Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 20 жовтня 2016 р.

20.10.2016р. Б. / Українська парафія свв. Сергія і Вакха в Римі відсвяткувала свій престольний празник

В неділю, 16 жовтня 2016 року, українська парафія свв. мучеників Сергія і Вакха відсвяткувала храмовий празник. Архиєрейську Божественну Літургію з цієї нагоди очолив преосвященний владика Діонісій (Ляхович), Апостольський Візитатор для українців греко-католиків Італії та Іспанії.

Розпочалися святкування храмового празника ще напередодні, у суботу 15 жовтня, всеношним бдінням, тобто Великою Вечірнею з Литією та святковою Великою Утренею.

Відтак у сам день празника чисельно зібрані вірні молилися Архиєрейську Божественну Літургію, яку владиці Діонісію співслужили високопреподобний ієромонах Генезій Віомар, Архимандрит Василіянського чину, протоієрей Марко Семеген, Президент Товариства «Свята Софія», ієромонах Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ, ієромонах Діонісій Заведюк, ЧСВВ, протоієрей Іван Говера, протоієрей Ігор Ковальчук, протоієрей Іван Кулик, парох української парафії свв. Сергія і Вакха, та двоє дияконів, Василь Тимішак і Михайло Думінський.

Перед початком Божественної Літургії владика Діонісій освятив тетрапод, який був виготовлений у Львові відомим майстром і ковалем, Богданом Лемиком. Тетрапод був придбаний за пожертви парафіяльної спільноти. 

У своїй проповіді архиєрей звернув увагу на постаті свв. мучеників Сергія і Вакха та їхній подвиг. Роздумуючи над недільним Євангелієм про жінку-язичницю, владика Діонісій підкреслив, що українці в Італії проходять «таку школу, якої не мали в Україні: співжити з різними народами». Серед різноманіття мов і облич українці покликані бачити всіх, хто чинить правду, як Божий народ, «запрошені перед усіма свідчити правду, милосердя і любов. Такого свідчення вимагає від нас Господь, а святі мученики Сергій і Вакх є для нас живим прикладом», – наголосив владика.

По завершенні Божественної Літургії до присутніх у храмі молільників звернувся представник римського Вікаріату, який відповідає за працю з мігрантами, священик П’єрпаоло Феліколо. Він високо оцінив працю українського духовенства для своїх співгромадян та відзначив глибоку побожність українських мігрантів в Італії та Римі зокрема.

Відтак молитовним продовженням святкування престольного празника стало урочисте водосвяття, яке звершив преосвященний владика Діонісій. Після водосвяття усі присутні на молитві були запрошені на спільну трапезу. По завершенні святкового обіду відбувся концерт, приурочений парафіяльному торжеству. В контексті концертної програми прозвучали українські пісні та поезія у виконанні парафіяльного хору під диригуванням п. Галини Громик, а також у виконанні окремих членів парафіяльної спільноти. 

На завершення концертної програми віце-парох української парафії свв. Сергія і Вакха, протоієрей Дмитро Петро Квич, подякував усім присутнім за участь у святкуванні та всім організаторам концертного дійства за чудове проведення заходу.

Проповідь владики Діонісія (Ляховича) під час храмового празники парафії свв. Сергія і Вакха у Римі (16.10.2016)

Мт 15, 21-28
2 Кор 6, 16-7,1

Дорогі у Христі брати і сестри!
Ми сьогодні святкуємо празник cвв. Сергія і Вакха, римських воїнів, мучеників IV століття. Вони римляни, проте служили у війську далеко від Риму, у Сирії, де сьогодні ведеться жорстока війна. Під час їхнього служіння у війську не хотіли принести жертву поганському божкові, тому імператор Максиміліан спершу їх зневажив, а потім наказав їх повбивати.

Ми дуже добре знаємо, що бути воїнами і свідчити про свою віру в Ісуса Христа не легка справа, тим більше у чужій землі, де людина переходить через різні випробування, погорди і насмішки. Цікаво, що Сергій і Вакх, будучи римлянами, служили у Сирії, а ми, не будучи римлянами, служимо у Римі, також далеко від своєї рідної землі.

Та є ще й інша аналогія. Сьогодні як у Сирії, так і в Україні проходить війна, яка змушує людей емігрувати в чужі краї, перепливати моря, пробиватись через важкі кордони, а в нових країнах зазнавати погорди, зневаги і часто бути жертвою безсовісних людей.

Сьогодні кожний з нас знає про проблеми солдатів на війні і про тих, що повертаються з війни. Скільки болю, гіркоти, самотності і смерті несе в собі війна. Ця злісна всепожираюча і руйнівна сила приносить із собою чимало горя, страждань і душевної порожнечі. Людина народжується в любові і для любові, а війна супротивна всякому здоровому людському глуздові.

Отже, порівнюючи наш час і часи святих мучеників Сергія і Вакха, можемо розуміти чим є святість і мучеництво серед жорстоких обставин, і ким є герої у наших часах. Переслідування зроджує мучеництво, а «кров мучеників є насінням нових християн», а герої – посівом нового суспільства. Хто вірить, той навіть найбільше зло може перемінити на добро.

У п’ятницю ми також святкували торжество Покрова Пресвятої Богородиці. Це свято займає особливе місце в духовному житті українського народу, адже в цей день ми відзначаємо ще й наше національне свято – День захисника України. Саме під Покровом Богородиці козацтво закладало підвалини нашої новітньої державності, саме у цей день ставали до боротьби учасники наших національно-визвольних змагань у минулому столітті. Саме під заступництвом Пречистої Діви Марії і сьогодні відроджується українське військо та у справедливій боротьбі із зовнішнім агресором захищає свою Батьківщину.

Військо, яке обирає Богородицю своєю Покровителькою, ніколи не стане військом загарбників, військом поневолювачів, а лише справедливим військом тих, що ризикують своїм життям заради захисту мирного неба над Батьківщиною. Військо, яке обирає Богородицю своєю Покровителькою, не буде руководитися ненавистю, а тільки любов´ю до свого народу, і заради цієї любові буде жертвувати своїм життям.

Ми сьогодні слухали Боже Слово і воно також приносить світло для нашого християнського життя.

Святий Апостол Павло в другому листі до Коринтян нам пригадує, що ми – «храм Бога живого, адже сам Бог сказав був: “Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом… Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами і дочками”». Отож, каже Апостол: «Маючи такі обітниці, очистьмо себе, довершуючи наше освячення в Божому острасі».

А Святе Євангеліє від Матея нам оповідає про жінку сиро-фінікійку – ханаанку, яка кричить: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида. Біс мучить мою дочку страшенно». А Ісус відповідає присутнім: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам». Але жінка і надалі наполягає: «Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зі столу панів їхніх». Тоді відповів їй Ісус: «Жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш!». І видужала її дочка від тієї хвилини.

Жінка одна між чоловіками… А тут ще й поганка, тому і нечиста перед євреями. Бути жінкою і чужинкою у тих часах означало бути подвійно на маргінесі суспільства. Ісус, навпаки, хвалить віру цієї язичниці. Віра цієї жінки є навіть більшою від його учнів, які хотіли від неї звільнитися, говорячи Ісусові: «Відпусти її, бо вона кричить за нами».

Для Ісуса Христа всі ті, що вірують у Нього, є Божим народом, незважаючи на їхнє походження. Отож, як каже Апостол Павло: «Нема юдея, ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі» ( Гал 3, 28).

Звернімо увагу на ще одну річ, яку дає нам до зрозуміння Боже Слово. Ми живемо серед різних народів: азіатів, арабів, африканців, американців; різних релігій і конфесій: мусульман, євреїв, протестантів, сектантів і тих, що не вірують у Бога. Ісус нас навчає шанувати усіх, допомагати усім, хто в потребі. Ми тут, в Італії, проходимо таку школу, якої ми не мали в Україні. Співжити з різними. Такий же наш час. На вулицях Риму ми чуємо різні мови, бачимо різні кольори облич. А всі, хто чинить правду, є Божим народом. І ми запрошені, щоб перед усіма свідчити правду, милосердя і любов.

Такого свідчення (справжнього мучеництва) вимагає від нас Господь, а Святі мученики Сергій і Вакх є для нас живим прикладом.

Наша парафія свв. Сергія і Вакха, має також велику покровительку і заступницю – Пресвяту Богородицю, Яка перебуває тут між нами у чудотворній Жировицькій іконі, яку італійці дуже почитали в минулих століттях. Цю ікону у XVIII ст. віднайшли в захристії на стіні під штукатуркою і папа Урбан VIII дозволив перенести її до центральної абсиди цього храму. Ця ікона освітлює нас і запрошує, щоб і ми були свідками віри.

Перш за все ікона – це відкрите віконце з неба на землю. З цього віконця можна почути голос з неба, який промовляє до нас. А щоб цей тихий голос послухати, треба замовчати, заглушити всі крики, які приходять із зовні, а також всі крики серця, так як це зробила Богородиця, коли прийшов до неї Ангел Гавриїл. На останку зустрічі з посланцем Вона відповіла йому: «Ось я Господня слугиня: Нехай зо мною станеться, по твоєму слову!». Отож, перед іконою треба таки замовчати, щоб почути те, чого Господь хоче від мене, і щойно тоді можна провести з Ним діалог. Можливо, перш за все треба просити вибачення, а згодом і допомоги, і сили, щоб бути свідками справжнього християнського життя.

Милосердя двері відкрий нам, Благословенна Богородице, щоб ми, на Тебе надіючись, не загинули, а від усякого лиха Тобою визволилися. Бо Ти єси спасіння роду християнського.
Святі Сергію і Вакху, заступайтеся за нас перед Божим престолом. Амінь.

+ Діонісій
Рим, храм свв. Сергія і Вакха,
16 жовтня 2016 року Божого

Немає коментарів:

Дописати коментар