Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 2 червня 2014 р.

02.06.2014р. Б. / Єпископ Сапеляк: Людина переходить кілька етапів любові


Єпископ Андрій Сапеляк
Коли від’їжджав до Італії, мати вишила рушника червоними та чорними нитками. На ньому слова: «Щирою рукою рушник вишивала та щастя у Бога для тебе благала». Того рушника зберігаю досі.
 
Я виїхав із дому 18-річним, а повернувся в Україну, коли мені виповнилося 79. Об’їздив півсвіту, але марив поверненням на батьківщину. 

Україна — то мій сон, здійснення гарячого бажання мого життя. Міг жити відносно легко в Італії, де навчався 24 роки, в Аргентині, якій присвятив свої сили. Але думка була одна: швидше в Україну. Мені казали, що втрачу пенсію. Це була гарна пенсія. Та я сказав: "Дякую, але я їду". 

В Італії під час виборів відбувається великий рух, задіяний кожен. У нас якось інертно: буде, що буде. Українці схильні очікувати. А я вважаю: "Боже, поможи, але й ти, небоже, не лежи". 

У кожній країні є свої політики-герої. У Франції був Шарль де Ґолль, в Італії — Альчіде де Ґаспері, у Німеччині — Конрад Аденауер. А в нас — нікого. Ми без проводу багато років. Тих, хто міг би повести українців за собою, знищили кати нашого народу. 

Коли говоримо про еміграцію, згадуємо Америку, Канаду, Бразилію. В Сибіру у вигнанні були мільйони наших людей, і ніхто тим не цікавиться. А там найкращі — патріоти, християни. Напевно, вони вже не повернуться, і там буде Україна. Сибір став українським. 

Мене один раз назвали Богом. В аргентинській провінції Мендоза обідав у родині українців. Мала дівчинка дивиться на мене і каже: "Мамо, Бозя їсть". А перед тим мама повчала її бути слухняною, бо "Бозя" прийде. 

Для мільйонерів Бог — це вигадка. Вони вважають себе господарями життя, бо можуть купити все. Але що ближче до смерті, то більше бояться, бо не все в їхніх руках. 

Страху в мене немає. Я вірю в Бога, знаю, що піду до Нього. Ті, хто бояться Бога, — бояться невідомого. 

Священик-місіонер має повністю присвятити себе Церкві й не мати родини. 

Мене, першого сина, назвали Андрієм, бо народився якраз на день апостола Андрія. Це ім’я визначило ідеал мого життя: бути апостолом українського народу як священик, єпископ. 

Після Бога найбільше любив батька та матір. 

Людина за життя переходить кілька етапів любові. Народжується з любов’ю до матері та батька. За нею слідує любов чоловік — жінка, поєднується з любов’ю до дітей. Тоді вже варто згадати про вічну любов — до Бога. Сучасні люди про вічне не хочуть думати. 

Любов до чоловіка або жінки має бути до смерті. Часто молодь живе цивільним шлюбом, бо вони ще не відчули, що зможуть любити аж так. Керуються принципом: будемо любити, доки схочемо. Бог таке передбачив і дав заручини. То така проба, як виглядатиме спільне життя. Але не можна жити як чоловік із жінкою, а як товариші. 

Якщо діти чинять погано, у тому є частка вини батьків. Дітям забракло любові. 

Я прожив динамічне життя — був на низах та на висотах. В один день спілкувався з простими людьми та єпископами. 

Тільки поворушуся: там заболить, там заколе, — тоді згадую про свій вік. Коли сиджу спокійно — почуваюся молодим. Не бачу різниці, коли мав 60. 

Життя робить мудрим. Людині притаманно осуджувати. Тільки з роками починаєш розуміти, що то — не твоя справа. 

У житті ставав свідком чудес. Людина мала паралізовану руку, яка після молитви стала здоровою. Народився сліпим, жив незрячим, раптом побачив. Божа сила зцілює. Зі мною чуда не траплялося. Зате мав великі благодаті. 

Папа наперед Богом позначений. Ніколи не хотів стати Папою — треба жити у постійному напруженні. 

Чоловік вирішує, що не хоче жити з жінкою, буде сам. Має гроші, але життя стає нестерпне. Людина не може витримати самотності. Та я ніколи не почуваюся самотнім, бо постійно розмовляю з Богом. 

Ніколи не дивився телевізора. Там повна порожнеча. Якісь думки мені скажуть інші. 

Убивці до смерті залишаються людьми. В останню хвилину свого життя можуть покаятися. Я проти смертної кари. 

За життя багатьох простив, хто мене образив. Якщо не вдається простити, прошу в Бога дати мені сили. 

Зимую у Львові, літо проводжу у Верхньодніпровську. Питають, чому обрав це місто. Я народився на Галичині, проте ментальність у мене — соборна. 

Вільно розмовляю п’ятьма мовами. Російської не знаю. Й не хочу знати. 

Поради даю, коли питають. 

Свою смерть уявляю як дорогу до батька-Бога. Знаю, куди йду і що мене там чекає. 
Андрій САПЕЛЯК. Народився 13 грудня 1919 року в селі Ришкова Воля Ярославського повіту на Перемишлянщині — нині територія Польщі. Вищу освіту здобув у Салезіанському університеті в Італії. 1951-го організував у Франції Українську малу семінарію і був її першим ректором. Через 10 років отець Андрій став першим єпископом Української Греко-Католицької Церкви в Аргентині. Прожив там 36 років. У 79 років владика Андрій повернувся в Україну. Поїхав із пастирською місією до міста Верхньодніпровська на Дніпропетровщині. Торік отримав українське громадянство. Літо проводить у Дніпропетровській області, зимує у Львові, в келії при церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Має помічника, отця Андрія Короля. Спільно працюють 50 років. Видав понад 20 книжок на релігійну тематику, мемуари. Має рукописи, планує укласти ще п’ять видань. Вільно володіє п’ятьма мовами: італійською, польською, іспанською, англійською та латиною. Товаришував із покійним Папою Римським св. Йоаном Павлом II. Про нього видав книжку спогадів. Знайомий з аргентинським кардиналом Берґольйо — нинішнім Папою Франциском.
 
Юлія Ліпіч, Ольга Швед, gazeta.ua
Фото: ZIK.ua 

Джерело:    КРЕДО 

Немає коментарів:

Дописати коментар