Слово Митрополита Львівськогоз нагоди 68-ої річниці смерті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького
Лк 9,49-56.
Достойні, любі та милі молільники,
ми зібралися знову сьогодні на спільну молитву, зокрема у цей день, щоб
звернутися нашими моліннями до великого Митрополита, слуги Божого
Андрея Шептицького й пригадати про нього. Він переступав пороги цього
собору, дбав про нього, голосив тут слово Боже, спочив у підземеллях
цього храму і навіть безбожна радянська влада проявила мінімальну пошану
цьому праведному мужеві, залишаючи, принаймні його мощі у спокої та
мирі. Тут, у крипті, спочивають його праведні мощі, до яких вірні
прибігають із молитвами, благаючи його про заступництво та поміч.
Це – шістдесят восьма річниця (68) від його блаженного упокою і дуже
відчувається, що його дух живе поміж нами. Як живе цей дух? Очевидно, що
вплив від старань про виховання наших священиків й вірних за часу
життя Митрополита Андрея має продовження до наших днів. Не пропав цей
дух, коли не стало Митрополита, коли відповідні радянські чиновники
арештовували наших священиків, чернецтво та мирян, вивозили їх у далекі
Сибірські краї, де багато із них померли від нелюдських умов. Більшість
наших священиків та мирян були вірні своїй католицькій Церкві, бо
прийняли в’язниці та заслання, а ті, із священнослужителів УГКЦ, що
погодилися служити в російській православній Церкві, змушені були так
вчинити, про що знає наш Господь, який з ними уже зустрівся у вічності
віч-на-віч та вчинив благородний вирок. Нам про це трудно судити, хай
Господь буде завжди милосердний над ними й над нами. Здогадуюся, що осуд
Божий завжди благородніший як людський, бо Господь милосердний і
справедливий, а людина помиляється і часто жорстока. Святе Писання так
стверджує про Господа: «Але ти, Господи, Бог милосердний і милостивий,
повільний до гніву і повний ласки та правди» (Пс 86,15).
Нам відомо, що за життя Митрополита Андрея багато наших людей виїжджали
за кордон в різні країни. І маємо свідчення та наслідки, що наші люди в
Канаді та США, Бразилії, Аргентині та Австралії, теж, в інших країнах,
старалися пам’ятати про віру в Бога, будували церкви та просили про
своїх священиків, яких висилав Митрополит. У певних місцях, також,
ходили у католицьку церкву латинського обряду, де ще не було наших
священиків, щоб бути вірними Христові та його навчанню. І на сьогодення,
обставини змусили багатьох наших вірних виїхати за кордон із України,
щоб шукати праці, утримати свою сім’ю, допомогти дітям здобувати освіту
та вижити у складних умовах. Дякуємо Господу, що більшість з наших
людей, що прихильні до УГКЦ, які знайшлися в Італії, Іспанії, Греції,
Франції, Англії, Німеччині та інших країнах, знаходять свою Церкву та
священиків, беруть участь у молитовному спілкуванні, щоб освячувати й
спасати свої душі. Хоч колись тривав довгий та жорстокий період
безбожної влади, також, на наших землях, але старше покоління, як вміло,
так передавали віру молодим. І тепер, коли багато нашого люду працює за
кордоном, чимало ходять у церкву, моляться, каються за свої гріхи,
причащаються й вінчаються тощо, тому що так навчає свята Церква, таку
віру передали їм їхні батьки та бабусі з дідусями. А це – глибока
історія й таємниця віри, яку Господь причіплює у серці людини, яка її
розвиває, поглиблює та передає іншим. Зрештою, за двадцять років
проголошення незалежності України, наша Церква виховала собі також,
добрих християн, які дбають про свій духовний стан і тоді, коли вони
далеко від своєї Батьківщини, працюють за кордоном, де, в міру
можливості, знаходяться наші священики, які несуть духовну послугу для
потребуючих вірних.
Подумаймо тільки, що в Італії маємо 140 церковних наших спільнот, а в
Іспанії - 40. Їх виховала наша Церква, наші єпископи та священики, наш
чернечий чин. Це – нові спільноти, які здебільшого регулярно
обслуговуються нашими священиками. Не буду говорити про умови вирішення
духовної послуги, не скажу, що вони дуже чисельні, хоч деякі великі, але
тільки ці цифри говорять дуже багато. Радіємо тим, що й за кордоном на
наші богослужіння збирається чимало людей, які прагнуть освячення й
спасіння своїх душ та ближніх, а деякі особи прийшли до Церкви тільки
тому, що знайшлися за кордоном, так вони самі стверджують. А це означає,
що дух та віра, які глибоко практикувалися за часів Митрополита Андрея
Шептицького, закоренилися у народі, передалися наступним поколінням і
продовжують з допомогою духовних осіб культивуватися в нашій Церкві.
Єпископи та священики європейських країн бажають придбати для своїх
Церков наших людей, але у нас: інший обряд, інша традиція, відмінна
культура та своєрідний дух, що розвивається й живе віками у поколіннях
нашого народу та у нашій Церкві.
Митрополит своїм глибоким умом та праведною душею дбав про духовний
стан свого люду, довірених йому Богом вірних людей, сам відвідував своїх
вірний в Бразилії, Канаді, США та інших краях. Посилав туди священиків,
ченців та черниць, щоб слава Господня жила у нашому народі. Він –
великий учитель Церкви, невтомний апостол, мислячий богослов, який усним
та писаним словом, а також, практикою свого життя дбав і за освячення
своєї душі, і за повірені йому душі Богом.
Неможливо передати усього багатства душі, нашого святої пам’яті
Митрополита Андрея, однак, його любов серця превелика, яку він вносив,
вступаючи на митрополичий престол, говорячи: «Любов приношу до мого
стада і бажаю щирою працею й жертовністю заслужити собі любов цілого
народу». Цей велетень-архієрей уболівав за єдність роздроблених у
віровизнанні й приналежності людей в Україні. Він дихав єдністю та
любов’ю до усіх, й спонукав інших, щоб задумуватися над справою
з’єднання християн у вірі. Багато терпів від своїх та різних
неприхильних йому осіб, але не нарікав, був готовий віддати життя з
любові до Бога за святу Церкву, за свій народ, його волю, за єдність
християн.
Митрополит звертав особливу увагу на здобування доброї освіти тодішньою
молоддю, допомагав багатьом із своїх статків, щоб були освіченими не
тільки у богослов’ї, але бачив освічених митців, музикантів, співаків,
промисловців тощо. Відкриваючи Богословську Академію в 1929 році,
покладав на неї великі надії, щоб повинна спричинитися до «… духовного
відродження нашого Народу та приготування нашої Святої Церкви до
сповнення великої грядущої місії у Христовому Винограднику на
Українській Землі…».
Вистарчить цих слів, щоб зрозуміти, як дуже Митрополит любив Свою
Церкву, ставив перед нею високі завдання, вірив у сповнення їх, разом з
тим, любив та довіряв своєму народові. Тому молімося також, щоб
збувалися слова й очікування Митрополита Андрея Шептицького у нашому
народі, щоб наш Католицький Університет виконував свою місію найкраще,
щоб прийшло до з’єднання християн в Україні, щоб наш народ вносив добрий
духовний, науковий, мистецький, культурний та матеріальний вклад у
розвиток народів Європи та світу. Хай ім’я Господнє благословиться у
кожній християнській душі нашої України! Молімося за найшвидший час
прослави Митрополита Андрея у святій Церкві!
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
1 листопада 2012 р.Б. Архикатедральний Собор святого Юра
Джерела: www.ugcc.lviv.ua
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар