Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 20 грудня 2014 р.

20.12.2014р. Б. / Коментар апостола на Неділю 28-у по Зісланні Святого Духа


28-а Неділя по Зісланні Святого Духа

Послання апостола Павла до Колосян 1,12-18
  1. Текст Кол 1,12-18
12. Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. 13. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина, 14. в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів. 15. Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, 16. бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене. 17. Він раніш усього, і все існує в ньому. 18. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він – начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому він мав першенство.

  1. Контекст і особливості послання до Колосян
  1. Християнська спільнота в Колоссах
Колосси це невелике місто, яке знаходилось в римській провінції Фригії (Мала Азія, зараз територія сучасної Туреччини) на відстані приблизно 120 км від Ефесу. Слід відзначити, що сам апостол Павло не заснував християнську спільноту у цьому місті, проте він вважався їх духовним батьком, тому-що колосян на християнство навернув Епафр, його учень і співробітник (1,7-8; 4,12-13). Це могло статись тоді, коли Павло перебував в Ефесі 2,5 роки і проповідував тут Євангелію у 54-57 роках. Неподалік від Колосс знаходилися інші два міста: Лаодікея і Гієраполь, які були осередками християнства. Сюди віра у воскреслого Христа також прийшла подібним шляхом як до Колосс, через учнів Павла.

  1. Причина написання послання
Послання до Колосян разом із іншими писаннями такими як до Ефесян, до Филип’ян та до Филимона відноситься до так званих послань з ув’язнення. Апостол Павло, перебуваючи два роки у Римському ув’язненні (61-63 рр.) в очікуванні на судовий процес, має можливість приймати в домі, де перебуває під наглядом римського воїна, різних людей. Власне, в такий спосіб він підтримує через своїх учнів зв’язок із заснованими спільнотами та пише до них послання.

До Павла приходить Епафр і розповідає про життя християн Колоссів та повідомляє про нові виклики і небезпеки – єресі, які почали загрожувати правдивій вірі у Господа Ісуса. Апостол, бажаючи допомогти молодій християнській спільноті, відразу ж пише їм послання, відправляючи його через своїх учнів Тихика та Онисима (4,7-9). Своїм авторитетом, як апостол Ісуса Христа (1,1), він подає їм правильне розуміння віри та життя згідно Євангелії.  

  1. Колоська єресь
            У місті Колоссах та в околицях проживало багато євреїв, і саме вони стали першими слухачами та учнями воскреслого Господа. Проте серед них під впливом тогочасних філософських міркувань та різних поганських вірувань поширились дивні ідеї чи теорії про те, що необхідно віддавати окрему шану небесним духам (ангелам), які виконують посередницьку місію між Богом і людиною, щоб мати їх прихильність. Ці ідеї також увійшли і до християнської спільноти, в якій дехто почав вважати, що й Ісус Христос є лише одним з посередників. На практиці дані ідеї виражалися через почитання ангелів, навіть вище ніж Христа, та зобов’язання до дотримання основ юдаїзму (обрізання), святкування різних свят, зокрема суботи та новомісяця, обмеження у харчуванні (строгий аскетизм) і т.д. (2,16-18).

            Павло називає ці вірування словом «філософія», «пусте обманство», які повстали лише на основі людського передання і базуються на «первнях світу» (2,8), тобто на примітивному сприйнятті як саме є влаштовані та функціонують земля і вселенна.  Це можна розуміти як уявлення про елементи з яких складається світ (земля, повітря, вогонь і вода) або більш правдоподібно мова йде про духів (ангелів), які згідно тогочасних ідей оживляють та рухають матеріальні частини всесвіту і від яких залежить людина і світ (1,16; 2,10.15). Апостол у посланні виразно не подає засади цієї філософії. Про неї можна говорити лише на основі того, що він заперечує та висміює як повернення до минулого матеріального життя, від якого християни вже відійшли і мають правильне розуміння про людину, про світ, про Христа та про спасіння. Більшість екзегетів мають спільну думку, що ця філософія – не була випрацювана доктрина, але радше це було поєднання різних міркувань-ідей та практик взятих як з юдаїзму так і з поганства.   

            Апостол, показуючи примітивність цих ідей та практик, говорить та пояснює, що центральне місце і роль як у всесвіті так і в житті людини, спільноти займає Христос. Він є вище всього, і навіть ангелів. Від Нього залежить все, тому саме Йому як правдивому Богу належить поклоніння. 

  1. Структура послання
            Послання до Колосян схематично можна поділити на 2 частини: доктринальну та морально-заохочувальну. Перша частина з доктринальним змістом це є 1-2 розділи, де Апостол говорить про першість Христа у світі та у Церкві; друга частина з морально-повчальним змістом це є 3-4 розділи, в яких він закликає колосян жити праведним християнським життям, яке не є відмежуванням від світу, але життям, яке звершується у відповідальності за дар життя і в гармонії з метою осягнути вічність.

  1. Головні тематики послання
У посланні до Колосян Павло розглядає наступні тематики: першенство Христа, Його місце і значення у світі та у Церкві, хрещення – це початок нового життя і реалізація спасіння,  християнин – це нова людина згідно з волею Бога.

Коли Апостол говорить про Христа, то вже не зосереджується на події смерті і воскресінні, через яку Він звільняє все людство від гріха та закону, але представляє унікальну роль Господа у всесвіті. Про це Павло велично говорить у Христологічному гимні 1,15-20.  Саме Христос є посередником у справі творення, Спасителем і ціллю всього створеного, у ньому перебуває «…вся повнота Божества» (2,9), і Він є «…голова всякого начала і власти» (2,10). 

Апостол стверджує, що Христос є головою тіла, тобто Церкви (1,18), і тут він розуміє Церкву не просто лише як одну з спільнот, але представляє її в універсальному, космічному та христологічному значеннях. Власне, в ній і через неї Господь здійснює відтепер своє панування: «…щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне» (1,19-20). 

Через Таїнство хрещення віруюча людина єднається з Христом, позбувається гріховності та вад старої людини і вже живе новим життям: «Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина» (1,13); «Поховані з ним у хрещенні, з ним ви разом також воскресли…» (2,12); «…ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову» (3,9-10).

            Місцем нового розпочатого життя кожного християнина є земля, тому він упродовж свого життя постійно знаходиться на шляху до досконалості, яка вповні зреалізується тільки в небі: «…задля надії, що вам збережена на небі…» (1,5); «Думайте про горішнє… Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність… Усе, що тільки чините, робіть від душі, як для Господа… знаючи, що приймете від Господа нагороду – спадщину» (3,2.12.23-24). 

Також потрібно підкреслити, що послання до Колосян і до Ефесян, які були написані до двох важливих християнських центрів Малої Азії, є подібні між собою тематично. Екзегети вважають, що послання до Колосян було написане раніше, тому що в посланні до Ефесян ті самі теми – Христос голова Церкви, спасіння – є розглянуті ширше та висвітлені більш поглибленіше.    
  1. Пояснення окремих віршів Кол 1,12-18
12: Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі.

Апостол Павло після запевнення християн з Колосс у своїх молитвах за їхнє праведне життя у вірі та спізнанні Божої волі (1,9-11), у 12 вірші звертається до них із закликом, щоб вони постійно були вдячні Богові за дар покликання до спасіння. У цьому вірші Апостол вживає лише слово Отець, проте вже з початку самого послання через 3 вірш є зрозуміло, що подяка належить Богові, Який є Отцем, тобто початком для усіх: «Ми дякуємо Богові й Отцеві Господа нашого Ісуса Христа…» (1,3). Подяку Богові, як показує Павло, потрібно приносити завжди в радості, навіть не зважаючи на можливі труднощі, які можуть бути у житті християнина. Попередні вислови «…покріплені всякою силою… щоб осягнути всяку витривалість і довготерпеливість з радістю» (1,11) показують, що спільнота у Колоссах могла мати хвилини випробовувань, тому Апостол закликає вірних жити християнським життям у радості.

Вислів «доля святих» можна розуміти в подвійний спосіб: «святі» – це можуть бути як ангели, які перебувають з Богом в есхатологічному світлі (Тов 11,14; Мр 8,38; Юди 14; Од 14,10), а також люди – християни, які вже відтепер є покликані жити у світлі спасіння (Рм 8,27; Еф 4,12). У Святому Письмі слово «святий» найперше вживалось на означення вибраного народу, тому що Бог є сам по собі святий (Іс 6,3), тому і ті, хто посвячує себе для служіння Йому, теж є названі «святими»; окрім того це слово використовується  у відношенні до спільноти у месіанських часах (Дан 7,18-28). До приходу Христа спасіння було зарезервоване для Ізраїля, а тепер до нього Бог кличе усіх поган (Еф 1,11-13). В даному контексті Апостол, звичайно, тримаючи зв’язок із обітницями даними в Старому Завіті для вибраного народу, і тут пам’ятає усіх праведників, бере за основу нову дійсність спасіння у Христі, яка відкривається для кожного віруючого через хрещення. У ранній Церкві навіть стало звичаєм називати словом «святий, святі» усіх християн, які є новим «святим народом» (1Пт 2,5.9): «…святих у потребах спомагайте» (Рим 12,13); «Вітайте один одного святим цілунком. Всі святі вас вітають» (2Кор 13,12). Говорячи вкінці речення про світло, Павло бажає уточнити колосянам, що світлом для християн є сам Господь, Який опромінює віруючих благодаттю та вірою, а в майбутньому сподобить бачити правдиве Світло – Бога лицем в лице.
  
13-14: Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина, в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів. 

            У віршах 13-14 Апостол пригадує колосянам про історію спасіння «вирвав нас із влади тьми й переніс у царство», а також подає їм богословські аргументи: через Христа люди є відкуплені і мають прощення гріхів. Християни через смерть і воскресіння Господа є звільнені з-під влади темряви, тобто сил, які згідно колосських вірувань, володіють світом (різні духи, ангели) і вже тепер є взяті в царство Сина. Даний перехід до спасіння відбувається через Таїнство хрещення, власне, елементи, які перераховує Павло, можуть на це натякати: зміна однієї влади на іншу, протиставлення між новим життям і старим, прощення гріхів. Подібний текст зустрічаємо в книзі Діянь Апостолів 26,18: «…щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими». Текст з книги Діянь Апостолів насамперед свідчить, що ці духовні постулати Павло взяв з визнання віри перших християнських спільнот, який був спільний для усіх тоді Церков. Опис поданий в Діяннях допомагає краще зрозуміти значення цих же слів у посланні до Колосян: сили темряви – це диявол і злі духи, які поневолюють людину та штовхають в рабство гріха, натомість Христос не лише визволяє людину, але й через Нього настає прощення гріхів і людина може свобідно служити Богові Отцеві.

15-18: Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене. Він раніш усього, і все існує в ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він – начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому він мав першенство.

            Вірші 15-18 відносяться до широкого уривку, який охоплює ще наступні два 19-20 і в християнській традиції цей текст має назву «Христологічний гимн» (1,15-20). Згідно загальної думки багатьох екзегетів цією похвальною піснею (гимном) деякі християнські спільноти під час Літургії висловлювали свою віру в Ісуса Христа, а Павло взяв її і вклав в текст послання до Колосян, щоб його слова звучали авторитетно і були підкріплені правилом віри ранньої Церкви.

            Подаючи слова гимну, Апостол бажає показати колосянам, яке місце займає Христос у світі як фізичному так і духовному: Він є посередник створення всього видимого і невидимого та відкуплення. Християнська спільнота, використовуючи старозавітні образи щодо мудрості і застосовуючи їх до Ісуса Месії, прославляє Його за це: «Я [мудрість] настановлена була від віку, від початку, раніше, ніж земля постала…» (Прип 8, 23-31); «Вона [мудрість] – вічного світла відблиск, безплямне дзеркало Божого діяння і образ його доброти» (Муд 7,26). 

Він є образом невидимого Бога (порівняй 2Кор 4,4; Рим 8,29) – саме через Ісуса Христа усі люди можуть пізнати Творця в Його таїнстві одного Бога в трьох особах та Його безмежній любові до людського роду і плану спасіння, відкуплення та успадкування життя вічного. Згідно тодішніх уявлень, зображений стає присутнім, тому й Павло говорить, що Христос є образ, тобто через Христа ми бачимо Бога. В Євангелії від Івана 14,9 читаємо слова самого Ісуса: «Скільки часу я з вами… а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця».

Він є «первородний усякого створіння» – якщо цей вислів розглядати без богословського обґрунтування, то є ймовірність неправильного розуміння того, що Ісус Христос є перший з усіх сотворених істот. Проте слово «первородний», яке є вжите у відношенні до Христа, містить у собі не вузький буквальний сенс і часовий вимір, але широке значення і понадчасовий вимір. Він єдиний роджений, а отже – рівний Богові Отцеві, а всі інші істоти створені, тому вони є лише «сотворіннями». Наступне уточнення «бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме» допомагає краще зрозуміти значення слова «первородний», тобто всі сотворіння були створені в Ньому і Він не знаходиться на якомусь рівні поряд з іншими духовними силами (ангелами). Далі Апостол подає перелік різних чинів ангелів і завершує його, уточнюючи велич Бога і порядок сотворення: «все було ним і для нього створене».

Коли Павло говорить, що Христос є «голова тіла, тобто Церкви», то даний вислів потрібно сприймати в тому контексті в якому подається увесь текст, а саме тут є представлення Господа, який присутній у всесвіті та провадить його. Христос у собі об’єднує всі реальності, Він творить Церкву і є для неї головою, у Ньому «повнота» життя та благодаті, з якої кожний віруючий може користати. У 18-му вірші говориться про загальну Церкву, межі якої охоплюють увесь світ та сягають неба: воскреслий Христос є голова, довкола Нього є зібрана небесна спільнота ангелів та святих і тепер ця дійсність стає видимою на землі.

Він – начало, первородний з мертвих – Ісус Христос є першим чоловіком, тобто новим Адамом, Який воскрес із мертвих та повернувся до Бога Отця в прославленому стані. Таким чином Павло бажає показати, що Христос, як правдивий Бог, має першенство в усьому: Він є початком всього існуючого та першим із померлих.

  1. Ісус Христос – Господь і Бог мій
            Апостол Павло, опираючись на визнанні віри ранньої Церкви, подає християнам із Колосс правильне розуміння ким є і ким має бути для них Розп’ятий. Воскреслий Господь діє в цілому всесвіті, через Нього приходить спасіння і примирення з Богом, відпущення гріхів та запорука воскресіння і вічного життя.

            Також і сьогодні кожний християнин, зустрічаючись із воскреслим Христом у Літургії, у читанні Євангелії, у молитві, у Святих Тайнах, у кожному ближньому, має завжди прагнути правдиво пізнати Господа і належно Його почитати. Християнська віра – це не є віра у певні сумнівні «первні світу», але вона опирається на об’явленні самого Бога, Який прийняв людське тіло, умер на хресті та воскрес із мертвих, даруючи людям спасіння. Апостол Тома, доторкнувшись фізично до Ісуса, промовляє: «Господь мій і Бог мій!» (Ів 20,28). Проте у відповідь Христос каже: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували» (Ів 20,29). Скарб віри в її цілісності дарується людині через Церкву, яка є тілом Господа, тому саме у цьому духовному організмі розпочинається, зростає та формується правдиве пізнання і почитання Бога. Кожний християнин через постійну молитву і єднання з Господом у Святих Тайнах: через життя у вірі, у ділах любові в церковній спільноті та у світі, може духовно зростати як нова людина і правдиво почитати Ісуса Христа, Який є нашим Богом і Господом. 

о. д-р Іван Січкарик

Немає коментарів:

Дописати коментар