Автор: Олександр Антонюк
Роздуми над Словом Божим на Вербну неділю, рік А
Виходячи з суто людських міркувань, Пальмова неділя була найбільшим
тріумфом Ісуса. Йому випадало й раніше збирати великі натовпи людей,
коли помножував хліб чи проголошував Нагірну проповідь. Та ці події
відбувалися в глибокій провінції, якою була Галілея, серед простих
невчених людей. Тепер Його вітають у столиці, святому місті, де в Храмі
мешкає Божа Слава. Вітають натовпи євреїв з усього світу, паломників, що
почали з’їжджатися з нагоди Пасхи. Та й вітають Ісуса не як учителя
(раббі), але як Месію, Божого Помазаника і Спасителя: титул «син
Давида», яким Його величають, прямо вказує на те, за кого Ісуса приймає
сповнений радості натовп.
Цікаво, що жоден євангеліст не подає, якою була реакція
Ісуса. Ісус мовчить. Можливо, саме в ці хвилини Він виразно відчуває
дисонанс між тим, яким Месією Він є насправді (страждальним Слугою
Господнім згідно з пророцтвом Ісаї), і тим, яким Його хоче бачити натовп
(тріумфуючим Князем, погромником ворогів Ізраїлю).
Сьогодні ми прийшли до храму з пальмами і вербами. Ми теж у
натовпі, що вітає Ісуса. І хоч ми, на відміну від тих людей з Єрусалима,
вже знаємо, що Ісус прибуває у святе місто не для того, щоб стати царем
Ізраїлю, але щоб померти на хресті, – тим не менше, нам теж часто
доводиться повторювати їхню помилку. Робимо це щоразу, коли просимо у
Бога не того, чого Він хоче для нас. Коли прагнемо не так чинити Божу
волю, як того, щоби Бог чинив за нашим бажанням. Коли просимо у Нього
різних благ і за всяку ціну хочемо втекти від хреста.
Джерело: КРЕДО
Немає коментарів:
Дописати коментар