Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 19 жовтня 2016 р.

19.10.2016р. Б. / Як працює і живе греко-католицький капелан у Краматорську (+VIDEO)

Чого греко-католицький священик вчить жителів Донбасу і військових у т.зв. зоні АТО?

На початку літа 2014 році біля дерев’яного храму святого пророка Іллі припаркувалась самохідка «Нона». «Не стріляйте, у відповідь прилетить», – просили місцеві. «Нехай укропи руйнують свої храми!», –  відповіли. «Привіт» від української артилерії не змусив себе чекати. Стіни і вікна церкви до сих пір зберігають уламки від мін. Але отець Василь Іванюк не образився. Він одягнув «тільняшку» і пішов на передову – виховувати бійців ЗСУ.

Донбас католицький
15 березня 1992 року Василь Іванюк, уродженець Львівської області, зійшов з Луганського потяга на станції Микитівка. Він приїхав на запрошення земляків в Артемівський район Донецької області, щоби подивитися, як живуть переселені сюди в 1951 році жителі Західної України. Через 3 роки Василь Іванюк, який на початку 90-х навчався в Лісотехнічній академії, вирішив, що бути лісником – не його покликання, і вибрав духовний шлях – став священиком Української Греко-Католицької Церкви.

Сьогодні отець Василь очолює краматорський відділ Міжнародної католицької благодійної організації «Карітас». Під його керівництвои – 178 волонтерів і соціальних працівників. А під їхньою відповідальністю – 54 населені пункти в «буферній зоні» на території Луганської і Донецької областей. На цих землях на межі виживання через війну перебувають більше 100 тис. людей.

Своїм умінням одночасно вирішувати багато проблем отець Василь дасть фору всюдисущому персонажеві Тома Харді з кінострічки «Лок». Головний (і єдиний) герой, зіграний Томом Харді, розрулює особисті і професійні проблеми по телефону, не виходячи протягом усього фільму з-за керма свого авто. Гарнітура на лівому вусі отця Василя від ранку до ночі розривається від дзвінків. Він також проводить за кермом багато часу. Але примудряється знаходити час і сили для живої проповіді і спілкування.

«По машинах із нашою емблемою – синім хрестом – постійно б’ють з тієї сторони. Але ми продовжуємо працювати на лінії зіткнення: допомагаємо відновлювати зруйноване житло, вставляємо вікна, кладемо печі, привозимо обігрівачі і брикети для опалювання. Наші люди також надають медичну і психологічну допомогу, привозять медикаменти, їжу і теплі речі», – розповідає військовий капелан УГКЦ отець Василь.

Військовий капелан 81 окремої аеромобільної бригади – це теж отець Василь. Він побував у всіх «гарячих» точках Донбасу, щоби спробувати донести до солдат основне.

Про те, що таке «російська весна» і яким він бачить збройний конфлікт на сході, хто такі «господарі життя» на Донбасі і що змушені робити пастирі, він розповів Realist`у.

oiwaniuk-kol-271x300Про любов і ненависть
Моє надзавдання - допомогти солдатам залишитися людьми в цій м’ясорубці. На війні всі почуття загострені. Якщо любов, то конкретна. Я бачив смерть. Але я не зустрів серед воїнів справжньої ненависті. Це надихає на проповідь.

Коли вам кажуть, що воювати ідуть лише психічно ненормальні, не вірте в цю дурницю. Хіба може подобатися руїна кругом? Хіба можна отримувати задоволення від того, що помирають твої побратими? Дуже часто солдати приходять з одним питанням: «Отче, коли війна закінчиться? Що там Бог каже?». Я відповідаю: «Незабаром».

Про віру бійців
На війні в принципі не існує атеїстів. Хтось практикує – молиться, сповідається, причащається, а хтось просить спасіння в небес, як може. В армії питання віросповідання не стоїть. Про Бога можна спокійно говорити і з атеїстом, і з мусульманином, і з протестантом. Війна і церковна політика – несумісні. Тут всі однаково ходять під кулями. І Богом.

Про особливості війни
Це дуже безжальна, страшна і погана війна. В Афгані і Чечні було по-іншому. Там наближається до тебе людина, і ти розумієш, чи це ворог, чи ні. Тут всі однаково виглядають, однаково одягнені, розмовляють однією мовою. Немає жодних відмінних ознак. З німцями, мабуть, було легше воювати.

Конфлікт на сході – не війна світоглядів, релігій, культур. «Бандерівці», яких так боявся Донбас, прийшли сюди і дуже швидко навчилися розмовляти російською. Майже вся передова розмовляє російською.

Про «російську весну»
Якось заїхав до сільського магазину купити води. Місцевий чоловік побачив мою «CHERY Tiggo» з львівськими номерами і запитує: «Що тут робить бандерівська машина?». Даремно я, звісно, сказав: «Роззуй очі – вона китайська! Бандерівці поки що машин не випускають». Через декілька хвилин мене підрізали на дорозі. Витягнули. Троє «ополченців» кричали щось про Донбас, Правий сектор. Я намагався остудити їхній жар: «Заспокійтеся! Живу тут довше, ніж 20 років. Побудував сім храмів, два будинки, виховую чотирьох дітей. Якщо хтось із вас зробив для Донбасу більше, я готовий отримати кулю».

В результаті мене відпустили. Якщо б я впав на коліна, прикривав голову руками, просив відпустити, то, можливо, був би мертвий. Але я встав у позицію, говорив з ними однією мовою. Я давно вивчив те, як потрібно спілкуватися на Донбасі.

Про жіночу силу
На те, що кругом літають кулі і снаряди, український солдат уваги не звертає. Найбільше на фронті хлопці бояться за своїх коханих. Вони часто говорять: «Ой, якщо моя дізнається, вона мене вб’є!» або ж «Якщо я своїй не подзвоню, буде біда!». Такі розмови сильних і мужніх воїнів викликають посмішку.

Про сина
Мій син на фронті. В піхоті. Це його обов’язок, він – військовий. Нещодавно мене нагородили медаллю. Я йому телефоную: «Бачиш, сину, ти воюєш, а мене медалями нагороджують». Але в нього логіка проста: «Це моя робота, – відповів мені. – якихось подвигів не здійснюю. А ти йдеш і ризикуєш життям добровільно».

Про пастирів
Більшість військових тут – православні Московського патріархату, але вони почали тягнутися до УГКЦ і УПЦ КП. Я не бачу в цьому жодної політики. Свій духовний вектор змінюють не через переконання чи пропаганду. Просто люди не знаходять своїх пастирів. На Донбасі місцеве духовенство, на жаль, не прийняло українського військового. Хоча він – українець, і українець православний. Утім, святе місце порожнім не буває.

Ми не претендуємо на людські душі. Просто виконуємо свою роботу. Людина рада будь-якому спілкуванню з духовною особою.

Про захисників і агресорів
 Діло було в Дебальцевому. Бійці жартували між собою. Хтось побажав відсвяткувати перемогу в сусідів мало що не на Червоній площі. На її руїнах. А один 23-річний солдат відповів: «Колего, нікуди я не піду. До кордонів України я захисник, а потім – агресор. Агресором я бути не хочу. Буду воювати до тих пір, поки не вийду на кордон. А далі – ні кроку».

Про дипломатію
Бібілія виключає війну: «Мирися зі своїм противником, поки ти в дорозі». Всі конфлікти потрібно вирішувати дипломатичним шляхом. Але в нашому випадку в дипломатію ніхто не бавився – в України просто відрубали територію. На агресію мусимо відповідати. Коли говорять гармати, голос дипломатії звучить дуже слабко. Але надія залишається.

Думаю, що десь там сильно прорахувалися, думаючи, що половина України вже давно буде під кимось. Люди виявили супротив. Не можна лізти на чужу територію. Я не хочу, щоби хтось через мене будував світи ілюзій. І я не хочу своє уявлення світу нав’язувати іншим.

Про пропаганду
Як знайти спільну мову жителям України і «ДНР»? Це питання можна вирішити за місяць. Відімкніть всюди світло – і в Києві, і в Донецьку. Не буде Інтернету, телебачення – і людина почне вмикати мозок, повернеться до природи. В неї не буде часу на філософування. Їй треба буде здобувати їжу, запасатися дровами. Тоді все встане на свої місця. Інформація зараз розлітається дуже швидко. З дрібниць роздувають вогнище – там не дрова, а такий антрацит палять!

Про причини сепаратизму
Заберіть в людини роботу, і вона вас возненавидить. Донбас розвалила не «хунта», він був відданий на відкуп олігархам і кланам. Я тут прожив півжиття, і маю право про це говорити. Завжди знайдеться раб, який піде в «копанку» за 50 грн і пляшку горілки. Ті, хто не захотів там залишатися, взяли в руки зброю, щоби відчути себе господарями життя.

Якось на блокпосту опускаю скло. В кабіну всовується таке велике обличчя без зубів, дивиться на мене скляними очима і каже: «Ти знаєш, що я можу тебе застрелити?». А я йому: «Знаю, але що це тобі дасть?».

Ці люди не кинуть зброю, бо вони не хочуть повертатися в «копанки».
Про господарів землі
На парафіях я завжди піднімаю питання господаря своєї землі. Ні до швейцарців, ні до німців не приходять політики і не розказують, як їм жити. Вони самі виходять і роблять свою землю привабливою. Що вам заважає привести свій під’їзд у порядок, не курити там і не справляти потребу?

Людина на західній Україні – власник землі. Навіть не дивлячись на те, що ми були під австрійцями, поляками, земля передавалася від прадідів і дідів. Моїх батьків уже немає, нас п’ятеро синів, всі роз’їхалися хто куди. Але землю  в Карпатах і батьківську хату не продаємо. Це – святе.

Про радикалізм
Я народився в СССР. Нехай мене пробачать сьогоднішні політики, але раніше серед керівників були люди з великої букви. Знайдіть в Інтернеті засідання Верховної Ради першого скликання. Подивіться, як сваряться непримиренні вороги. Допустимо, Чорновіл з якимось комуністом. Вони сваряться культурно.

Радикалізація суспільства почалася зверху. Прості люди далекі від цього. Я пам’ятаю, як приходив до села, говорив: «Ми – греко-католики, хочемо збудувати храм». У нас запитували: «Чим ви відрізняєтеся від християн?». Коли дізнавалися, що нічим, говорили: «Нема питань». В одному з сіл Донецької області колишній голова колгоспу просто так дав 120 тис. цегол.

Про нову еліту
Потрібно виховувати нову еліту. Потрібна підтримувати тих, хто декларує християнську мораль. Тих, хто не боїться сказати, що він – християнин. Що в нього одна дружина, а не декілька. Щоби була міцна сім’я в самого депутата. Якщо бачиш, що він нормальний батько, чоловік, йому можна довіряти і себе, і свою сім’ю. В нас зараз за партійними списками легко сховати все, що завгодно. А коли виясняється, хто там насправді, хапаємося за голову. Але пізно.

Про патріотизм
Є ура-патріоти, а  є ті, хто вранці тихо встають і йдуть робити свою роботу. Зараз багато розмов про патріотизм, але мало дій. Господь сказав: «Не кожен, хто говорить «господи-господи», досягне Царства Божого, а той, хто виконує волю Отця Небесного». Недостатньо молитися, недостатньо обвішуватися прапорами. «Та я б…», «та якщо б…», – це все говорять «диванні війська». А ти встань – і йди! Хто тобі заважає впливати на своє життя? Це дуже просто. Сміття хоча б кругом позбирай. Зроби щось корисне. Так, хтось назве тебе дурнем. Але слідом за тобою зробить те, що й ти.



Немає коментарів:

Дописати коментар