(Пс.136,9)
У часі духовної спраги ми завжди є і будемо перед вибором: пити з чистого джерела або з брудної калюжі. Тобто пізнавати Правди Христової віри з чистого джерела - української мови або з брудної калюжі - штучного московського язика, який не надається в повній мірі висловити почуття серця.
То ж, блаженніший владика Святослав не мав би навіть пропонувати нам цю калюжу для погашення духовної спраги.
Дехто з церковних кліриків вважає, що я чиню нападки на авторитет церковної ієрархії, а також на багатьох "тоже украінцев", але це зовсім не так, бо жодна людина чи навіть організація не може (якби дуже й хотіла) нашкодити авторитету владики Святослава, а тільки (і виключно) він сам. Бо "праведник злих слухів не убоїться" (Пс. 111,6-7) і "Господь мені помічник, і не буду боятися: що вдіє мені чоловік?" (Пс. 117,6)
А щодо "тоже украінцев", то я, як один з них, стою по їхньому боці і намагаюся, в міру своїх убогих сил і можливостей, захистити їх від свавілля "вовків хижих в овечих шкурах" (Мт.7,15), бо не спроможна жодна людина одночасно любити Бога і зневажати ближнього свого, вважаючи його якимось дурнем чи несповна розуму, бо бачте, комусь видалося за "правду", що ми ніби-то не спроможні розуміти Правди Божі українською мовою. Правдою ж є лише те, що багато з нас не розмовляють рідною мовою, але запевняю вас в тому, що всі ми прекрасно її розуміємо.
Багато з нас за двадцять років т.з. незалежності так і не спромоглися вивчити української розмовної мови і на те лихо є декілька причин.
Найперша причина, це середовище, серед якого ми народилися, виховувались і щодня перебуваємо - не надається на те, щоб її вивчити.
Друга, що гріха таїти, нам було ліньки напружувати мізки і самотужки намагатися, день за днем, себе вчити.
Третя, це цілковита відсутність державної політики на рівні пропаганди, зміцнення авторитету та іміджу української мови в суспільстві... Можна продовжити цей перелік, але чи варто?
Владика мав намір показати відкритість нашої УГКЦеркви до штучно-язичних українців?! Намір, загалом, добрий і вартий схвалення, але є багато інших, більш справедливих засобів і не потрібно було владиці вдаватись до таких ганебних крайнощів.
Це всього лише йти між тих "тоже украінцев" і нести їм слово Правди й з любові до Бога чинити діла милосердя...
І, як переконливо показує досвід, це чудодійний, дієвий і дуже ефективний спосіб показати відкритість УГКЦ до всіх людей, незалежно від їх походження чи мови.
А на майбутнє, коли українці, нарешті, матимуть не провізоричну, а таки справжню Українську Державу, можна буде з поваги до національної індентичності і самобутності, перекласти Катехизм на 43 мови тих народів, які живуть в Україні і тоді це дійсно буде справедливе рішення, яке покаже відкритість нашої багатостраждальної Церкви до всіх людей.
"Багато мов у світі і жодна не без значення!" (1Кор.14,10) - але коли одну мову (ой, вибачте, язик) виноситься, а інші, в тому ж числі мову корінного народу зневажається чи принижується, то це не що інше, як ЗЛО і БЕЗЗАКОННЯ...
Дехто, як на державному, так і на місцевому рівні вважає, що в україні мають бути дві мови (тобто мова і язик) і кажуть: "Вот, пускай вам будєт украінская мова дєржавной, а русскій язик офіціальним, тоєсть - язиком междунаціонального общєнія!"
Отже, щодо мови міжнаціонального спілкування, то справедливим буде якщо, що у Німеччині такою мовою є - німецька, у Франції - французька, а в Україні - українська мова. І не потрібно тут щось вигадувати на свою голову через свавілля та нелюбов до українців.
Якби ж мова того чи іншого народу була лише засобом висловлення думки, то не було б те "ЗНАЧЕННЯ" таким важливим для Бога і людей.
І тоді все було б набагато простішим для людей зіпсованого розуму і серця, але так не є, бо МОВА, це - ДУША народу.
Один визначний греко-католик писав, звертаючись до московитів, таке: "Ви любите на братові шкуру, а не душу!" (Т.Г. Шевченко "Кавказ") І він мав рацію, бо любити потрібно не лише зовнішню оболонку, але в першу чергу душу людини і все, що ту душу наповняє Святим Духом, тобто світогляд, традиції, звичаї, мову, культуру...
Хто може заперечити ту правду, що МОВА, це - основа культури будь-якого з народів? Нема мови, нема й культури. І саме тому кожен окупант, який приходив в Україну з метою поневолити народ та загарбати його добро, найперше намагався знищити мову і для цього вдавався, не гребуючи засобами, до найжахливіших, підступних методів... (Невже владика не знає історії власного народу?).
Вороги всього українського не гребують тими сатанинськми засобами і сьогодні... (Невже наш владика стоїть по їхньому боці? Чи все ж таки має місце мій здогад, що він оточений горе-радниками і кон'юктурниками, які день у день співають йому дифірамби, а напоумити, скартати і дати мудру пораду нікому?!).
Агов, владико! Чи варто було вам стільки років поспіль здобувати освіту і, врешті, вже бути просвітленим благодаттю Святого Духа у пізнанні Христового вчення, щоб нині чинити зло і беззакання по відношенню до своєї, все ще знедоленої і бездержавної, української нації..?! Молюся за вашу душу і щиро співчуваю вам, бо "...Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають." (Лк.12,47-48)
Блаженніший Святослав, мабуть, виходить у своїх міркуваннях з того факту, що в Україні є у великій кількості "тоже украінцев", які розмовляють штучним язиком. Але тут напрошується питання: звідки їх стільки взялося? Не з неба ж вони впали до нас в Україну?
Вони, є - наслідком гріха тривалого поневолення українського народу та панування злочинної московської імперії, яка підступно винищувала українську мову (1861) та її носіїв і примусово насаджувала (різними способами) штучний язик своєї імперії. Почавши від кровожерного Петра-І викраденням стародавньої самоназви України-Русі та українців-русичів і, разом з назвою, вкрала й частково історію та мову (безліч наших покріпачених письменників та мудреців московія використовувала для відточення штучного язика, свого "есперанто", для потреб імперії зла та панування над народами)...
Українців навчали, що все українське смішне, не добре і злочинне, а московське щонайкраще і відповідно бути московитом, - це найбільша мрія кожного українця ("Мина Мазайло"), якщо він бажає досягти у своєму житті якогось становища, бути людиною "культурною" й світською, а не якимось селюком з "телячим язиком" (так вони називали українську народну мову).
Принижуючи українців та називаючи їх "мало-росами" по відношенню до московитів "велико-росів" - робили українців людьми другого сорту, з усіма витікаючими з цього наслідками...
Владико, як ви можете толерувати гріх? Ви пропонуєте нам "тоже украінцам" - зло? Бо ж гріх, є - зло, а зло, це відсутність добра, бо що ж є доброго у наслідку від гріха?!
Особисто я мав нагоду пересвідчитися в цьому від своїх юнацьких років (за часів правління І-секретаря КПУ Щербицького), коли все українське виставлялося у найгіршому світлі, бралося на кпини і понижувалось, як щось вкрай шкідливе і непристойне. Тоді масово закривалися школи з українською мовою викладання предметів і переводилось їх на московське штучно-язичне викладання, що мало б, у свою чергу, привести українців до переконання - зректися власної української душі і вдягнути на себе машкару "велико-росів" - московитів.
Неможливо тут навіть перелічити всіх диявольських засобів, які застосовували московські окупанти по всій Україні, щоб знищити думку і душу українця... І тепер ви владико з тими душогубами заодно?
Чи не від таких горе-єпископів і священиків застерігала нас Пресвята Богородиця у своєму об'явленні у Фатімі, словами: "Багато прийде єпископів і священиків, які бувши зведеними - зведуть багатьох!" (Третя таємниця заповідає упадок пастирів)
р.Б. Леонід.
Дивіться:
Додаток до коментаря новини за 17.05.2012р. Б.
Немає коментарів:
Дописати коментар