Слава Ісусу Христу! - Слава Україні! Слава Героям України!


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 11 листопада 2011 р.

БОГ - УКРАЇНА - СВОБОДА

ІГОР ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ: «УКРАЇНА НЕ ВСТАНЕ З КОЛІН ДОТИ, ДОКИ УКРАЇНЦІ НЕ СТАНУТЬ НА КОЛІНА ПЕРЕД БОГОМ І ЙОГО ПРАВДОЮ — ЦЕ АКСІОМА!»

Ігор Загребельний є членом ВО «Тризуб» ім С. Бандери і вірним Української Греко-Католицької Церкви. Був заарештованим у справі пам’ятника Сталіну. 


Трапилося так, що Ви зазнали політичних переслідувань і були заарештовані за антикомуністичну діяльність. Чи можете Ви щось розповісти про цей період?
 
– Сидячи за гратами, часто пригадував слова одного вірша, котрий я написав чи то в 9-му, чи в 10-му класі. Починався той вірш наступним чином:
В смердючу тюрму я хочу сісти за волю,
Я хочу згоріти до тла у вогні
За щастя народу, за його долю,
Щоб попіл один лишивсь по мені...


І далі в цьому ж стилі. Часто ловив себе на думці, що це моє,  так би мовити,  «поетичне бажання» збулося, тож мені нема чим перейматись, можу вважати себе щасливим, адже мої юнацькі мрії збулися... (сміється). 


Насправді ж, протягом періоду ув’язнення (а це 9 місяців) відчував себе по-різному: різними були психо-емоційні стани, різнилися між собою світоглядні акценти. Я зараз в тому віці, що юнацький максималізм і ультраромантична налаштованість значною мірою згасають і доводиться дивитися на світ більш прагматично. Тому, на жаль, сприймав своє ув’язнення без піднесеного пафосу. Потрапив би я за грати років у 18-19, внутрішні переживання були б зовсім іншими... 


Та з іншого боку, прагматичне, «тверезе» сприйняття та осмислення власного життя також дало свої позитивні  плоди. В решті решт, я – християнин, а  християнин завжди має бути певною мірою дитиною, дивитися на світ з дитячою простотою. З огляду на це, мене завжди зігрівала та думка, що моя жертва – як і попередня націоналістична діяльність, так і перебування в ув’язненні – є милою Богу. 


Що Вас найбільше пригнічувало у період арешту, що завдавало найбільших терпінь?
 
– Зрозуміло, що людина, котра очікує на вирок суду, знаходиться у своєрідному «підвішеному» стані: перед нею – невідомість, «великий знак питання», відсутність можливості будувати вірогідні плани і відчувати себе господарем власного життя. Це відчуття безумовно гнітить. 


Що ж до найбільших  терпінь, то, напевно, вони мали  антропогенний характер. Йдеться, насамперед, про «аборигенів» СІЗО. Звісно, не було нічого такого, що мало місце в 40-50-х роках минулого століття, коли кримінальних злочинців направляли проти політв’язнів. У мене зі співкамерниками не було жодних серйозних конфліктів. Річ в іншому – у самій атмосфері, у ментальності людей. Адже у тюрмі відчуваєш отой рафінований дух урбанізовано-русифікованого Сходу України, дух національної і соціальної маргіналізації – люмпенський смог руйнації культури. 


Звісно це буде певним перебільшенням, але відчував себе західним місіонером серед східних варварів... Але це, з рештою, зіграло свою позитивну роль і укріпило мою віру у власні переконання: я на власні очі побачив, що значить жити без Божої Правди, що значить втратити власне національне «Я»; побачив, до чого насправді призвела більшовицька інженерія у сфері душ, помножена на мутанто-продукуючу генетику лібералізму...

 
Є така інформація, що навіть у період арешту Ви писали аналітичні статті? То скажіть будь-ласка, над якими темами Ви розмірковували і чи були ті матеріали десь опубліковані?
 
– Дійсно писав. Ніколи не мав стільки вільного часу... Публікувався переважно на релігійних сайтах, тематика була відповідною. Приємно було усвідомлювати, що за ґратами, в умовах «ізоляції від суспільства» можу приносити тому ж таки суспільству певну користь. У своїх роботах намагався нести людям правду – даруйте за філософську термінологію – але йдеться про правду як категорію не лише гносеологічну, а й онтологічну, про Правду з великої літери. Зараз людям дуже бракує такої Правди – вони звикли до девальвованої інформації... 


А що Ви можете сказати про поточну діяльність організації ВО «Тризуб»?  

– Буду дуже лаконічним. Хвиля репресій лише зробила Організацію сильнішою. Багато інших організацій про такий пропагандивний ефект, про такий «PR» лише мріють... Сподіваюся, «Тризуб» використає цей капітал  з користю для себе і для всієї країни. 


Як Ви оцінюєте поточну політичну ситуацію в Україні?
 
– Як надзвичайно складну. З одного боку, наростання кризи містить у собі величезний потенціал змін на краще – це, звісно,  якщо мислити революційно. Проте, з іншого боку, нинішній стан суспільства навіює не вельми оптимістичні прогнози. Я вже говорив, що людям бракує Правди... У Святому Письмі є такі слова: «Пізнайте Правду – і вона визволить вас». З огляду на це, досить важко говорити про визволення... 


Яку правду і яке визволення Ви маєте на увазі?
 
– Ту правду, що є не лише людина, але й її Творець, і що саме Він – Творець , Господь – має бути центром нашого світогляду і мірилом наших цінностей. Ту правду, що не можна матеріальне ставити понад духовне, гріш понад честь, вигоду понад любов... Правду відповідати на Боже покликання, бути собою, бути вільним... 


Що значить «українцям бракує Правди»? Це значить, вони забули про Бога і про власне покликання, що вони керуються дуже непевним світоглядом, мають досить відносні цінності. Наше суспільство тоне у болоті матеріального животіння, томиться у суєті, не дивиться на Небо, а якщо не дивитися на Небо – неодмінно потрапиш у багно. 


От борсаються українці у багні «на нашій, не своїй землі», як писав Шевченко... Визволитись по-справжньому – це поставити ідею, дух, принцип понад матерію. А чи так роблять українці? Ні! Головний подразник, що стимулює зростання протестних настроїв – погіршення соціально-економічної ситуації, звідси і досить приземлені вимоги. Так не переможеш систему, що узурпувала владу! 


Шлях до національного і соціального визволення, до перемоги над антиукраїнською і антинародною системою кримінально-олігархічного капіталу – у духовному визволенні! Україна не встане з колін доти, доки українці не стануть на коліна перед Богом і Його Правдою – це аксіома! 


Є такий  досить оригінальний напрямок контекстуальної теології як теологія визволення. Він виник у Латинській Америці як результат прагнення поєднати євангелізаційну місію Церкви із місією революційних соціальних перетворень. Безумовно, представники теології визволення допустили чимало хиб, позаяк занадто захопилися марксизмом. 


Однак сам факт виникнення цього богословського напряму досить повчальний. Зараз українцям потрібна своя теологія визволення – звісно ж, не лівацька, але постгеноцидна, постетноцидна, посттоталітарна, антиімперська, антиглобалізаційна і антикапіталістична. Нам потрібна така теологія визволення, котра мобілізуватиме людей до боротьби з несправедливістю – несправеливістю національною, соціальною, економічною, – але не буде перетворювати їх на рабів дочасних благ, а навпаки –  підноситиме до Бога. 


До речі, хочу порадити читачам Вашого сайту останні публікації о. Олега Гірника – там вони можуть знайти чимало цікавих думок щодо перспектив української контекстуальної теології. 


А над чим найближчим часом плануєте працювати Ви? (Звісно, маю на увазі інтелектуальну працю)
 
– Актуальних і перспективних тем зараз дуже багато. Насамперед доводиться концентрувати свою увагу на поборюванні деяких хибних стереотипів, котрі укорінилися у вітчизняній гуманітаристиці. Звісно, я усвідомлюю свої скромні можливості, але не можу собі дозволити сидіти склавши руки.


Стереотипи бувають різні: імперські, антиукраїнські, антихристиянські, псевдохристиянські, ура-патріотичні... Фронтів багато, тож доводиться застосовувати «точкові удари». Так, це значною мірою розпорошує сили, однак – надіюся – все ж приносить свій позитивний результат. 


Наразі працюю над релігієзнавчою тематикою, а також деякими історіософськими проблемами. Багато творчих задумів виникло в часи мого перебування за ґратами;  буду дуже щасливий, якщо реалізую хоч половину запланованого. Хочу зробити певні історіософські нариси щодо занепаду Західної цивілізації – своєрідну спробу християнсько-традиціоналістичної ревізії європейського минулого. 


Дуже багато людей ще й досі вірить у так званий «прогрес», однак, на моє глибоке переконання, історія Європи починаючи з 14 ст. – це історія регресу, історія занепаду, історія деструкції побудованої на засадах християнства середньовічної цивілізації. Звісно, про це вже писалось – згадаймо Шпенглера, Генона, Еволу... Та простір для думки залишився. Тим паче, слід уникати одного лишень теоретизування, прагнути того, щоб текст не лишався сухим набором літер, але й спонукав до дії. 


Також хочу зазначити, що концепцію традиціоналістичної ревізії можна застосовувати і щодо сучасних явищ – того ж таки постмодернізму. З позицій християнського традиціоналізму можна не лише оцінювати минуле, але й будувати стратегію і тактику нашого прямування в майбутнє. Коротко кажучи, роботи багато... 


Творчого Вам натхнення!
 
– Дякую.


Джерело:  БАНДЕРІВЕЦЬ

Немає коментарів:

Дописати коментар