Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 31 серпня 2014 р.

31.08.2014р. Б. / Ціна незалежності

Україна незалежність
Якщо трирічний малюк починає ранок запитанням: «Мамо, скільки наших солдатів убили вночі?» — а на вулиці молодиця з сином, чуючи шум від салюту, буденно-втомлено запитує: «Це війна?» — то ви опинилися в сусідній із Донбасом області.
 
Тут чутно лише відгомін війни: оплакують загиблих, проводжають воїнів… І саме тут можна зустріти священнослужителів, які поїхали «звідти». Може, їхня мова й не багата на патріотичні гасла, та вони спокійні: скільки було можливо, ці священики не лишали своїх вірних. 

Імена, прізвища та назви місць у цьому матеріалі доведеться навмисно пропускати: як із поваги, так і певною мірою з міркувань безпеки. Ми на Сході, а тут ціна української незалежності — і духовної свободи — пізнається не зі стрічки новин в Інтернеті. 

Отже, їдемо містом у маршрутному таксі. До війни (тут кажуть саме так, абревіатуру «АТО» чути вкрай рідко) тут не було намальовано жовто-блакитного прапора на кожному стовпі, а нині — уже так. Щойно мешканці цього міста (хоча всі вони здебільшого російськомовні) зрозуміли, що насправді відбувається на Донбасі та в Україні загалом, місцевість охопив патріотизм. Ми їдемо з одним із тих священиків, який був змушений залишити свою парафію — і, як виявилося, устиг це зробити за кілька днів до того, як по нього прийшли. І тут він раптом каже: «Дивись… Тихо, маршрутка їде, у ній символіка українська спокійно висить. Що ще треба?..» Емоційне піднесення у чоловіка викликав простий (ба навіть брудненький) прапорець, що його водій маршрутного таксі вже, певно, не змінював кілька місяців. 

Священики, які повертаються з Донбасу, здебільшого небагатослівні. Особливо ті, які на власному досвіді скуштували полону та знущань. На питання, як духовно рятувалися, відповідають дуже просто: лише молитвою. Молитва долає страх, допомагає залишатися священиком навіть у полоні, відтак учить концентруватися на Богові, а не на власних переживаннях. Те, що в буденному житті ніби очевидне, серед страху та невпевненості стає духовною зброєю: це постійне і витривале молитовне уповання на Бога. Коли навколо «гради», коли зникають люди, коли чекаєш на розстріл — залишається тільки Господь. І, як виявляється, у такому зізнанні немає ні краплини пафосу. 

Жоден із них не скаже вам, що зрікається цього болючого досвіду, прагне стерти його з пам’яті: випробування відкривають у людині гідність величезної сили — як просту людську, так і насправді християнську. Що підтримувало в найгірший час? Упевненість у молитві братів і сестер. Бажання послужити Таїнством Примирення навіть у темряві полону. Переконання, що коли не буде на те Божої волі, то з твоєї голови не впаде жодна волосина. Коли слухаєш усе це, відкривається цікава річ: зріла віра обдаровує людину духовною незалежністю, а вона є міцною основою незалежності держави. 

Окрема історія — турбота про тих, хто залишився «там». Про своїх вірних, про окремих священиків, які виїжджали не всі й не відразу… Мовчки страждають як єпископи та священики, так і прості вірні, адже католицькі парафії зазнають особливих переслідувань поряд зі «звичайними» людьми. І знову ж відповідь одна: єднатися в молитві. Спосіб перевірений і дієвий. Інакше щоденні повідомлення про кількість загиблих на Донбасі перетворяться просто на рядки статистичних даних. А якщо ми опустимося цього, то втратимо дар незалежності. 

…Напевно, усі ми знаємо, що християнське вітання «Слава Ісусу Христу! — Навіки слава!» для когось є насправді маленьким визнанням віри, а для інших — просто словесним штампом. Подібно і з патріотичними гаслами, ціна яких пізнається лише у час, коли вірність Четвертій заповіді (також і вірність Батьківщині та любов до неї) легко може коштувати життя. Перш за все віддаючи славу Богові, ми прагнемо волі та моці для держави, щоби вона прославилась у доброму — і саме це вкладаємо у слова «Слава Україні!». Для багатьох солдат девіз «Воля або смерть» став життєвим кредо, їм ліпше віддати життя, ніж зрадити Богу, ближнім та своїй землі. І тільки таким героям належить слава в народі. Майдан, а пізніше кривава битва за незалежність на Донбасі відкрили нам усе це: і, схоже, 23 роки — іще далеко не межа наших відкриттів… 

"Католицький Вісник", № 16/ 2014  

Джерело:    КРЕДО

Немає коментарів:

Дописати коментар