Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 31 грудня 2014 р.

31.12.2014р. Б. / НА ЗАКІНЧЕННЯ 2014 РОКУ БОЖОГО. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ ТА В УКРАЇНСЬКОМУ ХРИСТИЯНСТВІ (спроба підсумкового аналізу)

Рік, що минає, вималював кілька тенденцій, які, з великою ймовірністю, перейдуть у рік новий. Деякі з них зумовлені об’єктивними законами розвитку людського суспільства і людських коликтивітетів, а деякі – суто особистими людськими чинниками.

Погляд на світову сцену

Загальносвітовим трендом продовжують бути переслідування та утиски християн у всьому світі. Щоправда, до «послужного» списку тепер додано і українські території, які перебувають під окупацією Московії. Як і у попередніх роках, так і 2014 року переслідування і утиски християн у постійному зростанні, як за своєю інтенсивностю, так і кількісно. Очевидно, що й у 2015 році християнство залишатиметься найпереслідуванішою релігією.

Варто зауважити, що у мусульманських, індуїстських, буддистських та комуністичних країнах християн переслідують і утискають цілком відверто, як представників конкретної релігійної групи. А у країнах західного цивілізаційного кола триває фактичне протистояння християнства, не залежно від конфесії, та так званої ідеології політичної коректності й гендеризму.

Всередині католицького світу, оголошена Папою Франциском реформа Церкви, зокрема Римської Курії, усе ще залишається відкритим питанням, про яке мало що відомо. Це й не дивно. Католицька Церква – одна з найконсервативніших структур у сенсі самої структуризації та функціонування, яка оформилась, пройшовши шлях довжиною у майже 2000 років, і ця структура, як така, є найстарішою суспільною структурою у світі. Але вона постійно перебуває у стані реформування і пристосування до викликів нового часу. Тому, з одного боку, є цілком помилковим погляд, що до оголошеної Папою Франциском реформи нічого не відбувалося, а з іншого – цілком помилково би було очікувати швидкого результату такої реформи.

Чи не найгучнішим скандалом, згіршенням 2014 року для світу стала публікація Післядебатного звіту ІІІ Надзвичайної асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви, зокрема його не зовсім коректного англійського перекладу. Ліберальні положення у цьому звіті викликали згіршення поміж католиками і поміж більшістю інших християн та радість серед ЛГБТ-активістів, гендеристів і просто лібералів. Підсумковий ж документ цієї Асамблеї не відходив від традиційного католицького морального вчення.

Судячи з усього, скандал спровокував неправильний англійський переклад і старання ЗМІ знайти сенсацію. Хоча, як кажуть, диму без вогню не буває. Ні для кого не є секретом, що всередині світового католицтва є різноманітні думки і бачення ситуації. І одним з найактивніших, найкрикливіших та найагресивніших, але далеко не з найчисельніших є морально-ліберальне лобі, яке час від часу влаштовує медіа-провокації, щоб привернути увагу позацерковного суспільства та посилити суспільний тиск на Церкву заради накидання та просування своїх ліберальних поглядів усій Церкві. Очевидно, що скандал довкола публікації Післядебатного звіту був спровокований саме цим лобі.

Ця Асамблея запам’яталася також іще одним скандалом – дикунським нападом митрополита Іларіона Алфєєва, «міністра закордонних справ» Московського патріархату на УГКЦ з трибуни цієї Асамблеї. Цей вибрик московсько-православного єрарха ще раз показав наскільки глибоким є нерозуміння реалій католицького світу з боку московського православ’я та майже цілковито зруйнував добрий імідж московського православ’я в очах світового католицького єпископату.

Якщо для більшості католицького світу вибрик «некультурного варвара з Москви» став шоком, то для тих, хто стежить за розвитком ситуації з московським православ’ям, це виглядало, радше, одною з ланок процесу, що дуже інтенсивно відбувається у московському православ’ї останнього десятиліття.

Імперіалістичну ідею «русскаго міра» під соусом православ’я Московський патріархат інтенсивно розвиває уже давно. Як показав перебіг подій цього року в Україні, «русскій мір» – це ідеологічна компонента московитського імперіалізму. Своєрідним вищим одкровенням цього «міра» стали під кінець року офіційні заяви офіційного посередника між структурами Московського патріархату та московитським суспільством, прот. Вєволода Чапліна, про те, що єдина Московія має право на всесвітнє панування, бо вона, бачте, ІІІ Рим, який протистоїть новітньому Вавилону, що його утіловлюють США та ЄС.

Агресивний ізоляціонізм Московського патріархату загрожує зірвати проведення у 2015 році Всеправославного собору або перетворити його в інструмент імперіалістичної політики Москви.

Породженням цього «міра» стали не тільки заклики високих функціонерів Московського патріархату до українців скласти зброю і не боронитися перед московитською агресією, не тільки шовіністична православна істерія, але й кампанії брехні, спрямованої на дискредитацію українського християнства та української держави. Також саме, обтяжене цим «міром», московське православ’я зродило до тепер не баченого монстра – православний тероризм.

Московський патріархат разом з РФ на цей момент провадить ізоляціонізм та конфронтації з усім світом. З великою ймовірністю можна передбачати, що у наступному 2015 році ці ізоляціоністські тенденції тільки посиляться. Що не означає, що Московський патріархат полишить спроби впливати на західні суспільства через своє лобі.

Фактично 2014 рік показав, що питання існування структур Московського патріархату в Україні – це питання національної безпеки, і про це натякнув президент України Петро Порошенко, виступаючи перед Верховною Радою. Відверто про це недавно сказав перший президент незалежної України Леонід Кравчук, порівнюючи московського патріарха Кіріла з довголітнім головним ідеологом КПРС Міхаілом Сусловим.

Нова військова доктрина РФ, яка перетворює московитське та московитськомовне населення будь-якої країни у джерело військової загрози, у таке ж джерело небезпеки національній безпеці будь-якої держави світу перетворює і структури Московського патріархату, особливо з огляду на перетворення Московського патріархату в ідеологічний придаток агресивної московитської держави. Нова концепція державного розвитку московитської культури, підписана наприкінці 2014 року президентом В. Путіним, тільки підсилює та конкретизує цю небезпеку.

Для католицького світу значущим є той факт, що вочевидь ультраконсервативні католики Заходу стали жертвою московитської пропаганди. У їхньому середовищі на Заході саме у 2014 році стали надзвичайно сильними москвофільські настрої. Як колись московити використовували у своїх імперіалістичних інтересах комуністів Заходу, так тепер використовують ультранаціоналістів та ультраконсервативних католиків. Щоправда, під кінець 2014 року хвиля промосковських настроїв пішла дещо на спад. Цілком можливо, що це пов’язане з фінансовими та економічними труднощами, що їх в результаті санкцій Заходу переживає РФ, оскільки саме під кінець грудня 2014 року значно спала спеціалізована московська пропаганда, спрямована на цільову аудиторію – ультраконсервативних католиків. Ознаками такого суттєвого зменшення інтенсивності московитської пропаганди стало виразне зменшення промосковських коментаторів у електронних католицьких ЗМІ та зникнення з інтернет-простору низки релігійно та ультраконсервативно орієнтованих промосковських електронних ЗМІ. Чи ця тенденція зберігатиметься протягом 2015 року тільки час покаже.

Погляд на Україну

Упродовж 2014 року в українському християнстві продовжився розвиток тенденцій, спричинених Революцією гідності та спробою будувати «русскій мір» в Україні.

Фактично московитська агресія, яка розпочалася розгоном Євромайдану та розстрілом Майдану, вилилась спочатку в окупацію та анексію Криму, а тоді у війну на Донбасі. Саме ця агресивна політика РФ виявила і певні аспекти конфесійного життя, які до цього залишалися частково закритими для ширшого українського загалу.

Проте ще на початку 2013 року тенденції перетворення УПЦ МП у інструмент московитської імперіалістичної політики в Україні стали цілком явними, і не бачити їх могли тільки люди, чий розум затьмарений ідеологічними шорами, які не дають адекватно сприймати реальність або взагалі не цікавилися релігійним життя в Україні.

Після розгортання московитської агресії УПЦ МП зайняла позицію «нейтралітету». Офіційно УПЦ МП твердить, що вона чи то поза, чи то понад конфліктом. Хоча саме до цієї церкви належать священики-терористи на Донбасі, саме під її покровом проведені спецоперації московитських спецслужб «Дари волхвів», саме з неї зродилося до тепер небачене жахіття – православний тероризм.

УПЦ МП так і не засудила на офіційному рівні московитську ані агресію проти України, ані діяльність терористичних угруповань на Донбасі. До того ж, УПЦ МП стала активним чинником антиукраїнської інформаційної війни та одним з джерел дестабілізації міжконфесійної ситуації в Україні.  Уже саме існування УПЦ МП в Україні стало одним з питань національної безпеки України.

У суспільній перспективі – з приходом на чоло цієї конфесії митрополита Онуфрія – посилилася тенденція маргіналізації в українському суспільстві впливу цієї конфесії, є усі підстави вважати, що тенденція до маргіналізації УПЦ МП в українському суспільстві в 2015 році тільки зростатиме.

У ситуації, що склалася, в українському суспільстві доволі цікавою стала позиція УАПЦ, яка практично зникла зі суспільного поля. З її боку практично не спостерігається жодної суспільної активності на офіційному рівні, хіба що у роботі Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій. Для непроінформованого спостерігача така позиція видається доволі дивною. А щобільше, саме виникнення УАПЦ і її розвиток в Галичині відбувався коштом сильної націоналістичної пропаганди з боку «автокефалістів». Проте ця позиція може мати своє коріння у самому виникненні галицької УАПЦ як антиуніатського проекту КГБ. У цьому контексті не викликають здивування спроби відвертого включення УАПЦ в орбіту Московського патріархату, які мали місце до відвертої агресії Москви проти України.

До певної міри цікавою і доволі двозначною є позиція проводу РКЦ в Україні, де можна спостерігати виразну проукраїнську антивоєнну позицію, підтримку майданного руху, відверте засудження московитської агресії проти України, а водночас –створення конфліктних ситуацій з УГКЦ серед певних представників проводу РКЦ в Україні. Очевидно, що ці тенденції будуть збережені і в 2015 році, ймовірно в менш інтенсивній формі та в меншому обсязі, оскільки ті люди, які прагнуть сподобатися кресов’яцькими організаціям у Польщі та заграють з Московським патріархатом нікуди б не мали зникнути з України у 2015 році. А саме з їхнім приходом в Україну ці тенденції з’явилися. І це можна розглядати, радше, як ексцеси, спровоковані неадекватністю окремих людей, аніж, як тенденцію всередині самої РКЦ в Україні.

Попри ці ексцеси, які, цілком ймовірно, будуть мати місце і в майбутньому, РКЦ залишатиметься структурою глибоко вкоріненою в українському суспільстві, і її подальший розвиток, як української конфесії, а не конфесії національної меншини, не може викликати жодного сумніву, попри намагання певних кіл не дозволити їй вийти за межі польського національного гетто в Україні. Можна з майже 100% впевненістю твердити, що антиукраїнські ексцеси в РКЦ будуть менш інтенсивними та чисельними, оскільки вони завдаватимуть суттєвих іміджевих втрат винуватцям таких ексцесів в середині самої РКЦ в Україні. Є усі підстави прогнозувати, що найближчим часом про такі ексцеси практично не буде навіть чути. Хоча вони можуть усе ж таки доволі спорадично з’являтися.

Доречно зауважити, що громадська активність монашества та єпархіального священства РКЦ в Україні минулого року дає усі підстави бачити в РКЦ один з моральних авторитетів українського суспільства та осередок духовного відродження України. У часі Майдану РКЦ у Києві відкрила свої храми як місце захисту та допомоги протестувальникам. Також РКЦ гостро засудила державне насильство над мирними протестувальниками Майдану. В часі московитської агресії РКЦ не тільки засудила цю агресію, але також активно почала надавати допомогу жертвам цієї агресії та надзвичайно активно включилася у допомогу в придбанні захисту для українських вояків. Як і решту українських конфесій, РКЦ зазнала і продовжує зазнавати переслідувань та утисків на окупованих московитами територіях.

З іншого боку, попри переслідування на окупованих теренах, РКЦ показала і минулого року тенденції до кількісного і якісного розвитку на вільних українських теренах і в 2015 році ця позитивна тенденція мала би бути збереженою.

Минулий рік виявив усю ненависть московського православ’я та московського імперіалізму до УГКЦ. Жодна українська конфесія не зіткнулася з такою хвилею інформаційної війни проти себе, як це випадок саме з цією конфесією. Окрім цього, упродовж усього 2014 року московські православні представники та московські агенти, а також і корисні Москві ідіоти не переставали робити спроби пересварити УГКЦ та Ватикан. 

Проте УГКЦ не тільки отримала в українському суспільстві своєрідні бонуси суспільної довіри, саме завдячуючи інформаційним нападам з боку московитського імперіалізму, але й стала своєрідним українським послом у західному світі. Чисельні інтерв’ю українського греко-католицького єпископату для західних католицьких ЗМІ стали доволі серйозним ударом по московитській пропаганді на Заході, а також і є серйозним джерелом правдивої інформації про українські реалії для західних суспільств.

У 2014 році Ватикан та католицький єпископат у світі неодноразово висловлювали підтримку позиції та діяльності УГКЦ. Одним з основних моментів 2014 року став візит Папського легата кардинала Крістофа Шенборна до Києва, який одночасно став і підтримкою УГКЦ та українського суспільства у його справедливій боротьбі за свободу і незалежність та лакмусовим папірцем католицько-московсько-православних стосунків. 

У часі Майдану УГКЦ відкрила свої храми для прихистку протестувальників, гостро засудила державне насильство над протестувальниками, доклала масу зусиль, щоб вберегти протест Майдану в мирному руслі. Саме Майдан став індикатором, який засвідчив високий авторитет в українському суспільстві не лише українського Патріярха-кардинала Архиєпископа-емерита, Блаженнішого Любомира, але й високий авторитет його наступника – Блаженнішого Святослава і усього греко-католицького єпископату. Смілива та відверта позиція Блаженнішого Святослава в часі посередницької місії Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій поміж диктатором Януковичем та українським суспільством показала, що в УГКЦ, не зважаючи на те, що вона є Церквою меншості в Україні, є серйозний потенціал бути трибуном усього українського суспільства перед владою. Буде дуже шкода, якщо у 2015 році, який, судячи з усього, буде кризовим в Україні, УГКЦ не використає цей свій потенціал.

УГКЦ першою з українських християнських конфесій розпочала капеланське служіння у середовищі вояків АТО і продовжує його найінтенсивніше з усіх українських християнських конфесій. Окрім цього, УГКЦ також першою розпочала готувати своїх священиків для реальної допомоги людям, які страждають від посттравматичного синдрому. Активніше запрацювали відділення «Карітасу».

Усе ж таки складається враження, що в УКГЦ на сьогоднішні час немає чітко окресленої стратегії допомоги жертвам московитської агресії та є відсутньою, зрештою, які і в РКЦ, інформаційна політика, як така. В умовах інформаційної антикатолицької та антиукраїнської війни з боку Московії – це серйозний мінус.

Переслідування і утиски греко-католиків на окупованих територіях є доволі інтенсивними. Під загрозою залишається легальний статус УГКЦ в анексованому Криму. Також залишається серйозна небезпека, що греко-католики на окупованому Донбасі можуть стати предметом шантажу і тиску московитських терористів. І постає питання, наскільки добре УКГЦ вдасться вирішити питання власної присутності на окупованих теренах у 2015 році.

Проведені у минулому році в усіх єпархіях УГКЦ в Україні єпархіяльні собори на тему «Жива парафія» показали також і порівняно низький рівень здатності до реального, а не кабінетного стратегічного планування та недобачання певних тенденцій в українському суспільстві, які протистоять євангелізаційній місії Церкви. Постанови деяких єпархіяльних соборів вражають своїми узагальненнями та наївністю. 

Але пропри це, УГКЦ в 2014 році зберігала тенденції позитивного розвитку та виявила себе, як один з моральних авторитетів українського суспільства, до якого суспільство не просто дослухається, але й сприймає його як свою опору.

2014 рік став роком серйозного зросту в українському суспільстві авторитету УПЦ КП, яка, окрім всього, іншого спромоглася на доволі грамотну інформаційну політику. З іншого боку, УПЦ КП не змогла до кінця протиставитись зросту радикальних настроїв у власному середовищі. І це цілком зрозуміло, оскільки цій конфесії, зорієнтованій на національний партикуляризм, бракує універсалізму, який присутній в РКЦ та УГКЦ. Проте реакція на вибрики в зоні АТО закарпатського єпископа, якого УПЦ МП заборонила в служінні вказує на те, що здорове розуміння меж національного і патріотично в УПЦ КП в загальному добре зберігається.

В часі Майдану саме Золотоверхий Михайлівський собор УПЦ КП став польовим госпіталем і місцем порятунком багатьох майданівців. Активна позиція УПЦ КП в часі Майдану, гостре засудження московитської агресії були повністю адекватною відповіддю християнської конфесії на виклики кризового часу.

Чисельний зріст парафій УПЦ КП за рахунок УПЦ МП став предметом скандалів і конфліктів. Цілком ймовірно, що тенденція переходу парафій з УПЦ МП в УПЦ КП зберігатиметься і в 2015 році, можливо навіть стане дещо інтенсивнішою. 

Український протестантизм у 2014 році своєю позицією практично не відрізнявся від позиції католиків та українських православних. Активна громадянська позиція, допомога постраждалим від агресії, допомога воякам АТО додали українським протестантам бонусів перед українським суспільством. Проте, ця позиція спровокувала відчуження українського і московитського протестантизму, останній з яких став на службу кремлівській політиці. Як і в минулому, український протестантизм зберігає позитивну динаміку у великих містах поза Збручем. На сьогоднішній час є усі підстави вважати, що ця динаміка буде збережена і в 2015 році.

Українська майданна криза та московитська агресія проти Україні, як рівно ж демократичні перетворення в українському суспільстві, суттєво сприяли піднесенню суспільної ролі та значення Всеукраїнської Ради церков та релігійних організацій. Фактично події 2014 року потвердили цю Раду не лише як інструмент співпраці релігійних конфесій в Україні, але також і як інструмент взаємовідносин релігійних організацій і держави, релігійних організацій і українського суспільства. 

У 2015 році перед українськими церквами та релігійними організаціями стоятиме низка дуже серйозних викликів: розбудова суспільних та державних інституцій, московитська агресія, московитський тероризм, економічна криза, потік біженців з РФ та примусових переселенців з окупованих територій. Усе це й інші явища можуть спровокувати і політичну кризу. І багато що у розвитку ситуації залежатиме від позиції та реальних дій українських конфесій. Вони покликані стати чинником стабілізації українського суспільства, а також його опорою у часі кризи. Якщо вони дадуть адекватну відповідь – в України є серйозні позитивні перспективи.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар