими,
але дуже часто стає причиною непорозумінь. Найгірше тоді, коли кожен
свої переконання вважає найправильнішими. Така гордість відштовхує
людей, віддаляє одного від іншого. Гордий часто може сказати, що мені
легше молитись самому, бо буде саме так, як я цього хочу, і ніхто не
буде мені заважати. Подібне переконання виникає щодо віри. Вірю так, як я
вважаю, і ніхто не має права мені накидати своїх думок.
Ось так людина поступово стає центром всього. Іншими словами – стає
замкнутою в собі і своїх переконаннях та потребах. Біда в тому, що з
часом вона зазнає розчарування. І цей розпач походить від простого:
життя набридає. Не секрет, що життя прекрасне тим, що воно різнобарвне. А
цю різнобарвність можна знайти тільки в інших. Для цього потрібно вийти
із свого замкнутого кола гордості і піти на зустріч іншому. А ще одне,
ті, що оминають церковну спільноту, мають дивні релігійні переконання,
які знаходяться між двома крайнощами – фанатизмом і поверховістю. Не
дивно, що монахи (означає «один») живуть у спільноті, тобто їдять,
моляться разом.
Приклад Христа, Богородиці та святих.
Тим, що постійно шукають причини не ходити до храму хочеться лише
пригадати, що Марія сьогоднішнім святом нам чітко показує приклад.
Прийшла до храму, щоб навчитись і виховатись там. Її батьки знали, що
кращої школи виховання не знайдуть. У свою чергу, Марія привела Ісуса у
храм. І Євангеліє свідчить, що наш Учитель постійно відвідував синагогу і
храм Єрусалиму. І він, у свою чергу, цінував життя в спільноті: 12
апостолів, яких постійно супроводжував кудись удвох.
Спасибі.
Сьогодні, у цей пам'ятний день, хочу подякувати всім, котрі живуть у
церковній спільноті і творять цю прекрасну різнобарвність за задумом
Бога. Спасибі тим, котрі показують іншим шлях до храму, щоб і вони
прикрасили нашу громаду талантами Божими і спільною молитвою. Так і є,
чим нас більше, тим сильніша наша молитва. Бо де двоє чи троє зібрані в
ім'я Ісуса, там і він серед них, і молитва їхня буде вислухана, і буде
дано їм за проханням їхнім (Мт. 18.20). Амінь.
о. Віталій Тарасенко
"Сівач", листопад 2010 Ч. 11 (134) рік 12
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Джерела: http://www.ugcc.org.ua
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар