Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 11 вересня 2012 р.

11.09.2012р. Б. / «Екуменічне» рішення Синоду Білоруської православної церкви Московського патріархату


На своєму засідання 03 вересня цього року Синод Білоруської православної церкви на пропозицію архієпикопа Гурія, управляючого справами Білоруської православної церкви Московського патріархату, офіційно постановив встановити в БПЦ 6 грудня щорічне заупокійне молитовне поминання Іосіфа Сємашко, Васілія Лужінского і Антонія Зубка за їхні старання по «воз’єднанню» греко-католиків з РПЦ проведене царськими штиками у 1839 році. Кожного ж 25 лютого БПЦ святкуватиме церковно це «воз’єднання».
 
Історичне довідка: Московський цар Микола І відразу по вступі на престіл Московського царства наклав великі обмеження на Греко-Католицьку Церкву на українських та білоруських  землях, які знаходилися під його владою. Відкрита розправа розпочалася над греко-католиками у 1831 році, після невдалого польського повстання. Першими зазнали репресій отці Василіяни, які ще в 1772 році нараховували 1235 ченців на цій території. У 1832-му влада Російської імперії ліквідувала їхні згромадження. Тоді ж було закрито всі католицькі школи та семінарії, а так звану «греко-з'єднану» (термін греко-католики був упроваджений в Австро-Угорщині) церковну Колегію підпорядкували православному Святійшому Синоду.
 
У 1837 році три єпископи-апостати: Сємашко, Лужинський та Зубко - звернулися до духовенства. Вони вимагали погодитися на перехід їхніх парафій на православ'я та підписатися під відповідним актом. Невдовзі понад 160 «упорствующих» священиків депортували в Сибір. Проте справу «возз'єднання» ускладнив старенький митрополит Йосафат Булгак, який, перебуваючи у Петербурзі, категорично відмовився від ліквідації унії. Лише його смерть у 1838 році відкрила шлях до «возз'єднання». Урочисті похорони та могила при монастирі Олександра Невського, де ховали православних митрополитів, мали б стати для народу свідченням, що Булгак у кінці життя нібито перейшов у московське православ'я.

12-13 лютого 1839 року в Полоцьку відбувся «собор» Унійної церкви. На ньому троє єпископів-апостатів та 21 представник вищого духовенства, яких «переконали» приєднатися до московського православ’я, кого репресіями, а кого підкупом, затвердили «Синодальний акт» про «повернення до православ'я». Втім останнього удару по Унійній Церкві в Росії було завдано в 1875 році. Тоді ліквідували Холмську єпархію, яка розташовувалася на території так званого «Варшавського князівства». Святі Пратулинські мучениками були лише одною невеликою групою жертв царського терору проти греко-католиків.


Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар