Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 30 грудня 2014 р.

30.12.2014р. Б. / Навіщо "У"ПЦ МП пише листи Петру Порошенку

Доволі докладно владики відзвітували перед президентом щодо допомоги, наданої за підтримки церкви постраждалим від війни на Донбасі. Але ні словом не відзвітували про те, яким чином оцінюється і карається/заохочується допомога сепаратистам, в який спосіб проаналізована і оцінена участь владик і кліриків "У"ПЦ МП у пропагуванні "русcкого міра" і сепаратистських ідей. Так і залишилося незрозумілим, чи був вивчений цей сумний досвід і чи були зроблені якісь висновки.

Втім, ні, дещо все ж таки зрозуміло: ніхто не збирається визнавати якісь помилки чи відмовлятися від якихось ідей. Навпаки, проблему просто забалакують. Владики визнають, що "іде війна на Сході". Але що за війна, хто її веде і проти кого - не скажуть, мабуть, ніколи. Натомість у документі є рядок про те, що "У"ПЦ МП "послідовно підтримує територіальну цілісність і незалежність України" - при тому, що жодної "послідовності" у діях, принаймні, частини єпископату дотепер не простежувалося. Чи, може, вірність доктрині "Русского міра" нікому не заважає? Не заважає, звісно - це ж просто "війна на Сході", може навіть "братовбивчий конфлікт" чи "міжусобиця", які час від часу проскакують у риториці єпископів "У"ПЦ МП і постійно - у промовах їхнього московського начальства. Отже, до чого тут "Русскій мір"?

Дуже швидко стає зрозумілим, що метою звернення до президента було не визнання "територіальної цілісності", чи відмова від якихось ідеологічних перекосів, чи навіть звіт щодо допомоги. Головна проблема, як завжди - майно. Керівництво "У"ПЦ МП просить Петра Олексійовича "розібратися" і "навести порядок" - у питанні руйнування власності "У"ПЦ МП у зоні військових дій і у питанні "захоплення" парафій" "У"ПЦ МП на Київщині і у західних областях країни.

Так, єпископи бідкаються про "зруйновані церкви" у т.зв. зоні АТО саме президентові України, і в нього вимагають якось на це вплинути. З чого випливає, що їхню власність руйнують саме українські військові, і саме український президент може зупинити це неподобство. Чомусь шановні владики не звернулися до свого московського начальства - так само офіційно - і не попросити його вплинути на кремлівське керівництво. Ефект міг би бути куди як більшим.

Лукавство робить заручниками вірних, які шукають у церкві Христа і обов'язково рано чи пізно перечіпаються об "русскій мір", кліриків, які намагаються служити Христові - і обов'язково рано чи пізно опиняються між молотом політичних вимог і ковадлом настроїв пастви.

Але ж для того доведеться визнати російське втручання. І тоді вийде зовсім негарно. Втім, "негарно" - це, здається, просто девіз "У"ПЦ МП останнього року. От вам лише тільки останні серії цього шоу: митрополит Онуфрій наказує своїм підлеглим обов'язково поминати патріарха Московського під час богослужінь, а невдовзі патріарх Московський нагороджує високою церковною відзнакою журналіста Дмитра Кисельова, який веде відверту пропагандистську війну проти України. "За значний внесок", як водиться. Після цього конфузу Синод не дистанціюється хоча б від окремих рішень Московського патріарха. Ні, він публічно запевняє президента України у свої "послідовній підтримці" і готовності "робити все можливе для подолання кризи".

До речі, цікаво, чому у зверненні до президента не було роз'яснення, які саме нововведення були прийняті до статуту кримської митрополії "У"ПЦ МП. Це так, ремарка щодо "послідовної підтримки територіальної цілісності України".

Якщо висловлюватися м'яко, то це можна назвати абсурдом. Але ми не в тому становищі, щоби дозволити собі підміну понять. Хтось просто бреше. Собі, нам, Москві, президенту Порошенку чи всім потроху - не має значення. Не має значення навіть те, що це лукавство "вимушене".

А що робити? - спитаєте ви. Адже "У"ПЦ МП дійсно має серед своїх вірних людей різних політичних поглядів. Вона знаходиться у канонічній єдності з Москвою - і жодних шансів розірвати цю єдність у законний спосіб поки не бачить. Чи не хоче бачити. Вона приречена намагатися втримати рівновагу між двох стільців.

Тобто приречена на лукавство, що межує з відвертою брехнею. На кшталт розповідей про перебування "поза політикою". "У"ПЦ МП не може бути "поза політикою" - тому що вона є структурним підрозділом РПЦ, яка з головою у політиці. Яка була створена як політичний важіль - і сумлінно виконує цю функцію до сьогодні. РПЦ, в якій так люблять поговорити про "єресь філетизму" - тобто підпорядкування церковного питання державному - сама є втіленням цієї єресі, оскільки підпорядковує все, що може "імперсько-державним інтересам", і робить це цілковито відверто, плекаючи вже не перше століття химерну ідею якогось особливого "російського православ'я", що об'єднує не менш химерну "руську" (часом - "російську") націю (.?!).

Це лукавство робить заручниками вірних, які шукають у церкві Христа і обов'язково рано чи пізно перечіпаються об "русскій мір", кліриків, які намагаються служити Христові - і обов'язково рано чи пізно опиняються між молотом політичних вимог і ковадлом настроїв пастви. Можна зрозуміти намагання частини єпископів і кліру "уникати політики" - але за умов, що склалися, за умов політизованості церковного інституту "згори" (і неуникно - "донизу"), ці намагання вироджуються у створення фігури замовчування. І тоді кожне повторення мантри про "церкву поза політикою" викликає просто роздратування - як всяке намагання видати бажане за дійсне.

Втім, всі ці високі матерії турбують нас. А священоначалля переймається іншими питаннями. Наприклад, "розграбованою людьми у формі ЗСУ" заміською резиденцією митрополита Донецького Іларіона. Чи "захопленими" парафіями (що добровільно перейшли до УПЦ КП). А також цінами на опалення, які удостоїлися окремого звернення до української влади (так, чомусь до української, а не до московської - адже ціну на газ диктує саме вона). Криза кризою - а жити треба.

Найдивніше те, що коли читаєш звернення Синоду до президента Порошенка, на абзаці, що попереджає про жахи релігійних війн, не можеш втримати посмішки. Смішно, коли хтось намагається налякати Україну війною. Удвічі смішніше, коли намагаються налякати війною "на релігійному" (а насправді - на ідеологічному) ґрунті. Ніби ми наразі маємо щось інше. Владики, мабуть, і самі чудово розуміють, що ніякої "релігійної війни" у західному регіоні, де відбуваються переходи парафій, нема і не буде. Просто "релігійні війни" - це ще одна фігура мови поруч з "церква поза політикою", яка мусить діяти як "сигнал", а натомість викликає тільки роздратування.

Найбільш полохливих читачів (раптом такі ще лишилися) я заспокою: ні, не буде релігійних війн в Україні. Не вірте, коли орденоносний Кисельов каже інакше. Все, чого досягне "У"ПЦ МП подібними відозвами - радикалізує настрої всередині, втратить відчутну частину пастви, закапсулюється у власній "опозиційності" (яку і далі називатиме "позаполітикою") і перетвориться на "обложену фортецю" всередині власної країни. Тобто знову використає цілком московський тренд.

Катерина Щоткіна

Джерела: "Деловая столица"

Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар