Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 26 серпня 2014 р.

26.08.2014р. Б. / ТИЖДЕНЬ ЗАЯВ, АБО КІНЕЦЬ «РУССКАҐО МІРА» В УКРАЇНІ

Новий тиждень Україна розпочала зі святкування Дня Незалежності. З нагоди свята до громадян України звернулися Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, Конференція римсько-католицьких єпископів України, Глава УПЦ КП патріарх Філарет, але аж ніяк не глава "У"ПЦ МП. Годі шукати в просторах інтернету привітання, звернення чи послання митрополита Онуфрія з нагоди 23-ї річниці української Незалежності. Зі світових лідерів Україну привітав Святіший Отець Франциск, і то двічі, та глава церкви Англії королева Єлизавета ІІ.

Поки в українських церквах молилися за українське військо і владу, просили Всевишнього про мир, згадували борців за волю, Московія вирішила привітати Україну по-своєму – активізацією терористів на Донбасі, дикунським «парадом» полонених в Донецьку, заклинаннями патріарха Кіріла, щоб надати право терористам вирішувати долю України, та черговим вторгнення московитських військ, щоправда, тепер уже у напрямку Маріуполя.

І все це відбувається на тлі наполягань федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель, що Україна не мала би шкодити Росії.

Таке моральне падіння німецької політики у час московитської агресії проти України зловісно нагадує сумну річницю, яка випала минулого тижня – 23 серпня 1939 року. Саме 75 років від дня підписання сумнозвісного пакту Ріббентропа-Молотова, яким Московія та Німеччина домовилися про майбутній поділ Європи. Саме цей документ історики вважають реальним початком ІІ Світової війни. І сьогодні Німеччина потверджує – вона так і не зрозуміла уроків тих жахіть, які сама й спровокувала. Вона і надалі збирається будувати своє щастя на крові інших народів. Звісно, таку політику, коли для Німеччини московитський газ дорожчий від української крові, Бог благословити не може.

Чергове моральне дно продемонстрував минулого тижня і «русскій мір». Патріарху Кірілу виявилось замало писати кляузи предстоятелям Православних церков. Він вирішив оббрехати Україну, УГКЦ та УПЦ КП перед усією міжнародною спільнотою, пишучи уже в ООН, ОБСЄ та Раду Європи. Більше того, очільник московського патріархату, очевидно, на повну потужність включився у війну проти України.

Так на сам День української Незалежності московський патріарх звинуватив «уніятів», «розкольників» та українську владу в артилерійській атаці на московський православний храм на Донбасі, де загинуло троє людей. Хоча уже для нікого не є секретом, що саме православні терористи обстрілюють цивільне населення Донбасу і московські православні храми.

Після такої поведінки провідника усіх московських православних його вітання українському Президентові з нагоди Дня Незалежності України виглядають особливо цинічними. До якого морального дна потрібно було опуститися патріарху Ґундяєву, щоб звертатися до Президента держави, що бореться з московитським тероризмом, із заклинанням, щоб він, український Президент, припинив війну та надав право терористам вирішувати долю України! Цілком зрозуміло, що таке «вітання» так і не знайшло свого місця на сайті офіційного інтернет-представництва українського Президента серед вітань світових лідерів та Глав Вселенських Спільнот Католицької та Англіканської Церков. Адже «вітання» патріарха Кіріла – це черговий антиукраїнський пасквіль одного діячів ворожого Україні «русскаґо міра».

Направду, історія християнства знає, на жаль, багато випадків зовсім нехристиянської поведінки християнських очільників. Але такого лицемірства і безстидства, такого відвертого цинізму, здається, до минулого тижня вона ще не зафіксувала. Без сумніву, патріарх Кіріл, зрештою, як і все його оточення, уже увійшли в історію християнства, але чи варто було так входити. Питання, звісно, риторичне.

Риторичним залишається і питання, чому Кіріл вперто не помічає, що московитські православні терористи переслідують немосковських християн на територіях під своїм контролем, чому він не помічає терористичної діяльності клиру власного патріархату, а ще багато всього іншого.

Можливо, своїми діями очільники московського православ’я намагалися підняти в Україні хвилю ненависті до московського православ’я, утіловленного в УПЦ МП. Та, здається, поки що, за влучним висловом української журналістки Катерини Щоткіної, викликали в українського суспільства хіба що відразу. Саме так. Відразу. А в християн ще й співчуття. Патріарх, який разом зі своїми підручним пише кляузи та оббріхує державу, за яку він начебто по-душпастирськи піклується… Церква, яка мовчанкою підтримує цього патріарха, у чийому патріархаті вона перебуває, церква частина якої розпалює московитських терористів на сході нашої країни, а «проукраїнська» частина, якої мовчить на всі антиукраїнські вибрики свого московського начальства, або «відмазується», що вона немає стосунку до цих вибриків… Одним словом, декларативні християни, які втратили зв’язок з реальністю, заплуталися у трьох соснах «русскаґо міра» – «канонічності», «святой русі» і московитського шовінізму – нічого іншого крім огиди і співчуття не можуть викликати у християнського люду.

Як би там не було, але «русскій мір» наказав довго жити, а кірілівська «історіческая» чи «істєріческая» «святаярусь» нічого крім знизування плечима уже не здатна викликати в українському суспільстві.

Минулий тиждень приніс також Україні й добру новину: вона має не тільки свого брехливого обвинувачувача перед світовим християнством, але й свого адвоката. Глава УГКЦ Блаженніший Святослав звернувся до усіх Католицьких єпископських конференцій, до світових релігійних та політичних лідерів і розповів про реальну ситуацію в Україні. УГКЦ в чергове підтвердила, що є Трибуном нашого народу і української держави на міжнародному рівні.

Також Президент України доручив Урядові України «опрацювати з урахуванням кращого світового досвіду питання законодавчого врегулювання вимог щодо використання громадянами та юридичними особами України, державними органами, органами місцевого самоврядування на території України державних символів іноземних держав, обмежень, заборони використання символіки тоталітарних та інших недемократичних режимів, самопроголошених квазідержавних утворень, терористичних, сепаратистських організацій чи груп та за результатами опрацювання підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроект». Таке фізичне очищення України від духовних символів тоталітаризму може стати одним з перших симптомів початку її духовного одужання.

Зараз Україна перебуває у тяжкій і складній ситуації. І ми, українські християни, мусимо продовжувати свою боротьбу за її духовне визволення і зцілення, за її фізичну оборону, якщо не хочемо опинитися під чоботом ворога, який не тільки заперечує наше право на свободу совісті, але й навіть на фізичне існування. А нашим братам – московським православним, які ніяк не можуть виплутатися з тенет «русскаґо міра», – можемо тільки побажати, щоб вони прийшли до тями і визначилися, з ким вони заодно – з агресором чи з власним народом.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар