Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 20 січня 2013 р.

20.01.2013р. Б. / ЖАРІВКА ЛЄНІНА ЯК ДІАГНОЗ, АБО ПОВНА ЕЛЕКТРИФІКАЦІЯ – ВСІМ ВСЬО ДО ЛЯМПОЧКИ


Минулий тиждень, окрім того, що фактично завершив різдвяні святкування, приніс українським греко-католикам дві радісні новини: Святіший Отець Бенедикт ХVІ підніс до гідності єпархій два екзархати УГКЦ у Західній Європі, тобто створено Паризьку єпархію Святого Володимира Великого для українців греко-католиків та Лондонську єпархію Пресвятої Родини також для українців греко-католиків. Це є хоча непрямим та все ж таки суттєвим доказом, що Апостольський Престіл серйозно розраховує на УГКЦ, і будить надії на те, що заснування цих єпархій – це ще один крок до Патріярхального завершення канонічного устрою УГКЦ.
 
Направду, є чим радіти. Але, зрештою, "а шо нам з того, жи там десь в Європі вони си дві єпархії вкраяли ? Шо то нас обходит? Нам шо з того тепло чи зимно?" Хіба не так зреагує на ці новини пересічний наш обиватель? Трішки здібніший то ще здатен на такі приблизно метикування – "а шо, може, воно й добре – во будут мали тепер наші заробітчани свого владику, може буде їм сі ліпше справувало, ну а тепер вже навіть як тре буде втікати, то є навіть там і своя церква".
 
Здорова, реальна і раціональна логіка – ніц не скажеш, комар носа не пропхає.
 
Але що ж насправді стоїть за такою логікою?
 
Про те, що сховане за тою логікою обивателя засвідчив минулий тиждень, – українське суспільство є безнадійно хворе, і надіятись на позитивні зміни у ньому практично немає раціональних підстав. Ніхто зі здоровим мисленням не стане заперечувати, що українське суспільство таки хворе, адже симптомів цієї хвороби на кожному кроці – від корупції, до хабарництва, від зникнення судочинства і перетворення його на цирк і пародію, до розчавленого парламентаризму, зубожіння населення і астрономічного зросту статків невеличкої групки людей.
 
Але це тільки поверхневі симптоми затяжного захворювання. Проблема значно глибша, значно серйозніша і значно важча ніж би нам хотілося це уявляти.
 
Українське суспільство за 20 років свого незалежного існування так і не перестало бути совєтським. Воно успадкувало систему цінностей, систему влади, судочинства, суспільних відносин з СССР. Не декларативні цінності, систему влади, судочинства і суспільних відносин, а реалії, які керували життям СССР вже від періоду пізнього брежнівізму.
 
Нам як суспільству глибоко наплювати на те, що в Україні існують політичні в’язні, що в світі існують офіційно визнані політичні біженці з України, нам глибоко наплювати на те, що кожен з нас нізащо ні про що може потрапити в жорна репресій, нам глибоко наплювати на те, що в нас по-звірячому б’ють літніх жінок, що поспішають на Службу Божу, нам взагалі наплювати на те, що в нас б’ють жінок не залежно від їхнього статусу – чи це народний депутат, чи проста літня бабуся. Нам наплювати на те, що в нас уже 8-9 річні діти стають правдивими покидьками. Ми майже без емоцій сприймаємо новини про те, що в нас мордують тварин, адже нас це розважає, забуваючи просту істину, яку ще старі римляни добре знали і тому внесли до своїх законів, – той, хто мордує тварин, так само легко мордуватиме людей. Ми ніби не хочемо помічати, що наше суспільство усе більше нагадує зграю ґремлінів, ґоблінів і орків. Ні, не окремо взяті милі люди, ні! Але суспільство, як колективітет, як цілісний організм.
 
Совєтський обиватель добре знав, за що має боротися – квартира, зарплата, путівка на відпочинок, запхати дитину до інституту, знайти нормальну роботу собі та дитині після інституту. Все. Фертик! Ну галичани ше вміли підпільно слухати «голоси ворожі» і пильнувати народних традицій, так само підпільно і тихо в кулачок лаяти клятих москалів. Ну знову ж таки не всі – були і справжні герої віри, і справжні герої боротьби за свободу.
 
Тут ще необхідно згадати вельми важливих кілька рис совєтського обивателя. В ідеали комунізму мало хто вірив, але більшість цинічно їх використовувала, потайки насміхаючись над ними. Цинізм, безпринципність, практичне безвірство й відсутність співчуття – так само дуже характерні риси совєтського обивателя, або майже лайливо, гомо совєтікуса.
 
Фактично комунізму у його ленінському формулюванні було досягнено вже у період пізнього брежнівізму. Як казав вождь більшовиків: комунізм – це совєтська влада плюс електрифікація усієї країни. І в СССР так і було. Була совєтська власть і була повна електрифікація, правда, не тільки та, про яку говорив лозунг, в СССР була ще й інша електрифікація – всім всьо до лямпки.
 
Інакше й бути не могло. Хто хотів вижити, йому мусіло все бути «до лямпочки». Інакше він просто «наривався» на великі неприємності.
 
І ця система перекочувала з усім совєтським мотлохом і до незалежної  України. І знову ж таки – інакше не могло бути. Адже люди залишились ті самі. От і комунізм і далі панує в Україні: совєтськавласть плюс всім всьо до лямпочки. Адже головне вижити. Ні, не жити – вижити.
 
Ті, що чекають, що гомо совєтікус вимре, коли відійдуть старші покоління глибоко помиляються. Діди вчили батьків, батьки вчать синів. А система, витворена в Україні не тільки сприяє росту і розмноженню цього виду, але й робить його більш імунним на віруси людськості, віри, любові, свободи.
 
Але що там суспільство? Що там страшний Донбас? Погляньмо критичним поглядом на себе, на католиків і то обох Помісних Церков – Римської та Української. Є речі, перед якими і «Оксана на вишні» і «świentych łupcowanie» виглядають таки направду милими недоліками недорік.
 
Нам глибоко до лямпочки, що в Україні аборти – нормальна річ, що в процесі штучного запліднення, яке в нас рекламують мало не на кожному кроці, щонайменше 10 ненароджених дітей вбивають. Нам глибоко до лямпочки, що нашим дітям на уроках історії в школах подають образ Католицької Церкви, як мракобісної організації, ворога українського народу, ворога науки і свободи. Нам глибоко до лямпочки, що кат українських католиків, Богдан Зеновій Хмельницький, – національний герой. Нам глибоко до лямпочки, що неправда, неволя, використовування людей, корупція, хабарі, соціальна несправедливість, вбивства, грабунки, політичні переслідування стали нормальною річчю в нашому суспільстві, яка вже нас навіть не те що не обурює, а навіть не дивує – це для нас нормальний стан існування суспільства, у якому ми живемо. Нам до лямпочки, що сили, за які ми голосуємо, на виборах, не те що не поводяться по-християнськи, вони у своїх діях, а навіть і програмах, є виразно антикатолицькими. Нам глибоко до лямпочки усе, навіть власна парафія. Ще довго можна перераховувати те, що нам до лямпочки.
 
Ну сказали щось там єпископи про аборти, ну то сказали, а що – най вони собі проти абортів й воюють. А що я, малий обиватель, можу зробити? Моя хата з краю, а як на то пішло: «а воно мені тре»? До лямпочки нам, шо там кажуть владики.
 
А тих кілька виродків, яким не є всьо до лямпочки, які не хворіють на «лямпізм» –  їх або сама система суспільства присмирить, або… або «шось сі їм стане»…
 
Суспільство, у якому всім всьо до лямпочки, мусить зникнути. Воно не може довго існувати. Воно – приречене. Отой сучасний стан загального відчуття безвихідності – це якесь, таки би мовити, підсвідоме усвідомлення приреченості теперішнього суспільства, його нежиттєвості.
 
Ага!
 
Ті, які дочитали до цього моменту, якщо ще скоріше не подумали, то тепер вже точно зметикували – автора напала післясвяткова депресія. У такому випадку одне зауваження – людина в депресії не пише навіть передсмертних записок.
 
Щоб якось підійти до хвороби, потрібно перш за все спробувати поставити діагноз. Інакше можна «відмазуватися» загальними фразами, типу «хворобу потрібно лікувати».  А це звісно не продуктивно. Хворому легше з цього не буде, хібащо "лікар" відчує себе страшно значущим і ґвавт як потрібним суспільству. А вчителів, мудреців, реформістів, спасителів, рятівників, борців, які розсипають на право і наліво високопарні, нічого незначущі в цій ситуації слова і вирази, в нас вже стільки ся назбирало, що ну їх всіх до лямпочки.
 
«Всьо до лямпочки» – вираз крайнього розчарування безсенсовістю власного буття, вираз фактичного не зацікавлення життям. А причина, причина проста – відсутність сенсу життя.
 
Людина не створена Богом, як паразит, що паразитує на навколишньому і навколишніх. Бог створив людину, як свого партнера – упорядника світу (див. Бут. 1, 26). Тому в людській природі не є закладена обмежена до власного помешкання «лямпковість». І тому ота наша «лямпковість» й руйнує наше суспільство, руйнує й нас самих. Бо вона є протиприродна. Це своєрідна орієнтація на самого себе і вузьке коло своїх більш-менш клоноподібних – це такий собі світоглядний гомосексуалізм. А гомосексуалізм – це не любов, це звих, це патологія, яка робить людину і її взаємовідносини з іншим, неплідними. Вражена гомосексуалізмом людина нездатна вийти за межі свого нарцисизму, вона в інших шукає саму себе і в інших бачить тільки предмет задоволення своїх бажань і надбудови, які мають на меті доповнити її неповноцінність.
 
Так само і з людиною враженою «лямпковістю». Вона неплідна, бо нездатна вийти за межі кола своїх вузьких інтересів. Вона крутиться довкола самої себе, як пес довкола свого хвоста.
 
І якщо хочемо, щоб наше суспільство вийшло з ситуації «лямпковості», то мусимо віднайти свій сенс життя і допомогти його віднайти іншим.
 
Суперово, коли ми свідомі, що, як і для кожного християнина, нашим сенсом життя є наша єдність з Богом, або як знали говорити старі місіонери – спаси душу свою! Якщо ми цього свідомі – чудово! Але цього замало.
 
Щоб зрушити людей, замало їх привести до Бога! Привести людину до Бога, а потім кинути саму на себе – це найкращий спосіб наплодити духовних байстрят, які в кінцевому результаті впадуть у ще гіршу «лямпковість».
 
І що ж робити? Не навертати? Навертати і потім цілого життя пильнувати?
 
Звернімося за порадою до Бога. Він є найкращим Вчителем. Бог не створив людину (Адам і Єва вже були у Божій милості, і їх не потрібно було навертати) і не поставив в земний рай, щоб вона там била байдики. Бог дав людині чітку конкретну місію – порайте сад (див. Бут. 2, 15), множтеся (див. Бут. 1, 28), наповнюйте землю і собі її підпорядкуйте (див. Бут. 1, 28).
 
WOW! Чарівне слово «місія»! Так саме так – місія.
 
Найкраще лікарство проти «лямпковості» – усвідомлення власної місії, місії окремого індивіда, місії маленького колективітету, місії суспільства в цілому.
 
Можливо, я помиляюся. Але якщо Сам Творець нас створив з потребою місії, то нашому суспільству, а перш за все Церкві як народові Божому, потрібно усвідомити собі свою місію, і тоді вихід з стану «лямпковості» стане цілком очевидним.


о. Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар