Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 11 серпня 2014 р.

12.08.2014р. Б. / "У"ПЦ МП В АНТИУКРАЇНСЬКІЙ БОРОТЬБІ

Минулого тижня сталось саме так, як гадалось: Московія доклала суттєвих зусиль, щоб надати своїй агресії проти України релігійного забарвлення.

У вівторок, 05.08.2014. р. Б., Москва здійснила небувалу з часів падіння комунізму інформаційну атаку на Україну – Офіційний сайт РПЦ опублікував заяву Синодального інформаційного відділу цього патріархату. Вражає неймовірність звинувачень української влади і УГКЦ, УПЦ КП, а про УАПЦ, з великою ймовірністю, не йдеться. Адже ця конфесія від початку московитської агресії десь узагалі зникла, випала з інформаційного поля України. У притомної людини, яка хоча поверхнево ознайомлена з українськими реаліями, виникає враження, що в офісах управління Московської патріархії сидять люди, які страждають тією ж недугою, що й госпіталізований в Іспанії їхній вихованець Охлобистін. Тільки замість білих мишей їм час від часу ввижається то громадянська війна в Україні, то озвірілі, озброєні до зубів греко-католики та немосковські православні, які криваво переслідують московських православних в Україні.

Занепокоєння викликає не стільки сам факт такої заяви РПЦ, як мовчанка представників її структурного підрозділу в Україні – УПЦ МП на таку з’яву. Ця гробова мовчанка багато промовистіша від найголоснішого крику. Після неї всяка мова про існування серйозної проукраїнської сили у середині цієї конфесії та про її українізацію викликає серйозний сумнів у адекватності того, хто такі тези озвучує.

Адже сама заява не просто булькотить українофобією, вона є виразною спробою розпалити в Україні міжконфесійний конфлікт. Ба більше того, як це влучно зауважила українська журналістка, лауреат премії Кароля Войтили Катерина Щоткіна, ця заява виглядає, як пряма провокація, щоб українські правоохоронні органи зайнялися РПЦ та її структурами в Україні. Тому відсутність відмежування УПЦ МП від цієї заяви, здається, радше, повною втратою у проводу московського православ’я в Україні усякої адекватності.

І черговим доказом цієї неадекватності стала заява Місцеблюстителя Онуфрія стосовно редакційної політики телеканалу «1+1». Ні, не йдеться про її істеричний тон, про те що Глава церкви, навіть просто тимчасовий, спускається на рівень розборок з одним з телеканалів. Йдеться про те, що УЦП МП і її Місцеблюститель жодної уваги не звертають на розпалювання міжрелігійної ворожнечі офіційними особами РПЦ, своєї церкви-матері, ні на вибрики свого єпископату і клиру, зате, панічно реагують на телевізійні передачі, які їм справедливо чи ні не подобаються. Доречно тут зазначити, що Місцеблюститель Онуфрій ще перед тим два рази вимагав від Президента закрити рота ЗМІ.

Реалії ж українсько-московистької війни насправді цілком протилежні, від тих, які змальовує РПЦ у заяві свого інформаційного відділу. Переслідування є, але не на тій території, що її контролює українська влада, а на територіях підконтрольних терористам. І переслідують не московськоправославних християн, а власне тих, які до Московського патріархату не належать. І ці переслідування з пограбуваннями, викраденнями, мордуваннями, катуваннями, вбивствами здійснюють бойовики так званих «ДНР» і «ЛНР», а серед них і «Русска православная армия», яких від імені РПЦ визнав вірними саме московського православ’я, не більше не менше, сам Глава Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополит Валакаламський Іларіон Алфєєв. Тож «конституції» терористичних угрупувань з Донбасу, які визначають московське православ’я «державною релігією» підконтрольних їм територій, а «русскій мір», авторства московського патріарха Кіріла, своєю ідеологією, не є пустим звуком.

На цьому інформаційна атака Москви на релігійному ґрунті не припинилася. Сайт відомого українофоба Васілія Анісімова вдруге опублікував інтерв’ю Місцеблюстителя київського митрополичого престолу УПЦ МП митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія. І в цьому інтерв’ю є багато чого цікавого.

До прикладу, лише кілька моментів. Інтерв’ю інформує про те, що в Україні громадянська війна – воюють православні військові проти православних ополченців, немає ніякої агресії путінської Росії проти України; Європа – цивілізація без Христа, а Московія, це сказано імпліцитно, – береже закон Божий. Щобільше, тимчасовий Глава УПЦ МП закликав українських воїнів до прямого порушення присяги, прямого невиконання свого обов’язку боронити Україну та її громадян.

Усе це інтерв’ю можна звести до влучного підсумку о. Віталія Ейсмонта (УПЦ МП) стосовно цього ж інтерв’ю – «геть українську державність і хай живе путінська Росія».

Одразу після критики згаданого інтерв'ю з’явилися спроби відбілити митрополита Онуфрія, знівелювати значення цих його слів. Мовляв, вони були сказані не минулого тижня, а кілька тижнів тому. Дивні спроби. Дуже дивні.

Виникає закономірне запитання: хіба війна в той час не тривала? Чи, може, у той час не діяла військова присяга? Чи, можливо, це дійсно заклик до миру, як його намагаються інтерпретувати? Чи, підписавши спільний заклик членів ВРЦіРО, митрополит Онуфрій у якийсь спосіб сам знівелював своє попереднє інтерв’ю?

На самому початку варто зауважити, що ніхто ні офіційно, ні навіть напівофіційно не заперечив автентичність цього інтерв’ю. Отож, маємо повне право розглядати його таким, що відображає вслане те, що сказав тимчасовий Предстоятель УПЦ МП.

Отож, як перше, 18 червня цього року війна уже тривала і військова присяга для українських військовослужбовців діяла. По-друге, якщо уважно ознайомитися з текстом заяви ВРЦіРО, то вона жодним чином не нівелює висловлювань тимчасового Глави УПЦ МП. А сама заява є якимось набором загальних фраз і принципів, які нічого конкретного вказують, і виглядає, радше, плодом компромісу, аніж вираженням якоїсь позиції. І, по-третє, те, що сказав теперішній Місцеблюститель у цьому вже скандальному інтерв’ю стосовно українських вояків інакше, аніж антидержавний заклик, якщо хочемо залишитися вірними істині, неможливо інтерпретувати.

Митрополит Онуфрій дослівно, в згаданому інтерв’ю, сказав наступне: «Поэтому мы призываем и православных военных, и православных ополченцев не совершать грех убийства, не ожесточаться, искать взаимопонимание, уступать друг другу, вести диалог. На всех уровнях. Ради одного – не убивать и не калечить друг друга. Христос – это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие».

Закликаючи конкретно українських військовослужбовців православного віросповідання не вбивати і не калічити терористів, митрополит Онуфрій закликав конкретних воїнів, конкретного віросповідання не виконувати накази своїх командувачів, які стосуються застосування зброї для оборони від супротивника і захисту та визволення цивільного населення, а також не обороняти Україну перед зазіханнями терористів – а це є прямим порушенням військової присяги. Інакше верифікувати цю семантичну конструкцію правлячого митрополита Чернівецького і Буковинського просто було б неточно і помилково.

Окрім цього, митрополит Онуфрій виразно означив боротьбу з тероризмом семантичною конструкцією «братское кровопролитие» – тобто, пролиття крові поміж братами. Цю ж семантичну конструкцію інакше, як заклик до братання з людьми, які мордують українських патріотів, викрадали священиків УГКЦ та УПЦ КП, закатували чотирьох баптистських лідерів, руйнують міста і села на Донбасі, знищили малайзійський літак з трьома сотнями невинних людей, серед яких були і діти, продовжують вбивати наших військових, залишаючи їхні сім’ї осиротілими, множачи кількість вдів і сиріт, знущаються над нашими громадянами і вчинили багато інших дикунських злочинів, мовно верифікувати неможливо. Тут напрошуються слова Блаженнішого Любомира кардинала Гузара: «Яким мені братом може бути Петро І чи сестрою Катерина ІІ?».

Така позиція Місцеблюстителя УПЦ МП не дивує, вона доволі закономірно вписується у всю діяльність УПЦ МП останніми роками. Ця позиція багато в чому, якщо й не у всьому, ідентична з позицією РПЦ, де вважають, що лише Московщина може жити за Божими законами. Ще й у цьому переконують православну молодь на Сєлєнгірі, точно там само, де проходили кілька років тому формацію майбутні терористи «ДНР-ЛНР».

Тому нікого не дивують і не викликають заперечень твердження Координатора групи «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука, що інформує про перебіг АТО на Донбасі, про те, що храми УПЦ МП – це центри антиукраїнської агітації, а її монастирі – перевалочні бази московитських терористів. Адже у добу інформаційного буму багато українців вже знають про реальне коріння московитського тероризму.

Отже, ця інформаційна провокація В. Анісімова тільки гостріше нагадала українському суспільству, чим реально дихають в УПЦ МП. А минулотижневі заяви двох єпископів цієї Церкви – архієпископа Запорізького і Мелітопольського УПЦ (МП) Луки та архієпископа Сумського і Охтирського Євлогія, виглядають, радше, винятком із загального правила, чи подібні до фігового листочка, яким хочуть прикрити скандал в українському суспільстві, що його викликала антиукраїнська позиція УПЦ МП, висвітлена як терористичним діями її священиків, заявами її архипастирів, так журналістськими розслідуваннями.


Ще одним актом інформаційної та ідеологічної війни Московії проти України стала участь представників УПЦ МП у наданні Харківською міськрадою звання почесного громадянина Харкова людині, яка голосувала за введення московитських військ в Україну та за анексію Криму.

Відомий український журналіст, телеведучий і політичний коментатор Віталій Портніков гостро відреагував на цю подію: «Коли  людина однією рукою жертвує гроші на храм, а іншою – голосує за війну – то це ніякий не богобійний християнин. Це – Юда, який кидає криваві срібняки в храмову скарбницю. Коли церква виступає за визнання безвірка, який підтримує злочинні дії, меценатом і почесним громадянином – то з такої церкви виходить Бог».

І дійсно, знову і знову, викає запитання: невже Бог полишив УПЦ МП? Адже, не реагуючи ніяк на харківську подію, провід УПЦ МП тим самим показує, що не бачить у ній нічого ненормального, нічого, щоб було вартим засудження, нічого скандального, згіршуючого, нічого страшного.

Відсутність реакції проводу УПЦ МП на такі події або млява не зовсім чітка реакція, як у випадку з священиком-терористом, дивна позиція «над конфліктом», – усе це вказує, що УПЦ МП не має чіткого розуміння реалій суспільства, у якому вона живе. Складається враження, що провід УПЦ МП взагалі не розуміє загрози повної маргіналізації цієї конфесії уже в найближчому майбутньому. «Якщо Бог хоче покарати, то забирає розум», – говорить наш народ. Щось подібного коїться з УПЦ МП. Її дії сприяють лише її відторгненню українським суспільством, яке починає в ній бачити структуру ворожого для себе «русскава міра». І навіть якщо їй вдасться обрати дійсно проукраїнського Предстоятеля, то йому буде надзвичайно складно довести українському загалу, що УПМ МП є справді українською, а не кремлівською структурою. Адже потрібно уже втратити будь-які залишки адекватності, щоб не бачити того, що Кремль використовує УПЦ МП в ідеологічній та інформаційній війні проти України.

Ще дещо про позицію УПЦ МП «над конфліктом». У совість кожної людини Бог заклав природній моральний закон. Як про це каже св. Апостол Павло: «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон; вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи» (Рим. 2, 14–15). Закон же ж Божий, писаний, даний нам для точного спізнання, що є добрим, а що є злим, щоб кожен, хто дійсно шукає Божої волі, міг вершити її.

Совість нам точно і безкомпромісно підказує, на який бік в борні, що розгорілася за Україну, пристати і на те, що нам робити, як в цій ситуації поводитися. Правило, яке нам дає Христос: «Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, – а що більше цього, те від лихого» (Мт. 5, 37), дуже чітко описує, як маємо реагувати на виклики, що їх життя ставить перед нашим сумлінням.

Саме тому всяка спроба зайняти нейтральну позицію у цьому конфлікті або, як це полюбляють гарно називати «високоморальні» спікери з РПЦ - УПЦ МП, стати над конфліктом, і є власне отим «від лихого». Такою самою є й позиція тих, хто, начебто, визначився, обрав той бік конфлікту, за який вболіває, але нічого не робить для перемоги Добра.

Літепла позиція у часі цього страшного конфлікту, коли агресор не приховує своїх планів звільнити Україну від українців, є не тільки нехристиянською, але й аморальною. «Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий. Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх.» (Одкр. 3, 15–19).

Ізраїльський історик Йосиф Флавій, описуючи події, що передували зруйнуванню Єрусалимського Храму, розповідає, що перед римським вторгненням в повсталий Ізраїль одного дня у Єрусалимському Храмі почули шум і слова: «Ми йдемо звідси», чулися і кроки Того, Хто залишав своє Святилище. Подібний і опис полишення Божої Слави споганеної Святині, перед її зруйнуванням вавилонянами (Ез. 10, 18–22).

Така біда може статися і з церквою, оскверненою кривавою гидотою «русскава міра», на совісті якого уже тисячі загиблих, замордованих, вигнаних з своїх домівок, пограбованих, осиротілих і овдовілих, якщо вона не очиститься від цієї гидоти. Церквою, яка зарозуміло не перестає повторювати про свою "єдиноканонічність" і "єдиноблагодатність" в Україні.

Уже зараз її полишають вірні, і цей процес може набрати прискорених обертів. Поки що українські служби безпеки якось заплющують очі на антидержавну діяльність УПЦ МП, зрештою, як і на діяльність західноукраїнської філії «русскава міра» – догналівського сектантського угруповання. Проте, за подібного подальшого розвитку подій у сьогоднішньому фарватері, виникає питання: наскільки довго державні органи зможуть ігнорувати антидержавну діяльність однієї з структур в середині українського суспільства.

Зрозуміло, що певна частина вірних УПЦ МП роздирається між патріотизмом і вірністю канонічності. Для них ментально доволі нелегко уявити перехід до УПЦ КП, проте уже кілька місяців тому о. Олесь Чумаков на своїй сторінці у Фейсбуці озвучив чудову пропозицію для таких: ідіть до Церкви, що сповідує православну віру Вселенської Спільноти Католицької Церкви, до Церкви чию канонічність признає цілий світ, і навіть Москва, ідіть до УГКЦ.

В УПЦ МП усе ще є шанс на зміни. Та він настільки малий, настільки мізерний, що важко на нього розраховувати. Мусимо молитися, щоб наші брати, що усе ще належать до московського православ’я, зуміли діяти згідно з власним сумлінням, позбавлені усякого страху, окрім Божого. А Бог, який керує всім, не залишить їх без Своєї допомоги. Хіба що вони її самі відкинуть.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар