Координатор УНС Дмитро ЯРОШ
“…кайдани несправедливості розбити, пута неправди розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати...”
(Іс. 58:6)
В Ім’я Пресвятої Трійці!
Новий 2012 рік за декілька днів.
Янукович зі своїми друзями-олігархами два роки паразитує на тілі українського народу. Ситуація в державі погіршується кожного дня. Влада – антиукраїнська, антинародна, неадекватна та нелегітимна. Не бачити цього неможливо!
Режим внутрішньої окупації проводить цілеспрямовану політику, направлену на демонтаж незалежності та поновлення панування Московської імперії на українській землі. Так є. Чи так буде надалі? Питання поки що відкрите… Адже на сьогоднішній день так і не сформувалась така суспільно-політична сила, яка б могла бути реальною альтернативою владній банді. Чи буде вона оформлена найближчим часом – покаже вже початок 2012-го.
Вихід із тої новітньої руїни, що існує зараз, можливий у одному випадку: коли українці, об’єднані національною ідеєю, під єдиним національним проводом знайдуть у собі ту внутрішню силу, яка згуртує розрізнені суспільні верстви і поведе шляхом безкомпромісної Національної революції боротьбу за ліквідацію режиму внутрішньої окупації до здобуття і утвердження національної державності.
Одним із ймовірних сценаріїв розвитку подій, певним часом “Ч” для революційних процесів можна розглядати вибори до Верховної Ради України. Впевнений, що вони відбудуться, як завжди, з масовими порушеннями та фальсифікаціями їх результатів. Найкращим підтвердженням цих слів є останні довибори у різні органи представницької влади в декількох регіонах нашої Батьківщини (в Криму, на Донеччині, на Київщині). Скрізь, без винятків, старі злочинні сценарії Партії регіонів мали місце. А, отже, і результати цього “волевиявлення” були передбачувані.
Тобто, масове незадоволення результатами виборів на тлі тотальної національної несправедливості та катастрофічного погіршення соціально-економічної ситуації має всі шанси викликати обурення громадян і перерости у велелюдні протести, акції громадянської непокори та силове протистояння з владним режимом.
Вже сьогодні в Україні об’єктивно існує більшість ознак революційної ситуації. Зупиняє ж її розгортання тільки одне – відсутність революційної та авторитетної загальнонаціональної сили, здатної очолити та окреслити напрям боротьби задля перемоги Революції.
Для того, щоб ця хвиля народного гніву мала конкретний результат і нею не могли скористатися політичні шахраї та пристосуванці (як це вже було у 2005 році), ті громадсько-політичні сили, які мають намір творити революційну ситуацію і вести за собою революційні народні маси, вже зараз повинні розробити чіткий план дій, презентувати суспільству Програму національного державотворення і показати тих людей, яких вони запропонують українському суспільству після перемоги Революції на ключові державні посади.
На мою думку, етапність революційного процесу має бути наступною:
Етап 1. Підготовчий. Вже на початку нового року в областях на базі різноманітних громадсько-політичних об’єднань та авторитетних громадян, які послідовно виступають проти режиму Януковича, розпочати формування національно-революційних центрів.
Це мають бути керівні та координуючі структури, які, окрім передвиборчої діяльності, почнуть системно реалізовувати план революційних перетворень у державі. (Однозначно, що у цих Центрах у жодному випадку не може бути представників промосковської “п’ятої колони”!). Національно-революційна пропаганда і агітація; структуризація людських та матеріальних ресурсів майбутньої Революції; яскраве висвітлення злочинних дій влади; персоніфіковане викриття найодіозніших представників антиукраїнського режиму; розпропагування особового складу силових структур режиму; підготовка списків для люстраційних процесів; тотальне протиставлення владному свавіллю на місцях; проведення тактичних протестних акцій у регіонах тощо – це найголовніші завдання цього етапу.
Етап 2. Передвиборчий. Всі ресурси мають бути задіяні у виборчий процес з метою максимальної революціонізації свідомості громадян України. Кожен день виборів – це революційна школа та гартування тих кадрів, які стануть стрижнем Революції. (Провідник Степан Бандера зазначав: “Боротьба кує кадри, кадри розгортають боротьбу.”)
Етап 3. Післявиборчий. Революційний. Основою Революції мають стати масові виступи громадян у столиці та обласних центрах. На майдани українських міст мають вийти мільйони і заявити про нелегітимність правлячого режиму. (Враховуючи досвід подій 2004 року – це цілком реально). При цьому необхідно забезпечити нейтралізацію виконання злочинних наказів Януковича як Верховного Головнокомандувача, який, щоб зберегти своє панування, може задіяти міліцейські структури і внутрішні війська для розгону мирних протестних маніфестацій. Чим більше на сторону народу перейде військових та поліційних підрозділів, тим більше шансів буде уникнути кровопролиття.
Адже ми всі чудово розуміємо, що перша ж крапля крові може накликати на Україну цілі зграї геополітичних вампірів як із імперської Москви, так і з “демократичного” Заходу. “Миротворців” знайдеться чимало!
Тому, особливо цінними є безліч мирних сценаріїв примусу нелигітминого режиму до складання своїх владних повноважень. Зі зрозумілих причин не буду у цій статті їх озвучувати.
Але потрібно наголосити на тому, що найголовніше у цих процесах є усвідомлення творцями Революції своєї місії не тільки задля зміни правлячої верхівки, а й для ліквідації системи антинаціональної влади, яка кожного разу ставить українців у становище безправних рабів, а невеличку кліку олігархічних сімей (в основному чужинців або манкуртів) робить повноправними господарями на українській землі, які казково збагачуючись, експлуатують все, що тільки можна експлуатувати.
Космополітично-нічийна “держава Україна” має бути перетворена на національну державу українського народу з повноцінною системою національного народовладдя – УССД. Тільки Українська Національна Революція зможе відкрити шлях для всього українського народу та представників національних меншин в Україні до всебічного розвитку, Свободи, Справедливості та Добробуту. Все інше – від лукавого! Все інше – тупик, безвихідь та “марення відрубаної голови про царську корону”. Альтернативи Національній державності не існує! 20 років “ходіння по муках” в незалежній, але не національній Україні – найкращий доказ цього…
P.S. Ізраїльський державний діяч Бен Гуріон слушно зазначав, що “Поганий той політик, який не вірить в чуда”. Враховуючи цю максиму, гіпотетично можемо дати шанс Віктору Януковичу.
Наприклад, трапляється чудо. Віктор Федорович під впливом або Божої волі, або якихось обставин (особистісний конфлікт з Путіним; неможливість поділу сфер впливу між Сім’єю та Ахметовим чи Фірташем тощо) перестає бути могильником української незалежності, здійснює зміну Уряду з відверто антиукраїнського на проукраїнський; змінює на сто вісімдесят градусів гуманітарну політику; пригальмовує масове розкрадання своїми підлеглими бюджетних коштів, душить олігархів та дає, за грузинською схемою, можливість вільного розвитку малому та середньому підприємництву; ставить хрест на міліцейському свавіллі; реформує за європейським зразком судову систему і т.д. Такий Президент був би дуже потрібен Україні та її народу. Але навіть найбільші його прихильники з простого люду вже не вірять у такі перетворення. Все більше громадян утверджуються на думці, що “бандит має сидіти у в’язниці!”
Адже гвинтокрили, Межигір’я, золоті унітази, хонки, бджоли, басейни, страуси – це “ніщо” порівняно з постійною зрадою інтересів української нації.
Режим внутрішньої окупації проводить цілеспрямовану політику, направлену на демонтаж незалежності та поновлення панування Московської імперії на українській землі. Так є. Чи так буде надалі? Питання поки що відкрите… Адже на сьогоднішній день так і не сформувалась така суспільно-політична сила, яка б могла бути реальною альтернативою владній банді. Чи буде вона оформлена найближчим часом – покаже вже початок 2012-го.
Вихід із тої новітньої руїни, що існує зараз, можливий у одному випадку: коли українці, об’єднані національною ідеєю, під єдиним національним проводом знайдуть у собі ту внутрішню силу, яка згуртує розрізнені суспільні верстви і поведе шляхом безкомпромісної Національної революції боротьбу за ліквідацію режиму внутрішньої окупації до здобуття і утвердження національної державності.
Одним із ймовірних сценаріїв розвитку подій, певним часом “Ч” для революційних процесів можна розглядати вибори до Верховної Ради України. Впевнений, що вони відбудуться, як завжди, з масовими порушеннями та фальсифікаціями їх результатів. Найкращим підтвердженням цих слів є останні довибори у різні органи представницької влади в декількох регіонах нашої Батьківщини (в Криму, на Донеччині, на Київщині). Скрізь, без винятків, старі злочинні сценарії Партії регіонів мали місце. А, отже, і результати цього “волевиявлення” були передбачувані.
Тобто, масове незадоволення результатами виборів на тлі тотальної національної несправедливості та катастрофічного погіршення соціально-економічної ситуації має всі шанси викликати обурення громадян і перерости у велелюдні протести, акції громадянської непокори та силове протистояння з владним режимом.
Вже сьогодні в Україні об’єктивно існує більшість ознак революційної ситуації. Зупиняє ж її розгортання тільки одне – відсутність революційної та авторитетної загальнонаціональної сили, здатної очолити та окреслити напрям боротьби задля перемоги Революції.
Для того, щоб ця хвиля народного гніву мала конкретний результат і нею не могли скористатися політичні шахраї та пристосуванці (як це вже було у 2005 році), ті громадсько-політичні сили, які мають намір творити революційну ситуацію і вести за собою революційні народні маси, вже зараз повинні розробити чіткий план дій, презентувати суспільству Програму національного державотворення і показати тих людей, яких вони запропонують українському суспільству після перемоги Революції на ключові державні посади.
На мою думку, етапність революційного процесу має бути наступною:
Етап 1. Підготовчий. Вже на початку нового року в областях на базі різноманітних громадсько-політичних об’єднань та авторитетних громадян, які послідовно виступають проти режиму Януковича, розпочати формування національно-революційних центрів.
Це мають бути керівні та координуючі структури, які, окрім передвиборчої діяльності, почнуть системно реалізовувати план революційних перетворень у державі. (Однозначно, що у цих Центрах у жодному випадку не може бути представників промосковської “п’ятої колони”!). Національно-революційна пропаганда і агітація; структуризація людських та матеріальних ресурсів майбутньої Революції; яскраве висвітлення злочинних дій влади; персоніфіковане викриття найодіозніших представників антиукраїнського режиму; розпропагування особового складу силових структур режиму; підготовка списків для люстраційних процесів; тотальне протиставлення владному свавіллю на місцях; проведення тактичних протестних акцій у регіонах тощо – це найголовніші завдання цього етапу.
Етап 2. Передвиборчий. Всі ресурси мають бути задіяні у виборчий процес з метою максимальної революціонізації свідомості громадян України. Кожен день виборів – це революційна школа та гартування тих кадрів, які стануть стрижнем Революції. (Провідник Степан Бандера зазначав: “Боротьба кує кадри, кадри розгортають боротьбу.”)
Етап 3. Післявиборчий. Революційний. Основою Революції мають стати масові виступи громадян у столиці та обласних центрах. На майдани українських міст мають вийти мільйони і заявити про нелегітимність правлячого режиму. (Враховуючи досвід подій 2004 року – це цілком реально). При цьому необхідно забезпечити нейтралізацію виконання злочинних наказів Януковича як Верховного Головнокомандувача, який, щоб зберегти своє панування, може задіяти міліцейські структури і внутрішні війська для розгону мирних протестних маніфестацій. Чим більше на сторону народу перейде військових та поліційних підрозділів, тим більше шансів буде уникнути кровопролиття.
Адже ми всі чудово розуміємо, що перша ж крапля крові може накликати на Україну цілі зграї геополітичних вампірів як із імперської Москви, так і з “демократичного” Заходу. “Миротворців” знайдеться чимало!
Тому, особливо цінними є безліч мирних сценаріїв примусу нелигітминого режиму до складання своїх владних повноважень. Зі зрозумілих причин не буду у цій статті їх озвучувати.
Але потрібно наголосити на тому, що найголовніше у цих процесах є усвідомлення творцями Революції своєї місії не тільки задля зміни правлячої верхівки, а й для ліквідації системи антинаціональної влади, яка кожного разу ставить українців у становище безправних рабів, а невеличку кліку олігархічних сімей (в основному чужинців або манкуртів) робить повноправними господарями на українській землі, які казково збагачуючись, експлуатують все, що тільки можна експлуатувати.
Космополітично-нічийна “держава Україна” має бути перетворена на національну державу українського народу з повноцінною системою національного народовладдя – УССД. Тільки Українська Національна Революція зможе відкрити шлях для всього українського народу та представників національних меншин в Україні до всебічного розвитку, Свободи, Справедливості та Добробуту. Все інше – від лукавого! Все інше – тупик, безвихідь та “марення відрубаної голови про царську корону”. Альтернативи Національній державності не існує! 20 років “ходіння по муках” в незалежній, але не національній Україні – найкращий доказ цього…
P.S. Ізраїльський державний діяч Бен Гуріон слушно зазначав, що “Поганий той політик, який не вірить в чуда”. Враховуючи цю максиму, гіпотетично можемо дати шанс Віктору Януковичу.
Наприклад, трапляється чудо. Віктор Федорович під впливом або Божої волі, або якихось обставин (особистісний конфлікт з Путіним; неможливість поділу сфер впливу між Сім’єю та Ахметовим чи Фірташем тощо) перестає бути могильником української незалежності, здійснює зміну Уряду з відверто антиукраїнського на проукраїнський; змінює на сто вісімдесят градусів гуманітарну політику; пригальмовує масове розкрадання своїми підлеглими бюджетних коштів, душить олігархів та дає, за грузинською схемою, можливість вільного розвитку малому та середньому підприємництву; ставить хрест на міліцейському свавіллі; реформує за європейським зразком судову систему і т.д. Такий Президент був би дуже потрібен Україні та її народу. Але навіть найбільші його прихильники з простого люду вже не вірять у такі перетворення. Все більше громадян утверджуються на думці, що “бандит має сидіти у в’язниці!”
Адже гвинтокрили, Межигір’я, золоті унітази, хонки, бджоли, басейни, страуси – це “ніщо” порівняно з постійною зрадою інтересів української нації.
Януковича і його владоможну зграю – за грати!
Хай живе Українська Революція!
Слава Україні!
Хай живе Українська Революція!
Слава Україні!
25 грудня 2011 р.Б.
м. Кам’янське
(окупаційна назва Дніпродзержинськ)
(окупаційна назва Дніпродзержинськ)
Джерело: БАНДЕРІВЕЦЬ
Немає коментарів:
Дописати коментар