Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 3 грудня 2012 р.

03.12.2012р. Б. / Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди введення Преосвященного Владики Бориса Ґудзяка на престол Апостольського екзархату


Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди введення Преосвященного Владики Бориса Ґудзяка
на престол Апостольського екзархату для українських греко-католиків у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії
 
Еміненції! Ексцеленції!
Преосвященні Владики!
Преосвященний Владико Борисе!
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Улюблені в Христі вірні нашого екзархату у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу!
Шановні гості!
Дорогі в Христі брати і сестри!
 
Слава Ісусу Христу!
Нещодавно, розпочинаючи в Католицькій Церкві Рік віри, Святіший Отець Венедикт XVI описав образ сучасного християнина як паломника, що подорожує пустелею. Це порівняння невипадкове, адже саме в умовах пустелі, вміючи відрізнити основне від другорядного для підтримання життя та полегшення подорожі, віруюча людина відкриває для себе, що християнська віра – це ніщо інше, як мистецтво жити: жити вповні, жити сьогодні, але з надією на досягнення всієї повноти спраглого людського серця в дні прийдешньому. Ось чому сьогодні Церква потребує людей віри, котрі власним прикладом показуватимуть сучасному світові, який живе без Бога, шлях до Обітованої землі та нестимуть своїм ближнім надію. Віра – мистецтво жити і джерело надії – відкривається нам тут як мудрість життя.
 
У сьогоднішньому Євангелії ми зустрічаємо людину, яка зображена євангелистом як цілковита протилежність до тієї, що «володіє мистецтвом життя». Цей чоловік, якому земля подарувала рясні плоди, мабуть, справді дуже багато працював, щоб зібрати щедрий урожай. Навіть більше, він, як прагматичний господар, докладає всіх зусиль, аби жодна крихта з цього врожаю не пропала: проектує нові сховища, розбудовує своє господарство, яке б відповідало його сучасному добробутові.
 
Час, про який говорить нам євангельське читання, є не початком його праці, а наче її підсумком: це межа, що, як вважає цей чоловік, кладе край його виснажливій праці і відкриває добу насолоди від своїх здобутків. Фундаментом його надії стає багатство, досягнуте, на його думку, лише власними зусиллями. У своєму серці він проектує життя на багато років уперед, кажучи: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 19). Хоч це, може, й дивно, але ці думки, що вирують в голові цього чоловіка, дуже влучно описують мрії сучасного європейця, як також і багатьох тих, хто спішить до багатих країн сучасного світу в пошуках добробуту і кращого життя.
 
Звернімо увагу і на те, що щасливий власник земних плодів веде розмову лише сам із собою. Він звертається спочатку наче б то до власного розуму, плануючи новобудови, відтак до своєї душі, даючи оцінку призначенню тих благ, які неждано опинилися у його власності. Із горизонтів його міркувань цілком випадають його ближні, сама землі, яка вродила щедро, але найважливіше – у його житті, і минулому, і сучасному, і майбутньому цілком відсутній Бог. Ми можемо із впевненістю сказати: тут ідеться про цілковито секуляризоване бачення самого себе, – особи, закритої в монаді власного «я» та нездатної до спілкування з «іншим», особи із претензіями бути абсолютним господарем не лише свого багатства, а й власного життя: його теперішнього і майбутнього.
 
Проте кульмінаційним моментом євангельської розповіді є не слово людини, що почувається на вершині самозадоволення, а Слово Боже, яке лунає над її життєвим горизонтом. Цей Великий Відсутній неждано «вламується» в ці нові, нібито найкращі обставини людського життя, своїм Словом. Читаємо: «Бог сказав до нього: «Безумний!» (Лк. 12, 20а). «Безумний!» – це Боже слово про людину, яка живе без Нього. «А-фрон» – з грецького «безумний» – це той, кому бракує «софросіні», тобто здатності сприймати Божественну мудрість, «софію», – ту мудрість, яка єдина здатна навчити людину мистецтву жити: жити щасливо, жити вічно в Богові.  Тільки «безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!» (Пс.13, 1), – каже пасалмопівець Давид.
 
У цій притчі, яку розповідає нам сьогодні Христос, слово «земля» – це не тільки географічне поняття. Земля – це простір, у якому відбувається спілкування між Богом і людиною. Той факт, що земля вродила так щедро – це вияв Божої присутності, Його щедрості до людини, любові й милосердя. Мистецтво жити, справжня мудрість – це здатність добачати істинне джерело, як власного життя, так і земного достатку. І цим джерелом є лише Господь Бог. Мудрим насправді є той, хто радіє в Богові та здатний тішитися і споживати плоди власної праці.
 
Біда тій людині, яка вважає саму себе, свої зусилля джерелом власного достатку. Така особа ніколи не зможе радіти тим, що має, і не осягне жодної користі від свого багатства. У книгах Мудрості безумним вважається той, чиїм добром, тобто плодами праці його рук, користуватиметься інший (пор. Прип. 5, 10). Ось чому таким сильним є це Боже Слово до людини, яка шукає добробуту лише в коморах цього земного буття: «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк.12, 20б).
 
Відповідно до навчання Церкви, віра – це участь людини в Божому житті, Його вічній любові, мудрості та силі. Віра наша, пише ап. Павло, «не в мудрості людській, але в силі Божій!» (1 Кор. 2, 5). Лише віруюча людина, яка вбачає джерело і мету власного життя у єднанні з Богом, здатна багатіти в Богові, отримати божественну мудрість і бути вчителем мистецтва життя для інших. Лише віра в Бога надає змісту нашому сьогоденню та породжує надію на майбутнє: «Отак мудрість пізнай для своєї душі: якщо знайдеш її, то ти маєш майбутність, і надія твоя не понищиться!» (Прип. 24, 14).
 
Дорогі в Христі! Сьогодні наша Церква у Франції переживає історичний момент. Ми літургійним актом інтронізації впровадили в уряд Апостольського екзарха для наших вірних у цій країні, як також у Швейцарії та країнах Бенілюксу. Цей акт ми довершили у старовинному соборі Божої Матері в Парижі, який був свідком як злету людини до вершин мудрості через геройське свідчення християнської віри багатьох поколінь святих, так і падіння до глибин безумства істоти, котра шукала олімпів людського інтелекту через заперечення самого існування Бога. Сьогодні Господь посилає вам Владику Бориса як того, хто звіщатиме вам Слово Боже, Слово Божественної Премудрості, освячуватиме вас силою Святих Таїнств Христової Церкви, навчатиме вас мистецтва життя, керуючи повіреною йому Церквою як мудрий управитель. Прошу вас, дорогі в Христі, прийняти свого єпископа із синівською пошаною та довірою. Підтримайте його у всіх починаннях, скерованих на служіння Богові та Його людові.
 
Перед цим екзархатом стоять сьогодні великі виклики і завдання. Найперше завдання –ділилися скарбом віри нашої Церкви-мучениці із сучасною людиною, що живе в пустелі секуляризованого західноєвропейського суспільства. Адже ця церковна провінція – це не просто ще один географічний вимір буття нашої Церкви. Це особливий простір спілкування між Богом і людиною. Сюди ми покликані ввести всіх людей, яких Господь довірив нашій пастирській опіці на цих теренах. Це простір богоспілкування в літургійній та особистій молитві, пошуку святості та свідчення автентичного християнського життя, соціального служіння та проголошення Христового Євангелія. Це простір спілкування з людьми, якій наша Церква покликана послужити: як нащадкам старої еміграції, так і тим нашим співвітчизникам, котрі прибули до цих країн зовсім недавно, щоб єдиним серцем і єдиними устами прославляти величне Боже ім’я. Хотів би особливим словом подяки згадати блаженної пам’яті Владику Михайла (Гринчишина), котрий понад 30 років служив тут Богові й людям та нещодавно відійшов у вічність по вінець нагороди до нашого Творця. Його постать і неустанний труд є тим фундаментом, на якому будуватимуть тут церковне життя наступні покоління.
 
Нашим бажанням є те, щоб цей простір спілкування із Богом та людиною у цьому екзархаті перетворився на важливий європейський інтелектуальний осередок нашої Церкви. Саме тут, у західноєвропейському контексті, ми повинні ділитися своєю вірою і надією з усіма людьми доброї волі, що шукають істинного блага для особи та суспільства. Тут належить укотре показати молоде обличчя нашої Церкви із більше ніж тисячолітньою історією Київського християнства, – Церкви, відкритої до християн усіх конфесій, яка особливо турбується про відновлення сопричастя із православними братами у вірі, із запрошенням багатіти в Богові разом!
 
Свою місію наш екзархат може сповнити лише за умови повного та дієвого сопричастя із місцевою Католицькою Церквою: єпископами, духовенством, монашестовом і мирянами. Я складаю щиру подяку єпископату Католицької Церкви Франції, зокрема Архиєпископству Парижа, Його Еміненції Андре Вен-Труа, за довголітню плідну співпрацю із нашими владиками. Лише ваша підтримка та братерська рука допомоги дадуть нашій церковній структурі необхідні засоби для здійснення свого покликання. Зі свого боку ми висловлюємо готовність долучитися до нашого спільного завдання нової євангелізації із новим ентузіазмом, новими методами та способами. Нехай всемилостивий Господь щедро благословить вашу Церкву всіма дарами Святого Духа, що живе та діє в нас.
 
Нехай Мати Божа, Престол Божественної Премудрості, Королева Франції та Цариця України, буде нашим покровом, провідницею та молільницею за душі наші.

+ Святослав
2 грудня 2012 року, Париж, собор Паризької Богоматері


Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар