Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 26 грудня 2014 р.

25.12.2014р. Б. / ІНАУГУРАЦІЯ ПРАВОСЛАВНОГО ФАШИЗМУ В МОСКОВІЇ – ШАНС ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА

Після останньої прес-конференції В. Путіна стало цілком зрозуміло, що РФ продовжуватиме свою політику в тому ж руслі, що й до тепер. Однак цими днями сталося кілька знакових подій, які вказують на те, що ситуація в РФ розвиватиметься у напрямку посилення держави, мілітаризації суспільної свідомості, розпалювання шовінізму, закріплення системи державного капіталізму. Фактично цього тижня стало зрозуміло, що РФ будує систему, яка має більшість ознак фашистської політично-державної системи.

Першим тривожним дзвінком, що в РФ підуть на загострення протистояння і не останню роль у цьому відіграватиме Московський патріархат, стало нагородження патріархом Кірілом головних пропагандистів Кремля, які у московитських державних і напівдержавних ЗМІ розпалюють антиукраїнську та антизахідну московитську шовіністичну істерію, орденом Сєрґєя Радонежского ІІ ступеня. Вже від самої згадки про Дмітрія Кісєльова і його програму «Russia Today» у нормальних людей волосся піднімається дибки. Якщо взяти до уваги, що згаданим орденом Московський патріархат нагороджує державний і громадських діячів за плідну працю, то нагородження генерального директора Російського міжнародної інформаційної агенції «Россия сегодня» Д. К. Кісєльова та генерального директора Всеросійської державної телерадіокомпанії О. Б. Добродєєва виглядає, як визнання Московським Патріархатом того, що розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі та ще й через ЗМІ – благе діло.

Продовженням була заява московського патріарха Кіріла, що екуменічні змагання в Україні не що інше, як єресь. Цього разу Московський патріархат відверто визнав, що екуменізм у його очах – єресь. Цю заяву можна вважати проголошенням самоізоляції Московського патріархату від інших християнських церков і деномінацій. Цілком ймовірно, що впевнившись у безрезультативності, а навіть часто і протилежному від очікуваного результаті власної антиукраїнської пропагандистської кампанії, очолюваної митрополитом Іларіоном Алфєєвим, верхівка Московського патріархату вирішила взяти курс на тісніше злиття з державною машиною РФ та ізоляцію від християн Заходу, які відмовилися підспівувати Кремлівській пропаганді, озвучуваній проводом Московського патріархату.

У міжчасі корифей мілітантного московитського православія, чиї заяви уже перевершили навіть маячню Кіріла Фролова, глава Синодального відділу з питань взаємостосунків церкви і суспільства Московського патріархату протоієрей Всєволод Чаплін зайнявся популяризацію ідеї так званого православного банкінгу, який би працював на зразок сунітського (мусульманського) безпроцентного банкінгу. Ня перший погляд – чудова ідея. Але як виявилось пізніше – це лише частино нової програми Московського патріархату.

Ще у листопаді цього року Чаплін заявляв, що Росія має право на світове панування. Тоді це виглядало просто ізольованим випадом. Але це доволі дивно уже тоді збіглося з виділенням Кремлем 2 млрд. рублів РПЦ для скріплення московитської нації.

Але 20 грудня цього року Чаплін дав інтернет-конференцію на базі татарстанського інтернет-ресурсу «БизнесOnline». Сама ця конференція більше скидається на програмне інтерв’ю представника Московського патріархату, який очолює відділ, чиїм завданням є власне співпраця Московського патріархату з московитською державою. І це програмне інтерв’ю знову збіглося з доволі цікавим документом Кремля «Основи державної культурної політики». Цей документ і програмне інтерв’ю Чапліна мають багато спільного.

У своєму інтерв’ю-конференції Чаплін висуває наступні тези:
  • Московитське суспільство перебуває перед загрозою, яка співмірна з загрозою московитському суспільству в роки ІІ Світової війни (в устах Чапліна – Великої Вітчизняної);
  • Релігійний екстремізм в Московії – це продукт діяльності зарубіжних центрів, а не продукт московитського суспільства;
  • Не можна допускати «помаранчевої революції» в Московії;
  • Московія – це православна країна і з православ’ям пов’язаний вектор її розвитку;
  • Москва – Третій Рим, який покликаний панувати над цілим світом, і всі це інтуїтивно відчувають;
  • Американський стиль життя – це як гітлеризм;
  • Західна цивілізація – це лихварська цивілізація, а християнство і лихварство це речі протиставлені;
  • Москва Тертій Рим веде боротьбу проти нового Вавилону;
  • Путінська влада – це дійсно народна влада;
  • Ватикан – це причина падіння західного християнства і цивілізації;
  • Треба відкинути економічний принцип «гроші роблять гроші»;
  • Священики мають право на розкіш.

Путінський документ в значно менш відвертій формі повторює добру частину цих тез і розширяє певні аспекти:
  • Московія – окрема цивілізація – ні Схід, ні Захід;
  • Історична пам’ять деформована негативною оцінкою певних періодів московитської історії;
  • Московитська нація потребує додаткового скріплення;
  • Московитська цивілізація під загрозою;
  • Культурне життя мусить бути переформатоване відповідно до московитської цивілізації;
  • Усе культурне життя Московії мусить бути під опікою держави;
  • Московія мусить поширювати у світі свою мову й культуру;
  • Московія мусить бути ще більше присутньою в Інтернеті;
  • Розширення московитськомовних спільнот в іноземних державах;
  • Підтримка промосковських вчених, культурних діячів у інших країнах;
  • Збільшення кількості іноземців, які вивчають московистьку мову;
  • Відновлення системи виховання дорослих громадян.

Словом, документ заточений під створення плацдарму для московитської культурної експансії у світі та виховання московитського суспільства в дусі цінностей московитської «цивілізації».

Фактично ми маємо два програмних джерела. Недооцінювати їх не можна. Якщо їх до всього поставити в контекст теперішніх реалій Московії, то напрошується тільки один висновок – в Московії відбувається інаугурація московитського православного фашизму.

Цілком зрозуміло, що за законами поведінки суспільств, якщо Московія продовжуватиме розвиватися тим вектором, яким вона розвивається, а немає жодних підстав прогнозувати щось іншого, то ці ідеологічні програми Путіна-Чапліна будуть впровадженні в життя і в Московії буде встановлено жорстку тоталітарну диктатуру, яка буде провадити інтенсивну агресивну політику стосовно сусідів.

Україна вже стала жертвою московитської агресії, до того ж, ця агресія є не тільки військова і економічна, але й інформаційна і культурна. Вона має й релігійний вимір. Московський патріархат, уже доклав немало зусиль, щоб з одного боку спровокувати міжрелігійний конфлікт в Україні, а з іншого – виставити московитську агресію проти України, як конфлікт релігійний. Це створює додаткову небезпеку для стабільності українського суспільства.

У таких умовах українське християнство мусить усвідомити, що саме на українських християнах лежить відповідальність за збереження міжконфесійного миру між українськими християнами. Також саме на українських християнах лежить повна відповідальність за боротьбу з антисемітизмом, який московитські спецслужби намагаються роздувати в Україні. Окрім цього, українські християни мусять скинути рожеві окуляри, через які вони уже десятиліттями дивляться на Московських патріархат і його структури за межами РФ.

Також слід розраховувати, що навіть у випадку відсутності широкомасштабної війни в Україні потік біженців з окупованих територій зростатиме і до нього долучатиметься потік біженців з самої РФ. Українські християни мають бути готовими надати допомогу цим біженцям. На даний момент доводиться констатувати, що українська держава практично не опікуються ні вимушеними переселенцями, ні біженцями з території РФ. Це також є серйозним викликом для українського християнства. Адже допомога таким людям – це не що інше, як дієве свідчення християнської любові до потребуючих.

Уже зараз доводиться констатувати, що серед українських силовиків та цивільних жертв московитської агресії практично усі страждають від посттравматичного синдрому. Сюди також належать і ті, що пережили розстріли на майдані, знущання та катування з боку посіпак Януковича. Це додатково дестабілізовує ситуацію в українському суспільстві. На цей момент держава просто ігнорує це. Якщо церковні структури не візьмуть на себе обов’язок допомоги таким людям, то нас чекає серія багаточисельних самогубств та вбивств, як також і підняття нової, небаченої хвилі алкоголізму та наркоманії.

Враховуючи дуже слабку ефективність державних структур у визволені полонених з рук московитських терористів, українські християнські церковні структури мали би також не просто розважити, але й створити ефективні структури для визволення полонених, на зразок середньовічних братств з викупу полонених сарацинами християн.

Особливої уваги з боку християнських громад потребують поранені, а також сім’ї загиблих і поранених. Тому мусимо подбати про створення сітки такої допомоги, і суто матеріальної, і духовно-психологічної.

Економічна криза та криза політична, яка очевидно назріває, потребують консолідації зусиль різних християнських конфесій для допомоги потребуючим, кількість яких, на превеликий жаль, тільки зростатиме. Криза державного апарату, присутність жахливої несправедливості, відсутність судочинства, корупція, яка руйнує все довкола, усе це вимагає також активної позиції українських християн. Провідники християнського люду просто таки зобов’язані вказувати державним провідникам на кожен окремий випадок. Єрархи мусять собі нагадати святоотцівську традицію посередництва між керівниками держави та народом. Це, звісно, не вдячна справа, опинитися між сторонами конфлікту.

Але якщо єрархи християнських церков України не стануть буфером між владою і народом, а також тими посередниками між державним апаратом і народом, яким вони намагалися бути в часі Майдану, вони просто нестимуть таку ж саму відповідальність, як недалекоглядний політичний клас за руйнування українського суспільства, а відтак і української державності. Тобто: або єрархи українських церков стануть дійсно трибунами народу, або широкомасштабний конфлікт, цього разу з цілком реальним наслідок тотальної руйнації українського суспільства та української державності і жахливим кровопролиттям та наслідками, просто стане неминучою реальністю для всіх без виключення українських громадян.

Особлива відповідальність у цьому часі лежить на українських католиках, не залежно від їхньої обрядової чи національної приналежності. Адже саме католики є членами вселенської Спільноти Католицької Церкви, яка має добре розвинений апарат допомоги біженцям, переміщеним особам, жертвам військових конфліктів. Окрім цього, саме Католицька Церква, своєю всесвітньою мережею дає унікальну можливість доносити правду про події в Україні до інших суспільств.

Московитська фашистська агресія, зодягнена у шати православ’я, це насправді унікальний шанс для українського християнства показати реально, а не словами, свою християнську любов, дати реальне унікальне свідчення українському суспільству про Христа Воскреслого. Це також і унікальний шанс для Церкви виявити себе дійсно матір’ю і Вчителькою народу.

Наступних кілька місяців покажуть наскільки українське християнство є дійсно християнством, а наскільки мильною бульбашкою пострадянської псевдохристиянської ідеології, замішаної на плеканні народних традицій. Здатність українських християн по-християнськи відповісти на виклики, які Боже Провидіння ставить перед ними, відкриваючи небачені до тепер можливості активної практичної євангелізації, буде індикатором їхньої любові до Бога і ближнього.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар