Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 21 листопада 2012 р.

21.11.2012р. Б. / Знущання над релігійною ідентичністю як джерело конфліктів у нашому цивілізаційному просторі


Для багатьох соціологів, політологів, антропологів зріст право-радикальних настроїв на старому континенті став до певної міри загадкою, про яку вони уникають нагод говорити або стараються «відмахуватися» загальними фразами про те, що радикальні настрої зростають у період економічних криз.
 
З одного боку, такі заяви мають під собою підґрунтя. Адже в часі економічних криз голодні бунти не є рідкістю. Тільки одна невеличка деталь – голодні бунти завжди зафарбовані у червоний колір, тобто, голодні бунти – це явища перш за все соціального характеру з виразно лівими гаслами та вимогами. До речі, німецький націонал-соціалізм – це явище, радше, лівого, соціального характеру. Адже саме ліві лозунги німецького націонал-соціалізму, тобто його національний соціалізм став привабливим проектом для виборця Ваймарської республіки, яка була потонула у політичний та економічний хаос.
 
З другого боку, італійський фашизм, з його виразною національною спрямованістю, з його корпоративізмом, дуже важко підігнати під визначення «голодний бунт». Скоріше за все, його можна розглядати як відповідь італійського народу, замученого масонським лібералізмом Савойської династії.
 
Сучасний європейський обиватель у своїй переважній більшості провадить доволі стабільне, сите і безпечне життя. Грецька чи іспанська економічні кризи мало впливають на життя пересічного громадянина Франції, Австрії, Німеччини чи країн Бенілюксу. Але, на диво, саме у цих благопристойних країнах «старої» Європи, а також у ситій Скандинавії спостерігається злет європейської правиці. І не правиці, яка би покликалася на спадщину націонал-соціалізму, а правиці, яка покликається на народну традицію, традиційне християнство чи неопоганство, яка радо покликається на лицарські традиції та велич європейської культури, яка радо проголошує Ізраїль бастіоном європейства на Близькому Сході.
 
Ця «некласична» правиця не лише завойовує щораз більше прихильників на Старому континенті, американський рух «Чаювання» (Tea Party), на відміну від уже практично заснулого лівого «окупуй Волл-стріт» (Occupy Wall Street), зуміло провести своїх людей навіть у Сенат та Конгрес США.
 
Чим пояснити такий «розгул» правиці у західній політичній гемісфері?
 
Усяке спрощене пояснення такого явища, звісно, не лише не дасть правдивих відповідей, але, скоріше за все, відведе лише на манівці. А для детального аналізу причин і наслідків цього явища потрібно, напевно, багатотомне інтердисциплінарне видання. Але можемо поглянути на один аспект цієї проблеми – відчуття загроженості власній ідентичності, яка усе більше починає охоплювати Захід і ті суспільства, які орієнтуються на нього.
 
Наплив мігрантів, представників культури, яка сповідує цінності відмінні від цінностей західної цивілізації, неінтегрованість і відсутність самого бажання інтеграції у цих мігрантів у суспільства-реципієнти є всього-на-всього однією з причин того, що місцеве населення почуває себе усе менш затишно у власних країнах.
 
Багато серйознішим і загрозливішим є поведінка західних суспільних еліт, як політичної, економічної так й інтелектуальної.
 
Провідні позиції в західних суспільства фактично опинилися в руках «дітей квітів» – хіпі та їхніх безпосередніх наслідників. І попри те, що романтиками їх тяжко назвати, у їхніх головах твердо засіла аксіома бунту проти традиційних цінностей. Романтичний серпанок хіпі та раннього Нью Ейджу розвіявся. І з-під цього серпанку з’явилися надзвичайно агресивні поширювачі толерантності щодо всього, що в  християнстві вважається гріхом, до всього, що противиться традиційним цінностям, до всього, що руйнує традиційну національну ідентичність народів Заходу.
 
Фантомна ідентичність «вселюдини» (1), народжена не менш фантомною ідеєю «вселюдства» не може неконфліктно існувати – адже вона є запереченням культурної, етнічної та релігійної приналежності, вона є запереченням усякої ідентичності, крім власної фантомної, опертої на абсолютно безглуздих ідеях і переконаннях.
 
Економіка сучасного суспільства, позбавлена моральних критеріїв, також докладає зусиль на руйнацію традиційних цінностей. Економічний інтерес та пошук нових ринків збуту свого часу призвів до відкриття «золотої копанки» – pink pound. Дослідження виявили, що гомосексуалісти надзвичайно вигідні споживачі дорогих продуктів – косметики, одежі, напоїв і тому подібне.  На сьогоднішній день «рожевий фунт» становить добру частину доходу відомих фірм. Отож, в умовах ринку зростання гомо-популяції є частиною інтересів великих і впливових економічних лобі.
 
Щоб наростити дохід від «рожевого фунту» потрібно, щоб гомосексуалісти та лесбіянки відчували себе комфортно в суспільстві, потрібно, що гомо-«шлюби» не лише були сприйняті суспільством як нормальне явище, але, і щоб приставка «ґей» стала чимось, що вважається кращим, достойнішим, респектабельнішим від нормальної гетеросексуальної сім’ї.
 
Фактично західна цивілізація, керована радикально крайніми ідеалами гіпертрофованого лібертинства, породжує експеримент, який свого часу провадили більшовики: знищення християнства, знищення сім’ї, знищення національної ідентичності. Не мушу пригадувати чим завершився більшовицький експеримент.
 
Найстрашніше у всьому цьому є те, що західні еліти практично не звертають увагу на ріст протестних настроїв у власних суспільствах. Експеримент з перебудови людства може закінчитися великою руїною усієї західної цивілізації.
 
І не останньою компонентою у всьому тому є спроба заперечення релігійно-культурної ідентичності західних суспільств.
 
Недавні повідомлення з Франції, Бельгії та Данії, де через страх образити почуття мусульман скасовують загальноприйняті різдвяні символи, які не сприймають виключно як вираз релігійної ідентичності, але перш за все, як вираз культурної ідентичності західних народів, направду, виглядають страшно. І це все на тлі визнання провалу політики мультикультуралізму та зростаючої радикальності та агресивності мусульманських мігрантів у європейських країнах.
 
«Вкрадене» Різдво, постійні заборони християнам користуватися у повсякденному житті атрибутами власної культурно-релігійної приналежності – і це все на тлі так званої позитивної дискримінації меншин, тобто стану, коли меншина має набагато більше прав, аніж більшість, а практично та ж таки меншина незв’язана практично ніякими обов’язками щодо суспільства в цілому.
 
Християнство – це реальний фундамент формування культур європейських народів. Багато благ, якими ми сьогодні користуємося, стали можливими тільки завдячуючи тому, що свого часу європейський континент прийняв християнство. Навіть саме поняття особи, її прав і обов’язків європейська цивілізація успадкувала від християнства. У східних релігіях індуїзмі, буддизмі, даосизмі, синтоїзмі і т.п. відсутнім є саме поняття особистості. Ісламу не відомі особистісні відносини людини і Бога. Для мусульманського розуміння Бог є занадто возвишений, занадто трансцендентний, щоб мати особисті відносини зі своїм створінням. Для ісламу особа не є важливою, важливою є політично-релігійна спільнота – умма. Єдино умма є важлива – особа не має жодних прав – вона має тільки обов’язки. В ісламі людина є безсилою іграшкою в руках аллаха, який, як хоче, так кроїть її долю. І намарне сподіватися, що виконанням приписів кур‘ану можна осягнути кращу долю тут і у вічності, аллах уже від віків призначив одних для пекла, інших для раю, який скидається більше на бордель, як на місце зустрічі з Богом.
 
Те, що завдячуючи реконструкціям науковців ми знаємо про старе європейське поганство, також не дає можливості розглядати його, попри те, що певні поганські традиції, як пережитки, збереглися до нашого часу, як можливий фундамент європеїзму.  Поганство так само, як й іслам, тримало віру у людську долю. Три парки греків, чи три суджениці слов’ян, три жіночі постаті, що і в слов’ян і в герман, і в греків, і в римлян, і в кельтів вирішуться, творять людську долю. Людина всього-на-всього є іграшкою в руках богів, які самі підлягають долі. Доля – тиран, який безмежно володарює над усіма. Тому релігійність не знала особистої відповідальності у нашому розумінні – все кроять боги, яких потрібно задобрити  не зміною поведінки, а зовнішнім бездоганним виконанням обрядів.
 
Християнство настільки просяклу усі культури старого континенту, що зрікшись його Європа зречеться самої себе. Адже європейська архітектура, музика, література, живопис, скульптура і взагалі культура як така, культура як спадщина і спосіб життя, культура як світогляд не можлива без християнства.
 
Руйнування християнства в Європі – це руйнування не тільки Європи, як культурного та цивілізаційного поняття. Це – напад на ідентичність навіть глибоко секуляризованих європейців. Мовна та етнічна ідентичність – значно менше інтимні маркери ідентичності особистісної, але навіть їх не вдалось змінити не те, що на користь фантомної «вселюдської ідентичності» – німець і далі говорить німецькою і відчуває себе німцем, француз французькою і відчуває себе французом, навіть баски тримаються і своєї етнічної і мовної ідентичності – не вдалося навіть змусити європейців почувати себе перш за все європейцями – вони спочатку німець, француз, баск, шотландець, а тоді вже європейці.
 
Культурна ідентичність є значно інтимнішим, глибшим маркером, який людина фактично всмоктує з молоком матері. А найінтимніше, найглибше ядро культурної ідентичності є ідентичність релігійна. І навіть глибоко секуляризований європеєць відчуватиме себе найбільш загроженим, якщо вдарити його по його успадкованій релігійній, а в нашому випадку християнській, ідентичності.
 
Європейсько-американський гіпертрофований суперлібералізм, вдаряючи на релігійну ідентичність обивателів західного цивілізаційного кола, мобілізовує, властиво, цих же ж таки обивателів проти себе. Тому, обиватель Європи чи США інстинктивно тягнеться до політичних сил, які подають надію, що зможуть захистити його, обивателя, ідентичність.
 
Християни усе частіше стають жертвами утисків та переслідувань в країнах «старого» християнства. Європейські народи з жахом спостерігають, як їхні держави переповнюються чужими культурно, етнічно, мовно та релігійно мігрантами. Свідомість, що плодами свободи та добробуту, який їхні предки оплатили високою ціною, користуються ті, хто насправді усе це зневажає, породжує в посереднього європейця бунт і неприйняття.
 
А  репресивне насильницьке проведення «толерантності» часто-густо змушує задаватися питанням: «Чи можлива толерантність накинена у нетолерантний спосіб?». Відповідь, на жаль, добре відома. Принцип стискання пружини завжди спрацьовує. І  це питання тільки часу, коли в західній політичні гемісфері з’явиться новий Гітлер, який обіцянками відродження Традиції і Цінностей поведе збунтовані маси на боротьбу проти культурно чужого елементу в європейських суспільствах, а потім і за їхніми межами.
 
Якщо Європа не опам’ятається, то або сама перетвориться на Об’єднаний Європейський Халіфат, або буде втягнена у тривалий і надзвичайно кривавий конфлікт з ісламом. А сама логіка історичного процесу усе ж таки вказує на конфліктний розвиток подій. Ані еліти не опам’ятаються, поки вже не буде запізно, ані народи не зможуть повстриматися від атавістичного самозахисту. 
 
Повернення Європи до свого християнського коріння, до традиційних цінностей власної ідентичності усе ще можливе. Усе ще існує шанс на створення нової, дійсно толерантної і процвітаючої Європи націй. Але цей шанс що далі, то більше стає примарним.
 
З усього, що відбувається довкола нас, стає очевидним, що нас очікує нова доба повернення до релігійності, нова доба нової ортодоксії, але чи вона буде християнською – це залишається відкритим питанням.
 
о.Орест-Дмитро Вільчинський
 

1 Примарна ідентичність "вселюдини", тобто вигадана ідентичність, яку би мала прийняти кожна людина на світі. Це просто порожня ідея. Оскільки реальна ідентичність включає в себе також і культурну, релігійну, етнічну і так далі. Тобто ідентичність "вселюдини", якась загальнолюдська ідентичність є неможливою річчю. Сама теза про таку ідентичність є глибоко антинауковою


Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар